Міграційна політика – невід’ємний чинник національної безпеки України
Сучасне українське суспільство характеризується глибокими радикальними
змінами, що охоплюють сфери політики, економіки, державного устрою,
етносоціальних відносин. Серед усього розмаїття складних і суперечливих
явищ української дійсності, що здійснюють істотний вплив на суспільний
розвиток країни, висока територіальна мобільність населення займає одне
з центральних місць.
Розпад СРСР, суверенізація колишніх радянських республік, міжнаціональні
конфлікти суттєво вплинули на міграції в Україні, обумовили широке
поширення масових потоків біженців, репатріантів, шукачів притулку та
інших суб’єктів міграційної сфери. Рух до демократії, розширення прав і
свобод особи, а саме свободи пересування, введення в чинність закону, що
забезпечує право в’їзду в Україну та виїзду з її території для всіх
громадян, приєднання до Конвенції про біженців 1951 року та протоколу до
неї 1967 року, декларування прав на свободу пересування та вибір місця
проживання і вільного залишення території України створили сьогодні
умови для зміни зовнішніх міграційних зв’язків України, суттєво
вплинувши на еміграційні та імміграційні процеси.
Набирають силу й економічні фактори внутрішньої та зовнішньої міграції:
становлення ринкових відносин, розвиток приватних підприємництва й
землеволодіння, комерції.
На міграційні зв’язки України з “ближнім зарубіжжям” впливають також
розходження між новими державами, що утворилися на терені колишнього
СРСР. У результаті зміни тенденцій міждержавної міграції в Україні,
обумовленої рядом загальних для всіх держав причин, що прямо випливають
з об’єктивних і суб’єктивних причин процесу дезінтеграцї СРСР, якісно
змінилася міграційна реальність, внаслідок чого колишня міграційна
політика виявилася неефективною. Цей висновок ґрунтується, зокрема, на
виділенні декількох наскрізних домінуючих факторів, що визначили зміну
міграційної ситуації в країні. їх можна згрупувати у такий спосіб.
По-перше, розпад СРСР у грудні 1991 року спричинив якісні гео- і
соціополітичні зміни. Насамперед вони виразилися в тому що в політичному
просторі колишнього Радянського Союзу виникли нові державні
утворення.
По-друге, впровадження теоретичного концепту “суверенітет” у політичну
практику постоталітарного політичного простору локалізувало українські
діаспори даних республік від соціополітичного впливу етнічної
батьківщини. У свою чергу це стало каталізатором у формуванні
міграційних настроїв значної кількості українців у державах СНД.
По-третє, перегляд сформованих границь, зміна статусу автономій, їхньої
територіально-державної приналежності, загострення протиріч у
міжнаціональних відносинах стали причинами соціальних конфліктів на
національному ґрунті.
По-четверте, припинення фінансування ряду економічних програм, пов’язане
із зміною пріоритетів політико-економічного розвитку України, вплинуло
на зміну напрямів всередині української міграції, зокрема, це
позначилося на відтоку населення з регіонів Крайньої Півночі, Сибіру і
Далекого Сходу.
Таким чином, склалася ситуація, коли без проведення єдиної державної
політики в сфері регулювання міграційними процесами, без реалізації
скоординованих дій на державному рівні її відповідних механізмів можуть
загостритися політичні, економічні та соціальні проблеми.
Гострота та неоднозначність цих проблем вказує на те, що міграція має
стати об’єктом державного регулювання, а для цього необхідно виробити
організаційно-адміністративний механізм. В ланцюзі вирішення цієї
проблеми вирішальним чинником має стати Концепція державної міграційної
політики. Втілення в життя цієї Концепції здійснюватиметься через
відповідні зміни у законодавстві, а також прийняття нових законів.
x
z
0
2
z
ержавному рівні координації їхньої діяльності практично немає. Тією чи
іншою мірою державне регулювання міграції практикується в більшості
країн світу — це обов’язкова ланка управління, що перебуває в одному
ряду з традиційними силовими відомствами.
Враховуючи, що для всіх державних міністерств, що мають завдання і
повноваження у цій сфер регулювання міграційними процесами (вплив на ни)
не є безпосереднім змістом їх діяльності, на думку вчених (О.І.ПІскуна,
О.А. Малиновської2, Ю.І. Римаренка3, В. Андрієнко , В.О.Новіка), з
питань міграції належало б створити окремий центральний орган виконавчої
влади – Державну міграційну службу з відповідними структурами (по
вертикалі і горизонталі) в державних адміністраціях (з повноваженнями
організаційно-управлінського, контрольно-реєстраційного та
соціально-гуманітарного характеру), а за МВС залишити притаманні міліції
функції.
Створена міграційна служба повинна керуватися єдиними базовими законами
відповідно до її функцій і завдань та бути авторитетною, як в інших
країнах світу. Для втілення в життя міграційних проблем, звичайно,
необхідні кошти державного і місцевих бюджетів, адже прогрес ніколи не
був безкоштовним.
Затримка із створенням єдиної міграційної служби лише ускладнить
ситуацію з цих питань, які через певний період все одно доведеться
вирішувати, а як наслідок — втрачаються можливості та нагромаджуються
нові проблеми.
Разом з визначенням конкретних напрямів регулювання міграційних
процесів, здійснення міграційної політики не слід обходити питання, що
потребують додаткового дослідження на сучасному етапі розвитку
українського суспільства:
1. Як проходить процес адаптації окремих етнічних груп мігрантів?
2. Наявність вільного житла? Наявність робочих місць? Наявність
соціальних ніш у сфері торгівлі, підприємництва?
3. Як формується ставлення місцевого населення до мігрантів?
4. З яких питань в соціально-економічній, політичній та
культурно-духовній сферах виникає напруга між місцевими жителями і
мігрантами?
5. Чи переживають переселенці “культурний шок” у зв’язку із зміною
культурного середовища?
Отже, саме від зваженої і ефективної міграційної політики держави багато
в чому залежить – стануть іммігранти повноправними членами суспільства,
або в їх середовищі розвиватимуться деструктивні рухи (останнє загрожує
появою нових організованих злочинних угруповань, не виключаються і
терористичного спрямування).
Література
1 Див.: Піскун О.І. Основи міграційного права: Порівняльний аналіз:
Навчальний посібник.- К.: МП Леся, 1998.-С.236; Піскун О.І. Становлення
міграційної політики України // Проблеми міграції.- 1997.- №1.- С.4 – 7.
2 Див.: Малиновська О.А. Міграційна ситуація та міграційна політика в
Україні.- К.: НІСД, 1997.- С.58.
3 Див.: Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний
та національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи,
теорія практика): Енциклопедія / Упоряд. Ю.І. Римаренко; За ред. Ю.
Римаренка.- К.: Довіра, 1998.- С.137.
4 Див.: Андрієнко В. Проблеми створення і діяльності органів виконавчої
влади України з регулювання зовнішньої міграції // Біженці та міграція:
український часопис права і політики.- 1998.- №3-4.- С.91-100.
5 Див.: Новік В.О. Державна політика і регулювання імміграційних
процесів в Україні: аналітичне дослідження.-К.: Компанія ВАІТЕ, 1999.-
С.94.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
