Постановка питань експерту при призначенні експертизи
Правильно, послідовно і вичерпно сформульовані питання є найважливішою
частиною ухвали суду про призначення експертизи. Без них не може бути
повного й обґрунтованого висновку експерта.
Постановкою питань експерту суд визначає характер експертизи, її
напрямок і обсяг, а нерідко і методи дослідження.1 Від продуманості
змісту питань, ретельного формулювання кожного з них, – як відзначають
А.В. Дулов і П.Д. Нестеренко, – нерідко залежить повнота і швидкість
проведення експертизи.2
Згідно ч. 3 ст. 57 ЦПК України, призначаючи експертизу та встановлюючи
коло питань, що слід поставити перед експертами, суддя або суд повинен з
цього приводу врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть
участь у справі. Відхилення питань, запропонованих особами, які беруть
участь у справі, суд зобов’язаний мотивувати.
Таким чином, суд повинен розглянути питання, представлені особами, що
беруть участь у справі, однак він може виключити ті з них, що не мають
відношення до справи чи виходять за межі компетенції експерта, а також
сформулювати їх з власної ініціативи. Остаточне визначення завдання
(тобто кола питань) експерту належить суду.
Можна виділити основні вимоги, що повинні пред’являтися судом до питань,
які підлягають розгляду експертом, зокрема вони повинні:
а) випливати з матеріалів справи;
б) вимагати застосування спеціальних знань у формі експертизи (звідси
випливає заборона ставити перед експертом питання довідкового характеру,
питання також не можуть носити правового характеру);
в) відповідати предмету експертизи, що призначається;
г) формулюватися з урахуванням наукових можливостей відповідного виду
дослідження; ґ) бути визначеними, ясними, конкретними і по можливості
лаконічними;
д) викладатися послідовно, тобто логічно доповнювати один одного і
випливати один з іншого.
Крім того, перелік питань повинен бути повним, мати вичерпний характер.
При цьому варто ставити перед експертом лише ті питання, з’ясування яких
продиктоване дійсною необхідністю.3
Також рекомендується для зручності групувати питання по об’єктах
дослідження.
Практика показує, що формулювання питань – найбільш важка для суду
стадія призначення експертизи. Іноді їх ставлять нечітко, неточно або
неконкретно. При постановці питань у деяких випадках не враховуються
сучасні можливості експертизи.
У формулюванні експертного завдання суду покликані допомогти зразкові
переліки питань, наведені у відомчих актах,4 а також у ряді літературних
джерел.5
визнання не у всіх авторів. Деякі вчені вважають, що питання експертам
різних спеціальностей обов’язково повинні відображати обставини
конкретної справи, у зв’язку з чим складання яких-небудь стандартних
питань недоцільно.
Зрозуміло, що ситуації, які виникають при розгляді цивільних (також як
кримінальних і арбітражних) справ, носять настільки різноманітний
характер, що укласти їх в якісь жорсткі рамки неможливо. Тому переліки і
носять зразковий, орієнтований характер. Однак, з урахуванням конкретних
обставин справи, звертання до цих переліків, як правило, надає судам
безсумнівну допомогу. Практика показує, що більшість питань, що
ставляться на вирішення експертизи, беруться з цих переліків.
Як обґрунтовано вказують деякі процесуалісти, у складних випадках, коли
для підготовки питань необхі7ні спеціальні знання, доцільно до їх
формулювання залучати експерта, якому буде доручена експертиза, чи
іншого фахівця. Але кінцева редакція питань повинна належати тільки
суду.
Література
1 Тихиня В.Г. Теоретические проблемы применения данных криминалистики в
гражданском судопроизводстве. – Минск, 1983. – С. 127.
2 Дулов А.В., Нестеренко П.Д. Тактика следственных действий. – Минск,
1971. – С. 252.
3 Див. докладніше: Бородин СВ., Палиашвили А.Я. Вопросы теории и
практики судебной экспертизы. – М., 1963. – С. 58-62; Виноградов И.В.,
Комаров Г.И., Селиванов НА Экспертизы на предварительном следствии. –
М., 1967. -С. 12-13; Справочник следователя. Вып. 3. (Практическая
криминалистика: подготовка и назначение судебных экспертиз). – М., 1992.
– С. 17-20 та ін.
4 Див., наприклад, Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та
призначення судових експертиз, затверджені наказом МЮ України від
08.10.98 № 53/5.
5 Див., наприклад: Експертизи в судовій практиці: Навч. посібник./В.Г.
Гончаренко, B.C. Бергер, Л.П. Булига та ін. – К., 1993; Российская Е.Р.
Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе. –
М., 1996; Біленчук П.Д., Курко М.Н., Стахівський СМ. Судові експертизи:
Довідник. – К., 1997.
6 Див., наприклад, Чельцов М.А., Чельцова Н.В. Проведение экспертизы в
советском уголовном процессе. – М., 1954. – С. 105.
7 Див., наприклад: СтроговичМ.С Уголовный процесс. -М., 1946.
-С229;ЧельцовМ.А., Чельцова Н.В. Вказ. праця. -С 108;
Криминалистика./И.Ф. Крылов. -Л., 1976. -С.410.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
