.

Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування альтану та синглетно-кисневої терапії при гастродуоденопатіях, індукованих нестероїдними протизапальн

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
128 2884
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я України

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

бЛИЗНЮК Марія Володимирівна

УДК: 616.071–[615.243+612.22]: 616-0.52+616.33-0.02+615.276

Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування альтану та
синглетно-кисневої терапії при гастродуоденопатіях, індукованих
нестероїдними протизапальними препаратами

14.01.02 – внутрішні хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Івано-Франківськ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Івано-Франківській державній медичній академії МОЗ
України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Нейко Василь Євгенович,

Івано-Франківська державна медична академія МОЗ України,

кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб

з курсом догляду за хворими, завідувач кафедри

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор МІЩУК Василь Григорович,

базовий гастроентерологічний санаторій “Дністер” ЗАТ
“Укрпрофздоровниця”,

головний лікар

доктор медичних наук, професор ЧОПЕЙ Іван Васильович,

Ужгородський національний університет Міністерства освіти і науки
України,

кафедра терапії і сімейної медицини факультету післядипломної освіти,
завідувач кафедри

Провідна установа: Національний медичний університет ім. акад.
О.О.Богомольця,

кафедра факультетської терапії №1

Захист відбудеться “ 11” травня 2004 р. о 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 при Івано-Франківській державній
медичній академії (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька,2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Івано-Франківської
державної медичної академії (76000, м. Івано-Франківськ, вул.
Галицька,7).

Автореферат розісланий “ 29 ” березня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук, професор
Оринчак М.А.

Загальна характеристика роботи

Актуальність роботи. РА (РА) та остеоартроз (ОА) – широко розповсюджені
ревматичні захворювання (В.Н.Коваленко и соавт., 2002; Е.Л.Насонов и
соавт., 2003). В Україні на РА страждає 0,4-1,0%, на ОА – 10-12%
дорослого населення. Основою сучасної терапії РА та ОА є застосування
базисних ліків тривалої дії у поєднанні з нестероїдними протизапальними
препаратами (НПЗП) (Є.М.Нейко, І.Ю.Головач., 1997; Н.М.Шуба та співавт.,
2002). Всі НПЗП володіють вираженою антиексудативною, жарознижуючою та
аналгезуючою дією. Однак, поряд із лікувальною дією вони спричинюють
низку побічних ефектів, найхарактернішими з яких є ураження слизової
оболонки гастродуоденальної зони (Г.В.Дзяк та співавт., 2003;
В.Т.Ивашкин и соавт., 2001; А.Е.Каратеев, В.А.Насонова, 2000).

За даними Центру побічної дії ліків, ускладнення фармакотерапії при
застосуванні НПЗП зустрічаються у 46,5% випадків від загальної кількості
повідомлень, і за клінічними даними, переважають ураження
шлунково-кишкового тракту – 92,58% (О.П.Вікторов та співавт., 1997).

Концепція розвитку уражень слизової оболонки гастродуоденальної зони,
індукованих НПЗП починалась від розуміння про місцеву пошкоджуючу дію
препаратів на слизову оболонку, із подальшим встановленням
взаємозв’язків місцевих та системних ефектів. Встановлено, що НПЗП
впливають на збалансовану систему захисту слизової оболонки: порушують
слизисто-бікарбонатний бар’єр, пригнічують активність простагландинів,
порушують кровотік та регенерацію слизової оболонки (Е.Л.Насонов,
А.Е.Каратеев, 2000). Та особливої уваги заслуговує імунна система, що
регулює процеси проліферації/регенерації епітелію та протимікробну
резистентність (Э.А.Кондрашина, Н.М.Калинина, 2002; В.Д.Пасечников,
С.З.Чуков, 2000; Я.С.Циммерман, 2000). Активація імунної системи через
механізми запалення зумовлює інтенсифікацію реакцій вільнорадикального
окислення (Т.Д.Звягинцева и соавт., 2002; Л.В.Яковлєва та співавт.,
1999). Ця ланка патогенезу при ураженнях шлунка та дванадцятипалої
кишки, індукованих НПЗП не встановлена і потребує подальшого вивчення.

Незважаючи на визнану власне ульцерогенну дію НПЗП, істотне місце у
формуванні гастродуоденальної патології займає персистенція Helicobacter
pylori (Н.П.Бурлак и соавт., 2000). В останні роки вивчається питання
про роль інфекції Helicobacter pylori, як фактора ризику розвитку
уражень слизової оболонки гастродуоденальної зони у хворих на РА та ОА
(А.С.Свінціцький і співатв., 2001).

