.

Соціально-етнічний статус росіян в сучасній україні (на прикладі Південно-Східного регіону) (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
130 3282
Скачать документ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В.Н.КАРАЗІНА

Колісник Лариса Олексіївна

УДК 316.947

Соціально-етнічний статус росіян в сучасній україні (на прикладі
Південно-Східного регіону)

22.00.04 – Спеціальні та галузеві соціології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті
Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Городяненко Віктор Георгійович,

Дніпропетровський національний
університет,

завідувач кафедри теорії і історії
соціології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Побєда Неллі Олександрівна,

Одеський національний університет ім.І.І.Мечникова,

професор кафедри соціології Інституту соціальних наук,

кандидат соціологічних наук, доцент

Філіппова Ольга Аркадіївна,

Харківський національний фармацевтичний університет,

доцент кафедри суспільних наук.

Провідна установа: Інститут соціології НАН України (м. Київ),

відділ соціології культури та масових комунікацій

Захист відбудеться 06.04. 2004 р. о 13 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 у Харківському національному
університеті ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, пл. Свободи, 4, ауд.
2-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці
Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою:
61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 26 лютого 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, доц.
Шеремет І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Важливим напрямком розбудови суверенної
України є формування багатонаціональної спільноти громадянського типу.
Субстратом української державності є не тільки етнічні українці, але і
представники інших етнічних груп, що проживають в країні. Не викликає
сумніву той факт, що успішні перспективи українського суспільства
неможливі без політики, яка б враховувала реалії етнічних процесів,
характер та тенденції розвитку народів, що населяють територію України.

Під час триваючої дискусії про шляхи розбудови громадянського
суспільства в Україні особливо актуальним є дослідження статусу
найбільшої нетитульної етнічної групи – росіян, які, разом з українцями,
складають основу стабільності та розвитку українського суспільства.
Проблема статусу росіян в Україні створює також важливий сегмент
міждержавних відносин між Україною та Росією і з моменту набуття
Україною незалежності продовжує залишатись важливим чинником її
зовнішньої політики.

В сучасному суспільстві розмови про „насильницьку українізацію”
парадоксальним чином поєднуються із твердженнями про „повзучу
русифікацію”. Рідко судження про рівність-нерівність етнічних груп
ґрунтуються на знаннях реальної соціальної практики. Але подібна
аберація впливає не тільки на сприйняття етносами один одного, але й на
можливості маніпулювання етнічним чинником політиками на
внутрішньодержавному та міждержавному рівнях.

Соціально-етнічний статус групи в міжгруповій взаємодії – один з
найбільш інтегрованих показників. Саме тому для дослідження була обрана
проблема соціально-етнічного статусу росіян в Україні, яка розглядається
з точки зору рівності-нерівності росіян та титульного етносу –
українців.

Сучасна Україна є суспільством, яке має значні регіональні, зокрема
етнокультурні відмінності, що, безумовно, не може не впливати на
особливості позицій росіян в різних регіонах країни. Особливої
актуальності дослідження соціально-етнічного статусу росіян набуває у
тих регіонах, де дана етнічна група знаходиться, по-перше, в достатньо
високій концентрації, по-друге, органічно існує протягом тривалого часу.
Тому був обраний саме Південно-Східний регіон, який має великі традиції
взаємодії та взаємовпливу двох культур – української та російської.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблема вивчення
соціально-етнічного статусу є принципово новою для вітчизняної
етносоціології, і поки що не стала предметом спеціального теоретичного
аналізу та емпіричних досліджень. Її розробка ускладнюється відсутністю
в суспільствознавстві єдиних загальновизнаних підходів до феномену
етносу, етнічності. В багаторічній дискусії з цього питання активну
участь приймають такі російські та українські вчені, як Л.О.Аза,
В.Л.Арбєніна, С.А.Арутюнов, Б.Є.Вінер, П.І.Гнатенко, А.Г.Здравомислов,
І.Ф.Кононов, М.О.Мнацаканян, Н.О.Побєда, С.Є.Рибаков, Т.М.Рудницька,
М.В.Савва, Ю.І.Семенов, Н.Г.Скворцов, А.А.Сусоколов, В.О.Тішков,
Ж.Т.Тощенко, М.О.Шульга.

Соціальні характеристики етнічних груп досліджують у своїх роботах такі
вчені: Ю.В.Арутюнян, Л.М.Дробіжева, І.Ф.Кононов, І.М.Кузнєцов, О.М.Куц,
Т.М.Рудницька, С.С.Савоскул. Проблеми етнічної самосвідомості, етнічної
ідентичності, історичної пам’яті, етнічних стереотипів, етнічної
толерантності активно розробляються В.С.Агеєвим, М.Г.Герасимовою,
П.І.Гнатенком, В.Г.Городяненком, Л.Гудковим, Н.М.Лебедєвою,
Н.П.Москаленко, В.М.Онищуком, В.Н.Павленко, В.Н.Паніною, С.В.Рижовою
З.В.Сікевич, В.Ю.Хотинець, М.О.Шульгою.

Дослідження російського населення як етнічної групи на території
республік Радянського Союзу проводились ще до розпаду СРСР. Свої роботи
цим проблемам присвятили такі вчені: Ю.В.Арутюнян, Ю.В.Бромлей,
М.Н.Губогло, В.В.Коротєєва, С.С.Савоскул А.А.Сусоколов та ін. В коло
інтересів таких досліджень в основному входили: трудовий потенціал,
спосіб життя, сімейно-побутова сфера, культурне життя, сімейно-побутова
сфера діяльності народів, соціальна структура націй.

