.

Роль цитокінової агресії та оксиду азоту у патогенезі гострого коронарного синдрому (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
120 2931
Скачать документ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Дем’янець Світлана Валеріївна

УДК: 616.127-005.8+616.12-009.72:612.017.1:611-018.74

Роль цитокінової агресії та оксиду азоту у патогенезі гострого
коронарного синдрому

14.01.11. – кардіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків — 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України

Наукові керівники: доктор медичних наук, професор,

академік НАН і АМН України

доктор медичних наук, професор

Кравчун Павло Григорович

Харківський державний медичний
університет

МОЗ України, завідувач кафедри
госпітальної терапії

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Волков Володимир Іванович

Інститут терапії АМН України, м.
Харків

завідувач відділом атеросклерозу та
його ускладнень

доктор медичних наук, професор

Яблучанський Микола Іванович

Харківський національний
університет ім. В.Н. Каразіна

МОН України, факультет
фундаментальної медицини,

завідувач кафедри
внутрішніх хвороб

Провідна установа: Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска

АМН України, м. Київ, відділ
реанімації

та інтенсивної терапії

Захист відбудеться “ 14 “ травня 2004 р. о 10.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 у Харківському державному
медичному університеті за адресою: 61022, м. Харків, проспект Леніна, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного
медичного університету (м. Харків, проспект Леніна, 4)

Автореферат розісланий “ 14 “ квітня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

к.м.н., доцент Овчаренко Л.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Гострий коронарний синдром (ГКС) належить до
провідної причини захворюваності населення у багатьох країнах світу. В
Україні ці показники залишаються на високому рівні (Дзяк Г.В., Коваль
Е.А., 2004; Пархоменко А.Н., Соколов Ю.Н., Иркин О.И. и соавт., 2004).
Значне поширення цієї патології та щорічний ріст інвалідності та
смертності свідчать про відсутність повної уяви про механізми розвитку
патологічного процесу та малу ефективність у визначенні шляхів
профілактики. Таким чином, подальше вивчення різних сторін патогенезу
ГКС з метою виділення груп осіб з підвищеним ризиком його розвитку,
розробки концепції ранньої профілактики, підвищення якості діагностики
та можливості прогнозування перебігу є актуальною проблемою сучасної
кардіології.

Останнім часом суттєвих змін зазнали усталені концепції патогенезу,
підходи до діагностики, лікування та профілактики ГКС. Патоморфологічною
основою ГКС є дестабілізація коронарного атеросклерозу, ускладнена
тромбозом (Libby P., 2002). Дослідження останніх років вказують на роль
імунної системи в розвитку атеросклерозу (Малая Л.Т., Серик С.Н., 1998).
Наведені докази про існування запального процесу у судинах, а також про
залучення специфічних імунних механізмів до атерогенезу (Нагорнев В.А.,
1995; Лутай М.И., 2004). Імунно-гістохімічний аналіз виявив наявність
макрофагів та Т лімфоцитів в насиченому ліпідами ядрі бляшки, що
розвивається, в фіброзній бляшці та жирових смужках, тобто на усіх
стадіях атерогенезу (Жданов В.С., 1993). Аналіз поверхневих білкових
структур таких клітин показав, що вони відрізняються від відповідних
клітин у крові, і більшість з них перебуває в активованому стані.
Подальші дослідження виявили, що деякі цитокіни – модулятори функцій
імунної системи – продукуються в бляшці (Ross R., 1999).

Цитокіни можуть бути поділені на дві категорії: прозапальні та
протизапальні (Возианов А.Ф., Бутенко А.К., Зак К.П., 1998). До головних
прозапальних цитокінів відносять інтерлейкін (ІЛ)-1, ІЛ-2, ІЛ-6, ІЛ-8,
інтерферон-? та фактор некрозу пухлин. До головних протизапальних –
ІЛ-4, ІЛ-10 та ІЛ-13 (Opal S.M., DePalo V.A., 2000). Вони продукуються
як клітинами запалення – поліморфонуклеарними, моноцитами, лімфоцитами,
еозинофілами, базофілами – так і постійно існуючими в організмі
клітинами – кардіоміоцитами, фібробластами, клітинами ендотелію та
іншими (Ковальчук Л.В., 1997; Ярилин А.А., 1997).

