.

Вплив макролідів на секреторну функцію шлунка (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
132 2929
Скачать документ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Цирюк Олена Іванівна

УДК 612.323.014.46+615.33

Вплив макролідів на секреторну функцію шлунка

03.00.13 – фізіологія людини і тварин

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ – 2004

Дисертація є рукопис.

Робота виконана у НДІ фізіології імені академіка Петра Богача

біологічного факультету Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор біологічних наук,

старший науковий співробітник

Берегова Тетяна Володимирівна

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач відділу фармако-фізіології біологічного факультету

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук,

професор, академік УААН

Коваленко Віктор Федорович

Інститут свинарства УААН

завідувач лабораторії фізіології

доктор медичних наук, професор Скляров Олександр Якович

Львівський державний медичний університет ім. Данила

Галицького МОЗ України, завідувач кафедри біологічної хімії

Провідна установа:Львівський національний університет

імені Івана Франка (кафедра фізіології людини і тварин), м. Львів

Захист відбудеться “_15___”_вересня___2004 р. о “_16__” годині на
засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.38 при Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

03022, Київ-22, пр. акад. Глушкова, 2, біологічний факультет.

Поштова адреса: 01033, Київ, вул. Володимирська, 64,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

біологічний факультет.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “3” серпня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.38 О.В.
Цимбалюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відкриття мотилінових рецепторів внесло значний вклад
у фізіологію травлення, а саме в розуміння механізмів періодичної
діяльності травного тракту. Встановлено, що антибіотики макроліди
(еритроміцин, рокситроміцин, кларітроміцин) є агоністами мотилінових
рецепторів і в неантибіотичних дозах викликають появу екстраперіоду
роботи періодичної моторики травного тракту [Itoh, 1990;1997; Peeters,
1993; Черпак та співавт., 1996; Sarna et al., 1989]. Також встановлено,
що їх прокінетичний ефект пов’язаний із збудженням мотилінових
рецепторів [Weber et al., 1993; Tsuzuki et al., 1989; Peeters,1993;
Sarna, 2000]. Поза увагою дослідників залишилося питання впливу
макролідів на секреторну функцію шлунка, про що неодноразово зазначалося
в літературі останніх 3-5 років. Відомо лише декілька робіт, присвячених
впливу агоністів мотилінових рецепторів на шлункову секрецію: в одній
мова йде про відсутність у мотиліну здатності впливати на секрецію
соляної кислоти в шлунку [Brown, 1971], в інших – наводяться дані про
пригнічуючу дію мотиліну та агоніста мотилінових рецепторів еритроміцина
на шлункову секрецію [Черпак та співавт.,1996; Asai et al, 2000; Landry
C. et al,1995; Nassar et al,1994; Konturek et al,1977]. В останніх
роботах лише констатується феномен зменшення шлункової секреції, лише в
одній роботі [Asai et al, 2000] мова йде про механізм даного феномену і
припускається, що еритроміцин зменшує кислотність шлункового соку за
рахунок прямої дії на обкладові клітини, можливо через мотилінові
рецептори. Що стосується впливу мотилінових рецепторів на головні
клітини залоз шлунка, в літературі є лише одне повідомлення про
стимулюючий вплив мотиліну і еритроміцину на секрецію пепсиногену з
ізольованих головних клітин шлунка мурчаків [Fiorucci et al., 1993], що,
на думку авторів, свідчить про їх пряму дію на головні клітини.
Вияснення механізму впливу макролідів на секреторну функцію шлунка має
важливе теоретичне і практичне значення, так як знання механізмів
регуляції секреторної функції шлунка дозволить зрозуміти механізми
патогенезу ряду захворювань, в основі яких лежить порушення регуляторних
механізмів. Так як макроліди є широко вживаною групою антибіотиків
[Попкова, 2000], а також завдяки їхнім прокінетичним властивостям [Kaul,
2002; Longo et al.,1993; Ohtawa et al., 1993; Xu et al., 1998] в
неантибіотичних дозах використовуються для стимуляції моторики в клініці
у хворих з діабетичними гастропарезами [Dull et al.,1990; Janssens et
al.,1990; Ueno et al., 2000; Tack et al., 1992; Vantrappen et al., 1989;
Peeters T.L, 1992] та у хворих з післяопераційними порушеннями моторики
[Kendall et al., 2002; Hanyu et al.,1991; Mozwecz et al., 1990; Tanaka
et al., 1988], знання їх впливу на шлункову секрецію дозволить
застосовувати їх з урахуванням стану секреторних залоз. Крім того,
макроліди включені у комплекс лікування виразкової хвороби, що
супроводжується хелікобактерним інфікуванням. Таким чином, теоретичне та
практичне значення досліджень впливу макролідів на шлункову секрецію,
обмежені дані літератури щодо цього питання та невідомий механізм дії на
секреторну функцію шлунка обумовили вибір теми дисертаційної роботи та
постановку конкретних задач досліджень.

Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційна робота виконана
в рамках наукової теми відділу фармако- фізіології Науково-дослідного
інституту фізіології імені академіка Петра Богача біологічного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
“Дослідження ролі нехолінергічних факторів (мотилін, гістамін,
ендотеліальні фактори) у регуляції функціонального стану
шлунково-кишкового тракту”, № держреєстрації 0101U002485. Тема
дисертаційної роботи затверджена на засіданні Вченої ради біологічного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
протокол №3/357 від 29 жовтня 2001 року. Відкоректована і
перезатверджена тема на засіданні Вченої ради біологічного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол
№5 від 15 грудня 2003 р.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи було дослідження впливу
антибіотиків макролідів, агоністів мотилінових рецепторів, на секреторну
функцію шлунка.

Відповідно до мети перед нами були визначені такі завдання:

1) Дослідити вплив макролідів еритроміцину та рокситроміцину на
стимульовану інсуліном, карбахоліном, гістаміном та пентагастрином
шлункову секрецію у собак з інтактною нервовою системою;

2) Вивчити вплив макролідів на стимульовану карбахоліном і гістаміном
шлункову секрецію у собак з селективною та розширеною селективною
проксимальною ваготомією шлунка;

3) Дослідити вплив рокситроміцину на шлункову секрецію кислоти,
стимульовану карбахоліном, у щурів;

4) Дослідити вплив макролідів на шлункову секрецію у собак в умовах
блокади синтезу оксиду азоту (NO) та провести визначення зміни вмісту
NO2- в шлунковому соку під дією рокситроміцину;

5) Дослідити вплив макролідів на шлункову секрецію у щурів в умовах
блокади виділення вазоактивного інтестинального пептиду (ВІП).

Об’єкт дослідження – механізми регуляції секреторної функції шлунка.

Предмет дослідження – рівень секреції шлункового соку та його основних
неорганічних (соляна кислота і NO) та органічних (пепсин) компонентів
під впливом агоністів мотилінових рецепторів – антибіотиків макролідів.

Методи дослідження – Дослідження проведені в умовах хронічного
експерименту на 11 безпородних собаках з фістулами, вживленими в
фундальний відділ шлунка та дванадцятипалу кишку, і в гострих
експериментах на 40 білих нелінійних щурах-самцях. Вивчали вплив
макролідів на шлункову секрецію у собак, стимульовану інсуліном,
карбахоліном, гістаміном та пентагастрином. Для вивчення ролі
центральних та периферичних мотилінових рецепторів в регуляції шлункової
секреції у собак було використано метод хірургічного аналізу, а саме:
досліджували вплив макролідів на шлункову секрецію у собак з інтактною
нервовою системою та у собак після селективної та розширеної селективної
проксимальної ваготомії шлунка. Досліджували наступні показники
шлункової секреції: інтенсивність соковиділення, кислотність шлункового
соку та вміст у ньому пепсину. Показником інтенсивності соковиділення
був об’єм виділеного шлункового соку. Кислотність шлункового соку
визначали за допомогою методу автоматичного титрування [Гройсман, 1988].
Концентрацію пепсину в шлунковому соку визначали за методом Ханта
[Hunt, 1948]. Шлункову секрецію у щурів вивчали методом перфузії
ізольованого шлунка за Гхошем та Шільдом [Ghosh et al., 1958].

Наукова новизна одержаних результатів. Робота містить нові дані про
ефект та механізм дії агоністів мотилінових рецепторів – антибіотиків
макролідів на секреторну функцію шлунка.

Вперше показано, що макроліди (еритроміцин та рокситроміцин) пригнічують
шлункову секрецію, стимульовану карбахоліном, пентагастрином,
гістаміном, та не впливають на інсулінову шлункову секрецію у собак з
інтактною нервовою системою. Парасимпатична денервація шлунка не впливає
на гальмівну дію макролідів на шлункову секрецію. Доведено, що
мотилінові рецептори центральної нервової системи не беруть участі в
регуляції секреторної функції шлунка, а гальмівний ефект макролідів на
шлункову секрецію не є результатом їх прямої дії на секреторні клітини.

