Тлумачення сумнівів на користь особи в кримінальному процесі Україні та
США
Одним з найважливіших наслідків презумпції невинуватості є правило про
тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого (in dubio pro rea).
Сутність вказаного правила полягає у тому що якщо у суду виникають
сумніви відносно тих чи інших доказів і якщо той чи інший факт можна
витлумачити як на користь, так і на шкоду йому, то приймається рішення,
сприятливе для обвинуваченого.
В Україні цьому правилу приділяють велике значення. І в Конституції
України (ч.2 ст.62) і в КПК України (ч.2 ст.327) воно передбачене.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і
постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність
підсудного у вчиненні злочину доведена (ч.2 ст.327 КПК України).
І в США і в Україні сумніви у винуватості обвинуваченого виникають, якщо
яка-небудь фактична обставина, що складає основу обвинувачення,
недостатньо підтверджена зібраними у справі доказами. Так, внаслідок
недостатності доказового матеріалу може виникнути сумнів у тому чи мала
місце подія злочину, чи був злочин результатом дій обвинуваченого, діяв
обвинувачений навмисно чи необережно і т.д. Можуть виявитись сумнівними
(внаслідок недоведеності) і ті фактичні дані, на основі яких
встановлюються обставини, що складають кінцеву мету доказування .
У літературі висловлюється точка зору щодо необхідності тлумачення
сумнівів на користь обвинуваченого лиш у той момент, коли вичерпано всі
можливості по доказуванню і у той же час обвинувачення в цілому чи
окремі обставини справи викликають сумніви, а подолати їх, незважаючи на
всі зусилля слідчих і судових органів вже не видається можливим [1].
Лише у цих випадках, як правило, пов’язаних з тим, що на початку
розслідування були допущені якісь упущення, через які не вдалось виявити
необхідні докази, можливе застосування правила про тлумачення сумнівів
на користь обвинуваченого.
Але Конституція України (ч.2 ст.62) зазначає, що на користь особи
тлумачаться усі сумніви щодо доведеності її вини. Тобто не проводиться
розподіл сумнівів за критерієм можливості їх подолання на такі, що можна
і не можна усунути. Існують думки щодо необхідності уточнення
формулювання у Конституції цього правила, а саме, що тлумачаться на
користь особи сумніви, які не можна подолати, оскільки діюче
формулювання прирікає слідчого, прокурора і суд на пасивність, оскільки
наявність будь-якого сумніву зобов’язує слідчого, прокурора чи суд
однозначно підходити до вирішення проблеми, тобто тлумачення сумнівів на
користь особи, причому не вдаючись в аналіз самої суті сумнівних
обставин.
Типовим зразком ступеня переконання суддів і присяжних в американських
судах при винесені обвинувального вироку по кримінальним справам
виражалося у формулі – доказування чи переконання “за межами розумних
сумнівів”. Правило це з’явилося в американському судочинстві в кінці
XVIII ст. і застосовувалося в першу чергу лише до найбільш небезпечних
злочинів, бо вважалося дуже сильною вимогою. Пізніше воно було
популяризоване юристом Старки, який виразив його (1824 р.) як
переконання в “моральній достовірності за межами всяких розумних
сумнівів”. В американській судовій практиці це правило набуло широкого
розповсюдження після відомого рішення, винесеного в 1850р. суддею Шоу по
справі Вебстера. В ньому говориться, що “докази повинні встановити
істину факту з розумною і моральною впевненістю, яка переконує,
направляє і задовольняє розум та рішення”. Це ми і розглядаємо як
доказування за межами розумного сумніву [2].
‚ „ ? ? ” – ? ? ¤ ? o th †
?
?
3утої справи. Положення напутнього слова повинні бути сформульовані
суддею достатньо зрозуміло для присяжних. Крім того, формулювання
повинно бути таким, щоб суддю неможливо було пізніше звинуватити в тому
що він нав’язав присяжним певне рішення [3].
Присяжні вирішують найважливіше питання судового процесу – питання про
винуватість чи невинуватість підсудного. Вони вирішують його на основі
свого внутрішнього переконання, складеного в результаті оцінки
розглянутих в суді доказів.
Ніякої відповідальності за своє рішення присяжні не несуть, хоча в очах
суспільної думки нормальна відповідальність за вирішення справи по суті
покладена на присяжних.
У кримінальній справі критерієм є “доведеність при відсутності
обґрунтованого у ній сумніву”. Так, наприклад, присяжним кажуть, що вони
можуть визнати обвинуваченого винним лише тоді, коли з’ясують
відсутність обґрунтованого сумніву у скоєні ним злочину, і повинні
звільнити обвинуваченого, якщо мають обґрунтований сумнів у його вині.
Обґрунтований сумнів – це сумнів, зумовлений будь-якою причиною і
заснований на здоровому глузді. Він виникає під час справедливого й
раціонального розгляду всіх доказів або за браком доказів у справі. Цей
сумнів не туманний, теоретичний чи вигаданий, це такий сумнів, який
примушує розумних людей вагатися, перш ніж діяти у справах, які мають
для них важливе значення .
Отже, обвинувачення повинно довести “кожний факт”, пов’язаний із
злочином, щоб “не існувало жодної розумної підстави для сумнівів”. Може
здатися дивним, що таке фундаментальне право не визначається в Біллі про
права, а домислюється зі статей Конституції США про належну правову
процедуру. Зі справи Winshup v. United States почали діяти дві різні
вимоги. Перша – на журі та суддю покладається зобов’язання визначати, чи
факти доведені таким чином, що усувається “жодна розумна підстава для
сумнівів”. Друга – вимога забороняє перекладати доведення певних фактів
обвинувачення на відповідача. Він не повинен сам доводити власну
невинуватість Mullney v. Wilbur, (1975). Проте це не виключає
перекладення цього тягаря на захист Leland v. Oregon (1952 p.) [4].
Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого і в Сполучених
Штатах, і в Україні по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не
може бути покладена в основу обвинувальних тез по кримінальній справі,
тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення.
Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і
служить гарантією досягнення істини у справі.
Таким чином, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого
виступає гарантією не тільки для обвинуваченого – воно служить також
гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається
об’єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на
безсумнівних доказах і безспірних фактах (ст.131, 323 КПК України).
Однак не завжди суди і органи попереднього розслідування застосовують
дане правило на користь обвинуваченого.
Література
1. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумпции
невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. –
Харьков, 1997.
2. Старченко А. Философия права и принципы правосудия в США. – М.,
1969.
3. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. К.: Україна, –
1999.
4. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. К.: Україна, –
1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
