МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА КУРОРТОЛОГІЇ
ГУРБІЧ ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА
УДК: 616.12-008.331.1:612.017]:615.847.8/615.849.19
Диференційоване застосування магніто- та лазеротерапії у комплексному
лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу в залежності від стану
неспецифічної резистентності організму
14.01.33 – курортологія та фізіотерапія
А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Одеса – 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі фізіотерапії та ЛФК Донецького державного
медичного університету ім. М. Горького МОЗ України
Науковий керівник:
доктор медичних наук, професор Сокрут Валерій Миколайович,
Донецький державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України,
завідувач кафедрою фізіотерапії та ЛФК
Офіційні опоненти:
доктор медичних наук, професор Єжов Володимир Володимирович,
Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ
України, професор кафедри фізіотерапії факультету післядипломної освіти
доктор медичних наук, професор Золотарьова Наталія Артемівна,
Одеський державний медичний університет МОЗ України,
професор кафедри госпітальної терапії
Провідна установа: Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ
України, кафедра фізіотерапії та курортології, м. Харків
Захист дисертації відбудеться “17” грудня 2004 р. о 12 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.608.01 при Українському
науково-дослідному інституті медичної реабілітації та курортології МОЗ
України за адресою: 65014, Одеса, Лермонтовський пров., 6.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського
науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології МОЗ
України за адресою: 65014, Одеса, Лермонтовський пров., 6.
Автореферат розісланий 15 листопада 2004р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат медичних наук,
старший науковий співробітник Г.О.
Дмитрієва
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Гіпертонічна хвороба (ГХ) – одна з найпоширеніших
хвороб серцево-судинної системи, на яку в Україні страждають близько
15-20% населення (Гогин Е.Е., 1997; Смирнова И.П. и др., 1999).
Зростання чисельності людей із ГХ супроводжується ураженням осіб
працездатного віку, при цьому залишаються високими первинна інвалідність
та тимчасова непрацездатність (Зазименко Р.Н., 1998; Смирнова И.П. и
др., 1999). Незважаючи на широку вивченість ГХ, єдиного погляду на її
патогенез не існує. Вважається, що в 30% випадків коливання
артеріального тиску генетично детерміновані, а приблизно у 50%
обумовлені зовнішнім впливом. Виникає необхідність розглянути
гіпертонічну хворобу як прояв дезадаптаційного синдрому на фоні зміненої
неспецифічної резистентності та реактивності організму (гіпо- або
гіпер-), яку формують нервова, гормональна, імунна системи та гуморальні
фактори (Сокрут В.Н.,1999). Найбільш інформативними показниками
стресової реакції у крові служать рівень стрес-реалізуючих і
стрес-лімітуючих гормонів, вагосимпатичний баланс (ВСБ), який визначають
за співвідношенням активності симпатичної і парасимпатичної систем
методом спектрального аналізу серцевого ритму (Баевский Р.М., 2001;
Мамий В.И., 2002; Котельников С.А., 2002). Провідним при ГХ є
дисциркуляторний синдром, при якому діагностують порушення
мікроциркуляції у тканинах і органах. Простежується зв`язок
колоїдно-осмолярного стану крові з вихідною реактивністю організму
(Казаков В.Н., 1997; Бурдейна Л.В., 1999; Велижанина И.А., 2001).
Вивчення порушень мікроциркуляції, гормонального статусу дозволили
виявити різні патогенетичні форми гіпертонічної хвороби (Сокрут В.Н.,
2002).
Широке впровадження в клінічну практику нових гіпотензивних засобів
дозволило в останнє десятиліття багато в чому вирішити проблему
лікування хворих з високим артеріальним тиском (Дядык А.И., 2002;
Алмазов В.А., 1995; Houston M.C., 2000). Використання лікарських засобів
з різними механізмами дії ставлять перед клініцистами ряд питань,
пов`язаних з побічними реакціями, нестерпністю, розвитком рефрактерності
та іншими ускладненнями (Бебешко В.Г. и др., 1997; Волошина Е.Б., 1998).
Це спонукає розробляти принципово нові засоби і методи лікування хворих
на ГХ (Михно Л.Е., 1997), у тому числі і немедикаментозні, що можуть
підвищити ефективність терапії, знизити споживання медикаментів, а
отже, запобігти або значно зменшити лікарські ускладнення, пригнічуючи
патогенетичні процеси при ГХ і стимулюючи одночасно саногенетичні
механізми (Кононова О.М., 1996).
Запропоновані до цього часу методи і методики терапії ГХ, у тому числі й
фізичними факторами, вимагають диференційованого підходу з урахуванням
особливостей її перебігу, типу гемодинаміки, показників ліпідо- і
коагулограми, стану мікроциркуляції та ін. Лікування слід співвідносити
з реактивністю організму, оскільки ефективність фізіотерапії частіше
над усе досягається через корекцію неспецифічної резистентності та
реактивності організму (Бабов К.Д., 2002, Меєрсон Г.Н., 1999). Відбір
хворих на ГХ для фізіотерапії повинен визначатися вихідною реактивністю
організму і спрямованістю дії фізичних факторів (Пономаренко Г.Н.,
1999). У той же час, у літературі немає вказівок на переважний вплив
зацікавлених у патологічному процесі органів і систем, немає
диференційованих методик впливу низькоінтенсивного лазерного
випромінювання (НІЛВ) і змінного магнітного поля (ЗМП) у залежності від
клініко-біохімічних і системно-функціональних розладів у хворих на ГХ
(Шувалова И.Н., 1998; Соколов Б.А., 1999; Саламатина М.В., 1999).
У цьому відношенні приваблюють увагу наслідки досліджень з
опромінюванням або омагнічуванням зразків крові іn vitro, що можуть дати
уявлення про напрямок дії того чи іншого фізичного чинника. В літературі
мають місце дані про вивчення реакції тільки здорової крові добровольців
(Литвинова Е.В., 2002; Зубенко И.В., 2003). Можливо припустити, що
реакція крові хворих на ці фізичні фактори буде мати свої особливості, а
вивчення її по вмісту біологічно-активних речовин (БАР),
середньо-молекулярних пептидів (СМП), продуктів перекисного окислення
ліпідів (ПОЛ), сурфактантних властивостей крові дозволить використати
ці дані для диференційованих підходів до лікування хворих на ГХ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконувалась відповідно до основного плану науково-дослідних робіт
Донецького державного медичного університету і присвячена застосуванню
магніто- та лазеротерапії при різноманітної патології (№ держреєстрації
0102U 006777, шифр УН 03.02.25). Фрагмент роботи, присвячений
застосуванню магніто- та лазеротерапії у хворих на гіпертонічну хворобу,
виконано безпосередньо здобувачем.
Мета роботи – підвищити ефективність лікування хворих на гіпертонічну
хворобу шляхом диференційованого застосування магніто- та лазеротерапії
залежно від стану неспецифічної резистентності організму.
Відповідно до цього були поставлені наступні задачі:
Вивчити стан реактивності хворих на ГХ за визначенням вагосимпатичного
балансу, стану мікроциркуляції, стрес-лімітуючих та стрес-реалізуючих
гормонів і на підставі одержаних даних виділити різні патогенетичні
форми клінічного перебігу захворювання.
Вивчити вплив змінного магнітного поля і низькоінтенсивного лазерного
випромінювання в експериментах in vitro на поверхневий натяг сироватки,
перекисне окислення ліпідів, вміст біологічно-активних речовин:
гістаміна і серотоніна, гормонів (інсулина, паратиреоїдного гормона,
кортизола, кальцитоніна), середньо-молекулярних пептидів в крові для
визначення напрямку їх дії і диференційованого використання лікувальних
комплексів in vivo у хворих на гіпертонічну хворобу.