Проте, незалежно від етіологічних особливостей захворювання в слизовій
оболонці шлунка та ДПК формується досить однотипна морфологічна картина,
яка поєднує запальні та дистрофічні процеси (П.Я.Григорьев,
Э.П.Яковенко, 2000; В.Г.Передерий и соавт., 2001). Саме це обумовлює
потребу поглибленого аналізу реалізації патологічних змін слизової
оболонки гастродуоденальної зони у хворих на РА та ОА, які застосовують
НПЗП. Незважаючи на численні дослідження, механізми порушень
імунологічного статусу та окисно-відновних процесів та вираженості
патологічних змін слизової оболонки вивчені недостатньо.

Вивчення імунологічних змін, процесів прооксидантно-антиоксидантного
захисту, динаміка цих показників в процесі лікування, обґрунтування
застосування у лікуванні хворих препарату альтан та синглетно-кисневої
терапії (СКТ) визначили необхідність виконання даної дисертаційної
роботи, її актуальність і мету.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Фрагмент роботи
виконано в рамках НДР академічної групи академіка АМН України, професора
Є.М.Нейка “Клініко-генетичні та екологічні аспекти артеріальної
гіпертензії, ішемічної хвороби серця, хронічних гепатитів, виразкової
хвороби, хронічних гастродуоденітів, ревматизму та бронхообструктивної
хвороби легень серед населення Прикарпаття та розробка новітніх
технологій з використанням засобів вітчизняної фармацевтичної
промисловості” (ВН01.02 / 083.01).

Мета роботи: розробка більш ефективних методів лікування
гастродуоденопатій, індукованих нестероїдними протизапальними
препаратами на підставі вивчення нових клініко-патогенетичних
особливостей його становлення і перебігу.

Задачі дослідження.

Вивчити особливості клінічного перебігу та ендоскопічно-морфологічну
характеристику стану слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки у
хворих із гастродуоденопатіями, індукованими нестероїдними
протизапальними препаратами.

Дослідити секреторну функцію шлунка залежно від
ендоскопічно-морфологічного характеру ураження слизової оболонки
гастродуоденальної зони.

З’ясувати залежність клінічних особливостей перебігу гастродуоденопатій,
індукованих нестероїдними протизапальними препаратами від ступеня
інвазії слизової оболонки шлунка Helicobacter pylori.

Вивчити особливості імунної відповіді і окисно-відновних процесів у
хворих із гастродуоденопатіями, індукованими нестероїдними
протизапальними препаратами.

На підставі з’ясованих закономірностей становлення та перебігу
гастродуоденопатій, індукованих нестероїдними протизапальними
препаратами провести клінічну апробацію комплексного лікування із
включенням альтану та синглетно-кисневої терапії, розробити рекомендації
для їх практичного застосування.

Об’єкт дослідження: 128 хворих на РА і остеоартроз із
гастродуоденопатіями, індукованими нестероїдними протизапальними
препаратами.

предмет дослідження: клінічні особливості перебігу гастродуоденопатій,
індукованих НПЗП, ендоскопічно-морфологічний стан слизової оболонки
гастродуоденальної зони, імунологічний статус і стан
прооксидантно-антиоксидантного захисту та ефективність застосування
альтану і синглетно-кисневої терапії.

Методи дослідження: Для верифікації діагнозу гастродуоденопатії,
індукованої нестероїдними протизапальними препаратами використовували
клінічні, ендоскопічні, морфологічні, лабораторні методи дослідження.
Якісно (з допомогою швидкого уреазного тесту) визначали ступінь інвазії
слизової оболонки шлунка Helicobacter pylori. Кислототворну функцію
шлунка вивчали за допомогою інтрагастральної рН-метрії. З метою оцінки
імунологічного стану визначали вміст прозапальних цитокінів в сироватці
крові методом імуноферментного аналізу та основних класів
імуноглобулінів методом радіальної імунодифузії в агаровому гелі. Для
встановлення особливостей прооксидантно-антиоксидантної системи
досліджували вміст у сироватці крові малонового диальдегіду, дієнових
кон’югатів, активність церулоплазміну і насиченість трансферину залізом.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше вивчена клінічна картина
гастродуоденопатій, індукованих нестероїдними протизапальними
препаратами у взаємозв’язку із особливостями патогенезу за показниками
прозапальної ланки цитокінового профілю, інтенсивності процесів ПОЛ-АОЗ,
ступеня інвазії слизової оболонки шлунка Helicobacter pylori під впливом
різних лікувальних комплексів.

