Морфо-функціональні, терапевтичні та реабілітаційні аспекти гастродуоденальної патології у льотного складу (автореферат)

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЇ

ГОЛОВЧЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

УДК 611 – 018.5:616 – 085:616.342:355

Морфо-функціональні, терапевтичні та реабілітаційні аспекти
гастродуоденальної патології у льотного складу

14.01.36 – гастроентерологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Дніпропетровськ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті терапії ім. Л.Т. Малої АМН України та
Військово-медичному центрі Військово-повітряних сил Збройних сил України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор

Бабак Олег Якович,

Інститут терапії ім. Л.Т. Малої

АМН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Губергріц Наталія Борисівна, Донецький
державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, професор
кафедри внутрішніх хвороб №1

доктор медичних наук, професор Стародуб Євген Михайлович, Тернопільська
державна медична академія ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, завідувач
кафедри терапії і сімейної медицини

доктор медичних наук, професор Степанов Юрій Миронович, Дніпропетровська
державна медична академія МОЗ України, завідувач кафедри
гастроентерології та терапії факультету післядипломної освіти

Провідна установа: Івано-Франківська державна

медична академія МОЗ України,

кафедра факультетської терапії,

м. Івано-Франківськ

Захист дисертації відбудеться 09.09.2004 року о 13 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 08.601.02 Дніпропетровської державної
медичної академії МОЗ України та Інституту гастроентерології АМН України
(пр. Правди, 96, м. Дніпропетровськ, 49074)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровської
державної медичної академії МОЗ України (вул. Дзержинського, 9, м.
Дніпропетровськ, 49044)

Автореферат розісланий 06.08.2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук М.Б.
Щербиніна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Патологія гастродуоденальної зони (ГДЗ), зокрема такі
захворювання, як пептична виразка шлунка і дванадцятипалої кишки (ДПК),
хронічний гастрит (ХГ) та гастродуоденіт, посідає провідне місце серед
причин дискваліфікації льотного складу (ЛС) (В.І. Варус, С.В. Лішенко,
2003; В.Ю. Михайлець, 2003). Встановлення діагнозу пептичної виразки,
гастродуоденіту, виявлення ерозій шлунка та ДПК призводить до заборони
льотної діяльності на значний термін аж до остаточного усунення від
льотної роботи.

Наявність ХГ у пілотів зумовлює різноманітні обмеження на професійну
діяльність (Наказ МО України №2 від 2 січня 1994 року). При цьому
вказані захворювання у ЛС досить часто мають стертий та безсимптомний
перебіг і переважно діагностуються тільки за результатами
ендоскопічного, рентгенологічного досліджень, або при виникненні
ускладнень (В.В. Солярик, 1992). Враховуючи існуючу думку, що будь-які
функціональні розлади є початковими проявами хронічного процесу (Г.Д.
Фадєєнко, 2001; В.Г. Передерій з співавт., 2002), виникає нагальна
потреба в розробці нових підходів для вирішення питання ефективної
профілактики органічної патології ГДЗ у ЛС на ранніх етапах розвитку –
стадії функціональних порушень. У зв’язку з цим привертає до себе увагу
поняття функціональної (невиразкової) диспепсії (ФД) (МКХ-10; D.A.
Drossman, 1999; Б.Д. Старостін, 2000).

Встановлення функціонального діагнозу, який не буде обмежувати
професійну діяльність, дозволить провести відповідну адекватну корекцію
виявлених функціональних порушень та запобігти подальшому прогресуванню
патологічного процесу. Але відсутність діагнозу ФД в документах, які
регламентують медичний контроль за ЛС, призводить до того, що
захворювання вчасно не діагностується й адекватна терапія не
проводиться. Ситуацію поглиблює те, що до останнього часу при
пред’явлені диспепсичних скарг, пілотам, як правило, на підставі
рентгенологічного або ендоскопічного дослідження, при відсутності
ерозивно-виразкових уражень (ЕВУ) ГДЗ, встановлювали діагнози ХГ чи
гастродуоденіту. А це у свою чергу змушує пілотів до приховування
диспепсичних проявів.

Дана ситуація призводить до того, що пілоти при наявності диспепсичних
проявів, через можливі наслідки, не пред’являють скарг, що у свою чергу
призводить до прогресування захворювання. Як наслідок, стаціонарні
обстеження, на предмет встановлення придатності до льотної роботи,
виявляють вже сформовані органічні захворювання, переважно це ЕВУ ГДЗ.
Враховуючи те, що органічні ураження ГДЗ формуються на протязі значного
проміжку часу, а льотчик за цей період набуває високої професійної
підготовки, то його дискваліфікація в розквіті льотної майстерності
надає значних економічних втрат (В.Ю. Михайлець, 2003). Тому проблема
своєчасної діагностики й корекції функціональних порушень ГДЗ у ЛС має
не тільки медичне, а й велике економічне значення (В.В. Солярик, 1992).

Крім того, слід відзначити, що ЛС за специфікою своєї професійної
діяльності постійно зазнає вплив психоемоційних, фізичних перевантажень
та інших шкідливих факторів, які поєднані з льотною роботою. До таких
професійних шкідливостей відносяться висотна гіпоксія, відносна
гіпокінезія, гравітаційні перенавантаження, підвищена температура
оточуючого середовища, іонізуюче опромінювання та інші. Дані чинники
мають свій негативний вплив на морфо-функціональний стан слизової
оболонки шлунка (СОШ) і можуть потенціювати вже існуючі функціональні
порушення у ЛС (В.А. Васильєв, 1996). На жаль, ефективно вплинути на
професійні шкідливі фактори лікарі авіаційної медицини не можуть. Тому
вчасна корекція встановлених функціональних порушень верхнього відділу
шлунково-кишкового тракту (ШКТ) набуває важливого значення в
підтримуванні професійного довголіття пілотів.

У той же час, незважаючи на значний прогрес у вивченні проблеми
пов’язаної з ФД, що відбувся за останні роки, багато аспектів
залишаються ще мало вивченими. Так, немає епідеміологічних даних
поширення й частоти виявлення ФД в Україні, вікових, статевих, фахових
та інших особливостей цієї патології, дотепер не розроблені алгоритми
діагностики та стандарти лікування ФД, не зовсім з’ясовано роль
гастроінтестинальних пептидних гормонів у патогенезі захворювання (Н.Б.
Губергріц, 2000; Г.Д. Фадєєнко, 2001; В.Г. Передерій з співавт., 2004).

Очевидно, однією з причин такої ситуації є те, що досить значна частина
зарубіжних і вітчизняних вчених включають в поняття ФД і ХГ (А.А.
Шептулін, 1998; М.А. Осадчук з співавт., 2002; Х. Пахарес-Гарсія, 2002).
Але в такому випадку вибір слова “функціональна” буде не зовсім вірним,
оскільки ХГ є захворюванням із вже розвинутими органічними змінами СОШ.
Якщо ж стати на позицію тієї частини авторів, які виключають ХГ із
поняття ФД, то потрібно буде констатувати, що частота дійсних
функціональних розладів шлунка (тобто наявність диспепсичних скарг при
нормальній ендоскопічній і гістологічній картині СОШ) буде досить
незначною і швидше за все буде віднесена до психосоматичних захворювань
(А.А. Шептулін, 1999; K.R. McQuaid, 2003). При цьому слід відмітити, що
в морфогенезі ХГ головна роль відводиться не запально-дистрофічним
процесам епітелію, як передбачалося раніше, а порушенням його
функціональної регенерації. Саме дисрегенерація епітелію СОШ визначає
клініко-морфологічну картину і патогенетичну основу ХГ (Л.І. Аруін з
співавт., 1998; С.І. Піманов, 2000).

Таким чином, актуальними є дослідження з вивчення перебігу та
удосконалення клінічної та інструментальної діагностики функціональних
порушень ГДЗ, які передують появі органічної патології у ЛС, розробку
підходів до ефективної терапії й реабілітації цього стану у пілотів
Військово-повітряних сил Збройних сил України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота
проводилася у рамках наукової тематики згідно з планом науково-дослідної
роботи Військової медичної академії України “Організація системи
організаційно-медичних заходів щодо зниження захворюваності льотного
складу Військово-повітряних сил України”, № держреєстрації 0101U003886.

Мета роботи. На підставі вивчення особливостей клініки, перебігу,
патогенезу гастродуоденальних захворювань в льотного складу удосконалити
діагностику функціональних порушень, які передують появі морфологічних
змін, формуванню органічної патології, та обґрунтувати напрямки
ефективної терапії та реабілітації цих станів у пілотів
Військово-повітряних сил Збройних сил України.

Задачі дослідження:

1. Визначити найбільш значущі патологічні стани гастродуоденальної зони
у льотного складу та вивчити їх розповсюдженість.

2. Відпрацювати методи клінічної, лабораторної та інструментальної
діагностики патологічних станів верхнього відділу шлунково-кишкового
тракту та встановити їх діагностичну цінність щодо верифікації
захворювань у льотного складу.

3. Вивчити взаємозв’язок між ерозивно-виразковими ураженнями та
функціональними порушеннями гастродуоденальної зони, які передують
морфологічним змінам та появі органічних захворювань у льотного складу.

4. З’ясувати напрямок змін соматостатину та гастрину в сироватці крові
при функціональних порушеннях гастродуоденальної зони в льотного складу,
залежно від клініко-морфологічних характеристик захворювання.

5. Оцінити найбільш притаманні психосоматичні порушення у льотного
складу та їх вплив на формування функціональних розладів
гастродуоденальної зони.

6. Відпрацювати підходи до лікування й реабілітації льотного складу на
підставі встановлених особливостей перебігу функціонального захворювання
та оцінити ефективність запропонованого комплексного лікування на
досягнення ремісії.

Об’єкт дослідження: пілоти Збройних сил України з гастродуоденальною
патологією.

Предмет дослідження: клінічні та морфо-функціональні особливості
перебігу органічної та функціональної патології у пілотів, інфекція
Helicobacter pylori (НР), ерадикаційна й патогенетична терапія та
застосування преформованих фізичних факторів.

Методи дослідження: клінічний, ендоскопічний, ультразвуковий,
внутрішньошлункова рН-метрія, морфологічний, індикація інфекції НР,
імуноферментний, біохімічні, статистичного аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше вивчена розповсюдженість
гастродуоденальної патології у льотного складу Збройних сил України.
Науково обґрунтовані показники для встановлення діагнозу функціональної
диспепсії у льотного складу. Проведено комплексне співставлення
клінічного перебігу захворювання з морфологічною картиною слизової
оболонки шлунка та її зв’язок з інфекцією НР.

Вивчено морфогенез при НР-асоційованому запаленні слизової оболонки
шлунка у співставленні з клінічними та функціональними порушеннями.
Проведено комплексне дослідження взаємозв’язків та співставлення
моторно-евакуаторної, секреторної функції з контамінацією НР та рівнем
інтестинальних гормонів у льотного складу. Встановлено переконливий
зв’язок між ступенем контамінації слизової оболонки та рівнем
інтестинальних гормонів. Встановлено, що інфекція НР є одним із
провідних етіологічних чинників у розвитку функціональної диспепсії у
пілотів.

Поглиблено уявлення про моторно-евакуаторні порушення шлунка при
функціональній диспепсії, апробовано методику визначення порушень
евакуації за допомогою ультразвукового методу дослідження.