Статус росіян на території сучасної України певним чином досліджується в
роботах українських соціологів: О.А.Белєнка, В.М.Ворони,
В.Г.Городяненка, Є.І.Головахи, І.Ф.Кононова, В.К.Коробова, О.А.Лой,
Т.М.Рудницької, О.А.Філіппової, Н.Й.Черниш, М.О.Шульги; вчених
Російської Федерації: Ю.А.Арутюняна, Н.М.Лебедєвої, В.О.Тішкова,
С.С.Савоскула; і, навіть, західних дослідників: Е.Уільсона, Є.Бремера.
Але, в основному, це статті або окремі розділи більш загальних робіт.
Значний вклад у вивчення окремих аспектів становища росіян в Україні
внесли чотири Міжнародні науково-практичні конференції „Діалог
української та російської культур”, що були проведені протягом 1997-2000
рр. у м. Києві. Слід зауважити, що більш інтенсивно й глибоко
вітчизняними й зарубіжними вченими досліджується соціальне становище та
самопочуття росіян в східних та західних прикордонних регіонах країни. В
той же час, соціально-етнічний статус росіян у внутрішніх регіонах
України залишається без достатньої уваги дослідників.

Таким чином, можна зробити висновок, що є певний науковий досвід в
дослідженні соціально-етнічного статусу як на теоретичному, так і на
емпіричному рівнях. Однак, залишається ряд питань, що потребують
подальшого, більш глибокого, конкретного вивчення. Саме відсутність
комплексного дослідження соціально-етнічного статусу росіян в Україні,
зокрема в її Південно-Східному регіоні, визначили тему даної
дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконувалась в рамках наукової теми „Людина в умовах зміни соціальних
інститутів”, над якою працює кафедра теорії та історії соціології
Дніпропетровського національного університету; а також Міжнародного
дослідницького проекту INTAS „Молодь: соціокультурні орієнтації,
проблеми зайнятості, безробіття, соціального захисту” (1999-2000 рр.),
та держбюджетної теми ”Соціальний статус і особливості професійної
соціалізації студентської молоді” (керівник В.Г.Городяненко, №
держреєстрації С198V3753, 1999 р.), що були реалізовані кафедрою теорії
та історії соціології Дніпропетровського національного університету за
безпосередньою участю автора.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у вивченні позиції росіян
Південно-Східного регіону України на основі виділених та використаних в
процесі емпіричного дослідження показників соціально-етнічного статусу.

Реалізація даної мети вимагає вирішення таких задач:

– здійснити аналіз основних теоретичних підходів до інтерпретації
феномену етнічності та виявити можливості їх використання в конкретних
етносоціологічних дослідженнях, зокрема, для вивчення
соціально-етнічного статусу росіян в Україні;

– визначити сутність та виділити структурні компоненти
соціально-етнічного статусу;

– виявити умови та чинники, що впливають на формування сучасного
соціально-етнічного статусу росіян в Україні;

– застосувати поліпарадигмальний підхід до аналізу соціально-етнічного
статусу, що дозволить позиціювати росіян в Південно-Східному регіоні
України як за об’єктивними, так і суб’єктивними характеристикам.

Об’єктом дослідження є міське російське населення Південно-Східного
регіону сучасної України.

Предметом дослідження є соціально-етнічний статус росіян, чинники
формування та зміни цього статусу в умовах розбудови суверенної
української держави.

Методи дисертаційного дослідження. В роботі використовувались:
історичний метод (при дослідженні генезису формування російського
населення в регіоні); системний; структурний та порівняльний аналіз (при
виявленні сутності та специфічних особливостей теоретичних підходів до
досліджуваних явищ, при вивченні сучасного соціально-етнічного статусу
росіян в регіоні в контексті трансформаційних процесів українського
суспільства); а також моделювання, прогнозування, кількісні та якісні
методи соціологічного аналізу.

Емпіричну базу дисертаційної роботи складають матеріали соціологічного
дослідження соціально-етнічного статусу росіян в Південно-Східному
регіоні України, яке було проведено автором у 2000-2002 рр. Для
опитування, що проводилось методом анкетування, застосовувалась
багатоступенева репрезентативна вибірка. У вибірку ввійшли різні за
чисельністю та функціональною роллю міста – Дніпропетровськ, Запоріжжя,
Новомосковськ. Всього було опитано 825 дорослих жителів вказаних міст.
Також в дослідженні було застосовано якісний метод дослідження –
лейтмотивне напівструктуроване інтерв’ю. Таким чином, комбінація в
нашому дослідженні кількісної та якісної методики дозволяє уникнути
обмеженості кожного з підходів.

Використовувались й інші джерела емпіричної інформації. Зокрема,
результати досліджень соціального статусу, ціннісних орієнтацій та
життєвих стратегій молоді (в контексті етнічної належності), які
проводились кафедрою теорії та історії соціології Дніпропетровського
національного університету протягом 1998-2002 рр. за безпосередньої
участі автора. Також використовувався вторинний аналіз матеріалів
соціологічних досліджень українських та російських авторів, статистичні
дані, пов’язані з обліком населення, етнографічні та історичні джерела,
законодавчі акти.