Вперше встановлено особливу модель імунологічного статусу у хворих із
гастродуоденопатіями, індукованими нестероїдними протизапальними
препаратами, що характеризується достовірним підвищенням рівня ТНФ-(,
ІЛ-1( та ІЛ-8. Такі зміни вірогідно співвідносились із виразністю
запального процесу в слизовій оболонці гастродуоденальної зони і
ступенем персистенції Helicobacter pylori.

Приоритетними результатами є вивчення стану
прооксидантно-антиоксидантної системи у хворих із гастродуоденопатіями,
індукованими нестероїдними протизапальними препаратами. Встановлено
підсилення процесів перекисного окислення ліпідів, що характеризується
збільшенням вмісту в сироватці крові малонового диальдегіду та дієнових
кон’югатів на тлі декомпенсації системи антиоксидантного захисту, що
проявляється зниженням рівня насичення трансферину залізом і незначним
підвищенням активності церулоплазміну.

Вперше застосовано альтан і синглетно-кисневу терапію у хворих із
гастродуоденопатіями, індукованими нестероїдними протизапальними
препаратами. Доведено, що комплексне лікування корегувало порушення
прозапальної ланки цитокінового профілю, окисно-відновних процесів і
сприяло покращенню репаративних процесів.

Практичне значення одержаних результатів. Виявлені зміни порушень
імунологічного статусу та окисно-відновних процесів можуть бути
використані як діагностичні критерії важкості перебігу і прогресування
гастродуоденопатій, індукованих нестероїдними протизапальними
препаратами. Розроблена і апробована схема комплексного лікування хворих
із застосуванням альтану, який володіє протизапальною та репаративною
дією, і синглетно-кисневої терапії із виразними антиоксидантними і
імуномоделюючими властивостями, дозволяє скоротити терміни лікування і
досягнути стійкої ремісії.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджені
в практику роботи ревматологічного, терапевтичних №1 та №2 відділень
центральної міської клінічної лікарні м. Івано-Франківська,
ревматологічного відділення обласної клінічної лікарні (м.
Івано-Франківськ), терапевтичних відділень Яремчанської та
Богородчанської районних лікарень.

Матеріали дисертації і методичні підходи використовуються при викладанні
внутрішніх хвороб на кафедрах пропедевтики внутрішніх хвороб
Івано-Франківської державної медичної академії, госпітальної терапії
Тернопільської медичної академії ім. І.Я.Горбачевського, кафедри
пропедевтики внутрішніх хвороб Буковинської державної медичної академії.

Особистий внесок здобувача. представлені в роботі матеріали є особистим
внеском здобувача. Огляд літературних джерел, клінічне, лабораторне та
інструментальне дослідження, вивчення імунологічного статусу та процесів
вільнорадикального окислення, лікування хворих, аналіз і статистична
обробка даних, апробація матеріалів дисертації та підготовка до друку
наукових праць виконані автором самостійно. Висновки та практичні
рекомендації сформульовані разом із науковим керівником.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати роботи
доповідались та обговорювались на ІV Всеукраїнській науково-практичній
конференції з міжнародною участю “Нове в клінічній фармакології і
фармакотерапії захворювань внутрішніх органів” (Харків, 30-31 травня
2002 р.), ІІІ Міжнародній медичній конференції студентів і молодих
учених “Медицина – здоров’я – ХХІ століття” (Дніпропетровськ, 26-28
вересня 2002р.), VIII Міжнародній конференції “Інформотерапія:
теоретичні аспекти та практичне застосування” (м. Київ, 1-3 листопада
2002 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною
участю “Сучасні аспекти діагностики та лікування захворювань внутрішніх
органів” (Вінниця, 11-12 лютого 2003 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 наукових праць,
серед яких 4 статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України і 3
тези доповідей на наукових форумах.

Об’єм і структура дисертації. Матеріали дисертації викладено на 132
сторінках. Робота складається із вступу, огляду літератури, опису
об’єкту і методик дослідження, трьох розділів власних досліджень,
аналізу і узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних
рекомендацій і списку використаних джерел, який включає 300 робіт, з них
– 188 кирилицею, 112 – латиницею. Результати дослідження подані в 27
таблицях, проілюстровані 19 рисунками.

основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань до
дисертаційного дослідження було включено 128 хворих на РА та ОА, у яких
при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів діагностовано
патоморфологічні зміни в слизовій оболонці гастродуоденальної зони.
Стаціонарне обстеження та лікування хворих проводилось в
гастроревматологічному відділенні центральної міської клінічної лікарні
м. Івано-Франківська. Для визначення нормативних показників обстежено 20
здорових осіб.

Серед обстежених пацієнтів жінки становили 85 осіб (66,41%), чоловіків
відповідно було 43 (33,59%). Середній вік хворих становив 51,75±4,14
років. основна частина хворих була середнього та похилого віку. Залежно
від характеру виявлених патоморфологічних змін слизової оболонки
гастродуоденальної зони виділено наступні групи: 28 (21,88%) пацієнтів
із гастродуоденітом (ГД); 40 (31,25%) – із ерозивним гастродуоденітом
(ЕГД); 60 (46,87%) – із виразковими дефектами слизової оболонки ( в т.ч.
у 43 – шлунка, 17 – ДПК).

Діагноз гастродуоденопатій, індукованих прийомом НПЗП виставляли на
основі анамнезу захворювання (прийом нестероїдних протизапальних
препаратів), клінічного перебігу, даних ЕГДФС із прицільною біопсією,
інтрагастральної рН-метрії, уреазного тесту та за критеріями,
рекомендованими П.Я.Григор’євим і співавт. (1995).

Усім хворим із гастродуоденопатіями, індукованими НПЗП визначали
клінічні симптоми. Основним методом вивчення морфологічних змін слизової
оболонки гастродуоденальної зони була езофагогастродуоденофіброскопія
з наступною прицільною біопсією, яку виконували за допомогою
гастроінтестинального фіброскопа “Olimpus-GIF 10”. Забарвлення
препаратів проводилось гематоксилін-еозином та азур-еозином.
Гістологічну обробку отриманих біоптатів проводили за методиками
В.А.Меркулова (1969), В.А.Самсонова, (1975). З метою діагностики
Helicobacter pylori (HР) використовували швидкий біоптатний уреазний
тест, виготовлений у центрі імуногістохімічної діагностики УНДІ
м.Дніпропетровська. Дослідження кислотоутворюючої функції шлунка
проводили за допомогою метода інтрагастральної рН-метрії
(В.М.Чернобровий і співавт., 1998).

Динамічне визначення концентрацій цитокінів в сироватці крові
здійснювали методом імуноферментного аналізу. Вміст туморнекторичного
фактору-альфа (ТНФ-() та інтерлейкіну-1бета (ІЛ-1() визначали за
допомогою наборів реагентів “Prоcon” (“Протеиновый контур”, Росія),
інтерлейкіну-8 (ІЛ-8) – тест-системою “HyCult” (Нідерланди).

Вміст імуноглобулінів основних класів (IgA, IgG, IgM) визначали в
сироватці крові методом радіальної імунодифузії в агарозному гелі за
Mancini.

Вивчення стану вільнорадикального окислення ліпідів проводили за
показниками вмісту дієнових кон’югатів (ДК) і кінцевого продукту ПОЛ –
малонового диальдегіду (МДА) в сироватці крові за методикою
Р.А.Тимирбулатова і Є.М.Селезньова (1981). Активність антиоксидантної
системи організму оцінювали за динамікою основних металовмісних
ферментів – церулоплазміну і трансферину за методиками Г.О.Бабенка
(1968).

