.

Роль шишкоподібного тіла у регуляції гемостазу при гіпо- та гіпертиреоїдних станах (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
142 2725
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

ім. І.Я. ГОРБАЧЕВСЬКОГО

АНОХІНА СВІТЛАНА ІВАНІВНА

УДК 616.61-06:616.127-005.8

Роль шишкоподібного тіла у регуляції гемостазу при гіпо- та
гіпертиреоїдних станах

14.03.04 – патологічна фізіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Тернопіль, 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Буковинській державній медичній академії

МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук Горбань Євген

Миколайович, завідувач лабораторією

радіобіології інституту геронтології АМН

України.

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук, професор Файфура Василь Васильович, Тернопільська
державна медична академія ім. І.Я.Горбачевського, МОЗ України завідувач
кафедри патологічної фізіології.

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор
Гоженко Анатолій Іванович, Одеський державний медичний університет, МОЗ
України завідувач кафедри загальної та клінічної патологічної
фізіології

Провідна установа: Інститут ендокринології та обміну речовин

ім. В.П.Комісаренка АМН України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться 20 травня 2004 р. о 1400 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради К.58.601.01 у Тернопільській
державній медичній академії ім. І.Я.Горбачевського МОЗ України (46001,
м. Тернопіль, майдан Волі, 1).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільської державної
медичної академії ім. І.Я.Горбачевського (46001, м. Тернопіль,

вул. Руська, 12).

Автореферат розісланий 19 квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук, професор
Я.Я.Боднар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Епіфіз – нейроендокринний орган, який має тісні
зв’язки з гіпоталамусом та периферійними ендокринними залозами.
Отримуючи від сітківки ока по нервових шляхах інформацію про освітлення
оточуючого середовища, він відіграє важливу роль у регуляції біологічних
ритмів організму (Анисимов В.Н., 1997). Відомо, що пінеальна залоза є
продуцентом родини метоксиндолів, із яких N-ацетил-5-метокситриптамін
(мелатонін) та 5-метокситриптамін володіють гормональними
властивостями, що чітко доведено (Ром-Бугославская Е.С. и др., 1997). Як
залоза, яка володіє дуже широкими інтегративними властивостями, епіфіз
через мелатонін, з одного боку, модулює нейроендокринні функції, з
іншого – сам є об’єктом керування різноманітними гормональними та
гуморальними сигналами (Арушанян Є.Б., Арушанян Л.Г., 1991). Фактично
відомостей про функції епіфіза при різноманітних захворюваннях дуже
мало. Наявні лише поодинокі повідомлення про підвищення рівня мелатоніну
у хворих на цироз печінки (Iguchi H., Kato K.-I. et al., 1992) з
хронічними нирковими та серцево-судинними захворюваннями (Toiuton Y.,
Fevre-Montange M., Proust J. et al., 1995). Окрім того, відомо, що
мелатонін є основним компонентом пейсмекерної системи організму. Він
приймає участь в утворенні циркадного та циркадіанного ритмів як
безпосередньо діючи на клітини, так і шляхом зміни секреції інших
гормонів та біологічно активних речовин, концентрація яких змінюється в
залежності від часу доби. Так, установлено, що мелатонін інгібує викид
адренокортикотропного гормону, змінюючи таким чином концентрацію
кортизолу. Він здатний вільно проходити через усі тканинні бар’єри та
клітинні мембрани (Печорина Е.А., 2001). Приймаючи до уваги той факт, що
епіфіз – нейроендокринне утворення, яке сприяє трансформації сигналів
зовнішнього середовища в гуморальні стимули і яке здатне регулювати
функціювання гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдного комплексу, значний
інтерес становить дослідження впливу мелатоніну на щитоподібну залозу
(Щербаков В.С., Ром-Бугославская Е.С., 1991).

Питання фібринолізу привертають увагу широкого кола медичних фахівців
клінічного і теоретичного напрямків. Депресія фібринолітичної активності
є одним із патогенетичних факторів розвитку тромбозів. Статистика
виникнення інфарктів міокарда яскраво демонструє добову залежність даної
патології (Заславская Р.М., 1994), що може бути обумовлено циркадіанними
коливаннями фібринолітичного потенціалу (Бойчук Т.М., 1997). Відомо, що
фібринолітичний потенціал крові регулюється інгібіторами та активаторами
плазміногену. Серед останніх велике значення належить урокіназі, яка
інкретується нирками і збільшує інтенсивність фібринолізу (Братчик А.М.,
1993). Фотоперіодична залежність екскреторної, кислотовидільної та
іонорегуюючої функцій нирок чітко доведена в роботах науковців школи,
яку очолює академік В.П.Пішак (Пішак В.П., 1993,2001). Виявлено вплив
мелатоніну на гомеостатичну діяльність нирок (Пішак В.П., Кокощук Г.І.,
1995).