Визначені критерії для діагностики, лікування та реабілітації різних
варіантів функціональної диспепсії у льотного складу, а також
ефективність застосування медикаментозних і немедикаментозних засобів.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновані оптимальні
методики діагностики та лікування у льотного складу. В документи, що
регламентують медичний контроль за льотним складом, буде введене поняття
функціональної диспепсії, яке не буде обмежувати професійної діяльності
пілотів. На ранньому етапі розвитку функціональних порушень
рекомендовано проводити адекватні лікувально-профілактичні заходи. Це
дозволить зменшити рівень дискваліфікації льотного складу та в кінцевому
підсумку зберегти значні кошти, витрачені на навчання і підготовку
пілотів.

Впровадження результатів роботи в практику. Отримані результати
впроваджені в практику роботи ряду закладів: Центру аерокосмічної
медицини Військово-медичного Центру Військово-повітряних сил ЗС України
(ВМЦ ВПС) (м. Вінниця), Центру санаторного лікування
Військово-повітряних сил ЗС України та Центру спеціальної підготовки,
виживання та реабілітації льотного складу Військово-повітряних сил ЗС
України (м. Судак), Інституту гастроентерології АМН України (м.
Дніпропетровськ), Інституту невідкладної та відновлювальної хірургії АМН
України (м. Донецьк), Чернівецької та Хмельницької обласних лікарень,
клінічних лікарень №2 м. Харкова, №5 м. Полтави, №2 м. Запоріжжя, №5 м.
Дніпропетровська, медичного центру “INTA-SANA” (м. Одеса).

Результати дослідження використовуються у навчальному процесі на
факультетах післядипломної освіти Дніпропетровської та Тернопільської
медичних академій, Харківської та Запорізької медичних академій
післядипломної освіти, кафедрі госпітальної терапії Української медичної
стоматологічної академії (м. Полтава), кафедрах авіаційної, морської
медицини та психофізіології, військово-профілактичної медицини,
військової терапії Української військово-медичної академії (м. Київ).
Крім того, вони будуть рекомендовані для внесення змін до діючого наказу
Міністра оборони України (Наказ МО України №2 від 2 січня 1994 року),
який регламентує медичний контроль ЛС.

Особистий внесок здобувача. Автором здійснено розробку концепції
дослідження, проведено аналіз та узагальнення спеціальної літератури,
розроблено основні завдання та методологію дослідження, проведена
самостійна курація й обстеження хворих. Дисертантом особисто проведена
систематизація отриманих даних, їх статистична обробка, узагальнення
результатів дослідження.

Автором обґрунтовані висновки, практичні рекомендації, які випливають з
результатів досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
доповідались на Республіканській науково-практичній конференції
“Досягнення та невирішені питання гастроентерології” (Харків, 1998); VI,
VII, VIII, ІХ конференціях гастроентерологів Військово-повітряних Сил
України (Вінниця, 2000, 2001, 2002, 2003); VIII науково-практичній та
навчально-методичній конференції “Актуальні питання хірургії органів
травлення, гнійно-септичних захворювань та проблеми викладання загальної
хірургії в медичних вузах України” співробітників кафедр загальної
хірургії медичних вузів України (Вінниця, 2001); ІV науково-практичній
міжобласній конференції “Досягнення, проблеми та перспективи терапії на
початку нового століття” (Вінниця, 2001); ІV Всеукраїнській
науково-практичній конференції з міжнародною участю “Нове в клінічній
фармакології й фармакотерапії захворювань внутрішніх органів” (Харків,
2002); Республіканській науково-практичній конференції
“Гастроентерологія ХХІ століття: теперішнє і майбутнє” (Харків, 2002);
засіданні Вінницької об’єднаної міжрегіональної школи гастроентерологів,
лікарів сімейної медицини, амбулаторно-поліклінічних закладів та швидкої
допомоги “Нове у діагностиці та лікуванні захворювань органів травлення”
(Вінниця, 2002); науково-практичній конференції з міжнародною участю
“Клінічна фармакологія метаболічних коректорів та взаємодія ліків в
клінічній практиці” (Київ – Вінниця, 2002); зборах керівного складу
медичної служби Військово-повітряних сил ЗС України “Основні шляхи
покращення медичного забезпечення Військово-повітряних сил ЗС України”
(Вінниця, 2003); науково-практичній конференції “Стан та перспективи
розвитку авіаційної медицини” (Вінниця, 2003); міжнародній
науково-практичній конференції “Пошук, рятування та виживання в авіації.
Медичні аспекти” (Судак, 2003); науково-практичній конференції
“Біопсихосоціальні аспекти здоров’я” (Вінниця, 2003); науково-практичній
конференції “Сучасний стан та шляхи удосконалення лікарсько-льотної
експертизи як складової безпеки польотів” (Вінниця, 2003);
науково-практичній конференції “Сучасні аспекти гастроентерології та
лікувально-оздоровчого лікування” (Дніпропетровськ, 2004);
науково-практичній конференції “Клінічна авіаційна медицина: сучасний
стан, перспективи розвитку, вплив на льотне довголіття та безпеку
польотів” (Вінниця, 2004).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 34 наукових праці (з
них 16 без співавторів): 22 статті у наукових журналах, 2 статті у
збірниках наукових праць, (з них 21 у фахових медичних виданнях,
рекомендованих ВАК України), 2 деклараційних патенти, 4 розділи у
монографіях, 5 тез.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 286 сторінках
принтерного тексту і складається із вступу, 6 розділів, аналізу та
узагальнення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій,
переліку використаних джерел літератури, який містить 315 назв робіт, з
них 172 кирилицею і 143 латиницею. Робота ілюстрована 49 таблицями та 30
рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Виходячи з мети та завдань, поставлених
у роботі, вона була умовно розділена на чотири етапи.

На першому етапі об’єктом ретроспективного дослідження були всі пілоти,
які перебували в ВМЦ ВПС із тих чи інших причин за останні три роки.
Після аналізу проведених досліджень з метою встановлення клінічних та
морфо-функціональних аспектів гастродуоденальної патології у ЛС, які
передували виникненню ЕВУ ГДЗ було обстежено 300 пілотів. Серед них –
усі чоловіки у віці від 24 до 50 років, які поступили в ВМЦ ВПС на
планову лікарсько-льотну експертизу на предмет визначення придатності до
льотної роботи. Усім обстеженим були проведені клінічні, біохімічні та
інструментальні дослідження, огляди всіх лікарів – фахівців в об’ємі,
передбаченому для проходження лікарсько-льотної комісії.

У зв’язку з тим, що основною причиною дискваліфікації ЛС є захворювання
органів травлення, зокрема, ЕВУ гастродуоденальної слизової оболонки
(ГДСО), а також, враховуючи те, що страх дискваліфікації змушує пілотів
приховувати наявність диспепсичних симптомів, усім досліджуваним
проводилася езофагогастродуоденоскопія (ЕФГДС). Крім того, додатково
проводилося морфологічне дослідження СОШ, базальна рН-метрія шлунка і
ДПК, визначався ступінь контамінації НР (уреазним та цитологічним
методами), досліджувалася моторно-евакуаторна функція шлунка (за
допомогою ультразвукового методу). В окремих випадках при наявності
показань проводилася інтраезофагеальна стимульована (міжтравна) рН –
метрія.

Аналіз проведених досліджень дозволив вивчити морфо-функціональні
порушення, які супроводжували органічні та запальні ураження ГДЗ у
льотного складу.

На другому етапі було обстежено пілотів (150 чол.) із ФД у віці від 25
до 54 років. Крім того, в якості групи порівняння, а також для вивчення
особливостей перебігу захворювання у ЛС було обстежено групу пацієнтів
із 30 чоловіків ( у віці від 25 до 50 років), які звернулися у ВМЦ ВПС
України з диспепсичними скаргами і в яких при проведені ендоскопічного
дослідження не було виявлено органічних уражень верхнього відділу ШКТ.
Усі пацієнти пройшли комплексне загально-клінічне обстеження. Був
ретельно вивчений анамнез, проведений комплекс клінічних, біохімічних,
інструментальних та морфологічних досліджень. Крім того, пілоти всебічно
оглядалися лікарями-фахівцями в обсязі, передбаченому для проходження
лікарсько-льотної експертизи. Даний підхід дозволив виключити інші
захворювання внутрішніх органів. А аналіз проведених досліджень дозволив
установити особливості перебігу захворювання та відпрацювати підходи до
лікування й реабілітації льотного складу із ФД.

Результати досліджень на третьому та четвертому етапах роботи дозволили
оцінити ефективність запропонованих методик лікування на досягнення
ремісії захворювання, сформулювати диференційований підхід до
призначення різних варіантів терапії в залежності від особливостей
перебігу патологічного процесу.

Всі обстежувані були поділені на 3 вікові групи, із них у віці від 24 до
34 років – 24,7%, у віці від 35 до 45 років – 65,3% і старші 45 років –
10,0%. Розподіл за віком був пов’язаний з особливостями проходження
лікарсько-льотної експертизи.

Клінічний аналіз крові проводили за допомогою гематологічного
аналізатора “Digicell-800” (США).

Рівень цукру в крові, білірубіну і його фракцій, аланінамінотрансферази,
аспартатамінотрансферази, креатиніну, сечовини, загального білка,
холестерину визначали на біохімічних аналізаторах “СОВАS МIRА Рlus”
(Швейцарія) і “КОNЕ” (Фінляндія) фотометричним методом.

Копрологічне дослідження проводили мікроскопічно із реакцією на
приховану кров і наявність жовчних пігментів.

Результати ЕФГДС дозволяли виключити випадки ЕВУ шлунка і ДПК, грижі
стравохідного отвору діафрагми, гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
(ГЕРХ), раку шлунка. Використовували фіброгастродуоденоскоп
“OLIMPUS-GIF”, тип Е з відеосистемою фірми “Pentax”. Картину, що
спостерігалася, оцінювали відповідно із загальноприйнятими критеріями
міжнародної термінології і діагностичними критеріями в ендоскопії
травного тракту (З. Маржатка, 1996). При запальному процесі спостерігали
наступні зміни СОШ: ерітему, гіперемію, застійну СОШ або гастропатію.
При патологічних змінах слизової оболонки ДПК – червону (гіперемовану)
слизову оболонку, застійну слизову оболонку, бульбопатію. Наявність
жовчі в шлунку або підтікання її з воротаря під час дослідження
розцінювали як прояв дуоденогастрального рефлюксу.

Поряд із візуальною ендоскопічною оцінкою гастродуоденальної слизової
оболонки проводилося її гістологічне дослідження. Біоптати на
гістологічне дослідження отримували таким способом: два фрагменти з
антрального відділу в 2 см від воротаря (по великій і малій кривизні),
два – із тіла шлунка (по великій і малій кривизні), приблизно в 8 см від
кардії, один – із кута шлунка. Морфологічними критеріями ХГ вважали такі
загальновизнані ознаки: гіперплазію епітелію, лімфомакрофагальну
інфільтрацію, гіперплазію покрівно-виямчатого епітелію, подовження шийок
шлункових залоз, лімфоплазмоцитарну інфільтрацію, кістозні перетворення,
фіброз, некроз, атрофію залозистого епітелію, ерозування СОШ, дисплазію
й метаплазію епітелію. За допомогою морфологічного методу дослідження
також були вивчені ступені запалення слизової шлунка.