Вивчити вплив ЗМП і НІЛВ на клінічний перебіг гіпертонічної хвороби,
вагосимпатичний баланс, стан мікроциркуляції, біохімічні показники крові
у хворих на ГХ і довести ефективність розроблених лікувальних
комплексів.
Розробити показання та протипоказання до використання низькочастотного
ЗМП і НІЛВ у хворих на гіпертонічну хворобу з різними формами
реактивності організму.
Об`єкт дослідження: 88 чоловіків із верифікованою гіпертонічною хворобою
ІІ ступеня (згідно з класифікацією рівня артеріального тиску відповідно
до рекомендацій ВООЗ 1999р.) та проби крові (n=280) для вивчення впливу
фізичних факторів (НІЛВ і ЗМП).
Предмет дослідження: вплив НІЛВ і ЗМП на клінічний перебіг
гіпертонічної хвороби, стан вегетативного тонусу, гормонального фону,
мікроциркуляції.
Методи дослідження: клінічні, біохімічні, радіоімунологічні,
імуноферментні, інструментальні, експериментальні, спеціальні.
Наукова новизна одержаних результатів.
На підставі встановлених особливостей клінічного перебігу захворювання,
стану метаболічних та адаптаційних систем, що вивчалися, виділені гіпо-
і гіперергічна патогенетичні форми клінічного перебігу ГХ.
Визначені інформативні показники і індекси стресової реакції, які
визначають збалансованість гормонального і вегетативного тонусу, стану
перекисного окислення ліпідів, симпатоадреналової системи і
мікроциркуляції при різних формах ГХ.
В експерименті in vitro при опроміненні сироватки крові здорових та
крові хворих встановлено різну направленість дії фізичних чинників, яка
залежала від параметрів їх призначення. НІЛВ оказує активуючий, а ЗМП –
інгибуючий вплив на поверхневий натяг сироватки, перекисне окислення
ліпідів (ПОЛ), вміст біологічно-активних речовин (БАР),
середньо-молекулярних пептидів в крові (СМП). Це дозволило
диференційовано підійти до призначення вказаних фізичних факторів хворим
на ГХ з різним станом неспецифічної резистентності організму.
Показано, що застосування в комплексному лікуванні НІЛВ у хворих на
гіпоергічну форму ГХ, а ЗМП – на гіперергічну форму ГХ значно
підвищувало ефективність лікування, сприяло стійкої нормалізації
артеріального тиску та зменшенню його варіабельності, зниженню дози
гіпотензивних ліків.
Встановлено, що гіпотензивний ефект магніто- і лазеротерапії при ГХ
реалізується через нормалізацію вегетативного тонусу, гормонального
балансу, стану мікроциркуляції та реактивності організму в цілому.
Практичне значення одержаних результатів.
Виділені гіпо- і гіперергічна форми клінічного перебігу ГХ, пов`язані з
реактивністю організму, що дозволяє диференційовано підходити до
призначення лікування.
Встановлені нові інформативні критерії верифікації форм ГХ, засновані
на даних спектрального аналізу серцевого ритму й міжфазової тензіометрії
сироватки крові. Запропоновані індекси вагосимпатичного балансу,
гормональної рівноваги оксидантних систем, біогенних амінів, які можуть
використовуватись для оцінки стану реактивності хворих на ГХ й
ефективності фізичних і медикаментозних лікувальних заходів.
Установлені критерії стрес-реакції організму хворих на ГХ, які
дозволяють здійснювати їх відбір для магніто- і лазеротерапії.
Виявлена різна спрямованість дії НІЛВ і ЗМП на поверхневий натяг
сироватки крові, вміст БАР, СМП у крові та залежність ефекту від їх
параметрів, що дозволило розробити показання для правильного відбору
пацієнтів для призначення фізіотерапії.
Розроблені й апробовані нові комплекси лікування ГХ (використання
лазерного опромінення у гіпореактивних хворих та змінного магнітного
поля у гіперреактивних хворих), показана висока ефективність, що
дозволяє рекомендувати їх використання у медичній практиці.
Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведений
інформаційно-патентний пошук і проаналізована наукова література за
темою дисертаційної роботи, сформульовані мета й задачі дослідження,
зроблені висновки. Автором самостійно проводилися відбір, вивчення й
виписка з історій хвороб пацієнтів, які проходили обстеження, лікування
в обласному лікувально-оздоровчому центрі Донецького обласного
клінічного територіального об`єднання протягом 2002-2004 років.
Самостійно виконані дослідження спектрального аналізу серцевого ритму й
аналіз усіх одержаних результатів. Автором здійснювався диференційований
відбір хворих для магніто- і лазеротерапії, проводилось динамічне
спостереження за хворими. Літературний огляд, статистична обробка
одержаних даних, їх аналіз, ілюстративні матеріали, таблиці, написання
тексту дисертації автором виконані самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи викладені в
усних і стендових доповідях на науково-практичних конференціях “Нові
підходи у медичній реабілітації”, присвячених 40-річчю кафедри
фізіотерапії і ЛФК ДонДМУ ім. М. Горького (2003р.). Тези доповідей за
темою дисертаційної роботи оголошені на ІV конгресі фізіотерапевтів і
курортологів АР Крим “Актуальні питання фізіотерапії і курортології” м.
Євпаторія, 28-29 квітня 2004р., на науково-практичній конференції з
міжнародною участю “Нові медичні технології у клінічній і курортній
практиці” м. Київ, 20-22 травня 2004р., на ІV Національному конгресі
патофізіологів України з міжнародною участю “Фундаментальні аспекти
сучасної медицини” м. Чернівці, 26-28 травня 2004р., на ХХІ міжнародній
науково-практичній конференції “Використання лазерів у медицині й
біології” м. Одеса, 26-29 травня 2004р., Республіканської
науково-практичної конференції “Актуальні питання фізіотерапії і
медичної реабілітації” м. Одеса, 28-29 вересня 2004р.
Апробацію роботи проведено на сумісному засіданні кафедри фізіотерапії
і ЛФК, кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1, внутрішніх хвороб №2
Донецького державного медичного університету ім. М. Горького, на
засіданні клінічного відділу Українського науково-дослідного інституту
медичної реабілітації та курортології (м. Одеса).
Публікації. За темою дисертації автором опубліковані 12 наукових праць,
із них – 6 статей у провідних наукових фахових виданнях і 6 тез
доповідей.
Структура та обсяг дисертації. Дисертацію викладено на 180 сторінках,
вона складається зі вступу, 6 розділів (у тому числі огляду літератури,
матеріалів і методів та 4 розділів власних досліджень), заключної
частини, висновків і списку використаних джерел, який містить 220
найменувань (81іноземних авторів). Роботу ілюстровано 51 таблицею та 7
рисунками.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріал дослідження: результати експериментальних (280 проб) та
клінічних досліджень (88 хворих на ГХ). Особливості методологічного
підходу полягали у тому, що мета дослідження досягалась за допомогою
послідовного розв`язання взаємозалежних задач. Відповідно до етапу
дослідження (експериментальний чи клінічний) і стану реактивності
організму обстежені поділялись на групи.
