НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ПАТОЛОГІЇ, ОНКОЛОГІЇ І РАДІОБІОЛОГІЇ ІМ.
Р.Є. КАВЕЦЬКОГО
Карпань Володимир Миколайович
УДК:616-006:618.146-002.446:616-08:537.531:621.3.029.6
Використання електромагнітного випромінювання надвисокої частоти в
комплексному лікуванні пацієнток з фоновими та передпухлинними
захворюваннями шийки матки
14.01.07 – онкологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Київ-2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національному медичному університеті ім.О.О.Богомольця
МОЗ України.
Науковий керівник- доктор медичних наук Вакуленко Галина Олексіївна,
Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця,
м.Київ, доцент кафедри онкології.
Офіційні опоненти:- доктор медичних наук Поліщук Людмила Захарівна,
Інститут експериментальної патології,
онкології і
радіобіології ім.Р.Є.Кавецького НАН
України, м.Київ,
провідний науковий співробітник
лабораторії
онкогенетики;
– кандидат медичних наук Вінницька
Алла Борисівна,
Інститут онкології АМН України, м.Київ,
старший
науковий співробітник науково-дослідного
відділення
онкогінекології.
Провідна установа – Київська медична академія післядипломної освіти
ім.П.Л.Шупика МОЗ України, кафедра онкології, м. Київ.
Захист відбудеться ” 24 ” березня 2004 року о 15 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.155.01 в Інституті екпериментальної
патології, онкології і радіобіології ім.Р.Є.Кавецького НАН України за
адресою 03022, м.Київ, вул.Васильківська, 45.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ІЕПОР ім. Р.Є.Кавецького
НАН України.
Автореферат розісланий ” 20 ” лютого 2004 р
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
доктор медичних наук
Н.В.Бородай
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність проблеми. Рак шийки матки (РШМ) є одним з найбільш
поширених злоякісних новоутворень жіночих статевих органів. За даними
Національного Канцер-реєстру України за показником захворюваності РШМ
займає 4-е місце після захворюваності на рак молочної залози, шлунка,
тіла матки (Федоренко З.П. та ін., 2003). У більшості європейських
країн РШМ посідає одне з перших місць в структурі гінекологічної
захворюваності жінок (Бохман Я.В., 2002; Сметник В.П. та ін., 2003;
Markowska J. et al., 2000; Gaffikin L. et al., 2003) . Ризик захворіти
на РШМ протягом життя має 1,6% жіночого населення України (1 з 62
жінок). Незважаючи на деяке зниження захворюваності на РШМ (за останні
10 років на 29,1%, за 20 років – на 31,4%), показники смертності
лишаються без змін (Мардынский Ю.С. и др., 2002; Федоренко З.П. та ін.,
2003; Charkviani L. et al., 2003). Викладене обумовлює актуальність
проблеми профілактики РШМ і необхідність подальшої розробки питань
ранньої діагностики та лікування цього захворювання.
Вже доведено, що інвазивний РШМ рідко виникає в незміненому
епітелії шийки матки, у 90% випадків тлом для його виникнення є фонові,
передпухлинні процеси та/або передінвазивний РШМ, що мають відносно
тривалий латентний період (Воробьева Л.И. и др., 2000; Голота В.Я. та
ін., 2003; Dillner J., 2000). Тому серед заходів профілактики РШМ
значне місце належить діагностиці і лікуванню як фонових, так і
передракових процесів шийки матки (ШМ). Згідно сучасних уявлень
передпухлинні стани являють собою сукупність морфологічних та
функціональних змін на клітинному та тканинному рівні, що не тільки
передують раку, але і патогенетично пов’язані з його виникненням (Ганина
К.П. и др., 1984; Lukaszuk K. et al., 2003). Це є теоретичною основою
для розробки методів вторинної профілактики РШМ шляхом ранньої
діагностики та ефективного лікування патології ШМ, загрозливої
переходом в рак. Незважаючи на значну кількість робіт щодо патогенезу
патологічних процесів ШМ, на сьогоднішній день немає єдиної думки про
причини виникнення фонових і передпухлинних захворювань ШМ (ФПЗШМ). Ці
патологічні стани можуть бути пов’язані з гормональним дисбалансом,
травмою та процесами, які виникають в епітелії ШМ при дії інфекційних
агентів, що передаються статевим шляхом (ІПСШ): вірусів, хламідій,
уреаплазм, трихомонад та інш. (Козлова В.И. и др., 1995; Коломиец Л.А. и
др., 2002; Murakami M. et al., 1999; Hausen H., 1999; Koskela P. et
al., 2000; Lukaszuk K. et al., 2003). Є дані про виникнення
радіаційно-індукованих змін у залозах ендоцервіксу внаслідок
терапевтичного опромінювання зони малого тазу (Lesack D. Еt al., 1996).
