.

Патогенетичні механізми та тактика вибору диференційованого лікування склеродермії (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
121 2887
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КАРДІОЛОГІЇ ім. акад. М.Д. СТРАЖЕСКА

ЛУКОВСЬКА Олена Володимирівна

УДК 616.5-004.1 – 85

Патогенетичні механізми та тактика вибору диференційованого лікування
склеродермії

14.01.12 – ревматологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Латогуз Іван Кіндратович,
завідувач кафедри внутрішніх хвороб, лікувальної фізкультури та
спортивної медицини Харківського державного медичного університету МОЗ
України.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Свінціцький Анатолій Станіславович,
Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця, завідувач кафедри
госпітальної терапії №2, м. Київ;

доктор медичних наук, професор Бабиніна Лідія Яківна,

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ
України, професор кафедри сімейної медиццини.

Провідна установа:

Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, кафедра
госпітальної терапії №1 та профпатології.

Захист відбудеться 27.04.2004 року о 13-30 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.616.01, при інституті
кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска, (03680, м.Київ, вул. Народного
ополчення, 5).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту кардіології ім.
акад. М.Д. Стражеска АМН України за адресою: 03680, м. Київ, вул.
Народного ополчення, 5.

Автореферат розісланий: 22.03.2004 року

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Д 26.616.01
Деяк С.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Системна склеродермія (ССД) є хронічним
захворюванням сполучної тканини. В його основі лежить системне ураження
сполучної тканини, зумовлене підвищеним біосинтезом колагену та
наступним посиленням неофібрилогенезу ( Коваленко В.Н., Гуйда П.П.,
Латогуз І.К.,1999), що призводить до потовщення та індурації шкіри,
ураження судин, опорно-рухового апарату, а також внутрішніх органів,
включаючи серце, легені, нирки, шлунково-кишковий тракт. Судинні
ураження проявляються вазоспастичними порушеннями типу синдрому Рейно,
який є раннім і характерним проявом ССД. Захворювання має тенденцію до
прогресування, інвалідизації хворих, та нерідко спричиняє смерть.
Протягом останнього десятиріччя відзначається зростання захворюваності
на системну склеродермію. Виявлено багато факторів, які мають відношення
до виникнення та розвитку склеродермії, але чіткої концепції патогенезу
системної склеродермії ще не сформульовано. Причетність
ренін-ангіотензинової системи (РАС) та перекисного окислення ліпідів
(ПОЛ) до патогенезу ССД ( з огляду на наявність вазоспастичних реакцій)
привертала увагу багатьох дослідників (Matucci-Cerinic M. et al, 1990;
Aнтоньев А.А., Номноева Т.Н., 1992; Gabriele S. et al, 2000), проте
дані, представлені в літературі, дуже суперечливі і не дозволяють
зробити певні висновки стосовно значення даних факторів. Недостатньо
вирішеною залишається також проблема ефективного лікування хворих на
ССД.

З’ясування ролі ПОЛ та РАС у патогенезі склеродермії є актуальним
завданням, оскільки це розширює уявлення про механізми розвитку
захворювання та служить основою для вирішення ще одного актуального
завдання — удосконалення тактики вибору диференційованого лікування
хворих на ССД з метою підвищення його ефективності.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами.
Дисертаційна робота виконувалась у відповідності з тематикою в рамках
науково–дослідної роботи “Клінічні патологічні аспекти діагностики та
лікування ІХС при бронхо–легеневих захворюваннях та соматичній
патології”, що виконується на кафедрі внутрішніх хвороб, спортивної
медицини та лікувальної фізкультури і є складовою частиною НДР
Харківського державного медичного університету (державний реєстраційний
номер 0199 И 001775). Автор є співвиконавцем зазначеної теми.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є підвищення
ефективності лікування хворих на ССД на основі вивчення стану
оксидантної системи за рівнем МДА та ДК і деяких показників стану
ренін-ангіотензинової системи шляхом удосконалення тактики вибору
диференційованого лікування цього захворювання.