У клінічній частині роботи під спостереженням знаходились 88 чоловіків
із верифікованою гіпертонічною хворобою ІІ ступеня згідно з
класифікацією рівня артеріального тиску відповідно до рекомендацій ВООЗ
1999 р. Супутні спеціалісти підтверджували II стадію ГХ. Набір хворих
здійснювався у відділенні терапії та денного стаціонару ДОКТМО
м. Донецька. Середній вік обстежених – 45±10 років. Враховувались вік,
скарги хворих, об`єктивні дані обстеження. Лабораторні методики, які
входили у загальноклінічне обстеження, були доповнені ЕКГ, РЕГ, добовим
вимірюванням артеріального тиску, дослідженням
симпатико-парасимпатичного балансу, вивченням поверхневого натягу
сироватки, визначенням у крові концентрації продуктів перекисного
окислення ліпідів, антиокислювачів, біологічно-активних речовин
(серотоніну і гістаміну) та середньо-молекулярних пептидів, рівня
гормонів (кортизолу (Кз), кальцитоніну (Кт), інсуліну (Інс),
паратиреоїдного гормону(ПГ)).
Для вивчення початкової дії НІЛВ та ЗМП на сурфактантні та біохімічні
параметри здорової (1 група) та крові хворих (2 група) були проведені
експерименти in vitro (1серія – при гіпореактивності, 2 серія – при
гіперреактивності). Дослідженню підлягали проби крові в об`ємі 5 мл у
скляних кюветах. Забір крові виконували внутрішньовенно за стандартною
методикою вранці у один і той же час. Досліджено 280 проб
(здорових-донорів – 180, хворих на ГХ – 100).
Проби у групі 1.1(без впливу фізичних факторів) служили контролем
(n=20).
Для підтвердження та уточнювання ефектів НІЛВ та ЗМП на кров хворих було
додатково досліджено ще 80 проб за такими же схемами.
У контрольну (першу) групу увійшли 15 осіб, у групу порівняння (третю) –
36 хворих на фоні традиційної медикаментозної терапії (каптопрес), які
були поділені на дві підгрупи: 3.1- з гіпореактивністю (n=18) та 3.2 – з
гіперреактивністю (n=18). Ці ж групи були контролем якості
фізіотерапевтичного лікування.
Основну (четверту) групу склали хворі: з гіпореактивністю (група 4.1,
n=25), які одержували на фоні лікування каптопресом лазеротерапію та з
гіперреактивністю (група 4.2, n=27), які одержували таку ж
медикаментозну терапію та магнітотерапію.
Методи дослідження:
Дослідження варіабельності серцевого ритму (ВСР) проводили за допомогою
комп`ютерного електрокардіографа “ANS-Pro” на п`ятихвилинних
послідовностях RR-інтервалів ЕКГ. Добове вимірювання артеріального тиску
здійснювали програмно-апаратним комплексом “Кардіотехніка-4000”.
Порушення мікроциркуляції та реології крові, колоїдно-осмолярних
властивостей її сироватки оцінювали за значеннями поверхневого натягу
(ПН) як інтегрального показника білкового, ліпідного й електролітного
обмінів, в`язкості крові. Вивчення ПН сироватки здійснювали за допомогою
методу максимального тиску в бульбашці (з використанням комп`ютерних
тензіометрів МРТ1 і МРТ2 (LAUDA, Німеччина)). Перевагою МРТ є висока
швидкість виконання аналізу, повна автоматизація процесу вимірювання,
комп`ютерна обробка отриманої інформації, а абсолютна похибка вимірювань
не перевищує 0,5мН/м (Казаков В.Н.,1997).
Визначення середньомолекулярних речовин у плазмі крові проводили за
методикою Габріелян М.І. та співав.(1987).
Визначення рівня гормонів (Кз, Інс, Кт, ПГ) у сироватці крові
здійснювалося радіоімунологічним та імуноферментним аналізом,
відпо-відно до рекомендацій комісії з реактивів Комітету з нової
медичної техніки, керування та впровадження нових лікарських засобів і
медичної техніки МОЗ України (протокол №4 від 29.06.1999р.) за допомогою
наборів Інституту біоорганічної хімії АН Білорусі та фірм DRG
Instruments GmbH Germany і Diagnostic Systems Laboratories, Inc., USA.
Ступінь похибки не перевищувала 10%. Концентрацію гормонів виражали у
значеннях СІ, а їх значення для співставлення між собою виражали у
відносних величинах до рівня норми. Для визначення спрямованості
гормональних порушень при ГХ обчислювали співвідношення гормонів, що
вивчалися: індекси гормональної рівноваги (ІГР) – Кз/Інс і Кт/ПГ, а
також індекс гормонального балансу (ІГБ) – (Кз+Кт)/(Інс+ПГ)/2,0.
Визначали індекс рівноваги біогенних амінів (ІРБА), який показував
відношення гістаміну до серотоніну(абсолютні й відносні величини,
співвідносні до рівня норми).
Кількість продуктів перекисного окислення ліпідів (дієнових кон`югат
(ДК), малонового діальдегіду (МДА), перекисного гемолізу еритроцитів
(ПГЕ)) визначалася загальноприйнятим біохімічним методом дослідження.
Уводили індекс рівноваги окисних систем (ІРОС), який визначали як
співвідношення нормованих величин активності вільнорадикальної системи
до антиоксидантної ланки: (ДК+МДА+ПГЕ)/(СОД+Ка+АОА).
Методи лікування. Для досягнення терапевтичного ефекту у хворих основної
групи (n=52) у наших дослідженнях використовувалися такі лікувальні
комплекси:
Лазеротерапію виконували у хворих зі зниженою реактивністю організму
(n=25). Сканували лазерним променем 3 ділянки шкіри: в зоні
нижньошийного та верхньогрудного відділів хребта, нижній третині
поверхні долоні передпліччя та надвенно опромінювали ліктьову ямку
праворуч та ліворуч через день. Кожна ділянка була опромінена 2 хвилини.
Вибір ділянок був націлений на рефлекторну активацію симпатичного
стовбура шиї та нервів плечового та шийного сплетіння. Використовували
імпульсне лазерне випромінювання від апарата „БТЛ-2000” з частотою
модуляції 5 Гц, щільністю 3,0 Дж/см2, потужністю 50 мВт, часом 2
хвилини.
Магнітотерапію виконували у хворих з підвищеною реактивністю(n=27),
використовували програму №15 апарата „БТЛ-09”, котра включала 10
імпульсів протягом 10 мс з інтервалом 30 мс (частотою 25 Гц), протягом
10 хвилин при індуктивності магнітного поля 10 мТл. Індуктор
розташовували вдовж хребта. Апаратом „Градієнт-1” проводили
бітемпоральну дію магнітного поля з індуктивністю 10 мТл, постійною
формою сигналу в імпульсному режимі (1:2) протягом 10 хвилин.
Проби крові опромінювали пучком лазера за допомогою розсіювача для
рівномірного розподілу променів в біологічній рідині в чотирьох серіях.
У двох серіях використовували імпульсне НІЛВ з частотою 5 Гц,
відповідно, 2 і 10 хвилин, ще у двох – безперервний режим НІЛВ,
відповідно, 2 і 10 хвилин. Омагнічували проби крові також в 4 серіях,
використовуючи безперервний та імпульсний (1:2) режими МП з експозицією,
відповідно, 10 и 20 хвилин.
Джерелом НІЛВ був напівпровідниковий лазер „БТЛ-2000” інфрачервоного
діапазону з довжиною хвилі 830 нм, частотою посилання лазерного
випромінювання 0-10 Гц, потужністю в імпульсі 50 мВт, щільністю 3,0
Дж/см2. Для магнітотерапії хворих із підвищеною реактивністю
використовували апарат „БТЛ-09” з частотою в діапазоні до 60 Гц,
індуктивністю магнітного поля до 20 мТл. Дію ЗМП здійснювали апаратом
для низькочастотної магнітотерапії „Градієнт-1”, котрий працює в
постійному та імпульсному режимі з індуктивністю магнітного поля
10-50 мТл і частотою 50 Гц.