Показано також значення аутоімунної компоненти в патогенезі патології ШМ
(Сенчук А.Я., 1988; Куперт А.Ф., 1989). Встановлено, що наявність ФПЗШМ
і, особливо, РШМ часто супроводжується порушенням імунного статусу
організму (Ісакова Л М., 1996; Вакуленко Г.О. та ін., 1997; Чиссов В.И
и др., 2000; Garzetti G.G. et al., 1995; Wong F.C. et al., 2003). Однак
аналіз даних літератури вказує, що зв’язок збудників окремих ІПСШ з
розвитком патології ШМ (Кисина В.И. и др., 2003; Koskela P. et al.,
2000; Lukaszuk K. et al., 2003), а також роль імунологічної компоненти
при ФПЗШМ вивчені недостатньо.
При лікуванні ФПЗШМ використовують багаточисельні методи
і засоби (медикаментозні, зокрема, гормональні препарати, хірургічні
втручання, фізіотерапевтичні впливи, тощо (Прилепская В.Н. и др., 1990;
Лакатош В.П. и др., 1994; Русакевич П.С., 2000; Бохман Я.В., 2002;
Ozsaran Z. еt al., 2003). Зокрема, за даними літератури відомо більше
100 модифікацій самих лише оперативних втручань, що використовуються у
пацієнток з цими нозологіями, включаючи класичні (ножові) операції,
електроконізацію, лазерний вплив та кріохірургію (Грищенко В.И., 1987;
Русакевич П.С., 2000; Воробьева Л.И., 2001; Bishop А. et al., 1996).
Незважаючи на постійну увагу фахівців до проблеми лікування пацієнток з
ФПЗШМ, її не можна вважати вирішеною: жоден із запропонованих на
сьогодні методів, включаючи радикальні, або не досягає рівня
ефективності, який повністю виключав би виникнення рецидивів та подальше
прогресування захворювання, або дає достатньо високу частоту ускладнень,
в т.ч. таких, що негативно позначаються на менструальній та
репродуктивній функції жінки. Останнє важливо, оскільки вказані
патологічні процеси ШМ найчастіше спостерігаються у жінок
репродуктивного віку (Ганина К.П. и др., 1984; Бохман Я.В., 2002;
Bergmark K., 2002). Виходячи з постульованої на сьогодні множинності
етіопатогенетичних факторів розвитку ФПЗШМ, необхідно застосовувати
комплексну терапію пацієнток з цими захворюваннями. Метою такої терапії
є усунення як місцевих змін, так і супутніх захворювань, а також
підвищення захисних реакцій організму (Цвелев Ю.В., Кир Е.Ф., 2001).
Рекомендовано ряд лікарських засобів для лікування ІПСШ (противірусні
препарати, антибіотики, засоби для відновлення нормальної мікрофлори,
тощо) та імунної реабілітації хворих (неспецифічні імунотропні препарати
різної природи, індуктори інтерферону, тощо) ( Лакатош В.П., 1995;
Матвеева Н.К. и др., 1995; Русакевич П.С., 2000; Сухих Г.Т. и др., 2000;
Устюжина Л А. и др., 2000; Shuter J., 1999) Проте, переважна більшість
запропонованих засобів впливає лише на окремі екзогенні чинники або
ланки імунної системи, а деякі із засобів (насамперед, антибіотики)
мають і побічну дію. Тому для досягнення максимального ефекту
використовують різноманітні комбінації перелічених засобів та препарати
супроводу. Це ускладнює лікувальну тактику та значно підвищує загальну
вартість лікування. Тому активний пошук методів комплексної терапії
хворих з ФПЗШМ, які є ефективними і не впливають на репродуктивну і
менструальну функції жінок, а також мають переваги за критерієм
“вартість-ефект лікування”, є актуальною задачою сучасних досліджень.
