UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПоняття позовної давності: окремі недоліки цивільного законодавства (реферат)
Авторвід користувача сайта
РозділПравознавство (різне), реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1599
Скачало135
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Поняття позовної давності: окремі недоліки цивільного законодавства

 

Історія дослідження інституту позовної давності знає різні підходи до

розуміння суті позовної давності, у зв’язку з чим у науковій літературі

існує досить багато визначень її поняття. Крім того, по-різному трактує

даний інститут радянське цивільне законодавство 1922р. і 1964р.

 

Як зазначає Є.О.Крашенинніков, “вихідним пунктом визначення позовної

давності і з’ясування її предмета слугує право на позов”1.

 

Загальноприйнятим серед науковців вважається положення, згідно з яким

право на позов слід розглядати у матеріально-правовому і

процесуально-правовому значеннях.

 

Право на позов у процесуальному значенні - це надана будь-якій

заінтересованій особі можливість у встановленому законом порядку

звернутись до юрисдикційного органу за захистом порушеного чи

оспорюваного права, а також охоронюваного законом інтересу.

 

Право на позов у матеріальному значенні2 - це охоронне право вимоги, що

зобов’язує певну особу виконати передбачену дію і для якого характерна

властивість підлягати примусовому здійсненню юрисдикційним органом.

 

Хоча розгляд права на позов з матеріального і процесуального боку є

поширеним у цивілістичній доктрині, проте у сучасних наукових роботах

висловлюється думка про некоректність вживання терміну “право на позов у

процесуальному значенні”, оскільки право на подання позову кардинально

відрізняється від права на позов у матеріальному розумінні за своєю

природою, підставами виникнення і змістом.3

 

Право на позов має властивість бути примусово реалізованим юрисдикційним

органом, але за загальним правилом, уповноважена особа може скористатись

цією характерною для права на позов властивістю лише в межах

встановленого у законі строку давності. Із спливом цього строку

вищезазначена властивість зникає (припиняється).

 

Виходячи з цього, розглянемо основні визначення позовної давності, що

мають місце у науковій літературі.

 

На думку А.Добровольського, позовна давність є “строк на по5ння

позову.”4 Проте ця точка зору, заснована на некоректному формулюванні

ч.1 ст.44 Цивільного кодексу РСФРР 1922р., суперечить чинному

законодавству України. Стаття 74 ЦКУРСР встановлює, що вимога про захист

порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або

третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності. Це

означає, що суддя не має права відмовити у прийнятті позовної заяви на

підставі пропуску позовної давності. Отже, така позиція не може бути

визнана правильною.

 

М.Ринг визначає позовну давність як “припинення права на позов внаслідок

неподання позову протягом строку, вказаного у законі”6. Наведене

визначення важко назвати вдалим з наступних міркувань.

 

По-перше, оскільки в тому самому авторефераті М.Ринг розглядає

припинення права на позов як наслідок спливу позовної давності,7 то

виходить, що у сформульованому ним визначенні позовна давність

ототожнюється з наслідком її спливу, тим часом як строк давності і те,

до чого призводить його перебіг, суть далеко не одне і те ж.

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