.

Економічна оцінка кредитного процесу

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 11772
Скачать документ

Міністерство освіти і науки України

Запорізький державний університет

Факультет післядипломної освіти

Курсова робота

„Економічна оцінка кредитного процесу”

Виконала:

Гончарова Наталія Миколаївна

студентка ІІ курсу

спеціальність: „Фінанси”

Керівник:

Савіна Людмила Олексіївна

посада доц.

підпис

2004

реферат

Курсова робота: сторінок ; література 15.

Об’єкт дослідження: кредит та кредитні відносини.

Мета роботи:

– вивчення розвитку кредитну і сфери кредитування;

– вивчення кредитних відносин у сучасній перехідній економіці України;

– Вивчення технологій банківського кредитування;

Методи дослідження: – описовий;

– аналітичний.

Ключові слова: КРЕДИТ, КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЬ, КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ, ВИДИ
КРЕДИТУ, КРЕДИТНА СИСТЕМА, БАНК, БАНКІВСЬКА СИСТЕМА, ЛІКВІДНІСТЬ.

ЗМІСТ

Реферат

Передмова

1. Нормативно правова база регулююча роботу банківської системи та
кредитних відносин

1.1 Сутність кредиту і кредитних відносин

1.1.2 Функції кредиту

1.2 Роль кредиту в розвитку національної економіки

2 Форми кредиту

2.1 Сутність, особливості , економічна роль комерційного кредиту

2.2 Сутність, особливості , економічна роль банківського кредиту

2.3 Сутність, особливості , економічна роль державного кредиту

2.4 Сутність, особливості , економічна роль споживчого кредиту

3 Організація банківського кредитування

3.1 Формування кредитних ресурсів

3.1.1 Класифікація депозитів

3.1.2 Механізм здійснення депозитних операцій

3.1.3 Відсотки за депозитами та контроль за депозитними операціями

3.2 Кредитний процес в комерційному банку

3.2.1 Кредитний договір

3.2.2 Відсоткова ставка, нарахування, сплата і стягнення

3.3 Технологія банківського кредитування

3.3.1 Вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника

3.3.2 Укладення кредитного договору

3.3.3 Забезпечення повернення кредиту

3.3.4 Погашення кредиту, контроль за виконанням умов

Висновок

Література

ПЕРЕДМОВА

Кредит і кредитні відносини є невід’ємною складовою економічної системи
України.

Сфера кредитування безпосередньо пов’язана з потребами розвитку
національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово –
фінансового господарства, обслуговуючи і інтереси господарських
суб’єктів, кредит опосередковує зв’язки між державою, банком
товаровиробниками і населенням.

Кредитні відносини сприяють подоланню економічної кризи в Україні і
забезпечують прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва.

Кредит виникає безпосередньо з потреб виробництва, внаслідок розвитку
процесів обміну товарами. Конкретного економічною основою, на якій
з’являються і розвиваються кредитні відносини виступає кругообіг
капіталу.

1 Нормативно – правова база регулююча роботу банківської системи та
кредитних відносин в Україні

Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні
зв’язки і відносини економічного життя суспільства. Після приймаються
Декларації про державний суверенітет України в 1991 році постало питання
щодо створення власної фінансово – кредитної системи. Постановою
Верховної Ради України від 20 березня 1991 року „Про порядок введення в
діло Закону України „Про банки і банківську діяльність”, було оголошено
власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР,
Український Республіканський банк державного комерційного промислово –
будівельного банку „Українбанк”. Український республіканський банк
Зовнішньоекономбанку з їх мережами, обчислювальними центрами, з усіма
активами і пасивами. Згідно з цією постановою на базі Українського
республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк
України з його регіональними управліннями.

В подальшому розвитку банківської системи було прийнято чимало законів
регулюючих горошово-кредитну систему, основні з них: Закон України „Про
банки і банківську діяльність” від 20.03.1991 року; Закон України „Про
кредитування” від 28.09.1995 роки; Закон України „Про цінні папери і
фондову біржу”; Положення національного банку України „Положення про
операції банків з векселями” від 28.05.1999; Закон України „про обіг
векселів в Україні від 5.04.2001р.

1.1 Сутність кредиту і кредитних відносин

Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку
виробництва. За його допомогою прискорюється процес обігу капіталу як на
макро-, так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії
відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню, вищої рентабельності
виробництва і прибутковості капіталу

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі
їх лежить рух особливого виду капіталу — позичкового капіталу. Кредитні
відносини — це відособлена частина економічних відносин, пов’язана з
наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним
відсотком.

У сучасному господарстві значно розширюються межі кредитних відносин.
Кредит обслуговує все більшу частку товарних потоків, замінюючи
традиційні товарно-грошові зв’язки обміну. Кредит необхідний як важливий
засіб забезпечення фінансово-господарської діяльності економічних
суб’єктів.

Кредитні відносини поєднують у собі дві підсистеми:

1) кредитно-грошові відносини;

2) кредитно-товарні відносини.

У позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і в товарній
формі.

Роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від
стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні
носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної
економічної системи.

Слід розрізняти грошові відносини, фінансові відносини і кредитні
відносини. Грошові відносини е найбільш широким утворенням; вони
пов’язані, насамперед, із виміром вартості (ціни) різноманітних товарів
і послуг, а також із здійсненням оплати за товари і послуги в
безготівковій і готівковій формах. У ринковому господарстві гроші
опосередковують рух всієї системи економічних відносин, оборот всіх
видів капіталу, процес відтворення національного продукту.

Фінансові відносини — це частина грошових відносин, яка пов’язана із
формуванням, розподілом і використанням грошових коштів з метою
забезпечення потреб держави, підприємств (фірм) і громадян
(домогосподарств). У відтворювальному процесі фінансові відносини
виражають насамперед відносини розподілу. Характер і зміст фінансових
відносин в основних рисах завжди визначається характером грошових
відносин.

Кредитні відносини мають поворотний і відплатний характер. Розподільчі й
перерозподільчі процеси в економіці відбуваються не тільки через
фінанси, а й шляхом використання кредиту. Кредитні відносини пов’язані з
відтворенням позичкового капіталу.

Кредитні відносини виникають і діють між двома суб’єктами: кредитором,
який надає позику, і позичальником, який отримує позику. Рушійним
мотивом надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у
формі позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку
(відсотка); метою позичальника — задоволення тимчасової потреби у
додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом
комерційного продажу на певний термін грошових коштів.

До групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні установи, серед яких
головне місце посідають банки. Але крім банків у кредитні відносини
вступають і небанківські кредитні установи — кредитні кооперативи і
спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги, пункти прокату тощо.

Кредит — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового
капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і
позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею
та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість
(капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма
руху позичкового капіталу об’єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію
тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих
коштів. В умовах розвинутого ринкового господарства кредит е
обов’язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних
суб’єктів.

Історично першою формою кредиту було лихварство. Особливість лихварства
— невиробничий характер надання позики під високі відсотки річних.

Згадки про перші відособлені кредитні операції відносяться до VI ст. до
н.е. У стародавньому Вавилоні практикувалася вкладна операція: приймання
вкладів і сплата за ними відсотків. Такі ж операції здійснювалися й у
Стародавній

Греції у IV ст. до н. е. Ці перші кредитні операції виконували, як
правило, стародавні храми.

Кредитні операції у сучасному розумінні змісту кредиту вперше почали
здійснюватися в деяких італійських містах (Венеції, Генуї тощо) в XIV і
XV ст.

Необхідність кредитних відносин пов’язана з об’єктивною розбіжністю у
часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі
відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства
здійснюється вивільнення коштів, в інших — виникає потреба в них. Зняти
таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

Потреба в кредиті виникає через різницю у величині і термінах повернення
капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв’язку із необхідністю
одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого
процесу. Традиційно виникнення потреби в кредиті пов’язують із
сезонністю виробництва. У цьому плані, наприклад, сільське господарство
не може не спиратися на використання кредитів.

Поряд з необхідністю кредитних відносин, внаслідок утворення тимчасово
вільних капіталів та їх руху формується й можливість кредиту. Розвинуті
кредитні відносини пов’язані зі створенням відповідного
інституціонального середовища — мережі спеціальних кредитних інституцій,
які спеціалізуються на здійсненні кредитних операцій. Кредитні установи
організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його
залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства,
де виникає дефіцит коштів.

Кредитування — це кредитний процес, що включає сукупність механізмів
реалізації кредитних відносин. Юридичною основою системи кредитування є
кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються
безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Кредитний
договір передбачає виникнення певних обов’язків кожної із сторін.
Одночасно суб’єкти кредитних відносин володіють й певними правами та
відповідають за дотримання і виконання договірних умов.

Об’єктом кредитних відносин є вартість, яка надається в позику з метою
отримання прибутку. Ще з часів командної економіки виділяються два
об’єкти і відповідно методи кредитування: 1) за оборотом; 2) за
залишком. У процесі кредитування за оборотом позичка надається для
оплати матеріальних цінностей, які надходять до покупця, і витрат, які
ним проводяться. При кредитуванні за залишком позички надаються на
покриття тимчасових залишків матеріальних цінностей і невідшкодованих
витрат. У першому випадку об’єктом кредитних відносин є обіг вартості
(матеріальних цінностей і витрат, які кредитуються), у другому — залишок
вартості на певну дату.

1.1.2 Функції кредиту

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях,
розкриття яких дозволяє встановити зв’язок даної категорії з системою
економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме
зникнення самої цієї економічної категорії.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні
функції: 1) перерозподільчу; 2) заміщення грошей в обігу; 3)
стимулювальну; 4) контрольну. Ці функції кредиту тісно зв’язані між
собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних
відносин.

Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах
платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю
кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл
вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів
(грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок
тимчасово вільних коштів одних господарських суб’єктів задовольняються
тимчасові потреби в коштах інших суб’єктів.

Функції кредиту розвиваються у зв’язку із розширенням масштабів ринкової
економіки і посиленням кредитної природи грошей.

Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі
кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється
залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації
цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні
ресурси.

Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту
багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем
позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують
перерозподільчі процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і
відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення
інфляційних процесів.

Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов’язана з
антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в
часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси
формуються до настання терміну їх фактичного використання у
відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для
безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту — переказні векселі,
чеки, кредитні картки тощо — починають заміняти рояльні гроші в сфері
обігу.

Кредит сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового
обороту кредитними засобами обігу. Змінюючи обсяги кредитних операцій,
банки (банківська система) можуть впливати на динаміку загальної маси
грошей в обігу. При цьому використовуються два можливих методи: кредитна
експансія (розширення кредиту) і кредитна рестрикція (звуження кредиту).

Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично
діючий інфляційний чинник. Якщо на основі кредитування досягається
реальний внесок у розвиток виробництва, ефективно здійснюються
інвестиції, раціонально використовуються створені виробничі потужності,
рівень інфляції не збільшується.

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювальна функція
кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не
стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст
кредитування, що виражається у формулі: “Купуй зараз (товар, гроші),
плати потім” спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб
на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм
дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів.

Кредитні відносини — це насамперед майнові відносини; за використання і
повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у
нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні
стимули до раціонального використання позичених коштів.

З боку кредитора стимулювальним чинником є позичковий відсоток. Кожний
кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних
ресурсів.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування
здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за
використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна
функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність
кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.

Контроль є складовою загального механізму управління процесом
кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб’єкт не може дозволити
собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом
вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб’єктів
господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.

Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку
кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати
контроль як за об’єктом кредиту (позиченою вартістю), так і за
діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати
діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої
вартості (тобто контролює лише об’єкт кредитних відносин).

Усі функції кредиту взаємопов’язані; їх взаємодія забезпечує якісну
стійкість кредитних відноси.

1.2 Роль кредиту в розвитку національної економіки

Кредитні відносини і ринок кредитних ресурсів є органічною складовою
ринкової економіки. Ринок забезпечує умови для цілеспрямованого руху
кредитів у ті сфери національної економіки, де вони можуть бути
використані найефективніше. В командній економіці колишнього СРСР через
банки здійснювався розподіл виділених державою кредитів на основі
централізованого плану. В ринковій економіці кредитні відносини
реалізуються шляхом діяльності незалежних конкуруючих між собою
комерційних кредитних установ, саме існування яких (прибутковість і
ліквідність) прямо залежить від кредитоспроможності їхніх клієнтів.

Важливим стимулом для банків є конкурентна боротьба за залучення
кредитних коштів на ринку кредитних ресурсів. Комерційні банки є
самостійними і незалежними в проведенні кредитної політики. Слід
зазначити, що на відміну від грошового обороту (безготівкового і
готівкового) в сфері кредитування відсутні детальні, централізовано
розроблені Національним банком України (НБУ) інструкції.

Купуючи ресурси на вільному ринку кредитних ресурсів і продаючи їх
підприємствам (фірмам), комерційні банки здійснюють прямий вплив на
розвиток національної економіки. За рахунок кредитів на підприємствах
забезпечується організація як поточного господарського обороту, так і
розширене відтворення основного капіталу (основних фондів), створення
додаткових виробничих потужностей і цілих промислових об’єктів.

Обсяги кредитування народного господарства, з одного боку, не повинні
перевищувати певну критичну межу, за якою починається посилення
інфляційних процесів, а з другого боку, мають забезпечувати стимулювання
розвитку національного виробництва.

Ефективність проведення кредитної політики визначається правильним
вибором параметрів кредитних відносин, серед яких найважливішими є:
величина позичкового відсотка; умови доступності позики для вітчизняних
господарських суб’єктів; рівень кредитного ризику; термін надання позики
тощо. Параметри кредитування мають будуватися таким чином, щоб
стимулювати кінцеві результати господарської діяльності
товаровиробників.

В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи
кредитування суб’єктів господарської діяльності. Йдеться, насамперед,
про орієнтацію банківського сектора на першочергове кредитування
пріоритетних у народногосподарському плані виробництв. Для виходу
української економіки з кризи кредитні відносини мають бути
підпорядковані пожвавленню інвестиційної та інноваційної діяльності,
фінансовому забезпеченню структурних перетворень та економічному
зростанню.

Поки що вітчизняна кредитно-банківська система не виконує ролі
прискорювача розвитку національної економіки. Недостатніми є власні
кошти банків, а отже, й обсяги кредитування народного господарства.
Негативний вплив на кредитну сферу здійснюють платіжна криза, дефіцит
бюджету, різке зниження кредитоспроможності підприємств (фірм). По суті,
відсутня практика надання кредитів під виробничі програми
довгострокового характеру. Банки майже не залучають ресурсів на
довгостроковій основі.