Одним з таких методів є немедикаментозний фізичний метод лікування і
реабілітації пацієнтів з різними захворюваннями використовуючи
надвисокочастотні (НВЧ) електромагнітні випромінювання (ЕМВ). Є
повідомлення про успішне використання ЕМВ міліметрового діапазону
нетеплової інтенсивності та електростатичного поля низької частоти в
комплексному лікуванні доброякісних та злоякісних пухлин тіла матки
(Гешелин С.А. и др., 1988; Чубей М.Я., 1991; Стругацкий В.М. и др.,
1994; Собецкий В.В., 1995). Щодо застосування цього методу при
лікуванні хворих на ФПЗШМ, то існують лише окремі повідомлення про
ефективність впливу ЕМВ на біологічно активні точки (за методом
рефлексотерапії) при хронічних запальних процесах ШМ (Петровська Л.Ю.,
1998). Існують відомості про розвинену систему місцевого імунітету в
слизовій оболонці ШМ, запропоновано навіть вважати її “цервікальною
лімфоїдною тканиною” (Edwaards J.N. et al., 1985). Виходячи з того, що
патогенний вплив збудників ІПСШ проявляється переважно локально, а в
патогенезі ФПЗШМ можуть мати важливе місце порушення локального
імунітету, перспективним виглядає застосування в комплексному лікуванні
хворих на ФПЗШМ безпосереднього впливу ЕМВ на поверхню ШМ. Подібним
чином до цього часу ЕМВ міліметрового діапазону нетеплових
інтенсивностей не використовували.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами.
Дисертаційна робота виконана у відповідності з планами науково-
дослідної роботи кафедри онкології НМУ ім. О.О.Богомольця за темою та
номером державної реєстрації: “Етіопатогенетичне обґрунтування
органозберігаючого лікування раку шийки матки та раку молочної залози”
(№ реєстрації 0101U000677).
Мета дослідження. Підвищити ефективність лікування хворих на фонові та
передпухлинні захворювання ШМ (ФПЗШМ) шляхом включення в комплекс
лікувальних методів електромагнітного випромінювання надвисокочастотного
діапазону (ЕМВ НВЧ-діапазону).
Задачі дослідження.
Дослідити на моделях in vitro мутагенний та генотоксичний ефекти НВЧ
ЕМВ, а також його вплив на різні популяції клітин (лімфоцити, моноцити)
імунної системи.
Співставити клінічну характеристику, результати цитологічного
обстеження, дані вивчення імунного статусу та наявності збудників
інфекцій, що передаються статевим шляхом, у хворих з фоновими та
передпухлинними захворюваннями ШМ.
Розробити метод локального застосування НВЧ ЕМВ після оперативного
лікування хворих на ФПЗШМ і провести його клінічну апробацію.
Дослідити вплив НВЧ ЕМВ на показники імунного статусу та на
інфікованість збудниками ІПСШ у хворих з фоновими і передраковими
процесами ШМ.
5. Оцінити ефективність використання НВЧ ЕМВ у комплексному
лікуванні хворих на ФПЗШМ.
Об’єкт дослідження. Хворі на фонові та передпухлинні
захворювання шийки матки до та після комплексного лікування, яке
включало оперативне втручання на ШМ за загальноприйнятими методиками та
післяопераційне опромінювання НВЧ ЕМВ ранової поверхні.
Предмет дослідження. Метод опромінювання (ЕМО НВЧ-
діапазону) слизової оболонки ШМ після оперативного втручання з приводу
ФПЗШМ, його клінічна ефективність, вплив на стан імунної системи та на
інфікованість пацієнток збудниками ІПСШ бактеріальної і вірусної
природи.
Методи дослідження. Для оцінки стану пацієнток та характеру ураження ШМ,
а також для оцінки ефективності розробленого методу лікування проведені
клінічні, кольпоскопічні, цитологічні дослідження, застосовані методи
клінічної імунології, методи визначення збудників ІПСШ, у тому числі,
полімеразна ланцюгова реакція. Для визначення ефектів ЕМВ НВЧ-діапазону
на клітинному рівні застосовані моделі іn vitro та методи визначення
однониткових розривів ДНК, оцінка мутагенної дії (тест Еймса), рівня
синтезу нуклеїнових кислот (ДНК, РНК) і білка в лімфоїдних клітинах,
активності моноцитів/макрофагів.