Ступінь контамінації СОШ НР визначали за допомогою уреазного тесту і
цитологічного методу, при цьому застосовували вітчизняний уреазний тест
і модифіковану методику цитологічного дослідження безпосередньо в
ендоскопічному кабінеті (І.О. Вільцанюк з співавт., 2001, патент 42200А
від 15.10.2001). Біоптати фіксувалися в 1,0–1,5% розчині
фосфорновольфрамової кислоти та забарвлювались із застосуванням
відкритого полум’я, при цьому в якості барвника використовували Азур II,
гліцерин і воду.

Оцінка результатів цитологічного дослідження НР проводилася за
загальноприйнятою методикою: слабкий ступінь – до 20 мікроорганізмів у
полі зору, середній – 20-50 мікроорганізмів у полі зору, високий більше
50 мікроорганізмів у полі зору (Л.І. Аруін, В.А. Ісаков, 1995). Уреазний
тест вважався позитивним при зміні жовтого розчину на малиновий після
поміщення в нього біоптату антрального відділу шлунка.

За допомогою рН-метрії досліджували кислотоутворюючу,
кислотонейтралізуючу функції шлунка, а також олужнюючу функцію ДПК.
Визначення базальної секреції шлунка та ДПК проводили одночасно з
ендоскопічним дослідженням. Для реалізації даної методики
використовували серійні вітчизняні апарати “ИКЖ-2” та “ЭЛТЕС-904”
(виробництво спеціального конструкторського бюро медичної електротехніки
м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області) із комплектами
рН-мікрозондів. Дослідження проводилося в такий спосіб: після закінчення
ендоскопічного огляду, не виходячи з цибулини ДПК, рН-мікрозонд (одна
рН-олива) вводили через біопсійний канал ендоскопу в порожнину цибулини.
Далі під візуальним контролем, піднімаючи вгору, проводили вимірювання
рН у цибулині ДПК, антральному та кардіальному відділах шлунка.
Тривалість дослідження – 15 хвилин.

По інтенсивності кислотоутворення натщесерце в тілі шлунка розрізняли
наступні показники активності: рН менше 1,5 од. визначали як
“сильнокислий шлунок”, рН від 1,6 до 3,0 од. – “кислий шлунок”, рН від
3,1 до 5,0 од. – “слабокислий шлунок”; за рівнем кислотонейтралізації
лужним секретом залоз антрального відділу: рН менш 3,0 од. –
декомпенсований шлунок, рН більше 3,1 од. – компенсований шлунок. У
нормальних умовах концентрація водневих іонів у початковому відділі ДПК
складає 7,0 – 8,0 од. рН, зрідка в поодиноких випадках – до 6,0 – 5,0
од. рН. У зв’язку з цим, реєстрація зниження рН менше 5,0 од. свідчила
про закислення ДПК і порушення її олужнюючої функції.

Для уточнення показників базальної рН-метрії проводили стимульовану
(міжтравну) рН-метрію. У цьому випадку застосовували апарат “ЭЛТЕС-904”
із двоканальними рН-мікрозондами (дві рН-оливи). Дослідження проводили
через 2 години після звичайного сніданку (міжтравна або друга фаза
секреції). Для виміру рН шлунка двоканальний рН-мікрозонд вводили
обстежуваному через рот (у випадках вираженого блювотного рефлексу –
через ніс). При введенні двоканального рН зонду в порожнину шлунка першу
(нижню) рН-оливу встановлювали в антральному відділі шлунка, а другу
(верхню) – у тілі. Це дозволяло за показниками рН в області тіла шлунка
оцінити його кислотоутворюючу функцію, а в області антрального відділу –
його кислотонейтралізуючу функцію. Після цього враховували показники рН
у початковому відділі ДПК, для чого після проведення інтрагастральної
рН-метрії обстежуваний заковтував ще 5-10 см зонду і, як наслідок цього,
перша рН-олива надходила у проксимальний відділ ДПК, а друга –
залишалася в тілі шлунка. Перехід до слабокислих показників рН (менше
5,0 од.) чи реєстрація лужних значень рН (7,0-8,0 од.) свідчили про
надходження першої рН-оливи в досліджувану частину ДПК. Тривалість
дослідження – 15 хвилин (В.М. Мавродій, 1996).

З метою виключення ГЕРХ (при наявності у пацієнтів навіть нечастих
проявів печії) одночасно зі стимульованою, проводили інтраезофагеальну
рН-метрію. Після реєстрації показників рН у порожнині шлунка, другу
(верхню) рН-оливу повільно підтягували назад у дистальний відділ
стравоходу і встановлювали на висоті 2-3 см вище кардії. Підтвердженням
закидів агресивного шлункового вмісту в дистальний відділ стравоходу і
його закислення були показання рН менш 4,0 од., або періодичне, не менше
2-3 разів у хвилину, підвищення концентрації водневих іонів до рівня рН,
що відповідає суміжному відділу шлунка. В нормальних умовах у
дистальному відділі стравоходу концентрація водневих іонів складає
7,0-8,0 од. рН. Дослідження хворого проводили в положенні сидячи, із
нахилом тулуба вперед на 45°, тривалість експозиції – 15 хвилин.

На підставі власних досліджень встановлено, що проведення рН-метрії в
базальних умовах, у пілотів із ФД, є недостатньо інформативним, тому що
харчова стимуляція секреторної функції шлунка (міжтравна рН-метрія),
зменшуючи кількість пілотів із надмірним кислотоутворенням у тілі,
збільшує число обстежуваних із декомпенсованим шлунком і порушеною
олужнюючою функцією ДПК. Тому саме дана методика використовувалася для
визначення секреторної функції шлунка й встановлення ефективності дії
різних методів лікування пілотів із ФД. У цьому випадку застосовували
апарат “ЭЛТЕС-904” із двоканальними рН-мікрозондами.

Моторно-евакуаторну функцію досліджували за допомогою ультразвукового
методу (З.А. Лемешко 1996, 1997, 2003). Застосовували апарат УЗД “Аlока
– 200”. Використовувалися лінійний і конвексний датчики 3,5 Мгц.
Натщесерце обстежуваний випивав 500 мл фізіологічного розчину (25-35°С).
Для визначення періоду напіввиведення вмісту шлунка відразу після
прийому фізіологічного розчину (у положенні стоячи) вимірювали площу
поперечного перерізу антрального відділу в найбільш широкій частині
(S1), площу поперечного перерізу тіла шлунка (S2) і висоту рівня стовпа
рідини тіла шлунка (h). Обчислювали показник об’єму шлунка (не об’єм!)
за формулою: V n =a(S 1n +S 2n x h n /h 0), де, а – коефіцієнт
розмірності, рівний 1 од. виміру,

n – номер виміру.

Вимірювання повторювали з інтервалом у 10 хв. Час, через який показник
об’єму зменшувався у два рази в порівнянні з вихідною величиною,
отриманою при першій серії вимірювань, був величиною періоду
напіввиведення вмісту шлунка. Період напіввиведення вмісту шлунка є
основним показником моторно-евакуаторної функції шлунка. У нормі в
здорових людей період напіввиведення складає близько 15 хвилин, у
середньому – 8-22 хв. При прискореній евакуації вмісту шлунка період
напіввиведення складає менше 8 хвилин. Уповільненням евакуації вважали
період напіввиведення більше 22 хвилин.

Вміст гастрину – 17 (G-17) в сироватці крові пацієнтів визначали методом
імуноферментного аналізу (ІФА) із використанням набору реактивів
„ВІОНІТ” (Фінляндія). Вміст соматостатину в плазмі крові визначався
набором реактивів „Peninsula laboratories, inc” (США) методом ІФА.

При оцінці психологічного профілю для визначення вираженості рівня
тривожності використовували шкалу реактивної та особистісної тривожності
Ч.Д. Спілбергера в модифікації Ю.Л. Ханіна (Д.Я. Райгородський, 1998;
Л.Ф. Бурлачук, С.М. Морозов, 1999). Особистість обстежуваних вивчали за
допомогою комп’ютерної версії стандартного багатофакторного
особистісного опитувальника (ММРІ тест). Інтерпретація профілів
базувалася на розробленій Л.М. Собчик (2000) теорії провідних тенденцій
і закладеної в її основі типології індивідуально-особистісних
властивостей.

Статистичний аналіз результатів дослідження включав розрахунок
двостороннього критерію Стьюдента для парних та непов’язаних вибірок.
Для дослідження парного зв’язку застосовані парний коефіцієнт кореляції
Пірсона (r) і ранговий коефіцієнт кореляції Спірмена (?).

Результати власних досліджень та їх обговорення. На підставі даних
ретроспективного аналізу встановлено, що у пілотів, які прибувають до
ВМЦ ВПС на планову стаціонарну лікарсько-льотну експертизу на предмет
визначення придатності до льотної роботи з діагнозом “здоровий”,
протягом останніх років у великій кількості випадків виявляються ЕВУ
слизової оболонки ГДЗ. При цьому скарг на стан здоров’я, зокрема
диспепсичного характеру, пілоти не пред’являють. Встановлено, що ЕВУ
частіше виникають у пілотів у віці від 35 до 45 років. Діагностика цих
захворювань утруднена у зв’язку з дисимуляцією пілотами диспепсичних
проявів через страх дискваліфікації, а також стертим або безсимптомним
перебігом патологічного процесу, який виявляється переважно тільки при
ендоскопічному дослідженні, як правило, на планових медичних оглядах.

При цілеспрямованому опитуванні пілотів, у яких були виявлені ЕВУ ГДСО,
встановлено, що протягом останніх 2-3 років, до виявлення ЕВУ, їх
турбували періодичний біль або дискомфорт в епігастральній ділянці,
почуття раннього насичення чи переповнення в епігастрії після їжі,
печія, нудота, тобто в обстежених пілотів були присутні симптоми
диспепсії. Дані симптоми пілоти пов’язували з особливостями харчування і
за медичною допомогою не звертались.

Таким чином, можна зробити висновок, що виникненню ЕВУ у льотного
складу, передує період, що може бути охарактеризований, як стан
передхвороби. Тобто у пілотів при відсутності органічних уражень СОШ
були присутні симптоми диспепсії, але вони їх приховували.

При проведенні аналізу першого етапу досліджень встановлено, що
морфологічним субстратом ЕВУ у ЛС є запалення, атрофія та перебудова
епітелію СОШ (ЕВУ виявлені у 22,0% обстежених пілотів). При цьому ознаки
порушення регенерації й диференціації епітелію СОШ були присутні в усіх
обстежених. Ці гістологічні ознаки відповідають основним змінам, із яких
складається морфологічна картина ХГ. Скарг на стан здоров’я, у тому
числі і гастроентерологічного характеру, обстежувані не пред’являли.

Таким чином, можна зробити висновок, що у ЛС ЕВУ виникають на фоні
активного ХГ. Крім того, встановлено, що локалізації ураження ГДСО
відповідає визначений ступінь контамінації СОШ НР. Високий ступінь
контамінації більш характерний для ЕВУ ДПК, а слабкий – для ЕВУ шлунка.
Одночасно виявлено, що визначальним моментом патогенезу виникнення ЕВУ є
наявність декомпенсації кислотонейтралізуючої функції антрального
відділу шлунка і, як наслідок цього – порушення олужнюючої функції ДПК
із закисленням її проксимального відділу. Ступінь кислотоутворюючої
функції тіла шлунка у виникненні ЕВУ ГДЗ у ЛС не є провідною. Різні
порушення моторно-евакуаторної функції шлунка при цьому істотної ролі у
патогенезі захворювання не відіграють, швидше за все вони обумовлюють
клінічну симптоматику захворювання.