Для реалізації даної мети було поставлено такі задачі:

1. Вивчити стан периферичної гемодинаміки у хворих на ССД.

2. Вивчити активність перекисного окислення ліпідів (ПОЛ).

Вивчити стан ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РАС) хворих на
ССД за рівнем активності реніну плазми (APП), альдостерону та іонів
натрію і калію.

4. Розробити схеми лікування хворих.

5. Вивчити вплив різних схем лікування на периферичну гемодинаміку, ПОЛ
та РАС і проаналізувати особливості їх дії в залежності від вираженості
захворювання.

Розробити тактику диференційованого лікування хворих на основі
одержаних даних.

Об’єкт дослідження: системна склеродермія.

Предмет дослідження: патогенетичні механізми та тактика вибору
диференційованого лікування склеродермії.

Методи дослідження. Поряд із загальними клінічними та
лабораторними

методами досліджень для вирішення поставлених задач застосовувались
такі спеціальні методи:

Метод реовазографії (РВГ) кистей рук

Спектрофотометричний метод визначення вмісту малонового діальдегіду
(МДА) та дієнових кон’югат (ДК) у сироватці крові.

Радіоімунний метод визначення рівня ангіотензину I ( активності
реніну плазми ) та рівня альдостерону в плазмі крові.

4. Метод полуменевої фотометрії – для визначення вмісту іонів натрію і
калію в плазмі крові.

Математична обробка даних проводилась за допомогою комп’ютерної
програми Excel та пакету програм “Statistica 6.0”.

Наукова новизна одержаних результатів. В роботі встановлено роль
змін ПОЛ та компонентів РАС у патогенезі ССД, що є подальшим розвитком
наукових уявлень про патогенетичні механізми склеродермії.

Визначено, що, незважаючи на високу активність реніну плазми
(АРП) та наявність периферичних вазоспастичних реакцій, переважна
більшість хворих на ССД має понижений або нормальний артеріальний тиск.

Вперше отримано дані, що свідчать про глибокі порушення та
розбалансування в ренін – ангіотензиновій системі хворих на ССД.

Запропоновано вважати показники ПОЛ та РВГ за об’єктивні критерії
ефективності лікування хворих на ССД.

Розроблено схеми диференційованого лікування хворих на ССД в
залежності від вираженості захворювання, динаміки показників РВГ, ПОЛ та
РАС, що є подальшим удосконаленням лікування цієї категорії хворих.

Практичне значення одержаних результатів. На основі вивченя ролі
ПОЛ, РАС та периферичної гемодинаміки у патогенезі ССД розроблено
методику диференційованого лікування хворих в залежності від вираженості
захворювання. Доведено, що лікування хворих з І ступенем активності,
підгострим або хронічним перебігом захворювання, високою інтенсивністю
процесів ПОЛ та підвищеною активністю реніну в плазмі крові, незалежно
від величини АТ, доцільно проводити з застосуванням диклофенаку і
унітіолу у поєднанні з ніфедипіном та ?-токоферолу ацетатом. В лікуванні
хворих на ССД з ІІ ступенем активності захворювання з підгострим або
хронічним перебігом, зі значними порушеннями периферичної гемодинаміки і
підвищеним або нармальним АТ, з високою активністю процесів ПОЛ та
значно підвищеним рівнем АРП кращий ефект дає застосування диклофенаку
в поєднанні з унітіолом і каптоприлом.

Обгрунтовано доцільність включення до комплексного лікування ССД
?-токоферолу ацетата. В якості об’єктивних критеріїв оцінки лікування
хворих на ССД слід вважати показники ПОЛ та РВГ.

