Місцеве самоврядування в конституції України: проблеми і перспективи
розвитку
Досвід зарубіжних країн засвідчує, там, де розвинуте місцеве
самоврядування, там панує і демократичне врядування, там держава, влада
підконтрольні громадянам, а не навпаки. Загально відомо, шлях до
самоврядування був водночас шляхом до демократії і свободи.
Самоврядування є фундаментальною засадою цивілізованого демократичного
облаштування спільного життя, засадою незалежності не тільки
декларованою і формально визнаною іншими, а незалежності практичної,
підкріпленої ефективним розв’язанням соціальних і економічних завдань.
У відповідності з ч.1 ст.3 Європейської Хартії місцевого самоврядування,
місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих влад, у
межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою
публічних справ під власну відповідальність і в інтересах місцевого
населення1.
У визначенні “спроможність” висвітлюється думка, що законне право на
регулювання і управління визначеними суспільними справами має бути
підкріплено засобами їх ефективного здійснення. Включення формулювання
“у межах закону” є ознакою того факту, що це право і спроможність можуть
отримати більш чітке визначення в законодавстві.
Слова “під власну відповідальність” підкреслюють, що місцеві органи
влади не повинні обмежуватися діяльністю лише в якості представників
вищестоящих органів влади.
Хартія має намір наділити місцеві органи влади широким колом обов’язків,
які можливо виконати на місцевому рівні. Сутність місцевого
самоврядування саме в тому, що держава не бере і не може брати усіх
функцій суспільства. Держава бере те, що не можуть вирішити інші. В цій
ситуації доречним є застосування принципу субсидіарності, який
встановлений в Європейській хартії місцевого самоврядування, яка
ратифікована Верховною Радою і має для України обов’язкове значення, і
цей документ, який прийнятий в рамках Ради Європи став частиною
внутрішнього законодавства України.
При цьому Хартія містить основні принципи місцевого самоврядування,
спільні для всіх країн, членів Ради Європи. Конституція України в
розділі XI певною мірою конкретизує частину цих принципів стосовно умов
нашої держави. Закон визначає систему та гарантії місцевого
самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового
статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого
самоврядування.
На разі головним формоутворюючим фактором, що практично визначає функції
і значною мірою структуру місцевих органів влади, є державне
законодавство. При цьому мається на увазі не лише закон про місцеве
самоврядування, а й сукупність інших законів, так чи інакше пов’язаних з
компетенцією і відповідальністю місцевих властей. При реформуванні
місцевого самоврядування необхідно чітко вирішити питання повноважень,
бо воно є первинним, саме спираючись на повноваження, прийнятий місцевий
бюджет має повністю покривати здійснення повноважень. На розгляді
Верховної Ради України знаходиться проект нової редакції Закону України
“Про місцеве самоврядування в Україні”, який прийнятий у першому читанні
і знаходиться на доопрацюванні у Комітеті з питань державного
будівництва і місцевого самоврядування.
Конституцією визначено, що місцеве самоврядування здійснюється
територіальною громадою в порядку, встановленому законом. Сьогодні таким
законом є Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Значну
частину функцій органів місцевого самоврядування, встановлених цим
законом, слід розглядати саме як нормотворчі.
Нормотворчі функції органів місцевого самоврядування відповідно до ст.59
закону про місцеве самоврядування здійснюються шляхом прийняття ними
правових актів (рішень) , обов’язкових до виконання на їх території.
За загальними принципами права законним є те рішення, яке прийняте:
? уповноваженим органом у межах його компетенції;
)нням встановленої процедури.
Однією з загальновизнаних основних функцій місцевого самоврядування з
точки зору сучасної теорії місцевого самоврядування є забезпечення
ефективної участі населення у вирішенні місцевих справ. У реалізації
цієї функції полягає соціальна роль місцевого самоврядування,
актуальність якої на сучасному етапі суспільного розвитку України не
потребує ніякої аргументації. Місцеве самоврядування має великий
потенціал як важливий засіб подолання соціальної апатії, посилення
громадянської активності населення України. Сьогодні ми спостерігаємо
певний розрив у функціонуванні ідеї місцевої демократії на елітарному
рівні і на низовому. Фактично, до низового рівня ці ідеї не дійшли, і це
одна з причин слабкості нашого місцевого самоврядування7. Саме цю
проблему негайно потрібно вирішувати, бо без активізації ініціатив
народу досягти прогресу неможливо.
Розділ 1 Конституції України визнає, що місцеве самоврядування – це
природне явище. Через це державі встановлювати вичерпний перелік питань,
які належать органам місцевого самоврядування допустити не можна, якщо
це природне право, то вони самі мають вирішити свою компетенцію в межах
закону.
В законі “Про місцеве самоврядування в Україні” всі відносини у
діяльності органів місцевого самоврядування повинні визначитись Законом.
Це не відповідає вимогам Європейської хартії місцевого самоврядування,
так як законом мають визначатися тільки основні засади дії цієї
інституції.
Необхідно підкреслити, що існування суспільства самодостатнє явище,
суспільні функції є природні, а не даровані. Цього ще не усвідомила
державна влада і продовжує застосовувати підхід, який вироблений ще за
радянських часів.
Коли Україна ставить за мету вступ до Європейського Союзу, то необхідно
дотримуватись певних вимог і стандартів ЄС щодо розвитку місцевого
самоврядування. Нам ще далеко до цих стандартів, особливо коли йдеться
про створення реальних умов для залучення громадян у всіх сферах
суспільства – державній, приватній, громадській – до планування,
реалізації контролю регіонального розвитку. А звідси і слабке
використання ресурсів та потенціалу територіальних громад і регіонів, що
позначається на консолідації суспільства.
Перші кроки становлення принципових положень місцевого самоврядування,
які визнані європейським співтовариством, Україною зроблені. На часі
утвердження і втілення в життя конституційних положень, які визначають
діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Тільки
спільними зусиллями ми можемо досягти ствердження нашої держави і в
цьому одне з провідних місць займає місцеве самоврядування, через свою
наближеність до усіх громадян.
Література
1 Європейська Хартія місцевого самоврядування. Рада Європи. 1985р. //
Місцеве самоврядування. – 1997. – №1-2. – С.90-94.
2 Пояснювальний коментар Європейської Хартії місцевого самоврядування.
Рада Європи. 1985р.
3 Про ратифікацію Європейської Хартії місцевого самоврядування: Закон
України від 15.07.1997р. №452/97-ВР// Відомості Верховної Ради України.
-1997.-№38. -ст.249.
4 Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №
30. – Ст.141.
5 Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р.
№280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. -№1-2. – ст.95.
6 Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Науково-практичний коментар. – Київ, 1999.
7 Рубцов В.П. Переваги місцевого самоврядування. Міжнар. конф. 29-30
трав.2001 p., м. Ірпінь, Київ. обл. /Упорядник МЛухтинський. – К: Логос,
2001. – с.102.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
