.

Діагностика і терапія хронічного простатиту з урахуванням поліетіологічних і поліпатогенетичних механізмів розвитку і характеру перебігу захворювання

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
154 4347
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

ЛІТУС ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

УДК: 616.65-002-06+616.69-001

Діагностика і терапія хронічного простатиту з урахуванням
поліетіологічних і поліпатогенетичних механізмів розвитку і характеру
перебігу захворювання

14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному медичному університеті імені О.О.
Богомольця МОЗ України.

Науковий консультант

доктор медичних наук, професор

Коляденко Володимир Григорович,

Національний медичний університет

імені О.О. Богомольця МОЗ України,

завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Глухенький Борис Тихонович, Київська
медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України,
професор кафедри шкірних та венеричних хвороб;

доктор медичних наук, доцент Дюдюн Анатолій Дмитрович, Дніпропетровська
державна медична академія, доцент кафедри шкірних та венеричних хвороб;

доктор медичних наук, Лебедюк Михайло Миколайович, Одеський державний
медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри шкірних та
венеричних хвороб.

Провідна установа

Інститут дерматології та венерології, АМН України, м. Харків.

Захист відбудеться 17.06.2004 року о 13-30 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д. 26.003.02 при Національному медичному
університеті імені О.О. Богомольця за адресою: 01023,

м. Київ, вул. Шовковична, 39/1, Центральна міська клінічна лікарня,
корпус 2.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного медичного
університету імені О.О. Богомольця (03057, м. Київ-57,

вул. Зоологічна, 1).

Автореферат розісланий 14.05.2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, професор Свирид С.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хронічний простатит є на сучасному етапі одним з
найбільш поширених захворювань сечостатевої сфери у чоловіків. Згідно
літературних даних хронічним простатитом страждає від 30 до 58%
чоловіків, серед яких переважну більшість становлять особи молодого
репродуктивного віку (Ильин И.И., 1991; Арнольди Є.К., 1999; Мавров
И.И., 2002).

Перебіг хронічного простатиту з загостреннями нерідко призводить до
розвитку цілого ряду ускладнень та порушень функціонування різних
органів і систем, в тому числі статевої функції (зниження потенції,
розлади фертильності, безпліддя). Крім того, тривалий перебіг хронічного
простатиту сприяє формуванню конкрементів у передміхуровій залозі, а
також розвитку пухлинних процесів (аденома, рак простати) (Юнда И.Ф.,
1989; Горпинченко И.И., 1992; Гомелла Л.А., 1995).

Літературні дані про наявність конкрементів у передміхуровій залозі при
хронічному простатиті досить малочисельні і суперечливі. Згідно
досліджень авторів конкременти виявляються від 0,5% до 85% загальної
кількості обстежених хворих на хронічний простатит

(Юнда И.Ф., 1989; Горпинченко И.И. и соавт., 1992; Судариков І.В., 1996;
Eykyn S. et. al., 1974). У зв’язку з цим окремі автори (Юнда И.Ф., 1989)
запропонували виділяти самостійну клінічну форму хронічного простатиту –
калькульозну (простатолітіаз).

До теперішнього часу не визначені чіткі клінічні прояви та лабораторні
критерії, характерні для “калькульозного” простатиту. Недостатньо
вивченими є чинники та механізми, які сприяють формуванню конкрементів у
передміхуровій залозі, а також характеристика мінерального складу цих
каменів. Підлягають також поглибленому дослідженню питання про значення
різних інфекційних агентів в процесі конкрементоутворення та можливості
цих “інфікованих” каменів слугувати вогнищем “дрімотної” інфекції. Крім
того, потребують вивчення питання, пов’язані з пошуком інших можливих
джерел формування конкрементів у передміхуровій залозі.

Таким чином, урахування важливості медико-соціальної проблеми хронічного
простатиту вказує на необхідність вирішення цілої низки питань,
пов’язаних з етіологією, патогенезом, клінікою і діагностикою
захворювання, а також з розробкою нових і удосконалених комплексних
методів терапії і реабілітації хворих.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана у відповідності з основним науковим напрямком кафедри шкірних
та венеричних хвороб Національного медичного університету імені О.О.
Богомольця і комплексної теми “Розробка нових методів діагностики і
лікування хронічних дерматозів і інфекцій, що передаються статевим
шляхом” (Державний реєстраційний номер 0101U000265).

Мета дослідження. Розробити діагностичний алгоритм хронічних простатитів
та їх індивідуалізованого лікування з урахуванням поліетіологічних і
поліпатогенетичних механізмів розвитку та характеру клінічного перебігу
захворювання, що дозволить підвищити клінічне виліковування окремих груп
хворих до 80%, попередити ускладнення та підвищити якість життя хворих.

Завдання дослідження:

1. Встановити перелік інфекційних агентів, які на сучасному етапі є
етіологічними чинниками виникнення і розвитку хронічного простатиту, та
з урахуванням результатів досліджень розробити рекомендації по
раціональній лабораторній діагностиці захворювання.

2. Провести аналіз особливостей клінічного перебігу хронічного
простатиту на сучасному етапі з урахуванням вікової характеристики
хворих, тривалості перебігу захворювання, суб’єктивних ознак ураження
(загальні, місцеві, функціональні), а також результатів лабораторного та
спеціального обстеження хворих.

3. Провести дослідження стану імунологічної реактивності і неспецифічних
факторів захисту організму у хворих різними клінічними формами
хронічного простатиту.

4. Вивчити показники місцевого імунітету і антибактеріального захисту
секрету передміхурової залози у хворих на хронічний простатит.

5. Дослідити стан антиоксидантного захисту, вільнорадикальних процесів і
вмісту поліненасичених жирних кислот (ПННЖК) у секреті передміхурової
залози хворих на хронічний простатит.

6. Провести аналіз показників імуносупресивних властивостей секрету
передміхурової залози та їх взаємозв’язок з рівнем вмісту ПННЖК в
секреті простати хворих на хронічний простатит.

7. Дослідити фактори і механізми місцевого імунітету, які впливають на
антиоксидантну стійкість секрету передміхурової залози при хронічному
простатиті.

8. Розробити алгоритм комплексного клініко-лабораторного, спеціального і
додаткового обстеження хворих на хронічний простатит.

9. Дослідити мінеральний склад біохімічних рідин (секрет простати, сеча)
у хворих різними клінічними формами хронічного простатиту, в тому числі
ускладненого конкрементами передміхурової залози (простатолітіаз), та
визначити можливі механізми конкрементоутворення. Виявити вірогідні і
додаткові діагностичні ознаки (суб’єктивні, об’єктивні) наявності
конкрементів у передміхуровій залозі та розробити комплексний метод
консервативного лікування простатолітіазу.

10. Удосконалити комплексну індивідуалізовану тактику етіотропної
терапії (імунокоригуючу, патогенетичну і місцеву терапію) хронічного
простатиту, спрямовану на відновлення та нормалізацію порушень
загального і місцевого імунітету в організмі хворих, а також
індивідуалізованих статевих та психосоматичних розладів.

11. Провести аналіз ефективності запропонованого оригінального комплексу
терапевтичних заходів, спрямованих на повне клінічне і етіологічне
виліковування та психосоматичну реабілітацію хворих на хронічний
простатит.

Об’єкт дослідження. Хворі на хронічний простатит.

Предмет дослідження. Етіологія, патогенез, клініка і діагностика
хронічного простатиту. Розробка нових і удосконалених комплексних
методів терапії і реабілітації хронічного простатиту.

Методи дослідження. Епідеміологічні, клінічні, бактеріологічні,
біохімічні, імунологічні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Встановлено, що на сучасному
етапі в розвитку хронічного простатиту мають значення як класичні
збудники урогенітальних інфекцій (гонококи, трихомонади), так і
інфекційні агенти “нового покоління” (хлімідії, уреаплазми, мікоплазми,
гарднерели, віруси та їх асоціації).

Доведено, що, незалежно від характеру інфекційних агентів, у пусковому
механізмі розвитку хронічного простатиту суттєве значення мають імунні
механізми запалення.

Встановлено, що локальна імунна відповідь при хронічному простатиті
визначається стійким продуктивним хронічним запаленням, у яке з
подовженістю терміну перебігу захворювання втягується все більший об’єм
тканини передміхурової залози.

Вперше виявлений анти-прооксидантний дисбаланс, який обумовлений
активацією вільнорадикальних процесів і зниженням антиоксидантної
стійкості секрету простати.

Вперше встановлено, що зниження імуносупресивних властивостей секрету
передміхурової залози при її хронічному запаленні пов’язане з
закономірним зменшенням вмісту поліненасичених жирних кислот.

Виявлена залежність змін імуносупресивних властивостей секрету
передміхурової залози від вмісту ПННЖК, що розширює наші уявлення про
патогенез захворювання та диктує необхідність призначення хворим
ліпідонормалізуючих та антиоксидантних препаратів.

Встановлені механізми конкрементоутворення і мінеральний склад
(кальцій-фосфатний) каменів передміхурової залози, а також їх суттєві
відмінності від характеру кристалічного формування і структури ниркових
конкрементів.

Вперше при хронічному простатиті виявлений тісний взаємозв’язок між
клінічними, імунологічними, біохімічними та гормональними порушеннями,
що суттєво розширює загальноприйняті уявлення про його етіопатогенез та
вказує на необхідність комплексного підходу до обстеження і лікування
хворих.