Впровадження результатів досліджень. Практичні рекомендації,
викладені у дисертацїї, використані при лікуванні хворих в
ревматологічному відділенні дорожньої лікарні міста Харкова,
терапевтичному відділенні ТМО Ленінського району міста Харкова.
Матеріали дисертаційної роботи впроваджено в навчальний процес на
кафедрі внутрішніх хвороб, лікувальної фізкультури та спортивної
медицини Харківського державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана автором
особисто. Автор самостійно провела патентний пошук, вивчила стан
проблеми на підставі аналізу наукової літератури, визначила мету і
завдання дослідженнь та склала і виконала програму цих досліджень.
Самостійно виконала добір хворих.

Усім хворим проводила клінічне обстеження, спостереження і
лікування. Самостійно проводила забір і підготовку крові для досліджень.
При особистій участі дисертанта проведене визначення ангіотензину,
реніну, Na+ і K+ в плазмі крові, а також продуктів ПОЛ в сироватці крові
хворих.

При участі автора проводилась реовазографія кистей рук. Автором
самостійно проведено статистичну обробку отриманих результатів за
допомогою комп’ютерної програми Excel та пакету програм “Statistica
6.0”, їх аналіз і оцінку, написано всі розділи дисертації, сформульовано
висновки та практичні рекомендації. Здійснено оформлення публікацій по
матеріалам дісертації та впровадження висновків і рекомендацій у
практичну охорону здоров’я та навчальний процес.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації
доповідались на засіданні Харківського медичного товариства (м. Харків,
2001), на Всеукраїнській з міжнародною участю науково-практичній
конференції “Актуальні проблеми пульмонології з супутньою патологією
серцево-судинної, нефрологічної систем, шлунково-кишкового тракту та
ЛОР-органів” (Полтава,2000), на науково-практичній конференції
“Лекарства — человеку”, (Харків, 2001). Апробація дисертаційної роботи
відбулася на засіданні апробаційної ради Харківського державного
медичного університету МОЗ України (м.Харків, 2003).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 друкованих
праць: 6 статей, 5 з яких в журналах, визнаних ВАК України як фахові
наукові видання, та 3 тези в матеріалах наукових конференцій.

Обсяг та структура дисертації Дисертація викладена на 181 сторінці
машинописного тексту, ілюстрована 46 таблицями та 25 рисунками. Таблиць
та рисунків, що займають всю сторінку – 20.

Робота складається зі вступу, огляду літератури, розділу, де
викладено клінічну характеристику хворих, матеріал та методи
дослідження, двох розділів власних досліджень, висновків, практичних
рекомендацій, списку використаних (180) літературних джерел, з яких 39
кирилицею та 141 латиницею.

ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал та методи дослідження.

Спостереження проведено на 104 хворих на системну склеродермію, серед
них 96,2% жінок і 3,8% чоловіків. Середній вік обстежених хворих складав
46,8±2,2 років. Тривалість захворювання складала в середньому
11,7±1,1років.

Встановлення діагнозу базувалось на критеріях, розроблених
Н.Г.Гусєвою (1975), які випробувано і багато років застосовуються на
кафедрі внутрішніх хвороб, спортивної медицини та лікувальної
фізкультури Харківского державного медичного університету. Відповідно до
запропонованих Н.Г.Гусєвою клінічних характеристик склеродермічного
процесу, ми визначали у кожного хворого стадію (3 стадії), ступінь
активності (4 ступеня активності склеродермічного процесу, включаючи
нульовий, коли активність відсутня) та характер перебігу захворювання:
гострий, підгострий та хронічний.

Вираженість захворювання за стадією, активністю і характером
перебігу у наших хворих була різною. Так, серед 104 хворих на ССД
переважна більшість хворих (96%) мала 2 стадію та 1 ступінь активності
захворювання (55,8%). За гостротою перебігу хворі з підгострим та
хронічним перебігом були представлені порівну (по 48,1%), хворі з
гострим перебігом становили всього 3,8%.

Найбільш частими проявами захворювання були ураження шкіри і
серцево-судинної системи, третє місце займали ураження суглобів.

