Конституційне право на мирні збори, мітинги, демонстрації та походи:
проблеми гарантій реалізації та захисту
Одним з важливих напрямків сучасного розвитку України є прагнення до
демократизації державного та суспільного життя. Це досить складна задача
у суспільстві, що пережило десятиліття тоталітаризму який відсікав
багатий досвід демократичного розвитку зарубіжних країн. Процес цей
інколи протікає хворобливо та суперечливо.
У значній мірі, все це пов’язано з тяжкою кризовою ситуацією у країні,
падінням виробництва, політичною та психологічною втомленістю народу,
який пережив ейфорію перших років перебудови. Повернення політичним
правам належного місця у житті суспільства – необхідна умова його
оздоровлення, оживлення демократії, без якої неможливе рішення тих
складних задач, що стоять перед посттоталітарним суспільством.
Серед конституційних політичних прав і свобод особливе місце займає одна
із форм безпосередньої демократії – збори, мітинги походи і демонстрації
громадян. Стаття 39 Конституції України передбачає : “Громадяни мають
право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і
демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи
виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом
відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та
громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для
охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”.1
Зазначене право відповідає положенням ст.11 Європейської конвенції про
захист прав і основних свобод людини. Так, зміст ст. 39 Основного Закону
держави дещо відрізняється від європейської норми: в останній йдеться
про кожну людину, а в Конституції – лише про громадян України.
Обмеження встановленого у Конституції права, про яке йдеться у ч. 2 ст.
39, можуть стосуватися, перш за все, іноземців та осіб без громадянства.
Поряд з цим норма ст. 16 Євроконвенції дає змогу встановлювати у
національному законодавстві такі обмеження.
Правовий зміст свобод, що розглядаються, включає наявність
правомочностей трьох видів: право на особисті позитивні дії (організація
публічного заходу та участь в ньому); право вимоги (надання громадських
будівель, вулиць тощо, як необхідних матеріальних передумов проведення
масових публічних заходів); право домагання (юридична можливість у
випадку необхідності удаватися за допомогою державного примусу та
державного захисту)2.
Для здійснення свободи зборів, мітингів, демонстрацй конституцією
встановлюється сповіщальний характер. Так, для проведення наміченого
заходу учасники повинні інформувати про нього орган виконавчої влади або
місцевого самоврядування, причому заздалегідь. Зазначенні органи
зобов’язанні ознайомитися з інформацією та незалежно від свого бажання
зайняти певну позицію.
\
^
’
”
^
проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР”.
Так, відповідно до зазначеного акту, відповідний орган зобов’язанний
інформувати ініціаторів запланованого масового політичного заходу не
пізніше ніж за 5 днів до часу проведення заходу, зазначеного у заяві.
Виконавчий орган може запропонувати інше місце або час проведення.
Заборонити його проведення взагалі може тільки суд і лише за наявності
підстав, що передбачені ч.2 статті 39 Конституції України.
Відповідно до підпункту 3 пункту “б” статті 38 Закону України “Про
місцеве самоврядування в Україні” вирішення питань про проведення
зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів, а також
здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського
порядку покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських
Рад.
Згідно із статтею 21 Закону України “Про свободу совісті та релігійні
організації” публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та
процесії на вулицях, майданах та в інших громадських місцях проводяться
щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації,
виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради. При цьому
клопотання про видачу вказаного дозволу подається не пізніш як за десять
днів до призначеного строку проведення богослужіння, обряду, церемонії
чи процесії (крім випадків, які не терплять зволікання).
Проте всі зазначенні норми не повністю відповідають нормі статті 39
Конституції України, де встановлено, по-перше, реєстраційний, а не
дозвільний порядок проведення зборів, мітингів та демонстрацій, і
по-друге, можливість обмеження цього політичного права лише за рішенням
суду та виключно в трьох випадках, визначених безпосередньо Основним
Законом. Тому виконуватися вони мають лише в тій частині, яка не
суперечить Конституції України3.
Декілька слів щодо строку подання заяви. У відповідності з Указом вони
повинні подаватись не пізніш ніж за десять днів до наміченої дати
проведення заходу. Досить часто цей термін піддається критиці за
розтягненість. Так, на практиці можливі випадки, коли вимагається більш
швидке повідомлення масових заходів. Так, скажімо у ФРН повідомлення про
збори направляються до відповідних державних органів не пізніше ніж за
48 годин до його проведення. Однак проста зміна строку навряд чи зможе
зняти конфлікти між владою чи громадянами.
Література
1 Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верхов. Ради України 28
червня 1996 р. – К.: Просвіта, 1996. – Ст. 39.
2 Права человека. Учебник для вузов. Ответственный редактор – член-корр.
РАН, доктор юридических наук Е.А.Лукашева. – М.: Издательская группа
НОРМА – ИНФРА М, 1999. -С.156-157.
3 Конституція України: Офіц. Текст: Коментар законодавства України про
права та свободи людини і громадянина: Навч. Посібник /Авт.-упоряд. М.І.
Хавронюк.- К.: Парламент. Вид-во: 1999.-С. 309-310.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