Морфологічна характеристика СОШ у пілотів із гастродуоденальною
патологією. Аналіз одержаних результатів досліджень у пілотів без ЕВУ
(234 чол.) виявив, що ендоскопічна картина слизової оболонки ГДЗ чіткої
залежності від морфологічної характеристики СОШ не має. У 55,5% пілотів,
у яких при ЕФГДС був встановлений варіант норми, при гістологічному
дослідженні виявлений ХГ. При цьому досить часто він супроводжувався
дисплазією та метаплазією епітелію. В той же час, у 76,3% випадків
нормальна в морфологічному відношенні СОШ при ендоскопічному дослідженні
була описана як патологічна з ознаками запального процесу.

Отже, спираючись на отримані результати, можна зробити висновок, що
визначальним моментом в обстеженні й винесенні експертного рішення у
льотного складу є морфологічне дослідження СОШ. ЕФГДС необхідна для
виключення ЕВУ й інших органічних уражень ГДСО, а також для отримання
біопсії й проведення ендоскопічної рН-метрії.

Подальший аналіз результатів морфологічних досліджень дозволив
встановити, що для пілотів із гістологічно нормальною СОШ (38 чол.)
характерні певні особливості. Так, незалежно від віку пілотів нормальна
СОШ зустрічається практично однаково часто серед трьох вікових груп. При
цьому спостерігалася нормальна олужнююча функція ДПК та компенсована
кислотонейтралізуюча функція лужних залоз антрального відділу шлунка у
всіх досліджуваних, незважаючи на високий відсоток наявності
сильнокислого шлунка за рівнем кислотоутворення в тілі (68,4±7,94%, р 0,05). Незначну кількість пілотів із закисленням
проксимального відділу ДПК (14,8±6,84%% – при активному та 0±0,51% –
неактивному ХГ, р 0,05). При цьому кількість пілотів із сильнокислим
шлунком зменшилась на 16,6%. В той же час, кількість пілотів із
декомпенсацією кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка
зросла на 10,0%, а із закисленням проксимального відділу ДПК – на 4,7%.
Найчастіше (62,2%) подібна ситуація спостерігалася в пілотів у віці від
35 до 45 років (р ( 0,05).

Найбільша кількість порушень евакуації (64,3%) також відзначалася в ЛС у
віці від 35 до 45 років (р ( 0,05). У той же час, у всіх вікових групах
спостерігалися дисмоторні прояви евакуації вмісту шлунка, тобто період
напіввиведення не співпадав із показниками частоти й амплітуди
перистальтики в одного і того ж досліджуваного. Істотних відмінностей у
порушенні евакуаторної функції шлунка в залежності від ступеня
лімфоплазмоцитарної інфільтрації СОШ не виявлено (р > 0,05).

Проаналізувавши показники контамінації СОШ НР у пілотів із ФД, можна
зробити висновок, що кількість інфікованих пілотів досить значна (90,7%
– 93,3%, в залежності від застосовуваного методу дослідження), при цьому
переважав високий і середній рівень контамінації незалежно від віку
досліджуваних (р ( 0,05). Мав місце збіг результатів застосування
цитологічного методу дослідження й уреазного тесту при високому й
середньому ступенях контамінації СОШ НР і їх розбіжність у випадках
відсутності мікроорганізму і слабкого ступеня контамінації (р > 0,05).

Визначення рівня соматостатину в плазмі крові виконано в 90 пацієнтів,
рівня сироваткового базального і стимульованого гастрину – у 45 пілотів.
Порівняльний аналіз рівня соматостатину в обстежених хворих не виявив
суттєвого кореляційного зв’язку з моторно-евакуаторною і секреторною
функціями шлунку (r(0,17; ?(0,12). Насамперед був відсутній очікуваний
більш високий рівень соматостатину при слабокислому шлунку і більш
низький – при сильнокислому (р > 0,05). Аналогічна ситуація
спостерігалася між рівнем соматостатину в плазмі крові і станом
кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка (r(0,19;
?(0,13). Так, наприклад, при сильнокислому шлунку вміст соматостатину в
плазмі крові 3,88 ( 0,9 нг/мл, при кислому – 4,12 ( 1,5 нг/мл (р >
0,05), при слабокислому – 3,12 (0,8 нг/мл (р > 0,05). У пілотів із
декомпенсацією кислотонейтралізуючої функції антрального відділу, в
плазмі крові виявили 4,58 ( 1,6 нг/мл соматостатину, а в пацієнтів із
компенсованою кислотонейтралізуючою функцією – 4,36 ( 1,4 нг/мл (р >
0,05). Показники рівнів соматостатину при проведенні стимульованої та
базальної рН-метрії практично не відрізнялися (4,91 ( 1,6 нг/мл та 4,39
( 1,3 нг/мл відповідно, р ( 0,05). Більш високий рівень соматостатину
(5,89 ( 1,7 нг/мл) спостерігався в пілотів із уповільненою
моторно-евакуаторною функцією шлунка. При прискореній моториці рівень
соматостатину був трохи нижче 3,37 ( 0,7 нг/мл (р > 0,05). Однак і при
нормальній моторно-евакуаторній функції шлунку рівень соматостатину
іноді коливався від 5,12 нг/мл до 3,07 нг/мл. Схожа ситуація
спостерігалася і з рівнями базального і стимульованого сироваткового
гастрину.

Виявлена чітка залежність рівнів досліджуваних гормонів від наявності НР
на СОШ, але не від ступеня контамінації. Так при високому ступені
контамінації середній вміст соматостатину в плазмі крові знаходився на
рівні 2,81( 0,6 нг/мл, при середньому – 3,85 ( 0,7 нг/мл (р > 0,05),
слабкому ступені контамінації – 4,44 ( 0,9 нг/мл (р > 0,05). При
відсутності НР на СОШ рівень соматостатину в середньому становив 5,49 (
0,9 нг/мл (р ( 0,05). Аналогічна картина спостерігалася також при
дослідженні рівнів сироваткового гастрину. Так у НР-позитивних пілотів
рівень базального гастрину (8,36 ( 1,2 пмоль/л) вірогідно вищий, ніж у
пацієнтів у яких НР відсутній (4,12 ( 0,6 пмоль/л, р ( 0,01). У той же
час, рівень стимульованого гастрину (4,83 ( 0,8 пмоль/л) у цих же
пілотів вірогідно нижчий, ніж у не інфікованих пацієнтів (7,95 ( 1,1
пмоль/л, р ( 0,05).

За отриманими даними можна зробити висновок, що контамінація СОШ НР
знижує вміст соматостатину в плазмі крові і порушує взаємовідношення між
рівнями базального і стимульованого сироваткового гастрину. Рівень
базального гастрину при цьому підвищується, а рівень стимульованого –
знижується, тоді як у не інфікованих пілотів має місце протилежна
картина з переважанням рівня стимульованого гастрину над базальним (р (
0,05) (рис. 1).

* – р 0,05) і високий показник особистісної тривожності до
помірного рівня (від 37,6±7,1 до 40,5±7,9, р > 0,05). Така дисоціація
між рівнями особистісної та ситуативної тривожності у цих групах може
бути обумовлена відмінностями захисних психологічних механізмів, що вже
є характерним для психосоматичного аспекту захворювань
шлунково-кишкового тракту. Актуальність отриманих даних пов’язана з
можливістю доклінічного виявлення вказаних нозологій, вчасною
орієнтацією у виборі необхідного подальшого поглибленого обстеження і
відповідних профілактичних або у разі потреби лікувальних заходів.

Однак характерність такої дисоціації для всього спектру патології ГДЗ і
відсутність відмінностей (р > 0,05) між окремими нозологіями зумовлює
використання цього обстеження лише у якості орієнтувального (рис. 2).

Показники рівнів тривожності співпадають з особистісними властивостями
обстеженого контингенту визначеними за методикою ММРІ. В особистісному
профілі цих осіб переважали піки по 2-й та 1-й шкалах. Підвищення по 2-й
шкалі – шкалі песимістичності, або депресивності, характерні для
пацієнтів із слабким типом вищої нервової діяльності. У незначної групи
осіб пік по 2-й шкалі знаходився в межах 65Т—75Т і виявляв акцентуацію
по гіпотимному (гіпостенічному) типу.

Р1 – ситуативна тривожність Р2 – особистісна тривожність

Всі отримані значення р > 0,05.

Рис. 2. Рівні ситуативної та особистісної тривожності у пілотів із
функціональною патологією – 1, ХГ –2, ЕВУ – 3

Окрім підвищення по 2-й шкалі, у більшості обстежених було виявлено
підвищення по 1-й шкалі. (невротичного надконтролю або іпохондрії), що
корелює з психологічною картиною шлункової патології.

У структурі невротичних розладів високі показники по 1-й шкалі (вище
70Т) характеризували іпохондричну симптоматику. Підйоми по 1-ій і 2-ій
шкалах (що і було виявлено у 91,1% обстежених пілотів) насторожує в
плані предиспозиції до гастроентерологічних захворювань, зокрема, такий
профіль вказує саме на можливість розвитку ЕВУ ГДЗ.

Звертає на себе увагу підвищення у пацієнтів показників до 70Т і вище по
шкалі L (щирість). Іноді це підвищення супроводжується високими
показниками по шкалі F (достовірність) більше 70Т. Таке підвищення за
оціночними шкалами може бути пов’язане з існуванням у осіб льотного
складу „міфічних” уявлень щодо ідеального образу пілота, військового, і
неусвідомленим бажанням відповідати цьому образу. Однак, підвищення
показників по цих шкалах ставить під сумнів достовірність інших
результатів обстеження, що і було характерним для 76,4% обстежених осіб
льотного складу.

Відсутність характерного для всіх без винятку обстежених профілю, з
чітко визначеними параметрами підвищень, збільшення показників по шкалах
достовірності вказує на можливу наявність особистісної предиспозиції,
яку однак неможливо використовувати як діагностичний критерій. І все ж
дослідження особистості є безумовно корисними для загального обстеження
пілотів і виявлення найбільш адекватного лікувального алгоритму з усіма
додатковими методами, психотерапією у тому числі.