Більшість проблем у діяльності вітчизняних комерційних банків у сучасних
умовах пов’язано з проведенням ризикованої кредитної політики.

Для поліпшення стану справ у сфері кредитування необхідне досягнення в
Україні фінансової і макроекономічної стабільності, проведення
раціональної промислової і податкової політики, що дозволило б банкам
здійснювати виробничі інвестиції, а позичальникам — відновити свою
кредитоспроможність.

Кредит має створювати сприятливі умови для розвитку всіх сфер і галузей
національної економіки України. Він є важливим джерелом капітальних
вкладень, тому традиційно виділяється його вагома роль у
реструктуризації економіки та інвестиційній діяльності. В Україні
сьогодні необхідним є розширення застосування кредитних відносин в
інвестиційній сфері.

2 форми кредиту

Кредит здійснюється у конкретних формах, які виступають способами
існування процесу кредитування. Форма кредиту відображає зовнішній прояв
та організацію кредитних відносин. У ринковій економіці мають місце
різні форми кредиту. У кожній із них є свої різновидності (види). Форми
кредиту відрізняються одна від одної суб’єктами та об’єктом позики,
джерелом сплати відсотка, конкретним змістом кредитної угоди тощо.

Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється і їхнє місце в структурі
економічних відносин.

Виділимо і розглянемо такі форми кредиту: комерційний кредит;
банківський кредит; державний кредит; споживчий кредиті, іпотечний
кредит; лізинговий кредит; міжнародний кредит.

2.1 Сутність, особливості, економічна роль комерційного кредиту

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з
питань перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує кредитну угоду
між двома суб’єктами господарської діяльності. Комерційний кредит
надається продавцем (виробником) покупцеві (споживачеві) у вигляді
відстрочки оплати за продані товари (виконані роботи, надані послуги).

Суб’єктами комерційного кредиту є:

— підприємство-постачальник (кредитор), яке надає відстрочку платежу за
свій товар;

— підприємство-покупець (позичальник), яке передає кредитору вексель як
боргове свідоцтво і зобов’язання платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди
про надання кредиту не укладаються.

Комерційний кредит може також оформлятися без використання векселів. У
цьому випадку надання і погашення кредиту здійснюється на умовах,
передбачених договором між кредитором і позичальником.

Об’єктом комерційного кредиту є реалізовані товари, виконані роботи,
надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. Отже,
об’єктом комерційного кредиту є товарний капітал. Надання позик у
товарній формі

— специфічна риса комерційного кредиту.

Без комерційного кредиту неможливий розвиток сучасних господарських
зв’язків. У колишньому СРСР комерційний кредит існував поруч із
банківським кредитом до кредитної реформи 1930—1932 pp. Із встановленням
у радянській економіці директивного планування і жорсткої централізації
комерційний кредит був ліквідований. Розрахунки між підприємствами
почали здійснюватися тільки через банки у формі безготівкових
розрахунків. Перехід до ринкової економіки в Україні спричинив нагальну
необхідність розвитку комерційного кредиту як невід’ємного атрибута
ринкових децентралізованих відносин.

Комерційний кредит поширений у країнах з ринковою економікою. За деякими
даними, у цих країнах 2/3 кредитного обороту здійснюється у вигляді
комерційного кредиту

— надання корпораціями кредиту одна одній з оформленням кредитної
операції векселем. У структурі управління багатьох західних компаній
(фірм) кредитний відділ є одним з основних, а робота кредитного
менеджера — однією з найпрестижніших і важливих. Для підприємств (фірм)
торговельні кредити (торговельні борги) є формою інвестицій на ринку,
від яких очікується доход. Очевидно, що прибуток при цьому отримується
тільки тоді, коли ринкову операцію продажу в кредит завершує платіж.

Характерною особливістю комерційного кредиту є те, що він здійснюється
підприємствами за їхнім власним розсудом і не підпорядковується
банківській системі. При комерційному кредиті суб’єкти кредитних
відносин регулюють свої господарські зв’язки і можуть створювати
платіжні засоби у вигляді векселів — зобов’язань боржника сплатити
кредитору зазначену суму у визначений термін. Вексель є фінансовим
інструментом комерційного кредиту.

Мета комерційного кредиту — прискорити реалізацію товарів в умовах
тимчасової нестачі грошових коштів у покупців.

Продаж (реалізація) продукції на ринку — один із найважливіших етапів
відтворювального процесу. Привабливість комерційного кредиту полягає в
тому, що продавець (виробник) отримує можливість продавати свій товар,
навіть за несприятливої кон’юнктурної ситуації на ринку. Надаючи кредит,
продавець (виробник) у межах укладеного договору та згідно з його
умовами здійснює торговельні поставки своєму покупцеві. Відсоток за
комерційним кредитом, як правило, нижчий, ніж за банківським кредитом.
Один товаровиробник надає іншому товаровиробникові комерційний кредит не
просто для отримання прибутку у вигляді відсотка, а насамперед для того,
щоб прискорити реалізацію власної виробленої продукції.

Комерційний кредит передбачає взаємозв’язок торговельної і кредитної
угод. Він поєднує акт реалізації товарів (послуг, робіт) з відстрочкою
платежу. Умови відстрочки платежу є важливою частиною торговельного
контракту.

Економічні межі комерційного кредиту обумовлені, насамперед, фінансовим
станом його суб’єктів: постачальник (кредитор) повинен мати відповідні
фінансові можливості для того, щоб продавати свій товар з відстрочкою
платежу, а платник (позичальник), отримавши товар, розраховує через
певний строк нагромадити відповідні кошти, щоб повністю розплатитися з
кредитором. Комерційний кредит обмежений строками і сумами, його обсяги
залежать від розмірів фінансових ресурсів учасників торговельних угод.

Процес комерційного кредитування завершується при погашенні
підприємством-платником (постачальником) заборгованості за даною
позикою. Акт продажу вважається незавершеним доти, поки гроші не
надійдуть у повній сумі з відсотком продавцеві (кредитору).

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

— сплати боржником за векселем;

— передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній
особі (крім банків та інших кредитних установ);

— переоформлення комерційного кредиту на банківський. Комерційні банки в
своїй роботі використовують векселі в розрахунках, а також проводять з
векселями кредитні та комісійні операції.

Механізм проведення комерційного кредиту досить склад-за своїм змістом і
структурою.

Традиційний механізм комерційного кредиту передбачає проведення
вексельного кредитування. Платник (позичальник) надає постачальнику
(кредитору) комерційний вексель, у номінальну вартість якого входить
ціна товару (роботи, послуги) та відсотки за наданий кредит. При цьому
постачальник надає платникові право погашати платежі частинами і
протягом певного часу (тобто в розстрочку).

На практиці, як вже зазначалося вище, може» використовуватися й механізм
комерційного кредитування без оформлення позики векселем.

У деформованій економіці при попередній шитті продукції виникає такий
специфічний вид комерційного кредиту, як кредит покупця. Його механізм
характеризується наданням комерційного кредиту покупцями постачальникам
шляхом авансованих платежів (купувальних авансів).

У розвинутих країнах з 40—50-х років XX ст. набув поширення новий
механізм комерційного кредитування, основою якого є надання кредиту
продавцями покупцям шляхом простих записів вартості проданих у кредит
товарів за відкритим рахунком.

Сучасний механізм комерційного кредиту характеризується поєднанням
міжфірмових розрахунків і кредитування за відкритим рахунком. Такі
розрахунково-кредитні відносини (так званий фірмовий кредит) особливо
активно використовуються у міжнародних економічних зв’язках.

На відміну від традиційного сучасний механізм комерційного кредиту
відображає принципово новий рівень коопераційних промислових відносин:
розширення прямих довгострокових господарських зв’язків, що охоплюють
все більшу кількість підприємств (фірм), які виступають поперемінно в
ролі продавців і покупців. Вексельна форма комерційного кредиту в цих
умовах втрачає свій економічний сенс. Виникає необхідність регулярного
здійснення взаєморозрахунків між підприємствами (фірмами) за взаємними
(зустрічними) товарними поставками шляхом поєднання кредитування і
розрахунків за відкритим рахунком.

Поширений у світовій економіці й внутрішньокорпораційний комерційний
кредит, який надається транснаціональними корпораціями (ТНК) своїм
філіалам у вигляді розстрочки платежу за товарні поставки.

Сучасні види комерційного кредиту більш прості щодо технології
здійснення. Вексельні ж операції є трудомісткими і складними за своїм
змістом.

Сучасний механізм комерційного кредиту включає в себе систему “Сконто”,
тобто торгові знижки з покупної ціни товарів. “Сконто” використовується
при оплаті вартості товарів протягом певного терміну після виписки
рахунків, що заздалегідь оговорюється в контрактах.

Виробники (продавці) постійно шукають нові механізми і технології
комерційного кредиту, аби забезпечити безперебійну реалізацію своїх
товарів (послуг, робіт). Конкретні умови комерційного кредитування
залежать від кон’юнктури певного товарного ринку. Так, на світовому
ринку з розширенням експорту машин і складного обладнання новим явищем
стало подовження термінів їх комерційного кредитування. Довгострокові
кредити у такому разі надаються продавцем покупцю на основі банківських
гарантій.

До нетрадиційних механізмів комерційного кредиту в господарській
практиці відносять кредитування за контрактом типу “франчайзинг”.
Франчайзинг — це фінансово-кредитна операція, пов’язана із забезпеченням
прибуткової діяльності малого бізнесу; це ліцензія великого та відомого
підприємства (фірми) дрібному підприємцю на продаж продукції чи надання
послуг під його маркою (товарним знаком).

Плата за ліцензію (франшизу) може бути прямою — у формі певної грошової
суми (роялті) або непрямою — у формі зобов’язання купувати ті товари чи
послуги, з яких власник ліцензії має комерційний інтерес. В Україні
успішно діють такі франчайзингові мережі, як “Кока-кола”,
“Кодак-Експрес”, “Дока-Піцца” та ін.

Одним із нових видів комерційного кредиту є форфейтинг, який
використовується для кредитування зовнішньоторговельних операцій.
Форфейтинг — це кредитування експортера шляхом купівлі векселів або
інших боргових зобов’язань; це специфічний метод трансформації
комерційного кредиту в банківський.

Продавцем при форфейтингу виступає експортер, який поставив товар і
прагне інкасувати розрахункові документи імпортера з метою одержання
грошей. Покупцем (форфейтером), як правило, є банк або окрема
спеціалізована фірма. Форфейтер бере на себе боргові зобов’язання
імпортера за мінусом відсотків на весь термін, на який вони виписані.
Удосконалення механізму комерційного кредиту спрямоване на найповніше
стимулювання продажу (реалізації) товарів (послуг, робіт).

3аконом України “Про підприємства в Україні” передбачено, що
підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати
послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) відсотків за
користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство
застосовує векселі.

Законодавство України про обіг векселів складається із Женевської
конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні
векселі та прості векселі, Закону України “Про цінні папери і фондову
біржу” та Закону України “Про обіг векселів в Україні” (5.04.2001 p.).
Постановою Правління НБУ № 258 від 28.05.99 р. було затверджено
“Положення про операції банків з векселями”.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця (позичальника, боржника) сплатити після настання строку
визначену суму грошей власникові векселя векселедержателю (кредитору).
Прийняття до платежу переказного векселя називається акцептом. Особа,
яка приймає на себе платіж за векселем, — акцептант. Платник через
акцепт бере на себе зобов’язання оплатити переказний вексель у строк.
Акцепт має бути простим і нічим не обумовленим.

Комерційний кредит відіграє важливу роль у розвитку економіки. Його
поширеність у народному господарстві України є в сучасних умовах вкрай
несприятливим чинником, який гальмує становлення цивілізованих ринкових
відносин і перехід до економічного зростання.

До переваг комерційного кредиту можна віднести: оперативність; відносну
простоту оформлення; активізацію процесів мобілізації вільних товарних
ресурсів та їх перерозподілу; розширення можливостей суб’єктів
кредитування в маневруванні обіговими коштами; позитивний вплив на
підтримання фінансової стійкості підприємств; зменшення обсягу грошових
коштів, необхідних для обслуговування товарного обігу; зменшення
грошового банківського кредиту тощо. В сучасних кризових умовах особливо
важлива позитивна роль комерційного кредиту у пом’якшенні проблеми
неплатежів у господарському обороті. В умовах нестачі обігових коштів у
господарських суб’єктів для проведення взаємних розрахунків саме
комерційний кредит може ефективно використовуватися для фінансового
забезпечення торговельних угод.

Розвиток комерційного кредиту має стати важливим чинником відновлення
фінансової стабільності вітчизняних товаровиробників. Для будь-якого
підприємства важливо мати власну кредитну політику на ринку, яка б
забезпечувала органічний взаємозв’язок комерційного кредитування і
маркетингової діяльності. Тим самим буде досягнуто позитивного впливу
механізму комерційного кредиту як на прибутковість, так і на фінансовий
стан вітчизняних підприємств у цілому.

Комерційний кредит з точки зору ліквідності є маневровою формою
фінансування процесу виробництва, адже він значно розширює фінансові
можливості підприємств (фірм), що кредитуються, щодо збільшення обсягів
господарської діяльності.

У торговельній діяльності використовується такий специфічний вид
комерційного векселя, як варант. Варант (англ. warrant — повноваження) —
це свідоцтво про прийняття товару на зберігання, який видається
товарними складами і дає його власникові право отримувати банківську
позику під заставу вказаного в ньому товару.

У процесі взаємного комерційного кредитування підприємств (фірм) виникає
дебіторська і кредиторська заборгованості. Дебіторська заборгованість —
це сума боргів, що належать підприємству (фірмі), від юридичних або
фізичних осіб (Дебіторів) у результаті господарських взаємовідносин з
ними. Кошти, які знаходяться в дебіторській заборгованості, не беруть
участі в господарському обороті підприємства, що негативно впливає на
його фінансовий стан. Кредиторська заборгованість — це кошти, які
тимчасово залучені підприємством (організацією) і підлягають сплаті
відповідним юридичним або фізичним особам (кредиторам); заборгованість
даного підприємства іншим підприємствам.

Недоліками комерційного кредиту можна вважати: обмеженість умов, обсягів
і строків порівняно з банківським кредитом; надмірний ризик для продавця
(постачальника); насичення грошового обігу так званими квазігрошима
(векселями), що ускладнює регулювання грошової маси з боку Національного
банку тощо.