У відповідності до задач, які необхідно вирішити для досягнення
поставленої мети, в процесі досліджень було застосовано як
загальноприйняті методи клінічного і лабораторного дослідження, так і
спеціальні методи, а саме: метод реовазографії (РВГ) кістей рук – для
визначення показників периферичної гемодинамики; спектрофотометричний
метод – для оцінки активності ПОЛ шляхом визначення вмісту продуктів ПОЛ
– малонового діальдегіду та дієнових кон’югат у сироватці крові;
радіоімунний метод – для оцінки стану ренін – ангіотензінової сістеми
шляхом визначення рівня ангіотензину І (активності реніну плазми) та
рівня альдостерону в плазмі крові; метод полуменевої фотометрії – для
визначення вмісту іонів натрію і калію в плазмі крові. Отже, основним
показником стану РАС в нашій роботі був рівень активності реніну плазми
крові. Додатковими показниками стану цієї системи були вміст
альдостерону у плазмі крові, продукція якого залежить від ангіотензину
ІІ, та концентрація електролітів (Na+ і K+), які контролюються
альдостероном.

За контроль слугували показники 30 здорових осіб.

Всі результати досліджень статистично оброблено із застосуванням
комп’ютерної програми Excel та пакету програм “Statistica 6.0”.

Результати досліджень

Стан функціональної системи кровообігу, судячи з величини АТ,
характеризувався переважно гіпотензивними та нормотензивними
тенденціями.

Вираженість синдрому Рейно та його протікання значно варіювала у
наших хворих, тому для класифікації хворих за його вираженістю ми
скористались клінічною шкалою, запропонованою J.A. Allen та співавторами
(1992) з деякими уточненнями (табл.1).

Стан периферичної гемодинамики у хворих на ССД, за даними РВГ,
характеризувався відхиленням більшості показників від норми. Особливо
значним було підвищення тонусу регіонарних судин середнього та дрібного
калібрів (9,96 ± 0,37 проти 4,4 ± 0,18, тобто більше ніж у 2 рази).
Хвилинне артеріальне кровонаповнення було суттєво нижче контролю (28,17
± 0,52 проти 48,0 ± 2,4, тобто на 42% ). Лише тонус регіонарних судин
великого та середнього калібрів несуттєво відрізнявся від контролю.
Мало, але статистично вірогідно, відрізнявся від контролю показник
еластичності магістральних артерій.

Дані РВГ свідчать про порушення регіонарного кровообігу кистей рук
у хворих на ССД, причому ці порушення мають вазоспастичний характер.

Таблиця 1

Розподіл хворих за вираженістю синдрому Рейно

(за J.A. Allen та співавторами, 1992)

Ступінь вираже-ності Клінічні прояви Кіль- кість хворих % від загальної
кількості

0 Атаки спазмів відсутні, шкіра пальців холодна на дотик, помірно
синюшна, відзначається мерзлякуватість пальців. 4 3,8

І Епізоди побіління охоплюють один або декілька пальців, супроводжуються
відчуттям оніміння, виникають рідко. 20 19,3

ІІ Атаки побіління пальців супроводжуються відчуттям оніміння,
поколювання,іноді болем в кінці епізоду, часто виникають в холодну та
вологу погоду. 22 21,1

ІІІ Сильне та тривале побіління всіх пальців, відчуття оніміння,
наступне почервоніння з відчуттям болю, іноді сильного. Атаки виникають
як в зимовий , так і в літній періоди. Шкіра нігтьових фаланг атрофічна
з кірками на ній у значної частини хворих. 40 38,5

IV Сильне та тривале побіління всіх пальців, відчуття оніміння, наступне
почервоніння з відчуттям болю, іноді сильного. Атаки виникають як в
зимовий , так і в літній періоди. На нігтьових фалангах болючі виразки.
18 17,3

Всього

104 100

Рівень АРП у хворих на ССД складав 2,57±0,2 нг/ мл. год
проти 1,2±0,08

нг/ мл. год контрольного показника (р0,05) і зниження ТРССДК на 15% (р0,05. В залежності від вираженості захворювання РСІ, ТРССДК і ХАК у
хворих з І та ІІ ступенем активності зазнали змін в напрямку КП, але
р>0,05. Зміни ТРССДК у хворих з підгострим перебігом були статистично
вірогідними (р0,05.
Нормалізація АРП відбулася у 21% хворих.

