Правова природа лізингу та його використання у АПК України
За умов, коли фінансові ресурси сільськогосподарських підприємств та
інвестиційні можливості держави обмежені, вирішити питання покращання
фінансового та економічного стану аграрного сектора можна тільки на
основі концентрації та поєднання капіталу й виробництва – лізингу.
Складність структури лізингу призводить до того, що існують різні
погляди науковців щодо його правової природи.
Зарубіжна практика у визначенні правової природи лізингу виходить із
того, що відносини лізингу є “sui generics” (своєрідні) [1]. Одними з
перших робіт по проблемі визначення правової природи лізингу є роботи
Хельцера та Шенфельда, які визначали контракти лізингу як “договори про
купівлю у розстрочку” [2].
В радянській юридичній літературі лізинг через відсутність предмета
дослідження протягом тривалого часу взагалі не розглядався. Однак,
наприкінці 80-х на початку 90-х років, ще до впровадження лізингу у
господарську діяльність, вийшли наукові публікації економістів,
присвячені лізингу [3]. В основу визначень правового поняття лізингу,
його класифікації вчені-економісти покладають різні за суттю економічні
та юридичні критерії. Тому одні автори розглядають лізинг як кредитні
відносини, вид фінансування, лізингову угоду як кредитну операцію, а
лізингову діяльність як галузь інвестиційної діяльності [4]. Інші – в
лізингу крім цих правовідносин убачають заставу, позику та інші
правовідносини [5]. Однак, більшість авторів визначають правову природу
лізингу як цілісну трьохсторонню угоду, яка має ознаки договорів
купівлі-продажу, позики, кредиту, оренди, інвестиції та інших [6].
До переваг для сільськогосподарських підприємств за умови використання
лізингу можна віднести: 1) доступність. Сільськогосподарське
підприємство має змогу впроваджувати сучасну техніку і технології без
попереднього нагромадження власних коштів для їх придбання. До того ж
угоди лізингу можуть бути досить гнучкими з урахуванням особливостей
надходження коштів та не потребують додаткового забезпечення. Лізингові
платежі входять до собівартості товарів та послуг, тобто є можливість
оновлення устаткування без сплати з даних сум податку на прибуток та
додану вартість. Якщо ж устаткування купується за рахунок власних
коштів, уникнути цього неможливо; 2) повне фінансування договору. Лізинг
забезпечує стовідсоткове фінансування договору з боку лізингодавця, тоді
як при звичайному банківському кредитуванні, як правило, відбувається
лише часткове покриття вартості необхідного майна; 3)поступовість оплати
вартості майна, переданого у лізинг; 4) збереження ліквідності. На
відміну від купівлі-продажу, лізинг не вимагає виплати всієї чи значної
частини вартості обладнання одразу. В окремих випадках це дозволяє
сільськогосподарському підприємству (лізингоодержувачу) використовувати
власний капітал для розвитку виробництва, мати можливість погашати інші
фінансово-кредитні зобов’язання або використовувати його в якості
оборотних засобів; 5) до переваг лізингу можна було б віднести економію
за рахунок суборендних договорів. Однак, Закон України “Про лізинг”
виключає можливість здійснення операцій сублізингу, що не дає можливості
аграрним суб’єктам отримувати додатковий прибуток від договорів оренди
майна, яке передане їм у лізинг. Таким чином, доцільність внесення змін
до існуючого закону про лізинг є об’єктивною реальністю. При цьому можна
скористатися прикладом Цивільного кодексу РФ, який відносить та
врегульовує лізингові правовідносини у якості орендних відносин (ст.
665. Договір фінансової оренди), які передбачають суборенду, передачу
орендованого майна у безоплатне користування, а також передачу орендних
прав у заставу та внесення їх у якості вкладу до установчого капіталу
господарських товариств або пайового внеску у виробничий кооператив (ст.
615 ЦК РФ); 6) до переваг лізингу також можна було б віднести й
економію, пов’язану з витратами по володінню майна. Так як власником
майна, що передається за договором лізингу залишається лізингодавець, то
він відповідно несе витрати по страхуванню, експлуатації майна та інше.
Проте, український варіант закону про лізинг містить положення за яким
лише за умов оперативного лізингу (фінансового лізингу це положення не
стосується) лізингодавець несе всі витрати по утриманню об’єкта лізингу,
крім витрат, пов’язаних з його експлуатацією та поновленням використаних
матеріалів (ч. 2 ст. 15 Закону України “Про лізинг”). Не важко зрозуміти
на скільки важливим для сільськогосподарських підприємств було б
закріплення на законодавчому рівні положення про покладення перелічених
вище витрат на лізингодавця за умов фінансового лізингу.
x
z
’
O
O
a
a
z
a
$ача, проте висуває високі вимоги до його платоспроможності. Це
пов’язано з необхідністю належного забезпечення оплати лізингових
платежів у період основного строку лізингу. Гарантії платоспроможності
можуть давати банки чи партнери лізингоодержувача. В Україні, за умов
низької платоспроможності сільськогосподарських підприємств, держава
передбачає використання бюджетних коштів на придбання
сільськогосподарської техніки для аграрних суб’єктів на умовах
фінансового лізингу; б) сумарні виплати лізингоодержувача лізингодавцю
за надані послуги, як правило, вищі ніж за умов використання інших видів
фінансування. Тому превага надається лізингу у випадку, коли сума всіх
супровідних послуг домінує по цінності, і ці послуги для
лізингоодержувача більш важливі, ніж додаткові витрати [7]. Саме така
ситуація склалася в Україні, де лізингові послуги сільськогосподарським
підприємствам є дуже важливими та пріоритетними, за умов низької
забезпеченості їх сільськогосподарською технікою.