Більшість фізіологічних процесів людського організму мають ритмічний
перебіг. Порушення структури хроноритмів (десинхроноз) є показником
патологічного стану організму. Особливо небезпечне порушення
збалансованості хроноритмів взаємозалежних або каскадних ферментативних
реакцій, до яких належать процеси згортання крові (Грицюк А.И., Амосова
Е.Н., Грицюк И.А., 1994). Серед факторів, що впливають на гемостаз,
особливе місце займають тиреоїдні гормони, які здатні впливати не лише
на функціональну активність тромбоцитів, але й регулювати інтенсивність
плазмового і тканинного фібринолізу (Хомко О.Й., 1997; Філіпова Л.О.,
2002).

Ураховуючи, що фібринолітична система тісно пов’язана за принципом
зворотного зв’язку зі зсідальною системою крові (Бойчук Т.М., 1997), а
також зважаючи на наявність функціонального взаємозв’язку в системі
епіфіз-щитовидна залоза (Щербаков В.С., Ром-Бугославская Е.С., 1991),
можна вважати доцільним і перспективним вивчення впливу мелатоніну на
гемостаз та зміни тканинного і плазмового фібринолізу при гіпо- та
гіпертиреоїдних станах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є
фрагментом фундаментальної пріорітетної роботи центральної
науково-дослідної лабораторії Буковинської державної медичної академії
(Чернівці) “Вивчити вікові особливості взаємозв’язку центральних і
периферійних механізмів регуляції імунологічної реактивності та
гемокоагуляційного потенціалу в нормі і при ендо- та екзогенних
інтоксикаціях” (номер державної реєстрації 0199U004598), в якій
дисертант безпосередньо вивчала стан згортальної, протизгортальної і
фібринолітичної активності систем крові при гіпо- та гіпертиреозах у
епіфізектомованих і сліпих тварин, та після введення мелатоніну, а також
інтенсивність тканинного фібринолізу і протеолізу.

Мета роботи. З`ясувати вплив мелатоніну на систему регуляції агрегатного
стану крові, інтенсивність тканинного фібринолізу і протеолізу при
експериментальному гіпо- та гіпертиреозі для подальшої розробки
патогенетично обгрунтованих хронотерапевтичних способів корекції
порушень в системі регуляції агрегатного стану крові при гіпо- та
гіперфункції щитоподібної залози.

Для досягнення мети необхідно було вирішити такі завдання:

1. Вивчити стан згортальної, протизгортальої, фібринолітичної і
протеолітичної систем крові при гіпо- та гіпертиреозі в
епіфізектомованих тварин.

2. З`ясувати вплив мелатоніну на систему регуляції агрегатного стану
крові при гіпо- та гіпертиреозі.

3. Встановити, як впливає мелатонін на стан тканинного фібринолізу і
протеолізу за умов гіпо- та гіперфункції щитовидної залози.

4. Провести аналіз змін в системі регуляції агрегатного стану крові при
гіпо- та гіпертиреозі в осліплених щурів.

5. Провести аналіз змін тканинного фібринолізу і протеолізу при гіпо- та
гіпертиреоїдному станах в осліплених щурів.

Об’єкт дослідження: гемостаз, тканинний фібриноліз і протеоліз.

Предмет дослідження: залежність гемостазу і тканинного фібринолізу і
протеолізу від функціонального стану епіфіза при гіпо- та гіпертиреозі.

Методи дослідження:

– моделювання недостатньої функції шишкоподібного тіла шляхом
епіфізектомії;

– моделювання недостатньої функції щитоподібної залози шляхом уведення
мерказолілу;

– моделювання гіперфункції щитоподібної залози шляхом уведення
L-тироксину; активність гуморальних факторів вивчали за інтенсивністю
протеолітичної деградації низько-, високомолекулярних білків і колагену;
для визначення змін фібринолізу досліджували інтенсивність сумарного,
неферментативного та ферментативного плазмового і тканинного лізису
азофібрину; для вивчення змін в системі регуляції агрегатного стану
крові досліджували показники тромбоеластографії (час реакції “r”,
тромбоеластографічна константа тромбіну “K”, максимальна амплітуда “Am”,
еластичність кров’яного згустку “E”, модуль пружності “Q”, константа
специфічного згортання крові “t”, константа синерезису “S”, загальний
час згортання крові “Т”, вільний індекс коагуляції “Ci”, кутова
константа “a”).