Середні показники вмісту альдостерону, Na+ і К+ не зазнали суттєвих
змін (р>0,05). Зменшення АРП та рівня альдостерону було несуттєвим
незалежно від ступеня активності та перебігу захворювання.

Б а з о в а т е р а п і я та н і ф е д и п і н (2 схема
лікування) зумовили суттєве зменшення ТРССДК (з 10,5±0,85 до 6,8±0,5,
тобто на 35,2%, p0,05).
В результаті лікування кількість хворих з нормальною АРП збільшилась на
35%.

Рівень альдостерону у всіх хворих знаходився нижче КП, складаючи в
середньому 0,159±0,04 нмоль/л (р0,05).

Вміст Na+ до лікування складав в середньому 138,6±2,2 ммоль/л,
незначно відрізняючись від КП (р>0,05), при цьому у 2 хворих (10%) його
величина була нижче КП, в інших — біля нижньої його межі. В результаті
лікування вміст Na+ несуттєво знизився ( 134,7 ± 1,87 ммоль/л, р>0,05).

Вміст K+ до лікування складав в середньому 4,25±0,1 ммоль/л і
знаходився у всіх хворих в межах КП. Після лікування середня величина
цього показника становила 4,00±0,08 ммоль/л, дещо зменшившись у
порівнянні з вихідним значенням (р>0,05).

У хворих з І ступенем активності АРП зменшилась на 57%, а рівень
альдостерону – на 31%; у хворих з ІІ ступенем активності – на 53% і на
24% відповідно, причому статистично значущим було лише зменшення АРП у
хворих з І ступенем активності (p 0,05).

Таким чином, лікування зумовило статистично вірогідне зменшення АРП
у хворих з І ступенем активності. Рівень альдостерону також проявляв
тенденцію до зниження.

Б а з о в а т е р а п і я та ? – т о к о ф е р о л у а ц
е т а т (3 схема лікування ) зумовили зниження ТРССДК (з 9,2±1,3 до
7,0±1,12), тобто на 23,9%, проте це зниження було статистично
недостовірним ( p >0,05) і тонус судин зазначених калібрів ще залишався
вищим за КП у 80% хворих. Середня величина ХАК після лікування складала
34,0±1,3, що на 18,4% вище в порівнянні з цим показником до лікування
(28,71±1,1, phl( . @ F T Z r t ? ’ – 1/4 u & F d?]„?y^„`„ A Аналіз одержаних результатів в залежності від ступеня вираженості захворювання показав, що достовірне зменшення ТРССДК мало місце лише у хворих з підгострим перебігом захворювання (на 31%, p0,05), кількість хворих з нормальною АРП збільшилась на 27,3%. Вміст
альдостерону дещо знизився в порівнянні з вихідним, залишаючись, однак,
у межах КП (0,08 ± 0,01 нмоль / л, р>0,05). Рівень Na+ до лікування
складав у середньому 140,4±1,4 ммоль/л, рівень K+ -4,2±0,14 ммоль/л,
після лікування ці показники не зазнали суттєвих змін. Знайти певний
зв’язок зміни АРП і альдостерону з вираженістю захворювання під впливом
даної схеми лікування не вдалося.

Б а з о в а т е р а п і я та н і ф е д и п і н з (-т о к о
ф е р о л у а ц е т а т о м (4 схема лікування) обумовили статистично
достовірне зниження ТРССДК на 38,5% (р0,05).