Вперше розроблено оригінальний комплекс терапевтичних заходів у
лікуванні хронічного простатиту, який сприяє роз’єднанню ланок хибного
ланцюга патогенезу захворювання та запобігає ускладненню подальшого
поглиблення запального процесу. Пріоритетність наукових розробок
підтверджена двома Патентами України на винаходи, зокрема “Спосіб
комплексного лікування хронічного простатиту” (Патент України №60201 А,
заявлено 28.02.2003. Опубл., книга 1, Бюл. №9, 2003 р), “Спосіб
консервативного лікування хронічного простатиту, ускладненого
конкрементами в передміхуровій залозі” (Патент України №60155 А,
заявлено 13.02.2003. Опубл., книга 1, Бюл. №9, 2003 р).

Практичне значення отриманих результатів. Науково обґрунтовано та
впроваджено комплексне обстеження хворих на хронічний простатит, яке
включає всебічне клінічне та лабораторне обстеження на предмет виявлення
можливих інфекційних збудників захворювання, інструментальне спеціальне
дослідження (уретроскопія і ультразвукова ехографія сечостатевих
органів), а також встановлення показників місцевого імунітету і
антиоксидантного захисту секрету передміхурової залози. Крім того,
визначена доцільність включення в комплексне обстеження хворих ряду
додаткових діагностичних методів і тестів, зокрема, вивчення феномену
кристалізації секрету простати, рН та мінерального складу секрету і
сечі, дослідження на наявність гемоспермії та проведення андрогенної
внутрішньошкірної проби. Результати запропонованих комплексних
досліджень дозволяють визначати індивідуалізований характер розвитку
хронічного простатиту, його спрямованості, тяжкості перебігу і
ускладнень з наступним призначенням адекватної комплексної терапії
захворювання.

Впровадження в лікарську практику профільних дерматовенерологічних і
урологічних медичних закладів розробленого комплексного методу лікування
хронічного простатиту, який передбачає проведення індивідуалізованої
етіотропної терапії та комбінованої патогенетичної і місцевої терапії,
спрямованої на корекцію у передміхуровій залозі показників місцевого
імунітету і антиоксидантного захисту, а також нормалізацію різних
статевих порушень і психосоматичних розладів у хворих, сприяє суттєвому
підвищенню ефективності лікування захворювання. Крім того, впровадження
в практику розробленого оригінального методу лікування хронічного
простатиту, ускладненого конкрементами передміхурової залози, запобігає
необхідності хірургічного втручання, що має важливе медико-соціальне
значення.

Результати дисертаційних досліджень впроваджено в практику Київських
міського і обласного шкірно-венерологічних диспансерів,
шкірно-венерологічного відділення Центральної міської клінічної лікарні
м. Києва, а також у навчальний процес при викладанні курсу венерології
студентам і лікарям-інтернам на кафедрі шкірних та венеричних хвороб
Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. За
результатами досліджень підготовлені до видання методичні рекомендації.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно визначена і виконана
програма наукових досліджень, визначені мета та завдання роботи,
проведений аналіз літературних даних. Здобувачем самостійно обстежено
268 хворих на хронічний простатит, проведені клінічні, лабораторні та
ряд спеціальних досліджень. Окремі спеціальні методи дослідження
(імунологічні, біохімічні) проводились при консультативній допомозі
співробітників науково-дослідного лабораторного центру (НДЛЦ) при
Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця. Автором
самостійно проведена статистична обробка, узагальнення результатів
дослідження, написані розділи дисертаційної роботи, зроблені висновки і
практичні рекомендації.

Клінічний матеріал зібрано автором в Київському міському ШВД №2 та
Київському обласному ШВД, а також в шкірно-венерологічному відділенні
ЦКЛ м. Києва.

Автор висловлює свою щиру вдячність і повагу науковому консультанту,
члену-кореспонденту АПН України, професору Коляденко В.Г., а також
співробітникам кафедри шкірних та венеричних хвороб і відділів НДЛЦ НМУ
імені О.О. Богомольця, які сприяли проведенню дисертаційних досліджень.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати наукових
досліджень за темою дисертації доповідались і обговорювались на:

– науково-практичній конференції молодих вчених і лікарів
дерматовенерологів, присвяченій впровадженню наукових розробок в
практику охорони здоров’я (м. Київ, 22-23 грудня 1999р.);

– VІІ Українському з’їзді лікарів дерматовенерологів (м. Київ, 7-9
вересня 1999 р.);

– засіданнях кафедри шкірних та венеричних хвороб Національного
медичного університету імені О.О. Богомольця в 2001-2003 рр.;

– засіданні Київського міського осередку Української асоціації лікарів
дерматовенерологів і косметологів у 2001р.;

– всеукраїнських науково-практичних конференціях Української асоціації
лікарів дерматовенерологів і косметологів: “Сучасні проблеми інфекцій,
які передаються статевим шляхом” (м. Київ, 7-8 червня 2001р.);
“Імунозалежні, мікотичні, паразитарні дерматози та захворювання, що
передаються статевим шляхом” (м. Київ, 15-16 листопада 2001р.);
“Застосування антибактеріальних і анти-паразитарних препаратів та
імуномодуляторів у дерматології, венерології, косметології” (м. Київ,
24-25 травня 2002 р.); “Гіперкератози в дерматології, венерології,
косметології” (м. Київ, 25-26 жовтня 2002 р.); “Косметологія – складова
дерматології” (м. Київ, 22-23 квітня 2003 р.);

– міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні аспекти
етіопатогенезу, діагностики, клініки, лікування в дерматовенерології та
косметології” (м. Донецьк, 13-14 травня 2003 р.);

– всеукраїнській, з міжнародною участю науково-практичній конференції
“Клініка і лікування шкірних і статевих захворювань з урахуванням
шлунково-кишкового тракту”(м. Київ, 16-17 квітня 2004 р.).

Апробація захисту дисертаційної роботи здійснена на засіданні
апробаційної ради “Спеціальні питання клінічної медицини” Національного
медичного університету імені О.О. Богомольця МОЗ України 10.03.2004 р.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 37 наукових праць в
спеціалізованих журналах і збірниках, в тому числі – 21 журнальна стаття
у фахових виданнях, рекомендованих Президією ВАК України. Отримано 2
Деклараційні патенти України на винаходи.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу,
аналітичного огляду літератури, опису матеріалів і методів досліджень,
12 розділів власних досліджень, аналізу результатів досліджень,
висновків, практичних рекомендацій і списку використаної літератури.
Загальний обсяг роботи складає 268 сторінок, включаючи 19 таблиць

і 8 рисунків. Список використаних літературних джерел містить 276
найменувань, зокрема 215 кирилицею, 61 латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. В дисертаційній роботі представлені дані
обстеження 268 хворих хронічним простатитом, із них у віці від 20 до 30
років – 97 (36,2%), від 30 до 40 років – 103 (38,4%), від 40 до 50 років
– 46 (17,2%), старші 50 років – 22 (8,3%), всі обстежені мешканці м.
Києва та Київської області. Також представлені результати проведеного
аналізу історій хвороб (амбулаторних карт) хворих, які проходили
обстеження і лікування в шкірно-венерологічному відділенні центральної
клінічної лікарні №1 м. Києва, шкірно-венерологічних диспансерах №1, №4
м. Києва, НДІ урології і нефрології АМН України та Київському обласному
шкірно-венерологічному диспансері в період з 1996-2000 рр. Статистично
було оброблено 869 історій хвороб та амбулаторних карт з використанням
комп’ютера. Об’єм обробки включав вік, професію, скарги хворих, анамнез
перебігу захворювання, результати пальцевого обстеження простати,
бактеріоскопічні і бактеріологічні результати аналізів виділень із
уретри та секрету передміхурової залози, методику лікування, її
подовженість і ефективність.

За віком від 20 до 30 років було 308 (35,4%) хворих, від 30 до 40 років
– 313 (36,0%), від 40 до 50 – 183 (21,1%), старші 50 років – 65 (7,5%).

Ультразвукову ехографію обстежених хворих проводили за допомогою апарату
SAL-35A фірми “Toshiba” (Японія).

Кількісну оцінку стану Т- і В-ланок системи імунітету проводили згідно
рекомендацій (В.Г. Передерій, В.С. Земсков, 1995); визначення
антитілозалежної клітинноопосередкованої цитотоксичності (АЗКОЦ)
проводили за методом Круглової і співавт., (1995); рівень ЦІК в
сироватці крові визначали за методом Haskova (1977); титр циркулюючих
аутоантитіл визначали за методом Бойдена в модифікації Чернушенко К.Ф. і
співавт., (1985); дослідження хемілюмінесценції фагоцитів проводили за
допомогою ініційованої зимозаном хемілюмінесценції за Falk P. (1986);
кількісне визначення секреторного імуноглобуліну А проводилось методом
радіальної імунодифузії в гелі за Манчині; визначення загальної
бактерицидної активності секрету передміхурової залози проводилось за
допомогою методу, розробленого Дранніком Г.М. і співавт., (1986);
Визначення величини активності лізоциму проводили методом Чернушенко
К.Ф. (1978); вміст жирних кислот фосфоліпідів оцінювали на газовому
хроматографі “Цвет-1” із полум’яноіонізаційним детектором за методом
Брюзгіної Т.С. (1991); рівень вільнорадикальних процесів оцінювали за
кінетичними параметрами свічення, згідно рекомендацій Барабой В.А. и
співавт., (1991); антиоксидантну активність оцінювали по відношенню
величини гасіння хемілюмінесценції в ініційованій системі у дослідній і
контрольній пробі за Русин Е.В. і співавт., (1998); рівень клітинної
сенсибілізації визначали за даними приросту хемілюмінесценції лімфоцитів
після інкубації з антигеном за рекомендаціями Величкова Б.Т. і співавт.,
(1991); визначення вмісту кальцію у біологічних рідинах проводились на
автоматичному аналізаторі кальцію “Корнінг-340”; вміст фосфатів
визначали на фотоелектроколориметрі КФК із червоним світлофільтром.