Труднощі в реалізації комерційного кредиту, порушення його механізму
створюють складні проблеми для господарських суб’єктів, що беруть участь
у кредитному процесі. Недотримання термінів повернення кредиту, зміна
рівня цін на товари, банкрутства боржників спричиняють серйозні кризові
явища в економіці.

Вплив комерційного кредиту на розвиток економічних відносин пов’язаний
також з його тісним зв’язком із банківським кредитом. Комерційний
кредит, по суті, є альтернативою банківському кредиту. У разі продажу
товарів із розстрочкою платежу задовольняється частина потреб у
банківському кредиті.

Народногосподарська практика свідчить, що відсутність в економіці
повноцінного вексельного обігу призводить до негативних результатів:
збільшується попит господарських суб’єктів на кредит у банків і попит на
гроші в цілому. Вексель як кредитний засіб обігу безпосередньо
пов’язаний з потребами товарообороту в грошах. Очевидно, що використання
редисконтних (переврахованих) Національним банком векселів для покриття
емісії грошей може стати важливим антиінфляційним чинником. Важливо, що
цей чинник на відміну від жорсткого контролю за кількістю випуску
грошової маси не справляє негативного впливу на розвиток вітчизняного
товарного виробництва.

Через операції з векселями комерційний кредит трансформується в
банківський кредит, відбувається своєрідне перетворення однієї форми
кредиту в іншу. Використання комерційних векселів — традиційна і досить
вигідна банківська операція.

Зміна режиму проведення операцій з векселями в комерційних банках і
Національному банку є вагомим інструментом банківського впливу на хід
комерційного кредитування і кон’юнктуру товарних ринків.

Специфічні відносини, пов’язані з комерційним кредитуванням, можуть
виникати між податковими органами і підприємствами — платниками
податків. У податковій справі використовується податковий кредит як одна
з податкових пільг, що полягає у терміновій відстрочці сплати податку,
який належить внести підприємствам до бюджету в календарному році.

Податковий кредит дає господарським суб’єктам фінансову можливість
спрямовувати тимчасово звільнені кошти на розвиток виробництва. Для
одержання податкового кредиту підприємство має укласти договір з
податковим органом, у якому воно зареєстроване, за формою, встановленою
для укладання кредитних договорів із комерційними банками.

2.2 Сутність особливості економічна роль банківського кредиту

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит.
Кредитування господарських суб’єктів і громадян є однією з найважливіших
функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит
— необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого
не можуть успішно працювати товаровиробники.

В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так І на мікрорівні,
правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах
розвитку національної економіки України.

Банківський кредит — це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в
позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною
ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і
продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики
надаються банками суб’єктам господарювання всіх форм власності у
тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.
Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківський
капітал.

Банківський капітал значно меншою мірою обмежений щодо напряму, строків
і величини кредитних угод порівняно з комерційним кредитом. Кредитором в
умовах банківського кредиту є банк, позичальником — юридичні та фізичні
особи. При переході до ринкової економіки принципово змінюється
об’єктно-суб’єктний механізм організації банківського кредитування.
Відбувся перехід від пооб’єктного до прямого кредитування господарських
суб’єктів. Головне значення в механізмі банківського кредиту має вже не
вибір об’єкта, а оцінка суб’єкта кредитної угоди.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні
кошти банків, залишки на розрахункових і поточних рахунках, залучені на
депозитні рахунки кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити
та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції
здійснюються банками у межах власних кредитних ресурсів. Величина
кредитних ресурсів банків залежить від рівня обов’язкових економічних
нормативів регулювання діяльності комерційних банків, що встановлюються
НБУ.

Ліцензуванню НБУ підлягають такі активні операції комерційних банків:
надання кредитів банкам; надання кредитів юридичним особам; надання
кредитів фізичним особам; придбання правд вимоги щодо поставки товарів і
надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих
вимог (факторинг); вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних
осіб.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування
позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з
дотриманням встановлених НБУ нормативів і вимог щодо формування
обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в
процесі кредитування — отримання максимального прибутку. Спрямованістю
на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки комерційних
банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам.

Кожний комерційний банк ставить за мету — забезпечити високу якість
власного кредитного портфеля. Кредитний портфель — це сукупність
кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину
капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель
включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі
прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення.

У звіті про кредитний портфель комерційного банку, який щомісячно
подається у регіональні управління НБУ, зазначаються такі параметри
кредитного портфеля: міжбанківський ринок — кредити та фінансовий
лізинг, надані банкам; кредити та фінансовий лізинг, отримані від
банків; небанківський ринок — кредити, надані органом загального
державного управління; кредити, надані за рахунок бюджетних і
позабюджетних коштів; кредити, надані за овердрафтом; кредити, надані за
операціями РЕПО; кредити, надані за врахованими векселями; кредити,
надані за факторинговими операціями; кредити, надані за внутрішніми
торговими операціями; кредити, надані за експортно-імпортними
операціями; інші кредити, надані в поточну діяльність; кредити, надані в
інвестиційну діяльність; наданий фінансовий лізинг; кредити, надані
фізичним особам.

Банківський кредит надається при укладенні кредитного договору. Всі
питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній
основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором
кожний із суб’єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов’язання.
Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника
індивідуально.

Позики господарським суб’єктам надають комерційні банки. НБУ як банк
останньої інстанції надає кредити комерційним банкам через кредитні
тендери, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх
договорів.

Комерційні банки надають кредити як у національній, так і в іноземній
валюті.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного
розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку, Кредитним
комітетом, Комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом.

У разі надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10
відсотків власного капіталу (“великі кредити”), комерційний банк
повідомляє про кожний такий випадок Національному банку. Жоден із
виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних
коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати
восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку (див. Положення
НБУ “Про кредитування”).

Принципи банківського кредитування (в широкому розумінні — принципи
кредитування взагалі, що є єдиними для всіх форм кредиту) — це основні
вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного
процесу. Ці вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять
перед банками, а також об’єктивними закономірностями розвитку і
функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і
всіх господарських суб’єктів чіткого дотримання принципів кредитування.

Необхідно розрізняти принципи і правила кредитування. Правила випливають
з принципів і відображають лише окремі положення і моменти того чи
іншого принципу, механізми використання принципів у конкретній
практичній діяльності банку.

Можна виділити три основні рівні системи принципів банківського
кредитування:

1) загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим
відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

2) особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій
специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості,
строковості, платності, цільової спрямованості);

3) часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування,
які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному
проявлятися в конкретних кредитних операціях.

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила
кредитування взаємозв’язані, певним чином вони взаємопереходять одне в
одне.

Принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам,
умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови
конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника,
комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально
можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у
прийнятті управлінських рішень тощо.

Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування
характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів
банку, так і з позицій позичальників — господарських суб’єктів.
Кредитний механізм не може не ґрунтуватися на здоровому практицизмі,
спрямованості на збільшення доходів. Принцип раціональності кредитування
здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що
забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника
повернути позичку в обумовлений договором строк.

Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову
кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що
впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед
слід брати до уваги економічні чинники та умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і
динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і
до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації.
Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі
методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з
позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту,
засоби регулювання заборгованості тощо.

Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають
особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність
банківського кредиту.

Принцип поверненості означає, що кредит має бути повернений
позичальником банкові. Установи банків можуть надавати відстрочку
повернення позички, стягуючи за це підвищений відсоток. Цей принцип
вважається вихідним у системі банківського кредитування. Він випливає із
суті кредитних відносин, адже якщо позичка не повертається, втрачається
економічний зміст кредиту.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для
захисту своїх інтересів, недопущення збитків під неповернення боргу
через неплатоспроможність позичальника. Мета реалізації цього принципу —
зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути
повною мірою захищені у разі можливого порушення позичальником узятих на
себе зобов’язань. Кредит надається під певне реальне забезпечення —
заставу, гарантію, поручительство, страхове свідоцтво та ін. Банківський
кредит, не забезпечений реальними цінностями, надається як виняток
окремим позичальникам, які мають давні ділові зв’язки з банком та високу
платоспроможність.

Принцип строковості означає, що позичка має бути повернена позичальником
банкові у визначений в кредитному договорі строк. Кредит обов’язково має
бути повернений у певний заздалегідь обумовлений час. У разі порушення
прин-ципу строковості банк пред’являє до позичальника фінансові вимоги.
Строк кредиту — це період користування позичкою. Він розраховується з
моменту одержання позики (зарахування на рахунок позичальника або сплати
платіжних документів з позичкового рахунка позичальника) до її кінцевого
погашення.

Принцип платності означає, що кредит має бути повернений позичальником
банкові з відповідною оплатою за його користування. Кредит як комерційна
операція обов’язково має приносити кредиторові певний доход у формі
відсотків. Відсоток — плата позичальника у кредитних відносинах. Банк
вимагає від позичальника не тільки повернення одержаної позики, а й
сплати відсотка за її використання.

Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових
коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Позичальник не
може витрачати кредит на інші цілі. Цільовий характер кредитування
означає спрямованість позички на певний господарський об’єкт.
Закономірність переходу до кредитування господарського суб’єкта, про що
йшлося вище, не можна абсолютизувати. Банк обов’язково повинен
розрізняти об’єкти кредитування, насамперед ті з них, які пов’язані або
з капітальними вкладеннями, або з основною виробничою діяльністю.

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками.
Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє
найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

За строками користування банківські кредити поділяють на:

— короткострокові (до 1 року);

— середньострокові (до 3 років);

— довгострокові (понад 3 роки).

Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки,
організаційні способи надання позик та їх погашення.

Короткострокові кредити надаються банками позичальникам на цілі поточної
господарської діяльності у разі виникнення у них тимчасових фінансових
труднощів у зв’язку із витратами, які не забезпечені надходженнями
коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, на поточні
витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити
надаються банками позичальникам для формування основних фондів.
Об’єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію,
модерні-зацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове
будівництво, приватизацію та інше.

У західній банківській практиці виділяють позики до запитання (онкольний
кредит), що повертаються позичальниками на першу вимогу банку (з
попередженням). Ставки відсотка за онкольним кредитом нижчі, ніж за
строковими позичками. Онкольний кредит розглядається як різновид
короткострокового кредиту.

За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту:

— забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;

— гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

— з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової
організації);

— незабезпечені (бланкові кредити).

Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним
кредитом.

За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити
та кредити з підвищеним ризиком.

В умовах наявності кризової ситуації в національній економіці України
закономірно підвищується ризик кредитних операцій комерційних банків.
Кредити з підвищеним ризиком посідають у таких умовах провідне місце в
кредитному портфелі банків.

У ринковій економіці в умовах економічної невизначеності будь-якій
позиції властивий певний ризик несплати відсотків чи неповернення
внаслідок непередбачених обставин. У стратегічному плані для комерційних
банків важливо нарощувати обсяги кредитних операцій, в тому числі й за
рахунок тих позик, яким притаманний підвищений ризик. Адже саме для
таких кредитів характерна більша доходність у порівнянні з мало
ризикованими.

Відповідно до Положення НБУ “Про порядок формування і використання
резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків”
банківські позики поділяють на п’ять груп: стандартні, під контролем,
субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Стандартні позики характеризуються мінімальним ступенем ризику (2%), що
відповідає умовам стабільного фінансового стану позичальника. Для позик
під контролем ступінь ризику дорівнює 5%. Робота з цими позиками не
створює проблем для фінансової діяльності комерційних банків.
Субстандартні позики — це позики з підвищеним ризиком (ступінь ризику —
20%). Фінансовий стан позичальника на момент оцінки при такому виді
банківського кредиту викликає серйозні побоювання.

Сумнівними є кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для
сумнівних позик характерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять
пролонговані і прострочені кредити. Пролонгація означає продовження
терміну погашення позики після настання договірних строків погашення
через фінансову неспроможність позичальника. Простроченими є позики, не
повернені банкові у встановлений строк. У разі прострочення терміну
повернення позики банк може відповідно до чинного законодавства
використати своє заставне право, тобто спрямувати виручку від реалізації
заставного майна безпосередньо на погашення позички.

Безнадійними (до погашення) є позики, які не можуть бути повернені і
збереження яких на балансі банку як активу не має сенсу (ступінь ризику
— 100%). Безнадійні позики списуються у встановленому порядку. В
банківській практиці сумнівні, незабезпечені та безнадійні позики
відносять до категорії проблемних кредитів.

За методами надання виділяють такі види банківських кредитів:

— у разовому порядку;

— відповідно до відкритої кредитної лінії;

— гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою).

У сучасних умовах комерційні банки пропонують клієнтам різноманітні
схеми кредитування (надання позик).

У світовій банківській практиці найпоширенішими схемами надання позик є
кредитна лінія, револьверний (автоматично поновлюваний) кредит,
контокорентний рахунок, овердрафт.

Кредитна лінія — це оформлена договором згода банку надавати
позичальникові кредити протягом певного часу до певної заздалегідь
визначеної максимальної величини — ліміту кредитування. Кредитна лінія —
це перспективний вид банківської позики. Протягом дії кредитної лінії
клієнт може у будь-який момент отримати позику без оформлення кредитних
документів. Позики надаються в межах попередньо встановленого ліміту
кредитування. Розмір заборгованості може коливатися залежно від зміни
реальних потреб клієнта, але сукупний залишок за кредитною лінією не
повинен перевищувати встановленого ліміту.

Револьверний кредит — це позика, що надається банком клієнту в межах
встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або
частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту.
Револьверний кредит це багаторазово поновлюваний кредит. Постійне
відновлення позики в умовах тривалих відносин банку і клієнта —
характерна особливість револьверного кредиту. Протягом періоду дії
револьверного кредиту клієнт неодноразово позичає і повертає борг.
Револьверний кредит часто-густо надається на умовах бланкової позики.

До категорії револьверних кредитів, як правило, включаються позики, що
надаються фізичним особам за кредитними картками.

Класичним методом надання позик в умовах ринкової економіки вважається
контокорентний кредит. Цей вид банківського кредиту надається клієнтам,
що мають у даному банку поточний рахунок. Контокорентний кредит
органічно поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування клієнта
на основі відкриття єдиного активно-пасивного контокорентного рахунка.
Банк бере на себе всі операції клієнта за поточними вимогами та
зобов’язаннями.

Обсяг і строки контокорентного кредиту визначаються господарськими
потребами клієнта, але в межах встановленого в кредитному договорі
ліміту. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється
індивідуально залежно від його фінансового стану і репутації. У межах
ліміту кредитування позичальник отримує широкі можливості для
маневрування обіговими коштами. Клієнт на основі контокорентного кредиту
може оперативно без узгодження з банком поповнювати свій поточний
рахунок відповідною сумою грошей.