Дослідження проводили при вступі до стаціонару та перед випискою на
10-11 добу (для всіх груп), додатково на 1-2 добу для четвертої групи.
Оцінку достовірності розбігів в групах здійснювали за допомогою критерію
Ст`юдента. Для уникнення ефектів численних порівнянь використовували
критерій Даннета та поправку Бонфероні (Выхованец Ю.Г., 2000). Різниця
показників вважалася достовірною при рРЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Патогенетичні форми ГХ виділені з урахуванням реактивності організму.
Інформативними показниками стрес-реакції стали індекси рівноваги системи
й антисистеми: індекс гормонального балансу (ІГБ), індекс
вагосимпатичної рівноваги (ІВСР), індекс рівноваги оксидантних систем
(ІРОС), індекс рівноваги біогенних амінів (ІРБА).
Форму ГХ встановлювали за рівнем кортизолу у крові та індексом
вагосимпатичного балансу. У нормі у здорових добровольців співвідношення
симпатичної і парасимпатичної активності нервової системи дорівнювало
1,72±0,19, а вміст кортизолу 378,3±19,8 нмоль/мл. Потужність
низькочастотної складової (LF) склала 24,6±2,7%, високочастотної (HF) -
14,3±1,1%.
У хворих на ГХ ІВСР став важливим діагностичним критерієм: його
значення вище 1,72±0,19 свідчили на користь посилення активності
симпатичної системи й визначали гіперергічну форму, падіння нижче цього
рівня відбивало активацію парасимпатичної системи і вказувало на
гіпоергічну форму захворювання. На рис.1 і рис.2 показані
ритмокардіограми хворих на ГХ зі зниженою та підвищеною реактивністю до
лікування, а на рис. 3 и рис.4 – після лікування.
Рис.1 Ритмокардіограма хворого на ГХ на фоні гіпореактивності організму
з переважанням парасимпатичної нервової системи (группа 3.1) – до
лікування
Рис.2 Ритмокардіограма хворого на ГХ на фоні гіперреактивності
організму з переважанням симпатичної нервової системи (группа 3.2) – до
лікування
Рис.3 Ритмокардіограма хворого на ГХ на фоні вихідної гіпореактивності
організму з переважанням парасимпатичної нервової системи (группа 4.1) –
після лікування.
Рис.4 Ритмокардіограма хворого на ГХ на фоні вихідної гіпореактивності
організму з переважанням симпатичної нервової системи (группа 4.2) –
після лікування.
Різноспрямований характер вегетативної регуляції у хворих на ГХ послужив
підставою для вибору методу фізіотерапії. Седативна терапія (дія
магнітним полем) показана при високій симпатичній активності,
адаптаційна дія фізичними факторами (лазеротерапія) патогенетично
обґрунтована на фоні переважання активності парасимпатичної нервової
системи. Показник вагосимпатичного балансу може служити важливим
діагностичним критерієм не тільки відбору хворих для фізіотерапії, але й
контролю ефективності лікування, що було підтверджено результатами
Холтеровського моніторування.
Добове моніторування артеріального тиску (АТ) (ДМАТ) є діагностичним
критерієм у визначенні форми ГХ на фоні різної реактивності організму.
АТ, як і всім фізіологічним параметрам організму, властиві коливання,
які простежуються при 24-годинному моніторуванні. Одержані нами
результати (див. табл.1) свідчать про істотний вплив реактивності
організму на динаміку й особливості варіабельності АТ(ВарАТ). У хворих
на ГХ на фоні підвищеної реактивності організму спостерігались виразніші
коливання систолічного АТ, на фоні гіпореактивності, навпаки, відзначені
більші коливання діастолічного АТ. При аналізі співвідношення показників
ВарАТ з іншими параметрами ДМАД у хворих з різними формами ГХ
встановлено переважання величин ВарАТ у різний час доби на фоні
недостатнього зниження АТ вночі, що вказувало на стабільність
гіпертензивного синдрому (2 стадія ГХ) і служило підставою для
призначення постійного медикаментозного лікування. При ЕКГ в обстежених
хворих на ГХ відзначали гіпертрофію лівого шлуночка, дифузні зміни в
міокарді. Добова динаміка АТ у значному ступені залежала від стану
вегетативного тонусу організму хворих на ГХ і реактивності їх організму.
Підвищена симпатична активність при гіперреактивності організму чинила
переважний вплив на рівень систолічного АТ й величину ВарАТ у денні
години доби. У хворих на ГХ з переважанням активності парасимпатичної
системи встановлений тісний кореляційний зв`язок із динамікою
діастолічного АТ і величиною ВарАТ у нічний час. Активне застосування
добового АТ (ДМАТ) дозволило не тільки виділити серед осіб з ГХ різні
патогенетичні категорії захворювання, визначити несприятливу ситуацію
добового профілю АТ (високі абсолютні значення АТ, його мінливість,
ступінь нічного зниження, тривалість навантаження тиском), але й
проконтролювати ефективність лікування.
У нормі спостерігався баланс стрес-реалізуючих і стрес-лімітуючих
гормонів. Це дозволяє прийняти їх відносне співвідношення за 1,0 і
ввести індекс гормонального балансу (ІГБ). При гіпореактивності
виявлений дисгормональний синдром із переважанням гормонів
стрес-лімітуючої спрямованості: інсуліну і паратиреоїдного гормону,
значення яких були у 1,5 рази і 2,8 рази вище нормальних і складали
відповідно 108,0±24,7 мМЕ/мл і 32,4±16,8 пг/мл. Визначався відносно
невисокий рівень стрес-реалізуючих гормонів кортизолу і кальцитоніну.
Навпаки, при гіперреактивності у крові спостерігався високий рівень
стрес-реалізуючих гормонів (Кз=832,4±15,2 нмоль/мл и Кт=17,9±0,9 пг/мл,
що у 2,2 і в 3,6 рази вище нормальних значень) і пригнічення продукції
Інс і ПГ, тобто стрес-лімітуючих гормонів. У хворих з гіперреактивністю
ІГБ у 5 разів вище норми, а у хворих із гіпореактивністю – у 2 рази
нижче норми. Результати див. рис.5 і рис.6.
Рис.5 Індекс гормонального балансу у хворих на ГХ на фоні різної
реактивності на до і після лікування
Рис.6 Індекс рівноваги окисних систем у хворих на ГХ на фоні різної
реактивності до і після лікування
Клінічна картина ГХ визначалася формою реактивності організму хворих. В
осіб зі зниженою реактивністю організму (гіпоергічна форма) превалювала
пастозність ніг, тривалі розпираючі головні болі, гіпертензивний синдром
із високим діастолічним тиском. Гіпоергична форма ГХ проявлялась
низькими показниками ПН сироватки крові, недостатньою активацією ПОЛ при
зниженій активності АОС, дисбалансом біогенних амінів у бік переважання
гістаміну, підвищеним рівнем СМП у крові.
R
t
¶
i
J
L
N
P
R
~
?
$
?
.^N
R
x
i
????