Для об’єктивного судження про ступінь вірогідності отриманих результатів
дослідження ми застосовували варіаційно-статистичний метод на
персональному комп’ютері Pentium II із використанням пакету статистичних
програм “Statistica 5.0”.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Тривалість захворювання
на РА чи ОА у нашій вибірці становила у середньому 8,71±2,45 років.
Гастродуоденопатії, індуковані НПЗП виявлені у 13,28% хворих на РА і ОА
з анамнезом до 3 місяців, та у 15,63 % – до 1 року. Тривалість
захворювання в межах 1-5 років виявлено у 30,47% хворих, а 21,88%
обстежених хворіли на РА чи ОА більше 10 років. Отримані дані свідчать
про можливість формування гастродуоденопатії як на початку розвитку
основного захворювання (відповідно при короткотривалому прийомі НПЗП)
так і при їх довготривалому застосуванні. При детальному зборі анамнезу
хворих на РА та ОА ми з’ясовували тривалість і періодичність
застосування НПЗП та їх дозу. Характерним було те, що більшість
обстежених тривалий час і безперервно застосовують препарати цієї групи
з метою профілактики загострень ревматичного процесу. Так, 13,28% хворих
використовували НПЗП до 3 місяців. Кожен четвертий обстежений близько 1
року, а кожен третій в межах 5 років вживали препарати даної групи
регулярно. Більше 10 років хворіли і з відповідною періодичністю
приймали НПЗП 10,16% хворих. Ми з’ясували, що препаратами вибору у
обстежених хворих були препарати: діклофенак-натрію (70,31%),
індометацин (16,41%) і піроксикам (13,28%). Найбільша частина хворих –
68,75%, застосовували середні терапевтичні дози НПЗП, лише 5,47% хворих
– низькі дози. Хворі із вираженим ступенем активності ревматичного
процесу (25,78%) використовували високі дози препаратів цієї групи.

Аналізуючи структуру патоморфологічних змін слизової оболонки
гастродуоденальної зони виявили, що ознаки гастродуоденіту з однаковою
частотою діагностували у хворих на РА (24,69%) і у хворих на ОА
(23,40%). Ерозивний гастродуоденіт виявили у 29,63% хворих на РА і
34,04% з ОА. У 30,86% хворих на РА виявили виразку шлунка, а в 14,82% –
виразку ДПК. Така ж картина була у хворих на ОА: виразки шлунка чи ДПК
діагностовано відповідно у 31,91% та 10,64% пацієнтів. Таким чином, не
відмічено залежності виразності характеру уражень слизової оболонки
гастродуоденальної зони від основного захворювання.

Структура патоморфологічних змін слизової оболонки гастродуоденальної
зони залежно від віку мала свої особливості. У осіб молодого віку на
долю ерозивних та виразкових дефектів слизової оболонки шлунка чи ДПК
припадає відповідно 55,56% та 33,33%. Тоді як гастродуоденіт
діагностували у 11,11% хворих. Подібна тенденція прослідковується і у
осіб віком 30-44 років: ерозивні дефекти виявили у 42,86% хворих,
виразку шлунка – у 28,57%, виразку ДПК – 14,29%, а гастродуоденіт – у
14,59% обстежених. У осіб середнього та похилого віку гастродуоденіт
діагностували з більшою частотою (19,72% та 32,35% відповідно). Проте у
віці 60-74 років збільшилася кількість хворих із встановленими
виразковими дефектами шлунка (32,35%) та ДПК (17,65%). Такі дані
свідчать про те, що у осіб молодого віку, які почали застосовувати НПЗП,
слизова оболонка шлунково-кишкового тракту не адаптована до дії
препарату. А збільшення частоти виразкової хвороби у похилому віці
підтверджує те, що такі пацієнти відносяться до групи ризику
ульцерогенезу. Важливим, на нашу думку, було вивчення сприяючих
чинників (вік хворих, наявність захворювань шлунково-кишкового тракту в
анамнезі, супутні захворювання, одночасне застосування різних
фармакологічних форм НПЗП) щодо виникнення гастродуоденопатій,
індукованих НПЗП. У нашій вибірці пацієнтів похилого віку було 34
(26,56%), у кожного другого з яких при ЕГДФС виявили виразки шлунка чи
ДПК, у 17,65% – ерозивні роз’ятрення. На захворювання
шлунково-кишкового тракту в анамнезі (до розвитку РА чи ОА) вказало
11,72% хворих, із них 66,67% чоловіків і 33,33% жінок. У 53 (41,41%)
обстежених виявлено супутні захворювання, які можуть сприяти виникненню
патологічних змін слизової оболонки гастродуоденальної зони.

При вивченні особливостей клінічного перебігу гастродуоденопатій,
індукованих НПЗП встановили, що на біль скаржились більшість обстежених
хворих (75,78%). Проте у четвертини хворих із діагностованими
патоморфологічними змінами слизової оболонки ГДЗ больовий синдром був
відсутній. При наявності ознак гастродуоденіту біль в епігастрії
діагностували у 57,14%, при ерозивному гастродуоденіті – у 72,50%. При
наявності виразкових дефектів шлунка і ДПК на біль скаржились відповідно
83,72% і 94,12% пацієнтів. Не менш важливим в діагностиці
гастродуоденопатій, індукованих прийомом НПЗП є аналіз диспепсичних
проявів захворювання. Диспепсичний синдром домінував у обстежених
хворих, і був виявлений у 88,28% пацієнтів. Провідними скаргами були
печія, відрижка, важкість в епігастрії. Слід відзначити, що симптоматика
диспепсичних розладів не залежала від характеру і виразності
деструктивних змін слизової оболонки гастродуоденальної зони.