Наукова новизна дослідження. Дістала подальшого розвитку теорія участі
епіфізу у регуляції активності шитоподібної залози. Уперше встановлено
зміни в системі регуляції агрегатного стану крові у гіпо- та
гіпертиреоїдних епіфізектомованих щурів, показано виникнення
гіперкоагуляційних змін за умов гіпотиреозу та пригнічення показників
фібринолітичної і протеолітичної систем та гіпокоагуляції за умов
гіпертиреозу, які супроводжуються активацією фібринолітичної і
протеолітичної систем. Уперше вивчено епіфіззалежні механізми змін
гемокоагуляційного потенціалу крові і тканинного фібринолізу при гіпо-
та гіпертиреозах. За умов уведення мелатоніну вперше встановлено
підвищення показників фібринолізу та протеолізу у гіпотиреоїдних щурів
та гіперкоагуляційні зміни структурних характеристик кров’яного згустку.
А в разі гіпертиреозу спостерігаєься зниження фібринолітичної та
протеолітичної активності та збільшення показників тромбоеластографії.
Уперше вивчено зміни показників гемокоагуляції при гіпо- та
гіпертиреоїдних станах в осліплених щурів. Установлено, що при постійній
продукції мелатоніну за умов гіпотиреозу інтенсивність плазмового і
тканинного фібринолізу та протеолізу зростає. Закономірно знижувалися
показники фібринолітичної та протеолітичної активності у гіпертиреоїдних
тварин.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного
дослідження дозволяють науково обгрунтувати причинно-наслідковий зв’язок
між процесами згортання крові, епіфізом та функціональним станом
щитоподібної залози і є основою для клінічної розробки способів
хронокорекції порушень в системі регуляції агрегатного стану крові при
гіпо- та гіперфункції щитоподібної залози. Основні результати роботи
впроваджені (акти впровадження) на кафедрах патологічної фізіології,
фармакології та фармації, медичної хімії Буковинської державної медичної
академії, на кафедрах патологічної фізіології Тернопільської державної
медичної академії ім. І.Я.Горбачевського, Харківського державного
медичного університету, в інституті фізіології ім. О.О. Богомольця НАН
України, в інституті геронтології АМН України, Львівському національному
медичному університету ім. Данила Галицького на кафедрах патологічної
фізіології та фармакології.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто здійснено розробку основних
теоретичних і практичних положень роботи, проведено аналіз літературних
джерел. Самостійно проведено набір і обробку фактичного матеріалу,
написані всі розділи дисертації. Висновки і практичні рекомендації
сформульовано спільно з науковим керівником.

У наукових працях, опублікованих зі співавторами, наведено отримані
результати досліджень, здійснено огляд літератури за темою, проведено
статистичну обробку даних, зроблено узагальнення та сформульовано
висновки.

Апробація матеріалів дисертації. Основні наукові положення і висновки
дисертації оприлюднені на ІІ Міжнародному медичному конгресі студентів і
молодих вчених (Тернопіль, 1998); Міжнародному симпозіумі “Актуальні
питання медичної допомоги населенню” (Чернівці, 2000); науковій
конференції студентів і молодих учених Національного медичного
університету ім. О.О.Богомольця з міжнародною участю (Київ, 2001); VІ
з’їзді Всеукраїнського лікарського товариства (Чернівці, 2001);
Всеукраїнській науково-практичній конференції “Ліки-людині” (Харків,
2001); Міжнародній конференції “Проблемы здоровья семьи” (Мармарис,
Турция, 2001); науковій конференції “Історія та сучасні досягнення
фізіології в Україні” (Київ, 2001); науковій конференції, присвяченій
100-річчю з дня народження Я.П.Склярова (Львів, 2001).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 14 наукових праць, з них 5
– у фахових виданнях, рекомендованих ВАК Ураїни, 9 – у матеріалах
з`їздів, конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота викладена на 170 сторінках і
складається з вступу, шости розділів, висновків, рекомендацій щодо
наукового і практичного використання здобутих результатів, списку
використаних джерел літератури, додатків. Основний зміст дисертації
викладено на 130 сторінках комп`ютерного тексту, робота ілюстрована 50
таблицями. Список літератури включає 223 джерела, з них 108 – іноземних
авторів.