З метою вивчення особливостей перебігу захворювання у ЛС було обстежено
30 пацієнтів контрольної групи із ФД, в яку увійшли головним чином
молоді чоловіки в віці від 24 до 45 років (80,0% від загальної кількості
обстежених). На відміну від основної групи диспепсичні прояви у
пацієнтів контрольної групи частіше спостерігалися у віці від 24 до 35
років (43,3%). При цьому виявлена наявність всіх ознак ХГ у 13,3%
пацієнтів. У 10,0% морфологічні зміни СОШ не спостерігалися. За даними
базальної рН-метрії в пацієнтів із ФД контрольної групи, на відміну від
ЛС не спостерігалося порушення олужнюючої функції проксимального відділу
ДПК (рН більше 6,0 од.) і декомпенсації лужних залоз антрального відділу
шлунка (рН більше 3,1 од.), а харчова стимуляція секреторної функції
шлунку в них не призводить до закислення проксимального відділу ДПК (рН
більше 6,0 од.) (рTHa ae „7 ¤x`„7 `„7 ph6а 1 годину до їжі через 12 годин, амоксіциліну (флемоксин-солютаб) по таблетці (500 мг) 4 рази на день через 15 хв після їжі та нітазолу (0,1 г) після їжі через 30 хв 3 рази на день. Тривалість курсу становила 7 днів. II група пацієнтів приймала де-нол (120 мг) по 1 таблетці 3 рази на день за 1 годину до їжі і 1 таблетку на ніч, амоксіцилін (флемоксин-солютаб) по 1 таблетці (500 мг) 4 рази на день через 15 хв після їжі та нітазол (0,1 г) після їжі через 30 хв 3 рази на день. Тривалість курсу 7 днів. III група пацієнтів приймала мотіліум (10 мг) по 1 таблетці за 30-40 хв до їжі 3 рази на день і 1 таблетку перед сном та фосфалюгель (1 пакет через 40 хв після їжі 3 рази на день). Тривалість курсу - 3 тижні. IV група отримувала синусоїдальні модульовані струми (СМС-терапія) та електромагнітні хвилі дециметрового діапазону (ДМХ-терапія). СМС-терапія: III- IV рід роботи по 10 хв, частота 70 Гц, глибина модуляції 50%, тривалість посилок і пауз 1-1,5 секунди, сила струму до відчуття чіткої вібрації; активний електрод площею 100 см2 розташовували в області шлунка, від лівого підребер'я вниз до пупкової області, другий - 200 см2 на хребті відповідно сегментам Т6 - Т9; процедури призначали щодня, до 12 процедур на курс лікування, апарат “Амплипульс - 4”). ДМХ-терапію проводили апаратами “Волна-2” (довгастий випромінювач розміром 16x35 см) або “Ромашка” (прямокутний випромінювач розміром 5x30 см). над проекцією осі шлунка і позаду на проекцію сегментів Т6 – Т9. Зазор 3-4 см (“Волна-2” ) або контактно на шкірі черевної стінки (“Ромашка”), потужність близько 25 Вт, експозиція 15 хв, щодня, до 12 процедур на курс лікування. В усіх групах дослідження було по 30 хворих. Окрему V групу (контрольну) складали пілоти (30 чол.) із ФД, які лікування не одержували. При формуванні груп для комплексного лікування враховували результати вищенаведених досліджень. До І групи пацієнтів (ерадикаційна терапія із застосуванням інгібітору водневої помпи та прокінетика з антацидом) були залучені НР-позитивні пілоти з надмірною активністю кислотоутворюючої функції тіла шлунка, декомпенсацією кислотонейтралізуючої функції, порушенням олужнюючої функції ДПК та уповільненням моторно-евакуаторної функції шлунка. НР- позитивні пацієнти із слабокислим та кислим шлунком без закислення проксимального відділу ДПК та різноманітними порушеннями (дисмоторні прояви, уповільнена, прискорена) моторно-евакуаторної функції склали ІІ групу дослідження (ерадикаційна терапія із застосуванням препарату вісмуту субцитрату колоїдного та фізіотерапія). Ефективність застосування ерадикаційної терапії у пацієнтів І групи відносно контамінації НР склала 83,3%. Аналіз рівня кислотоутворення й кислотонейтралізації у шлунку безпосередньо після курсу ерадикації виявив наступні особливості. Якщо до початку лікування стан кислотоутворюючої функції тіла шлунка характеризувався як сильнокислий в 66,7±8,6% випадків (1,4(0,07 од. рН) і 33,3±8,6% - як кислий (1,9(0,09 од. рН), то після курсу ерадикації сильнокислий шлунок не реєструвався. У переважної кількості обстежених (86,7±6,2%) спостерігався слабокислий шлунок (3,8(0,19 од. рН). Кислотонейтралізуюча функція антрального відділу шлунка компенсувалася в усіх пілотів (4,6(0,24 од. рН), так само, як і порушення олужнюючої функції проксимального відділу ДПК (7,5(0,25 од. рН). Отже, за досить короткий термін часу відбулося формування нормального співвідношення між кислотоутворюючою та кислотонейтралізуючою функціями шлунка, що в свою чергу дозволило досягти усунення закислення проксимального відділу ДПК. При цьому середні показники рН вірогідно вищі після курсу ерадикації (р 0,05).

Проаналізувавши динаміку рівнів соматостатину й гастрину, можна
стверджувати, що не виявлено чіткої залежності в динаміці рівнів
досліджуваних гормонів від ефекту ерадикаційної терапії. Рівень
соматостатину плазми крові в 55,0% пацієнтів знизився з 3,12 ( 0,6 до
2,01 ( 0,2 нг/мл (р > 0,05), а в 45,0% підвищився до 4,38 ( 0,8 нг/мл (р
> 0,05). Рівень базального гастрину при цьому в 70,0% пілотів також
підвищився з 9,62 ( 0,9 до 15,26 ( 4,2 пмоль/л (р > 0,05), а в 30,0%
знизився до 7,31 ( 2,7 пмоль/л (р > 0,05). Аналогічна картина
спостерігалася і з динамікою стимульованого гастрину. У 40,0% пілотів
він знизився від 4,95 (0,5 до 2,95 ( 0,5 пмоль/л (р > 0,05), а в 60,0%
підвищився до 7,25 ( 2,8 пмоль/л (р > 0,05). Можливо, це пов’язано з
особливостями механізму дії блокаторів водневої помпи, які блокують
вироблення НСl у парієтальних клітинах, суттєво впливаючи на продукцію й
співвідношення інтестинальних гормонів.

Результати вивчення інтрагастрального й інтрадуоденального рН через 4
тижні після проведення ерадикаційної терапії засвідчили, що позитивна
динаміка відсутності закислення проксимального відділу ДПК збереглася в
усього ЛС. Однак стан декомпенсації кислотонейтралізуючої функції
антрального відділу шлунка все ж таки реєструвався в 10,0 ( 5,48%
випадків (р > 0,05). Очевидно, це обумовлено тим, що в 16,7% пілотів не
вдалося досягти ерадикації НР і як наслідок цього, стану компенсації
лужних залоз антрального відділу шлунка. При цьому виявлено збільшення
кількості пілотів із сильнокислим (на 30,0%) і кислим (на 50,0%) шлунком
з одночасним зменшенням кількості пілотів із слабокислим шлунком (на
80,0%), у порівнянні з показниками, що реєструвалися безпосередньо після
закінчення ерадикаційного курсу (р 0,05) і
виявлені раніше порушення евакуації збереглися. В зв’язку з цим можна
зробити висновок, що адекватні лікувально-профілактичні заходи, які
направлені на нормалізацію моторики шлунка, доцільно застосовувати
одночасно з ерадикаційної терапією або відразу після її закінчення.

Таким чином, аналіз результатів, отриманих за допомогою спеціальних
методів дослідження, що дають уяву про перебіг ФД до початку і після
закінчення проведеного лікування, дозволяє вважати, що даний спосіб
більш ефективний у НР-позитивних пацієнтів, декомпенсацією
кислотонейтралізуючої функції антрального відділу і закисленням
проксимального відділу ДПК, при наявності надмірного кислотоутворення в
тілі шлунка. Але поряд з ерадикаційною терапією необхідно застосовувати
методики лікування, що нормалізують моторно-евакуаторну функцію
верхнього відділу ШКТ. Крім того, порушення співвідношення між рівнями
соматостатину й гастрину свідчить про недоцільність застосування даного
методу ерадикації у пацієнтів із слабокислим (по рівню кислотоутворення
в тілі) шлунком.

У ІІ групі досліджуваних (ерадикаційна терапія із застосуванням
препарату вісмуту субцитрату колоїдного) ефективність ерадикації склала
93,3%, що на 10,0% більше, ніж при застосуванні ерадикаційної терапії з
інгібітором водневої помпи (р > 0,05). Безпосередньо після проведеного
курсу ерадикації в 20,0% пілотів відзначається позитивна динаміка у
поліпшенні компенсації антрального відділу шлунка та нормалізація
олужнюючої функції проксимального відділу ДПК (13,4%). Однак у 3,3±3,26%
обстежених закислення проксимальної частини ДПК і декомпенсація лужних
залоз антрального відділу (20,0±7,30%) все ж таки збереглися (р > 0,05).
При цьому сильнокислий шлунок реєструвався в 20,0±7,30% пацієнтів, що на
33,3% менше, ніж до проведення лікування, кислий шлунок спостерігався в
56,7±9,50% чоловік, що на 6,7% більше, ніж до проведення лікування,
слабокислий – у 23,3±7,72% пілотів (на 6,6% менше, ніж до проведення
лікування). У середньому це складало 1,4(0,05; 1,9(0,08; 3,4(0,24 од.
рН, відповідно (р > 0,05). Порушену моторно-евакуаторну функцію шлунка
вдалося нормалізувати в 13,3% пацієнтів (р > 0,05).

Рівень соматостатину в плазмі крові до початку лікування в середньому
складав 3,97(0,1 нг/мл. Рівень базального гастрину до початку лікування
в середньому складав 8,36 ( 1,2 пмоль/л, а стимульованого – 4,84(1,1
пмоль/л. Після проведення курсу ерадикаційної терапії у 93,3% пілотів
середній показник рівня соматостатину зріс до 6,50(0,3 нг/мл (р
0,05). Рівень сироваткового базального гастрину також знизився в 93,3%
пацієнтів до 2,28(0,1 пмоль/л (р 0,05).

Отже, застосування даного способу ерадикаційної терапії більш ефективне
у пілотів з ФД із декомпенсацією кислотонейтралізуючої функції
антрального відділу шлунка, при слабокислому і кислому стані
кислотоутворюючої функції в тілі. Однак у пацієнтів із закисленням
проксимального відділу ДПК застосування даної терапії небажане.
Враховуючи те, що нормалізація моторно-евакуаторної функції шлунка
досягається не в усіх пацієнтів, необхідно вказану методику лікування
доповнювати адекватними заходами для нормалізації евакуації шлункового
вмісту.

В ІІІ групі дослідження після закінчення курсу лікування повної
нормалізації показників евакуації шлункового вмісту вдалося досягти в
56,7(9,05% випадків. При цьому встановилося нормальне співвідношення
показників періоду напіввиведення з показниками частоти й амплітуди
перистальтики, тобто у досліджуваних пілотів зникли дисмоторні прояви.
Слід зазначити, що відсутність позитивної динаміки в інших 43,3%±9,05
випадків обумовлена початковими порушеннями моторики за прискореним
типом. Отже, призначення цього комплексу лікування в даному разі не є
доцільним. Однак і в цьому випадку практично зникли дисмоторні прояви
евакуації шлункового вмісту й показники періоду напіввиведення, як
правило, співпадали з показниками частоти й амплітуди перистальтики (р
0,05). Однак такого ефекту у всіх пацієнтів досягти не вдалося, у
20,0±7,3% реєструвалася декомпенсація кислотонейтралізуючої функції
антрального відділу, а по концентрації водневих іонів у тілі, шлунок
характеризувався як кислий і слабокислий практично в тієї ж кількості
хворих, що і до лікування (р > 0,05). При цьому динаміки контамінації
НР, рівнів соматостатину й гастрину крові не спостерігалося. Отже,
застосування даного комплексу доцільне тільки при слабокислому і кислому
шлунку за рівнем кислотоутворення в тілі.