Наукова новизна одержаних результатів. В роботі вирішено важливу
наукову задачу з проведення комплексного аналізу соціально-етнічного
статусу росіян в Південно-Східному регіоні сучасної України. Науковою
новизною роботи є наступне:

на основі існуючих теорій та методик дослідження етнічності,
розроблених в етносоціології, етнології, соціальній антропології та
соціальній психології, обґрунтовано поліпарадигмальний підхід до
вивчення соціально-етнічного статусу;

визначено сутність та виділені структурні компоненти
соціально-етнічного статусу, за допомогою яких стає можливим вивчення
соціально-етнічного статусу будь-якої етногрупи в поліетнічному
суспільстві;

за допомогою поєднання кількісних та якісних методів дослідження вперше
отримано, проаналізовано та представлено емпіричний матеріал про
соціально-етнічні позиції росіян в Південно-Східному регіоні України;

встановлено особливості етнічної ідентифікації росіян в містах
Південно-Східного регіону сучасної України;

виявлено чинники, що впливають на соціально-етнічний статус росіян в
Україні.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Положення
дисертації значною мірою розширюють можливості дослідження етнічних груп
в сучасному суспільстві. Визначення поняття та розробка структури
соціально-етнічного статусу дозволяють більш глибоко, з урахуванням як
об’єктивних, так і суб’єктивних аспектів, вивчати позиціювання будь-якої
етногрупи в поліетнічному суспільстві. Поліпарадигмальний підхід до
аналізу соціально-етнічного статусу може слугувати теоретичною та
методологічною базою для подальших досліджень етносоціальної структури
суспільства.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що висновки та
рекомендації роботи можуть бути використані в практиці діяльності
державних та громадських організацій під час вирішення питань, що
стосуються міжнаціональних відносин, при обґрунтуванні та розвитку
державної етнополітики, для прийняття управлінських рішень, а також для
зміцнення перспектив збереження міжнаціональної згоди в Україні.

Результати і висновки дослідження можуть також бути використані при
розробці та викладанні навчальних курсів „Етносоціологія” для студентів
соціально-гуманітарних факультетів, в науково-просвітницькій діяльності.
Положення та методики, що розроблені в рамках дисертації, можуть бути
використані як база для подальших досліджень різних етнічних груп в
Україні, а також в інших країнах.

Особистий внесок здобувача. Всі основні ідеї, положення і висновки
дисертації розроблялись автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення
дисертації та результати емпіричних досліджень було викладено: на IV
Міжнародній науково-практичній конференції „Діалог української та
російської культур в Україні”, 1999 р., м. Київ; на ІІ, ІІІ, ІV та V
Міжнародних науково-практичних конференціях „Молодь в умовах нової
соціальної перспективи”, 2000, 2001, 2002 і 2003 рр., м. Житомир; на
Міжнародній конференції „Соціологія міста: перспективи розвитку”, 2001
р., м. Дніпропетровськ; на VIII та IX Міжнародних наукових конференціях
„Харківські соціологічні читання”, 2002, 2003 рр., м. Харків; на Третій
Всеукраїнській соціологічній конференції „Трансформація соціальних
інститутів та інституціональної структури суспільства”, 2003 р., м.
Київ; на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Етнополітологія
в Україні: здобутки, проблеми, перспективи”, 2003 р., м. Київ; на V-й
Всеукраїнській науково-практичній конференції „Державна етнонаціональна
політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України”,
2003 р., м. Запоріжжя, а також на теоретико-методологічних семінарах
кафедри теорії та історії соціології Дніпропетровського національного
університету та кафедри історії та політичної теорії Національного
гірничого університету, м. Дніпропетровськ.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 15
друкованих публікаціях, п’ять з яких – у виданнях, що входять до
переліку фахових видань із соціологічних наук, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох
розділів, шести параграфів, висновків, списку використаної літератури,
додатку. Повний обсяг дисертації – 185 сторінок, із яких 156 сторінок
основного тексту, 18 сторінок використаних джерел (196 найменувань), 11
сторінок додатку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи з науковими
програмами і темами, визначені мета і завдання дослідження, його об’єкт
предмет і методи, аргументовано наукову новизну одержаних результатів, а
також їх практичне і теоретичне значення, вказано на особистий внесок
здобувача та апробацію результатів дисертації.

Перший розділ дисертаційного дослідження – “Теоретико-методологічні
підходи до вивчення соціально-етнічного статусу” – присвячено аналізу
основних теоретичних підходів до інтерпретації етнічних феноменів,
визначенню суті та шляхів дослідження соціально-етнічного статусу.

У першому підрозділі розглянуто різні методологічні підходи, з позицій
яких можливе комплексне дослідження соціально-етнічного статусу групи в
сучасному українському суспільстві. Відзначено, що в науковій літературі
не тільки не зникає, але й ще більш загострюється полеміка відносно
змісту понять, якими характеризують предмет даного дисертаційного
дослідження.

Дослідники, що займають різні позиції, частіше всього оперують
категоріями примордіалізму, інструменталізму та конструктивізму. Якщо
примордіалістський підхід ґрунтується на твердженні про об’єктивність,
реальність існування етнічних груп, то прибічники інструменталізму та
конструктивізму акцентують увагу не на субстанції, а на конфігурації
відносин між етносами. Причому, кожна з концепцій найчастіше
застосовується окремо від інших. В кінці 90-х рр. минулого століття в
дискусії з’явились прибічники створення синтетичної теоретичної
конструкції в етносоціологічній науці. Однак, на думку автора, навряд
чи можна сказати, що синтетичні теоретичні конструкції дають нове
розуміння природи етнічності в порівнянні з „чистими” об’єктивістськими
та суб’єктивістськими підходами, хоча і демонструють несуперечливість та
взаємодоповнюваність існуючих підходів.

Перевага примордіалістського підходу – в концентрації уваги на емоційні
сили етнічних зв’язків, а інструменталізму і конструктивізму – в
урахуванні етнічних інтересів. Протиставлення названих підходів штучне і
навіть схоластичне. Всі поліетнічні спільноти характеризуються
комбінацією емоційних та інструментальних зв’язків, тому плідне їх
вивчення неможливе з позицій тільки будь-якого одного підходу. Усі
названі концепції не лише можуть співіснувати, а й повинні були б
використовуватись як такі підходи, що взаємно доповнюють один одного.
Саме в такому разі можливо наблизитись до розуміння реального
співвідношення суб’єктивних та об’єктивних факторів розвитку етносів,
усталених та мінливих його сторін. Саме поліпарадигмальний підхід
розглядається автором як найбільш оптимальний, як в теорії, так і в
практиці емпіричного дослідження соціально-етнічного статусу росіян в
Україні.