$
?????активності організму (гіперергічна форма) відзначались спастичні
головні болі, гіпертензивний синдром із переважним підвищенням
систолічної складової тиску. Гіперергічна форма ГХ характеризувалась
підвищенням в`язкості і колоїдно-осмолярних властивостей крові, надмірно
високими показниками ПОЛ на фоні зниженої активності АОС, дисбалансом
біогенних амінів у бік вираженого підвищення рівня серотоніну, високим
рівнем СМП у крові.
Лазерне опромінення в експериментах in vitro змінювало параметри ПН у
закритому об`ємі крові залежно від дози. Норма у здорових донорів
складала: ПН1-71,83±0,12мН/м; ПН2-68,36±0,16мН/м; ПН3-59,55±0,25мН/м;
ПН4-45,49±0,11мН/м. Лазерне опромінення підвищувало рівень динамічного і
знижувало рівень статичного ПН сироватки, при чому спостерігався
виразніший зсув показників рівноважного ПН, модуль в`язкоеластичності
зростав у всіх серіях досліду. Найвиразніші зміни відбувалися при
безперервному опроміненні й більшій експозиції. Дія НІЛВ в імпульсному
режимі з частотою посилання імпульсів 5 Гц протягом 2 хвилин практично
не змінювала рівень показників відносно до контрольних значень.
Збільшення експозиції приводило до істотного падіння величин статичного
ПН. При тому ж режимі дані ПН3 були нижче вихідних на 0,61 мН/м, ПН4 –
на 1,30 мН/м. Дія НІЛВ у безперервному режимі викликала більш виражені
зсуви міжфазової тензіометрії. При часі дії 2-10 хвилин значення ПН3
зменшувались відповідно на 0,88 мН/м и 1,46 мН/м. Короткочасне
опромінення лазером викликало падіння ПН4 на 2,34 мН/м, триваліше – на
2,48 мН/м. Виразність змін значень ПН сироватки залежала від її
вихідного стану, режиму опромінення і тривалості. Найбільші порушення
були у гіперреактивних хворих (особливо в динаміці рівноважного ПН при
експозиції 10 хвилин і безперервному режимі), на фоні же
гіпореактивності це приводило до нормалізації вихідно низьких показників
ПН.
При омагнічуванні крові in vitro установлено, що ефекти також носять
дозозалежний характер (найвиразніший вплив відзначений при
безперервному режимі та тривалих експозиціях). Дія ЗМП на кров викликала
зниження значень ПН1-ПН4 незалежно від стану крові хворих. Динаміка
показників тензіограм носила нелінейний характер і була монофазовою.
Пікові значення ПН відзначали на 20 хвилині омагнічування крові.
Виразність змін реологічного і колоїдно-осмотичного стану крові значною
мірою залежала від режиму магнітних полів. Істотніше падіння ПН крові
відзначалося при використанні безперервного режиму ЗМП у випрямленому
режимі, порівняно з імпульсним. Виявлена особливість знаходить пояснення
у виразнішому біологічному впливі безперервного випрямленого режиму МП
порівняно з імпульсним, що необхідно враховувати при диференційованому
призначенні МТ. Зсув ПН реєструвався уже у перші 10 хвилин
омагнічування. Відновлення вихідних значень ПН швидше спостерігається
при короткій экспозиції. Подовження дії ЗМП, очевидно, знижує швидкість.
Чим більше експозиція магнітних полів, тим більше колоїдно-осмолярний
дисбаланс у крові. Залежність ефекту від параметрів і тривалості
використання ЗМП диктує особливості укладення відповідних методик.
Висока індуктивність передбачає короткі експозиції, низька, навпаки,
потребує тривалішого застосування.
Здорова кров була стійкішою до впливу МП, а у крові гіпореактивних
хворих колоїдно-осмолярні порушення посилились, у гіперреактивних хворих
показники нормалізувалися. Зменшення тензіометричних параметрів при
використанні ЗМП у лікуванні ГХ у хворих з вихідно низькими значеннями
ПН крові може обтяжити порушення у системі мікроциркуляції, що слід
ураховувати при відборі пацієнтів для магнітотерапії. Виправданим є
призначення ЗМП хворим із вихідно високими значеннями ПН крові.
В експериментах in vitro було встановлено, що НІЛВ інфрачервоного
діапазону активує ПОЛ і викликає зміни сурфактантних властивостей
сироватки крові, викид гістаміну, серотоніну на фоні зниження активності
антиоксидантного захисту. Дозозалежні ефекти лазерного опромінювання
визначаються вихідним станом крові та його параметрами. Виразніший вплив
на кров чинить НІЛВ при безперервному режимі та тривалих експозиціях.
Короткочасне випромінювання активує, а тривале, навпаки, викликає
“виснаження резервів” захисту в закритому обмеженому об`ємі крові. При
дії НІЛВ на кров здорових донорів визначено зростання статичного та
динамічного ПН, що проявляється збільшенням значень ПН1-ПН4. Незначно
підвищується концентрація СМП у більшому ступені з довжиною хвилі 238
нм, порушення їх складу, індексу розподілення й коефіцієнтів не
простежується. Інтенсифікація ПОЛ носить збалансований характер з
адекватним посиленням антиоксидантної системи, ІРОС підвищується
незначно. У “патологічній” крові, навпаки, спостерігається підвищення
динамічного та зниження статичного ПН сироватки, значення ПН1 и ПН2
зростають, ПН3 и ПН4 падають, співвідношення БАР зсувається у бік
серотоніну, зростають значення коефіцієнтів пептидно-нуклеотидного й
ароматичності, а також вміст СМП, які особливо визначаються при довжині
хвилі 254 нм; відзначається надмірна активація ПОЛ, що супроводжується
значно меншою інтенсифікацією супероксиддисмутази, значення якої не
перевищують рівень норми. Однак відносний приріст ДК виявляється менш
виразним, що вказує на “адаптованість” крові до вільних радикалів за
рахунок включення додаткових факторів антиоксидантного захисту. Лазерне
випромінювання посилює зсуви крові, які спостерігаються при
гіперреактивності хворих на ГХ, що служить відносним протипоказанням до
його призначення в цьому випадку. Одержані результати підтверджують
біоактивуючу дію НІЛВ. Установлене підвищення у крові первинних
продуктів ПОЛ під дією НІЛВ, зсуває баланс оксидантних систем у бік
вільнорадикальних процесів. Показники антиоксидантного захисту
(активність Ка і СОД) при малій експозиції випромінювання також
підвищуються, що розцінюється як слідовий ефект, оскільки тривале
опромінення приводить до падіння їх значення. Вміст дієнових кон`югат,
малонового диальдегіду збільшується протягом усього експерименту.
Лазерне опромінювання крові, підвищуючи вільнорадикальні процеси,
впливає на її гемореологічні та гемостатичні властивості, підвищуючи
в`язкість плазми, що обумовлює стрес-реалізуючий його ефект.
Біоактивуючий вплив НІЛВ на кров диктує його використання при ГХ на фоні
гіпореактивності організму.
