МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. М.І.ПИРОГОВА
Гаврецький Анатолій Іванович
УДК 616. 717/718-001-06-002.3:616-084/ 546.287
Застосування кремнійпохідних сорбентів з іммобілізованими на них
препаратами у комплексній профілактиці гнійних ускладнень відкритих
переломів (клініко-експериментальне дослідження)
14.01.21 – травматологія та ортопедія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Вінниця – 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі військової хірургії Української
військово-медичної академії МО України.
Науковий керівник: доктор медичних наук, професор
Коструб Олександр Олексійович,
Українська військово-медична академія
МО України,
професор кафедри військової
хірургії.
Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор
Фіщенко Володимир Олександрович,
Вінницький національний медичний
університет
ім. М.І.Пирогова МОЗ України,
завідувач кафедри травматології,
ортопедії та ВПХ.
доктор медичних наук, професор
Бруско Антон Тимофійович,
Інститут травматології та ортопедії
АМН України,
завідувач відділом патоморфології та
патофізіології.
Провідна установа: Національний медичний університет ім.
О.О.Богомольця.
.
Захист відбудеться 15.06.2004 року о 12 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 05.600.01 при Вінницькому національному
медичному університеті ім. М.І.Пирогова (21018, м.Вінниця, вул.
Пирогова, 56).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Вінницького національного
медичного університету ім. М.І.Пирогова (21018, м.Вінниця, вул.
Пирогова, 56).
Автореферат розісланий 10.04.2004 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор медичних наук
Покидько М.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність роботи. Основним ускладненням відкритих переломів, що
призводить до інвалідності та довготривалої тимчасової непрацездатності
залишаються гнійні процеси, що розвиваються в кістці та навколишніх
тканинах (І.П. Вернигора та ін., 1999; Ю.В. Поляченкo, 2000). Не
зважаючи на успіхи, досягнуті в розробці і засвоєнні найбільш досконалих
методик оперативного лікування і фіксації уламків, обробки ран, за
даними літератури (А.В. Каплан та ін., 1986; М.П. Грицай, 1992; І.П.
Вернигора та ін., 1999; Ю.В. Поляченкo, 2000) гнійні ускладнення при
відкритих переломах виникають в 9,2 – 22 % випадків, причому у 50 % усіх
хворих спостерігаються важкі запальні ураження, які призводять до
інвалідизації пацієнтів. Ефективне лікування має бути комплексним та
включати в себе, як необхідне оперативне втручання, так і антимікробну й
сорбційну терапію (А.А.Чуйко та ін., 1988 р.; В.А. Знаменский та ін.,
1994). Проведення повноцінної антимікробної обробки рани в останній час
є складним завданням, що пояснюється зростанням стійкості збудників
гнійно-септичних інфекцій до антибіотиків і антисептиків (Г.В.
Залогуева., 1995; В.К. Гостищев, 1999), тому потрібно виробити
принципово нову схему антимікробної терапії рани, яка має базуватись на
розумній комбінації препаратів з різним впливом на мікроорганізми,
спрямованим на знешкодження збудників гнійно-септичних процесів, що є
важливим для забрудненої рани, внаслідок відкритого перелому. Один з
найважливіших принципів первинної хірургічної обробки рани, тобто
максимальне видалення мертвих та приречених на некроз тканин, має
обмежене використання, заради збереження цілосності та довжини
кістки (М.П. Грицай, 1992; І.П. Вернигора та ін., 1999).
Об’єднані в одній комбінації препарати мають потенціювати дію один
одного, охоплюючи практично весь спектр збудників інфекцій.
Доведена висока активність гентаміцину в профілактиці і лікуванні
гнійних процесів, комбіновані препарати на його основі випробувані та
застосовуються у провідних зарубіжних клініках (K.W. Klemm, 1994;
J.Cordero, 1996). В Україні розроблений препарат іммосгент на основі
гідрофобного сорбенту – поліметилсилоксану, в якому вдалося пролонгувати
антимікробний ефект гентаміцину (В.А. Знаменський та ін., 1994). Крім
того, сорбовані мікроорганізми гинуть від іммобілізованого антибіотику,
хоча іn vitrо часто виявляють до нього стійкість. Виявлено цінні
десенсибілізаційні, дезінтоксикаційні та протизапальні якості препарату
(О.Ю. Побережник, 1996).
