.

Правове регулювання відносин по організації та проведенню громадської екологічної експертизи в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
114 1302
Скачать документ

Правове регулювання відносин по організації та проведенню громадської
екологічної експертизи в Україні

Закріплення у системі екологічних прав громадян права на участь в
проведенні громадської екологічної експертизи було здійснено в період
становлення екологічного законодавства України як незалежної держави.
Відносини по організації та проведенню громадської екологічної
експертизи змінили локально-правовий рівень регулювання (як вид
діяльності громадських організацій екологічного спрямування, визначений
їх статутами) на загальнодержавний із відповідним опосередкуванням у
статтях 9, 21, 15, 26, 30 Закону України “Про охорону навколишнього
природного середовища” від 25 червня 1991 p.

Надбання науки екологічного права та створення правової основи
регулювання відносин по організації та проведенню громадської
екологічної експертизи як самостійної форми екологічних експертиз, виду
науково-практичної діяльності об’єднань громадян логічно призвело до
остаточного оформлення правового інституту громадської екологічної
експертизи у Законі України “Про екологічну експертизу” від 9 лютого
1995 р. із конкретизацією у статтях 9, 11, 16, 25, 41, 42, 49 та ін.
цього Закону.

З часу прийняття Закону України “Про екологічну експертизу” і до наших
днів відбуваються зміни в правовому регулюванні відносин, що виникають у
процесі організації та проведення громадської екологічної експертизи.
Слід відмітити, що надбання науки екологічного права та права
екологічної безпеки нехтуються законодавцем, що призводить до внесення
необдуманих змін до чинного законодавства про екологічну експертизу.
Йдеться про внесення змін до законодавства в зв’язку з прийняттям Закону
України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 6
квітня 2000 p.

Даним Законом до Закону України “Про екологічну експертизу” внесено
зміни, що стосуються виключення такого об’єкта як здоров’я людей з ряду
статей Закону України “Про екологічну експертизу”. Це в загальному
стосується поняття екологічної експертизи в Україні, основних завдань
екологічної експертизи, об’єктів екологічної експертизи, загальних вимог
щодо проведення екологічної експертизи, поняття гласності екологічної
експертизи, обов’язків замовників екологічної експертизи, змісту
висновків екологічної експертизи, правопорушень в галузі екологічної
експертизи (статті 1, 5, 7, 8, 10, 32, 43, 50 Закону України “Про
екологічну експертизу” відповідно). Зміни внесено і до
структурно-функціонального забезпечення екологічної експертизи, де
органи та установи Міністерства охорони здоров’я виключено із системи
суб’єктів екологічної експертизи та органів державного управління в
галузі екологічної експертизи (статті 9, 20 Закону України “Про
екологічну експертизу”).

Хоча вказані зміни безпосередньо не торкнулись громадської екологічної
експертизи, як це сталось у відношенні державної (статті 13 – 15, 34, 37
Закону України “Про екологічну експертизу”), все ж обмеження стосуються
і даного виду досліджень як окремої форми екологічних експертиз. Адже
громадськість цікавить, насамперед, рівень екологічної безпеки
діяльності (експлуатації) потенційно небезпечних для життя та здоров’я
населення об’єктів, стосовно яких обов’язковим є проведення оцінки
впливу на навколишнє середовище (ОВНС) та державної екологічної
експертизи. Крім цього, Закони України “Про охорону навколишнього
природного середовища” та “Про екологічну експертизу” є основними в
регулюванні відносин по організації та проведенню громадської
екологічної експертизи.

На необдуманість такого кроку звертають увагу науковці-представники
Київської школи екологічного права, так як предметом екологічного права
як галузі є сукупність відносин по охороні довкілля, раціональному
використанню та відтворенню природних ресурсів, забезпеченню екологічної
безпеки людини. Метою екологічної експертизи продовжує залишатись
запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан
навколишнього природного середовища та здоров’я людей у відповідності до
ст. 4 Закону України “Про екологічну експертизу”, а екологічна
експертиза у контексті права екологічної безпеки може розглядатись як
один з важливих засобів її забезпечення, умов досягнення в сучасних
умовах розвитку держави і суспільства.

OOe^

`

b

d

d

9 та проведенню громадської екологічної експертизи відбулись у зв’язку з
прийняттям і інших нормативних актів, серед яких зазначимо наступне.

4.1 ст.29 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії
діяльності” від 15 вересня 1999 p. наділяє профспілки правом на
створення центрів незалежних експертиз. Поряд із незалежними
експертизами умов праці та інших об’єктів (ч.8 ст 21 цього Закону), що
відноситься до повноважень профспілок та їх об’єднань, у сфері охорони
довкілля профспілки та їх об’єднання можуть проводити громадські
екологічні експертизи згідно з ч.2 ст. 30 вказаного Закону.

Як суб’єкти громадської екологічної експертизи п. 13 Розділу III Закону
України “Про Загальнодержавну програму формування національної
екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки” від 21 вересня 2000 p.
визначає також еколого-експертні центри громадської екологічної
експертизи з метою підвищення рівня екологічної освіти, виховання,
культури населення, активізації його участі у виконанні заходів з
формування національної екологічної мережі.

Ст. 13 Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня
2001 p. визначає перелік документів, які додаються до заяви на
отримання дозволу на експлуатацію об’єкта підвищеної небезпеки. Одним з
пунктів переліку зазначаються висновки передбачених законом державних та
в разі наявності громадських експертиз, що означає фактично
обов’язковість розгляду наявних висновків громадських експертиз.

У ст. 45 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10
січня 2002 р.7 здійснено конкретизацію змісту громадського контролю у
сфері питної води та питного водопостачання. Дана норма передбачає шляхи
здійснення громадського контролю, серед яких зазначає проведення
громадської екологічної експертизи. На наш погляд, здійснюється
змішування понять громадського екологічного контролю та громадської
екологічної експертизи, які є формалізованими функціями громадського
управління в галузі екології. Слід було б чіткіше сформулювати дану
норму, визначивши вказані види діяльності громадськості як
однопорядкові.

Слід зазначити, що через відсутність злагодженого механізму реалізації
дані норми навряд чи будуть діяти. Потрібно внести зміни та доповнення у
чинне законодавство, зокрема у Закони України “Про охорону навколишнього
природного середовища” та “Про екологічну експертизу” в частині
доповнення суб’єкного складу відносин по організації та проведенню
громадської екологічної експертизи, а також інших елементів
еколого-експертних правовідносин. На розвиток цього твердження
пропонуємо прийняти Положення про громадську екологічну експертизу та
затвердити його на рівні Кабінету Міністрів України.

У Положенні про громадську екологічну експертизу необхідно
конкретизувати питання матеріального та процедурного забезпечення
здійснення громадської екологічної експертизи, належного фахового,
матеріально-технічного, фінансового, інформаційного забезпечення
організації та проведення даного дослідження, що на практиці спонукатиме
уповноважених приймати рішення суб’єктів брати до уваги висновки
громадських екологічних експертиз, незважаючи на їх законодавчо
легалізовану рекомендаційність.

На нашу думку, Положення про громадську екологічну експертизу здатне
закріпити у свідомості посадових осіб державних органів та органів
місцевого самоврядування, власників об’єктів підвищеної небезпеки,
широкої громадськості важливої ролі громадської екологічної експертизи в
забезпеченні екологічної безпеки.

Література

1 Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.

2 Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 8. – Ст. 54.

3 Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 27. – Ст. 213.

4 Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.

5 Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 47. – Ст. 405.

6 Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 15. – Ст. 73.

7 Офіційний вісник України.- 2002.- № 6.- Ст. 223.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020