Результати досліджень. Попри чисельні літературні публікації відносно
досвіду застосування патогенетичних, симптоматичних і місцевих методів в
комплексній терапії хронічного простатиту, на практиці їм приділяється
недостатньо уваги. Підтвердженням цього були результати наших особистих
анамнестичних досліджень та проведений досить чисельний статистичний
аналіз історій хвороб і амбулаторних карт пацієнтів, які страждали
хронічним простатитом.

Всього обстежено 1137 хворих на хронічний простатит. Розподіл хворих за
віком та характером обстеження представлено в таблиці 1.

Таблиця 1

Вікова характеристика хворих на хронічний простатит та дані особистих
досліджень і статистичного аналізу історій хвороб

Вік хворих

чоловіків Чисельність хворих

Абсолютне число / %

Особисті дослідження Статистичний аналіз історій хвороб Загальна
кількість

від 20-30 років 97 (36,2%) 308 (35,4%) 405 (35,6%)

30-40 років 103 (38,4%) 313 (36,0%) 416 (36,6%)

40-50 років 46 (17,1%) 183 (21,0%) 229 (20,2%)

старші 50 років 22 (8,3%) 65 (7,6%) 87 (7,6%)

Всього 268 (100%) 869 (100%) 1137 (100%)

Більшість обстежених нами пацієнтів (203) попередньо не раз лікували у
профільних державних (дерматовенерологічних, урологічних) медичних
закладах або у приватних фахівців уретрити або простатити різної
етіології. Переважно терапія полягала в призначенні довготривалих курсів
антибіотиків, сульфаніламідів і інших антибактеріальних препаратів в
залежності від етіології захворювання. Місцеву терапію проводили,
переважно, традиційними методами (інстиляція антибактеріальних розчинів
в уретру, масаж простати). Повторні клінічні прояви розвитку чи
загострення хронічного простатиту виникали у більшості хворих через 1-3
місяці після попередньо проведеного лікування.

Під час комплексного лабораторного дослідження секрету передміхурової
залози та виділень (з шкребків) з уретри у 29 (10,8%) хворих були
виявлені хламідії, у 27 (10,1%) – трихомонади, у 12 (4,5%) – гонококи, у
18 (6,7%) – Candida, у 43 (16,0%) – стафілококи золотисті, у 26 (9,7%) –
стрептококи гемолітичні, у 10 (3,7%) – уреаплазми, у 8 (3%) –
мікоплазми, у 9 (3,4%) – гарднерели, у 7 (2,6%) – віруси, у 9 (3,4%) –
кишкові палички, у 4 (1,5%) – протей вульгарний. Крім того, у ряду
обстежених нами пацієнтів було виявлене поєднання збудників
урогенітальних інфекцій, зокрема у 19 (7,1%) – асоціація хламідій і
трихомонад, у 14 (5,2%) – хламідій і Candida, у 20 (7,5%) – трихомонад і
Candida і у 13 (4,8%) – стафілококів і стрептококів. Катаральна форма
хронічного простатиту була встановлена у 104 (38,8%) хворих, фолікулярна
– у 121 (45,2%), паренхіматозна – у 43 (16%).

Суб’єктивні ознаки хронічного простатиту у обстежених нами 268 хворих
розподілялись на загальні, місцеві та функціональні. Загальні симптоми
включали зниження працездатності, швидку втому, загальну слабкість,
порушення сну. Ці скарги пред’являли практично всі хворі. Місцеві
клінічні симптоми характеризувались наявністю локальної або поєднаної
болі в промежині у 178 хворих, унизу живота (надлобкова ділянка) – у 116
пацієнтів, крижовій ділянці – у 137, в яєчках – у 56 хворих.

Серед функціональних порушень нами були виділені: часті позиви до
сечовиділення – у 72 хворих, болі під час сечовиділення – у 43,
послаблення ерекції і статевого потягу – у 159, прискорення або затримка
еяколяції – у 104, болісний оргазм – у 42 хворих.

В мазках з уретри при бактеріоскопічному дослідженні у 236 хворих було
виявлено збільшення кількості лейкоцитів – понад 20 в полі зору. При
уретроскопії у 93 хворих був виявлений м’який інфільтрат слизової
уретри, у 41 – перехідний інфільтрат, а у 68 пацієнтів – літреїт і
куперит.

Аналіз статистично оброблених нами 869 історій хвороб та амбулаторних
карт показав, що практично всі хворі (згідно з записами у історіях
хвороб і амбулаторних картках) скаржились на різні локальні болі в
промежині, крижах, надлобковій зоні, яєчках, а також швидку втому і
порушення сну. Крім того, 372 (42%) хворих вказували на різні статеві
порушення, а 412 (47,4%) пацієнтів скаржились на постійні слизові або
слизово-гнійні вранішні виділення з зовнішнього отвору уретри.

Тривалість перебігу захворювання у цих хворих становила від 1 до 20 і
понад 20 років. Більшість хворих – 637 (73,3%) неодноразово лікувалась у
різних профільних медичних закладах у зв’язку з недостатньою
ефективністю попереднього лікування або у зв’язку з досить
короткочасними ремісіями після проведеної терапії. До речі, ряд історій
хвороб (амбулаторних карт) одних і тих же пацієнтів були зареєстровані
практично в усіх профільних медичних закладах, де нами проводився
статистичний аналіз.

У 327 (37,6%) з 869 хворих була встановлена катаральна форма хронічного
простатиту, у 449 (51,7%) – фолікулярна і у 93 (10,7%) – паренхіматозна
форма.

Згідно з результатами бактеріоскопічних та бактеріологічних досліджень
виділень (з шкребків) з уретри і секрету простати у 114 (13,1%) хворих
були виявлені хламідії, у 49 (5,6%) – гонококи, у 101 (11,6%) –
трихомонади, у 178 (20,5%) – білі (золотисті) стафілококи, у 133 (15,3%)
– гемолітичні стрептококи, у 21 (24%) – кишкова паличка, у 38 (4,4%) –
Candida, у 39 (4,5%) – уреаплазми, у 23 (2,6%) – мікоплазми. Крім того,
у 47 (5,4%) хворих було діагностовано поєднання (асоціація) хламідій і
трихомонад, у 51 (5,4%) – хламідій і Candida, , у 43 (4,9%) – трихомонад
і Candida, у 32 (3,8%) – стафілококів і стрептококів. Важливо
відзначити, що у більшості цих пацієнтів клінічні (суб’єктивні,
об’єктивні) прояви уретриту практично не турбували хворих, тобто мали
асимптомний характер.

Лікування цих хворих хронічним простатитом включало етіотропну терапію
(згідно з виявленими збудниками), а при виявленні неспецифічних
мікроорганізмів (стафілококи, стрептококи та ін.) здебільшого
проводилось антибіотиками широкого спектру дії. Частині хворих
призначалась також неспецифічна терапія (пірогенал), біостимулятори
(скловидне тіло, алое, екстракт плаценти), вітаміни групи В.

Місцева терапія була досить різнопланова. В деяких профільних медичних
закладах основний акцент робився на проведення курсу масажів простати в
комбінації з мікроклізмами (теплий розчин відвару ромашки) і ректальними
свічками з антибіотиками, а також інстиляціями в уретру розчинів
протарголу (1:2000), перманганату калію (1:8000), мікроциду; в інших
закладах досить широко застосовувались ультразвукові процедури і
фонофорез на простату, промежину і паралельна санація передньої
(задньої) уретри.

Потрібно відзначити, що у більшості клінічних випадків проведене
лікування не дозволяло досягти повного клінічного виліковування хворих.
Основний акцент контрольних (після курсу лікування) обстежень робився на
відсутність специфічного або неспецифічного збудника захворювання, що
вважалось критерієм виліковування. При цьому, в контрольних
бактеріоскопічних дослідженнях секрету передміхурової залози у більшості
пацієнтів кількість лейкоцитів була значно більшою від загальноприйнятої
норми (до 10 лейкоцитів) і становила 20-40 в полі зору та навіть більше.
Це, на нашу думку, свідчило, що проведені терапевтичні заходи не
дозволяли повністю ліквідувати вогнище запалення в передміхуровій
залозі. Це сприяло виникненню загострення хронічного простатиту, а також
подальшому розвитку ускладнень.

З метою розширення і верифікації діагностичних критеріїв хронічного
простатиту нами було проведене вивчення феномену кристалізації секрету
передміхурової залози у хворих різними клінічними формами простатиту
(катаральна, фолікулярна паренхіматозна), а також в залежності його від
тривалості перебігу захворювання у обстежених пацієнтів (до 1 року, від
1 до 5 років, понад 5 років).

У хворих катаральною формою хронічного простатиту візерунок
кристалізації секрету нагадував листок папороті, але його гілочки були
потоншені, а поперечні гілочки-відсутні у порівнянні з нормою. У хворих
фолікулярною і паренхіматозною формами захворювання спостерігалось більш
суттєве відхилення від норми візерунку кристалізації секрету. Його
гілочки були потовщені, не упорядковано вигнуті або грубо деформовані. В
ряді випадків візерунок був представлений не упорядковано розкиданими
острівками кристалізації.