У другому підрозділі відзначено, що ідея неминучості соціальної
нерівності та її „правомірності” достатньо нова для вітчизняної
соціології. Тільки в останні роки етносоціальна структура українського
суспільства почала осмислюватись з точки зору не тільки розвитку
народів, але і проблем етнічної рівності чи нерівності. Виправданим,
таким чином, є застосування в науковому дослідженні поняття статусу,
яким позначають не саме по собі становище групи, а у порівнянні з іншими
групами. Якщо нерівність в соціальному статусі, соціальній мобільності,
політичних правах і можливостях характеризується як нерівність етнічних
груп, і якщо така думка розділяється значною кількістю людей, то,
незалежно від рівня обґрунтованості, така думка стає соціальним і
політичним фактом.

Вживане нині в українській та російській літературі поняття „етнічний
статус” трактується не однозначно. Спостерігається дві крайності в його
тлумаченні. Або занадто вузьке – коли під етнічним статусом розуміється
етнічна належність особистості, або занадто широке, коли в поняття
включають всі параметри як соціального, так і власне етнічного статусу.
В такій ситуації пропонується використовується поняття
„соціально-етнічний статус”, під яким розуміється позиція особистості чи
групи в системі реальної взаємодії, та в уявленнях і оцінках, що є
наслідком подібних взаємодій.

Соціально-етнічний статус є атрибутом будь-якого неізольованого етносу
чи етнічної групи та завжди є співвідношенням як мінімум двох етнічних
груп, двох культур і проявляється в їх контакті, або в уявленнях та
оцінках, які є наслідком подібних зв’язків. Соціально-етнічний статус
має складну структуру, що характеризується низкою параметрів як
соціального, так і власне етнічного плану. Для вивчення соціального
аспекту соціально-етнічного статусу прийнятними є показники, що
традиційно використовуються при аналізі соціальної стратифікації
(матеріальне становище, рівень кваліфікації та освіти, позиції стосовно
владних структур і т.і.). Важливими, в даному випадку, є названі
показники не так у безпосередніх своїх значеннях, як в уявленнях та
оцінках, які свідчать, за М.Вебером, про престиж даної групи. Іншою
складовою соціально-етнічного статусу є власне етнічний його аспект,
який проявляється через особливості етнічної ідентифікації.

В дисертації підкреслюється, що перелік параметрів соціально-етнічного
статусу носить надто відносний характер. Більшість ознак є значимими
лише в комплексі, що і враховувалось в процесі підготовки та проведення
дослідження.

Другий розділ „Умови та чинники, що впливають на соціально-етнічний
статус росіян в Україні” присвячено вивченню історико-демографічних,
політико-правових, соціокультурних та соціально-психологічних передумов
і чинників формування та еволюції соціально-статусних позицій росіян в
українському суспільстві.

У першому підрозділі відзначено, що процес формування російського
населення в Україні, в її Південно-Східному регіоні зокрема, відбувався
досить нерівномірно, як у часі, так і в просторі, та визначався цілим
рядом чинників географічного, економічного, політичного, культурного та
іншого характеру.

До початку ХХ ст. в регіоні сформувалось російськомовне (з приблизно
рівною кількістю українців та росіян) місто та україномовне село, в
якому росіяни були представлені незначною кількістю, а тому доволі
швидко асимілювались українським населенням.

В радянський період збереглась тенденція швидкого зростання кількості
міського російського населення в регіоні за рахунок міграції з Росії та
асиміляційних процесів в промислових містах.

В підрозділі відзначено, що чисельність та тип розселення етнічної групи
визначають структуру її соціальних контактів, особливості системи
соціальних цінностей, етностатусних уявлень. Етнічність стає самоцінною,
частіше всього, для представників малочисельної групи (як реакція на
реальну чи вдавану загрозу її зникнення). Росіяни на період останнього
радянського перепису населення становили в Україні трохи більше 20% її
населення. Вони були більш урбанізованими, як у порівнянні з титульним
населенням цієї республіки, так і з росіянами Росії. Вони розселялись
дисперсно та знаходились у тісній взаємодії з культурно-близькими їм
українцями, мали вищий, ніж українці, освітній та кваліфікаційний
рівень, відігравали виключно важливу роль в економіці, особливо в
найбільш технологічних галузях промисловості. Статус домінуючої групи
росіянам, російськомовному населенню в цілому, дозволяв мати привілеї у
користуванні всією соціокультурною, навчально-освітньою та інформаційною
інфраструктурою не тільки своєї республіки, але і всього Радянського
Союзу, привілеї для виробництва та споживання культурних і духовних
цінностей за допомогою рідної загальноприйнятої російської мови. Статус
росіянина в СРСР був престижним, адже він сприяв, між іншим, можливості
одержання більшого об’єму владних повноважень, привілеїв і т.і.

Розпад СРСР призвів до радикальних змін етносоціального характеру на
його просторі. Проголошення суверенітету кожної з союзних республік,
України зокрема, природно призвело до підвищення статусу титульного
населення в своїй державі. Найбільш очевидно це виявилось в тому, що все
нетитульне населення (в тому числі і росіяни в Україні) формально
набувало статусу національних меншин, що не могло не вплинути на його
соціально-етнічні позиції, а, іноді, і на міграційні настрої та
міграційну поведінку.

В роботі також обґрунтовується, вплив нестійкого характеру міждержавних
україно-російських відносин на соціально-етнічний статус росіян в
Україні, що, в значній мірі, зумовлено своєрідним політичним змаганням
двох найбільших пострадянських держав.