Наукова новизна. Патогенетично обґрунтовано, розроблено та
вперше застосовано метод локального опромінювання ЕМВ НВЧ-діапазону
шийки матки при комплексному лікуванні хворих на ФПЗШМ. Доведено, що ЕМВ
НВЧ-діапазону не справляє генотоксичної (ДНК-ушкоджуючої) та мутагенної
дії на клітини, що опромінюються, а при безпосередньому опромінюванні
лімфоцитів або моноцитів in vitro впливає на їх функціональну активність
як імуномодулятор. Встановлено, що важливими складовими підвищення
ефективності комплексного лікування хворих на ФПЗШМ при застосуванні ЕМВ
НВЧ-діапазону є імунореабілітуюча дія останнього та зниження частоти
інфікованості збудниками ІПСШ.
Практичне значення. Подана сукупна клінічна, ендоскопічна, цитологічна,
імунологічна, бактеріологічна та вірусологічна характеристика хворих з
фоновими та передпухлинними процесами ШМ, які проживають в м. Києві.
Доведено підвищення ефективності комплексного лікування хворих на ФПЗШМ
при включенні до схем лікування післяопераційного ЕМ-опромінювання ШМ,
що дозволяє рекомендувати цей метод для широкого впровадження в клінічну
практику з метою ефективного та економічно доступного лікування
пацієнток зазначеної категорії і вторинної профілактики РШМ. Основні
положення та висновки дисертації впроваджені в лікувальну практику
поліклініки №2 для дорослих Шевченківського району, центральної
поліклініки та поліклініки № 3 Деснянського району, поліклініки сімейних
лікарів „Корчувате” Голосіївського району м. Києва. Результати
досліджень використовуються в педагогічному процесі на кафедрі
акушерства та гінекології №3 та онкології НМУ ім. О.О. Богомольця.
Особистий внесок здобувача. Автором особисто зібрана та проаналізована
література за темою дисертації; проведено планування етапів дослідження;
розроблено спосіб лікування хворих з ФПЗШМ, який включає локальне
електромагнітне опромінювання шийки матки в післяопераційному періоді
(деклараційний патент України №36662 А від 16 квітня 2001р.);
сформовано групи пацієнток, проведено їх клінічне обстеження, комплексне
лікування та диспансерне спостереження; проведено співставлення
клінічних даних, результатів цитологічного і гістологічного дослідження,
імунологічного обстеження та визначення збудників ІПСШ. Самостійно
проаналізовано результати вивчення ефектів ЕМВ НВЧ-діапазону в модельних
системах in vitro; проведено статистичну обробку та теоретичні
узагальнення експериментальних і клінічних результатів дослідження.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені
на ІІІ Російському національному конгресі “Человек и лекарство” (Москва,
1996); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Тридцать лет
физики живого: от “резонансов” на простейших до квантовой медицины”
(Донецьк, 1998); 3 Міжнародному медичному конгресі студентів і молодих
учених (Тернопіль, 1999); 2 Всеукраїнській науково-виробничій
конференції “Електромагнітні випромінювання в біології та практичне
використання їх позитивних ефектів” (Біла Церква, 1999); IІІ науковій
конференції молодих учених “Сучасні проблеми експериментальної та
клінічної онкології” (Київ, 2000); II з’їзді онкологів країн СНД (Київ,
2000); науково-практичній конференції “Немедикаментозные методы лечения
в акушерстве и гинекологии” (Одеса, 2000); IV Республіканській
науково-практичній конференції молодих онкологів України “Сучасні
проблеми експериментальної та клінічної онкології” (Київ, 2001);
науково-практичній конференції з міжнародною участю “ Онкологія – ХХІ ”
(Київ, 2003).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 14 наукових робіт, 5
з них у фахових журналах, рекомендованих ВАК України, запатентовано один
винахід.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота, повним обсягом 154
сторінки, складається з вступу, огляду літератури, шести розділів
власних досліджень, включаючи аналіз та узагальнення результатів
дослідження, висновків, списку літератури, який включає 261
першоджерело, в тому числі 86 зарубіжних. Робота ілюстрована 6 рисунками
та 19 таблицями.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали та методи дослідження. В дисертації зібрано і проаналізовано
клініко-лабораторний матеріал 254 хворих на ФПЗШМ, яких обстежували та
лікували у клінічній лікарні №16 м. Києва, Київській міській
онкологічній лікарні та у поліклініці №2 для дорослих Шевченківського
району м. Києва.
