Розірвання та визнання недійсними договорів купівлі-продажу об’єктів
приватизації
Економічне зростання роздержавлених підприємств є одним із найважливіших
завдань приватизації. Саме тому від того, як нові власники виконують
умови договорів купівлі-продажу, часто залежить поточні й майбутні
економічні здобутки підприємства. Як свідчить судова практика протягом
2000 року господарськими судами вирішено 401 спір за участю Фонду
державного майна України та його регіональних відділень, з яких більше
половини (215 справ) складають спори, що виникають у зв’язку з
укладанням, зміною та розірванням договорів, а також з визнанням їх
недійсними.
Порівняння наведених показників з попереднім 1999 роком свідчить, що у
минулому році зменшилась кількість спорів названих категорій у
середньому на 20 відсотків, з чого можна зробити висновок про позитивні
зрушення у роботі, пов’язаній з укладанням органами приватизації
договорів купівлі-продажу державного майна, забезпеченням відповідності
їх умов чинному законодавству.
Більшість спорів за участю органів приватизації пов’язана з вимогами
щодо розірвання договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації (33
відсотка) та з визнанням їх недійсними (55 відсотків), у тому числі
договорів, укладених Фондом державного майна України. Із 118 спорів про
визнання недійсними угод позови про визнання недійсними договорів
купівлі-продажу об’єктів приватизації за участю Фонду державного майна
України заявлялися у 12 випадках (визнано недійсними 10).
Основною причиною виникнення згаданих спорів є невиконання покупцями
передбачених у договорах зобов’язань та порушення вимог законодавства
про приватизацію. Особливо це стосується зобов’язань щодо внесення
інвестицій у розвиток приватизованих підприємств.
Судова практика переконливо засвідчує наявність певних проблем у
реалізації комерційних конкурсів з продажу пакетів акцій привабливих
державних підприємств чи тих, які мають стратегічне значення для
економічної безпеки держави. Подекуди складається ситуація, коли у
протоколі засідання конкурсної комісії зазначається лише переможець, але
не строки внесення інвестицій. Відповідні терміни сторони не завжди
визначають у договорі купівлі-продажу пакета акцій, що дає можливість
додатковими угодами до договору купівлі-продажу встановлювати терміни
внесення інвестицій, відкладаючи їх реальне надходження на віддалену
перспективу. Державні інтереси у таких випадках захищаються в
господарському суді шляхом подання прокурорами позовів про визнання
недійсними таких угод. Проте відновити первісний стан у подібних
випадках майже завжди неможливо у зв’язку з перебігом часу зношеністю
засобів виробництва тощо.
Істотним недоліком приватизаційного законодавства є відсутність
приписів, які передбачали б стимулювання покупців за договором
купівлі-продажу державного майна до виконання ним інвестиційних
зобов’язань за договором. Внесення інвестицій у підприємство, акції
якого придбані за конкурсом (навіть на суму що перевищує вартість пакета
акцій), не дає інвестору будь-яких переваг, не тягне за собою,
наприклад, збільшення його частки у статутному фонді підприємства чи
передачі такому інвестору певної частини акцій. Інвестор, здійснюючи
інвестиції у підприємство (грошові кошти, технології, устаткування
тощо), фактично робить це на користь усіх співвласників (акціонерів)
підприємства, у тому числі й тих, чия частка у статутному фонді
порівняно більша і до того ж не обтяжена інвестиційними зобов’язаннями.
Єдине, що спонукає інвестора до виконання ним своїх зобов’язань, – це
загроза розірвання договору купівлі-продажу пакету акцій.
Аналіз судової практики дає підстави вважати за доцільне обов’язкове
закріплення у договорах купівлі-продажу умов стосовно “соціальних”
зобов’язань інвестора. Мається на увазі тимчасове збереження профілю
діяльності підприємства, наявної кількості робочих місць, організації
перепідготовки та навчання працівників з їх подальшим працевлаштуванням
на приватизованому підприємстві. В іншому разі поставатиме питання, чи
належать ці зобов’язання до фіксованих умов конкурсу та істотних умов
договору купівлі-продажу, і, як наслідок, чи може бути їх недотримання
достатньою підставою для розірвання договору.