У другому підрозділі відзначено, що серед соціокультурних чинників
соціально-етнічної позиції росіян в сучасній Україні особливо важливим є
чинник мови, її декларований та реальний статус, мовна компетентність.
Наявність в державі офіційно проголошеної чи фактично існуючої державної
мови є потужним інструментом етносоціальної стратифікації. Розширення
функцій однієї мови в білінгвічній країні впливає на зниження статусу
мови іншої. Скорочення сфери дії мови є одним з чинників
соціально-етнічного статусу етнічної групи.

’ i i ? o oooeeoooooeeoooTHoooo????

I

?

¤

¤`„7a$

?

AEh ¤`„o L!??eeeTHeTHeOeTHeNCCCC??? & F ?Т?Т?характеристик на масовому рівні залишається достатньо інерційною і за час існування суверенної України не зазнала помітних змін. Зокрема, серед молодого покоління титульного етносу міст регіону, як і раніше, спостерігається переважне використання російської мови, тоді як вживання української мови в реальному спілкуванні не розширюється. Тільки в державних структурах знання української мови стало реальним чинником соціальної мобільності – просування на більш значні та престижні посади. Помітним чинником соціально-етнічного статусу росіян в Україні є їх історична пам'ять. Історична пам'ять впливає на етнокультурні кордони та культурну дистанцію етнічних груп в національно-державній культурі. Особливо актуалізується вона в моменти масових національних виступів, складних соціально-політичних ситуацій, коли певні інтереси одного етносу стикаються з інтересами іншого. В процесі автономізації історичної пам’яті зменшується площина співпадання „історичних пам’ятей” етногруп, збільшується в цьому місці етнокультурна дистанція. Дистанціюють історичну пам’ять росіян та українців, перш за все, негативні події, що направлені на одну з етнічних груп. Спільні дії росіян і українців зменшують дистанцію між їх „історичними пам’ятями”. Значний вплив на соціально-етнічний статус групи має її національний (етнічний) характер – специфічний прояв та поєднання реальних психологічних рис, що стали властивими тій чи іншій етнічній спільноті в конкретних культурно-історичних умовах її розвитку. Результати емпіричного дослідження дозволяють говорити про національний характер росіян Південно-Східного регіону України (в порівнянні з національним характером титульного населення), як про більш завуальований, розмитий, не чітко сформульований та менш усвідомлений як українцями, так і самими росіянами. В дисертації відзначено, що незначна культурна дистанція росіян з українцями не сприяє кристалізації внутрішньоетнічного суспільного життя росіян в регіоні, формуванню системи їх громадських організацій, які в країнах, де існує велика етнокультурна дистанція між народами, слугують для етнічної меншини захистом від „культурного шоку”. Третій розділ „Соціально-етнічне позиціювання росіян в Південно-Східному регіоні сучасної України” присвячено вивченню різних аспектів нинішніх соціально-статусних позицій росіян в регіоні. У першому підрозділі на основі аналізу результатів соціологічних досліджень визначено позиції росіян регіону в основних сферах соціального життя у порівнянні з титульним етносом – українцями. Соціологічні опитування засвідчують, що серед росіян вищий, ніж серед українців, відсоток тих, хто вважає рівень свого життя низьким, або недостатнім. В той же час, опитані росіяни в абсолютній своїй більшості не вважають, що українцям в Україні живеться краще, ніж росіянам. Виявлено закономірність: чим більший вік респондентів, тим більша частка серед них тих, хто гірше оцінює свій матеріальний стан. Серед росіян більше, ніж серед українців, задоволених своєю роботою, але менше задоволених своїм становищем у суспільстві та своїм життям в цілому. Росіяни в більшій мірі, ніж українці, задоволені тим, що вони дають суспільству, і не задоволені тим, що вони отримують від суспільства. Але, не дивлячись на те, що серед росіян більше незадоволених, як матеріальним становищем, так і своїм життям в цілому, серед них дещо менша частка тих, хто ставить себе на останню умовну сходинку становища в суспільстві. Рівень зайнятості серед міського російського населення регіону, як і в радянський період, залишається вищим, ніж серед українців. Росіяни, за даними опитування, частіше змінювали за останні десять років місце роботи, але рідше були безробітними. Серед зайнятих росіян дещо більше, ніж серед українців, тих, хто працює в приватному секторі. Серед них вища доля зайнятих розумовою, а також висококваліфікованою фізичною працею. В той же час, частка росіян, які зайняті управлінською працею, нижча, ніж аналогічний показник в українців. Частка студентів серед росіян, за даними дослідження, нижча, ніж серед українців. Але, за рівнем освіти працездатного населення росіяни, як і раніше, значно випереджають титульне населення, хоча тенденція до вирівнювання цього показника за останнє десятиліття посилилась. З виникненням суверенної української держави скоротилась представленість росіян в радах різних рівнів. В той же час, результати соціологічних опитувань свідчать про те, що абсолютна більшість, як росіян, так і українців, вважає, що, ні в Україні, ні в регіоні немає проблеми захисту прав і інтересів місцевого російського населення. В Україні не існує винятково російських за своїм членським складом політичних партій. В той же час, існує низка партій, що об’єднуються у виборчі блоки, які мають підстави вважати себе виразниками мовнокультурних інтересів етнічних росіян. На минулих виборах особливого успіху вони не мали. При високому рівні аполітичності всього населення регіону, аполітичність росіян вища, ніж в українців. Дослідження показало, що серед росіян більше, ніж серед українців, тих, хто симпатизує лівим та лівоцентристським політичним партіям. У другому підрозділі проаналізовано власне етнічні аспекти соціально-етнічного статусу росіян в Південно-Східному регіоні України, виявлено особливості їх етнічної ідентифікації. Останню, за даними опитування, респонденти, частіше всього, здійснюють за етнічною належністю своїх батьків або одного з них. Серед росіян в більшій мірі, ніж серед українців