UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРозвиток інституту причетності до злочину в кримінальному праві України (реферат)
Авторвід користувача сайта
РозділПравознавство (різне), реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2389
Скачало166
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Розвиток інституту причетності до злочину в кримінальному праві України

 

Процес формування інституту причетності до злочину (поняття, відмінність

від співучасті, види) відбувався досить тривалий період і зумовлений

різним підходом окремих авторів до поняття співучасті.

 

Вже в Руській Правді розширеної редакції містяться окремі положення, що

передбачають відповідальність за один з видів причетності до злочину і,

зокрема, за приховування злочину [1,с.135].

 

Намагання відмежувати причетність від співучасті робиться, хоча і на

дещо казуїстичному рівні вже в Соборному уложенні 1649р., яке

передбачало відповідальність за приховування злочинів, недонесення та

потурання злочинові. [2, с.18].

 

За уложенням 1845 року причетність протиставлялась співучасті, ніхто не

міг бути одночасно визнаний і співучасником злочину, і причетним до

злочину, причетність передбачала наявність іншого злочинного діяння,

окрім того причетні особи повинні були діяти завідомо, тобто умисно і

тому необережна причетність була неможливою[3, с.805].

 

До кінця 19 століття відокремленість інституту причетності була

сприйнята багатьма російськими та українськими вченими. Розробці

положень цього інституту були присвячені праці таких вчених, як

А.Жиряєв, Н.Таганцев, В.Спасович, Е.Немировський та інших.

 

Відповідно до теорії А.Жиряєва, при збігу декількох злочинців наявна

співучасть у злочині та причетність до нього. При цьому, причетність не

є їх участю в злочині, не особливо визначений чи самостійний, а

додатковий злочин [2, с.20]. Н.Таганцев та В.Спасович притримувались

думки, що причетність складає кілька самостійних злочинів, які, однак,

повинні бути вміщені в Особливій частині кримінального кодексу[3, с.803;

4, с 164]. В.Спасович, продовжуючи запропоновану А.Жиряєвим теорію про

збіг декількох злочинців у одному і тому ж злочині, ділить збіг на

декілька видів: попередній, сучасний та слідуючий злочину Н.Таганцев,

обґрунтовуючи відмінність причетності від співучасті, cеред ознак

причетності, називає такі важливі ознаки, як те, що причетність

передбачає наявність іншого злочинного діяння, наявність суб’єктивної

сторони злочину у формі умислу [5, с.953]. Це положення було висунуте ще

тоді, коли точилася дискусія про те, чи сама співучасть у злочині може

вчинятись лише умисно, чи також може вчинятись необережно. На

відмінність інститутів причетності та співучасті вказував Е.Немировський

[6, с.211].

 

З встановленням на Україні радянської влади більшість положень інституту

причетності до злочину зазнали деградації, окремі прогресивні положення

були взагалі відкинуті радянським кримінальним законодавством[7, с.147].

Про значний регрес може свідчити казуїстичність норм кримінального

законодавства та відсутність розмежування між співучастю у злочині та

причетністю.

 

Недоліки кримінального закону викликали спір стосовно поняття

причетності, її видів та відмежування від співучасті у злочині викликало

науковий спір про наявність чи відсутність причетності як окремого

інституту.

 

Обґрунтовуючи наявність причетності, А.ПІонтковський стверджував

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