ЗМП, навпаки, чинить інактивуючу ПОЛ дію на фоні деякого посилення
антиоксидантного захисту, індекс рівноваги оксидантних систем
знижується, що відбиває антиоксидантну його дію. Омагнічування крові
зменшує викид БАР, переважно за рахунок серотоніну. Зменшується вміст
СМП, які відзначаються при довжині хвилі 238 нм і 254 нм. Знижуються
значення коефіцієнтів пептидно-нуклеотидного й ароматичності, що
свідчить на користь пригнічення катаболічних процесів. Ефекти ЗМП носять
дозозалежний характер. Виразніший вплив спостерігається при експозиції
20 хвилин і безперервній формі вплива. ЗМП чинить виражений вплив на
сурфактантні властивості крові, знижаючи поверхневий натяг сироватки, що
знаходить пояснення в електролітному дисбалансі, інактивації ПОЛ. У
крові з`являється цілий ряд додаткових речовин, які мають
поверхнево-активні властивості. ЗМП чинить гіпокоагулювальну дію. Зміни
електролітного складу крові при омагнічуванні оказують вплив на ПН
сироватки в зоні коротких і середніх часів життя поверхні, а продукти
ліпідного характеру – на рівноважний ПН. Вплив ЗМП на кров хворих у
значному ступені визначається вихідним її станом і формою ГХ. У крові
хворих спостерігається виразніше зниження динамічного, статичного ПН
сироватки, оскільки система знаходиться у “розбалансованому стані”. ЗМП
посилює зсуви крові, які спостерігаються при гіпореактивності хворих на
ГХ, що служить відносним протипоказанням до його призначення в цьому
випадку. Інактивація ПОЛ при гіперреактивності сприяє стабілізації
мембран, відновлюються плинність ліпідного біошару й реформованість
цитоплазма-тичної мембрани клітин, підвищується осмотична
резистентність, поліпшу-ються гемореологічні й гемостатичні властивості,
знижується в`язкість плазми, що обумовлює стрес-лімітуючий його ефект
(Fainerman V.B., 1997). ЗМП пригнічує активність кінінової системи і
знижує рівень БАР у крові за рахунок зменшення їх викиду з повних клітин
й інгібування ПОЛ, що у свою чергу знижує проникненність клітинних
структур. Магнітотерапія чинить стрес-лімітуючий ефект, пригнічує викид
й активацію гормональних антагонистів інсуліну, поліпшується утилізація
глюкози. Стрес-лімітуюча, антиоксидантна дія ЗМП на кров диктує його
використання при гіперреактивності організму.
Різні патогенетичні форми ГХ і спрямованість дії НІЛВ та ЗМП
установлена in vitro, дозволила розробити диференційований підхід у
призначенні фізіотерапії та підвищити її ефективність при цьому
захворюванні. Використання лазеротерапії при ГХ на фоні гіпореактивності
дозволило більш знизити діастоличний тиск та варіабельність АТ у нічний
час, а ЗМП на фоні гіперреактивності – знизити підвищену систолічну
складову АТ та його варіабельність у денні години, що підтверджується
результатами Холтеровського моніторування (див.табл.1). Це дозволило
досягнути стійкого гіпотензивного ефекту (варіабельність АТ знизилась до
10,5±0,8 мм рт.ст.) при нижчих дозировках ліків. Оптимізуючий вплив НІЛВ
та ЗМП на реактивність хворих на ГХ, їх вегетативний та гормональний
статус і мікроциркуляцію реалізувався через зміну активності ПОЛ,
сурфактантних властивостей сироватки крові, викид БАР, перерозподіл
фракцій СМП.
Лазеротерапія in vivo підвищувала статичний і динамічний ПН, збільшуючи
значення ПН1-ПН4; зсувала співвідношення БАР у бік серотоніну, сприяла
перерозподілу фракцій СМП. НІЛВ, через фотоефекти, чинило прозапальну,
стрес-реалізуючу, гіперкоагулювальну й катаболічну дію. Біостимулючий
вплив НІЛВ на кров, установлений в експериментах in vitro, обґрунтував
його використання при ГХ на фоні гіпореактивності організму, а
застосування in vivo довело правильність цього припущення. ЗМП,
навпаки, викликало інактивацію ПОЛ на фоні деякого посилення
антиоксидантного захисту; зменшувало викид біогенних амінів (більше за
рахунок серотоніну), вміст СМП, які визначаються при довжині хвилі 238,
254 і 260 нм, знижуючи значення коефіцієнтів пептидно-нуклеотидного й
ароматичності, що свідчило на користь пригнічення катаболічних процесів.
Стрес-лімітуюча, антиоксидантна дія ЗМП послужила підставою для його
призначення хворим на ГХ на фоні гіперреактивності організму.
Диференційований підхід в призначенні фізіотерапії дозволив підвищити її
ефективність у хворих на ГХ. Стійкий гіпотензивний ефект лазеротерапії
на фоні зниженої реактивності і магнітотерапії на фоні підвищеної
реактивності організму при ГХ був досягнутий на знижених дозах
каптопреса. Вплив НІЛВ і ЗМП на хворих реалізувались через зміну
активності ПОЛ, сурфактантних властивостей сироватки крові і рівня БАР,
перерозподіл фракцій СМП, нормалізацію вегетативного і гормонального
статусу, реактивності организма, що сприяло зниженню варіабельності
арте-ріального тиску (підтверджено результатами Холтеровського
монітору-вання).
ВИСНОВКИ
Виділені гіпо- і гіперергічна форми клінічного перебігу гіпертонічної
хвороби з відповідно зниженою і підвищеною реактивністю організму.
Патогенетичні варіанти перебігу ГХ визначає порушена реактивність
організму, яку формують дисбаланс активності стрес-реалізуючих і
стрес-лімітуючих гормонів, показники активності симпатичної і
парасимпатичної нервової систем, зміни колоїдно-осмолярного стану і
в`язкості крові, інтенсифікація ПОЛ, викид БАР і перерозподіл фракцій
СМП у крові.
Гіпоергічна форма ГХ характеризується гормональним дисбалансом в
напрямку підвищення стрес-лімітуючих факторів, переважанням активності
парасимпатичної нервової системи, низькими показниками ПН сироватки
крові, помірною активацією ПОЛ при зниженій активності АОС, дисбалансом
біогенних амінів у бік переважання гістаміну, підвищеним рівнем СМП у
крові, клінічно превалюванням гіпертензивного синдрому з високим
діастолічним тиском, пастозністю ніг, тривалими розпираючими головними
болями.
Гіперергічна форма ГХ характеризується гормональним дисбалансом з
посиленням стрес-реалізуючих елементів, переважанням активності
симпатичної нервової системи, підвищенням в`язкості і
колоїдно-осмолярних властивостей крові, надмірно високими показниками
ПОЛ на фоні зниженої активності АОС, дисбалансом біогенних амінів у бік
вираженного підвищення рівня серотоніну, високим рівнем СМП у крові,
клінічно переважанням підвищеної систолічної складової артеріального
тиску, гіперкінетичним типом кровообігу, спастичними головними болями.
Виявлена різниця у дії фізичних чинників in vitro в умовах опромінювання
зразків крові хворих на ГХ. НІЛВ інфрачервоного діапазону підвищує
поверхневий натяг сироватки крові, рівень гістаміну, супроводжується
відносно низьким приростом ДК та МДА, збільшенням активності
антиоксидантних факторів. Омагнічування крові ЗМП супроводжується
інактивацією ДК та МДА, високою активністю антиоксидантних факторів та
зменшенням виходу біогенних амінів. Найбільший ефект досягається при
безперервному режимі дії фізичних чинників, що було використано при
обґрунтуванні їх призначення у хворих на ГХ.
Використання лазеро- та магнітотерапії в комплексному лікуванні хворих
різними варіантами клінічного перебігу ГХ сприяє стійкому зниженню
артеріального тиску та його варіабельності, зменшенню дози гіпотензивних
препаратів і пролонгуванню їх дії. Це обумовлює використання вказаних
методів у стандартних схемах лікування.