Препаратом, що перевищує відомі лікарські засоби з комбінованою дією
(гелевин, СКН-300) за своїми осмотичними, сорбційним якостями та за
рядом інших властивостей, є гідрофільний сорбент полісорб, який, крім
того, в кислому середовищі (яке переважно створюється в гнійній рані)
набуває антисептичних якостей, підвищує активність ферментів в рані
(С.В. Сандер, 1993). Послідовно застосовуючи вищезгадані лікарські
засоби в комплексі профілактичних і лікувально-реабілітаційних заходів,
враховуючи їхні властивості та сучасні підходи до лікувальної тактики
при відкритих переломах, можливо досягти скорочення терміну лікування
хворих з цією патологією, знизити інвалідність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є
фрагментом науково-дослідної роботи Української військово-медичної
академії на 2000-2005 рр. “Травматична хвороба – сучасна концепція
надання хірургічної допомоги”, № державної реєстрації 0102 U 002988.
Мета дослідження – зменшити кількість гнійних ускладнень при відкритих
переломах шляхом застосування в комплексній профілактиці кремнійпохідних
сорбентів з іммобілізованими на них антибактеріальними препаратами .
Завдання дослідження:
З’ясувати в експерименті профілактичну ефективність різних комбінацій
кремнійпохідних сорбентів з іммобілізованими антибактеріальними
препаратами на розвиток гнійно-запального процесу.
Науково обгрунтувати та запровадити методику запобігання гнійних
ускладнень при відкритих переломах в клініці.
На основі клінічних, планіметричних, цитологічних, мікробіологічних
досліджень визначити особливості загоєння кісткової рани при
застосуванні кремнійпохідних сорбентів у хворих з відкритими переломами.
Визначити ефективність від втілення нової методики місцевого
застосування кремнійпохідних сорбентів при відкритих переломах кісток
для запобігання їх гнійних ускладнень.
Розробити схеми застосування кремнійпохідних сорбентів з
іммобілізованими на них препаратами у хворих з відкритими переломами.
Об’єкт дослідження – гнійні ускладнення відкритих переломів кісток
кінцівок різного ступеня та динаміка їх розвитку в хворих та у
експериментальних тварин.
Предмет дослідження – експериментальне вивчення процесу загоєння
кістково-гнійної рани у тварин при моделюванні у них мікробно
забрудненого відкритого перелому при застосуванні різних комбінацій
кремнійпохідних сорбентів з іммобілізованими на них препаратами.
Науковий аналіз та обгрунтування методик профілактики гнійних ускладнень
відкритих переломів в клінічних умовах за допомогою кремнійпохідних
сорбентів з іммобілізованими на них препаратами. Особливості перебігу
патологічного процесу при місцевому застосуванні кремнійпохідних
сорбентів та загальний вплив на організм хворого.
Методи дослідження перебігу раневого процесу в експерименті:
мікробіологічний, гістоморфологічний, планіметричний, статистичний та в
хворих: клінічний, рентгенологічний, мікробіологічний, цитологічний,
планіметричний, статистичний. Гістоморфолочний метод застосовували у
експериментальних тварин з приготуванням тонких зрізів, що заливали у
целоїдин.
Математичне опрацювання отриманих результатів проводили методами
варіаційної статистики на персональній електронній обчислювальній машині
з використанням стандартних комп’ютерних програм “Microsoft Excel 2000”
та “Статистика”.
Наукова новизна отриманих результатів.
Вперше визначені особливості перебігу раневого процесу при
профілактичному застосуванні кремнійпохідних сорбентів на базі
експериментальної моделі розвитку патологічного гнійного процесу у
тварин після нанесення їм відкритого перелому з наступним його мікробним
забрудненням.
Вперше на основі порівняльного аналізу показників результатів
експериментального дослідження розроблені методики профілактичних
заходів з застосуванням нових схем комбінованої сорбційної терапії,
спрямованої на зниження частоти та складності гнійних ускладнень
відкритих переломів.
Вперше на основі детального вивчення процесу загоєння ран при відкритих
переломах запропоновані науково обгрунтовані показання до застосування
кремнійпохідних сорбентів.
Практичне значення отриманих результатів полягає у визначенні
оптимальної методики застосування препаратів на основі кремнійпохідних
сорбентів в залежності від тактики хірургічного лікування відкритих
переломів та впроваджені в практику різних схем та методик комплексної
профілактики відкритих переломів кісток кінцівок, що дозволяє зменшити
тривалість стаціонарного лікування хворих з 30,21±2,65 до 23,26±2,48
ліжко-днів, рівень ускладнень запального характеру (у тому числі й
поверхневих) знизити з 50,0% до 27,3%, зокрема післятравматичного
остеомієліту – з 5,0% до 1,7%.
Впровадження результатів дослідження. Головні положення даного
дослідження впроваджені в практику роботи Київської міської клінічної
лікарні швидкої медичної допомоги, Вінницької міської клінічної лікарні
№2 та Головного військового клінічного госпіталю Міністерства оборони
України.
Матеріали роботи використовуються в навчальному процесі кафедри
військової хірургії Української військово-медичної академії.
Особистий внесок автора. Автор дисертаційної роботи особисто провів
аналіз сучасного стану проблеми лікування відкритих переломів та
способів запобігання розвитку гнійних ускладнень, раннього лікування
післятравматичного остеомієліту кісток кінцівок. Автор на основі
досліджень попередників спланував та виконав експериментальне
дослідження з відтворенням картини розвитку гнійного ускладнення
відкритого перелому гомілки у експериментальних тварин, вивчив
ефективність профілактики та лікування різних ран препаратами на основі
кремнійпохідних сорбентів. Автор здійснював дослідження процесу загоєння
ран постраждалих з відкритими переломами, при надходженні у
травматологічний стаціонар, з застосуванням сучасних методів
лабораторної діагностики, отримував результати, які трактував і
аналізував. На підставі отриманих результатів запропонував нові схеми
профілактики гнійних ускладнень ран препаратами на основі
кремнійпохідних сорбентів в клінічних умовах в залежності від тактики
хірургічного лікування відкритих переломів кісток кінцівок. Дисертант
брав активну участь у лікуванні постраждалих, проаналізованих у
дослідженні.
Апробація результатів дисертації. Головні положенння роботи оголошені на
міжнародній науково-практичній конференції “Нове в травматології та
ортопедії” (Ялта-Дюльбер, 1999) ; на конференціях Української
військово-медичної академії (Київ, 2002, 2003) та науково-практичній
конференції “Шляхи інтеграції цивільної та військової медицини”
(Чернігів, 2003).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 5 наукових праць,
із них 5 – у наукових виданнях, сертифікованих ВАК України, впроваджено
4 раціоналізаторські пропозиції та отримано один деклараційний патент на
винахід.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел та додатків. Робота викладена на
178 сторінках машинописного тексту, містить 43 рисунків, 18 таблиць.
Список використаних джерел містить 360 наукових робіт, з яких 270 робіт
українських авторів та країн СНД, а також 90 робіт зарубіжних
дослідників.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Матеріали та методи дослідження. Експериментальна частина виконана на
210 білих одностатевих дорослих щурах породи Вістар, масою 230-270 г.
Експеримент виконаний на базі віварію Вінницького медичного інституту
ім. М.І.Пирогова за методикою запропонованою Ю.Г. Гунька (1989).
Тваринам, що були розбиті на п’ять серій досліду, відтворювали відкритий
перелом, відповідний за тяжкістю пошкодження м’яких тканин, ІІ ступеня
за класифікацією А.В. Каплана, О.Н. Маркової (А.В. Каплан, О.Н. Маркова,
1975). Локалізація перелому відповідає межі верхньої та середньої
третини гомілки.
Всім щурам після відтворення перелому – в рани вносили по 1 млрд.
мікробних тіл культур патогенних штамів золотистого стафілококу та
синьо-гнійної палички. Через 30 хв проводили повторне інфікування ран
аналогічним способом. Після цього рани зашивали одним вузловим шовковим
швом в тварин всіх 5-ти серій. Після повторного інфікування у рану
додатково вносили тваринам: першої серії (15 щурів) та третьої серії (15
щурів) 50 мг полісорбу, другої серії ( 30 щурів) 50 мг іммосгенту, та
четвертої серії (15 щурів) 50 мг поліметилсилаксану; тавринам п’ятої,
контрольної, серії (30 щурів) препарати не вносили.
Через 10 годин шви знімали і рану промивали стерильним фізіологічним
розчином. Після цього в рани вносили тваринам першої та другої серій
іммосгент (по 50 мг) та четвертої серії, в тій самій кількості,
поліметилсилаксан. Рани у тварин першої та четвертої серій зашили
наглухо. Тваринам третьої серії внесено 50 мг полісорбу, однак рану не
зашивали. У тварин другої та п’ятої серій рану зашито наглухо тільки у
половини тварин (група А), у другої половини тварин цих серій (група Б)
рану не зашивали, тобто лікування вели відкритим способом. Перев’язки
проводили через добу протягом одного тижня. Під час перев’язки рану
промивали стерильним фізіологічним розчином, після промивання в рану
тваринам всіх серій вносили той самий та в тій самій кількості препарат,
що застосовували при повторному інфікуванні рани. Шви знімали на десятий
день.
За піддослідними тваринами проводили динамічне клінічне, гістологічне (у
день виведення з досліду), бактеріологічне, цитологічне дослідження та
планіметрію (через кожні сім діб) ран. Тривалість спостереження – 55
днів. Гістологічні дослідження проводили через 7, 14, 28 ( в один день у
5-ти щурів кожної серії, а у 2-й та 5-й серіях – у 10-ти) (всього
3х35=105 тварин) та 55 днів (у всіх 105 щурів в кінці експерименту).
Клінічна частина роботи виконана на двох групах хворих із відкритими
переломами кісток. Першу групу склали 100 хворих з відкритими
переломами, у яких вивчали мікробне забруднення рани у перші часи після
травми до того, як вони потрапляли до лікувального закладу, та проводили
ідентифікацію збудників гнійного запалення. Для цього у травмованих на
місці пригоди тампоном №1 забирали раневий вміст для посіву. Надалі у
цих хворих проводили дослідження мікрофлори, повторно у стаціонарі
одразу при надходженні хворого, тобто при первинному огляді (тампон № 2)
та пізніше на сьомий день лікування у стаціонарі (тампон № 3).
Матеріалом для вивчення мікробного забруднення слугували виділення з
рани.
Другу групу склали 173 хворих, які лікувались з приводу відкритих
переломів. В 113 постраждалих цієї групи виконані профілактичні заходи
з внесенням у кісткову рану кремнійпохідних сорбентів (табл. 1), іншим
60 хворим, які склали контрольну підгрупу другої клінічної групи,
проводили традиційне лікування, без внесення сорбентних препаратів у
рану. Хворі були госпіталізовані в травматологічні відділення ЛШМД,
ГВКГ м. Києва і ЛШМД м. Вінниці у 1997-2002 роках.
Таблиця 1
Розподіл хворих другої групи за методиками запобігання гнійних
ускладнень відкритих переломів із внесенням відповідних препаратів
Застосовані препарати
(підгрупи) Кількість випадків
абс. %
Іммосгент (1) 25 22,1
Полісорб (2) 23 20,4
Полісорб та іммосгент (3) 65 57,5
Всього 113 100
Сеpед хворих було 143 (82,7 %) чоловіків і 30 (17,3 %) жінок .
Вік хворих коливався від 5 до 92 років, але групи за віковою належністю
практично однотипні. Середній вік хворих склав 35,26 років. Хворі у віці
від 20 до 40 років становили 59,5 %, а до 50 років склали 75,7 %, тобто
самий працездатний вік, що свідчить про велику соціально-економічну
значимість і важливість удосконалення лікувальної тактики у хворих із
даною патологією.
Основною причиною отримання відкритого перелому в досліджуваних хворих
були доpожньо-тpанспоpтні пригоди (247 осіб – 63 %). Серед хворих з
вiдкpитими пеpеломами кiсток другої групи 70,9 % пpипадає на пошкодження
нижнiх кiнцiвок i 29,1 % – веpхнiх (табл. 2).
Таблиця 2
Локалізація пошкодження
Локалізація Кількість випадків
абс. %
Плече 7 3,6
Передпліччя 21 10,7
Кисть 25 12,7
Стегно 14 7,1
Гомілка 94 47,7
Стопа 11 5,6
Інші 15 7,6
Всього 197 100
В 16 хворих було одночасно зламано кілька кісток різних сегментів тіла.
Серед супутніх пошкоджень найбільш масовим була травма черепа.
В обох групах хворих були постраждалі з вогнепальними пораненнями з
пошкодженням кісток кінцівок. У першій групі було 6 таких випадків, у
другій – 16. Інші 251 випадок відкритих переломів відповідно ступеня за
Капланом-Марковою згруповані в табл. 3
Таблиця 3
Розподіл хворих за ступенем відкритого перелому
Ступінь відкритого перелому Кількість хворих за групами Всього
перша друга
абс. % абс. % абс. %
Перша 28 29,8 43 27,4 71 28,3
Друга 34 36,1 61 38,9 95 37,8
Третя 31 33,0 51 32,4 82 32,7
Четверта 1 1,1 2 1,3 3 1,2
Всього 94 100 157 100 251 100
При першому ступені не завжди виконували оперативне втручання з МОС,
інколи обмежувались ПХО з наступною іммобілізацією гіпсовою пов’язкою,
частіше на верхній кінцівці. Троє хворих відмовились від оперативного
втручання взагалі.
В залежності від ступеня відкритого перелому, виконувалось відповідне
оперативне втручання. При І ступені – могли використовувати методи
заглибинного остеосинтезу віддаючи перевагу внутрішньокістковому. При
ІІ–ІІІ ступені вибирали малоінвазивні методи лікування, тобто стержневі
та комбіновані апарати зовнішньої фіксації. Деякі з них в майбутньому,
після стихання запального процесу та загоювання рани, були демонтовані
та змінені в подальшому лікуванні на заглибинний остеосинтез, головним
чином задля профілактики контрактур в суміжних суглобах. У хворих
застосовували різні види дренажів, переважно систему для вакуумного
дренування та промивну систему з постійним зрошенням місця перелому, на
основі поліетиленових вітчизняних відсмоктуючих засобів (“груші”,
“гармошки”). Часто переходили з одного методу до іншого у процесі
лікування.
При виконанні ПХО в поєднанні з одним з видів остеосинтезу для
профілактики нагноєння післяопераційної рани застосовували
кремнійпохідні сорбенти полісорб та іммосгент для первинної профілактики
нагноєнь ран внаслідок відкритого перелому. При виконанні ПХО з ревізією
місця перелому вносили препарат підчас завершального етапу операції –
при пошаровому зашиванні рани направляючими вузловими швами. У випадках
коли ревізія уламків не виконувалась терміново, іммосгент вносився у
рану за допомогою стерильного одноразового поліетиленового катетера
діаметром 2–6 мм у вигляді ксерогелю, а також в порошкоподібному стані
за рахунок його високої дисперсності та інших притаманних йому
властивостей у 9 хворих.
Разом з гідрофобним іммосгентом застосовували гідрофільний полісорб.
Враховуючи його гемостатичні властивості полісорб вносився у рану у
вигляді порошку чи пасти, в приймальному відділенні при первинному
огляді травмованого, коли проводиться корекція пов’язки на рані та
тимчасової іммобілізації кінцівки. Пасту застосовували у разі внесення у
глибоку рану препарату за допомогою катетера при первинному огляді у
приймальному відділенні перед терміновим оперативним втручанням, що
виконувалось у 23 хворих з відкритими переломами. Хворим, яким
проведення повноцінної ПХО було відкладено, після внесення у глибокі
шари іммосгенту, рана зверху присипалась полісорбом. Полісорб
застосовували також під час невеликої за об’ємом ПХО, коли сорбентом
присипали рану перед накладанням гіпсової пов’язки при першому ступені
відкритого перелому. Перев’язки виконували у перші дні – щоденно, один
раз на добу, а пізніше один раз на дві доби.
Профілактичні заходи проводились й при переломах кісток кисті. Клінічним
матеріалом для дослідження слугували 17 хворих із відкритими переломами
фаланг пальців кисті різноманітної локалізації на 20 пальцях кисті, що
знаходилися на лікуванні в травматологічному стаціонарі.
Результати експериментальних досліджень. В досліді на щурах у тварин
5-ої серії після моделювання відкритих переломів великогомілкової кістки
ІІ типу в поєднанні зі штучним інфікуванням рани виникає в кінцях
уламків зона некрозу кісткового мозку і компактної кістки з розвитком у
цій зоні гнійного запалення з наступною демаркацією і перифокальним
реактивним кісткоутворенням, що складає картину післятравматичного
остеомієліту. Так, через I тиждень після операції розмір рани коливався
в межах 0,1–0,3см2. У мозковій порожнині дистального уламка кістковий
мозок некротизований на ділянці, що перевищує за довжиною поперечник
діафіза. На цьому ж рівні визначається некроз внутрішньої частини
компактної кістки. У зовнішній же частині компактної кістки остеоцити
некротизуються на тій ділянці, де відсутні періостальні накладення.
Через 4 тижні розміри рани в серії 5 група Б 0,01–0,45 та 0,06–0,55 см2
в групі А. Гістологічно некротизована ділянка дистального уламка, рівна
поперечнику діафіза, перетворена у секвестр, що гістологічно оточений
гнійним ексудатом і піогенною капсулою. Між періостальними накладеннями,
розташованими на задній поверхні уламків великогомілкової кістки,
формується фіброзне зрощення. До 8-тижневого терміну спостереження в 4-х
випадках рухливість уламків кісток гомілки була відсутня (серія 5 група
Б). У 4-х випадках рана м’яких тканин не визначалася (серія 5 група Б).
Гістологічно склерозовані кінці уламків великогомілкової кістки
утворюють секвестральну порожнину, що містить секвестр, рівний за
довжиною поперечнику діафіза. Між уламками малогомілкової кістки
формується повне кісткове зрощення. Гістологічно секвестральна
порожнина, що містить секвестр, з’єднується з зовнішнім середовищем за
допомогою норицевого ходу.
У 1, 2 та частково 3 серіях вдалось за допомогою сорбентних препаратів
запобігти виникненню гнійного запалення з розвитком описаної вище
картини подібної до післятравматичного остеомієліту. На кінець
проведення експерименту рани переважної більшості щурів загоїлись.
Останні були розміром до 0,03 см2 з незначними серозними виділеннями.
Руху уламків не спостерігали. Уламки малогомілкової кістки зрослись
повністю, великогомілкової – фіброзно-кістковим зрощенням з острівками
осифікації.
Результати застосування кремнійпохідних сорбетів в комплексному
запобіганні розвитку гнійних ускладнень відкритих переломів. При
вивченні результатів бактеріологічних досліджень у хворих з відкритим
переломом першої групи з’ясовано, що на місці нещасного випадку у 87 %
хворих висівали, головним чином, різні грампозитивні стрепто- та
стафілококи. Ці ж бактерії домінували у посівах другого тампону, взятому
перед оперативним втручанням. На сьомий же день лікування в стаціонарі у
ранах домінувала грамнегативна мікрофлора, насамперед псевдомонади, у
яких був схожий антибіотичний профіль з резистентністю до широко
вживаних антибіотиків, особливо пеніцилінового ряду. Це дало підставу
віднести їх до штаму “госпітальної” інфекції. У хворих з висіванням цієї
мікрофлори сповільнювались процеси загоєння ран та виникали запальні
ускладнення.
,
2
J
Ue
u
?
O
,
.
0
2
J
???
?%?????$?J
?
I
I
?
O
O
Oe
O
U
Ue
u
ue
*?X
a
?????????????