Зміни АРП мали однонаправлений характер як у хворих з І та ІІ
ступенями активності, так і у хворих з підгострим та хронічним
перебігом. У всіх підгрупах величина АРП після лікування зменшилась і не
складала суттєвої різниці у порівнянні з контролем. У хворих з І
ступенем зниження становило 41%, з ІІ ступенем – 44%, а у хворих з
підгострим перебігом 43%, з хронічним –33%.

Вміст альдостерону не зазнав суттєвих змін у жодній з підгруп хворих.

Б а з о в а т е р а п і я та к а п т о п р и л (5 схема
лікування) привели до зниження ТРССДК на 41,1%, (p0,05). У більшості хворих з
підвищеною АРП відбулося її зниження. Таким чином, в результаті
лікування збільшилась частка хворих з нормальною величиною АРП на 41%,
(p 0,05). . Після лікування середній
рівень іонів натрію складав 137,3±1,45 ммоль/л, що незначно
відрізняється від середньої концентрації іонів натрію в плазмі до
лікування (p>0,05).

Після лікування рівень іонів калію досяг 4,60±0,12
ммоль/л, що несуттєво вище від вихідного рівня (p>0,05),

Аналіз змін АРП в залежності від особливостей перебігу захворювання
показав, що під впливом лікування АРП зменшувалась у всіх
спостережуваних підгрупах хворих, але лише у хворих з ІІ ступенем
активності це зменшення було статистично вірогідним. Зменшившись на 51%
(р0,05 32,8

р0,05 36,2

р 0,05 38,5

р 0,05 29

р0,05 55

р0,05 42,8

р > 0,05 41,8

р > 0,05

Зниження рівня альдостерону 5

р>0,05 25,8

р>0,05 29,2

р>0,05 24,2

р > 0,05 42,5

р > 0,05

Зменшення вмісту Na+ 1

р>0,05 3

р>0,05 1,5

р>0,05 1,1

р >0,05 0,8

р > 0,05

Зменшення вмісту K+ 4,5

р>0,05 6

р>0,05 1,6*

р>0,05 4,8

р > 0,05 8*

р > 0,05

Примітка:

*– збільшення вмісту К+ під впливом 3 та 5 схем лікування.

Тонус регіонарних судин середнього та дрібного калібрів зменшився
від 10,51± 1,08 до 6,39 ±0,49, тобто на 39% (р0,05), рівень альдостерону не зазнав суттєвих
змін.

В лікуванні хворих з хронічним перебігом захворювання дві схеми
лікування дали близькі результати – це комбінація базової терапії з
ніфедипіном та ?-токоферолом (4 схема лікування) та базова терапія з
каптоприлом (5 схема). Ці схеми виявились ефективнішими за інші.

Комбінація базового лікування з каптоприлом виявилась найбільш
ефективною у хворих з ІІ ступенем активності та підгострим перебігом
захворювання. Це пояснюється механізмами дії каптоприлу.

ВИСНОВКИ

1. В дисертаційній роботі викладено узагальнення результатів
досліджень показників ПОЛ, АРП і електролітів та периферичної
гемодинаміки у хворих на системну склеродермію, що надало подальшого
розширення уявлень стосовно патогенетичних механізмів системної
склеродермії та дозволило обгрунтувати тактику вибору схем
диференційованого лікування хворих, що підвищило ефективність терапії.

2. У патогенезі системної склеродермії важлива роль належить
високій активності процесів ПОЛ, про що свідчать підвищені
рівні МДА і ДК (в 3,5 та в 2,2 рази відповідно) у порівнянні зі
здоровими особами. При хронічному перебігу інтенсивність процесів ПОЛ є
нижчою, ніж при підгострому перебігу.

3. У хворих на ССД на фоні нормального або зниженого АТ виявлено
вірогідне підвищення активності реніну плазми при зниженому або
нормальному вмісті альдостерону та йонів натрію в плазмі крові, що
свідчить про глибокі порушення та розбалансування в
ренін-ангіотензиновій системі.