На підставі клінічних спостережень, експериментів in vitro обґрунтовано
диференційне призначення фізичних чинників у хворих з різними формами
ГХ. При ГХ зі зниженою реактивністю організму показані засоби, що
активують стрес-реалізуючі елементи, зокрема, лазеротерапія. При ГХ на
фоні підвищеної реактивності організму адекватним є застосування
магнітотерапії, що має стрес-лімітуючу дію.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Розроблені критерії розподілу хворих на ГХ для призначення фізіотерапії
залежно від результатів вагосимпатичного балансу. Його показники вище
1,7±0,2 свідчать про превалювання активності симпатичної нервової
системи та вказують на гіперергічну форму ГХ. Показники нижче 1,7±0,2 –
на переважання активності парасимпатичної нервової системи, що визначає
гіпоергічну форму ГХ.
Хворим на ГХ на фоні підвищеної реактивності організму показана
магнітотерапія, при зниженій реактивності, навпаки, виправданим є
призначення НІЛВ.
Фізичні фактори, у т.ч. НІЛВ і ЗМП, не тільки знижують артеріальний
тиск, але й пролонгують його ефект, тому їх використання необхідно
включати у стандартні схеми лікування хворих на гіпертонічну хворобу.
Контролем ефективності фізіотерапевтичного лікування може служити
варіабельність артеріального тиску, яка визначається при добовому
моніторуванні АТ. Слід домагатися стійкого зниження коливань АТ не вище
10,5 мм рт.ст.
Отримані показники міжфазової тензіометрії у хворих на різні варіанти ГХ
на фоні різної реактивності організму дозволять використати їх значення
для контролю за ефективністю лікування. У майбутньому, при серійному
виробництві комп`ютерних тензіометрів, цей метод можна використовувати
для визначення особливостей колоїдно-осмолярних властивостей крові при
призначенні інфузійної терапії.
Запропоновані нові комплекси для лікування різних форм ГХ з
використанням НІЛВ на фоні гіпореактивності організму
(напівпровідниковим лазером проводять сканування
рефлекторно-сегментарних зон з експозицією 2 хвилини, потім проводять
надвенне опромінення крові праворуч та ліворуч через день), ЗМП низької
частоти використовують при гіперреактивності організму (аплікатори
розташовують на хребет (експозиція – 10 хвилин) і бітемпорально протягом
10 хвилин дозволяють досягнути стійкої стабілізації артеріального тиску
протягом доби.
ПЕРЕЛІК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Статті в періодичних виданнях і збірках наукових праць:
Поважная Е.С., Гурбич Е.А., Джоджуа А.Г., Л.Г. Смирнова, Е.В. Литвинова,
С.В. Поважная, А.А. Лыков Оптимизация вегетативной регуляции у больных
с дисциркуляторной энцефалопатией физическими методами // Арх. клин. и
эксперим. медицины.-2003.-Т.12,№1.–С.16-19. (Дисертантом особисто
проведено узагальнення результатів спостережень).
Гурбич Е.А. Суточный профиль АД у пациентов с гипертонической болезнью
при различной реактивности организма // Арх. клин. и эксперим.
медицины.-2003.-Т.12,№2.–С.214-217.
Гурбич Е.А., Литвинова Е.В. Влияние низкоинтенсивного лазерного
излучения на биохимические параметры крови in vitro // Вестн.
физиотерапии и курортологии.–2004.-№1.-С.23-27. (Дисертантом особисто
проведено обстеження хворих, статистичну обробку та аналіз даних).
Гурбич Е.А., Литвинова Е.В. Влияние низкоинтенсивного лазерного
излучения на показатели поверхностного натяжения сыворотки крови in
vitro // Мед. реабилитация, курортология, физиотерапия. – 2004.- № 2.-
С.3-6. ( Дисертантом особисто проведено обстеження хворих, статистичну
обробку та аналіз даних).
Гурбич Е.А., Литвинова Е.В. Влияние НИЛИ на показатели межфазной
тензиометрии сыворотки крови больных гипертонической болезнью in vitro
// Укр. мед. альманах. – 2004.- Т.7,№2. Додаток.- С.66-70. (Дисертантом
особисто проведено обстеження хворих, статистичну обробку та аналіз
даних).
Влияние магнитного поля на биохимические параметры крови in vitro / И.Р.
Швиренко, Е.А. Гурбич, Т.Ю. Паламарчук, В.М. Попов //Тавр. мед.-биолог.
вестн.- 2004 - Т.7, №2. – С. 216-218. (Дисертантом особисто проведено
узагальнення результатів спостережень).
Тези доповідей:
Гурбич Е.А. Изменения показателей ПН сыворотки крови больных
гипертонической болезнью на фоне различной реактивности организма //
Вест. физиотерапии и курортологии. – 2004.- №2.- С.92.
Медицинская реабилитация при невротическом синдроме / В.Н. Сокрут, Е.С.
Поважная, Т.Ю. Паламарчук, Е.А. Гурбич, А.А. Лыков, Е.И. Глебова //
“Нові медичні технології в клінічній та курортній практиці”: Матеріали
наук.-практ. конф. з міжнарод. участю, м.Київ 20-22 травня 2004р.-
С.93-95. (Дисертантом особисто проведено узагальнення результатів
спостережень).
Медицинская реабилитация при дисалгическом синдроме / В.Н. Сокрут, Е.С.
Поважная, Е.А. Гурбич, И.Р. Швиренко, В.М. Попов, А.А. Лыков, Е.И.
Глебова // “Нові медичні технології в клінічній та курортній практиці”:
Матеріали наук.-практ. конф. з міжнарод. участю, м.Київ 20-22 травня
2004р.- С.108-110. (Дисертантом особисто проведено узагальнення
результатів спостережень).
Влияние переменного магнитного поля на показатели тензиометрии и
реометрии солевых растворов in vitro / И.В. Зубенко, В.Н. Сокрут,
Е.С. Поважная, Е.А. Гурбич, С.В. Лылык // Клін. та експерим. патологія.-
2004. Т.Ш, №2, Ч.2.- “Фундаментальні аспекти сучасної медицини”: IV Нац.
конгр. патофізіологів України з міжнарод. участю, м. Чернівці 26-28
травня 2004р.- С.511-512. (Внесок автора полягає в проведенні
експериментальної частини роботи, статистичної обробки даних дослідження
).
Гурбич Е.А. Использование низкоинтенсивного лазерного излучения
инфракрасного диапазона в комплексном лечении гипертонической болезни у
больных со сниженной реактивностью организма //“Застосування лазерів у
медицині та біології”, м.Одеса, 26-29 травня 2004р., Матеріали ХХI між
народ. наук.-практ. конф. – С.23.
Медицинская реабилитация при синдроме иммуннопатии / В.Н. Сокрут,
И.Р.Швиренко, Е.А. Гурбич, И.Р. Швиренко, В.М. Попов// Вестн.
физиотерапии и курортологии. – 2004. - №3.– С. 84. (Внесок автора
полягає в проведенні статистичної обробки даних дослідження ).
АННОТАЦИЯ
Гурбич Е.А. Дифференцированное использование магнито- и лазеротерапии в
комплексном лечении больных гипертонической болезнью в зависимости от
состояния неспецифической резистентности организма. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по
специальности 14.01.33 – курортология и физиотерапия. – Украинский
научно-исследовательский институт медицинской реабилитации и
курортологии МЗ Украины, Одесса, 2004.
Диссертация посвящена изучению форм гипертонической болезни (ГБ) в
зависимости от неспецифической резистентности организма, механизма
действия переменного магнитного поля и лазерного излучения для их
дифференцированного назначения в комплексном лечении ГБ.
Гипертоническая болезнь рассматривается как проявление дезадаптационного
синдрома и с этих позиций представлен ее патогенез.