Експериментальна частина роботи щодо вивчення біологічних ефектів ЕМВ
НВЧ-діапазону в клітинних модельних системах in vitro виконана в
Інституті експериментальної патології, онкології і радіобіології ім.
Р.Є. Кавецького НАН України. В якості цих систем використовували
індикаторні бактеріальні штами (Salmonella typhimurium), визначені у
міжнародному протоколі вивчення мутагенної (антимутагенної) активності
різних чинників, а також лімфоцити, виділені за допомогою стандартних
методик (Фримель Г., 1987) з периферичної крові, лімфатичних вузлів і
тимусу, та перитонеальні макрофаги нелінійних щурів, щурів лінії Вістар
і мишей лінії Balb/с (59 експериментальних тварин), яких було одержано з
віварію ІЕПОР ім. Р.Є. Кавецького НАН України.
Як в експериментальних, так і в клінічних дослідженнях використано
прилад, розроблений на радіотехнічному факультеті Політехнічного
Університету “КПІ” – “Політон-2” (Куценок В.А. та ін., 1993). Прилад є
системою випромінювачів неполяризованих електромагнітних хвиль
шумового характеру у діапазоні довжини хвилі від 7,l-7,5 мм до
450 нм, що відповідає червоному спектру оптичного діапазону. Тобто,
прилад випромінює шумові електромагнітні хвилі міліметрового,
субміліметрового, інфрачервоного і червоного діапазонів одночасно.
Генератором цих хвиль є тліючий газовий розряд у спеціально підібраній
газовій суміші. Рівень випромінювання складає 10-18 Вт/Гц
спектральної щільності. При такому рівні повністю відсутній тепловий
вплив на біооб’єкт, який існує при високочастотній терапії, гіпертермії
та ін.
Застосування даного приладу в медицині експериментально та
науково обґрунтовано, клінічно апробовано, дозволено для впровадження в
практику охорони здоров’я та внесено в Державний Реєстр МОЗ України
№284/96 від 27.05.1996 р. та МОЗ Росії №2001/82 від 12.02.2001
р.
Можливий мутагенний ефект НВЧ ЕМВ визначали в тесті Еймса, що
ґрунтується на здатності мутантних гістидин-залежних штамів Salmonella
typhimurium зворотньо мутувати в присутності мутагенних агентів;
використовували ауксотрофні по гістидину штами Salmonella typhimurium:
TA 98 та ТА 100 (Еремина А.А. и др., 1985, Фонштейн Л.М. и др., 1985).
Для визначення можливого пошкодження ДНК під впливом ЕМВ
НВЧ-діапазону були використані лімфоцити периферичної крові інтактних
нелінійних щурів, у яких визначали однониткові розриви ДНК (ОНР ДНК) за
методом Ahnstrom G., Erixon K. (1973) у модифікації Газієва А.І. (1979).
Результати вимірювань виражали у відсотках кількості однониткової ДНК
від сумарної кількості ДНК.
Вплив ЕМВ НВЧ-діапазону на клітини імунної системи вивчали, опромінюючи
in vitro різні популяції лімфоцитів щурів лінії Вістар та мишей лінії
Balb/c або їх перитонеальні макрофаги (МФ) за допомогою приладу
“Політон-2” протягом 15 хв. Оцінювали вплив опромінювання на
інтенсивність синтезу в лімфоцитах ДНК, РНК та білків радіометричним
методом: клітини мітили (106/мл повного середовища RPMI 1640) 3H –
тимідином, 3H – уридином або 14С- гідролізатом білку (18,5· 104 Бк/мл,
всі ізотопи виробництва “Amersham”, Англія), протягом 3 годин при 370 С
в атмосфері 5% СО2 ( Петров Р.В. и др., 1986, Фримель Г., 1987), – а
також на функціональну активність МФ (в НСТ- тесті, Передерий В.Г. и
др., 1995).