С-реактивний білок (СРБ) викликає останнім часом значний інтерес в
кардіологічній практиці, як засіб для покращення попередження
глобального серцево-судинного ризику. Визнаний раніше лише маркером
гострої фази запалення (Gabay C., Kushner I., 1999), СРБ набуває зараз
нового значення. У проспективних епідеміологічних дослідженнях з метою
первинної профілактики було виявлено, що рівень СРБ є предиктором
розвитку гострого інфаркту міокарда (ІМ), інсульту, захворювань
периферичних артерій та раптової коронарної смерті (Ridker P.M., 2003).
У хворих зі стабільними формами ішемічної хвороби серця (ІХС) рівні СРБ
попереджують ризик розвитку повторної ішемії та смерті (Haverkate F.,
Thompson S.G., Pyke S.D. et al., 1997).

Ендотелій є універсальним регулятором функцій серцево-судинної системи
(Лутай М.И., Слободской В.А., 2001). Одним з важливіших компонентів у
підтримці нормального стану ендотелію визнано оксид азоту (NO), який є
одним з важливіших регуляторів судинного тонусу та у фізіологічних
концентраціях пригнічує агрегацію тромбоцитів, адгезію лейкоцитів,
проліферацію клітин гладких м’язів, окислення ліпідів, контролює процеси
клітинного дихання та програмованої клітинної смерті – апоптозу (Moncada
S., 1997).

Хоча відомо, що ГКС може залучати як розрив бляшки, так і ураження,
пов’язане з процесами ішемії та відновлення кровообігу, патогенез цих
феноменів залишається нез’ясованим. Невизначена все ще чітка роль
кожного з цитокінів у патофізіології ГКС. Недостатньо даних існує щодо
можливого значення СРБ у прогнозуванні перебігу захворювання. Роль NO
під час ішемії та у модуляції функцій міокарда є дискусійною.
Представляється важливим вивчення цих компонентів імунної системи,
процесу запалення та регуляторів функцій ендотелію та міокарду у гострій
фазі ГКС та проведення аналізу можливих взаємозв’язків цих компонентів
між собою та з іншими параметрами.

Зв(язок роботи з науковими програмами. Виконана дисертаційна робота є
фрагментом науково-дослідної роботи кафедри госпітальної терапії та
клінічної фармакології Харківського державного медичного університету
“Ендотеліальна дисфункція та тромбоцитарний гемостаз у хворих гострим
інфарктом міокарду та засоби їх корекції” (2001-2004 рік, державний
реєстраційний № 0102U001864). Автором проводилось клінічне та
інструментальне дослідження хворих на ГКС, вимірювання рівнів ІЛ-6,
ІЛ-10, СРБ, стабільних метаболітів NO, статистична обробка отриманих
даних.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження – удосконалення методів
діагностики різних клінічних форм гострого коронарного синдрому та
розробка прогностичних критеріїв перебігу та наслідків нестабільної
стенокардії та гострого інфаркту міокарда на підставі аналізу активності
та динаміки біологічних маркерів запалення – прозапального,
протизапального цитокінів і С-реактивного білку та стану
ендотелійзалежної вазодилятації для обґрунтування диференційованого
підходу до лікування хворих з різними клінічними формами ГКС.

Для досягнення цієї мети вирішувалися наступні завдання:

1. Дослідити рівень прозапального цитокіна інтерлейкіна-6 у сироватці
хворих з нестабільною стенокардією та гострим інфарктом міокарда.

2. Вивчити активність протизапального цитокіна інтерлейкіна-10 у
периферичній циркуляції хворих з ГКС.

3. Встановити динаміку активності інтерлейкінів у хворих з гострим
інфарктом міокарда протягом двадцяти одного дня захворювання та баланс
між прозапальною та протизапальною ланками імунної системи.

4. Дослідити можливі зміни С-реактивного білку та його прогностичну
цінність у хворих з різними клінічними формами ГКС.

5. Оцінити вплив тромболітичної терапії на показники імунної системи у
динаміці захворювання протягом 21 дня після ІМ.

6. Вивчити рівні стабільних метаболітів оксиду азоту-нітритів та
нітратів у системній циркуляції хворих з гострими клінічними проявами
ІХС та зв’язок стану синтезу оксиду азоту – з функцією скоротливості
міокарда.

7. Встановити кореляційні зв’язки між рівнями специфічних медіаторів
імунної системи, оксиду азоту – регулятору функцій ендотелію та міокарда
– та традиційними факторами ризику атеросклерозу і показниками
гемодинаміки.

Об’єкт дослідження – хворі на гострий коронарний синдром.

Предмет дослідження – прозапальний та протизапальний цитокіни,
С-реактивний білок, оксид азоту у динаміці перебігу різних клінічних
форм гострого коронарного синдрому.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої у роботі мети усім хворим
проводили загальноприйняті клініко-лабораторні та інструментальні
дослідження. З метою дослідження морфо-функціональних показників серця
застосовувався метод ехокардіографії у В- і М-режимах. Визначення рівнів
прозапального цитокіна інтерлейкіна-6, протизапального – інтерлейкіна-10
та стабільних метаболітів NO проводили імунно-ферментним методом
(ELISA). С-реактивний білок визначали методом аглютинації.

Наукова новизна отриманих результатів. В дисертаційній роботі комплексно
досліджені рівні прозапального (ІЛ-6) та протизапального (ІЛ-10)
цитокінів, компонента гострофазової реакції СРБ та кінцевих продуктів
метаболізму NO у хворих з ГКС при початкових проявах захворювання. У
хворих з гострим ІМ досліджено зміни імунологічних показників у динаміці
захворювання. Проведено багатосторонній аналіз концентрацій цих
компонентів при різному перебігу захворювання, розвитку ускладнень та
наслідків ГКС. Оцінено вплив тромболітичної терапії на показники імунної
системи у хворих з гострим ІМ.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати дозволяють
розробити прогностичні критерії несприятливого перебігу ГКС (розвиток
повторної ішемії та фатальних наслідків) на підставі підвищених
концентрацій прозапального цитокіна інтерлейкіну-6, протеїну гострої
фази запалення С-реактивного білку. Рекомендовано впровадження
диференційованого підходу щодо діагностики гострих клінічних форм
ішемічної хвороби серця на підставі рівня не тільки прозапальних, але й
протизапального (інтерлейкін-10) медіаторів імунної системи. Неадекватне
зниження або підвищення одного з важливіших регуляторів функцій
ендотелію та міокарда оксиду азоту може дозволити визначати хворих як з
порушенням ендотелійзалежної дилятації судин, так і з погіршенням
скоротливої функції міокарда. Рекомендовано впровадження активного
лікування (у тому числі препарати групи 3-гідроксі-3-метилкоензім А
редуктази інгібіторів – статини) також у хворих, які мають низькі рівні
ліпопротеїнів низької щільності, але підвищені концентрації СРБ.
Отримані результати про зниження рівня ІЛ-6 у динаміці захворювання у
хворих після тромболітичної терапії підтверджують позитивну дію активних
засобів щодо відновлення кровообігу після гострого ІМ з підйомом
сегмента S-T на електрокардіограмі. Рекомендовано застосування методу
скринінгу рівнів маркерів активації імунної системи і регуляції функцій
ендотелію і міокарда, що може удосконалити виявлення осіб з підвищеним
ризиком розвитку гострих серцево-судинних подій.

Результати роботи впроваджені в клінічну практику терапевтичних і
кардіологічних відділень Інституту терапії АМН України, міської
клінічної лікарні № 27 та міської клінічної лікарні № 11 міста Харкова,
що підтверджено актами впровадження.

Особистий внесок дисертанта. Матеріали, подані в роботі, є особистим
внеском автора у вирішення задачі, що вивчається. Дисертантом особисто
був виконаний патентно-інформаційний пошук, визначені цілі та
сформульовані завдання дисертаційної роботи, розроблені план та
методологія дослідження. Особисто виконано клінічний етап обстеження
(110 хворих на гострий коронарний синдром), який включав відбір хворих
на підставі критеріїв включення, огляд, фізикальне обстеження, забір
крові та отримання сироватки та плазми, аналіз результатів лабораторних
та інструментальних даних у хворих та у групі контролю (20 здорових
осіб). Було розроблено алгоритм спеціального обстеження у відповідності
до цілей та завдань дисертації з використанням імунно-ферментного та
методу аглютинації дослідження прозапальних (інтерлейкін-6, С-реактивний
білок) та протизапального (інтерлейкін-10) медіаторів імунної системи,
регулятору судинного тонусу та модулятора кардіальних функцій (оксид
азоту). Сформована та проаналізована комп’ютерна база даних. Розроблена
програма вивчення імунологічного статусу хворих на ГКС з метою
покращення процесу діагностування різних гострих клінічних форм ІХС,
диференційованого прогнозування перебігу захворювання. Імунно-ферментні,
біохімічні, методика аглютинації латексних частинок проведено в
лабораторіях Інституту терапії Академії медичних наук України, м.
Харків; міської лікарні №27; центральній науково-дослідній лабораторії
Харківського державного медичного університету. Особисто проведені
статистична обробка та науковий аналіз отриманих результатів. %
друкованих праць написано у співавторстві. Роль автора – клінічний етап
обстеження хворих та їх спостереження, вимірювання стабільних
метаболітів синтезу оксиду азоту та їх моніторинг, аналіз скоротливої
функції міокарду у хворих.

Апробація результатів дисертації. Основні результати та положення роботи
доповідались та обговорювались на: IV Українській конференції молодих
вчених, присвяченій пам’яті акад. В.В. Фролькіса, Київ, 2003;
Міжнародному медичному конгресі “Ключ до майбутнього”, Лейден, 2003;
13-тій конференції Європейського товариства по боротьбі з гіпертензією,
Мілан, 2003; IV Міжнародній науковій конференції студентів та молодих
вчених “Медицина – здоровье – XXI век”, Дніпропетровськ, 2003;
Науково-практичній конференції молодих вчених “Від фундаментальних
досліджень до прогресу в терапії”, Харків, 2003; 14-й Європейській
конференції студентів та молодих лікарів, Берлін, 2003.

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 13 наукових праць,
5 статей, 4 з них – у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 8
тез у матеріалах наукових та науково–практичних конференцій та
конгресів.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 148 сторінках
машинописного тексту і складається з вступу, огляду літератури,
висвітлення матеріалів і методів, 4 розділів власних спостережень,
аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків та практичних
рекомендацій. Список використаної літератури налічує 256 джерел (88
кирилицею та 168 латиницею), що складає 30 сторінок. Робота
проілюстрована 14 таблицями, 2 формулами, 7 малюнками.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Було обстежено 110 хворих з діагнозом
ГКС та 20 практично здорових осіб, які склали групу контролю. Серед
хворих 60 чоловік було госпіталізовано та пройшли повний курс лікування
у відділенні реанімації та інтенсивної терапії Інституту терапії АМН
України та 50 хворих – у відділенні реанімації та інтенсивної терапії
міської клінічної лікарні №27 міста Харкова. Серед обстежених хворих
було 83 чоловіків (75,5%) та 27 жінок (24,5% хворих) у віці від 36 до 84
років (середній вік 61 рік).

Усім хворим проводилося комплексне клінічне обстеження з урахуванням
скарг, даних анамнезу, об’єктивних та лабораторно-інструментальних
методів дослідження. Діагноз гострого ІМ та нестабільної стенокардії
(НС) встановлювали на основі типової клінічної симптоматики, динаміки
електрокардіограми (ЕКГ) та даних вимірювання креатинфосфокінази (КФК) у
відповідності з рекомендаціями Комітету експертів Всесвітньої
Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ). Класифікацію клінічних форм ІХС та
стадій хронічної серцевої недостатності (ХСН) проводили згідно клінічних
класифікацій робочої групи Українського наукового товариства кардіологів
та затверджені Наказом Міністерства охорони здоров’я України №54 від
14.02.2002 р. Клінічні класи (I-IV) гострої лівошлуночкової
недостатності (ГЛШН) визначали у хворих з гострим ІМ згідно класифікації
Killip T. та Kimball J. (1969).

У 80 хворих у динаміці спостереження було діагностовано гострий ІМ, у 30
пацієнтів – НС. Серед хворих з гострим ІМ 34 пацієнти мали ІМ без зубця
Q (дрібновогнищевий) та 46 – ІМ з наявністю зубця Q на ЕКГ
(трансмуральний, великовогнищевий). Серед хворих з НС у 5 осіб було
діагностовано стенокардія, що виникла вперше, у 25 осіб – прогресуюча
стенокардія.

Ознаки недостатності кровообігу згідно класифікації робочої групи
Українського товариства кардіологів I стадії виявлено у 12 (10,9 %), II
А стадії – у 83 (75,5 %), II Б стадії – у 15 (13,6 %) хворих.

В усіх хворих було проведено клінічний аналіз крові та сечі, біохімічний
аналіз крові, функціональні проби печінки та нирок, визначення глюкози
крові та сечі. При біохімічному дослідженні у частини хворих було
проведено визначення ліпідного профілю крові. Норми ліпідних показників
визначалися відповідно рекомендаціям Українського товариства
кардіологів. Тип дисліпідемії визначали згідно класифікації Fredrickson
D. (ВООЗ, 1970). Активність КФК у крові вимірювали з застосуванням
стандартної методики. У коагулограмі визначали протромбін
(протромбіновий індекс), тромботест, фібриноген (ФГ) (уніфікованим
колориметричним методом), фактор активності крові, тромбіновий час,
активований частковий тромбопластиновий час, час згортання крові.

Рівні цитокінів ІЛ-6 та ІЛ-10 у сироватці крові визначали
імунно-ферментним методом за допомогою наборів реагентів ProCon IL-6,
ООО “Протеиновый контур” (Росія) та CytElisa Human IL-10 (США),
відповідно.

Вимірювання рівня СРБ проводилося за допомогою тесту HUMATEX CRP фірми
HUMAN (Німеччина), який стандартизовано для визначення концентрацій СРБ
вищих за 6 мг/л.

Визначення концентрації NO здійснювалося за допомогою тесту Total Nitric
Oxide фірми R&D System. Тест Total Nitric Oxide визначає рівень
загального NO на основі ферментного перетворення нітрату (NO3-) на
нітрит (NO2-) за допомогою нітрат редуктази. Визначення загального
нітриту у подальшому відбувається колориметричним методом після
проведення реакції Грісса.

Забір крові для дослідження проводили у всіх 110 хворих на ГКС при
госпіталізації до відділення реанімації та інтенсивної терапії до
початку лікування, та у частини хворих (64 осіб з гострим ІМ) на 7-й та
21-й дні захворювання.

Підтвердженням діагнозу ГКС встановлювали за допомогою ЕКГ дослідження
при госпіталізації. Оцінку динаміки ЕКГ проводили в найбільш
інформативних відведеннях шляхом реєстрації динаміки сегменту S-T у 12
стандартних відведеннях через 3, 6, 9, 12, 18, 24 годин від
госпіталізації до відділення реанімації, а також при щоденній реєстрації
ЕКГ протягом гострого періоду ГКС.

Ехокардіографію проводили в одно- та двомірному режимах дослідження по
загальноприйнятій методиці у відповідності з рекомендаціями
Американського ехокардіографічного товариства. Проводилося визначення
наступних показників: кінцевий діастолічний та кінцевий систолічний
розміри лівого шлуночка (ЛШ), кінцевий діастолічний та систолічний
об’єми ЛШ, товщина задньої стінки, товщина міжшлуночкової перетинки,
розмір аорти, лівого передсердя, правого передсердя, правого шлуночка,
фракція викиду (ФВ).

Аневризму ЛШ діагностували на підставі ехокардіографічного дослідження в
двомірному режимі по загальноприйнятій методиці. Гіпертрофію ЛШ
визначали на основі розрахунку маси міокарду ЛШ та її величини, що була
проіндексована до площі поверхні тіла – індекс маси міокарду ЛШ. За
критерій гіпертрофії був прийнятий рівень індексу маси міокарду ЛШ, який
перевищував 116 г/м2 у чоловіків та 104 г/м2 у жінок.

Рентгентелебачення органів грудної клітини проводили з верифікацією
кальцинозу коронарних артерій.