TV
вільного кодексу України), кредитор у такому разі вправі відмовитись від
прийняття виконання зобов’язання та вимагати відшкодування збитків.
Неустойка (штраф, пеня) є способом забезпечення виконання зобов’язань і
не входить до поняття “збитки”, а до порушника не може бути застосована
подвійна відповідальності за одне й те ж саме порушення. Тому виникають
правові проблеми у застосуванні постанови Кабінету Міністрів України від
21.08.97р. № 910 “Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або
часткову несплату покупцями коштів за об’єкти приватизації” щодо
нарахування пені на суму фіксованої неустойки у розмірі 20 відсотків
ціни продажу об’єкта приватизації, тому що одночасне стягнення
фіксованої неустойки та нарахованої на її суму пені суперечить змісту
статей 204 і 205 Цивільного кодексу України.
Значною мірою гальмується процес приватизації у разі, коли продаж
об’єкта приватизації здійснюється покупцеві, який у подальшому
неспроможний сплатити його вартість, водночас не даючи змоги іншому
покупцеві придбати даний об’єкт. До того ж розірвання договорів
купівлі-продажу у багатьох випадках потребує втручання господарського
суду, отже до прийняття ним рішення зі справи відповідні об’єкти не
можуть бути продані вдруге. Хоча до нормативно-правових актів Фонду
державного майна України, що регулюють порядок проведення тендерів
(конкурсів) з продажу об’єктів приватизації, і включено вимоги щодо
надання претендентами (потенційними покупцями) документів фінансової
звітності, однак чинне законодавство не визначає належного правового
механізму перевірки фінансової спроможність претендентів. З урахуванням
цього та з огляду на необхідність забезпечення реального виконання
покупцями інвестиційних зобов’язань слід законодавче визначити як
обов’язкову умову щодо перевірки тендерною (конкурсною) комісією
кредитоспроможності претендентів (потенційних покупців), і з цією метою
законодавче закріпити критерії і правовий механізм такої перевірки, а
також визнання покупця спроможним до участі у відповідному тендері
(конкурсі).
У процесі розгляду справ виявляються непоодинокі випадки блокування
роботи вищого органу акціонерного товариства -загальних зборів з боку
власників, що володіють акціями у розмірі 35-41 відсоток статутного
фонду, тому необхідно визначити на рівні закону правовий механізм
запобігання подібним ситуаціям.
З метою запобігання правопорушенням у процесі здійснення приватизації
державного майна та реалізації корпоративних прав, а також вдосконалення
законодавства, яке регулює відповідні питання, необхідно розробити та
запровадити порядок взаємодії між державними органами, у тому числі
органами приватизації та правоохоронними, який передбачав би координацію
їх діяльності у цій сфері, зокрема обмін інформацією щодо процесів, які
відбуваються у ході приватизації державного майна.
Вирішення названих проблем, що виникають у процесі приватизації,
сприятиме, на нашу думку, однаковому і правильному застосуванню приписів
законодавства, унеможливить порушення прав та законних інтересів
учасників приватизаційного процесу, у тому числі держави. Важливо також,
щоб покупці великих пакетів акцій усвідомлювали відповідальність за
перспективу підприємства, на діяльність якого вони мають можливість і
повинні впливати.
Література
1. Актова Н. О., Вачевський М.В. Аналіз приватизованих підприємств
Львівського регону//Державний інформаційний бюлетень про
приватизацію.-2001. – №4. – С.55.
2. Грасько 66. Сприяння підвищенню ефективності діяльності підприємств
після приватизації та забезпечення надходження коштів від приватизації
до Державного бюджету України//Державний інформаційний бюлетень про
приватизацію.-2001.-№5. – С.44.
3. Селецький Ф.Ф.,Ступак Г.Й. Контроль за виконанням умов договорів
купівлі-продажу об’єктів приватизації в Тернопільській
області//Державний інформаційний бюлетень про приватизацію.-2001. – №12.
– С 27.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