Встановлено, що гальмівна дія макролідів на шлункову секрецію не є
видоспецифічною: рокситроміцин зменшував шлункову секрецію кислоти,
стимульовану карбахоліном, як у собак, так і у щурів.

Вперше встановлено, що рокситроміцин збільшує вміст NO2- в шлунковому
соку, а блокатор NO-синтази N-G-нітро-L-аргінінметилового ефіру (L-NAME)
усуває гальмівний ефект рокситроміцину на гістамінову шлункову секрецію
та усуває його стимулюючий вплив на виділення NO з шлунковим соком у
собак. Блокатор ВІП усуває гальмівну дію рокситроміцину на шлункову
секрецію кислоти, стимульовану карбахоліном, у щурів. Зроблено висновок,
що гальмівний механізм дії макролідів на шлункову секрецію реалізується
через їх вплив на мотилінові рецептори інтернейронів інтрамуральної
нервової системи, що веде до виділення ацетилхоліну з аксонів даних
нейронів, який, в свою чергу, збуджує NO- та ВІП-ергічні мотонейрони із
закінчень яких виділяється NO та ВІП, які відповідно пригнічують
гістамінову та карбахолінову секрецію.

Практичне значення одержаних результатів. Так як в патогенезі виразкової
хвороби дванадцятипалої кишки доведена роль кислотно-пептичного фактора,
то отримані дані не лише розширюють наші уявлення про механізм регуляції
шлункової секреції, але і є передумовою для розробки і впровадження
нових методів лікування виразкового дефекту.

Результати дисертаційного дослідження з 2003 року впроваджені в
хірургічному відділенні Хмельницької обласної клінічної лікарні:
включення макролідів в комплексну післяопераційну терапію хворих, які
перенесли операцію екстрагастральної ваготомії з приводу виразки
дванадцятипалої кишки, попереджає розвиток парезів та паралічів
кишечника, утворення гострих виразок та полегшує стан хворих у
післяопераційному періоді. Дані дисертації включені в курс лекцій
„Фізіологічна фармакологія” на кафедрі фізіології людини і тварин
біологічного факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка.

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно провів
патентно-інформаційний пошук і аналіз наукової літератури за даною
проблемою. Автором особисто виконано весь обсяг експериментальних
досліджень на базі Інституту фізіології імені академіка Петра Богача
біологічного факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, проведено статистичне опрацювання одержаних
результатів. Автор безпосередньо брав участь у виконанні хірургічних
втручань пов’язаних з накладанням фістул на шлунок та дванадцятипалу
кишку. У виконанні операцій накладання фістул та у післяопераційному
догляді за тваринами брали участь кандидат біологічних наук, старший
науковий співробітник М.М. Харченко, провідні інженери Л.Ф Куровська,
Т.В. Овчарик.

Вибір теми дисертаційної роботи, постановка мети і задач, вибір об’єкта
досліджень, а також методів, адекватних вирішенню задач дослідження, і
формулювання висновків зроблені спільно з науковим керівником.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
доповідались та обговорювались на: ІІІ міжнародному конгресі по цито- та
органопротекції (Лонг Біч, США, 2000); 101-й щорічній конференції
американського гастроентерологічного товариства (Сан Дієго, США, 2000);
науковій конференції студентів та молодих вчених Національного медичного
університету ім. О.О.Богомольця з міжнародною участю (Київ, 2000);.
міжнародній конференції присвяченій 75-річчю з дня народження
А.М.Уголєва „Механізми функціонування вісцеральних систем”
(Санкт-Петербург, Росія, 2001);. 12-й Європейській конференції для
студентів медиків та молодих вчених (Берлін, Німеччина, 2001); науковій
конференції присвяченій 100-річчю академіка Р.О.Файтельберга (Одеса,
2003); XYI з’їзді Українського фізіологічного товариства. (Вінниця, 2002
р); міжнародній конференції „Нейро-гуморальні і клітинні механізми
регуляції процесів травлення” (Львів 2003).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 13 наукових праць (4
статті, з них 3 – у фахових наукових виданнях України та 9 тез – у
матеріалах вітчизняних та міжнародних конференцій).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду
літератури, опису матеріалів та методів досліджень, 2-ох розділів із
викладом отриманих результатів, розділу, присвяченому аналізу і
узагальненню результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку
літератури, який складається із 228 найменувань. Матеріали дисертаційної
роботи викладені на 126 сторінках (основна частина 100 сторінок). Робота
ілюстрована 20 рисунками і 7 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи досліджень

Дослідження шлункової секреції у собак. Дослідження проводились в умовах
хронічного експерименту на 2-ох групах безпородних собак масою 10-18 кг,
яким були вживлені фістули в фундальний відділ шлунка та дванадцятипалу
кишку за методом Басова – Павлова. І група – собаки з інтактною нервовою
системою (ІНС) (7 тварин), ІІ група – собаки з парасимпатичною
денервацією шлунка (4 тварини: 2 – з селективною ваготомією шлунка, 2 –
із розширеною селективною проксимальною ваготомією шлунка).

Оперативні втручання виконували під загальним знечуленням з
використанням нембуталу (35 мг/кг, внутрішньовенно) чи тіопенталу натрію
(35 мг/кг, внутрішньовенно).

Шлункову секрецію у собак стимулювали гістаміном дигідрохлоридом
(фармацевтична фірма “Здоров’я”, Україна ) в дозі 0,05 мг/кг [Берегова,
2001; Толстанова, 2003], невибірковим агоністом мускаринових рецепторів
карбахоліном у дозах 0,0025 та 0,005 мг/кг [Михельсон, 1970; Doss,
1991], пентагастрином (Sigma Chemical Co, St. Louis, США) у дозі 0,012
мг/кг [Берегова, 2001; Helmer 2004; Wong, 1995], інсуліном (Lilly France
S. A., Франція) в дозі 0,5 од./кг (Толстанова, 2003). Всі стимулятори
шлункової секреції вводили підшкірно. Досліджували дію еритроміцину
(Курганський завод) та рокситроміцину (Hoechst Roussel Uclef, Франція) в
дозах 0,375 0,750 та 1,5 мг/кг при підшкірному та внутрішньокишковому
(в/к) їх введеннях на стимульовану шлункову секрецію.

Протягом стимулюючої дії карбахоліну, гістаміну чи пентагастрину (1,5
години) та інсуліну (4 години) в 30-ти хвилинних пробах визначали
інтенсивність секреторного процесу за об’ємом виділеного шлункового
соку, автоелектротитрометрично визначали кислотність в титраційних
одиницях [Гройсман и соавт., 1988] та концентрацію пепсину за Хантом
[Hunt, 1948]. Після цього вираховували об’єм шлункового соку, що
виділився за весь дослід, обчислювали дебіт кислоти та концентрацію і
дебіт пепсину – в кожній пробі та за весь дослід.

Для дослідження механізму гальмівної дії макролідів на шлункову секрецію
було використані неселективний блокатор NO-синтази L-NAME (Sigma-Aldrich
Ltd, Німеччина) в дозі 2,5 мг/кг внутрішньовенно (Esplugues, 1993; Kato,
1998).

Дослідження шлункової секреції у щурів. Дослідження шлункової секреції
кислоти у щурів проводилися в гострих дослідах методом перфузії
ізольованого шлунка за Гхошем та Шільдом [Ghosh et al., 1958]. Щурів
наркотизували уретаном (Sigma Chemichal Co, St. Louis, USA) у дозі 1,1
г/кг ваги (внутрішньоочеревинно). Вивчали вплив рокситроміцину (3 мг/кг,
внутрішньоочеревинно) на карбахолінову (0,01 мг/кг,
внутрішньоочеревинно) шлункову секрецію кислоти у щурів до та після
попереднього введення блокатора вазоактивного інтестинального пептиду
[Lys1,Pro2,5,Arg3,4,Tyr6] в дозі 10 нмоль/кг [Blank , 1990]. Протягом
стимулюючої дії карбахоліну (2 години) в 10-ти хвилинних пробах
перфузату електротитрометрично визначали кислотність [Гройсман и соавт.,
1988].

Методика визначення вмісту оксиду азоту в шлунковому соку. Вміст аніонів
нітриту (NO2-) в шлунковому соку оцінювався за допомогою реактива Грісса
(Green, 1982). Отримані реакційні суміші підлягали спектрометричному
(колорометричному) аналізу. Максимум поглинання світла забарвленим
розчином відбувається при довжині хвилі (=550 нм. Перерахунок одержаних
даних в умовних одиницях екстинції проводили за калібрувальною кривою.

Для перевірки розподілу на нормальність було застосовано W тест
Шапіро-Уілксона. Імовірність похибки першого роду ? > 0,05. Оскільки
наші дані виявилися нормально розподілені ми розраховували середнє
значення (М), похибку середнього (m). Порівняння вибірок проводилося за
допомогою t-критерію Стьюдента [Тюрин, 1998].

Результати досліджень та їх обговорення

Вплив еритроміцину та рокситроміцину на шлункову секрецію у собак з
інтактною нервовою системою. У результаті проведених досліджень
встановлено, що у собак з інтактною нервовою системою еритроміцин в дозі
0,375 мг/кг не впливав на інтенсивність секреції та дебіт кислоти
шлункового соку, стимульованого карбахоліном. Дебіт пепсину зменшувався
з 2,48 +0,33 до 1,43+0,18 мг, або на 42,3% (рx?¦ I 4 ? ? TH a a x?( c ¤ ¦ Dв нам заключити, що дія макролідів на секреторну функцію шлунка реалізується лише за рахунок взаємодії з периферичними мотиліновими рецепторами. Для перевірки нашого твердження ми провели дослідження впливу рокситроміцину та еритроміцину на шлункову секрецію, викликану центральним збудженням блукаючих нервів за допомогою інсулінової гіпоглікемії. Встановлено, що еритроміцин та рокситроміцин у дозі 1,5 мг/кг не впливали на секреторну відповідь шлунка, стимульовану інсуліном. Враховуючи отримані результати, можна зробити узагальнюючий висновок, що мотилінові рецептори центральної нервової системи не беруть участі в регуляції шлункової секреції у собак, а гальмівний ефект агоністів мотилінових рецепторів на шлункову секрецію, викликану периферичними стимуляторами, обумовлений збудженням лише периферичних мотилінових рецепторів, локалізованих поза клітинами секреторних залоз шлунка. У протилежному разі зменшувалась би шлункова секреція, стимульована збудженням глюкосенситивної зони гіпоталамусу інсуліновою гіпоглікемією. Влив еритроміцину і рокситроміцину на шлункову секрецію в умовах блокади NO-синтази. За даними літератури, агоністи мотилінових рецепторів стимулюють моторику фундального відділу шлунка та кишечника, проте пригнічують моторику пілоричного відділу шлунка [Parkman et al., 1996]. Особливу нашу увагу привернули роботи щодо дії макролідів на моторику пілоричного відділу шлунка, адже шлункову секрецію, стимульовану периферичними секретагогами, вони також пригнічували. Паркман та співавтори показали, що гальмівний ефект еритроміцину на моторику пілоруса зменшувався на фоні блокади NO-синтази і блокатора вазоактивного інтестинального поліпептиду [Parkman et al., 1996]. Автори зробили висновок, що гальмівний ефект еритроміцину на пілоричний відділ шлунка реалізується через активацію мотилінових рецепторів на гальмівних мотонейронах інтрамуральної нервово системи і що саме оксид азоту і вазоактивний інтестинальний поліпептид є медіаторами даного ефекту [Parkman H.P., 1996]. Ми також припустили, що медіаторами ефекту макролідів на шлункову секрецію є оксид азоту і вазоактивний інтестинальний поліпептид. У зв’язку з цим перед нами стояло завдання дослідити зміни шлункової секреції, які відбуваються при дії макролідів за умов блокади NO-синтази. В якості блокаторів NO-синтази ми використали неселективний блокатор NO-синтази N-G-нітро-L-аргінінметиловий ефір (L-NAME). Встановлено, що неселективний блокатор NO-синтази L-NAME (2,5 мг/кг, внутрішньовенно) не справляв достовірного впливу на досліджувані показники гістамінової шлункової секреції, але повністю усував гальмівну дію рокситроміцину на шлункову секрецію у собак, стимульовану гістаміном (рис.3). Рис. 3 Вплив рокситроміцину (1,5 мг/кг, в/к) на показники гістамінової шлункової секреції (0,05 мг/кг, п/ш) в умовах блокади NO-синтази за допомогою N-G-нітро-L-аргінінметилового ефіру (L-NAME): 1 - контроль (гістамін) (n=10); 2 – гістамін + рокситроміцин (n=10); 3 – гістамін + L-NAME (n=10); 4 – гістамін + L-NAME + рокситроміцин (n=10). Примітка: *** -р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020