.

Клініко-патогенетичний скринінг уронефропатій у дітей та підлітків (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
111 2445
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

ГОЛОВЧЕНКО НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК: 616.61 – 053.2/.6

Клініко-патогенетичний скринінг уронефропатій у дітей та підлітків

14.01.10-педіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків-2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському державному медичному університеті
МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

РЕЗНІКОВА Анелія Леонідівна,

Луганський державний медичний університет

МОЗ України, завідувач кафедри педіатрії

факультету післядипломної освіти

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

ОДИНЕЦЬ Юрій Васильович,

Харківський державний медичний університет

МОЗ України, завідувач кафедри факультетської педіатрії

доктор медичних наук, професор

ОСТРОПОЛЕЦЬ Савелій Савелійович,

Донецький державний медичний університет

МОЗ України, професор кафедри педіатрії факультету

післядипломної освіти

Провідна установа: Національний медичний університет

ім. О.О.Богомольця, кафедра педіатрії № 4

МОЗ України, м. Київ

Захист відбудеться “ 14 ” квітня 2004 р. о 12:00 на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.609.02 при Харківській
медичній академії післядипломної освіти (61176, Україна, м. Харків, вул.
Корчагінців, 58).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської медичної
академії післядипломної освіти (61176, Україна, м. Харків,
вул. Корчагінців, 58).

Автореферат розісланий “ 12 ” березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук, доцент
Савво В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протягом останнього десятиріччя спостерігається
подальша тенденція до зростання числа хворих, які страждають на хронічні
ренальні захворювання [М.С.Ігнатова, 2000, В.Г.Майданник, 2001;
І.В.Багдасарова, 2001]. Особливе місце серед актуальних питань
нефрології належить проблемі вивчення факторів прогресування хронічних
захворювань нирок. У даний час поряд з важливістю клінічного і
морфологічного типів хвороби стає очевидним прогностичне значення
параметрів, що відбивають вагу тубулоінтерстиціальних змін (ТІЗ)
[А.В.Папаян, 1997; М.Я.Ратнер, 2000; Eddy A.A.,2001].

Ренальна тубулоінтерстиціальна тканина – складна
структурно-функціональна система, що забезпечує здатність нирок
виконувати гомеостатичні функції і, отже, життєдіяльність організму в
цілому. В цьому зв’язку особливого значення набуває дослідження ролі
змін тубулоінтерстиціальної тканини у формуванні патологічного процесу в
нирці. В даний час існують підстави припускати, що тубулоінтерстиціальне
ушкодження є істотним чинником прогресування і первинно
інтерстиціальних, і гломерулярних захворювань [Н.А.Коровіна, 2002;
М.Я.Ратнер, 1999; A.Bohle, 1994].

У прогресуванні хронічного ниркового ураження відіграють роль три
фактори: зміни тубулоінтерстиціальної тканини, ступінь морфологічних
змін клубочків і вага клінічних проявів хвороби. Однак механізми
формування тубулоінтерстиціальних змін у людини та внесок кожного з
зазначених факторів вивчені недостатньо, клінічних спостережень украй
мало, дослідження у дітей – одиничні. Не визначено найбільш несприятливі
умови, що сприяють формуванню тубулоінтерстиціального пошкодження.
Комплексного вивчення взаємодії агресивних і протективних факторів у
патогенезі тубулоінтерстиціальних змін у клінічних умовах не
проводилося.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана відповідно плану науково-дослідних робіт Луганського державного
медичного університету, кафедри педіатрії факультету післядипломної
освіти “Розробка автоматизованої програми медико-соціального моніторингу
здоров’я дітей різних вікових груп, які мешкають в Донбасі” (номер держ.
реєстрації 0100U001045).

Мета роботи. Підвищити ефективність діагностики хронічних захворювань
нирок на основі вивчення ролі прозапальних і просклеротичних цитокінів у
формуванні тубулоінтерстиціального ушкодження і встановити значення
цього ушкодження у прогресуванні ренальних захворювань у дітей.

Задачі дослідження:

У дітей з хронічними гломерулонефритом, тубулоінтерстиціальним нефритом,
пієлонефритом визначити вплив тубулоінтерстиціальних змін, стадії та
активності захворювання на стан парціальних функцій нирок.