Проведений нами аналіз виявлених порушень феномену кристалізації секрету
простати дозволив виявити достовірно виражену залежність ступеня його
порушень від давності перебігу захворювання у пацієнтів з ускладненнями,
спричиненими конкрементами передміхурової залози.

Досить важливими в диференціально-діагностичному плані є виявлені нами
порушення феномену кристалізації у деяких пацієнтів з клінічними
проявами хронічного простатиту при нормальній або наближеній до норми
кількості лейкоцитів в секреті їх простати.

Нами була також застосована андрогенна внутрішньошкірна проба з метою
оцінки її діагностичного значення і наступної індивідуалізованої
корекції медикаментозної терапії хронічного простатиту. Проведений нами
аналіз результатів андрогенної проби у хворих залежав від терміну
подовженості перебігу захворювання (незалежно від клінічної форми), що
дозволло виявити прямо пропорційну залежність між рівнем зниження
внутрішньошкірної реакції та давністю хронічного простатиту. Проведене
нами дослідження вказує на суттєве діагностичне значення
внутрішньошкірної проби. Крім того, її показники набувають додаткового
практичного значення в плані оцінки прогнозу ефективності
медикаментозної терапії і своєчасної індивідуалізованої корекції
порушень гормонального статусу у хворих хронічним простатитом в період
лікування.

Проведеними нами дослідженнями було також встановлено, що на відміну від
стану системного імунітету, який характеризується різними варіантами
імунограм, місцеві імунні реакції у хворих хронічним простатитом мають
однонаправлені зміни. Їх можна характеризувати як стійке продуктивне
хронічне запалення, що при подальшій тривалості перебігу захворювання
охоплює дедалі більший об’єм простати. Спостерігається місцева активація
ряду факторів антибактеріального захисту, зокрема таких, як Ig A, M, G і
особливо

SIg A, генерація фагоцитами АФК перевищувала аналогічні показники в
групі контролю в 1,4 рази навіть при відсутності мікроорганізмів.
Паралельно було виявлено зниження активності інших компонентів
антимікробного захисту – лізоциму в 1,29-1,88 рази, бактерицидної
активності секрету простати в 1,67-2,27 рази. Показники АЗКОЦ знизились
в 1,6 рази порівняно з такими в контролі.

Послаблення функцій імунологічного нагляду призводить до гіпертрофії або
переродження клітин простати. При цьому порушуються процеси елімінації
продуктів метаболізму, виникає їх накопичення і створюються умови для
формування конкрементів.

Проведеними нами дослідженнями (дані представлені в таблиці 2) було
встановлено, що рівень вільно-радикальних процесів в секреті простати
значно нижчий, ніж у сироватці крові. Співвідношення індексу
хемілюмінесценції в крові і секреті простати становило 2:1. Максимальну
інтенсифікацію вільнорадикальних процесів у секреті простати
спостерігали у хворих з катаральною і паренхіматозною формами
захворювання, а при фолікулярній формі зміни цього показника були
статистично недостовірними.

Антиоксидантна стійкість секрету передміхурової залози була знижена у
хворих з катаральною і паренхіматозною формами патологічного процесу, а
у хворих з конкрементами в передміхуровій залозі відмічалась тенденція
до підвищення антиоксидантної стійкості секрету простати.

Нами було проведено вивчення змін вмісту ДГЄ та інших поліненасичених
жирних кислот у хворих на хронічний простатит та практично здорових
чоловіків. Як показали результати проведених нами досліджень, у секреті
простати практично здорових чоловіків виявлена висока концентрація ДГЄ
жирної кислоти, а у хворих на хронічний простатит спостерігалось
достовірне (в 3,5 рази) зниження її концентрації у порівнянні з групою
контролю. Це змінює погляди на патогенез порушень місцевого імунітету в
передміхуровій залозі при хронічному простатиті.

Таблиця 2

Показники стану вільнорадикальних процесів і антиоксидантної стійкості у
сироватці крові і секреті простати у хворих на хронічний простатит та
практично здорових чоловіків

Групи обстеження Індекс хемілюмінесценції (ІХЛ) Антиоксидантна стійкість
(АОС)

Сироватка крові Секрет простати Сироватка крові Секрет простати

Хворі катаральною формою ХП (n=9) 8,6±0,2* 4,3±0,2* 9,4±0,2* 5,7±0,2*

Хворі фолікулярною формою ХП (n=10) 8,1±0,3 4,1±0,2 9,3±0,4 6,9±0,3

Хворі паренхіматозною формою ХП (n=10) 8,2±0,4 4,8±0,3* 7,9±0,3 3,650
±0,3*

Хворі ХП, ускладненим конкрементами передміхурової залози(n=6) 8,7±0,3*
2,7± 0,2* 9,4 ±0,2 7,2±0,2