4. У хворих на ССД спостерігається значне порушення периферичної
гемодинаміки, що характеризується суттєвим підвищенням тонусу
регіонарних судин середнього і дрібного калібрів і зменшенням
реографічного систолічного індексу та хвилинного артеріального
кровонаповнення. Системний кровообіг у більшості хворих на ССД має
гіпотензивний характер (58,7%), нормотензивні хворі складають 20,2%,
гіпертензивні – 21,1%.

5. Порушення периферичної гемодинаміки, ПОЛ та РАС у хворих на
ССД є основою для включення до схем лікування ніфедипіна, антиоксиданта
?-токоферолу ацетата та каптоприлу або їх комбінації в залежності від
вираженості захворювання та його клінічних проявів.

6. У хворих на ССД з І ступенем активності і значними
порушеннями периферичної гемодинаміки, високою інтенсивністю
процесів ПОЛ та підвищеною активністю реніну в плазмі крові найбільший
ефект дає лікування, що включає базові протизапальні препарати (у тому
числі і унітіол) у поєднанні з ніфедипіном та ?-токоферолу ацетатом.

7. У хворих на ССД з II ступенем активності захворювання, зі
значними порушеннями периферичної гемодинаміки і підвищеним або
нормальним артеріальним тиском, з високою активністю процесів ПОЛ та
значно підвищеним рівнем АРП найбільш ефективним є лікування базовими
препаратами з додаванням каптоприлу.

8. У хворих з підгострим перебігом ССД всі застосовані схеми
лікування дають кращі результати, ніж при хронічному перебігу. Проте,
найбільш значне покращання показників спостерігається у хворих з
підгострим перебігом при лікуванні базовими препаратами у поєднанні з
каптоприлом.

9. У хворих з хронічним перебігом захворювання комбінації – базова
терапія з ніфедипіном та ?-токоферолу ацетатом і базова терапія з
каптоприлом є ефективнішими за інші і близькими за результатами.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІІ

1. Хворим на ССД з першим ступенем активності, з підгострим або
хронічним перебігом і значними порушеннями периферичної гемодинаміки,
високою інтенсивністю процесів ПОЛ та підвищеною активністю реніну в
плазмі крові, незалежно від величини артеріального тиску, доцільно
застосовувати лікування, що включає базові протизапальні препарати
(диклофенак-натрій – в таблетках 25 мг тричі на день, і унітіол – в дозі
5 мл 5%-го водяного розчину щодня ) у поєднанні з ніфедипіном
(перорально у формі таблеток по 10 мг тричі на добу) та ?-токоферолу
ацетатом (перорально у формі масляного розчину в капсулах по 50 мг 2
рази на добу).

2. Хворим на ССД з II ступенем активності захворювання з
підгострим або хронічним перебігом, зі значними порушеннями периферичної
гемодинаміки і підвищеним або нормальним артеріальним тиском, з високою
активністю процесів ПОЛ та значно підвищеним рівнем АРП доцільно
проводити лікування базовими препаратами з додаванням каптоприлу
(перорально в дозі 25 мг тричі на день).

3. До комплексного лікування ССД доцільно включати ?-токоферолу
ацетат.

4. Показники ПОЛ та РВГ рекомендується використовувати як
об’єктивні критерії оцінки ефективності лікування хворих на ССД.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Луковская Е.В. Состояние ренин-ангиотензиновой системы у больных
склеродермией. // Медицина сегодня и завтра.- 2000. -№3-С. 55-57

2.Луковская Е. В. Влияние унитиола и нифедипина на перекисное окисление
липидов у больных системной склеродермией // Медицина сегодня и завтра.
-2001-№1-С. 63-64.

3.Луковская Е. В. Содержание альдостерона и электролитов в плазме крови
больных системной склеродермией //Експериментальна та клінічна медицина.
-2001-№3- С. 51-53.

4. Луковська О.В. Динаміка перекисного окислення ліпідів та активності
ренін – ангіотензинової системи у хворих на системну склеродермію під
впливом лікування ?-токоферолом, каптоприлом та ніфедипіном.//
Український медичний альманах.-2001.- Т.4.-№6.-С. 98-101.