Враховуючи те, що в даної групи досліджуваних у більшості випадків
(56,7±0,05%) нормалізувалася моторно-евакуаторна функція шлунка, а
компенсація кислотонейтралізуючої функції антрального відділу зросла у
23,0% пацієнтів (з 56,7±9,05% до 80,0±7,3%, (р 0,05), можна зробити
висновок, що даний метод лікування відновлює порушену секреторну і
моторно-евакуаторну функції шлунка, не торкаючись функціональної
активності інтестинальних гормонів. Відомо, що інфекція НР підвищує
рівень базального гастрину з одночасним зниженням рівня стимульованого
гастрину, а рівень соматостатину при цьому нижчий ніж у пілотів, у яких
відсутній НР на СОШ. Тому можна визнати обґрунтованим сумісне проведення
ерадикаційної терапії з даним курсом лікування. При цьому спосіб
ерадикації доцільно застосовувати з урахуванням стану секреторної
функції шлунка.

Таким чином, даний комплекс лікування ефективно усуває порушення
моторно-евакуаторної функції шлунка по уповільненому типу і відновлює
нормальні взаємини між основними показниками евакуації шлункового
вмісту, періодом напіввиведення, частотою й амплітудою перистальтики.
Враховуючи позитивні результати даного курсу лікування на відновлення
кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка і, як наслідок,
зменшення кількості пілотів із закисленням проксимального відділу ДПК,
застосування даного методу доцільно після проведення ерадикаційної
терапії з включенням препарату вісмуту субцитрату колоїдного і виявленою
уповільненою евакуацією шлункового вмісту.

В ІV групі досліджуваних після закінчення курсу лікування порушення
моторно-евакуаторної функції шлунка зникли в 93,3±4,56% обстежених (р
0,05). Однак змінювались рівні соматостатину (від 3,01(0,1 нг/мл до
4,78(0,5 нг/мл) та гастрину (базальний гастрин – від 3,56(0,2 пмоль/л до
6,51(0,8 пмоль/л, стимульований гастрин від 7,12(0,6 пмоль/л до
8,11(1,3 пмоль/л) з такою направленістю, як і у пацієнтів із відсутністю
НР (р > 0,05). Відповідно, можна зробити висновок, що даний метод
лікування доцільно застосовувати як у НР – позитивних, так і в НР –
негативних пацієнтів. Слід особливо зазначити, що застосування даного
курсу фізіотерапевтичного лікування повинно добре поєднуватися з
ерадикаційною терапією в пілотів І групи дослідження, в якій на фоні
проведеного лікування порушувалися нормальні взаємини інтестинальних
гормонів.

Таким чином, запропонований метод лікування нормалізуючи різноманітні
порушення моторно-евакуаторної функції шлунка, перш за все усуває
дисмоторні прояви евакуації шлункового вмісту, одночасно компенсує
кислотонейтралізуючу функцію антрального відділу шлунка та знижує
надмірне кислотоутворення в тілі. При цьому його застосування доцільне в
поєднанні з будь-яким методом ерадикаційної терапії.

Матеріали проведених досліджень дозволяють зробити висновок про те, що
всі вивчені курси лікування мають позитивний вплив на окремі ланки
патогенезу в пацієнтів із ФД.

Найбільшим позитивним впливом на ерадикацію НР є комплекс із
застосуванням препарату вісмуту субцитрату колоїдного. Практично не
впливаючи на концентрацію водневих іонів у тілі шлунка, його
застосування формує нормальні співвідношення між кислотоутворюючою й
кислотонейтралізуючою функціями шлунка шляхом компенсації функціональної
активності лужних залоз антрального відділу, що в остаточному результаті
дозволяє домогтися усунення закислення проксимального відділу ДПК. До
недоліків даного методу відноситься недостатня корекція порушень
моторно-евакуаторної функції шлунка і надто тривале за часом відновлення
порушеної олужнюючої функції проксимального відділу ДПК.

Застосування терапії з включенням інгібітору водневої помпи також має
досить високу ерадикаційну ефективність стосовно НР. Вона достатньо
швидко усуває закислення у проксимальному відділі ДПК та зменшує
надмірну активність кислотоутворюючих залоз тіла шлунка, переводячи,
таким чином, сильнокислий шлунок у слабокислий. Однак порушується
фізіологічна рівновага секреторної функції шлунка, яка формується та
контролюється інтестинальними гормонами. Тому в періоді післядії
функціональна активність кислотоутворення знову зростає, що може знову
привести до попередніх порушень. Крім того, даний метод терапії
практично не впливає на показники моторно-евакуаторної функції. Але
запропонований курс набуває незамінності у пацієнтів із наявністю
тривалого закислення ДПК, оскільки дозволяє швидко й ефективно усунути
одну з основних причин виникнення ЕВУ цибулини ДПК.

Ефективна корекція порушеної за уповільненим типом евакуаторної функції
шлунка була характерною для пацієнтів ІІІ групи, які отримували
лікування прокінетиком і антацидом. При цьому, на наш погляд,
відбувалося зростання компенсаторної активності лужних залоз антрального
відділу шлунка (від 56,7(9,05 до 80,0(7,30%, р 0,05). Однак істотних змін
концентрації водневих іонів в тілі шлунка після закінчення такого
лікування не виявлено. В зв’язку з цим, застосування даного способу
лікування можна вважати доцільним лише в комплексі з ерадикаційною
антихелікобактерною терапією з включенням інгібітору водневої помпи і
тільки у пацієнтів з уповільненою евакуацією шлункового вмісту.

Широке застосування курсового призначення фізичних факторів стримує
забезпеченість закладів охорони здоров’я необхідним обладнанням,
зокрема, апаратами “Волна – 2”. Проте використання даного комплексу
лікування внаслідок його ефективного впливу на нормалізацію різних
порушень моторно-евакуаторної функції й відновлення нормальних взаємин
між кислотоутворюючою й кислотонейтралізуючою функціями шлунка є
доцільним у сполученні з будь-яким методом ерадикаційної терапії. Крім
того, даний метод лікування набуває актуальності для реабілітації ЛС в
санаторно-курортних умовах.

Отримані результати стали підставою для формування двох груп пілотів, до
яких було застосоване комплексне лікування. Першу групу склали пацієнти,
які одержували ерадикаційну терапію з включенням інгібітору водневої
помпи та прокінетика з антацидом. Другу – пілоти, що одержували курс
фізіотерапії й ерадикаційну терапію з включенням препарату вісмуту
субцитрату колоїдного.

Згідно керівних документів льотний склад обов’язково оглядається
стаціонарними лікарсько-льотними комісіями один раз на рік. Тому аналіз
результатів комплексного лікування на морфо-функціональний стан ГДСО та
стан верхнього відділу ШКТ у пілотів контрольної групи були вивчені
також через 1 рік.

Проаналізувавши віддалені результати комплексного лікування у пілотів І
групи можна зробити висновок про те, що його вплив на контамінацію СОШ
був ефективним в 65,0% випадків (кількість пілотів з відсутністю НР
через рік зменшилась з 75,0±9,68% до 65,0±0,69%, р>0,05). Однак варто
особливо підкреслити, що реінфікування слизової оболонки НР відбулося в
10,0% випадків з одночасним збільшенням кількості пілотів із високим
ступенем контамінації на 15,0% (з 10,0±6,71% до 25,0±9,68, р>0,05).
Також слід зазначити, що у віддаленому періоді ерозії ГДСО виникли в
10,0% пілотів, у яких ерадикації НР досягти не вдалося, а безпосередньо
після проведеного курсу лікування зберігався високий ступінь
контамінації. При практично збереженій, без істотних змін,
кислотоутворюючій функції тіла шлунка, декомпенсація лужних залоз
антрального відділу знову виникла в 35,0±10,67% (р 0,05). Крім цього, слід особливо
зазначити, що саме у 10,0% пілотів з невдалою ерадикацією НР при огляді
через 1 рік виявлялися ерозії гастродуоденальної зони. При цьому
контамінація СОШ НР із середнього ступеня перейшла у високий. Отримані
результати віддалених спостережень дозволяють оцінити ефективність
даного способу ерадикаційної терапії у 75,0±9,68%.

Оцінюючи динаміку секреторної функції верхнього відділу ШКТ, можна
навести приклад, коли закислення проксимального відділу ДПК у одного
пілота спровокувало виникнення пептичної виразки в анамнезі. Щодо знов
виниклого стану декомпенсації антрального відділу шлунка у ЛС
(15,0±7,98%), то слід зазначити, що воно супроводжувалося НР
контамінацією СОШ.

Аналіз результатів проведених спостережень свідчить про відсутність у
переважної більшості пацієнтів (85,0±7,98%) негативної динаміки
моторно-евакуаторної функції шлунка при нормальній евакуації шлункового
вмісту.

Порівняння результатів досліджень безпосередньо після лікування та через
1 рік у пілотів ІІ групи можна зробити висновок, що невдала ерадикаційна
терапія призвела до виникнення ЕВУ ГДСО, ознак ХГ і різноманіття
функціональних порушень верхнього відділу ШКТ. У той же час відновлення
нормальної морфологічної структури СОШ (у 85,0±7,98% ЛС, р 0,05). Компенсація
кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка збереглася
тільки у 20,0±7,3% пацієнтів. Закислення проксимальної частини ДПК
відмічалось у 33,3±8,6% обстежених при відсутності порушення олужнюючої
функції ДПК у всіх пілотів на початку спостереження (р 0,05). Отже,
відсутність адекватного лікування призвела до збільшення числа пацієнтів
із закисленням проксимального відділу ДПК і декомпенсацією
кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка. Слід
зазначити, що даний стан секреторної функції шлунка може сприяти
виникненню ЕВУ ГДСО.

Аналіз даних моторно-евакуаторної функції шлунка показав, що як і у
випадку з секреторною функцією верхнього відділу ШКТ, відсутність
лікувально-профілактичних заходів обумовила збільшення кількості пілотів
із дисмоторними порушеннями евакуації шлункового вмісту на 36,6% (з
90,0±5,48% до 53,4±9,11%, р 0,05) і підвищення показника
особистісної тривожності до помірного рівня (від 37,6±7,1 до 40,5±7,9, р
> 0,05). З результатами визначення рівня тривожності співпадали і
визначені по методиці ММРІ особистісні властивості обстеженого
контингенту. Однак характерність такої дисоціації для всього спектру
гастродуоденальної патології і відсутність достовірних відмінностей між
окремими нозологіями (р > 0,05) зумовлює використання цього обстеження
лише у якості орієнтувального.

Застосування ерадикаційної терапії із включенням препарату вісмуту
субцитрату колоїдного більш сприятливо впливає на відновлення
співвідношення між рівнями соматостатину й гастрину (р
0,05) та гастрину в бік перевищення стимульованого (8,11±1,3 пмоль/л)
над базальним (6,51±0,8 пмоль/л, р > 0,05).

Комплексне лікування з диференційованим призначенням медикаментозних та
немедикаментозних засобів обумовлює досягнення однонаправлених ефектів,
що полягають в усуненні морфо-функціональних ознак захворювання. При
комплексному лікуванні пілотів із резервним способом ерадикаційної
терапії та преформованими фізичними факторами через 1 рік обумовлює
нормальні взаємовідносини між секреторною, моторно-евакуаторною
функціями шлунка і дванадцятипалої кишки та відновлює гістологічно
нормальну слизову оболонку шлунка в 85,0% пацієнтів.