Овердрафт (англ, overdraft — перевищення кредиту) є специфічним
різновидом контокорентного кредиту; це сума, в межах якої банк кредитує
власника поточного рахунку. При овердрафт! банк у межах узгодженого
ліміту проводить платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів
на його поточному рахунку. В результаті на рахунку позичальника виникає
дебетове сальдо, яке й виражає суму його заборгованості перед банком. Із
від’ємного залишку на рахунку банк стягує відсоток, як за звичайний
кредит. Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються особливо
надійні клієнти банку. Овердрафт, як правило, використовується в
сучасній західній банківській практиці для кредитування приватних осіб
на поточні потреби.

У вітчизняних банках майже абсолютно переважають одноразові кредити, які
надаються з простих позичкових рахунків для обслуговування конкретних
комерційних операцій.

За методами погашення банківські кредити поділяються на такі, що
погашаються:

— водночас;

— у розстрочку;

— достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

— з регресією платежів;

— після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Ту банківську позику, яка погашається водночас, часто називають прямою;
вся основна заборгованість за цією позикою має бути погашена на одну
кінцеву дату. Відсотки ж можуть сплачуватися через певні проміжки часу
або по закінченні строку позики. Позички в розстрочку передбачають
періодичне погашення основної суми заборгованості, як правило, рівними
частинами. У цьому випадку погашення позики не є таким обтяжливим для
позичальника, як при погашенні водночас.

За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на:

— двосторонній (комерційний банк — позичальник);

— консорціумний;

— “дзеркальний”;

— багатосторонній (паралельний).

Банківський консорціум — тимчасове добровільне об’єднання комерційних
банків для розв’язання конкретних господарських завдань. Банки —
учасники консорціуму зберігають свою господарську самостійність і можуть
брати участь у діяльності інших об’єднань.

Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів
як в національній, так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування
господарських програм із значними обсягами фінансування, зменшення
кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального
розміру ризику на одного позичальника. Консорціумний кредит може
надаватися банками різних країн для кредитування зовнішньоекономічної
діяльності.

Кредитна діяльність комерційних банків невіддільна від операцій на ринку
міжбанківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає
можливість поповнювати банківські кредитні ресурси. При надлишку
ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі ресурсів
банк купує їх на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою
складовою ринку кредитних ресурсів.

Надання й отримання кредитів комерційними банками на міжбанківському
ринку регламентується Законом України “Про банки і банківську
діяльність”, Цивільним кодексом України, нормативними актами НБУ,
статутами комерційних банків і кредитними договорами. Кредитні відносини
між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом
укладання кредитних договорів, які мають передбачати права та
зобов’язання сторін, з належним оформленням справ за міжбанківськими
кредитами. Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися
відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку
комерційних банків України.

На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського
кредиту:

— овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку
обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських
рахунках банків на кінець операційного дня;

— кредити овернайт (overnight), які надані (отримані) іншим банкам: вони
надаються іншим банкам на строк не більше одного операційного дня. Цей
вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків
поточного дня;

— кошти, які надані (отримані) іншим банкам за операціями РЕПО. Ці
операції пов’язані з купівлею у них цінних паперів на певний період з
умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з
умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо строк операції РЕПО
збігається із строком погашення цінних паперів.

З метою отримання міжбанківського кредиту банк-пози-чальник подає
банку-кредитору, як правило, такі документи: заяву; установчий договір;
копію статуту, завірену нотаріально; копію ліцензії на проведення
банківських операцій, завірену нотаріально; картку із зразками підписів
і відбитком гербової печатки, також завірену нотаріально; баланс на
поточну звітну дату; розрахунок економічних нормативів на поточну звітну
дату; показники діяльності комерційного банку; форму забезпечення і
строкове зобов’язання. Основним джерелом інформації для визначення
кредитоспроможності позичальника стосовно міжбанківських кредитів є
баланс банку. Договір міжбанківського кредиту має включати такі основні
положення: 1) предмет договору — надання кредиту в певній сумі з певним
строком погашення; 2) права і зобов’язання банку-кредитора і
банку-позичальника; 3) відповідальність сторін; 4) порядок вирішення
спорів; 5) умови зміни договору; 6) особливі умови; 7) строк дії
договору.

Прийняття банком оптимального рішення щодо продажу та купівлі ресурсів
на міжбанківському ринку можливе лише за умов точного володіння
ситуацією на ринку кредитних ресурсів і наукового прогнозування динаміки
п зміни.

2.3 Сутність особливості економічна роль державного кредиту

Особливе місце серед форм кредиту в ринковій економіці, безумовно,
посідає державний кредит. Ця форма кредитування безпосередньо обслуговує
економічні інтереси держави, опосередковує зв’язки між державним
бюджетом і всіма сферами економіки.

Державні позики є одним із найважливіших джерел покриття дефіциту
державного бюджету. Досягнення фінансової стабілізації передбачає
покриття державного дефіциту за рахунок неемісійних джерел фінансування
через подальший розвиток ринку державних цінних паперів і зовнішніх
запозичень.

Державний кредит — це специфічна форма кредитних відносин, у яких
позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи.
Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів
на основі принципу повернення для фінансування державних видатків.
Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати
додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без
здійснення з цією метою грошової емісії.

Структура державного кредиту утворюється з різних взаємозв’язаних
компонентів і видів.

Залежно від статусу позичальника розрізняють централізований і
децентралізований державний кредит. У першому випадку державні цінні
папери випускаються урядом (Міністерством фінансів), у другому —
місцевими органами влади. Місцеві позики є важливою складовою фінансів
регіонального самоврядування. Вони дозволяють мобілізувати тимчасово
вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів.
Децентралізований державний кредит і місцеві позики в перспективі можуть
стати в Україні важливим фінансовим інструментом розвитку народного
господарства.

Залежно від місця розміщення державного кредиту розрізняють внутрішні
державні позики (розміщуються в даній державі в національній валюті) і
зовнішні позики (розміщуються за кордоном в іноземній валюті). Однак у
процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну
участь й нерезиденти. Лібералізація порядку інвестування коштів
нерезидентів на ринок державних цінних паперів розширює його фінансові
можливості.

Держава може брати позики в міжнародних кредитних установах та банках
інших країн.

Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов’язань
виділяють: короткострокові позики (поточні, як правило, до 1 року),
середньострокові позики (як правило, від 1 до .5 років) і довгострокові
позики (як правило, понад 5 років).

За видами доходності державні позики поділяють на:

— відсоткові позики: власники державних цінних паперів отримують доход з
розрахунку певних, як правило, фіксованих, відсотків річних;

— безвідсоткові (дисконтні) позики: державні цінні папери реалізуються
за ціною нижчої їх номінальної вартості; різниця між ціною придбання та
номінальною вартістю облігації, що відшкодовується власникові під час
погашення, становить доход з цінних паперів; в Україні безвідсоткові
(дисконтні) облігації внутрішньої державної позики випускаються,
починаючи з 1996 р.

— виграшні позики: державні цінні папери реалізуються без встановлення
фіксованих відсотків; власники отримують доход за умови включення даного
номера облігації у виграшний тираж погашення.

Специфічне місце в системі державного фінансування і кредитування
посідають державні лотереї — розіграш державою грошових сум чи речей за
допомогою платних білетів. Лотерея виступає як форма залучення у
відповідний бюджет коштів населення через продаж нумерованих лотерейних
білетів, коли лише частина зібраних коштів розігрується у вигляді
виграшів. Держава отримує при цьому доход, який дорівнює різниці між
коштами, які надходять внаслідок випуску та реалізації лотерейних
білетів, і коштами, які використані на виплату виграшів (враховується й
фінансування витрат організацій, які проводять лотереї).

Державні цінні папери засвідчують право на власність і належність до
державного кредиту. Державні цінні папери — це державні зобов’язання, що
випускаються в документарній або електронній формах центральним урядом,
місцевими органами влади і окремими державними підприємствами з метою
розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів у відповідні бюджети.

Найпоширенішим видом державних цінних паперів є облігації державних
позик. Облігація (від лат. obligatio — зобов’язання) — це цінний папір,
який, по-перше, засвідчує внесення її власником певних грошових коштів
на її придбання (в даному випадку — на користь держави); по-друге, надає
її власникові право на отримання певного доходу від облігації; по-третє,
потверджує зобов’язання держави відшкодувати повну номінальну вартість
облігації у передбачений умовами позики строк.

При випуску державної позики обов’язково обумовлюється термін, протягом
якого облігації підлягають погашенню або викупу.

Випускаються облігації внутрішніх і зовнішніх державних і місцевих
позик. Кошти, що надходять від розміщення державних облігації,
зараховуються до державного бюджету, хоча й не враховуються в його
доходах (згідно із світовою бюджетною методологією).

Облігації державних позик можуть бути як іменними, так і на пред’явника.
Державні облігації випускаються або у вигляді документів, або у вигляді
записів на відповідних електронних рахунках у системі електронного обігу
цінних паперів. В Україні державна облігація у вигляді електронного
запису вважається придбаною з моменту реєстрації її набувача.

Державні облігації, як вже зазначалося, реалізуються як юридичним, так і
фізичним особам на добровільних засадах. Головними набувачами державних
облігацій є, як правило, комерційні банки.

Державні облігації можуть вільно обертатися, або мати обмежене коло
обігу, вони ощадні й бувають казначейські.

Для заміни облігацій державних позик, що були випущені раніше,
використовуються конверсійні облігації.

Казначейські зобов’язання (векселі) держави — це вид державних цінних
паперів, що засвідчує внесення їх власником грошових коштів до бюджету і
дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими
паперами. Казначейські зобов’язання випускаються державою на різний
термін, тому вони можуть бути: довгострокові, середньострокові і
короткострокові.

Залежно від призначення й конкретних цілей казначейські зобов’язання
випускаються на різних умовах (казначейські бони, казначейські ноти).

Казначейські зобов’язання (векселі) держави розміщуються на добровільній
основі серед юридичних і фізичних осіб. Виплата доходу на казначейські
зобов’язання (векселі) та їх погашення здійснюється відповідно до умов
їх випуску.

Рух державних цінних паперів, сукупність актів їх купівлі-продажу
формують відповідний сегмент національного фондового ринку. Поки
державні цінні папери знаходяться в обігу, вони можуть бути в будь-який
момент продані й куплені. Як наслідок — формується вторинний ринок
цінних паперів держави.

Проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку
здійснює Центральний (Національний) банк. Продаж державних цінних
паперів можуть здійснювати й комерційні банки. Придбаваючи державні
цінні папери, банки отримують в своє розпорядження досить високоліквідні
й надійні активи.

2.4 Сутність особливості економічна роль споживчого кредиту

Кредитні відносини опосередковують функціонування і розвиток як
виробництва та обміну, так і сфери кінцевого споживання. В цій сфері
виникає специфічна форма кредиту — споживчий кредит, призначений для
задоволення споживчих потреб фізичних осіб і сімей (домогосподарств).
Розвинутість споживчого кредиту характеризує рівень життя населення.
Розширення масштабів кредитування сфери кінцевого споживання сприяє
формуванню цивілізованих відносин

на споживчому ринку країни.

Споживчий кредит — це кредит, який надається фізичним особам на
придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який
повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту —
кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню
споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити.
Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня
споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний
платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює
розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є: 1) доступність кредиту; 2)
величина відсоткової ставки; 3) строкинадання і погашення; 4) здатність
позичальника повернути кредит.

Суб’єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори)
та населення (позичальники). Традиційно кредитування фізичних осіб
здійснюється переважно ощадними та іпотечними банками.

Об’єктом споживчого кредиту є витрати, пов’язані із задоволенням потреб
населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи:

1) витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів
в особисту власність);

2) витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного
характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна).

Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання
виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи —
позичальника.

До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик.
У самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити.
Товарний споживчий кредит пов’язаний із продажем товарів тривалого
користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит
— це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик
фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.

У Правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету
Міністрів від 1 липня 1998 p., встановлюється порядок продажу суб’єктами
господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у кредит, тобто за
умов відстрочення кінцевого розрахунку на обумовлений строк і на
визначений відсоток. Продаж товарів у розстрочку здійснюється
громадянам, які мають постійний доход і постійно мешкають у місті або
іншому населеному пункті, де знаходиться суб’єкт господарювання.

У переліку товарів вітчизняного та іноземного виробництва, що
рекомендуються для продажу в розстрочку, — телерадіоапаратура,
електропобутові товари, швейні машини, музичні інструменти,
кінофотоапаратура, меблі, товари для новонароджених, садові будинки,
стандартні будинки з комплектами деталей до них, будівельні матеріали,
одяг, взуття, килимові вироби, вироби із кришталю, фарфору, фаянсу,
хутряні вироби, транспортні засоби, персональні комп’ютери тощо.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору
купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укладається за визначеною
формою між суб’єктом господарювання і фізичною особою (покупцем),
відповідно до якого суб’єкт господарювання зобов’язується передати
обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у
розмірах, передбачених цим договором. Договір укладається за умови
пред’явлення покупцем паспорта і довідки для придбання товарів у
розстрочку, що видається за місцем роботи (навчання), а непрацюючим
пенсіонерам — органом, що призначив пенсію.

Під час продажу товарів у розстрочку з покупців на користь суб’єкта
господарювання від наданого кредиту справляються відсотки, розмір яких
встановлює суб’єкт господарювання, але не вище чинних на момент продажу
товарів річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб’єкта
господарювання, який здійснює продаж товарів у розстрочку.

Передача у розпорядження покупцеві товарів, що придбаваються у
розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у
розмірі не менше 25 відсотків їхньої вартості, а товарів за ціною понад
50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — не менше 50 відсотків.
Договором має передбачатися строк оплати решти вартості товарів у межах
від 6 до 12 місяців, а товарів, вартість яких перевищує 50
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — від 6 до 24 місяців.

Кредит, що надається, не повинен перевищувати тримісячної заробітної
плати (стипендії, пенсії) покупця у разі продажу товарів із розстрочкою
платежу на 6 місяців, шестимісячної — із розстрочкою платежу на 12
місяців, дванадцятимісячної — із розстрочкою платежу на 24 місяці. У
разі, коли вартість товарів перевищує граничну межу кредиту, під час
отримання товарів різниця має бути сплачена готівкою або шляхом
перерахування грошових коштів у безготівковому порядку через банківські
установи.

Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів провадяться за
цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані
у розстрочку, не тягне за собою перерахунку.

На практиці залежно від цільового характеру (призначення)
використовуються різні види грошових позик.