В результаті проведення ЕГДФС встановили наявність ознак поверхневого
гастродуоденіту у всіх обстежених хворих: як окрему нозологічну одиницю
у 21,88%, в інших 78,12% випадках він супроводжував ерозивні та
виразкові дефекти в слизовій оболонці шлунка та ДПК. У 31,25% обстежених
виявили ерозивні ураження слизової оболонки гастродуоденальної зони,
які у всіх випадках супроводжувались активним гастродуоденітом. У
переважної більшості (82,50%) хворих виявили гострі ерозії, які в 65,00%
випадків були множинними. Найчастіше місце локалізації ерозії у хворих –
антральний відділ шлунка (37,50%), інколи (22,50%) ерозії одночасно
діагностували в шлунку і ДПК. Характеризуючи виразкові ураження слизової
оболонки гастродуоденальної зони у хворих на РА та ОА встановили, що
частіше (53,33%) вони локалізувались в антральному відділі шлунка, і
лише в 28,33% хворих їх виявили в ДПК. Майже з однаковою частотою
діагностувалися поодинокі (46,67%) та множинні (53,33%) виразки, які в
68,33% хворих були поверхневими, та у 31,67% – глибокими.

Ми також проаналізували стан слизової оболонки гастродуоденальної зони
залежно від дози НПЗП. У пацієнтів, які застосовували низькі дози (? 50
мг/добу) НПЗП ознаки гастродуоденіту виявлено у 44,00% хворих, ерозивні
дефекти у 28,00%, та виразки у 28,00% хворих. І навпаки, при
застосуванні високих доз (? 200 мг/добу) гастродуоденальні виразки
діагностовано у 57,15% хворих, а гастродуоденіт лише у кожного сьомого
пацієнта.

НПЗП і інфекція Helicobacter pylori є незалежними етіологічними
чинниками у виникненні запальних та ерозивно-виразкових уражень слизової
оболонки гастродуоденальної зони. Тому важливою є проблема поєднаного
впливу цих патогенних факторів. За результатами швидкого уреазного тесту
НР-інфікованими виявилися 80,47% обстежених, НР-неінфікованими – 19,53%.
відсоток інфікованих осіб виявився досить високим у всіх вікових групах,
і мав тенденцію до збільшення ступеню інвазії НР із віком і не залежав
від статі. Ми встановили пряму кореляційну залежність між ступенем
інвазії слизової оболонки шлунка Helicobacter pylori та вираженістю
патоморфологічних змін у слизовій оболонці гастродуоденальної зони.

З метою діагностики змін слизової оболонки гастродуоденальної зони
проведено патоморфологічне вивчення прицільно взятих біоптатів з тіла та
антрального відділу шлунка у 40 хворих. Характерними морфологічними
ознаками гастродуоденопатії була інфільтрація лімфоцитами, плазмоцитами,
рідше нейтрофілами слизової оболонки, помірна схильність до
лімфоутворення, наявність тонкокишкової та пілоричної метаплазії,
помірне зниження продукції захисного слизу. Поява таких характерних
ознак хімічного ураження слизової оболонки, як фовеолярна гіперплазія та
гладком’язеві волокна у власній пластинці, відзначалась у 52,5% та
67,50% біоптатів.

Характер кислототворної функції шлунка оцінювали на основі комп’ютерної
обробки даних базальної топографічної внутрішлункової рН-метрії. У
хворих із гастродуоденопатіями, індукованими НПЗП, рівень базальної
шлункової секреції у 42,19% хворих відповідав третьому функціональному
інтервалу (ФІ3). Майже з однаковою частотою (23,44% та 22,66%) у хворих
реєструвалась помірна гіперацидність (ФІ4) та помірна гіпоацидність
(ФІ2). Незначний відсоток хворих (3,91%; 7,81%), був із встановленою
вираженою гіпоацидністю (ФІ1) і вираженою гіперацидністю (ФІ5).