Практично здорові чоловіки (n=10) 7,7± 0,1 3,6 ±0,1 8,6 ± 0,2 6,8 ±0,2

Примітка. * – різниця з контролем достовірна при Рr??TH f ® ?‘D?3/4cAFAFOeFOFE¤uuuuuunuuuuiauuuuuuuuTHuO ???? H ???? H H ???? H H l a ???? a yyyy§kdC th @ ???? uuuoeeeeeeeeeeeeeeeeeeuuuuu Для усування перестороги течії сечі в зоні шийки сечового міхура призначався препарат омнік в дозі 0,4 мг один раз на добу протягом одного місяця. Початок прийому препарату співпадав з проведенням індивідуалізованої антибактеріальної терапії. Хворим з виявленим порушенням балансу статевих гормонів індивідуально призначали андрогенні препарати. При цьому виключались пацієнти з тривалістю перебігу захворювання до 2 років і особи у віці до 30 років, незалежно від клінічної форми простатиту та ознак статевих порушень. До комплексу розробленої нами патогенетичної терапії хронічного простатиту входило також призначення хворим простатилену (препарат поліпептидної природи) по 5,0 мг щоденно внутрішньом’язево протягом двох тижнів. Важливе значення ми приділяли також місцевій терапії при супутньому ураженні інших сечостатевих органів (сім’яні міхурці, сім’яний горбик, уретра). Місцева терапія пацієнтам проводилась індивідуалізовано на підставі результатів комплексного лабораторного та інструментального обстеження. Зокрема, у 236 (38%) з 268 обстежених хворих було діагностовано уретрит. Уретроскопічне обстеження хворих виявило наявність м’якого інфільтрату у 93 пацієнтів, у 41 – перехідного інфільтрату, а у 68 – літреїту і куперіїту. Для місцевого лікування хворих хронічним простатитом застосовувався ультразвук малих інтенсивностей за допомогою вітчизняного апарату “Стержень-1”. Процедури на передміхурову залозу проводились через день, на курс 8-10 сеансів. Ультразвукові сеанси на уретру також проводились через день, на курс 6-8 процедур. Лазеротерапія на передміхурову залозу проводилась хворим через день в двох проекціях (ректально, уретрально) апаратом ЛГ-75 з довжиною хвилі 632,8 мм і вихідною потужністю 10 мВт. Подовженість сеансів 15-20 хвилин, на курс 8-10 процедур. Попередньо перед сеансами лазеротерапії пацієнтам рекомендували спорожнити сечовий міхур і робили очисну клізму. Побічних явищ та ускладнень під час проведення сеансів місцевої лазеротерапії та після їх завершення не спостерігалось. Літературні дані та наш особистий досвід вказують на досить високу терапевтичну ефективність місцевого застосування мікроклізм на передміхурову залозу та інстіляцій в сечівник ряду лікувальних розчинів при комплексному лікуванні хронічного простатиту. Камені в передміхуровій залозі дуже ускладнюють перебіг хронічного простатиту і утруднюють його терапію. Деякі автори вказують на можливість хірургічного втручання при простатолітіазі. Зокрема, шляхом проведення трансуретральної резекції передміхурової залози. Враховуючи увесь комплекс ймовірних ускладнень, пов’язаних з хірургічними методами лікування хронічного простатиту, їх можна рекомендувати тільки як останній захід у разі тяжкої клінічної симптоматики, тривалого перебігу та неефективності усіх консервативних методів. В клінічній практиці рекомендується для лікування простатолітіазу застосовувати ендоуретральні інсталяції з конкременторозчинними композиціями, які вміщують 2-4% розчин етилендіамінтетраацетату натрію і лимонної кислоти, що сприяє розрихленню каменів простати і зменшенню їх розміру. Разом з тим відомо, що процес простатолітіазу за відповідної місцевої терапії перебігає дуже повільно та оскільки ефективнішої методики немає, вона є доцільною. Таким чином, удосконалення і розробка нових методів консервативного лікування хронічного простатиту, ускладненого конкрементами передміхурової залози, є нині надзвичайно актуальним завданням. Виявлення у 39 (14,5%) хворих на хронічний простатит (методом ультразвукової ехографії) конкрементів у передміхуровій залозі стало підставою для призначення їм лікарських препаратів, дія яких спрямована на розм’якшення, розрихлення та розчинення (лізис) каменів. Проведені нами дослідження підтвердили існуючі літературні дані стосовно формування конкрементів простати з кальційфосфатних кристалів. Це слугувало нам підставою для застосування у хворих на хронічний простатит, ускладнений каменями, медикаментозних препаратів, терапевтична дія яких спрямована на розрихлення конкрементів, утворених кальційфосфатними кристалами. Це ліки рослинного походження, які містять витяжку марени красильної сухої (марелін, екстракт марени красильної сухої, нефрол). За прямим призначенням ці лікарські засоби належать до групи препаратів, що їх рекомендують у лікуванні сечокам’яної хвороби, зокрема для розм’якшення та лізису сечових конкрементів, утворених солями фосфорнокислого кальцію і магнію. Крім того, при фосфатурії, кальційурії та сечокам’яній хворобі з наявністю конкрементів, утворених фосфатними кристалами, рекомендується промивання сечового міхура розчином кислоти борної на дистильованій воді у співвідношенні 1:500. Кислота борна підвищує кислотність сечі та чинить антисептичну і протизапальну дію. Комплексне лікування обстежених нами хворих на ХП, ускладнений конкрементами передміхурової залози, включало призначення пацієнтам одного з вказаних вище лікарських засобів рослинного походження літолітичної дії, зокрема нефролу, а також кислоти борної. Препарат нефрол хворі приймали внутрішньо 3 рази на день по одній чайній ложці (5,0 мл) з попереднім розбавленням у 50,0 мл води. Курс лікування становив 30 днів. У подальшому з інтервалом у один місяць відповідні курси прийому нефролу та інстиляції борної кислоти повторювалися ще 2-3 рази, залежно від результатів діагностичної ехографії передміхурової залози, яку проводили пацієнтам у динаміці відповідного лікування. Крім того, хворим на ХП з конкрементами в передміхуровій залозі проводили місцеве лікування, зокрема ультразвук високочастотний на простату і сечівник, а також мікроклізми із запропонованою нами оригінальною лікарською сумішшю, до складу якої входили: суспензія гідрокортизону ацетату (125 мг – 5,0 мл), лідаза (0,1 мг), хімопсин (50,0 мг), цинку сульфат (0,1% – 10,0 мл), лізоцим (100,0 мг), ектерицид (20,0 мл), диметилсульфокцид (дімексид) (5% – 10,0 мл), настій з коренів марени красильної (30,0 мл), розчин кислоти борної на дистильованій воді (1:500). Оригінальність запропонованої нами суміші для місцевого лікування ХП, ускладненого конкрементами передміхурової залози, полягає в тому, що з метою посилення літолітичної дії відповідних лікарських препаратів, що їх приймали хворі внутрішньо (нефрол по 50,0 мл 3 рази на день), до лікарської суміші, яку вводили місцево (мікроклізми на простату, інстиляції в сечівник), додавався настій з коренів лікарської рослини – марени красильної (30,0 мл) та розчин кислоти борної на дистильованій воді (1:500) – (20,0 мл). Настій з коренів марени красильної готували завчасно: дві столові ложки подрібнених коренів заливали однією склянкою (200,0 мл) окропу і настоювали 4 години. Суміш вводили (мікроклізми на простату, інстиляції в сечівник) хворим на ХП з конкрементами передміхурової залози індивідуалізовано (щодня або через день) паралельно з внутрішнім прийомом літолітичних лікарських засобів. Курс лікування становив 10-15 процедур. Потрібно також вказати, що комплексна місцева терапія обстежених нами хворих не включала сеансів пальцевого лікувального масажу передміхурової залози. На нашу думку, наявність конкрементів у ній є категоричним протипоказанням для проведення такого масажу. Усім 268 хворим хронічним простатитом, що перебували під нашим спостереженням, після завершення комплексного лікування проводилось всебічне клініко-лабораторне обстеження (контроль виліковуваності). При цьому було встановлено, що у 257 (95,9%) пацієнтів повністю або практично повністю негативувались суб’єктивні (загальні, місцеві, функціональні) ознаки запалення передміхурової залози. 11 (4,1%) пацієнтів вказували на часткове покращання (зменшення локальних больових відчуттів, зменшення частоти сечовиділення). Первинно ці 11 пацієнтів входили до групи хворих хронічним простатитом, ускладненим конкрементами передміхурової залози. Розміри конкрементів у них були досить великі (від 0,9 до 1,2 см в діаметрі). Бактеріоскопічне дослідження секрету простати виявило різке зменшення в ньому кількості лейкоцитів до 10 в полі зору у 253 пацієнтів і до 15-20 в полі зору у 15 пацієнтів. Крім того, практично у всіх пацієнтів (251) спостерігалось збільшення кількості лецитинових зерен в секреті простати. Мікроскопічне дослідження еякуляту виявило наростання чисельності сперматозоїдів, в тому числі активно-рухомих форм у 257 пацієнтів. Контрольне вивчення феномену кристалізації секрету простати виявило, що практично у всіх пацієнтів (236), незалежно від клінічної форми простатиту, спостерігалась його нормалізація, або приближення до норми. Порушення візерунку феномену кристалізації продовжувало зберігатись у 32 пацієнтів з конкрементами в передміхуровій залозі. Оцінка андрогенної внутрішньошкірної проби також виявила суттєві позитивні зрушення у бік нормалізації її показників. Зокрема, у 83 пацієнтів вона була оцінена як різко позитивна, у 114 – позитивна, у 59 – слабопозитивна, у 12 – сумнівна. З 205 пацієнтів, які попередньо скаржились на різні статеві порушення, зокрема послаблення ерекції і статевого потягу, прискорення або затримку еяколяції, болісний оргазм, у 194 спостерігалась практично повна нормалізація цих розладів. Разом з тим, у 11 пацієнтів з хронічним простатитом, що був ускладнений конкрементами передміхурової залози, зберігались скарги на зниження статевого потягу. При цьому вони відмічали суттєве зменшення больових відчуттів під час оргазму. Контрольна ультразвукова ехографія передміхурової залози, яка була проведена всім нашим пацієнтам, після закінчення курсу лікування виявила у 225 пацієнтів наявність однорідної ехоструктури без ознак гідрофільності, а також без осередкового (дифузного) затвердіння, що свідчило про відсутність запального процесу. У 4 хворих з рецидивом трихомоніазу методом ультразвукової ехографії були виявлені невеликі осередки гідрофільності в передміхуровій залозі. Досить показовим щодо терапевтичної ефективності та доцільності широкого застосування в практику розробленої нами оригінальної методики консервативного лікування хронічного простатиту, ускладненого конкрементами передміхурової залози, були результати діагностичної ультразвукової ехографії, яка проводилась хворим в динаміці відповідної медикаментозної терапії, спрямованої на розрихлення і лізис конкрементів простати, утворених з кристалів кальційфосфатних солей. Зокрема, у 7 пацієнтів з попередньо виявленими дрібними