Інвестиційні позики. Це кредит на будівництво і реконструкцію житла,
будівництво садових будинків, благоустрій садових ділянок тощо. Даний
вид споживчого кредиту є довгостроковим. Довгострокові споживчі
інвестиційні позики, як правило, надаються комерційними банками під
заставу нерухомості — квартир, будинків, дач, земельних ділянок, гаражів
та ін. Надання будівельного споживчого кредиту часто здійснюється банком
шляхом відкриття кредитної лінії, при цьому позика надається клієнтові
частинами, які відповідають вартості завершених етапів
будівельно-монтажних робіт. Традиційно до інвестиційних довгострокових
споживчих кредитів відносять позики на купівлю великої рогатої худоби та
її молодняку.

Позики на розвиток індивідуальних господарств. Згідно з Порядком надання
кредитів селянським (фермерським) господарствам (затверджено постановою
Правління НБУ №46 від 6 березня 1995 р.) позичальник може звертатися до
комерційного банку за отриманням таких кредитів: короткострокових
(строком до 12 місяців) — на витрати поточної виробничої діяльності
(оплату товарно-матеріальних цінностей і послуг, запаси готової
продукції та інші сезонні витрати, пов’язані з виробництвом і
реалізацією продукції); довгострокових (строком більше 12 місяців) — на
будівництво, розширення, реконструкцію об’єктів виробничого призначення;
придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів; придбання
худоби для поповнення основного стада та птиці; будівництво житлових
будинків з надвірними будівлями та ін.

Позики на купівлю споживчих товарів або оплату послуг. Йдеться про
дорогі товари і послуги тривалого користування: автомобілі, побутові
прилади, електротехніку, меблі, оплату медичних послуг, відпочинку та
ін. Така позика в силу своєї соціальної спрямованості має бути доступною
в необхідних обсягах для більшості громадян. Кредитні відносини між
комерційним банком і фізичною особою мають при цьому носити чесний і
рівноправний характер.

Цільові позики окремим соціальним групам населення (наприклад, молодим
сім’ям, студентам). Ці позики використовуються, як правило, в рамках
загальнодержавних програм соціального захисту найуразливіших верств
населення. Вони надаються на пільгових умовах: під низьку відсоткову
ставку, за спрощених умов оформлення та ін. Так, згідно з Положенням про
надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім’ям та
одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла
(постанова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 р.) кредитування
цього будівництва є прямим, адресним (цільовим), зворотним і
здійснюється у межах коштів, передбачених у державному бюджеті (такі
кошти можуть передбачатися також у місцевих бюджетах на відповідний
рік). Правом на одержання пільгового довгострокового (до ЗО років)
державного кредиту користуються молоді сім’ї та одинокі молоді громадяни
(позичальники), які згідно із законодавством визнані такими, що
потребують поліпшення житлових умов. Розпорядником коштів, виділених для
даного виду кредитування, є окремий Фонд сприяння молодіжному житловому
будівництву при Міністерстві у справах сім’ї та молоді України.
Обслуговує цей кредит банк-агент — комерційний банк України на основі
окремої угоди, укладеної із Фондом.

Позики на нецільові споживчі (нагальні потреби). Йдеться про позики,
необхідність в яких виникає у зв’язку із особливими обставинами
непередбаченого характеру в житті громадян. Особливістю такого виду
споживчого кредиту є те, що він надається готівкою у сумі, що залежить
від доходу (заробітку) позичальника і без зазначення цілей його
використання. Відсотки за користування даною позикою диференціюються
залежно від строку кредитування. Нецільові споживчі готівкові позики
надаються також ломбардами під заставу майна, касами взаємодопомоги,
окремими господарськими організаціями.

Одним із різновидів споживчого кредиту є кредит, що надається
ломбардами. Ломбарди — це кредитні установи, які позичають гроші під
заставу рухомого майна!) Вперше ломбарди були засновані в XV ст.
лихварями, вихідцями з Ломбардії. В Україні широкого розвитку мережа
ломбардів набула на муніципальних (міських), а також акціонерних засадах
в кінці XIX — на початку XX ст. У колишньому СРСР ломбарди не
відігравали суттєвого значення. Вони функціонували як державні
госпрозрахункові підприємства, що знаходилися в підпорядкуванні місцевих
Рад в системі побутового обслуговування населення.

Основним завданням діяльності ломбардів є надання населенню позик під
заставу предметів особистого користування і домашнього вжитку, а також
збереження цих предметів за невелику платню. Під заставу береться, як
правило, майно, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує в
даному випадку повернення кредиту. Страхування прийнятого майна
відбувається за рахунок заставодавця.

Споживчі кредити надаються й такими небанківськими установами, як
кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Усі вони є
громадськими організаціями, створеними на добровільних засадах на основі
залучення особистих заощаджень для взаємного кредитування. Ці кредитні
установи, як правило, не мають на меті одержання прибутку, тому надають
позики безвідсоткові або під мінімальні відсотки. Кредитні спілки
працюють з тими верствами населення, які в силу економічних причин не
можуть отримати позику в банку.

Специфічну роль у системі споживчого кредитування відіграють пункти
прокату. В Україні традиційно найпоширенішими є кредитні послуги, що
надаються прокатними пунктами при підприємствах

Комерційні банки постійно прагнуть надавати своїм клієнтам нові,
зручніші кредитні послуги в сфері споживчого кредитування. В Україні
новими видами грошових банківських споживчих позик вважаються чековий
кредит і банківські кредитні картки.

Чековий кредит — це вид споживчого кредиту, при якому надання позики
здійснюється при відкритті окремого чекового рахунка. В банківській
практиці використовуються два основні різновиди чекового кредиту —
кредитування з овердрафтного рахунка (при від’ємному сальдо на поточному
рахунку) та кредитування на основі використання спеціального чекового
рахунка і спеціальних банківських чеків. Овердрафт, як зазначалося вище,
— це кредит, який надається банком автоматично у разі утворення на
поточному рахунку клієнта дебетового сальдо. Величина позики за
овердрафтом визначається під час відкриття рахунка і не може
перевищувати наперед визначеної суми. При овердрафтному чековому рахунку
наперед обумовлюється автоматичне надання банком кредиту в момент
вичерпання залишку на рахунку

Використання клієнтом чеків призводить до зменшення ліміту кредитування.
Банк дозволяє власникові рахунка виписувати чеки на суму лише в межах
встановленого ліміту.

Додаткові внески на чековий рахунок відновлюють ліміт кредитування. Якщо
додаткові внески не надходять, ліміт кредитування вичерпується і
спеціальний чековий рахунок закривається.

Чековий кредит є вигідним видом споживчого кредитування як для фізичної
особи, так і для банку. Його організація не вимагає значних витрат;
чековий кредит легко піддається банківському контролю.

Найпоширенішим в сучасних умовах у західних країнах є такий вид
банківського споживчого кредиту, як кредитування за допомогою кредитної
картки. Основна перевага кредитної картки, яка й робить її надзвичайно
популярною серед населення, є зручність у практичному користуванні.
Кредитна картка — це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий
оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для
надання споживчого кредиту. Кредитні картки виготовляють з матеріалу,
важкодоступного для підробки. Нині в розвинутих країнах світу кредитні
картки вийшли на перше місце як засіб розрахунку в сфері споживання.
Сьогодні кредитні картки в грошовій сфері замінили готівку і чеки:
розрахунки за товари і послуги проводяться позичальником в рахунок своєї
кредитної картки. Використання кредитних карток значно полегшує умови
надання споживчого кредиту.

Потенціальні можливості використання кредитних карток досить великі. В
України роль банківських і небанківських кредитних карток на
вітчизняному ринку зростатиме з розширенням ринку споживчого кредиту.

3 організація банківського кредитування

Кредитування — складний і багатогранний банківський процес. Він потребує
серйозної і детальної організації, значної аналітичної роботи. Правильна
організація банківського кредитування створює фундамент для здійснення
всіх інших напрямків діяльності комерційних банків. Саме від того, як
організовано кредитний процес, багато в чому залежить ефективність
діяльності банку в цілому.

Шляхом організації забезпечується функціонування і розвиток системи
банківського кредиту, чіткий взаємозв’язок її складових та окремих
ланок, раціональна структура управлінських органів банку і належна
якість самих кредитних операцій. Засобами організації банківського
кредитування є координація різних ланок, визначення послідовності
управлінських рішень у кредитній сфері, регламентація умов здійснення
кредитного процесу, коригування технології кредитних операцій з
урахуванням наукових розробок і наявного практичного досвіду.

3.1 Формування кредитних ресурсів

Здійснювати операції з кредитування господарських суб’єктів і населення
банк може лише за наявності відповідних кредитних ресурсів. У цьому
плані депозитні операції, тобто операції із залучення коштів на вклади,
можуть розглядатися як органічна складова кредитної політики банку в
цілому. Між кредитними ресурсами і кредитними вкладеннями існує
безпосередній зв’язок. Обсяг кредитних ресурсів, їхня структура, терміни
використання мають відповідати таким же параметрам кредитних вкладень.

Для більшості комерційних банків депозити (вклади) є головним видом
пасивів і важливою передумовою проведення активних кредитних операцій.

Кредитні ресурси — кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються
ними для кредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати
кредитні операції в умовах обмеженості ресурсної бази.

Кредитні ресурси банку поділяються на власні та залучені. Власні ресурси
— це кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів банку, що
утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року
прибуток. Головне ж місце в складі кредитних ресурсів комерційного банку
посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на поточних рахунках;
депозити юридичних і фізичних осіб; залишки на кореспондентських
рахунках; кошти, що їх залучають з міжбанківського ринку (міжбанківський
кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з
найбільш надійних джерел ресурсів для комерційного банку, підтримання
його ліквідності є депозитні вклади.

Власні та залучені кошти є основними джерелами фінансування кредитних
ресурсів комерційних банків. У перелік пасивних операцій, на право
здійснення яких комерційні банки в Україні повинні отримати ліцензію
НБУ, включені: залучення депозитів юридичних осіб; залучення депозитів
фізичних осіб; отримання кредитів від банків; випуск цінних паперів
(облігацій, ощадних сертифікатів тощо).

Для комерційних банків гострим є питання оптимізації структури кредитних
ресурсів і вкладень за сумами і за термінами. НБУ рекомендує при аналізі
балансового звіту комерційного банку використовувати коефіцієнт
співвідношення позик і депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність
банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його
можливість давати в кредит ці депозити. Більш високий рівень цього
співвідношення відображає більший елемент ризику: можуть мати місце
менша ліквідність, негативні економічні умови внаслідок відпливу
депозитів. Навпаки низький рівень цього коефіцієнта відображає
недостатні можливості кредитування або небажання банку брати на себе
ризик при наданні позик.

Значна частина кредитних ресурсів комерційних банків залучається на
основі депозитних операцій. Депозитом (вкладом) вважаються тимчасово
залучені грошові кошти фізичних та юридичних осіб або цінні папери,
надані банкові на чітко визначений строк і за відповідну плату (під
відсоток). Депозит — це кошти, що надаються фізичними чи юридичними
особами в управління банку (фінансовій організації). Депозит
оформляється відповідною угодою. У широкому розумінні депозит можна
розглядати як кредит, який надає власник депозиту іншим клієнтам банку
через посередництво цього банку.

Важливим джерелом кредитних ресурсів є кредити, отримані від інших
банків на міжбанківському кредитному ринку. Міжбанківське кредитування
здійснюється в межах кореспондентських відносин банків і має, в
основному, короткостроковий характер.

Операції з розміщення банком коштів на депозит в інших банках вважаються
активними депозитними операціями. Пасивні депозитні операції — це
операції із залучення банком коштів на депозит.

До залучених банківських коштів відносять також гроші, депоновані з
метою забезпечення гарантії платежів при розрахунках акредитивами і
чеками.

.Комерційні банки спрямовують свою діяльність на розширення спектра
послуг щодо залучення коштів клієнтів на банківські рахунки. Банками
гарантується таємниця вкладів, їх збереження і видача на першу вимогу
вкладника.

3.1.1 Класифікація депозитів

Міжнародна банківська практика розглядає депозити набагато ширше — як
всі можливі види і форми внесення (залучення або розміщення) грошових
коштів на рахунки банку. Суму депозиту, на яку згідно з умовами
депозитної угоди нараховуються відсотки, заведено називати номіналом
депозиту.

Суб’єктами відносин щодо обслуговування депозитів виступають:

— комерційні банки як позичальники;

— підприємства (фірми, організації), банки та інші кредитні установи,
фізичні особи — власники коштів як кредитори.

Власник депозиту є депонентом.

Об’єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на
депозитні рахунки в банк. Це кошти, передані на умовах, визначених
двосторонньою угодою.

Депозити заведено поділяти на такі:

— до запитання;

— строкові на визначений термін;

— ощадні внески населення;

— ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання — це зобов’язання, які не мають конкретного
строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на
першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних
рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від
потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за
такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих
рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання розмішують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі
для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять
також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за
допомогою чеків.

Строкові депозити — це зобов’язання, які мають певний строк. Це кошти,
що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку,
визначеного у депозитній угоді. Як правило, внески на визначений строк
розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами
більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження
коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку. Банки
користуються залученими коштами протягом тривалого і, головне, наперед
обумовленого (відомого їм) терміну. Це дає банку можливість збільшувати
обсяги кредитних ресурсів.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити
овернайт — депозити, залучені банком на строк не більше одного
операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими
депозитами є також кошти, отримані від інших комерційних банків як
депозит (вклад) на конкретний строк.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні
сертифікати. Депозитний (ощадний) сертифікат — це письмове свідоцтво
комерційного банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право
вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення
встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове
свідоцтво банку про внесення депонентом грошових коштів на депозит.
Випуск ощадних (депозитних) сертифікатів за своїм економічним змістом
подібний до залучення будь-якого іншого строкового депозиту.

Ощадні вклади — це вклади населення, розміщувані у банках з метою
зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність
спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій
фіксуються операції з ощадним вкладом. Власник, як правило, зобов’язаний
пред’явити ощадну книжку, щоб покласти гроші на рахунок або зняти їх. У
нашій країні на обслуговуванні ощадних вкладів населення спеціалізується
Ощадний банк.

У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані
спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих
рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за
допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій;
кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах
кореспондентських відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку
виникають через відсутність необхідного попиту на кредитному ринку або
невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів. Часто
міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш
тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками.