та інших етногруп, розповсюджені етнічно змішані шлюби. Респонденти-росіяни не тільки частіше, ніж українці, називають мову як рису, що споріднює їх зі своїм етносом, але й відзначають її більш високе значення у порівнянні з іншими чинниками етнічної ідентифікації. У той же час, мова в містах Південно-Східного регіону фактично не виконує функцію етнічної диференціації, не сприяє актуалізації етнічної мобілізації росіян. Причиною цього є реальна російськомовність міського населення регіону. Росіяни більше всього застосовують українську мову в офіційних закладах, менше всього – в громадських місцях. Більшість росіяни не задоволені зниженням статусу російської мови в Україні. В той же час, вони схвально ставляться до відродження української мови та культури. Чинник батьківщини у визначенні своєї етнічності назвали 32% росіян і 53% українців, чинник етнічного оточення, в якому виріс респондент, відзначає кожен двадцятий як росіянин, так і українець. Культуру, звичаї та традиції серед суттєвих чинників етнічної ідентифікації назвав кожен п’ятий опитаний росіянин та кожен четвертий українець. У росіян регіону практично відсутній такий маркер етнічної ідентифікації, як демонстрація особливих національних манер одягу, зачіски, стилю поведінки, традицій. В цілому ж етнічна самосвідомість росіян, у порівнянні з українцями, виражена слабше. Менш важливими, в порівнянні з українцями, при формуванні групового етнічного „ми”, для росіян є звичаї, національна культура, традиції, характер побуту, територія. Що стосується історичної долі та віросповідання, то вони в якості етнооб’єднуючих чинників серед російських респондентів називаються дещо частіше, ніж серед українців. В той же час, не можна сказати, що релігія виконує для росіян нині ту етноконсолідуючу функцію, яку вона виконувала в дореволюційний період. У представників російської етнічної групи регіону важливість етнічної належності, як показник етноафіліативних тенденцій, виражений досить слабо. Даний факт свідчить про знижену внутрішньогрупову солідарність – важливу психологічну основу етномобілізаційних процесів. Більше половини опитаних „росіян за документами” ідентифікують себе з двома етнічними групами (росіянами та українцями). Серед українців таких дещо менше. Таким чином, „кордони” двох основних етнічних груп регіону досить прозорі, між стабільними ядрами українського та російського етносів існує широка перехідна зона. В той же час, елітні групи населення частіше, ніж основне населення, відносять себе тільки до одного з етносів, їх етнічна ідентифікація проявляється більш інтенсивно. Абсолютна більшість опитаних росіян ніколи не стикались з антипатією до себе з етнічних мотивів. Відсутність досвіду етнічної дискримінації є психологічною основою етнічної толерантності. Серед опитаних росіян майже в два рази більше, ніж серед українців, готових прийняти представників інших етнічних груп в якості членів сім’ї, трудового колективу, друзів, сусідів. В дисертації наведено емпіричні підтвердження тому, що найбільш розповсюдженою, і в той же час оптимальною, в регіоні стратегією міжетнічної взаємодії росіян з титульним етносом, на сьогодні є інтеграція. Вона пов’язана з позитивним ставленням до культури як власної, так і української, що знаходить свій прояв у формуванні позитивних авто- та гетеростереотипів. На індивідуальному рівні найбільшому успіху інтеграції сприяє ціла низка чинників: наявність позитивних аттитюдів та відсутність дискримінації, включення в дві культури, особиста гнучкість. Одним з результатів дії названих чинників є конструювання біетнічної ідентичності, коли індивід відчуває свою належність до двох культур і відіграє активну роль у виборі способу взаємодії з ними та ефективно функціонує в них. Прикладами емпіричної реалізації моделі чергування етнічності може бути практика переходу бікультурного етнофора з однієї мови на іншу, кон’юнктурне переключення етнічних кодів при вирішенні проблем „де, коли і з ким бути росіянином чи українцем” для досягнення індивідуальних цілей. Особливо доступним маніпулювання декларативною етнічною ідентичністю стало після відміни в новому зразку українського паспорту запису про національність. У висновках підведено підсумки дослідження, формулюються основні положення, що відбивають зміст дисертаційної роботи. Одним з результатів здійсненого дослідження є обґрунтування правомірності використання поняття „соціально-етнічний статус”, під яким розуміється позиція особистості чи групи в системі реальної взаємодії, та в уявленнях і оцінках, які є наслідками подібних взаємодій. Проведений аналіз теоретичних розробок у сфері етносоціології виявив істотний дефіцит науково обґрунтованих підходів до вивчення позицій етнічних груп в сучасному суспільстві. Розгляд основних концепцій етнічності також показав, що при дослідженні соціально-етнічного статусу неможливо обмежитись використанням лише однієї з них. В дисертації доведено, що оптимальним в дослідженні соціально-етнічного статусу тих чи інших груп є поліпарадигмальний підхід (тобто використання як субстанціоналістських, так і постмодерністських теорій етнічності). В процесі дослідження було виявлено та проаналізовано різні умови та чинники, що визначають соціально-етнічний статус росіян в сучасній Україні і, зокрема, в її Південно-Східному регіоні. В першу чергу, це особливість історичного розвитку України, чисельність, ареали та типи розселення росіян в Україні, динаміка їх демографічного потенціалу. Розпад СРСР та розбудова незалежної України не могли не позначитись на соціально-етнічному статусі етнічних груп суспільства. Адже формально росіяни, як і інші нетитульні народи України, отримали правовий статус національних меншин. Дослідження показало, що серед соціокультурних та соціально-психологічних чинників соціально-етнічного статусу росіян в регіоні найважливішими є: мова (її декларований та реальний статус), історична пам’ять, рівень збереження народної культури етнічної групи, національний характер, етнічні стереотипи. Аналіз результатів емпіричного дослідження соціально-етнічного статусу росіян в містах Південно-Східного