5.Луковська О.В. Вплив токоферолу та каптоприлу на перекисне окислення
ліпідів і ренін-ангіотензинову систему хворих на системну склеродермію
// Український ревматологічний журнал.-2002.-1(7).-С.61-64.

6. Латогуз И.К., Гуйда П.К., Луковская Е.В. Некоторые аспекты патогенеза
системной склеродермии // Врачебная практика. -2001.-№4.-С.13-17.
(Автором особисто проведено обстеження хворих на ССД, визначено
показники ПОЛ, активності реніну плазми крові , вмісту іонів натрію і
калію у плазмі крові хворих. Статистична обробка матеріалів та
підготовка їх до друку

7. Луковська О.В. Стан гемодинаміки у хворих на системну склеродермію //
Всеукраїнська з міжнародною участю науково-практична конференція
“Актуальні проблеми пульмонології з супутньою патологією
серцево-судинної, нефрологічної систем, шлунково-кишкового тракту та
ЛОР-органів”. – Полтава.-Проблеми екології та медицини. – 2000.-Т.4.-
№4-6.- С. 18.

8.Луковская Е.В. Влияние унитиола и нифедипина на гемодинамику больных
системной склеродермией. // Научно-практическая конференция “Лекарства —
человеку”, Харьков.- 2001. — Т.14.- №1.- С.46–48.

9.Луковська О.В. Вплив унітіолу та каптоприлу на перекисне окислення
ліпідів у хворих на системну склеродермію. // Тези доповідей
Національного з’їзду фармакологів України. Фармакологія 2001 – крок у
майбутнє. Дніпропетровськ, 2001.- С.153.

АНОТАЦІЯ

Луковська Олена Володимирівна. Патогенетичні механізми та тактика
вибору диференційованого лікування склеродермії. – Рукопис. Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.12
“Ревматологія”. Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска АМН
України, Київ, 2004.

В роботі представлені результати вивчення стану периферичної
гемодинаміки, перекисного окислення ліпідів та стану ренін – ангіотензін
– альдостеронової системи у хворих на ССД. Наведено дані щодо
відхилення цих показників від їх контрольних значень.

Простежено зв’язок досліджуваних показників з вираженістю
захворювання (ступенем активності та характером його перебігу).

Обгрунтовано вибір препаратів та схем лікування хворих в залежності
від вираженості захворювання та його клінічних проявів.

Наведено порівняльні результати терапії запропонованими схемами,
за якими обгрунтовано тактику вибору диференційованого лікування хворих
на ССД в залежності від особливостей перебігу захворювання.

Ключові слова: системна склеродермія, активність реніну плазми
крові, альдостерон плазми, Na+ та К+ плазми, продукти перекисного
окислення ліпідів, ніфедипін, ?- токоферолу ацетат, каптоприл, схеми
лікування.

АННОТАЦИЯ

Луковская Елена Владимировна. Патогенетические механизмы и тактика
выбора дифференцированного лечения склеродермии. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по
специальности 14.01.12 – ревматология. Институт кардиологии им. aкад.
М.Д. Стражеско АМН Украины, Киев,2004.

В работе представлены результаты изучения состояния
периферической гемодинамики, перекисного окисления липидов и состояния
ренин – ангиотензин – альдостероновой системы больных ССД. Исследования
проведены на 104 больных (100 женщин и 4 мужчины). Установлено, что
состояние периферической гемодинамики характеризуется отклонением
большинства показателей от нормы, особенно значительным было повышение
тонуса регионарных сосудов среднего и мелкого калибров (больше, чем в 2
раза).

Активность ПОЛ у всех больных значительно повышена, средний
уровень МДА в 3,5 раза превышал норму, содержание ДК – в 2,2 раза. У
исследуемых больных имеет место статистически достоверное повышение АРП

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020