3.1.2 Механізм здійснення депозитних операцій

Mexaнізм залучення комерційними банками України коштів (як у
національній, так і в іноземній валюті) юридичних і фізичних осіб на
депозитні рахунки і випуску ощадних (депозитних) сертифікатів
регулюється Правилами здійснення депозитних операцій для банківських
депозитів (затверджено постановою Правління НБУ від ЗО червня 1998 р. за
№ 250).

Депозитні операції — це операції із залучення або розміщення коштів на
депозит.

Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється
банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунка з укладенням
договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі
ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту
(вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника,
зобов’язується виплатити вкладникові суму депозиту (вкладу) та
нараховані відсотки на умовах та у порядку, що передбачені договором.
Договір банківського вкладу має бути укладений письмово.

Правові відносини між банком і клієнтом виникають у момент укладення
депозитного договору обома сторонами і діють до повного виконання
взаємних зобов’язань. Банк гарантує клієнту збереження таємниці вкладу.

Депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти
залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників
отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і відсотків за
його користування. Сторонами депозитного договору є юридичні та фізичні
особи, які набувають прав і беруть на себе зобов’язання за договором.
Предмет депозитного договору — умови, які характеризують надання банком
послуги клієнтам при проведенні депозитних операцій.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору мають бути:

— назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

— назва та адреса власника коштів;

— дата внесення депозиту;

— сума депозиту;

— дата вимоги вкладником своїх коштів;

— відсоткова ставка за користування депозитом (комерційний банк може
залишити за собою право змінювати відсоткову ставку відповідно до зміни
облікової ставки НБУ з відповідним повідомленням про це вкладника. У
разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний
відповідно до чинного законодавства України);

— зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

— підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої
на це особи та вкладників (для юридичної особи — керівника або
уповноваженої на це особи; для фізичної особи — власника коштів або
уповноваженої на це особи).

Зобов’язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному
перерахуванні грошових коштів на депозитний рахунок банку; зобов’язання
банку — прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати
відсотки, забезпечити повне збереження суми внеску і повернути її після
закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта. Клієнт,
як правило, має право довкладати (частково списувати) грошові кошти чи
нараховані відсотки, якщо це передбачено умовами депозитного договору.

Кожний комерційний банк повинен приділяти першочергову увагу сучасним
технологіям управління депозитами (вкладами) і заощадженнями юридичних і
фізичних осіб. Важливе значення має застосування банками різноманітних
святкових, новорічних, відпускних, податкових та інших строкових внесків
з метою нагромадження коштів, достатніх, наприклад, для купівлі
новорічних подарунків (або подарунків на інші свята), оплати видатків на
час відпустки тощо.

При здійсненні депозитних операцій банк приймає грошові кошти клієнтів
на відповідні балансові рахунки, що визначені планом рахунків
бухгалтерського обліку. Депозитний рахунок — це рахунок, який банки
відкривають юридичним або фізичним особам для розміщення вільних коштів
на депозити з нарахуванням відсотків за депозити.

Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного
договору між власником рахунка та установою банку на визначений у
договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного
рахунка господарських суб’єктів і після закінчення строку зберігання
повертаються на цей же поточний рахунок. Відкриття одного депозитного
рахунка на двох або декількох осіб не допускається.

Для фізичних осіб банки відкривають вкладні рахунки (ощадні вклади).
Вкладниками комерційних банків можуть бути громадяни України, іноземні
громадяни і особи без громадянства. Вкладні рахунки відкриваються з
видачею вкладникові вкладного документа. Таким документом може бути
ощадна книжка (іменна чи на пред’явника), ощадний сертифікат, інший
виданий банком документ, що засвідчує укладення з банком договору
ощадного вкладу.

Для комерційного банку вклади “до запитання” є нестабільними, що обмежує
можливість і сферу їх використання. У зв’язку з цим відсоткова ставка за
вкладами до запитання завжди менше ставки за строковими депозитами. Банк
може вимагати від власників такого рахунка підтримання на ньому
заздалегідь обумовленого залишку грошових коштів.

Згідно з Порядком нарахування, обліку, виплати і утримання процентів та
відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку в установах банку
(постанова правління НБУ № 155 від 16 вересня 1994 р.) відсотки за
депозитними рахунками нараховуються за календарне число днів.
Нарахування відсотків за депозитними вкладами проводиться з дня внесення
грошей на рахунок або з дня надходження перерахувань на
кореспондентський рахунок установи банку.

3.1.3 Відсотки за депозитами та контроль за депозитними операціями

Залучення коштів на депозит здійснюється за певною відсотковою ставкою.
Відсоток — це засіб стимулювання залучення депозитів (вкладів) у банк.
Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними
чинниками: 1) сумою вкладу; 2) строком розміщення коштів.

Ставка депозитного відсотка є відношенням суми грошових коштів, що
сплачуються у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді
депозиту. Порядок нарахування і виплати відсотків, розмір відсоткової
ставки за вкладом обумовлюються в депозитному договорі. Відсоток має
стимулювати вкладників до тривалого збереження грошових коштів на
банківських рахунках, тобто збереження коштів в організованих формах.

Вкладники при прийнятті рішення про розміщення власних коштів на
депозитах керуються насамперед трьома основними міркуваннями: надійність
банку; рівень відсоткової ставки за вкладами; якість обслуговування
клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється
тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне
встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І
навпаки, маловідомі банки пропонують максимальні відсоткові ставки,
прагнучи залучити більше вкладів.

Управління “депозитним портфелем” (тобто депозитами, залученими банком)
— важлива складова банківської діяльності. Величина відсоткової ставки
має забезпечувати банкові отримання максимально можливого прибутку при
мінімальному ризику. У кількісному вираженні відсоткова ставка за
депозитами має бути вище рівня інфляції. Проте на практиці в Україні
рівень банківського відсотка за депозитами часто є нижчим від рівня
інфляції. Така ситуація знижує довіру населення і підприємств до
вітчизняних комерційних банків. У розрахунках відсотків за депозитними
операціями передбачається використання двох фінансових механізмів:

— розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;

— розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків;

При використанні простої (номінальної) відсоткової ставки, нарощена сума
депозиту розраховується шляхом множення номіналу депозиту (без
врахування отриманих раніше відсотків) на множник нарощення. Розрахунок
нарощеної суми депозиту здійснюється за формулою

S = P(1 + rn),

де S — нарощувана сума депозиту наприкінці періоду n, тобто номінал
депозиту плюс відсотки; P — сума номіналу депозиту;

(l + rn) — множник нарощення;

г — річна відсоткова ставка (в сотих частках);

n — строк депозиту у роках.

Сума нарахованих відсотків за депозитом при використанні складної
(фактичної) річної відсоткової ставки розраховується за формулою

picscalex1000100090000039d01000004001c0000000000050000000902000000000500
0000020101000000050000000102ffffff00050000002e0118000000050000000b020000
0000050000000c026002600a1200000026060f001a00ffffffff000010000000c0ffffff
b6ffffff200a0000160200000b00000026060f000c004d61746854797065000050000800
0000fa0200001000000000000000040000002d01000005000000140264010d0405000000
130248013e0408000000fa0200002000000000000000040000002d010100050000001402
50013e04050000001302d0018504040000002d010000050000001402d0018d0405000000
13025200eb040500000014025200eb040500000013025200ad071c000000fb0280fe0000
000000009001000000000402001054696d6573204e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5
c67720c0c97700003000040000002d01020008000000320ac001a7090100000029790800
0000320ac001050901000000317908000000320ac001d90401000000317908000000320a
c00175030100000028791c000000fb0280fe000000000000900100000002000200105379
6d626f6c007740000000ed0c0a37b7c5c677c0c5c67720c0c97700003000040000002d01
030004000000f001020008000000320ac0010b08010000002d7908000000320ac001c705
010000002b7908000000320ac0015401010000003d791c000000fb0220ff000000000000
9001010000000402001054696d6573204e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5c67720c0
c97700003000040000002d01020004000000f001030008000000320a2901020401000000
6e791c000000fb0280fe0000000000009001010000000402001054696d6573204e657720
526f6d616e00b7c5c677c0c5c67720c0c97700003000040000002d01030004000000f001
020008000000320ac001f10601000000727908000000320ac00192020100000053790800
0000320ac00146000100000049790a00000026060f000a00ffffffff0100000000001c00
0000fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797374656d000000000a002100
8a010000000002000000f8f31200b9c1c677040000002d01020004000000f00103000300
00000000;

де I — сума відсотків за поточний період;

S — нарощена сума депозиту наприкінці попереднього періоду, тобто
номінал депозиту плюс відсотки;

г — річна фактична відсоткова ставка;

n — кількість періодів, за які нараховуються відсотки за депозитом.

Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за
фактичний строк зберігання коштів із врахуванням змін відсоткової ставки
за договором. Нарахування складних відсотків (“відсотків на відсотки”)
здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із
врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів.
Розрахунок доходу при складному відсотку ґрунтується на геометричній
прогресії (“відсоток на відсоток”).

Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом
називається капіталізацією відсотків. Наступне нарахування здійснюється
на суму депозиту з урахуванням відсотків. У разі капіталізації сума
депозиту і нарахованих за ним відсотків повертається депоненту при
погашенні депозиту.

Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження
грошової суми на депозитний рахунок клієнта та проводиться шляхом
множення денного залишку на рахунку на денну відсоткову ставку.

Отже банк може використовувати у своїй діяльності один з двох методів
нарахування відсотків: 1) метод рівних частин; 2) актуарний метод.

У разі використання методу рівних частин при нарахуванні відсотків за
депозитом за кожний період нарахування застосовується проста
(номінальна) відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані
раніше відсотки. Відсотки за актуарним методом розраховуються з
використанням складної (фактичної) відсоткової ставки, тобто з
урахуванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності комерційний
банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.

У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту, як правило, по
закінченні певного періоду, передбаченого депозитною угодою, тобто за
період. У цьому випадку номінальна сума депозиту і сума, що
перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплат
відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення
коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується, насамперед,
при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифікатів. Тут величина
дисконту є сумою відсотків, що сплачена депоненту авансом. Сума цього
дисконту амортизується протягом терміну дії депозитного договору.
Амортизація відсотків — це процес віднесення сум сплачених авансом
відсотків за депозитами на витрати (доходи) на систематизованій основі.
У разі сплати відсотків на період номінал депозиту буде більше, ніж
отримана від депонента сума. Протягом строку дії депозитної угоди сума
авансованих відсотків має бути повністю замортизована.

У сучасних умовах комерційні банки в Україні проводять самостійну
депозитну відсоткову політику. НБУ регулює відсоткову ставку шляхом
встановлення офіційної облікової ставки. Із зміною облікової ставки НБУ
комерційні банки вимушені змінювати й відсоткові ставки за депозитами.
При формуванні свого депозитного портфеля комерційні банки беруть до
уваги норми обов’язкових резервів (резервних вимог НБУ).

Управління депозитними операціями — це сукупність стратегічних і
тактичних заходів, які проводить комерційний банк з метою залучення
тимчасово вільних грошових коштів клієнтів, та утворення на цій основі
кредитних ресурсів. Надійність і сталість джерел формування кредитних
ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів та умов (аж до
індивідуалізації) проведення депозитних операцій стосовно конкретних
юридичних і фізичних осіб.

Ефективне управління депозитними Операціями передбачає розширення мережі
та видів депозитних рахунків, задоволення потреб клієнтів в
найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень
через систему страхування депозитів тощо.

Стратегічні інструменти управління депозитами банку включають заходи,
спрямовані на зміцнення його позицій на депозитному ринку, що передбачає
врахування всього комплексу чинників, які створюють зовнішнє середовище
для банківської діяльності. Тактичні інструменти управління депозитними
операціями у банку включають заходи поліпшення внутрішньої організації
депозитної роботи: вдосконалення правил і порядку здійснення депозитних
угод, поліпшення роботи персоналу банку, який займається пасивними
операціями, пошук нових форм роботи з клієнтами, зменшення ймовірності
ризику та нераціональних рішень тощо.

У стратегічному плані управління депозитною діяльністю банку спирається
на маркетинг депозитного ринку, регулювання попиту і пропозиції
депозитних послуг. У тактичному плані управління депозитними операціями
банку передбачає, насамперед, налагодження чіткого моніторингу кількості
та якості свого депозитного портфеля.

Специфічною рисою депозитних операцій є активна роль клієнта банку, який
самостійно визначає величину вкладу, тобто частку своїх доходів, яку він
спрямовує на заощадження

Подорожчання депозитів призводить і до подорожчання кредитних ресурсів
банку. Тому прагнення банку до максимального задоволення потреб
вкладників мають обмежуватися майбутніми можливостями прибуткового
розміщення залучених ресурсів під більш високий, порівняно з депозитами,
відсоток. Для реалізації цього завдання комерційні банки встановлюють
мінімальну суму строкового депозитного вкладу, мінімальний термін, на
який вкладаються грошові кошти, річну відсоткову ставку, періодичність
виплати відсотка (щомісячно, щоквартально, по закінченні строку) тощо.

Ефективне управління депозитними операціями створює умови для
оптимального ресурсного регулювання в комерційному банку.

Пасивні операції комерційного банку органічно пов’язані з активними
операціями. Банківський менеджмент невіддільний від забезпечення
ефективних взаємозв’язків пасивних і активних операцій банку. Залучення
грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає
надійних каналів їх наступного прибуткового розміщення.

Комерційний банк відповідає перед вкладником за зобов’язаннями, що
випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма
належними активами.

Надійна та ефективна система гарантування вкладів створює умови для
захисту інтересів вкладників на випадок неплатоспроможності чи
банкрутства банку, зменшення ризику кризи банківської системи внаслідок
втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення
ефективності управління грошово-кредитною сферою економіки внаслідок
збільшення обсягу депозитів.

Питання фінансового контролю за депозитними операціями визначаються
чинним законодавством, нормативними актами НБУ і внутрішніми документами
банку. Бухгалтерський облік залучення та розміщення депозитів, сплати
витрат та отримання доходу за ними здійснюється за відповідними групами
балансових та позабалансових рахунків.

Внутрішній бухгалтерський контроль за депозитними операціями має бути
побудований таким чином, щоб гарантувати, що: 1) депозити прийняті на
умовах щодо строків і лімітів згідно з правилами і нормами, схваленими
правлінням банку; 2) всі депозити прийняті на підставі та відповідно до
відсоткової ставки, яка застосовується у банку; 3) всі бухгалтерські
записи, проведені за депозитними рахунками, вірно відображені у
бухгалтерському обліку.

У кожному банку має бути створена система реєстрації депозитів, мста
застосування якої — забезпечити вірний та своєчасний запис у
бухгалтерському обліку суми за депозитами, дати нарахування і сплати
відсотків, дати погашення депозитів та відсоткові ставки. Нарахування
відсотків і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку
банку має періодично перевірятися особами, які не причетні до
нарахування. Відсотки, відображені на окремих аналітичних рахунках
відсоткових витрат (доходів), мають бути вивірені із сумою відсотків,
сплачених депонентові або отримані від банку.

Гарантією успішного управління депозитними операціями є взаємовигідні
відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк
повинен ретельно і постійно вивчати інтереси і запити вкладників —
юридичних і фізичних осіб

3.2 Кредитний процес в комерційному банку

Кредитування — основна функція комерційного банку. Тому чітке розуміння
сутності кредитного процесу та принципів його організації, вміле їх
використання на практиці має важливе значення для ефективної діяльності
банку. Всі питання, що пов’язані з банківським кредитуванням,
вирішуються позичальником і банком шляхом укладання кредитного договору.
У кредитному договорі визначається також величина відсоткової ставки,
під якої залежить розмір прибутку банку.

Кредитний процес — це рух банківського кредиту як послідовний перебіг
його організаційних стадій (етапів). У ході кредитного процесу
відбувається послідовна зміна стадій механізму банківського кредиту.
Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської
діяльності незалежно від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм
власності за наявності у них реальних можливостей та правових форм
забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за
користування кредитом. У теорії та практиці кредитування виокремлюють,
як правило, сім основних стадій кредитного процесу, управління якими
банк повинен ретельно організовувати:

1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту;

2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта;

3) розробка умов позики; підготовка та укладання кредитного договору;

4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики;

5) процедура надання позики;

6) процедура погашення позики;

7) контроль за кредитною операцією.

Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попередній відбір
заявок на отримання кредиту. Для цього проводиться науково обґрунтована
експертиза доцільності надання позики. Головне завдання кредитних
працівників комерційного банку на цій стадії — зібрати найповнішу
інформацію про потенціального позичальника.

На другій стадії кредитного процесу банк визначає кредитоспроможність і
фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою
мірою потенційний позичальник здатний повністю і в строк розрахуватися
за своїми борговими зобов’язаннями. Чим точніше банк зуміє визначити
кредитоспроможність клієнта, тим ширше можливості банку для зниження
кредитного ризику.

На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінцеве рішення про
можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної
операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного
обґрунтування позики. Завершується ця стадія оформленням і укладанням
кредитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими
стадіями кредитного процесу.

Четверта стадія кредитного процесу пов’язана із визначенням умов
забезпечення повернення кредиту. У центрі розв’язання даної проблеми
знаходиться обґрунтований вибір об’єкта (предмета) застави. Для цього
має бути забезпечене правильне оформлення заставних юридичних
документів, чітке визначення прав і зобов’язань банку і позичальника
згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпечення
повернення банківської позики може бути й гарантія.

На п’ятій стадії кредитного процесу банк на основі кредитного договору
здійснює процедуру надання позики. Конкретний спосіб надання кредиту, а
також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної
операції. Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і
взаємовигідною для банку та позичальника.

Шоста стадія кредитного процесу — повернення позики з відсотками та
завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики
обумовлюється у тексті кредитного договору. В умовах фінансової кризи і
збільшення взаємної дебіторсько-кредиторської заборгованості
господарських суб’єктів банк повинен приділяти постійну увагу повному і
своєчасному виконанню кредитних договорів щодо погашення наданих позик.
Усі випадки непогашення позик мають детально аналізуватися кредитними
працівниками, щоб у майбутньому не допускати подібного.

Сьома стадія є специфічною в тому плані, що банківський контроль та
управління кредитним процесом здійснюється на кожній його стадії.
Систематичний моніторинг стану кредитного процесу, що поєднується з
постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з
центральних місць у системі банківського менеджменту. Головне завдання,
яке вирішується на заключній стадії, — розробка нагальних практичних
пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кредитної політики
комерційного банку.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління
(відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань
кредитування.

3.2.1 Кредитний договір

Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні
юридичні права і зобов’язання та економічну відповідальність
комерційного банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення
кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і
позичальником обов’язково набувають договірного характеру. В правовій
державі має забезпечуватися повноцінна правова основа кредитного
процесу. Здійснення кредитного обслуговування на договірній основі
передбачається Законом України “Про банки і банківську діяльність.

Згідно із Цивільним кодексом України основною відмінністю між кредитним
договором і договором позики є безвідплатний характер останнього.
Позичальник за договором позики не сплачує позикодавцеві відсотків за
позику, що є обов’язковою й істотною умовою кредитного договору.

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися
в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним
договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його
структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений
структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни
в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має
бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні
питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторонами
розглядаються арбітражем або судом.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

— преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх
організаційно-правова форма;

— предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк
надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата
договору);

— умови забезпечення кредиту вказується конкретно: договір застави,
договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи;
зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним
позичальникові майном і коштами);

— порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм
видачі і погашення позики із зазначенням терміну);

— зобов’язання банку і позичальника (банк зобов’язується відкрити
позичальникові певний (вказується номер) позичковий рахунок для видачі
кредиту; позичальник зобов’язується використати кредит на зазначені у
договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату
нарахованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки
відповідно до строкових зобов’язань;

— права банку і позичальника (банк має право у разі недотримання
позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит
зі сплатою штрафу — вказується розмір штрафу у відсотках до суми позички
позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши
одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо
повідомивши про це банк);

— санкції у разі невиконання умов договору;

— порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним
законодавством в арбітражному порядку);

— особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у
договорі оформляються додатковою угодою сторін);

— строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня
надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

— юридичні адреси та реквізити сторін;

— підписи сторін.

До тексту кредитного договору часто включають так звані зобов’язальні
умови, заборонні умови, а також обмежувальні умови. До зобов’язувальних
умов відносяться умови, що покладають певні зобов’язання на керівництво
підприємства-позичальника. Це, приміром, надання банкові через певні
проміжки часу фінансових звітів підприємства, а також іншої необхідної
фінансово-облікової інформації; підтримання позичальником фіксованої
величини оборотного капіталу вище певного мінімального рівня;
забезпечення стабільності керівного складу підприємства на час дії
договору тощо. Заборонні умови — це дії, які позичальник зобов’язується
не здійснювати під час кредитної операції без попереднього погодження із
банком. Йдеться, наприклад, про заборону підприємству-позичальнику
проводити реорганізацію і зміну юридичного статусу в період дії
кредитного договору; заборону позичальнику на продаж або надання в
оренду активної частини його основного капіталу; заборону виступати
гарантом для іншого позичальника тощо. Обмежувальні умови кредитного
договору дозволяють підприємству-позичальнику певні дії, але лише в
заздалегідь встановлених межах. Це, приміром, обмеження величини
дивідендів, які акціонерне товариство-позичальник має право виплачувати
власним акціонерам під час реалізації кредитного договору; обмеження
величини премій, доплат до заробітної плати, матеріальних допомог, що
виплачуються працівникам підприємства-позичальника, тощо.

Кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа,
підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами,
телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Факт
укладання кредитного договору підкреслює добровільність участі сторін у
даній кредитній операції.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного
договору, за цільовим використанням позики, своєчасним і повним її
погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного
договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний
проводити перевірки стану збереження заставного майна, що повинно бути
передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання
кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати
кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах
зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним
законодавством порядку.

На договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів визначаються
також кредитні відносини між комерційними банками (міжбанківські
кредити).

Чітке визначення умов кредитного договору дозволяє забезпечити ефективну
взаємовигідну для банку і позичальника реалізацію кредитної операції на
всіх її стадіях. Правильно складений кредитний договір служить для
захисту інтересів як банку, так і клієнта-позичальника.

НБУ вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалася конкретна
відповідальність сторін за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед,
про відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та
відсотків за його користування у вигляді стягнення кредитором пені за
кожний день прострочення; відповідальність банку за несвоєчасне
перерахування валюти кредиту у вигляді сплати позичальникові пені за
кожний день прострочення; відповідальність позичальника за використання
не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від НБУ
кредитних ресурсів або власних ресурсів комерційного банку у вигляді
стягнення з позичальника штрафу у відсотках від розміру використаного не
за призначенням кредиту.

3.2.2 Відсоткова ставка, нарахування, сплата і стягнення

Позичковий відсоток — плата, яку отримує кредитор від позичальника за
користування останнім позиченими грошима. Ставка (або норма) відсотка —
це відносний показник ціни банківського кредиту, що відображає
відношення суми сплачених відсотків до величини позики. Комерційні банки
як незалежні економічні суб’єкти мають право самостійно встановлювати
рівень відсоткової ставки за кредитами залежно від попиту та пропозиції
на кредитному ринку та рівня облікової ставки НБУ.

Банківський позичковий відсоток відображає економічні відносини
перерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється на
підприємствах-позичальниках внаслідок продуктивного використання наданої
позики. У зв’язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з
боку господарських суб’єктів визначається, насамперед, рівнем і
динамікою розвитку виробничого процесу та ступенем ділової активності
товаровиробників.

Формування відсоткової ставки бататофакторний процес, який визначається
багатьма чинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного
банку, термін надання позики, особливості забезпечення позики,
платоспроможність і авторитет позичальника, темпи інфляції, перспективи
зміни ринкової кон’юнктури тощо. Сукупність цих чинників буде визначати
межі диференціації кредитного відсотка. Головним чинником, що впливає на
рівень відсоткових ставок, є ціна кредитних ресурсів. Чим дорожче банку
обходиться формування кредитних ресурсів, тим вище відсоткова ставка. В
сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитних ресурсів здійснюють,
насамперед, розміри депозитних ставок. За короткостроковими позиками
ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими. Короткостроковими є
кредити на поточну виробничу діяльність; вони, як правило, забезпечені
товарами, які швидко реалізуються.

Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює інфляція. В умовах
інфляційних очікувань комерційні банки змушені “страхувати” себе на
випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за
кредитами. Позичковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто
називається “реальним відсотком”. Використовується також поняття
“від’ємний відсоток”, який відображає умови випередження темпів
знецінення грошей відносно темпів зростання позичкового відсотка.

У банківській практиці широко використовується термії “маржа”. Маржа —
це різниця між відсотковими ставками для процесу кредитування — це
різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового відсотка) і
залучених депозитних коштів (ставки депозитного відсотка» Зрозуміло, ще
маржа має бути такого рівня, щоби забезпечувати належну рентабельність
комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку.
Проте банк, що орієнтується не довгострокові перспективи своєї
діяльності, не розглядає максимізацію маржі як визначальну свою мету і
першочергове завдання. Часто буває економічно вигідніше інше: створити
пільгові умови для постійних клієнтів, сприяти розширенню їх кола,
надавати допомогу в розвитку їхньої фінансово-господарської активності
тощо. Робота на перспективу у сфері управління відсотковими ставками
більшою мірою сприятиме забезпеченню ліквідності, рентабельності й
розширенню діяльності комерційних банків.

Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на
базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним
із основних важелів регулювання фінансово-кредитної сфери національної
економіки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив
у своїй кредитній діяльності.

Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п’яти основних
принципах:

— забезпечення позитивного реального рівня ставки відносно інфляції;

— встановлення у межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних
банків за кредитами та депозитами;

— наближення до рівня міжбанківських відсоткових ставок у стабільній
ситуації на грошово-кредитному ринку;

— урахування інших чинників (обмінний курс, ліквідність банківських
установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо);

— відповідність поточній політиці НБУ щодо регулювання
грошово-кредитного ринку.

Підвищення облікової ставки спрямоване на скорочення видачі Національним
банком кредитів комерційним банкам, а тим самим на зменшення обсягу
кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку. Навпаки, для збільшення
кредитних ресурсів в економіці НБУ знижує облікову ставку. Зниження
облікової відсоткової ставки заохочує видачу кредитів.

У зв’язку з дією цього механізму відповідно до зміни облікової ставки
НБУ відбувається й коригування відсоткових ставок у комерційних банках.
Стимулювати розвиток виробництва може лише низька відсоткова ставка.

При визначенні конкретної величини відсоткової ставки комерційний банк
ставить двояке завдання: по-перше, відшкодувати за рахунок відсотка всі
свої витрати та отримати належний прибуток; по-друге, зацікавити
клієнтів (позичальників) такою відсотковою ставкою, при якій вони брали
б кредити саме в цьому банку.

Рівень відсоткової ставки за користування кредитом комерційні банки
встановлюють також залежно від рівня ризику. Банківський ризик
пов’язаний із можливістю економічних втрат у разі виникнення
несприятливих для банку обставин. Відсотковий ризик — це небезпека
фінансових втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що
виплачуються за залученими коштами, над ставками за наданими позичками.
Відсотковий ризик виникає також внаслідок можливості втрат від несплати
позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовах кризової
економіки закономірно має місце високий ризик неповернення позик.