регіону України, здійснений на основі використання як об’єктивних, так і суб’єктивних показників, дозволив констатувати наступне: - російське населення в містах Південно-Східного регіону як за об’єктивними показниками, так і за своєю свідомістю, на даному етапі не відповідає класичним уявленням про національну меншину. Росіяни в Україні є свого роду „суперменшиною” і, поряд з українською більшістю, є нині однією з найважливіших частин демографічної бази країни. Потужний демографічний потенціал росіян в регіоні виступає базовим чинником, що визначає багато інших параметрів їх статусу та стратегій поведінки. Статистика та дані соціологічних опитувань свідчать про те, що росіяни нині не поступаються титульному населенню за рівнем освіти, кваліфікації, за часткою зайнятих розумовою працею, підприємницькою діяльністю; - етнічність росіян в регіоні не носить демонстративного характеру, ескалація актуальності їх етнічності не передбачається, принаймні в найближчому майбутньому (за умов відсутності розпалювання конфліктних ситуацій елітами Росії та України); - в досліджуваному регіоні не існує жорстких етнічних меж між росіянами та українцями. Високий рівень урбанізації регіону, відсутність сегрегації в розселенні, спорідненість української та російської мов і культур, спільність історії двох етносів, зокрема, в заселенні краю, підтримують тенденцію до їх інтеграції. Нечіткість багатьох етнічних маркерів у респондентів свідчить про те, що етнополя росіян і українців в регіоні нині не жорстко фіксовані. Значна частина опитаних (серед „формальних” росіян більше половини) демонструє своє знаходження в обох етнополях, або зазначає, що етнічність для них не має значення. Можна говорити про ситуативний характер етнічної належності та розмитість етнічної свідомості міського населення регіону. Існує достатньо широка зона перехідного стану від однієї етнічності до іншої. Але якщо в радянський час переважали процеси русифікації частини українців, то в період суверенної України набула поширення тенденція українізації росіян (в плані самоідентифікації). Особливо це стосується дітей з етнічно змішаних шлюбів. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ Гилюн Л.А. (Колесник Л.А.) Общее и особенное в социальном статусе основных этнических групп Днепропетровского студенчества // Грані. – 2000. - № 1 (9). – С. 58-62. Колесник Л.А. Социально-этнический статус русских в Центральном Приднепровье Украины // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2002. – С. 251-254. Колесник Л.А. Использование модели социально-этнического статуса для изучения положения русских в Украине // Грані. – 2003. - № 3. – С. 45-49. Колесник Л.А. Социально-этнический статус как проявление неравенства // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2003. – С. 266-269. Колесник Л.А. Русские Юго-Восточного региона Украины: особенности и факторы этнической идентичности // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. – Дніпропетровськ: ДНУ. - 2003. – С. 196-200. Малое предпринимательство в промышленном регионе / Под. ред. Н.И.Рединой. Монография. – Днепропетровск: ДГФИ, 2002. – 281 с. (у співавторстві, розд. 9.2, с. 226-238). Гилюн Л.А. (Колесник Л.А.) Газета „Днепр вечерний” в оценках основных этнических групп ее читателей // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 4. – Дніпропетровськ. - 1999. – С. 192-195. Гилюн Л.А. (Колесник Л.А.) Общее и особенное в ценностных ориентациях украинской и русской молодежи Центрального Приднепровья // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. – Дніпропетровськ: ДДУ. - 1999. – С. 143-46. Гилюн Л.А. (Колесник Л.А.) Некоторые аспекты этнической идентификации студенческой молодежи // Молодь в умовах нової соціальної перспективи. – Житомир. - 2000. – С. 233-235. Гилюн Л.А. (Колесник Л.А.) Общее и особенное в этнической самоидентификации студентов Центрального Приднепровья // Диалог украинской и русской культур в Украине. - К. - 2000. – С. 235-240. Колесник Л.А. Роль этнического фактора в формировании социального статуса Днепропетровской молодежи // Молодь в умовах нової соціальної перспективи. – Житомир. - 2001. – С. 30-32. Колісник Л.О. Соціальний статус молоді м. Дніпропетровська в етнічному інтер’єрі // Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології. - Дніпропетровськ. - 2001. – С. 133-136. Колесник Л.А. Критерии определения этнического статуса молодежи русской принадлежности в Украине: постановка проблемы // Молодь в умовах нової соціальної перспективи. – Житомир. - 2002. – С. 41-42. Колесник Л.А. Теоретические подходы к изучению социально-этнического статуса русских в Украине // Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства. – К.: ІС НАНУ. - 2003. – С. 504-507. Методичні вказівки до виконання індивідуальної роботи з дисципліни „Соціологія” для студентів усіх спеціальностей. – Дніпропетровськ, НГУ. – 2003. – 38 с. (у співавторстві, теми № 6, 7, 8, С. 21-30). АНОТАЦІЇ Колісник Л.О. Соціально-етнічний статус росіян в сучасній Україні (на прикладі Південно-Східного регіону). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології. – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2004. Дисертаційне дослідження присвячено проблемі вивчення реальних та таких, що суб’єктивно сприймаються, соціально-етнічних позицій росіян Південно-Східного регіону України. На основі аналізу існуючих теорій етнічності виявлено можливості їх використання в конкретних етносоціологічних дослідженнях, обґрунтовано доцільність використання поліпарадигмального дослідницького підходу до вивчення соціально-етнічного статусу. Визначено сутність та виділені структурні компоненти соціально-етнічного статусу, що дозволило за допомогою застосування кількісних та якісних методів емпіричних досліджень вивчити позиціювання росіян регіону як за показниками, що традиційно використовуються при аналізі соціальної стратифікації (матеріальне становище, характер праці, рівень кваліфікації та освіти, позиції у відносинах влади і т.