Застосування ерадикаційної терапії у льотного складу із функціональною
диспепсією суттєво не впливає на стан моторно-евакуаторної функції
шлунка (р > 0,05). При цьому ерадикація НР дозволяє попередити подальше
прогресування запально-дистрофічних змін слизової оболонки шлунка та
нормалізує взаємовідносини між кислотоутворюючою й кислотонейтралізуючою
функціями шлунка (75,0%). Тому ерадикація є доцільною для всіх пілотів
незалежно від функціонального стану гастродуоденальної зони.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. При встановленні діагнозу ФД у льотного складу доцільно
використовувати клінічні й біохімічні аналізи крові, копрологічне
дослідження, езофагогастродуоденоскопію, патоморфологічне дослідження
біоптатів слизової шлунка, визначення контамінації НР, ультразвукове
дослідження органів черевної порожнини з визначенням
моторно-евакуаторної функції шлунка, базальну та стимульовану рН-метрію.

2. Адекватні лікувально-профілактичних заходи необхідно виконувати
обов’язково всім пілотам із виявленими запально-дистрофічними змінами
СОШ, секреторними та моторно-евакуаторними порушеннями ГДЗ навіть при
відсутності скарг. Застосування медикаментозних методів лікування у ЛС
доцільно проводити з урахуванням стану кислотонейтралізуючої функції
антрального відділу шлунка, стану кислотоутворення в тілі, олужнюючої
функції ДПК та наявності НР. Призначення немедикаментозних методів для
проведення реабілітаційних заходів можливо без урахування секреторної
функції шлунка.

3. Ерадикаційну терапію з включенням препарату вісмуту субцитрату
колоїдного доцільно застосовувати в НР-позитивних пілотів із ФД, при
наявності слабокислого (3,1-5,0 од. рН) і кислого (1,6-3,0 од. рН) стану
кислотоутворюючої функції тіла шлунка. Де-нол 120 мг 4 рази на день,
амоксіцилін (флемоксін-солютаб) 500 мг 4 рази на день та нітазол 100 мг
3 рази на день. Тривалість курсу 7 днів. При цьому у пацієнтів із
закисленням проксимального відділу ДПК (рН менше 6,0 од.) застосування
даного способу ерадикації небажано в зв’язку з тим, що нормалізація
порушеної олужнюючої функції проксимального відділу ДПК досягається у
незначної кількості пацієнтів.

4. Ерадикаційну терапію із включенням блокатора водневої помпи, доцільно
застосовувати при сильнокислому шлунку (рН менше 1,5 од.) декомпенсації
антрального відділу (рН менш 3,0 од.) та закисленням проксимального
відділу ДПК (рН менше 6,0 од.). Омепразол по 20 мг 2 рази на день,
амоксіцилін (флемоксін-солютаб) та нітазол за вищенаведеною схемою.
Тривалість курсу 7 днів. При цьому порушення співвідношення між рівнями
соматостатину і гастрину свідчить про недоцільність застосування даного
методу у пацієнтів із слабокислим (pH в тілі 3,1-5,0 од.) шлунком.

5. У НР-негативних пілотів при уповільненій евакуації шлункового вмісту
(період напіввиведення більше 22 хвилин) та декомпенсації антрального
відділу шлунка (рН менш 3,0 од.) доцільно застосовувати курс
медикаментозної терапії з включенням мотіліуму (10 мг 4 рази на день)
та фосфалюгелю (1 пакет через 40 хв після їжі 3 рази на день).
Тривалість курсу 3 тижні. Застосування даного курсу (у НР-позитивних
пацієнтів) можливе в комплексі з ерадикаційною терапією з включенням
інгібітору водневої помпи.

6. Методи фізіотерапевтичного лікування є раціональними, як в
комплексному лікуванні, сумісно з будь-яким методом ерадикаційної
терапії, так і самостійно для реабілітації ЛС в санаторно-курортних
умовах при порушеній моторно-евакуаторної функції шлунка. СМС-терапія:
III- IV рід роботи по 10 хв, частота 70 Гц, глибина модуляції 50%,
тривалість посилок і пауз 1-1,5 секунди. Активний електрод (100 см2)
розташовують в області шлунка, не активний (200 см2) – на хребті
відповідно сегментам Т6 – Т9. До 12 процедур на курс лікування, апарат
“Амплипульс – 4”.

ДМВ-терапія (апарат “Волна-2” або “Ромашка”). Випромінювач над проекцією
осі шлунка та позаду на проекцію сегментів Т4 – Т8. Зазор 3-4 см
(“Волна-2”) або контактно на шкірі черевної стінки (“Ромашка”),
потужність 25 Вт, експозиція 15 хв, щодня, до 12 процедур на курс
лікування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Головченко О.І. Порівняльна характеристика ендоскопічного й
морфологічного досліджень гастродуоденальної зони у льотного складу //
Український медичний альманах. – 2002.- Том. 5, №4. – С. 29-31.

2. Головченко О.І. Значення інфекції Helicobacter pylori у розвитку
ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної зони у льотного складу //
Acta medica leopoliensia (Львівський медичний часопис). – 2002. – Том.
8, №4. – С.47-49.

3. Головченко О.І. Морфологічна характеристика слизової оболонки шлунка
при ерозивно-виразкових ураженнях гастродуоденальної зони у льотного
складу // Запорожский медицинский журнал. – 2002. – №6. – С. 41-42.

4. Головченко О.І. Роль Helicobacter pylori у виникненні
гастродуоденальної патології у льотного складу // Інфекційні хвороби. –
2002. – №4. – С.79-80.

5. Головченко О.І., Танакова О.В. Визначення моторно-евакуаторної
функції шлунка за допомогою ультразвукового методу дослідження //
Медико-соціальні проблеми сім‘ї. – 2002. – Том 7, №3-4. – С. 107-109.

Здобувач провів аналіз літератури, відбір пацієнтів, аналіз одержаних
результатів

6. Головченко О.І. Визначення моторно-евакуаторної функції шлунка у
хворих із ерозивно-виразковими ураженнями слизової оболонки
гастродуоденальної зони // Вісник наукових досліджень. – 2003. – №2. –
С. 44-45.

7. Головченко О.І. Характеристика моторно-евакуаторної функції шлунка у
хворих на хронічний гастрит // Сучасна гастроентерологія. – 2002. – №4.
– С. 53-54.

8. Головченко О.І. Інфекція Helicobacter pylori і невиразкова диспепсія
у льотного складу // Медичні перспективи. – 2003. – Том. 8, №1. – С.
59-61.

9. Головченко О.І. Морфологічна характеристика слизової оболонки шлунка
у пілотів із невиразковою диспепсією // Вісник морфології. – 2002. –
Том.8, №2. – С. 349-350.

10. Головченко А.И. Физиотерапевтические факторы в лечении неязвенной
диспепсии // Вестник физиотерапии и курортологии. – 2002. – №4. – С.
35-36.

11. Головченко О.І. Застосування ерадикаційної терапії при невиразковій
диспепсії // Сучасна гастроентерологія. – 2003. – №2. – С. 25-28.

12. Головченко О.І. Ультразвуковий метод дослідження в діагностиці
моторно-евакуаторної функції шлунка при невиразковій диспепсії //
Медичні перспективи. – 2003. – Том. 8, №2. – С. 65-68.

13. Головченко О.І. Ефективність мотіліуму та фосфалюгелю при
невиразковій диспепсії // Сучасна гастроентерологія. – 2003. – №3. – С.
45-47.

14. Головченко О.І. Особливості лікування функціональних порушень
верхнього відділу шлунково-кишкового тракту // Вісник морфології. –
2004. – Том.8, №2. – С. 349-350.

15. Головченко О.І., Куц Т.В. Значення інфекції Helicobacter pylori у
розвитку хронічних гастритів у льотного складу // Запорожский
медицинский журнал. – 2003. – №2-3. – С.35-36.

Здобувач провів аналіз літератури, відбір пацієнтів, аналіз одержаних
результатів

16. Головченко О.І., Куц Т.В. Вплив потрійної ерадикаційної терапії на
функціональний стан шлунка при невиразковій диспепсії // Вісник
Вінницького державного медичного університету. -2003. – Том 7. – №2/1. –
С. 459-461.

Здобувач провів аналіз літератури, відбір пацієнтів, аналіз одержаних
результатів

17. Головченко О.І., Вернігородський С. В., Біктіміров С. В.
Гістопатологічні особливості різних морфологічних форм хронічних
гастритів // Сучасна гастроентерологія. – 2003. – №4. – С. 55-58.

Здобувач провів аналіз одержаних результатів

18. Вільцанюк І.О., Головченко О.І., Яковлєва О.О. Комплексна
інтерпретація показників ендоскопічної рН-метрії у хворих з хронічними
гастритами та пептичними виразками // Вісник Вінницького державного
медичного університету. – 2001. – Том 5. – №2. – С. 387-388.

Здобувач провів аналіз одержаних результатів

19. Вернігородський С.В., Біктіміров В.В., Головченко О.І. Морфологічні
особливості хронічного хелікобактерного гастриту при різних ступенях
обсіменіння Helicobacter pylori слизової оболонки шлунка // Вісник
проблем біології і медицини. – 2003. – Вип.5. – С. 52-54.

Здобувач провів аналіз одержаних результатів

20. Головченко О.І. Невиразкова диспепсія чи хронічний гастрит:
невирішені питання// Современные аспекты военной медицины. – Вып. 5.-
Киев, 2000. – С. 280-282.

21. Головченко О.І., Наконечний В.М., Носова І.А. Проблемні питання
невиразкової диспепсії у льотного складу // Проблеми військової охорони
здоров‘я. – Київ: Українська військово-медична академія, 2000. – С.
50-54.

Здобувач провів аналіз літератури, відбір пацієнтів, аналіз одержаних
результатів

22. Головченко А.И. Роль эндоскопического исследования в комплексной
диагностике заболеваний верхнего отдела желудочно-кишечного тракта у
летного состава // Врачебная практика. – 2002. – №3. – С. 19-22.

23. Мельник П.С., Головченко О.І. Невирішені питання
клініко-патогенетичних аспектів невиразкової диспепсії у льотного складу
// Військова медицина України. – 2001. – №1. – С.87-90.

Здобувач провів аналіз літератури, відбір пацієнтів, аналіз одержаних
результатів

24. Вільцанюк І.О., Головченко О.І. Динаміка показників ендоскопічної
рН-метрії під впливом антихелікобактерної терапії // Сучасна
гастроентерологія. – 2002 – №2. – С.90.

Здобувач провів відбір пацієнтів, частково проаналізував одержані
результати

25. Пат. 37912 А Україна, МКИ А 61 К 31/00. Спосіб лікування виразкової
хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з Helicobacter
pylori / І.В. Вільцанюк, О.О. Яковлева, О.І. Головченко, Т.П.
Осолодченко, І.І. Геращенко, О.О. Вільцанюк, В.В. Біктіміров. – №
2000052524; Заявл. 04.05.2000; Опубл. 15.05.2001, Бюл. № 4. – С. 8.

Здобувач провів відбір пацієнтів, частково проаналізував одержані
результати

26. Пат. 37913 А Україна, МКИ А 61 К 31/00. Спосіб лікування захворювань
шлунково-кишкового тракту, пов’язаних з Helicobacter pylori / І.В.
Вільцанюк, Т.П. Осолодченко, О.О. Яковлева, О.І. Головченко, І.І.
Геращенко, О.О. Вільцанюк, В.В. Біктіміров. – № 2000052525; Заявл.
04.05.2000; Опубл. 15.05.2001, Бюл. № 4. – С. 8.