?$
??????????орого в стаціонарі в 95,8 %, що статистично відрізняється від
хворих контрольної підгрупи, в яких сорбенти не застосовували. Також
була достовірна різниця при вивченні цитологічної картини на 4-й день
лікування між дослідними та контрольною підгрупами. У післяопераційному
періоді рани загоювалися у більшості хворих первинним натягом. Інші
варіанти згрупували (табл. 4) таким чином, щоб можна було підрахувати
кількість основних видів гнійних ускладнень за окремим видом та оцінити
їхню питому вагу. При вторинному загоєнні ран виконували планіметричне
дослідження рани. Очищення ран від некротичних мас у третій підгрупі
відбувалось на 3–4 добу; у другій – протягом 4–5 діб, рани підсихали,
розпочиналась крайова епітелізація. У контрольній підгрупі рани
очищались тільки на 7–9 день, коли з’являлись грануляції, які були
в’ялими, зберігалась запальна інфільтрація тканин. Оскільки сорбенти
застосовували тільки з профілактичною метою, подальше лікування ран
проводилось традиційними методами. Статистично достовірної різниці у
швидкості добового зменшення площі рани між контрольною та дослідними
групами виявлено не було. Та все ж помітним був більш ранній початок
другої фази раневого процесу, особливо у хворих другої та третьої
підгруп, коли виражені регенеративні процеси, які призводять до
зменшення площі рани за рахунок контракції сполучної тканини навколо
рани та крайової епіталізації починалися уже з 2–3-го дня. В середньому
площа рани зменшувалася на 3,5–5,5 % за добу, залежно від локалізації
рани, за умови збереження регіонарного кровотоку.
Запальні ускладнення загоєння ран кожної підгрупи згруповані в табл. 4.
Таблиця 4
Розподіл за видами запальних ускладнень під час загоєння ран
Застосований
препарат
(кількість
хворих) Загоєння
вторинним
натягом Поверхневий
некроз
рани Нагноєння
гематом, коло
фіксатора Остит та
остеомієліт Всього
абс. % абс. % абс. % абс. % абс. %
Іммосгент (25) 4 16,0 2 8,0 2 8,0 1 4,0 9 36,0
Полісорб (23) 9 39,2 2 8,7 1 4,3 0 0 12 59,2
Обидва (65) 10 15,3 4 6,2 3 4,6 1 1,5 18 27,7
Контрольна (60) 14 23,3 9 15,0 4 6,7 3 5,0 30 50,0
Всього (173) 37 21,4 17 9,8 10 5,8 5 2,9 69 40,5
Відсоток в лівій колонці стовпчика в табл. 4 відповідає відношенню
кількості випадків, що протікали з даним ускладненням до усіх випадків
в групі застосування одного або двох препаратів у травмованих з
відкритими переломами (див. табл. 1). На основі відносних цифр (у
відсотках), що відображають питому вагу усіх ускладнень кожної з 4-х
проаналізованих підгруп хворих складено діаграму всіх запальних
ускладнень загоєння рани (рис. 1).
В нижному рядку таблиці подано відношення даного виду ускладнень до
абсолютної кількості проаналізованих випадків відкритих переломів (173
випадки).
Рис. 1. Діаграма всіх ускладнень пов’язаних з інфекцією при загоєнні
рани
При цьому, щоб краще відобразити взаємозв’язок між кількістю ускладнень
та їх тяжкістю і для спрощення статистичної обробки умовно ускладненню
(один випадок) у першому стовпчику відповідав 1 бал, у другому – 2, у
третьому, в якому мало місце нагноєння м’яких тканин з наявністю
гнійного ексудату – 3 бала, остит та остеомієліт відповідно – 4 бала.
Після трансформації табл. 4 набрала нового вигляду (див. табл. 5).
Таблиця 5
Розподіл за видами ускладнень з врахуванням їх тяжкості підчас загоєння
ран (умовні одиниці)
Застосований
препарат
(кількість
хворих) Загоєння
вторинним
натягом Поверхневий
некроз рани Нагноєння гематом,
навколо
фіксатора Остит та
остеомієліт Всього
Іммосгент (25) 4 4 6 4 18
Полісорб (23) 9 4 3 0 16
Обидва (65) 10 8 9 4 31
Контрольна (60) 14 18 12 12 56
Всього (173) 37 34 30 20 121
Враховуючи той факт, що кількість випадків у кожній з 4-х груп величина
стабільна, ми на основі відношення загальної суми балів кожної групи до
кількості випадків відкритих переломів в групі побудували діаграму (рис.
2), у якій по осі ординат відображено описане відношення у відсотках, по
осі абсцис – номер підгрупи.
Рис 2. Діаграма кількості
всіх ускладнень загоєння рани
пов’язаних з інфекцією
(в умовних одиницях)
У цій таблиці більш чітко простежується різниця між підгрупами, де
застосовували профілактично кремнійпохідні сорбенти, та контрольної.
Важливо що між підгрупою, у якій застосовували обидва препарати, де
результат кращий ніж у табл. 4 (р
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