конкрементами простати (0,2-0,4 см в діаметрі) після першого курсу відповідної літолітичної терапії не було виявлено наявності каменів, що вказувало на їх повний лізис. У 21 пацієнта цієї групи за попереднім виявленням одного, двох і трьох конкрементів діаметром від 0,5 до 0,8 см було виявлено зменшення їх діаметру до 0,2-0,3 см, що свідчило про досить суттєвий (частковий) лізис каменів. Серед 8 чоловіків, у яких діаметр конкрементів сягав 0,9-1,1 см, у 6 було виявлено часткове зменшення діаметру каменів до 0,4-0,7 см, а у 2 пацієнтів в зонах попереднього виявлення достатньо великих конкрементів, спостерігалось їх роздрібнення на дрібні камені. Крім того, згідно з результатами ультразвукової ехографії передміхурової залози у хворих з достатньо великими за розмірами конкрементами в динаміці літолітичної терапії в ділянках розміщення каменів було виявлено зниження чіткості їх ехоакустичного зображення з слабим акустичним затемненням. Це вказує, що застосовані нами лікарські літолітичні засоби спочатку зменшують щільність каменів передміхурової залози, сприяючи їх подрібненню та наступному лізису. Посиленню дії літолітичних засобів на конкременти сприяли також паралельні сеанси високочастотної ультразвукової і лазеротерапії на простату. У 3 пацієнтів з конкрементами передміхурової залози діаметром 1,0-1,2 см після першого курсу лікування не було виявлено зменшення розміру каменів. Разом з тим, у цих 3 хворих було зафіксовано деяке зниження чіткості ехоакустичного зображення конкрементів, що вказувало на зменшення їх щільності. Потрібно відзначити, що подовженість перебігу хронічного простатиту у цих хворих становила понад 10 років. Обстеженим нами пацієнтам (7 чоловіків), у яких після першого курсу лікування був виявлений повний лізис дрібних конкрементів простати, рекомендувалось через 2 місяці повторення курсу внутрішнього прийому відповідних препаратів літолітичної дії з метою профілактики конкрементоутворення. 32 пацієнтам цієї групи, у яких був зареєстрований частковий лізис каменів передміхурової залози та їх подрібнення і зменшення щільності, після завершення першого курсу лікування, а також контрольного обстеження було рекомендовано через 1-1,5 місяці повторення курсу індивідуалізованої етіотропної, а також комплексної патогенетичної і місцевої терапії, в тому числі направленої на подальший лізис конкрементів. Повторний курс лікування був проведений 30 з 32 пацієнтів. Двоє пацієнтів з невідомих причин не з’явились для проведення другого курсу терапії і подальший зв’язок з ними був втрачений. Таким чином, проведене комплексне клініко-лабораторне і спеціальне обстеження пацієнтів після завершення трьох курсів комбінованої терапії вказує на достатньо високу терапевтичну ефективність запропонованої нами оригінальної методики лікування хронічного простатиту, ускладненого конкрементами передміхурової залози. Підтвердженням цього є досягнення етіологічного виліковування у всіх хворих цієї групи, а також повного чи практично повного лізису різних за розміром конкрементів передміхурової залози утвореними кристалами кальційфосфатних солей у переважної більшості пацієнтів. Проведені нами дослідження дозволили науково обґрунтувати і розробити новий комплексний підхід до діагностики і терапії хронічного простатиту, який передбачає індивідуалізоване врахування взаємопов’язаних етіологічних, клінічних, імунних, мікроциркуляторних, біохімічних і гормональних факторів та механізмів розвитку запалення передміхурової залози у кожного конкретного хворого. На нашу думку, тільки такий, комплексний і разом з тим індивідуалізований підхід до діагностики та лікування різних клінічних форм хронічного простатиту є на теперішній час найбільш раціональним. Оскільки 2 з 39 хворих простатолітіазом не з’явились, відповідно до рекомендацій, для проведення повторних курсів запропонованої нами оригінальної літолітичної терапії, її ефективність в динаміці лікування оцінювалась при спостереженні за 37 пацієнтами. Результати контрольної ультразвукової ехографії вказували, що у 34 (91,9%) з 37 хворих цієї клінічної підгрупи після завершення двох курсів відповідної літолітичної терапії було досягнуто повного або суттєвого лізису конкрементів. Тільки у 3 пацієнтів відповідне лікування не дозволило досягти лізису каменів передміхурової залози. Разом з тим, виявлене у цих 3 хворих зменшення щільності конкрементів є свідченням позитивної терапевтичної ефективності запропонованої нами літолітичної терапії. Крім того, зменшення щільності конкрементів у цих 3 хворих дозволяє гадати, що застосування відповідних лікарських засобів сприяє усуненню патогенетичного ланцюга подальшого конкрементоутворення та збільшення розмірів каменів, а також розвитку синдрому інтравезикальної обструкції і тяжких морфологічних змін в передміхуровій залозі, упереджуючи необхідність хірургічного лікування простатолітіазу. Таким чином, розроблений нами оригінальний комплексний підхід до діагностики і лікування різних клінічних форм хронічного простатиту, в тому числі простатолітіазу, дозволяє своєчасно діагностувати ступінь, характер запального процесу і можливі ускладнення та проводити індивідуалізовану терапію, яка дозволяє досягти повного клінічного і етіологічного виліковування хворих, а також сприяє лізису конкрементів передміхурової залози і значною мірою упереджує необхідність хірургічних методів їх видалення та відновлює нормальне функціонування передміхурової залози. ВИСНОВКИ В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми по підвищенню ефективності діагностики та лікування хронічного простатиту, в тому числі ускладненого конкрементами передміхурової залози шляхом комплексної, індивідуалізованої етіотропної, патогенетичної та місцевої терапії, з урахуванням поліетіологічних та поліпатогенетичних механізмів розвитку і характеру клінічного перебігу захворювання. 1. Комплексне лабораторне обстеження (дослідження секрету передміхурової залози і зшкребків з уретри у 268 хворих на хронічний простатит чоловіків, віком від 20 до 57 років, виявило у 12 (4,5%) –гонококи, у 27 (10,1%) – трихомонади, у 18 (6,7%) – гриби роду Candida, у 43 (16,01%) – стафілококи золотисті, у 26 (9,7%) – стрептококи гемолітичні, у 29 (10,8%) – хламідії, у 10 (3,7%) – уреаплазми, у 8(3,0%) – мікоплазми, у 9 (3,4%) – гарднерели, у 7 (2,6%) – віруси, у 9 (3,4%) – кишкові палички, у 4 (1,5%) – протей вульгарний. При цьому, у 66 (24,6%) обстежених діагностовано наявність асоціацій ряду інфекційних агентів. Проведені дослідження вказують, що на сучасному етапі в розвитку хронічного простатиту мають значення як класичні збудники урогенітальних інфекцій (гонококи, трихомонади), так і інфекційні агенти “нового покоління” (хламідії, уреаплазми, мікоплазми, гарднерели, віруси) та їх асоціації. Враховуючи поліетіологічність та можливість асоціативності інфекційних чинників у розвитку хронічного простатиту, лабораторна діагностика захворювання має включати комплекс загальноприйнятих і новітніх методів, які дозволяють своєчасно виявляти етіологію ураження. 2. Серед 268 обстежених хворих на хронічний простатит у віці від 20 до 30 років було 97 (36,1%) чоловіків, від 30 до 40 років – 103 (38,4%), від 40 до 50 років – 46 (17,2%), старших 50 років – 22 (8,3%). Тривалість перебігу захворювання у обстежених хворих складала до одного року у 42 (15,7%), від 1 до 2 років у 45 (16,8%), від 2 до 5 років у 78 (29,1%), більше 5 років у 103 (38,4%). Суб’єктивні ознаки хронічного простатиту, згідно скарг пацієнтів, розподілялись на загальні, місцеві, функціональні. Загальні симптоми, що реєструвались практично у всіх хворих, включали зниження працездатності, швидку втому, загальну слабкість, порушення сну. Місцеві клінічні симптоми характеризувались відчуттям локального або поєднаного болю в промежині у 178 хворих, внизу живота (надлобкова ділянка) – у 116, крижовій області – у 137, яєчках – у 56 хворих. Серед функціональних порушень виділялись: прискорені позиви до сечовиділення – у 72 хворих, болі під час сечовиділення – у 43, послаблення ерекції – у 14, болісний оргазм – у 42 чоловіків. Клінічні прояви утетриту відмічались у 149 обстежених. При уретроскопії у 93 хворих був виявлений м’який інфільтрат слизової уретри, у 41 – перехідний інфільтрат, а у 68 – літреїт і куперіїт. Катаральна форма хронічного простатиту була встановлена у 104 (38,8%) хворих, фолікулярна – у 121 (45,2%), паренхіматозна – у 43 (16,0%). У 39 (14,5%) з 268 хворих різними клінічними формами простатиту були діагностовані конкременти передміхурової залози. Аналіз особливостей клінічних проявів хронічного простатиту на сучасному етапі вказує на різноплановість симптоматики і ускладнень захворювання, що потребує комплексного підходу до діагностики. 3. У хворих на хронічний простатит виявлено два основні імунологічні стани – імунодефіцитний стан без аутоімунних процесів та імунодефіцитний стан з аутоімунними процесами, які достовірно асоційовані з різними клінічними формами перебігу захворювання та відображають механізми розвитку і підтримки запального процесу у передміхуровій залозі. 3.1. При катаральній формі хронічного простатиту домінував імунодефіцитний стан без аутоімунних процесів, який був виявлений у 65,7% хворих і проявлявся дисбалансом регуляторних субпопуляцій лімфоцитів, пригніченням антитілозалежної клітинноопосередкованої цитотоксичності (АЗКОЦ) і зменшенням функціонального резерву фагоцитів, на тлі підвищення спонтанної продукції активних метаболітів кисню цими клітинами. 3.2. Імунодефіцитний стан з аутоімунними процесами достовірно превалював у хворих з фолікулярною (56,1%) і паренхіматозною (78,9%) формами хронічного простатиту, характеризуючись розвитком аутосенсибілізації, зсувом вправо співвідношення регуляторних субпопуляцій лімфоцитів і активацією АЗКОЦ на тлі підвищення ініційованої продукції вільнорадикальних метаболітів фагоцитами крові. 4. Встановлено, що локальна імунна відповідь при хронічному простатиті визначається стійким продуктивним хронічним запаленням, у яке втягується все більший об’єм тканини передміхурової залози із подовженістю терміну перебігу захворювання. Локальна імунна відповідь характеризується активацією продукції секреторного Ig A, Ig G і Ig M, зниженням рівню лізоциму і бактерицидної активності секрету, а також зростанням місцевої спонтанної і ініційованої генерації фагоцитами АФК. 5. Доведено, що при хронічному простатиті у передміхуровій залозі розвивається анти-прооксидантний дисбаланс, який характеризується активацією вільнорадикальних процесів і зниженням антиоксидантної стійкості секрету простати. Відповідний дисбаланс має різну інтенсивність і спрямованість в залежності від клінічної форми та характеру перебігу захворювання, а також виявляє взаємозв’язок з місцевою активацією фагоцитарних клітин, що потребує індивідуалізованих терапевтичних методів корекції шляхом призначення хворим антиоксидантних препаратів. 