Здобувач провів відбір пацієнтів, частково проаналізував одержані
результати

27. Алгоритм діагностики виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої
кишки: Метод. рекомендації / Бабак О.Я., Фадєєнко Г.Д., Мельник П.С.,
Головченко О.І. // Харків, 1997. – 20с.

Здобувач провів аналіз літератури, частково проаналізував одержані
результати

28. Мавродий В.М., Головченко А.И. Современные программы
гастроэнтерологии – в 21 столетие: Метод. рекомендации. – Одесса, 1999.
– 64 с.

Здобувач провів аналіз літератури, написав 1 і 2 розділи

29. Программы неотложной медицинской помощи, диагностики и лечения
больных с терапевтической патологией / Мельник П.С., Бандач П.А.,
Головченко А.И. и др. // Винница, 2001. – 139с.

Здобувач провів аналіз літератури, написав розділ “Гастроентерологія”

30. Головченко О.І., Яцик І.В. Алгоритм діагностики та лікування хворих
з гастроентерологічною патологією: Метод. рекомендації. – Вінниця:
Консоль, 2002. – 48с.

Здобувач провів аналіз літератури, написав 5 розділів

31. Вільцанюк І.О., Головченко О.І. Нові підходи до інвазивної
діагностики Helicobacter pylori // Матеріали VIII науково-практичної та
навчально-методичної конференції. – Вінниця, 2001. – С.132-134.

Здобувач провів відбір пацієнтів, частково проаналізував одержані
результати

32. Головченко А.И. Неязвенная диспепсия // Збірник лекцій по
гастроентерології. – Вінниця: Альянс СВ, 2000. – С. 61-63.

33. Головченко О.І., Самойлов О.І. Сучасні аспекти патогенезу,
діагностики, лікування, профілактики і лікарсько-льотної експертизи
захворювань травного тракту в льотчиків // Стан та перспективи розвитку
авіаційної медицини. – Вінниця, 2003. – С.29-30.

Здобувач провів відбір пацієнтів, проаналізував одержані результати

34. Головченко О.І., Самойлов О.І. Сучасні аспекти діагностики,
лікування, профілактики та лікарсько-льотної експертизи захворювань
травного тракту у льотчиків // Пошук, рятування та виживання в авіації.
Медичні аспекти. – Судак, 2003. – С. 21-23.

Здобувач провів відбір пацієнтів, проаналізував одержані результати

АНОТАЦІЯ

Головченко О.І. Морфо-функціональні, терапевтичні та реабілітаційні
аспекти гастродуоденальної патології у льотного складу. – Рукопис.

Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за
спеціальністю 14.01.36 – гастроентерологія. – Дніпропетровська державна
медична академія МОЗ України, Інститут гастроентерології АМН України,
Дніпропетровськ, 2004.

У дисертації вперше вивчена розповсюдженість гастродуоденальної
патології у льотного складу (ЛС) Збройних сил України. Науково
обґрунтовані показники для встановлення діагнозу функціональної
диспепсії у ЛС. Проведено комплексне співставлення клінічного перебігу
захворювання з морфологічною картиною слизової оболонки шлунка та її
зв’язок з інфекцією Helicobacter pylori (НР).

Вивчено морфогенез при НР-асоційованому запаленні слизової оболонки
шлунка у співставленні з клінічними та функціональними порушеннями.
Проведено комплексне дослідження взаємозв’язків та співставлення
моторно-евакуаторної, секреторної функції з контамінацією НР та рівнем
інтестинальних гормонів. Встановлено переконливий зв’язок між ступенем
контамінації слизової оболонки та рівнем інтестинальних гормонів.
Встановлено, що інфекція НР може бути одним із етіологічних чинників в
розвитку функціональної диспепсії.

Поглиблено уявлення про моторно-евакуаторні порушення шлунка при
функціональній диспепсії, апробовано методику визначення порушень
евакуації за допомогою ультразвукового методу дослідження.

Визначені критерії для діагностики, лікування та реабілітації різних
варіантів функціональної диспепсії у ЛС, а також ефективність
застосування медикаментозних і немедикаментозних засобів.

Ключові слова: гастродуоденальна зона, функціональна диспепсія, льотний
склад, рН-метрія, Helicobacter pylori, моторно-евакуаторна функція.

АННОТАЦИЯ

Головченко А.И. Морфо-функциональные, терапевтические и реабилитационные
аспекты гастродуоденальной патологии у летного состава. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по
специальности 14.01.36 – гастроэнтерология. – Днепропетровская
государственная медицинская академия МОЗ Украины, Институт
гастроэнтерологии АМН Украины, Днепропетровск, 2004.

В диссертации впервые изучена распространенность гастродуоденальной
патологии у лётного состава (ЛС) Вооруженных сил Украины. Научно
обоснованы показатели для установления диагноза функциональной диспепсии
(ФД) у ЛС. Проведено комплексное сопоставление клинического течения
заболевания с морфологической картиной слизистой оболочки желудка (СОЖ)
и ее связь с инфекцией Helicobacter pylori (НР).

Изучен морфогенез при НР-ассоциированном воспалении СОЖ в сопоставлении
с клиническими и функциональными нарушениями. Проведено комплексное
исследование взаимосвязей и сопоставления моторно-эвакуаторной,
секреторной функции желудка с контаминацией НР и уровнем интестинальных
гормонов. Установлена четкая связь между степенью контаминации слизистой
оболочки и уровнем интестинальных гормонов. Установлено, что инфекция НР
может быть одним из этиологических факторов в развитии ФД у ЛС.

Углублено представление о моторно-эвакуаторных нарушениях желудка при ФД
у ЛС, апробирована методика определения нарушений эвакуации посредством
ультразвукового метода исследования.

Определены критерии для диагностики, лечения и реабилитации разных
вариантов ФД у ЛС, а также эффективность применения медикаментозных и
немедикаментозных средств.

Среди патологии гастродуоденальной зоны, которая оказывает влияние на
состояние профессионального долголетия ЛС, ведущее значение имеют
эрозивно-язвенные поражения (22,0%), хронический гастрит (21,7%) и
воспалительный процесс СОЖ (43,7%). При этом морфологически нормальная
СОЖ и отсутствие функциональных нарушений гастродуоденальной зоны
присутствуют всего у 12,6% пилотов. Выявление органической и
функциональной патологии гастродуоденальной зоны у пилотов возможно
только посредством инструментальных методов исследования, которые
необходимо проводить даже при отсутствии жалоб. Функциональные
нарушения, которые возникают в ЛС на фоне воспалительного процесса в
СОЖ, могут трансформироваться в органические поражения
гастродуоденальной зоны, в частности в эрозивно-язвенные поражения
(22,6%). Характерным морфологическим субстратом при этом является
наличие в СОЖ только лимфоплазмоцитарной инфильтрации. Отсутствие в
данном случае нарушения клеточного обновления СОЖ и обратимость
патологического процесса при проведении адекватных лечебных мероприятий
позволяют расценить данную патологию в ЛС, как функциональную диспепсию.

У НР-инфицированных пилотов содержание соматостатина в плазме крови
достоверно ниже по сравнению с не инфицированными пилотами. При этом
уровень базального сывороточного гастрина превышает уровень
стимулируемого, тогда как у НР-негативных пациентов наблюдается обратная
зависимость.

Комплексное лечение с дифференцированным назначением медикаментозных и
немедикаментозных средств приводит к устранению морфо-функциональных
признаков заболевания, что через 1 год обуславливает гистологически
нормальную СОЖ у 85,0% пациентов. При этом применение эрадикационной
терапии у ЛС существенно не влияет на состояние моторно-эвакуаторной
функции желудка. В тоже время это позволяет предупредить
прогрессирование воспалительно-дистрофических изменений СОЖ и
нормализует взаимоотношения между кислотообразующей и
кислотонейтрализующей функциями желудка (75,0%).

Ключевые слова: гастродуоденальная зона, функциональная диспепсия,
летный состав, рН-метрия, Helicobacter pylori, моторно-эвакуаторная
функция.

SUMMARY

O.I. Golovchenko. Morphofunctional, theraputic and rehabilitational
aspects of gastroduodenal pathology of the flying staff. – Manuscript.

Doctor of Medical Sciences thesis in specialty 14.01.36 –
gastroenterology. – Dnepropetrovsk State Medical Acacdemy of the
Ukrainian Health Ministry, Institute for Gastroenterology of the
Ukrainian Academy of Medical Sciences, Dnipropetrovsk, 2004.

The thesis is the first one to research the prevalence of gastroduodenal
pathology with the Ukraine’s Armed Forces flying personnel. It provides
scientific grounds for diagnosing functional dyspepsia with the flying
staff, compares clinical course of the disease with the morphological
picture of the stomach’s mucous membrane and its relation to the
Helicobacter pylori infection.

Study has been done of the morphogenesis with the HP-associated
inflammation of the stomach’s mucous membrane in comparison with
clinical and functional failures. Complex research has been conducted of
the relations between and comparison of the motion and evacuation ans
secretion functions with the HP contamination and the level of the
intestinal hormones. Persuasive connection has been determined between
the degree of the mucous membrane’ contamination and the level of the
intestinal hormones. It has been established that the HP infection can
be one of the etiological factors in development of unulcerous
dyspepsia.

Understanding of the motion and evacuation failures of the stomach with
functional dyspepsia has been deepened, and methods of determining the
failures of evacuation have been tested with the aid of the ultrasound
research method.

Criteria for diagnostics, treatment and rehabilitation of various
variants of the flying staff’s functional dyspepsia were determined as
well as effectiveness of application of medicinal and unmedicinal means
of treatment.

Key words: gastroduodenal area, functional dyspepsia, flying staff
(personnel), pH-metry, Helicobacter pylori, motion and evacuation
function.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВМЦ ВПС – Військово-медичний Центр Військово-повітряних Сил

ГДЗ – гастродуоденальна зона

ГДСО – гастродуоденальна слизова оболонка

ГЕРХ – гастроезофагеальна рефлюксна хвороба

ДМХ – електромагнітні хвилі дециметрового діапазону

ДПК – дванадцятипала кишка

ЕВУ – ерозивно-виразкові ураження

ЕФГДС – езофагогастродуоденоскопія

ІФА – імуноферментний аналіз

ЛС – льотний склад

МКХ- 10 – міжнародна класифікація хвороб десятого перегляду

СОШ – слизова оболонка шлунка

СМС – синусоїдальні модульовані струми

УЗД – ультразвукове дослідження

ФД – функціональна диспепсія

ХГ – хронічний гастрит

ШКТ – шлунково-кишковий тракт

НР – Helicobacter pylori

Головченко Олександр Іванович

Морфо-функціональні, терапевтичні та реабілітаційні аспекти
гастродуоденальної

патології у льотного складу

(Автореферат)

Здано 02.08.2004 р. Підписано до друку 04.08.2004 р.

Формат 145х215 (60х90/16). Друк офсетний. Папір офсетсупер.

Ум. др. л. 1,9. Замовлення №921. Тираж 120 примірників.

ТОВ “Консоль”. Україна, 21034, м. Вінниця, вул. Чехова, 12а.

Тел.: (0432) 26-54-54, 63-07-99.

Соматостатин

НР+ НР-

НР+ НР-

НР+ НР-

2,81

5,49*

8,36

4,12*

4,83

7,95*

Гастрин базальний

Гастрин стимульований

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter