Французький цивільний кодекс 1804 року: законодавча історія та загальна
характеристика
Процес побудови Української правової держави висуває цілий ряд завдань
по приведенню вітчизняного законодавства до світових стандартів. Ця
діяльність є неможливою без врахування кодифікаційного досвіду інших
економічно розвинених країн, зокрема Франції, Канади, з якою встановлені
тісні міждержавні зв’язки. Дослідження історії становлення французького
цивільного законодавства допоможе використати її досвід у процесі
розробки нового Цивільного кодексу нашої країни.
Передісторія створення Цивільного Кодексу Наполеона (далі – ЦК
Наполеона) була досить тривалою. До кінця XVIII ст територія Франції
поділялась на дві частини залежно від сфери дії писаного права (південь)
чи кутюмного права (північ і центр). Крім цього, джерелами права були ще
й королівські ордонанси, канонічне право та феодальні звичаї. Французька
революція XVIII ст. висунула ряд завдань по приведенню норм цивільного
права в єдиний систематизований збірник, оскільки було прийнято ряд
законів, що по-новому регулювали такі цивільно-правові інститути
французького приватного права, що стосувалися майнових, особистих та
зобов’язальних прав. Однак вони не були позбавлені недоліків, оскільки
не мали належного технічного оформлення, а їхні норми були надто
заплутаними та заюридизованими.
Багато тогочасних науковців і практиків наголошували на нагальній
потребі проведення кодифікації цивільних норм, але вона робилась дуже
повільно. Загалом можна виділити такі етапи цієї роботи:
• У другій чверті XVIII ст. французький канцлер Дагессо провів своєрідну
кодифікацію, “звівши всі кутюми в один”. В результаті цього було
створено кілька ордонансів у формі збірників процесуального права, серед
яких: про дарування, заповіти та субституції.
• У 1790 р. Установчі збори видали постанову про розробку єдиного
цивільного кодексу, який поширював би свою дію на всю територію Франції.
Для цього у 1791 р. Законодавчі збори запропонували всім громадянам
Франції повідомити свої пропозиції щодо створюваного цивільного кодексу.
Крім того, ст.1 Конституції Франції 1791 р. містила норму про створення
“кодексу цивільних законів, загальних для всього королівства”.
• Перша постанова про розробку такого кодексу була видана Конвентом у
1793 р. У зв’язку з цим Національні збори створили Комітет цивільного,
кримінального та феодального законодавства, який в січні того ж року
приступив до роботи. І вже в серпні керівник цієї кодифікаційної групи
Ж.Ж.Р Камбарес подав на розгляд Комітету перший проект цивільного
кодексу, що складався з 895 статей. У цьому проекті поєдналися історичні
традиції французького цивільного права, римське право, кутюмне право та
правові нововведення революції. Однак ліве крило Конвенту, яке становило
більшість, голосувало проти його прийняття, вважаючи його надто
заформалізованим.
• У вересні 1794 р. Законодавчим комітетом Конвенту було розроблено
другий проект цивільного кодексу, який нараховував 297 статей. Даний
проект також було відхилено через нові політичні зміни в державі,
зумовлені Термодоріанським переворотом і становленням Якобінської
диктатури.
• Лише в червні 1796 р. Камбасером було представлено на розгляд в
Законодавчий корпус третій проект, який був розроблений за дорученням
Директорії. Були прийняті лише дві перші статті.
TV?3/4Ie(
2
4
* В результаті державно-політичних змін у серпні 1800 р. була створена
нова комісія по розробці проекту. До неї ввійшли четверо відомих
правознавців, суддів Вищого касаційного суду, Ф. Тронше, Ж.М. Порталіс,
Ф.Ж. Біго, Ж. Маллевіль). Через чотири місяці проект був розісланій на
розгляд всім Вищим судам.
• Через рік були отримані перші відгуки, які були передані на розгляд
Державної Ради, якою керував Наполеон. Потім проект надійшов на розгляд
Трибунату та Законодавчого корпусу (останній мав сміливість відхилити
перший титул, за що був зменшений Наполеоном до кількості 50 членів і
при повторному розгляді проекту, повністю схвалив його).
• Починаючи з березня 1803 р. до березня 1804 р. були прийняті та
введені в дію 36 законів, що складали Кодекс.
• Нарешті, 21 березня 1804 р. Кодекс був виданий в повному об’ємі під
назвою ”Цивільний Кодекс Французів”1.
Структурно ЦК Наполеона поділявся на вступ і три книги, що нараховували
всього 2281 статей. Головними джерелами для його написання послужили
дореволюційна доктрина, що була своєрідним сплавом римського та
кутюмного права, а також революційне законодавство.
Як зазначалось вище, ЦК Наполеона складався з трьох книг: до першої “Про
осіб” входили розділи про громадянські права, про акти громадянського
стану, про сімейне та опікунське право, до другої “Про майно та
різноманітні зміни власності” – інститути речового права та до третьої
“Про різні способи придбання власності” – розділи про спадкове право,
про обіг майна в сім’ї, про договори та інші зобов’язання. Сама система
викладення норм в ЦК Наполеона носила повчальний характер.
Таким чином, зрозуміло, що необхідність прийняття Цивільного кодексу
Наполеона була зумовлена змінами, які сталися у французькому суспільстві
та економіці. Норми, які існували до цього часу було дедалі важче
застосовувати в сучасних умовах. Тому суспільна практика і вимагала
ретельної роботи законодавців з метою адаптації всього цивільного
законодавства до реалій.
Науковці вважають, що цей Кодекс був створений буржуазією, яка прийшла
до влади (після Революції – авт.), зокрема, що інтереси буржуазії
виражені в змісті ЦК у наступних нормах: наявність абсолютного права
приватної власності, повна свобода у накопиченні капіталів, безправне
становище робітників, обмеження прав позашлюбних дітей, встановлення
влади чоловіка над дружиною та дітьми та інше.
Отже, з’ясувавши історію складення ЦК Наполеона., ми можемо в загальному
плані визначити його місце серед багатих традицій цивілістичної науки.
Цей Кодекс органічно поєднав більшість раніше створених науковцями Риму,
Франції та континентальної Європи взагалі, принципів права. Тому, при
складанні нових нормативних актів з цивільного права в будь-якій державі
варто враховувати здобутки попередніх поколінь, зокрема ЦК Наполеона.
Література
1. При повторних виданнях Кодексу використовувались інші назви: в 1807
році –“Кодекс Наполеона”, 30 серпня 1816 року– “ Цивільний Кодекс”,
Декретом від 27 березня 1852 року – знову повернулись до назви “Кодекс
Наполеона”(прим. Авт.).
2. К. Климчук, соискатель Учреждения образования Гродненский
государственный университет им. Я. Купалы”
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