Встановити взаємозв’язок клініко-лабораторних проявлень хронічних
захворювань нирок у дітей зі ступенем тубулоінтерстиціальних змін
ниркової тканини, активністю та стадією захворювання.

Вивчити рівні інтерлейкінів-6, 8, 10, трансформуючого фактора росту-?1,
фактора некрозу пухлини-?, інтерферону-(, оксиду азоту у крові і сечі у
дітей з різним ступенем тубулоінтерстиціальних змін при хронічних
захворюваннях нирок.

Оцінити значення виявлених змін тубулоінтерстиціальної тканини у
прогресуванні хронічних захворювань нирок у дітей.

Створити алгоритм діагностики ступеню тубулоінтерстиціальних змін у
хворих на хронічний гломерулонефрит.

Об’єкт дослідження – діти з хронічним гломерулонефритом, пієлонефритом,
тубулоінтерстиціальним нефритом.

Предмет дослідженн – комплексне дослідження прозапальних,
просклеротичного, протизапального цитокінів та їхній взаємозв’язок зі
ступенем тубулоінтерстиціальних змін та ренальними дисфункціями при
хронічних захворюваннях нирок у дітей.

Методи дослідження: клінічні, біохімічні, інструментальні, морфологічні,
імуноферментні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів

Вперше у дітей з хронічними гломерулонефритом, пієлонефритом і
тубулоінтерстиціальним нефритом виявлено взаємозв’язок змін
тубулоінтерстиціальної тканини, активності та стадії захворювань з
концентраційною і фільтраційною функціями. Установлена провідна роль
змін тубулоінтерстиціальної тканини у прогресуванні хронічного
гломерулонефриту і патогенетичне значення для тубулоінтерстиціального
ушкодження несприятливих (клінічного і/або морфологічного) типів
захворювання.

У дітей з хронічним пієлонефритом і хронічним тубулоінтерстиціальним
нефритом визначено несприятливі фактори (часте рецидивування,
персистенція сечового синдрому, і зокрема, протеїнурії 0,5-1 г/доб), що
сприяють прогресуванню тубулоінтерстиціальних змін.

Вперше проведене комплексне дослідження прозапальних (фактор некрозу
пухлини-?, інтерферону-?, інтерлейкіни-6, 8) і протизапального
(інтерлейкін-10) цитокінів, просклеротичного трансформуючого фактору
росту-?1 на тлі хронічних захворювань нирок з різним ступенем змін
тубулоінтерстиціальної тканини, що встановило в клінічних умовах участь
кожного з цих медіаторів у патогенезі тубулоінтерстиціальних змін:
наростання дисбалансу ушкоджуючих (прозапальних і просклеротичного) і
протективного (протизапального) факторів по мірі прогресування
тубулоінтерстиціального ураження.

Обґрунтовано доцільність визначення рівнів прозапальних і протективного
цитокінів, просклеротичного фактора росту, сумарних метаболітів оксиду
азоту в сироватці крові та сечі дітей з хронічними захворюваннями нирок
з метою характеристики ступеня тубулоінтерстиціального ушкодження без
проведення біопсії нирок.

Визначені критерії діагностики ступеня тубулоінтерстиціальних змін у
хворих на хронічний гломерулонефрит.

Практичне значення отриманих результатів. Виявлений взаємозв’язок між
морфологічними особливостями тубулоінтерстиціального ушкодження,
порушенням парціальних функцій нирок і рівнями прозапальних,
протизапального цитокінів в сечі у дітей з хронічним гломерулонефритом
дозволяє, не прибігаючи до біопсії нирок, з великою імовірністю
припускати ступінь тубулоінтерстиціальних змін і швидкість прогресування
хвороби.

Високий рівень трансформуючого фактора росту-?1 у сечі свідчить про
прогресування тубулоінтерстиціального ушкодження і вказує на
недоцільність повторної нефробіопсії з метою виявлення протипоказань для
продовження терапії циклоспорином А.

Високий рівень фактора некрозу пухлини-( та інтерферону-( у сироватці
крові у дітей зі стероїдрезистентною нефротичною формою є маркером
вираженого тубулоінтерстиціального ушкодження з домінуванням “запальної”
фази.