6. У хворих хронічними простатитом виявлено достовірне зниження імуносупресивних властивостей секрету простати, що пов’язано з закономірним зменшенням вмісту поліненасичених жирних кислот. Встановлені порушення розширюють уявлення з патогенезу захворювання і можуть слугувати інформативним критерієм для розробки тактики адекватного застосування ліпідонормалізуючих та антиоксидантних препаратів. 7. При хронічному простатиті місцева активація продукції фагоцитами вільнорадикальних метаболітів кисню на тлі підвищення рН середовища супроводжується зниженням антиоксидантної стійкості секрету передміхурової залози і може бути фактором ризику утворення конкрементів. 8. Встановлена поліпатогенетичність розвитку та полісимптоматичність перебігу хронічного простатиту вказує на доцільність індивідуалізованого діагностичного визначення клінічної форми ураження (катаральна, фолікулярна, паренхіматозна) передміхурової залози та ускладнень, зокрема, конкрементами, а також можливих імунологічних, біохімічних, мікроциркуляторних і гормональних порушень у хворих, як загального, так і місцевого характеру. Проведення додаткових діагностичних методів і тестів, зокрема, вивчення феномену кристалізації секрету простати, рН та мінерального складу секрету простати і сечі, дослідження на наявність гемоспермії, проведення андрогенної внутрішньошкірної проби, а також ультразвукової ехографії передміхурової залози, має вагоме значення для розробки тактики комплексного індивідуалізованого лікування хворих на хронічний простатит. 9. Запропоновано комплексний підхід до етіотропної терапії хронічного простатиту, спрямований на індивідуалізовану елімінацію виявлених інфекційних агентів, який полягає не у підвищенні до максимально допустимих терапевтичних доз антибактеріальних препаратів, як загально прийнято, а у застосуванні відповідних комбінацій лікарських засобів, фармакокінетичні особливості яких дозволяють з максимальною можливістю проникати безпосередньо у вогнище запалення через спеціальний бар’єр передміхурової залози. 10. Аналіз результатів комплексних клініко-лабораторних, додаткових і спеціальних діагностичних методів дослідження дозволив виявити ряд суб’єктивних і об’єктивних клінічних ознак та лабораторних показників, патогномонічних для хронічного простатиту, ускладненого конкрементами передміхурової залози. Встановлено механізми конкрементоутворення і мінеральний склад (кальцій-фосфатний) каменів передміхурової залози, а також їх суттєві відмінності від характеру кристалічного формування і структури ниркових конкрементів. Розроблений оригінальний метод консервативного лікування хронічного простатиту, ускладненого конкрементами передміхурової залози, який включає комплексне (загальне, місцеве) застосування ряду терапевтичних препаратів у комбінації з лікарськими засобами рослинного походження (нефрол, екстракт марени красильної), дія яких спрямована на розрихлення і лізис каменів, утворених кальцій-фосфатними кристалами, дозволи досягти повного розчинення конкрементів передміхурової залози у 34 (87,2%) з 39 хворих. 11. Розроблена патогенетична терапія хронічного простатиту включає індивідуалізоване застосування найбільш ефективних на теперішній час, для даної патології, імунокоректорів (індуктори інтерферону), а також препаратів, які сприяють відновленню порушень гемодинаміки і мікроциркуляції у передміхуровій залозі. До складу патогенетичної терапії залучені також ферментні препарати (трипсін, хемотрипсін), препарат поліпептидної природи – простатилен і вітамін Е (токоферолу ацетат), а також препарати, які сприяють нормалізації статевих порушень і психосоматичних розладів у хворих. Запропоновані оригінальні лікарські суміші для місцевого застосування у комбінації з ультразвуковою і лазеротерапією суттєво підвищують ефективність етіотропної та патогенетичної терапії хронічного простатиту. 12. Розроблений оригінальний комплекс терапевтичних заходів у лікуванні хронічного простатиту сприяє роз’єднанню ряду ланок хибного ланцюга етіопатогенезу захворювання та усуненню розвитку ускладнень. Комплексний індивідуалізований підхід до лікування хворих на хронічний простатит (з урахуванням результатів комбінованого обстеження), який передбачає застосування етіотропної, патогенетичної і місцевої терапії, дозволяє досягти повної санації передміхурової залози від інфекційних агентів та сприяє відновленню її нормального функціонування, а при ускладненнях конкрементами запобігає необхідності хірургічного втручання, що має важливе медичне і медико-соціальне значення. СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Літус О.І. Удосконалена етіотропна та імунокорегуюча терапія інфекційного хронічного простатиту // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2002, №4(7). - С. 79-81. 2. Літус О.І. Характеристика імунодепресивних властивостей секрету простати та місцевих факторів імунного захисту при хронічному простатиті // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 2002, №2. - С. 142-148. 3. Літус О.І. Комбіновані методи діагностики хронічного простатиту // Журнал дерматологии и венерологии. - 2000, №2(10). - С. 112-115. 4. Літус О.І. Імунологічні порушення при хронічному простатиті // Інфекційні хвороби. - Тернопіль, 2002. - С. 63-66. 5. Літус О.І. Вміст тестостерону у крові хворих хронічним простатитом // Галицький лікарський вісник. - 1999. - Т.6, №2.- С. 95-96. 6. Литус А.И. Изучение антимикробного действия нового липосомального препарата – липина //Актуальные проблемы медицины и биологии. - 2000, №1. - С. 195-197. 7. Літус О.І., Степаненко В.І. Поліетіологічні чинники і поліпатогенетичні механізми розвитку хронічного інфекційного простатиту. Комплексні методи діагностики та нові підходи до терапії захворювання // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2003, №1(8). - С. 72-86. 8. Літус О.І., Степаненко В.І. Патогенетичне значення стану антиоксидантного захисту вільнорадикальних процесів і вмісту поліненасичених жирних кислот в секреті передміхурової залози при хронічному простатиті // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 2000, №2. - С. 234-240. 9. Літус О.І., Степаненко В.І. Імунологічні синдроми при хронічному простатиті // Журнал Дерматологія та венерологія. - 2002, 4(18). - С. 44-49. 10. Літус О.І., Степаненко В.І. Значення показників місцевого імунітету і антибактеріального захисту секрету передміхурової залози в патогенезі хронічного простатиту // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 2001, №2. - С. 75-79. 11. Літус О.І., Степаненко В.І. Порушення складу поліненасичених жирних кислот у секреті передміхурової залози та місцеві зміни процесів вільнорадикального окислення при хронічному простатиті // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2002, №2(5). - С. 68-70. 12. Літус О.І., Степаненко В.І. Характеристика імунопатологічних синдромів при хронічному простатиті та їх діагностично-прогностичне значення // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2002, №3(6). - С. 71-76. 13. Літус О.І., Степаненко В.І. Фактори і механізми антибактеріального захисту та місцевого імунітету у хворих на хронічний інфекційний уретропростатит // Дерматология, косметология, сексопатология. - 2002, №1-2(5). - С. 55-60. 14. Літус О.І., Коляденко В.Г., Степаненко В.І. Хронічний простатит – комплексна медикаментозна, ультразвукова і лазеротерапія // Ліки України. - 1999, №5. - С. 72-74. 15. Літус О.І., Бардов П.В. Коляденко В.Г., Степаненко В.І. Хронічний простатит, ускладнений конкрементами передміхурової залози (простатолітіаз). Гіпотези етіопатогенезу конкрементоутворення, клініко-діагностичні аспекти простатолітіазу // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2001, №2-3. - С.93-101. 16. Литус А.И., Коляденко В.Г., Степаненко В.И. Лечение хронического простатита с учетом патогенетических особенностей развития заболевания // Ліки України. - 1999, №12. - С. 58-60. 17. Литус А.И., Коляденко В.Г., Степаненко В.И. Клинико-диагностические аспекты хронического простатита, осложненного конкрементами предстательной железы. Патогенетические механизмы простатолитиаза // Новости дерматологии и венерологии. - Ташкент, 2002, №2. - С. 134-136. 18. Літус О.І., Степаненко В.І. Хронічний простатит, ускладнений конкрементами передміхурової залози (простатолітіаз). Патогенез, клініка, діагностика, та нові підходи до комплексної терапії // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2004, №1(12). - С. 60-64. 19. Коляденко В.Г., Литус А.И., Степаненко В.И. Новый комплексный метод лечения хронического инфекционного простатита // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 1997. - С. 58-61. 20. Бардов П.В., Літус О.І., Степаненко В.І. Комплексна терапія хронічного простатиту й простатовезикуліту, ускладнених порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2002, №1(4). - С. 86-91. 21. Коляденко В.Г., Степаненко В.И., Литус А.И. Показатели общего и местного иммунитета при хроническом инфекционном простатите и новые методы их коррекции // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 1997. - С. 35-38. 22. Степаненко В.И., Коляденко В.Г., Литус А.И. Новые подходы к повышению эффективности антибиотикотерапии при различных клинических формах гонорейной инфекции // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 1997. - С. 39-42. 23. Літус О.І., Степаненко В.І. Спосіб комплексного лікування хронічного простатиту // Патент України, 60201 А .- Бюл. промислова власність. - 2003 р., №9, книга 1. - С. 4.49 24. Літус О.І., Степаненко В.І. Спосіб консервативного лікування хронічного простатиту, ускладненого конкрементами в передміхуровій залозі // Патент України, 60155 А. - Бюл. промислова власність. - 2003 р., №9, книга 1. - С. 4.63 25. Літус О.І. Прискорений діагностичний тест-феномен кристалізації секрету передміхурової залози при хронічному простатиті // Тези доповідей VII Українського з’їзду дерматовенерологів. - Київ, 1999. - С. 132-133. 26. Степаненко В.І., Літус О.І Бактерицидна активність секрету передміхурової залози при хронічному простатиті // Тези доповідей VII Українського з’їзду дерматовенерологів. - Київ, 1999. - С. 134. 27. Литус А.И. Аутоиммунные и гормональные механизмы развития хронического простатита // Ювілейний збірник науково-практичних статей, присвячений 75-річчю Дніпропетровського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. - Дніпропетровськ, 1999. - Вип. 12. - С. 123-126. 28. Літус О.