В клінічній частині роботи приведені результати обстеження та лікування
254 хворих на ФПЗШМ у віці від 21 до 60 років (середній вік 33,2±1,7
року). Діагноз ставили на основі комплексного обстеження за результатами
клінічних, інструментальних та лабораторних досліджень.
У кожної пацієнтки збирали детальний анамнез життя та хвороби з
характеристикою статевої, генеративної і менструальної функції;
проводили загальне обстеження, огляд ШМ в дзеркалах, бімануальне і
кольпоскопічне дослідження. Зміни кольпоскопічних картин оцінювали за
загальноприйнятими критеріями та документували за класифікацією
Є.В. Коханевич і К.П. Ганіної (1997).
Забір матеріалу для цитологічного дослідження здійснювали способом
взяття зішкрібу за допомогою шпателя Ейра з ураженої ділянки
екзоцервіксу ШМ та спеціальною щіточкою cervicobrush із цервікального
каналу ШМ. Після фіксації мазків у суміші Нікіфорова їх фарбували за
Романовським-Гімза; тип мазків оцінювали за класифікацією Папаніколау
(Ганина К.П. и др., 1984; Лобода В.И., 1997). Цитологічним проявом
папіломавірусної інфекції ШМ вважали наявність в мазках койлоцитів і
дискератоцитів (Ісакова Л.М., 1996; Прилепская В.Н. и др., 1999).
Заключним етапом комплексного обстеження було гістологічне дослідження
біоптатів із ШМ за показаннями. Під контролем кольпоскопу за допомогою
біопсійних щипців видалялася ділянка ШМ розмірами 0,3 х 0,3 см;
видалений біоптат фіксували у 10% розчині нейтрального формаліну і
піддавали парафіновій проводці, гістологічні зрізи фарбували
гематоксиліном та еозином. Гістологічний висновок формулювали за
класифікацією І.А.Яковлєвої та Б.Г.Кукуте (1977).
Для виявлення збудників ІПСШ мікроскопували нативні і пофарбовані за
Романовським-Гімзою зішкріби з уретри та цервікального каналу, вміст
заднього склепіння піхви, осад першої порції сечі аналізували під
мікроскопом (Погодин О.К., 1988; Руденко А.В., 1998). У хворих з
передпухлинними процесами або з хламідійною інфекцією ШМ обстеження на
інфікованість ВПЛ (високоонкогенними –16, 18 типів, низькоонкогенними –
6 та 11 типів), ВПГ-2 типу, ЦМВ проводили з використанням полімеразної
ланцюгової реакції (ПЛР) на ампліфікаторі з тест-системами фірми
“Біоком”, Росія (Іванюта Л.І. та ін., 2000; Романенко В.Н. и др., 1998)
в спеціалізованому медичному центрі “Оптима” (м.Київ).
Імунологічне обстеження пацієнток проводили, використовуючи
загальноприйняті методи першого та другого рівня оцінки імунного статусу
(Петров Р.В. и др., 1984; Гриневич Ю.А. и др., 1986; Передерий В.Г. и
др., 1995). Контролем були імунологічні показники 30 практично здорових
жінок (донорів), середнім віком 36,3 ± 3,5 року. Визначали наступні
імунологічні показники: відносну та абсолютну кількість лімфоцитів у
периферичній крові; відносний та абсолютний вміст Т- і В-лімфоцитів в
периферичній крові (в тестах Е- та Еm-розеткоутворення); співвідношення
субпопуляцій Т-лімфоцитів (Т-хелперів і Т-супресорів); чутливість до
імуномодуляторів (тимоліну та спленіну); концентрацію сироваткових
імуноглобулінів основних класів A, M, G (методом імунодифузії у гелі за
Манчіні); фагоцитарну активність лейкоцитів; функціональну активність
природних кілерів; рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) (в
реакції преципітації останніх “поліетиленгліколем-6000”); концентрацію в
крові спонтанного інтерферону (Єршов Ф.И., 1996).