Наявність умов, що сприяють прогресуванню тубулоінтерстиціального
ушкодження при первинно інтерстиціальних захворюваннях (часте
рецидивування, персистенція сечового синдрому і, зокрема, протеїнурії
0,5-1 г/доб) дозволяє з великою імовірністю визначити прогноз перебігу
хронічного пієлонефриту і хронічного інтерстиціального нефриту в
дитячому віці.

Залежність порушень функцій нирок при хронічному пієлонефриті у дітей
від частоти рецидивів вимагає проведення тривалої протирецидивної
терапії, як при вторинному, так і при первинному пієлонефриті.

Особистий внесок здобувача. Автором даної дисертації здійснений аналіз
вітчизняної і закордонної літератури, визначені мета і задачі роботи.
Здійснювалося клінічне ведення і динамічне спостереження хворих, а так
само обстеження здорових дітей, дослідження рівня сумарних метаболітів
оксиду азоту, статистична обробка й аналіз отриманих даних, формулювання
усіх положень і висновків роботи.

Апробація результатів дисертації

Основні положення дисертації, доповідалися та обговорювалися на
науково-практичній конференції „Актуальні питання інфекційних
захворювань у дітей” (м. Одеса, 2001 р.); п’ятій науково-практичній
конференції дитячих гастроентерологів, нефрологів і педіатрів України
„Актуальні питання хронічних захворювань печінки та нирок у дітей,
асоційованих з бактеріально-вірусними інфекціями” (м. Симеїз, 2002 р.);
II Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні питання
дитячої кардіоревматології” (м. Євпаторія, 2003 р.); Луганській обласній
асоціації педіатрів „Сучасні аспекти хвороб сечовиділяючої системи у
дітей” (2003 р.); конгресі педіатрів України „Актуальні проблеми і
напрями розвитку педіатрії на сучасному етапі” (м. Київ, 2003 р.);
республіканській науково-практичній конференції з міжнародною участю
„Нові технології в діагностиці і лікуванні захворювань серцево-судинної
системи” (м. Феодосія, 2003 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 друкованих праць, з
них 2 статті у спеціалізованих наукових журналах (відповідно до переліку
ВАК), 2 – у збірниках наукових праць (відповідно до переліку ВАК), 5 –
тези доповідей конференцій, видано інформаційний лист.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 6
розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Роботу
викладено на 176 сторінках машинописного тексту (обсяг основного тексту
роботи викладено на 140 сторінках), ілюстровано 34 малюнками, 17
таблицями. Список використаних джерел містить 265 джерел (86 кирилицею і
179 латиницею).

ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань
проведено обстеження 149 дітей віком від 6 до 15 років, які страждають
на хронічні гломерулонефрит, тубулоінтерстиціальний нефрит, пієлонефрит
і 36 практично здорових дітей (група контролю). Хворі розподілялися
таким чином: з первинним хронічним гломерулонефритом – 50,3%, з
вторинним ХГН – 8,1%, з хронічним пієлонефритом – 26,8%, з хронічним
тубулоінтерстиціальним нефритом – 14,8%. Розподіл форм серед хворих на
первинний гломерулонефрит був таким: стероїдрезистентна нефротична форма
зустрічалася у 54,7%; стероїдчутлива нефротична форма у 24,0%;
гематурична форма у 21,3% дітей. Серед хворих на хронічний пієлонефрит
40% дітей було з первинним ПН, 60% – з пієлонефритом на тлі
міхурово-сечовідного рефлюксу. Серед хворих було 109 (73,2%) дівчаток та
40 (26,8%) хлопчиків.

Функціональний стан нирок оцінювали за рівнем креатиніну, сечовини.
Клубочкова фільтрація – за допомогою визначення кліренсу ендогенного
креатиніну, функція осмотичного концентрування – по максимальній
відносній щільності сечі у пробі за Зимницьким.

Усім хворим була проведена ультразвукова діагностика нирок
трансабдомінальним секторальним датчиком (3,5 і 5 Гц) фірми “Brul @
Kaer” (Данія), а за показаннями проводили хромоцистоскопію, екскреторну
урографію, нефробіопсію.

