Санкція фінансово-правової норми
Санкція фінансово-правової норми, виступаючи логічно завершальним її
структурним елементом, розглядається як один із видів фінансово-правових
засобів забезпечення державної фінансової дисципліни.1 Економічний
інтерес учасників суспільних відносин, які виникають в процесі
мобілізації, розподілу і використання централізованих та
децентралізованих фондів державних коштів, концентрується навколо певних
видів грошових доходів і видатків. Держава як носій економічного
інтересу, встановлюючи певний фонд грошових коштів, зацікавлена в
суворому і безумовному дотриманні закріпленого порядку надходження в цей
фонд всіх запланованих фінансових ресурсів та їх витрачання. Наприклад,
органи державного казначейства як носії загальнодержавного економічного
інтересу зацікавлені в забезпеченні встановленого порядку використання
бюджетних коштів; інтерес платників податків пов’язаний із фінансовими
ресурсами, які знаходяться в їх розпорядженні. Тому порушення
визначеного порядку утворення, розподілу і витрачання централізованих та
децентралізованих фондів державних коштів, яке виражається в
ненадходженні чи в недостатньо повному надходженні до відповідного фонду
встановлених доходів або в нецільовому використанні коштів фондів,
складає зміст економічної шкоди як об’єктивної підстави застосування
санкції фінансово-правової норми.
Санкція в абстрактній, нормативній формі вміщує підсумкову оцінку того
виду правопорушення, за який вона застосовується.2 Поняття “підсумкової
оцінки” необхідне як для відмежування санкцій фінансово-правових норм
від інших примусових заходів, які застосовуються в процесі
правоохоронної діяльності держави, так і для визначення змісту санкції,
який повинен бути таким, щоб її реалізація повністю вирішувала питання
про правову оцінку конкретного правопорушення. Визначаючи санкцію
фінансово-правової норми як вказівку на негативні наслідки майнового
характеру, які настають для суб’єкта в результаті порушення її
диспозиції, ми вважаємо, що без забезпеченості санкцією правила
поведінки перестають бути правовими. При цьому суворість санкції в
значній мірі відображає соціальну цінність врегульованих
фінансово-правовими нормами суспільних відносин, суспільну значимість
прав та обов’язків, які закріплені в їх диспозиціях. Зміст санкції
залежить від обов’язку, який нею забезпечується в тому відношенні, що
передбачені санкцією заходи примусу повинні максимально можливою мірою
слугувати реальному виконанню відповідного обов’язку, попереджувати його
порушення та усувати його шкідливі наслідки.3 Особливо яскраво дане
положення проявляється на стадії мобілізації централізованих та
децентралізованих фондів державних коштів, де метою держави є не стільки
покарання особи, винної у несвоєчасному чи неповному надходженні коштів
до відповідного бюджету, скільки спонукання її до примусового виконання
цього обов’язку.
hCq
( hCq
hCq
hCq
hCq
??
?джувати їх нецільове використання, а у випадках, коли це має місце,
здійснювати економічний вплив на порушників. Інакше кажучи, вона повинна
ставити суб’єкта в таке становище, в якому йому буде економічно
невигідно порушувати припис диспозиції відповідної фінансово-правової
норми. Таким чином, на даній стадії фінансової діяльності держави
санкція забезпечує цільове та доцільне використання грошових фондів.
Тому тут застосовуються такі санкції, як обмеження або припинення
фінансування з державного бюджету, утримання з підприємств, установ і
організацій коштів державного бюджету, використаних ними не за цільовим
призначенням, припинення субсидіювання.
Поділ санкцій фінансово-правових норм необхідно проводити із врахуванням
характеру економічного впливу на порушника припису диспозиції норми.
Відповідно до цього критерію можна виділити санкції, які безпосередньо
позбавляють порушника частини його грошових фондів та засобів і санкції,
що здійснюють опосередкований вплив на майнову базу порушника. Перша
група включає такі санкції, як штраф, пеня, припинення фінансування з
державного бюджету підприємств, установ і організацій у разі виявлення
фактів порушень установленого порядку виконання державного бюджету з
повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств,
припинення перерахування коштів за призначеною субсидією, соціальною
допомогою при виявленні фактів подання громадянами неповної або невірної
інформації про доходи, ін. Характерною рисою даних санкцій є те, що вони
пов’язані із позбавленням особи порушника коштів, які перебувають у її
розпорядженні. На відміну від них, санкції фінансово-правових норм, що
відносяться до другої групи, завдають шкоди майновим інтересам особи
шляхом обмеження його у певних діях, які у майбутньому дозволили б
отримати прибуток чи взагалі здійснювати господарську діяльність. Це
такі санкції, як зупинення операцій платників податків на рахунках в
установах банків, інших фінансово-кредитних установах, призупинення
проведення операцій за реєстраційними рахунками установ і організацій,
що утримуються за рахунок коштів державного бюджету у разі порушення
ними встановленого порядку використання бюджетних та позабюджетних
коштів, а також неподання кошторисів та звітності про надходження і
використання зазначених коштів, обмеження витрачання коштів головними
розпорядниками коштів державного бюджету залежно від стану надходжень до
нього шляхом встановлення помісячних лімітів на взяття ними зобов’язань
на витрачання бюджетних коштів, обмеження, зупинення чи припинення
проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем
ризику.
Таким чином, санкція фінансово-правової норми є вказівкою на негативні
наслідки майнового характеру, які настають для учасника фінансової
діяльності держави в результаті порушення її диспозиції. Вона
застосовується, як правило, для відшкодування шкоди, завданої державі
несвоєчасним або неповним виконанням її приписів у галузі фінансів.
Література
1. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву. – М.:
Изд-во МГУ, 1981.
2. Розанов И.И. Финансовые санкции как средство обеспечения
государственной финансовой дисциплины // Хозяйство, право, управление.
Межвуз. науч. сборник. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1975. – Вып. 2.
3. Самощенко И.С. Охрана режима законности советским государством. –
М., 1960.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