Враховуючи вагому патогенетичну роль цитокінів і гуморальної імунної
відповіді у виникненні та розвитку запальних процесів і аутоімунних
реакцій, а також їх взаємозв’язок із підтриманням імунологічного
гомеостазу, нами було проведено визначення концентрацій TNF-?, ІЛ-1?,
ІЛ-8, та імуноглобулінів трьох основних класів у сироватці крові хворих
на РА із гастродуоденопатіями, індукованими НПЗП.

З огляду на імунно-запальну природу самого РА, для достовірної оцінки
змін вищевказаних показників при ураженнях слизової оболонки
гастродуоденальної зони, індукованих НПЗП, ми вивчили особливості
імунної відповіді хворих на РА без виявлених патоморфологічних змін
слизової оболонки шлунка чи ДПК, які складали групу порівняння.
Контрольною групою слугували здорові особи. Дослідження вмісту цитокінів
в сироватці обстежених осіб представлено в таблиці 1. Встановлено, що у
хворих на РА, у яких не виявлено патоморфологічних змін в слизовій
оболонці гастродуоденальної зони, порівняно із контролем відмічається
зростання рівня TNF-? в середньому у 2,4 разів, ІЛ-1? – у 3,2 рази, а
ІЛ-8 у 2,3 рази. Це переконливо свідчить про гіперреактивність імунної
системи у хворих на РА.

Таблиця 1

Вміст прозапальних цитокінів в сироватці крові у хворих на РА (M±m),
пг/мл.

Показник Контрольна група

n=10 Хворі на РА без гастродуоденопатії n=12 Хворі на РА із
гастродуоденопатією n=40