При морфологічному дослідженні тканини нирок у хворих на хронічний ГН
виявляли морфологічні типи (мембранозний, мезангіопроліферативний,
мезангіокапілярний гломерулонефрит і ФСГС). Тубулоінтерстиціальні зміни
були представлені незначними, помірними і вираженими відповідно до
кількості балів, що відбивають ступінь ушкодження канальців та
інтерстиція за класифікацією пропонованою Рябовим С.І. (1987).

Визначення рівня цитокінів (інтерлейкіни-6,8,10, фактор некрозу
пухлини-(, інтерферон-(, трансформуючий фактор росту-?1) засноване на
“сендвич”-методі твердофазного ензимзв`язаного імуноферментного аналізу.

При дослідженні рівня оксиду азоту у сироватці крові застосовували метод
сумарного визначення ключових метаболітів NO2- і NO3- Grees Illosway в
модифікації Орлової О.А. та співавт (2002).

При обробці отриманих даних використовували статистичні методи з
розрахунком параметричних і непараметричних критеріїв (Є.В.Гублер, 1978,
Г.Ф.Лакин, 1980).

Результати дослідження та їх обговорення. Вивчення функціонального стану
нирок проведено у 149 дітей з різними ренальними захворюваннями, у тому
числі: у 75 дітей з первинним ХГН (у 41 хворих зі стероїдрезистентною
нефротичною формою (1 група), у 16 – з гематуричною формою ХГН (2
група), у 18 – зі стероїдчутливою нефротичною формою (4 група)), у 12
хворих з вторинними гломерулопатіями (3 група), у 40 – з хронічним
пієлонефритом (5 група) і у 22 – з хронічним тубулоінтерстиціальним
нефритом (6 група). У 69 дітей вивчені дані нефробіоптатів (у пацієнтів
1, 2, 3 груп). У 73 хворих проведене дослідження рівнів прозапальних
(фактора некрозу пухлини-(, інтерферону-(, інтерлейкінів-6, 8),
протизапального (інтерлейкіну-10) медіаторів і просклеротичного фактора
(трансформуючого фактора росту-(1).

Вивчення морфологічних даних і функціонального стану нирок у дітей з
гломерулярними захворюваннями (1, 2 і 3 групи) показує, що найбільш
частим тубулоінтерстиціальним ушкодженням є помірні зміни ТІТ (43,5 %).
Рідше зустрічаються виражені ТІЗ (31,9 %) Незначні зміни
тубулоінтерстиціальної тканини мають місце в найменшій кількості
спостережень (24,6 %).

Обмеження функцій нирок при тривалості захворювання від 2 до 4 років в
активній стадії виявляються в 82,6 % дітей. Найбільш частим виявляється
сполучене зниження осмотичного концентрування і клубочкової фільтрації
(54,4 %), у меншому числі спостережень має місце обмеження тільки ОК
(38,6 %), у поодиноких випадках відмічається ХНН (7,0 %).

По мірі наростання важкості тубулоінтерстиціального ушкодження
відмічається прогресування функціональних порушень. Воно виражається
прогресуючим зниженням рівня ОК і КФ, збільшенням загальної кількості
дітей з обмеженням ренальних функцій і зростанням відсотка хворих зі
сполученими функціональними порушеннями. Найчастіше обмеження функцій
нирок відмічається в групі з вираженими ТІЗ. Рівні осмотичного
концентрування і клубочкової фільтрації у цих дітей значно нижчі, ніж у
двох інших групах. При цьому обмеження ренальних функцій виявляється в
усіх хворих: у більшості дітей (68,2 %) має місце сполучене обмеження ОК
і КФ, у 18,1 % відзначається хронічна ниркова недостатність, і лише в
13,6 % випадків виявляється ізольоване зниження ОК. У меншому ступені
функціональні порушення виражені в групі з помірними
тубулоінтерстиціальними змінами. Рівні осмотичного концентрування і
клубочкової фільтрації у цих дітей вірогідно вищі, ніж при виражених
змінах ТІТ (р0,05) свідчать
про найбільш значну роль ФНП-( на ранніх термінах патологічного процесу
в нирковій тканині, коли превалює інфільтрація інтерстиція запальними
клітинами. Більш високий рівень фактора некрозу пухлини-( у периферичній
крові у дітей з вираженими ТІЗ при наявності артеріальної гіпертензії

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020