Лізинг вигідний і лізингодавцю. Він привабливий завдяки безпеці і
спрощеній процедурі повернення власності (адже лізингодавець є власником
майна до кінця дії угоди). Однак, лізингодацю слід враховувати негативні
моменти, які можуть виникати за умови використання лізингу. Так, для
проведення лізингових операцій, лізингові компанії-посередники, які
займаються такого роду діяльністю, повинні мати достатню кількість
фінансових ресурсів, що не завжди можливо та вимагають додаткових позик
для самого лізингодавця. Особливо чітко така ситуація відслідковується у
відносинах між AT Національна лізингова компанія “Украгролізинг”, ВАТ
“Украгромашінвест” та вітчизняними заводами-виготовлювачами
сільськогосподарської техніки. А Прем’єр-міністр України А.КІнах
відзначив, що функціонування лізингу на основі бюджетних коштів призвело
до ситуації -“глухий кут” [8]. Підприємство-постачальник зацікавлене в
розвитку лізингу, бо має гарантований збут продукції та своєчасну і
гарантовану оплату.
Таким чином, лізинг є цілісною, своєрідною трьохсторонньою угодою, що
укладається між лізингодавцем (покупцем), сільськогосподарським
суб’єктом (лізингоодержувачем) та продавцем сільськогосподарської
техніки, та містить у собі ознаки договорів купівлі-продажу, позики,
інвестиції, кредиту, оренди, договору доручення та інших. Для подальшого
розвитку лізингових відносин в аграрному секторі необхідно встановити
норму права, яка б надавала можливість здійснення операцій сублізингу Що
в сою чергу дало б можливість аграрним суб’єктам отримувати додатковий
прибуток від договорів оренди майна, яке передане їм у лізинг.
Пропонуємо передбачити норму права для аграрних суб’єктів, яка б
покладала обов’язок на лізингодавця по сплаті витрат на утримання
об’єкта лізингу, пов’язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним
обслуговуванням та ремонтом, також для договору фінансового лізингу.
Література
1. Coillot. Initiation en leasing ou Credit – bail. P. 1969;
2. Holzer/Schonfeld. Finanzwirtschaft liche Bedeutung und bilanz
massige Behandlung von Miet – und Pachtvert ragen in den USA, Wpg 1963.
S. 257;
3. Амурдуев О. Лизинг.//Хозяйство и право. – 1991. -№9. – С. 46 – 52;
Андриасова Л. Лизинговый бизнес//Экономика и жизнь. – 1993.- №2; Андреев
П., Бобтин О., Голиков Р. Лизинг: общая характеристика, история,
применение в аграрном секторе: Уч. пособие. – М., 1993; Чекмарева Е.Н.
Лизинговый бизнес. – М.: «Экономика», 1994; Внукова Н.Н. Лизинговые
отношения в Украине: проблемы и перспективы // Український інвестиційний
журнал. – 1997. – січень; Матеріали міжнародної науково-практичної
конференції “Проблеми розвитку лізингових відносин” // Український
інвестиційний журнал. – 1997. – листопад;
4. Чекмарева Е.Н. Лизинговый бизнес. – М. «Экономика», 1994. – С.4 – 5;
Міщенко В.І., Луб’яницький О.Г., Слав’янська Н.С. Основи лізингу:
Навчальний посібник. – 1997. С 8 – 9; Меркелов А.Е., Шумейко В.К.,
Шестопал Г.С. Акціонерні товариства. Залучення інвестицій. – К., 1997. –
С 351; Внукова Н.Н. Законодательно-нормативное регулирование лизинговых
отношений в Украине и странах СНГ// Український інвестиційний журнал. –
1997. – листопад. – С. 8 – 9;
5. Павленко Ю.И. Развитие правового обеспечения лизинговых операций и
поиск новых форм активизации инвестиционного процесса в Украине //
Український інвестиційний журнал. – 1999. – листопад. – С. 30 – 31;
6. Л.И. Ивин, ЭА.Карпов, О.В. Ольховников. Лизинг в рыночной экономике.
– К.: УМКВО. – 1992. – С. 20; X. – Й. Шпиттлер. Практический лизинг. –
«ROSBI» Российское общество. – 1991. – С. 49;
7. Внукова Н.Н., Ольховников О.В. Мир лизинга. – Харьков: Основа, 1994.
– № 4;
8. Бизнес № 8(475), 25 февраля 2002 г. – С. 32.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