О С Н О В Н И Й З М І С Т

Матеріали і методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань
проведено 16 серій експериментів. У роботі використано 235 самців білих
щурів з масою тіла 0,14-0,16 кг. Всі експериментальні дослідження та
евтаназію тварин проводили із дотриманням Міжнародних принципів
Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються
для експериментальних та інших наукових цілей (Страсбург, 1985).

Для вивчення впливу екзогенного мелатоніну на гемостаз проведена серія
дослідів на тваринах, яким внутрішньоочеревинно вводили по 778 мкг
мелатоніну на 1кг маси тіла в 0,5 мл розчинника 4 рази на добу протягом
5 діб, останнє з яких здійснювали за 2 год до евтаназії щурів.
Моделювання гіпертиреозу проводили шляхом щоденного внутрішньошлункового
введення щурам L-тироксину в дозі 200 мкг/кг маси тіла протягом 14 діб
(Перепелюк М.Д., 1992). Гіпотиреоз викликали введенням мерказолілу в
дозі 10 мг/кг маси тіла протягом 10 діб (Бару В.О., Громакова І.А.,
Коноваленко О.О., 1998). Епіфізектомію проводили під нембуталовим
наркозом (40 мг/кг маси тіла) за методикою Y.Kitay, M.Altschule (1954) у
модифікації В.П.Пішака (1984).

Енуклеацію, або осліплення щурів проводили під нембуталовим наркозом (40
мг/кг маси тіла). У кон`юнктивальний мішечок уводили 0,1% розчин
дикаїну, після чого видаляли очне яблуко (Кучук О.П.,2001).

У всіх серіях досліджувалися тромбоеластографічні характеристики
інтенсивності згортання крові і структурних параметрів кров’яного
згустка на тромбоеластографі “АКГМ-01” (Росія). Кров забирали з черевної
аорти силіконованим шприцом, стабілізували цитратом натрію (1:9),
центрифугували при 3000 об/хв і відокремлювали плазму від формених
елементів. З використанням реактивів фірми “Simko Ltd.” (Україна)
визначали стан ферментативного і неферментативного фібринолізу в плазмі
крові. Принцип методу полягає в тому, що при інкубації азофібрину зі
стандартною кількістю плазміногену в присутності активаторів та
інгібіторів фібринолізу, які містяться у плазмі крові, утворюється
плазмін, активність якого оцінюється за ступенем забарвлення розчину в
лужному середовищі при лізисі азофібрину в присутності e-амінокапронової
кислоти (неферментативний фібриноліз) або без неї (сумарна
фібринолітична активність). Різниця між ними відповідає інтенсивності
ферментативного фібринолізу (Кухарчук О.Л., 1996). Подібним чином, але
без використання плазміногену і e-амінокапронової кислоти, визначали
протеолітичну активність плазми крові, використовуючи колорогенні
сполуки: азоальбумін (лізис низькомолекулярних білків), азоказеїн (лізис
великомолекулярних білків), та азокол (лізис колагену) (Simko Ltd.,
Україна) (Веремеенко К.Н., 2000).

Тканини внутрішніх органів (серце, нирки) одразу після декапітації щурів
заморожували в рідкому азоті. Наважки тканин органів гомогенізували в
2,0 мл боратного буферу (рН 9.0) і надалі використовували в біохімічному
аналізі. Протеолітичну активність 1%-них гомогенатів тканин внутрішніх
органів визначали за лізисом азоальбуміну, азоказеїну та азоколу (“Simko
Ltd”, Україна).

Визначення сумарного, ферментативного і неферментативного фіб-ринолізу в
тканинах внутрішніх органів проводили за лізисом азофібрину (“Simko
Ltd”, Україна): при інкубації азофібрину із стандартною кількістю
плазміногену в присутності активаторів та інгібіторів фібринолізу, які
містяться у тканинах, утворюється плазмін, а інтенсивність фібринолізу
оцінюється за ступенем забарвлення розчину в лужному середовищі в
присутності e-амінокапронової кислоти (неферментативний фібриноліз), або
без неї (сумарна фібринолітична активність). Різниця між ними відповідає
інтенсивності ферментативного фібринолізу (Кухарчук О.Л., 1996).
Результати досліджень опрацьовували методами варіаційного ста-тистичного
аналізу з визначенням критерію Ст’юдента за програмою “Bio-stat” на PC
PENTIUM II (Гланц С., 1999).

Результати досліджень та їх обговорення.

У гіпотиреоїдних тварин виникають гіперкоагуляційні зміни системи
згортання крові: скорочення загального часу згортання крові Т на 38%
(620,70±45,46; р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020