Лікування пацієнток починали з санації піхви і ШМ в амбулаторних умовах
за схемами, що відповідали стандартному лікуванню ІПСШ
(Адаскевич В.П., 2002; Коломиец Л.А. и др., 2002; Новиков А.И. и др.,
2002; Голота В.Я. та ін., 2003). Пацієнткам, у яких не було виявлено
ІПСШ, санацію піхви та ШМ здійснювали антисептиками протягом 7-10
днів в амбулаторних умовах. Оперативне лікування проводили після
завершення санації піхви (етіотропними препаратами) на 4-7 день
менструального циклу. Вибір хірургічного методу лікування обумовлювався
віком хворої, давністю хвороби, локалізацією патологічного процесу, його
гістологічними особливостями. Оскільки застосовували традиційні при
лікуванні патології ШМ методи, порівняльну їх оцінку не проводили.
Розподіл хворих на основну (n=209) та контрольну групи (n=45)
грунтувався на тому, що при лікуванні хворих основної групи після
оперативного втручання застосовували ЕМ-опромінювання ранової поверхні
за допомогою оригінальних, спеціально розроблених нами насадок до
приладу “Політон-2”. Проводили 10 сеансів опромінення (по одному в
день), тривалість 1-го сеансу – 10-15 хв.
”
,
?
„aeH
Z
|
”
$
&
(
*
,
?
„†aaeaee^
`
t
v
x
z
|
?
?
AE#,5?IES
результати обґрунтували безпечність використання локального
післяопераційного ЕМ-опромінювання ранової поверхні слизової оболонки
ШМ. Вивчення впливу ЕМВ на функціональну активність перитонеальних
макрофагів або лімфоцитів експериментальних тварин (тривалість
опромінення – 15 хв), показало, що такий вплив ЕМВ залежить від
вихідного рівня активності клітин обох популяцій: у випадках, коли
активність неопромінених клітин співпадала з видовою нормою, ефект ЕМВ
був відсутній; за умов первинного зниження активності клітин ЕМВ
підвищувало її, за умов підвищення – знижувало (рис.1).
Тобто, ЕМВ НВЧ-діапазону діє на лімфоїдні клітини та моноцити
як справжній імуномодулятор. Враховуючи, що в перебігу ІПСШ та в
динаміці прогресування фонових і, особливо, передпухлинних процесів ШМ
одночасно спостерігається аномальне підвищення одних імунологічних
показників (в т.ч. локального імунітету) та зниження інших (Матвеева
Н.К., 1995; Ісакова Л.М., 1996; Сухих Г.І. и др., 2000; Вакуленко Г.О.,
2001; Garzetti G.G. et al., 1995; Luxton J.C. et al., 1997; de Gruijl
T.D. et al., 1998), саме імуномодуляторна активність ЕМВ додатково
обґрунтовує доцільність його локального застосування при лікуванні
хворих з ФПЗШМ.
Рис.1 Вплив ЕМВ приладу “Політон-2” на активність макрофагів інтактних
щурів лінії Вістар в залежності від її вихідного рівня.
Як було вказано вище, до дослідження були залучені 254 хворі
на ФПЗШМ: 209 з них (82,3%) у репродуктивному віці (21-40 років).
Кількість жінок від 21 до 30 років у 1,5 рази перевищувала таку у віці
31-40 років (49,2% проти 33.1%); середній вік пацієнток становив
33,2±1,7 року. Фонові процеси (переважно ендоцервікози) були
діагностовані у 88,6% хворих, передракові (дисплазії різного ступеню
важкості) – у 11,4%. Більшість жінок (>90%) не мали порушень
менструальної і генеративної функцій. Скарги на прояви захворювання були
у 57,7% пацієнток, у решти спостерігався безсимптомний перебіг ФПЗШМ.
Значна частина хворих (54,7%) мала одночасно інші захворювання органів
статевої системи (найчастіше – хронічний аднексит – 45%). Лише у 11%
хворих ФПЗШМ були діагностовані вперше, решта пацієнток вже лікувалася
різними методами: консервативними – 168, оперативними – 62 жінки. Проте
ефективність застосованих лікувальних заходів виявилась недостатньою,
про що свідчить відсутність об’єктивного ефекту у 63% хворих та
розвиток рецидивів хвороби у 11% пацієнток (рис.2).
Рис. 2. Ефективність лікування фонової і передракової патології шийки
матки у обстежених жінок за даними диспансерного нагляду.
Дослідження цитологічних мазків із ШМ показало, що до проведення
лікування не спостерігались зміни цитограми лише у 24,8% хворих (всі з
фоновими процесами ШМ); II тип цитограм (запалення на поверхні ШМ)
виявлено у 41,3% (40,2% – хворі з фоновими, 1,1% – з передпухлинними
процесами); III тип (диспластичні зміни епітелію) – у 33,9% (з них 23,6%
– хворі з фоновими, 10,3% – з передпухлинними процесами). Імунологічне
обстеження хворих, проведене до початку лікування, виявило зміну цілого
ряду показників, насамперед тих, що характеризують субпопуляцію
Т-лімфоцитів та моноцитів/макрофагів.
При визначенні частоти інфікування збудниками ІПСШ було показано, що
лише 13,8% хворих не були інфіковані мікробними або вірусними агентами,
в той час як у 70,2% пацієнток було діагностовано наявність мікст –
інфекцій (від 2 до 6 збудників), а у 16% – моноінфекцій.
При розподілі пацієнток на контрольну і основну групи рандомізацію
здійснювали за віком, нозологічною формою захворювання, результатами
цитологічного обстеження, частотою ІПСШ (як загальною, так і окремих
збудників) та за показниками стану імунної системи (табл.1)
Таблиця 1.
Характеристика хворих основної та контрольної груп
Характеристика Групи хворих
Основна (n=209) Контрольна (n=45)
Середній вік, роки 33,0 ± 0,7 30,4 ± 3,2
Фонові захворювання ШМ, % 88,0 80,0
Передпухлинні захворювання ШМ, % 12,0 20,0
Давність захворювання до 1 року, % 69,0 72,0
Отримували лікування раніше, %:
– консервативне 65,0 66,0
– оперативне 25,0 22,0
Тип цитограм, %:
І-й (цитограма без особливостей) 23,9 28,8
ІІ-й (запальний процес) 41,2 42,4
ІІІ-й (дисплазії епітелію ШМ) 34,9 28,8
Частота інфікування, %:
– хламідії 21,1 22,2
– кандиди 17,7 18,6
– гарднерели 14,8 20,0
– трихомонади 2,8 2,2
– коки (гоно-, стрепто-, стафілококи) 7,3 6,6
– мікоплазми 3,8 4,4
– ВПЛ 13,8 15,4
– ВПГ-2
-ЦМВ
-мікст- інфекції 15,5
8,6
72,2 15,4
7,7
68,2
– не виявлено інфекційних елементів 14,4 11,0
Як видно, серед ІПСШ і в основній, і в контрольній групах
переважали Chlamydia trachomatis, гриби роду Candida, гарднерели, ВПГ-2,
ВПЛ, кокова мікрофлора. Ці дані співпадають з даними інших дослідників,
що обстежували жінок в різних регіонах України та Росії (Лакатош В.П. та
ін., 1993; Кисина В.И. и др., 2000; Палійчук О.В., 2001; Прилепская
В.Н., 2001; Коломиец Л.А. и др., 2002 ).
Типовими змінами в імунограмі хворих основної і контрольної груп були:
лімфоцитоз (3,0 Г/л проти 1,9 Г/л у донорів, р0,1), знизився
рівень ЦІК (в основній групі- 97,0 ± 2,2, у донорів – 99,0 ± 10,2
опт.од. р>0,1). Отже, наслідком використання після оперативного
втручанням ЕМО ШМ стала практично повна нормалізація стану імунної
системи хворих основної групи через 2 міс після лікування: жоден з
досліджених показників не мав суттєвих відмінностей від такого у
донорів, тобто не виходив за фізіологічні межі. Механізми впливу
локального використання ЕМО на частоту ІПСШ та імунний статус хворих з
ФПЗШМ вимагають подальшого вивчення. На сьогодні ще не можна однозначно
відповісти на запитання, чи є зафіксований нами імунореабілітуючий ефект
ЕМО причиною або наслідком зменшення частоти ІПСШ. На нашу думку,
позитивний вплив на реакції неспецифічного та специфічного імунітету
може бути важливою складовою протиінфекційної дії ЕМО.
Щодо клінічних результатів лікування, то у пацієнток основної групи
суб’єктивне покращення зафіксовано в 95% проти 80% у контрольній групі,
повний об’єктивний ефект – у 92,8% порівняно з 62,2% (р
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