Выделены гипо- и гиперергическая патогенетические варианты ГБ по
показателям вагосимпатического баланса (определялся методом
вариабельности сердечного ритма), поверхностного натяжения сыворотки
крови (методом межфазной тензиометрии), содержанию кортизола
(радиоиммунологическим методом).
Установлено, что гипоэргическая форма ГБ проявляется гормональным
дисбалансом в стресс-лимитирующую сторону, преобладанием активности
парасимпатической нервной системы, низкими показателями поверхностного
натяжения сыворотки крови, недостаточной активацией перекисного
окисления липидов (ПОЛ) при сниженной активности антиокислитеольной
системы (АОС), дисбалансом биогенных аминов в сторону преобладания
гистамина, повышенным уровнем среднемолекулярных пептидов (СМП) в крови.
Гиперэргическая форма ГБ характеризуется гормональным дисбалансом с
усилением стресс-реализующих систем, преобладанием активности
симпатической нервной системы, повышением вязкости и
коллоидно-осмолярных свойств крови, чрезмерно высокими показателями ПОЛ
на фоне сниженной активности АОС, дисбалансом биогенных аминов в
сторону выраженного повышения уровня серотонина, высоким уровнем СМП в
крови.
В экспериментах in vitro показано, что низкоинтенсивное лазерное
излучение (НИЛИ) инфракрасного диапазона активирует ПОЛ, повышает
поверхностное натяжение сыворотки крови, инициирует выброс гистамина,
серотонина на фоне снижения активности антиоксидантной защиты. Эффекты
лазерного излучения в значительной степени определяются исходным
состоянием крови и его параметрами, носят дозозависимый характер. Более
выраженное влияние НИЛИ оказывает при непрерывном режиме и длительных
экспозициях. Лазерное излучение усиливает сдвиги крови, наблюдаемые при
гиперреактивности больных ГБ. Через фотоэффекты НИЛИ оказывает
провоспалительное, стресс-индуцирующее, гиперкоагулирующее,
катаболическое действие. Биостимулирующее влияние НИЛИ на кровь диктует
его использование при ГБ на фоне гипореактивности организма.
Переменное магнитное поле (ПеМП) оказывает антиоксидантное действие
через инактивацию ПОЛ на фоне некоторого усиления антиоксидантной
защиты, что приводит к понижению индекса равновесия окислительных
систем (ИРОС). Омагничивание крови замедляет выброс биогенных аминов. В
большей степени снижается концентрация серотонина. Уменьшается
содержание СМП, определяемых при длине волны 238 и 254 нм. Снижаются
значения коэффициентов пептидно-нуклеотидного и ароматичности, что
свидетельствует в пользу угнетения катаболических процессов. Эффекты
ПеМП носят дозозависимый характер. Более выраженное влияние наблюдается
при экспозиции 20 минут и непрерывном режиме воздействия.
Стресс-лимитирующее, антиоксидантное, седативное действие ПеМП на кровь
диктует его использование при гиперреактивности организма.
Дифференцированный подход в назначении физиотерапии позволил повысить ее
эффективность у больных ГБ. Устойчивый гипотензивный эффект
лазеротерапии при ГБ на фоне пониженной и магнитотерапии при ГБ на фоне
повышенной реактивности организма достигался при более низких дозировках
каптопресса. Влияние НИЛИ и ПеМП на больных реализовались через
изменение активности ПОЛ, сурфактантных свойств сыворотки крови и уровня
БАВ, перераспределения фракций СМП, нормализацию вегетативного и
гормонального статуса и реактивности организма, что способствовало
понижению вариабельности АД (подтверждено результатами Холтеровского
мониторирования).
Ключевые слова: низкоинтенсивное лазерное излучение, низкочастотная
магнитотерапия, гипертоническая болезнь, реактивность, резистентность.
АНОТАЦІЯ
Гурбіч О.А. Диференційоване застосування магніто- та лазеротерапії у
комплексному лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу в залежності від
стану неспецифічної резистентності організму. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 14.01.33 – курортологія та фізіотерапія. – Український
науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ
України, Одеса, 2004.
Дисертація присвячена підвищенню ефективності лікування хворих на
гіпертонічну хворобу шляхом діференційованого застосування магніто- та
лазеротерапії залежно від стану неспецифічної резистентності організму,
вивченню варіантів гіпертонічної хвороби (ГХ), яка розглядалась як прояв
дезадаптаційного синдрому. Виділені гіпо- і гіперергічна варіанти
гіпертонічної хвороби по показникам вагосимпатичного балансу,
поверхневого натягу сироватки крові та вмісту кортизолу у крові.
В експерименті in vitro визначено напрямок дії магніто- та
лазеротерапії, що було використано при обґрунтуванні їх призначення у
хворих на ГХ.
Різні патогенетичні варіанти ГХ потребують диференційованого відбору
пацієнтів для гіпотензивного лікування фізичними чинниками. При
гіпоергічній формі ГХ показана лазеротерапія, при гіперергічній -
магнітотерапія. Диференційований підхід у призначенні фізіотерапії
дозволив підвищити її ефективність у хворих на ГХ – стабілізувати рівень
АТ і знизити дозування гіпотензивних препаратів.
Ключові слова: низькоінтенсивне лазерне випромінювання, змінне магнітне
поле, реактивність, резистентність, гіпертонічна хвороба
SUMMARY
O.A. Gurbich. Differentiatiated Use of Magneto- and Laser Therapy in
Complex Treatment of Patients with Hypertensive Disease Depending on the
State of Non-specific Body Reactivity. A manuscript.
A dissertation submitted for the Candidate of Sciences(Medicine) degree
in speciality 14.01.33 – balneology and physiotherapy. The Ukranian
Research Institute of Medical Rehabilitation and Balneology. The HM of
Ukraine, Odessa, 2004.
The dissertation deals with the study of forms of hypertensive
desease(HD) which was considered to be a manifestation of the deadaption
syndrome, its pathiogenesis being presented from this position. Hypo-
and hyperergic forms of HD are singled out according to the values of
vagosympatic balance, surface blood serum tension and the blood
hydrocortisone content.
Different pathogenetic forms of HD require a differentiated selection of
patients for hypertensive treatment with physical factors. Laser therapy
is indicated in hypoergic HD, magnetotherapy – in hyperergic HD. The
differentiated approach to physiotherapy administration increases its
efficiency in patients with HD and decreases the dosage of hypotensive
preparations.
Key words: low laser level, variable magnetic field, reactivity,
hypertensive disease.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ГХ – гіпертонічна хвороба
НІЛВ – низькоінтенсивне лазерне випромінювання
ЗМП – змінне магнітне поле
БАР – біологічно-активні речовини
СМП – середньо-молекулярні пептиди
ПОЛ – перекисне окислення ліпідів
СОД – супероксиддисмутаза
Ка – каталаза
ПГЕ – перекисний гемоліз еритроцитів
АОА – антиоксидантна активність
ДК – дієнові кон`югати
МДА – малоновий диальдегід
Інс – інсулін
ПГ – паратіреоїдний гормон
Кз – кортізол
Кт – кальцитонін
ПН – поверхневий натяг
ІГБ – індекс гормонального балансу
ІРОС – індекс рівноваги окисних систем
ІРБА – індекс рівноваги біогенних амінів
АТ - артеріальний тиск
ВарАТ – варіабельність артеріального тиску
ДМАТ – добове мониторування артеріального тиску
САТ – систолічний артеріальний тиск
ДАТ – діастолічний артеріальний тиск
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