і.), так і за сугубо етнічними характеристиками. В роботі також проаналізовані умови та чинники, що впливають на формування сучасного соціально-етнічного статусу росіян в Україні. Ключові слова: етнічність, етнос, етнічна група, національна меншина, титульний етнос, статус, соціально-етнічний статус, національність, росіяни, українці. Колесник Л.А. Социально-этнический статус русских в современной Украине (на примере Юго-Восточного региона). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04. – специальные и отраслевые социологии. – Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина, Харьков, 2004. Диссертационная работа посвящена исследованию социально-этнического статуса русских в Юго-Восточном регионе Украины. На основе критического анализа существующих теорий и методик изучения этничности, разработанных в этносоциологии, этнологии, социальной антропологии, этнопсихологии и социальной психологи, обоснована целесообразность использования полипарадигмального исследовательского подхода к изучению социально-этнического статуса. Определена сущность и выделены структурные компоненты социально-этнического статуса. С их помощью становится возможным изучение социально-этнических позиций любой неизолированной этногруппы в полиэтническом обществе. Посредством использования количественных и качественных методов исследования получен, проанализирован и представлен эмпирический материал, характеризующий социально-этнической статус русских в Юго-Восточном регионе Украины. Констатируется, что социально-этнический статус группы характеризуется рядом параметров как социального, так и собственно этнического плана. Для изучения социального аспекта социально-этнического статуса приемлемы показатели, традиционно использующиеся при анализе социальной стратификации (материальное положение, характер труда, уровень квалификации и образования, позиции во властных отношениях и т.д.). Другой составляющей социально-этнического статуса является собственно этнический его аспект, который обобщенно проявляется через особенности этнической идентификации. Целесообразность ее изучения в рамках избранной темы объясняется с позиций методологии деятельностного подхода, в соответствии с которым образцы социальной реальности, воплощенные в самоопределениях, детерминируют социальные практики и позиции. Проанализированы социальные и собственно этнические аспекты социально-этнического статуса русских. В работе подчеркивается, что русские в исследованном регионе не отождествляют себя с национальным меньшинством или с диаспорой и не воспринимаются таковыми подавляющим большинством представителей титульного этноса. Высокий уровень урбанизации региона, отсутствие сегрегации в расселении, родственность украинской и русской культур, общность истории двух этносов, в частности в заселении края, поддерживают тенденцию к их интеграции. Нечеткость многих этнических маркеров у респондентов свидетельствует о том, что этнополя русских и украинцев в регионе ныне не жестко фиксированы. Значительная часть опрошенных демонстрирует свое присутствие в обоих этнополях, либо отмечает, что этничность для них не имеет значения. Существует достаточно широкая зона переходного состояния от одной этничности к другой. В работе формулируются прогностические суждения относительно возможных изменений социально-этнического статуса русских в Юго-Восточном регионе Украины в ближайшей перспективе, определяются перспективные направления дальнейшего научного анализы проблемы, связанные с предметом диссертационной работы. В работе подчеркивается, что этничность является такой чертой людей, которая может быстро актуализироваться под влиянием или определенных ситуаций и событий, или с помощью этнических активистов, и в особых условиях может привести к межэтническому напряжению в обществе. Законодательными актами русские в Украине поставлены в рамки национального меньшинства. Интуитивное ощущение своего нового статуса при внешне нормальном положении вызывает у многих из них чувство определенного психологического напряжения. Прогнозируется, что эскалация русской этничности в регионе в ближайшем будущем не предвидится, при условии отсутствия разжигания конфликтных ситуаций элитами России и Украины. Ключевые слова: этнос, этническая принадлежность, этническая группа, титульный этнос, национальное меньшинство, статус, социально-этнический статус, национальность, русские, украинцы. Kolisnyk L.A. Social-ethnic status of Russians in modern Ukraine (South-Easten region). - Manuscript. The dissertation for a candidate's degree in Sociology on the speciality 22.00.04. - special and branch sociologies. – V.N.Karazin Kharkiv National University, Kharkiv. 2004. The dissertation is dedicated to the studying of position of Russians in modern Ukraine in terms of "social-ethnic status". The social-ethnic status is considered as a certain position of the ethnic group in the system of existing interactions between groups and in the views that are consequences of the similar interactions. It is noticed, that the ethno-social structure of the population can be explained from the point of view of the problem of the ethnic equality or inequality (not only conditions of the nation development). Author proposes the new approach to the studying of the social-ethnic status on the base of traditional theories and paradigm of constructivism. The model social-ethnic status includes social and ethnical aspects. In the dissertation, there also was analyzed condition and reason that have influence on forms of modern social-ethnic status Russians in modern Ukraine. Key words: ethnos, ethnic relations, ethnic group, titular ethnos, ethnic minority, status, social-ethnic status, nationality, Russians, Ukrainians. Колісник Лариса Олексіївна СОЦІАЛЬНО-ЕТНІЧНИЙ СТАТУС РОСІЯН В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ (на прикладі Південно-Східного регіону) (Автореферат) Відповідальний за випуск: д.і.н., проф., Городяненко В.Г. Підписано до друку 20.02.04. Формат 30х42/4 Папір Captain. Умовн. друк. арк. 0,7. Обліково-видавн. арк. 0,7. Тираж 100 прим. Зам. № ___ Безкоштовно РВК НГУ 49027, м.Дніпропетровськ, 27, пр.К.Маркса, 19. PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020