Отримані результати були оброблені на ПЕОМ з використанням пакету
статистичних програм SPSS, версія 10,0. Були обчислені наступні
параметри вибірки: мінімум, максимум, середнє значення, стандартна
похибка (S.E.), стандартне відхилення (S.D.); тест на нормальність та
такі залежності між двома вибірками як кореляція та тест на рівність
(перевірка нульової гіпотези). Для оцінки нормальності вибірки
використовувалися якісний (гістограма вибірки) та кількісний (критерій
Шапіро-Вілка) методи. Якщо дві незалежні вибірки задовольняли критерії
нормальності, для визначення коефіцієнтів кореляції і перевірки нульової
гіпотези використовувалися відповідні параметричні методи: r- кореляція
Пірсона; t-критерій Стюдента. Якщо дві незалежні вибірки не задовольняли
критерії нормальності, для визначення коефіцієнтів кореляції і перевірки
нульової гіпотези використовувалися відповідні непараметричні методи:
R-кореляція Спірмена; U-критерій Мана-Уітні. Статистичні гіпотези
вважалися достовірними при p?0,05.

Результати дослідження. Виявлено підвищення середнього рівня ІЛ-6 у
обстежених хворих з ГКС у периферичній циркуляції на момент
госпіталізації (62,75±18,02 пг/мл) у порівнянні з середнім рівнем у
групі контролю (13,94±6,19 пг/мл, p0,05), у порівнянні з хворими з
НС. Що стосується хворих з Q-ІМ, то вони мали статистично значимо
(p„Z ? ? ? ? ,81 106,24±27,3 59,30±16,11 52,95±16,37 37,19±9,43 49,49±11,25 p p1-7>0,05 P7-210,05 p1-7>0,05 p7-21>0,05 p1-21>0,05

К 13,94±6,19 15,81±7,24

p pI-К0,05 pI-К0,05

У хворих з дрібновогнищевим ІМ (група І) спостерігалася тенденція до
зниження рівню ІЛ-6 у динаміці захворювання, проте різниці між середніми
концентраціями цитокіна на 7-й та 21-й дні у порівнянні з середнім
рівнем при госпіталізації та між рівнем на 7-й у порівнянні з 21-м днем
після ІМ були статистично недостовірні (p>0,05). Було відмічено
збереження достовірної різниці (p0,05),
проте було відмічено збереження достовірно значимої різниці між
середніми концентраціями ІЛ-10 при госпіталізації, на 7-й та 21-й дні
захворювання у порівнянні з середнім рівнем у групі контролю.

У динаміці дослідження хворих ІІ групи спостерігалося тенденція до
зменшення рівню протизапального ІЛ-10 на 7-й день у порівнянні з рівнем
при госпіталізації. Надалі, до 21-ої доби захворювання, середня
концентрація цитокіна підвищувалася майже до початкового рівня. Різниці
між середніми рівнями ІЛ-10 в різні часові проміжки не мали статистично
значимої різниці між собою у цій групі, проте були статистично
достовірно підвищеними у порівнянні з групою контролю.

Для виявлення наявності або відсутності балансу між про- та
протизапальною ланками імунної відповіді у хворих з гострим ІМ було
проведено співставлення динамік рівнів ІЛ-6 та ІЛ-10. Важливою виявилася
знахідка, що у хворих з дрібновогнищевим ІМ (група І) тенденція до
збільшення протизапального цитокіна ІЛ-10 відбувалася паралельно з
тенденцією до зниження прозапального цитокіна ІЛ-6. У хворих з
трансмуральним ІМ зниження ІЛ-10 на 7-у добу захворювання
співвідносилося з підвищеним рівнем ІЛ-6.

Обстеженим хворим з ГКС проводилася базисна терапія згідно сучасним
рекомендаціям, яка у цілому не відрізнялася у різних підгрупах хворих.
Однак, у підгрупі хворих з ГКС з підйомом сегменту S-T на ЕКГ при умові
госпіталізації до стаціонару у перші 12 годин від початку симптомів та
при відсутності протипоказань, була проведена також тромболітична
терапія (ТЛТ). Тому нами було проведено аналіз концентрацій про- та
протизапального цитокінів у різних підгрупах хворих з ІМ в залежності
від відсутності чи наявності ТЛТ.

У групі хворих з Q-ІМ не відмічалося достовірної різниці у середніх
концентраціях ІЛ-6 при госпіталізації у підгрупах хворих, які отримали
різне лікування в гострому періоді, що вказує на однорідність обстежених
груп. Хворі, яким було проведено ТЛТ протягом 12 годин від початку
симптомів ІМ, мали значне зниження ІЛ-6 у динаміці захворювання, яке
особливо було виражено на 21-ий день обстеження. У той же ж час, у
хворих, у яких ТЛТ з якихось причин проведена не була, відмічалося
значне підвищення середнього рівня ІЛ-6 на 7-й день захворювання з
подальшим зниженням до 21-ї доби. Хворі, у яких було досягнуто
відновлення коронарного кровообігу, що було визначено на підставі
розвитку реперфузійного синдрому, мали нижчі рівні прозапального
цитокіна ІЛ-6 у динаміці обстеження, аніж хворі, яким була проведена
ТЛТ, але ознак відновлення коронарного кровообігу не спостерігалося.

Відповідно до перебігу захворювання протягом 21-ої доби усі хворі з ГКС
були розділені на дві групи: 1-шу групу склали 87 хворих з відносно
сприятливим перебігом, 2-гу групу – 23 хворих з несприятливим перебігом
захворювання. Середнє значення концентрації ІЛ-6 у сироватці при
госпіталізації було статистично вище у хворих з несприятливим перебігом
ГКС (2-га група – 69,86±21,14 пг/мл), аніж у 1-й групі (54,10±13,61
пг/мл, p0,05).

Усі 20 чоловік у групі контролю мали рівень СРБ6 мг/л і його середній рівень складав
24,1±3,6 мг/л. При аналізі СРБ у хворих з різними клінічними формами ГКС
було виявлено, що хворі з Q-ІМ мали максимальні середні рівні протеїну
(48,7±5,9 мг/л) у сироватці крові у порівнянні з хворими з не-Q-ІМ
(15,7±3,1 мг/л) та НС (8,0±2,7 мг/л). Середня концентрація СРБ у групі
хворих з Q-ІМ була статистично достовірно вищою у порівнянні з середніми
рівнями у хворих з не-Q-ІМ (p0,05) у хворих з не-Q-ІМ та НС,
проте була помітна тенденція до його збільшення у хворих з
дрібновогнищевим ІМ. Відмічалися позитивні кореляції між середніми
рівнями ІЛ-6 та СРБ (r=0,59, p12 мг/л. Для хворих 3-ої групи з максимальними
рівнями СРБ було характерно більш важкий клінічний перебіг шпитального
періоду, що проявлялося частішими рецидивами больового синдрому (прояв
нестабільності коронарного кровотоку), виникненням ГЛШН ІІ-IV клінічних
класів згідно класифікації Killip Т., Kimball J. (глибина ураження
міокарду), порушень ритму та провідності. Нестабільність стану
потребувала тривалого (більше 7 діб) проведення антикоагулянтної
терапії. При подальшому спостереженні за хворими було встановлено, що
рівень СРБ при госпіталізації визначає прогноз протягом 21-ої доби. Для
оцінки короткочасного прогнозу використовували розвиток таких
несприятливих подій, як коронарна смерть, післяінфарктна стенокардія та
рецидив ІМ.

До групи хворих з ГКС, у яких були виміряні концентрації стабільних
метаболітів NO, увійшло 73 хворих: 18 хворих були госпіталізовані з
приводу НС та 55 – гострого ІМ. Серед хворих з гострим ІМ 25 чол. мали
ІМ з наявністю зубця Q на ЕКГ (трансмуральний, великовогнищевий) та 30
чол. – без зубця Q (дрібновогнищевий).

При дослідженні концентрації стабільних метаболітів синтезу NO було
виявлено деяке зниження їх середнього рівня у крові обстежених хворих з
ГКС (25,28±3,40 мкМ/л) при госпіталізації у порівнянні з середнім рівнем
у групі контролю (32,58±7,00 мкМ/л), проте ця різниця не була
статистично достовірною (p>0,05). Хворі з гострим ІМ мали статистично
достовірно вищу середню концентрацію метаболітів NO (28,72±4,35 мкМ/л),
аніж хворі з НС (19,94±5,49 мкМ/л, p0,05).

Важливим виявився аналіз рівнів стабільних метаболітів NO в залежності
від систолічної функції ЛШ у хворих з ГКС. Хворі були розділені на 2
групи: до групи А увійшло 33 хворих з ФВ

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020