І., Степаненко В.І. Вивчення вмісту тестостерону у хворих різними клінічними формами хронічного простатиту // Збірник науково-практичних робіт “125 років Центральній міській клінічній лікарні”. - Київ, 2000. - С. 42-43. 29. Літус О.І., Степаненко В.І. Комплексні фактори місцевого імунітету при хронічному простатиті //Сборник научных трудов “Актуальные вопросы дерматологии и венерологии”.- Харьков, 1999. - С. 60-64. 30. Літус О.І. Експериментальний простатит – вивчення імунологічних і гормональних показників // Збірник робіт науково-практичної конференції “Захворювання, що передаються статевим шляхом”. - Київ, 1998. - С. 46. 31. Літус О.І., Степаненко В.І. Вивчення вмісту тестостерону в крові хворих з різними клінічними формами хронічного простатиту // Тези доповідей VII Українського з’їзду дерматовенерологів. - Київ, 1999. - С. 135. 32. Степаненко В.І., Літус О.І. Показники місцевого імунітету у хворих на хронічний простатит // Тези доповідей VII Українського з’їзду дерматовенерологів. - Київ, 1999. - С. 135-136. 33. Литус А.И., Коляденко В.Г., Степаненко В.И. Простатолитиаз и механизмы образования конкрементов в предстательной железе // Збірник науково-практичних робіт науково-практичної конференції, присвяченої 80-річчю дерматологічної служби на Донеччині. - Донецьк, 2002. - С. 61-63. 34. Степаненко В.І., Літус О.І. Удосконалена етіотропна і патогенетична терапія урогенітальних інфекцій // Ювілейний збірник науково-практичних статей, присвячений 75-річчю Дніпропетровського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. - Дніпропетровськ, 1999, Вип. 12. - С. 126-129. 35. Степаненко В.І., Літус О.І. Удосконалена місцева терапія хронічного інфекційного простатиту // Сборник научных трудов “Актуальные вопросы дерматологии и венерологии”. - Харьков, 1999. - С. 80-82. 36. Літус О.І. Андрогенна внутрішньошкірна проба при хронічному простатиті // Тези доповідей VII Українського з’їзду дерматовенерологів. - Київ, 1999. - С.- 136. 37. Літус О.І. Аутоімунні і гормональні механізми розвитку хронічних простатитів // Збірник робіт науково-практичної конференції “Захворювання, що передаються статевим шляхом”. - Київ, 1998. - С.45. 38. Степаненко В.І., Літус О.І. Удосконалена комплексна терапія хронічного інфекційного простатиту // Збірник робіт науково-практичної конференції “Захворювання, що передаються статевим шляхом”. - Київ, 1998. - С. 73. 39. Коляденко В.Г., Степаненко В.И., Гладкий А.М., Литус А.И., Бардов П.В., Шеремета В.В., Лебедюк М.Н. Применение клацида (кларитромицина) в терапии урогенитального хламидиоза // Клиническая антибиотикотерапия. - 2001, №5-6 (13-14). - С. 46-48. АНОТАЦІЯ Літус О.І. Діагностика і терапія хронічного простатиту з урахуванням поліетіологічних і поліпатогенетичних механізмів розвитку і характеру перебігу захворювання. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – шкірні та венеричні хвороби. – Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, Київ, 2004 р. Дисертація присвячена теоретичному узагальненню і новому вирішенню наукової проблеми по підвищенню ефективності діагностики та лікування хронічного простатиту, в тому числі ускладненого конкрементами передміхурової залози, шляхом комплексної, індивідуалізованої етіотропної, патогенетичної та місцевої терапії, з урахуванням поліетіологічних та поліпатогенетичних механізмів розвитку і характеру клінічного перебігу захворювання. Проведений аналіз особистих і статистичних досліджень свідчить про досить зачне поширення хронічного простатиту та простатиту, ускладненого конкрементами передміхурової залози, серед репродуктивного чоловічого населення України. Розроблений діагностичний алгоритм хронічних простатитів та простатитів, ускладнених конкрементами передміхурової залози. Розроблено та впроваджено в практику новий оригінальний комплекс терапевтичних заходів у лікуванні хронічного простатиту, який сприяє роз’єднанню ланок хибного ланцюга патогенезу захворювання, дозволяє досягти повної санації передміхурової залози, сприяє відновленню її нормального функціонування, а при хронічному простатиті, ускладненому конкрементами, запобігає необхідності хірургічного втручання. Ключові слова: хронічний простатит, конкременти, запалення, діагностика, лікування. АННОТАЦИЯ Литус А.И. Диагностика и терапия хронического простатита с учетом полиэтиологических и полипатогенетических механизмов развития и характера течения заболевания. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.02 – кожные и венерические болезни. – Национальный медицинский университет имени А.А. Богомольца, Киев, 2004 г. Диссертация посвящена проблеме разработки новых решений по повышению эффективности диагностики и лечения хронического простатита, осложненного конкрементами предстательной железы. Проведенный анализ собственных исследований и статистических данных историй болезней свидетельствует о значительном распространении хронического простатита и простатита, осложненного конкрементами предстательной железы среди репродуктивного мужского населения Украины. Определены основные виды инфекции и их комбинации, которые вызывают и сопровождают течение хронического простатита. Разработан алгоритм обследования больных хроническим простатитом, осложненным конкрементами предстательной железы. Показано, что независимо от характера инфекционного поражения в пусковом механизме развития хронического простатита значительное место занимают иммунологические механизмы воспаления. Местный иммунный ответ при хроническом простатите характеризуется стойким продуктивным хроническим воспалением, в которое, с увеличением срока продолжительности заболевания, втягивается все больший объем ткани предстательной железы. В предстательной железе больных хроническим простатитом выявлен дисбаланс системы перекисного окисления, который характеризуется активацией свободнорадикальных процессов и снижением антиоксидантной стойкости секрета предстательной железы. Дисбаланс системы перекисного окисления имеет разную интенсивность и направленность в зависимости от формы и характера течения заболевания. При хроническом простатите активация местной продукции фагоцитами свободнорадикальных метаболитов кислорода на фоне повышения рН среды сопровождается снижением антиоксидантной стойкости секрета предстательной железы и может служить фактором риска образования камней. Представлены данные о снижении иммуносупресивных свойств секрета предстательной железы при ее воспалении, связанном с закономерным уменьшением содержания полиненасыщенных жирных кислот. Связь изменений иммуносупресивных свойств секрета предстательной железы с количеством содержания ПННЖК диктует необходимость назначения больным хроническим простатитом, липидонормализующих и антиоксидантных препаратов. Проведенный анализ комплексных клинико-лабораторных, дополнительных и специальных диагностических методов обследования позволил выявить ряд субъективных и объективных клинических признаков и лабораторных показателей, патогмоничных для хронического простатита, осложненного камнями предстательной железы. Определены механизмы камнеобразования и минеральный состав камней предстательной железы, их существенные различия в характере кристаллического формирования и структуре по сравнению с почечными камнями. Метод консервативного лечения хронического простатита, осложненного камнями предстательной железы, включает общее и местное применение ряда терапевтических препаратов в комплексе с лекарственными препаратами растительного происхождения, действие которых направлено на разрыхление и лизис конкрементов, образованных кальций-фосфатными кристаллами. Метод консервативного лечения хронического простатита, осложненного камнями предстательной железы, позволил достичь полного растворения конкрементов у 87% пролеченных больных. Разработанный оригинальный комплекс терапевтических мероприятий в лечении хронического простатита, способствует разрыву ряда звеньев патологической цепи етиопатогенеза заболевания и устранению развития осложнений. Комплексный, индивидуализированный подход к лечению больных хроническим простатитом (с учетом результатов комбинированного обследования), который предусматривает применение етиотропной, патогенетической и местной терапии, позволяет достичь полной санации предстательной железы от инфекционных агентов и способствует восстановлению ее нормального функционирования, а при наличии в железе конкрементов предотвращает необходимость оперативного вмешательства, имеет важное медицинское и медико-социальное значение. Ключевые слова: хронический простатит, конкременты, камни, воспаление, диагностика, лечение. SUMMARY Litus O.I. Diagnostics and therapy of chronic prostatitis with consideration of polyetiologic and polypathogenetic mechanisms of disease development and clinical running. – Manuscript. Dissertation submitted in partial fulfillment of the requirements for the degree of Doctor of Medicine, speciality 14.01.02 – skin and venereal diseases. – National O.O. Bogomolets Medical University, Kyiv, 2004. Dissertation is dedicated to theoretical generalization and new solution to the scientific problem of increasing effectiveness of diagnostics and treatment of chronic prostatitis, including cases complicated by prostate concrements using complex, individualized etiotropic, pathogenetic and local therapy with consideration of polyetiologic and polypathogenetic mechanisms of disease development and clinical running. The analysis of own and statistical researches reveals the wide distribution of chronic prostatitis and prostatitis which is complicated by prostate concrements among reproductive age male population of Ukraine. The diagnostics algorithm of chronic prostatitis and prostatitis, which is complicated by prostate, concrements was developed. The new original complex of therapeutical measures for treatment of chronic prostatitis was developed and implemented practically. This complex assists in breaking of disease pathogenesis chain, allows to achieve the complete sanitization of prostate, helps to resume its normal functioning, and in case of chronic prostatitis which is complicated by prostate concrements allows to avoid surgical operation. Key words: chronic prostatitis, concrements, inflammation, diagnostics, treatment. PAGE 36 Імпрегнація амілоїдного тільця солями кальцію Камінь передміхурової залози Урогенітальна інфекція Застій секрету в частках залози при порушенні дренажної функції простати Мікрорефлюкс сечі Підвищення кристалізації іонів кальцію і фосфору Зсув секрету простати у лужний бік Формування органічної основи конкременту (амілоїдне тільце)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020