TNF-? 49,34±4,21 119,26±8,90

р1 ? ? I ? –?3/4 @ B F ^ ? ????$ ????? ????? ’ ” – ? ? ? ? I ? th ??OeF ? ??? ????? ?~1/2rAAeAEuiYYIE??i§II›››››› a$ ????????w??? ??? у 5,3, ІЛ-8 у 3,1 рази порівняно із контролем. При максимальній активності запального процесу рівень TNF-? зростає у 4,6 разів, ІЛ-1? у 7,8, ІЛ-8 у 4,9 разів у порівнянні з контролем. Таким чином, підвищення рівня TNF-?, ІЛ-1? та ІЛ-8 можуть слугувати маркерами виразності запального процесу в слизовій оболонці шлунка і ДПК. Вивчення рівня імуноглобулінів А, М, та G вказало на зрушення і в гуморальній ланці імунітету у хворих на РА із НПЗП-гастродуоденопатіями. рівень Ig G становив 13,33±1,19 г/л у хворих із гастродуоденопатіями, 2,51±0,70г/л у хворих на РА без гастродуоденопатій проти 11,26±0,94 г/л у контрольній групі. Вміст Ig M у відповідних групах становив 3,24±0,89 г/л, 2,51±0,70 г/л, у контролі 1,58±0,11 г/л. Титр Ig A також виявився вищим у осіб із гастродуоденопатіями (4,09±1,17 г/л), ніж у хворих на РА без гастродуоденопатій (2,94±0,64 г/л), і в обох випадках перевищував контрольні дані. У хворих із НПЗП-гастродуоденопатіями виявлено активацію процесів ліпопероксидації за рахунок підвищення рівня малонового диальдегіду і дієнових кон’югатів у 2,2 рази та 2,4 рази порівняно із контрольною групою, та дезадаптацією системи антиоксидантного захисту (зменшення насиченості трансферину залізом та підвищення активності церулоплазміну сироватки крові) і формуванням відносної антиоксидантної недостатності. Таким чином, у хворих на РА із гастродуоденопатіями, індукованими НПЗП відмічаються істотні зрушення в системі імунітету та окисно-відновних процесів організму. Враховуючи виявлені особливості патогенезу гастродуоденопатій, індукованих НПЗП, з метою корекції встановлених порушень, до комплексу лікування, на фоні базової терапії ми вважали доцільним використати препарати, що своєю дією впливали б на встановлені ланки патогенезу і були доступними для широкого застосування. Залежно від отриманих лікувальних комплексів усі хворі із гастродуоденопатіями, індукованими НПЗП розподілені на 4 групи. І-ша група отримувала препарати базової терапії і слугувала контролем для лікування; у ІІ-ій групі хворі отримували на тлі базової терапії альтан в дозуванні 0,001 по 1 таблетці тричі на день за 1 год. до їди впродовж 21-го дня; ІІІ-тя група хворих отримувала на тлі базової терапії синглетно-кисневу терапію (СКТ) за схемою: 1-ий та 2-ий день – по 100 мл активованої води, 3-ій та 4-ий день – по 150 мл, з 5-го дня – по 200 мл (10 днів); у ІY-ту групу ввійшли хворі, яким одночасно із препаратами фонової терапії призначали альтан та СКТ. Призначення альтану сприяло достовірно швидшому усуненню больового та диспепсичного синдромів, ніж у групі порівняння. Виразну позитивну динаміку больового та диспепсичного синдромів ми відмітили у хворих ІY-ої групи. Найдовше утримувались такі симптоми як печія та дискомфорт в епігастрії. У всіх хворих при поступленні було діагностовано явища гастродуоденіту. Після проведеного лікування у 9 пацієнтів (28,13%) І-ої групи залишились ознаки запалення. Ерозивні дефекти візуалізувались у 5 осіб (15,63%). Після проведеного базисного лікування повної репарації виразки досягнуто у 63,64% пацієнтів. У 2-х хворих виразковий дефект був у фазі рубцювання (зменшився у розмірах, мав лінійний вигляд, дно вкрито грануляціями). Це свідчить про резистентність гастродуоденопатій, індукованих НПЗП до застосованого традиційного лікувального комплексу. У хворих ІІ-ої групи повної ендоскопічної ремісії досягнуто у 91,18% пацієнтів. Ознаки гастродуоденіту виявлено у 3 хворих (8,82%). Із них у одного пацієнта (2,94%) поряд із явищами дифузної еритеми візуалізувались поодинокі плоскі ерозії в антрумі, і ще в одного хворого (2,94%) виявили виразку шлунка. Проте в цілому динаміка ендоскопічних змін після проведеного лікування була кращою порівняно із І-ою групою. У пацієнтів ІІІ-ої групи при повторній ЕГДФС також відмітили позитивний ефект. Встановлено, що лікування із включенням синглетно-кисневої терапії добре впливає на епітелізацію ерозій (81,82%), і тільки у 18,18% вони залишались активними. Проте у 3-х пацієнтів (8,82%) залишились виразкові дефекти шлунка. Майже повної ендоскопічної ремісії вдалося досягнути у хворих ІY-ої групи. Тільки у одного хворого, у якого попередньо виявлено множинні виразки шлунка і ДПК, залишилися вогнищеві запальні зміни та набряк слизової оболонки гастродуоденальної зони. У всіх пацієнтів відбулася репарація виразкових дефектів та епітелізація ерозій. Під впливом фонової терапії ерадикація Helicobacter pylori наступила у 78,16% хворих із НПЗП-гастродуоденопатіями, а у 12,50% випадків залишився мінімальний ступінь інвазії. У хворих, які поряд із фоновою терапією отримували альтан чи синглетно-кисневу терапію, ці показники не відрізнялися від контрольних: у 82,35% і 79,41% хворих відповідно досягнуто повної ерадикації, а у 14,71% пацієнтів результат уреазного тесту був сумнівний. У хворих ІY-ої групи не виявлено Helicobacter pylori у 89,29% хворих, проте ця різниця порівняно із контролем не була достовірною. У хворих І-ої групи після проведеного лікування найчастіше базальну кислотність визначали в інтервалі вираженої (40,63%) та помірної (34,38%) гіпоацидності (рН - 4,38±0,12). У хворих ІІ-ої групи середні показники базальної кислотності становили 4,21±0,11. У хворих ІІІ-ої та ІY-ої груп достовірно частіше рН шлунка визначали в інтервалі помірно вираженої гіпоацидності (44,12% та 42,86%) чи нормоацидності (35,29% та 25,00%) відповідно. Середні показники рН в цих групах становили 3,68±0,09 та 3,41±0,10 відповідно. Саме такі умови кислотності є оптимальними для інволюції запально-дистрофічних процесів слизової оболонки гастродуоденальної зони та проведення антихелікобактерної терапії. Таким чином, оцінюючи ефективність апробаційних методів лікування відмітили, що комбіноване застосування альтану та синглетно-кисневої терапії на тлі фонової терапії сприяло кращій репарації слизової оболонки гастродуоденальної зони. Вивчення динаміки вмісту прозапальних цитокінів у сироватці крові хворих із гастродуоденопатіями, індукованими НПЗП показало, що під впливом медикаментозної терапії у всіх групах спостерігалась достовірна різниця (р0,05), вміст
ДК нижчий на 14,15% (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020