Нарахування відсотків за кредитом здійснюється у такий спосіб.
Припустимо, що банк надає у позику певну суму грошей Р. Виникає питання,
якою буде сума грошей S через п років (тобто позика з відсотками при
поверненні банку) за умови, що річна відсоткова ставка складає r %. У
випадку простого відсотка* щорічно нараховується сума, яка дорівнює

picscalex100010009000003e800000003001c0000000000050000000902000000000500
0000020101000000050000000102ffffff00050000002e0118000000050000000b020000
0000050000000c02e00300041200000026060f001a00ffffffff000010000000c0ffffff
b6ffffffc0030000960300000b00000026060f000c004d617468547970650000c0000800
0000fa0200001000000000000000040000002d01000005000000140200027a0105000000
13020002b8031c000000fb0280fe0000000000009001000000000402001054696d657320
4e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5c67720c0c97700003000040000002d0101000900
0000320a8a036a0103000000313030651c000000fb0280fe000000000000900101000000
0402001054696d6573204e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5c67720c0c97700003000
040000002d01020004000000f001010008000000320a7001480201000000723008000000
320a600246000100000050300a00000026060f000a00ffffffff0100000000001c000000
fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797374656d000000000a0021008a01
000000000100000098f31200b9c1c677040000002d01010004000000f001020003000000
0000

Через п років загальна сума дорівнюватиме:

picscalex1000100090000038701000003001c0000000000050000000902000000000500
0000020101000000050000000102ffffff00050000002e0118000000050000000b020000
0000050000000c02e003e0121200000026060f001a00ffffffff000010000000c0ffffff
b6ffffffa0120000960300000b00000026060f000c004d617468547970650000c0000800
0000fa0200001000000000000000040000002d0100000500000014020002730605000000
13020002b1080500000014020002d80e050000001302000216111c000000fb0280fe0000
000000009001000000000402001054696d6573204e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5
c67720c0c97700003000040000002d01010008000000320a600225120100000029790900
0000320a8a03c80e030000003130306508000000320a6002ba0c01000000313008000000
320a60025a0c01000000283009000000320a8a03630603000000313030651c000000fb02
80fe0000000000009001010000000402001054696d6573204e657720526f6d616e00b7c5
c677c0c5c67720c0c97700003000040000002d01020004000000f001010008000000320a
60026011010000006e3008000000320a7001a60f01000000723008000000320a6002640b
01000000503008000000320a6002fb08010000006e3008000000320a7001410701000000
723008000000320a60023f0501000000503008000000320a6002c7020100000050300800
0000320a600240000100000053301c000000fb0280fe0000000000009001000000020002
001053796d626f6c007740000000af110a8bb7c5c677c0c5c67720c0c977000030000400
00002d01010004000000f001020008000000320a6002a80d010000002b3008000000320a
6002200a010000003d3008000000320a60020904010000002b3008000000320a60028301
010000003d300a00000026060f000a00ffffffff0100000000001c000000fb0210000700
00000000bc02000000cc0102022253797374656d000000000a0021008a01000000000200
0000f8f31200b9c1c677040000002d01020004000000f0010100030000000000

У випадку складного відсотка, тобто “відсотка від відсотка”, після
першого року майбутня вартість позики з відсотками, що має бути
повернута банкові, становитиме:

picscalex1000100090000033c01000003001c0000000000050000000902000000000500
0000020101000000050000000102ffffff00050000002e0118000000050000000b020000
0000050000000c02e00340091200000026060f001a00ffffffff000010000000c0ffffff
b6ffffff00090000960300000b00000026060f000c004d617468547970650000c0000800
0000fa0200001000000000000000040000002d01000005000000140200023b0605000000
1302000279081c000000fb0280fe0000000000009001000000000402001054696d657320
4e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5c67720c0c97700003000040000002d0101000800
0000320a60028b0801000000297909000000320a8a032b06030000003130306508000000
320a60021d0401000000313008000000320a6002bd030100000028301c000000fb0280fe
0000000000009001010000000402001054696d6573204e657720526f6d616e00b7c5c677
c0c5c67720c0c97700003000040000002d01020004000000f001010008000000320a7001
090701000000723008000000320a6002c70201000000503008000000320a600240000100
000053301c000000fb0280fe0000000000009001000000020002001053796d626f6c0077
40000000390c0a71b7c5c677c0c5c67720c0c97700003000040000002d01010004000000
f001020008000000320a60020b05010000002b3008000000320a60028301010000003d30
0a00000026060f000a00ffffffff0100000000001c000000fb021000070000000000bc02
000000cc0102022253797374656d000000000a0021008a01000000000200000098f31200
b9c1c677040000002d01020004000000f0010100030000000000

На наступний рік відсотки будуть нараховуватися вже від цієї суми і
величина вкладу дорівнюватиме:

picscalex100010009000003e601000003001c0000000000050000000902000000000500
0000020101000000050000000102ffffff00050000002e0118000000050000000b020000
0000050000000c02e00300171200000026060f001a00ffffffff000010000000c0ffffff
b6ffffffc0160000960300000b00000026060f000c004d617468547970650000c0000800
0000fa0200001000000000000000040000002d01000005000000140200023b0605000000
1302000279080500000014020002870b0500000013020002c50d05000000140200027313
0500000013020002b1151c000000fb0220ff000000000000900100000000040200105469
6d6573204e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5c67720c0c97700003000040000002d01
010008000000320ab4015a160100000032791c000000fb0280fe00000000000090010000
00000402001054696d6573204e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5c67720c0c9770000
3000040000002d01020004000000f001010008000000320a6002c3150100000029790900
0000320a8a036313030000003130306508000000320a6002551101000000313008000000
320a6002f51001000000283008000000320a6002d70d01000000293009000000320a8a03
770b030000003130306508000000320a6002690901000000313008000000320a60028b08
02000000292809000000320a8a032b06030000003130306508000000320a60021d040100
0000313008000000320a6002bd030100000028301c000000fb0280fe0000000000009001
010000000402001054696d6573204e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5c67720c0c977
00003000040000002d01010004000000f001020008000000320a70014114010000007230
08000000320a6002ff0f01000000503008000000320a7001550c01000000723008000000
320a7001090701000000723008000000320a6002c70201000000503008000000320a6002
40000100000053301c000000fb0280fe0000000000009001000000020002001053796d62
6f6c007740000000fd0b0a6db7c5c677c0c5c67720c0c97700003000040000002d010200
04000000f001010008000000320a60024312010000002b3008000000320a6002bb0e0100
00003d3008000000320a6002570a010000002b3008000000320a60020b05010000002b30
08000000320a60028301010000003d300a00000026060f000a00ffffffff010000000000
1c000000fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797374656d000000000a00
21008a01000000000100000098f31200b9c1c677040000002d01010004000000f0010200
030000000000

Через п років загальна сума позики з відсотками визначатиметься за
формулою

picscalex1000100090000036801000003001c0000000000050000000902000000000500
0000020101000000050000000102ffffff00050000002e0118000000050000000b020000
0000050000000c02e003e0091200000026060f001a00ffffffff000010000000c0ffffff
b6ffffffa0090000960300000b00000026060f000c004d617468547970650000c0000800
0000fa0200001000000000000000040000002d01000005000000140200023b0605000000
1302000279081c000000fb0220ff0000000000009001010000000402001054696d657320
4e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5c67720c0c97700003000040000002d0101000800
0000320ab4012209010000006e791c000000fb0280fe0000000000009001010000000402
001054696d6573204e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5c67720c0c977000030000400
00002d01020004000000f001010008000000320a7001090701000000727908000000320a
6002c70201000000507908000000320a600240000100000053791c000000fb0280fe0000
000000009001000000000402001054696d6573204e657720526f6d616e00b7c5c677c0c5
c67720c0c97700003000040000002d01010004000000f001020008000000320a60028b08
01000000297909000000320a8a032b06030000003130306508000000320a60021d040100
0000313008000000320a6002bd030100000028301c000000fb0280fe0000000000009001
000000020002001053796d626f6c0077400000004b0b0a07b7c5c677c0c5c67720c0c977
00003000040000002d01020004000000f001010008000000320a60020b05010000002b30
08000000320a60028301010000003d300a00000026060f000a00ffffffff010000000000
1c000000fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797374656d000000000a00
21008a010000000001000000f8f31200b9c1c677040000002d01010004000000f0010200
030000000000

Розмір відсоткових ставок за кредитними операціями, порядок нарахування
відсотків, порядок їх стягнення визначаються в договорі між банком і
клієнтом.

Відсотки, як це визначено НБУ, нараховуються за календарне число днів,
щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. В окремих
випадках нарахування та стягнення відсотків може проводитись авансом у
момент видачі позики.

Відсотки мають сплачуватися за фактичну кількість днів користування
позичкою і нараховуватися на суму залишку заборгованості за позичкою.
Якщо сума, що вноситься позичальником, недостатня для погашення
строкового платежу, простроченої заборгованості, сплати нарахованих
відсотків, то в першу чергу погашаються відсотки, потім прострочена
заборгованість, а на суму, що залишилась після цього, погашається
строковий платіж. Цей порядок обумовлюється при укладенні кредитного
договору. Нарахування та стягнення відсотків за позичками, які видані
індивідуальним позичальникам, здійснюється при надходженні від них
платежів в погашення боргу. Нараховані відсотки мають відображатися в
балансі установи банку в тому ж періоді, за який вони нараховані.

В установах банків нарахування відсотків здійснюється з використанням
процентних чисел. Процентне число — це сума залишків заборгованості за
позичкою за той період, за який проводиться нарахування відсотків.
Залишки за неробочі дні беруться в тій же сумі, що й за попередній день.
Одержана сума залишків перемножується на відповідну частину відсоткові
ставки (1/12 від річної при підрахуванні залишків за місяць, 1/4 від
річної — за квартал)

Відсоткові ставки та сума нарахованих відсотків записуються у відомість
нарахованих відсотків, виводиться загальний підсумок за відомістю.
Відомість нарахованих відсотків зберігається у документах дня за
внутрішньобанківськими операціями разом із стрічками підрахунку
залишків.

Комерційні банки зобов’язані проводити подальший контроль (вибірковий чи
суцільний) за правильністю нарахування відсотків та віднесення їх на
відповідні рахунки, а також правомірність віднесення сум нарахованих
відсотків на доходи банку .^Х Технологія кредитування — це сукупність
конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення
кредитних операцій

3.3 Технологія банківського кредитування

Технологія банківського кредитування включає в себе системну оцінку ходу
всього кредитного процесу в банку, та розгляд руху позики (вартості) в
органічному зв’язку із певними організаційними формами та
інституціональними структурами банківської діяльності. Реальне
покращання ситуації у кредитній сфері неможливе в сучасних умовах на
основі вдосконалення лише окремих відособлених ланок кредитного процесу;
необхідне підвищення ефективності цілісної системи кредитних технологій.
Важливим нормативним документом для комерційних банків в цьому плані є
Положення про порядок формування та використання резерву для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків,
затверджене Постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 p.

На початковій стадії кредитного процесу економіст кредитного відділу
банку розглядає заяву клієнта, особисто знайомиться з ним, вивчає всю
необхідну документацію із загальною метою — сформувати об’єктивну
характеристику даного потенційного позичальника. Важливе значення для
банку має репутація клієнта, його чесність і порядність. Кредит може
бути наданий лише на основі достатнього знання клієнта і впевненості в
його кредитоспроможності.

У перелік обов’язкових документів, що надаються банкові для отримання
кредиту, входить баланс підприємства-пози-чальника на останню дату або
на декілька дат. Банк, як правило, вимагає, щоб до заяви на отримання
кредиту були додані такі фінансові документи: звіти, бізнес-плани,
податкові декларації, розрахунок техніко-економічного обґрунтування
кредиту тощо. Для банку важливо, щоб клієнт міг надати й господарські
договори, покладені в основу кредитної угоди. Важливе значення банки
надають такому графіку надходження (виручка від реалізації, інші доходи)
і платежів (розрахунки з постачальниками, розрахунки з бюджетом)
потенційного позичальника. До різних груп клієнтів банк застосовує різні
вимоги щодо надання конкретних документів і звітів для розгляду заяви на
отримання кредиту (питання про доцільність надання позики). Постійні
клієнти можуть бути звільненні від необхідності надання банкові певної
частини документів.

Економістам кредитного відділу сенс навести довідки про позики, отримані
клієнтом в інших банках. Йдеться про залишки коштів на позичкових
рахунках клієнта, строки погашення позик, прострочену заборгованість, а
також залишок коштів на поточному рахунку.

Новий для банку клієнт подає нотаріально завірені копії статуту та
установчого договору або положення про господарський підрозділ разом із
установчими документами. Економісти банку повинні впевнитися у тому, що
клієнт зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності в органах
державної реєстрації.

У заяві на отримання кредиту зазначається: дата звернення до банку, дата
отримання заяви, назва банку, назва позичальника та його поточний
рахунок, сума позики, мета кредиту (найменування витрат і цінностей),
строк кредиту, перелік документів, що додаються. В заяву включається
також зобов’язання клієнта виконувати вимоги банку з питань
кредитування. На бланку заяви банком вказується порядок погашення
позики. Головне завдання початкового етапу кредитування — здійснення
аналізу і попередній відбір заявок клієнтів на отримання кредиту. Це
можливо тільки за умови ефективної обробки отриманої інформації.
Обов’язковим є складання кредитної історії позичальника.

Після ознайомлення з документами економіст кредитного відділу банку
проводить особисту бесіду з майбутнім позичальником.

Кредитному працівникові банку необхідно знати не лише наявний
економічний стан підприємства-клієнта, а й результати діяльності даного
підприємства за попередні роки. Йдеться про визначення передумов для
одержання позики, спроможності своєчасно й повністю її погасити разом із
відсотками, здатності потенційного позичальника виробляти та
реалізовувати конкурентоспроможну продукцію (послуги, роботи) та ін.
Економісти кредитного відділу комерційного банку повинні провести збір
інформації, що відноситься до оцінки економічного стану клієнтів,
обробку та аналіз зібраної інформації, її узагальнення і збереження для
використання в майбутньому. Значне прискорення аналітичної економічної
роботи досягається використанням спеціальних комп’ютерних програм з
визначення рівня ефективності, діяльності підприємства — потенційного
позичальника.

Багато інформації щодо клієнта дає особистий візит працівника банку на
підприємство (фірму). Це особливо важливо для оцінки тих клієнтів, які
вперше звертаються до даного банку. Програма відвідування клієнта на
місці має бути детально продуманою і переслідувати конкретні цілі.

Підсумки проведеного аналізу економіст кредитного відділу подає у формі
висновку на заяву клієнта. В ньому обґрунтовується згода на видачу
позики або доцільність утримання від її надання.

3.3.1 Вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника

Банк до укладання кредитного договору здійснює попередній аналіз
фінансового стану позичальника і вивчає його кредитоспроможність. Метою
аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності
позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості
надання кредиту або припинення кредитних відносин з даним клієнтом.

Кредитоспроможність позичальника — це його здатність повністю і
своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються
вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і
виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками
порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх
використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для
отримання позики і бути спроможним своєчасно повернути наданий йому
кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому
випадку банк повинен визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на
себе.

НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему
показників фінансової діяльності позичальників. Методика проведення
оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і
затверджується правлінням комерційного банку.

При проведенні оцінки кредитоспроможності клієнтів комерційні банки
повинні розрізняти такі категорії позичальників: юридичні особи (крім
комерційних банків); комерційні банки; фізичні особи.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану
позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового
стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати
ефективність своєї фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності
позичальника — юридичної особи (крім комерційних банків) слід
враховувати чітко визначені об’єктивні показники його діяльності, такі
як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти
ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника)
для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та
динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк
повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб’єктивний
характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову
позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін
в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної
підтримки позичальника; історію погашення кредитної заборгованості
позичальника в минулому тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки
діяльності позичальників таку систему фінансових коефіцієнтів:

— коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг
поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками можна погасити за
рахунок усіх мобілізованих оборотних активів;

— коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує,
наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашенні
швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами;

— коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт
автономності), який характеризує розмір залучених коштів на 1 гри.
власних коштів;

— коефіцієнт фінансової незалежності, який свідчить про питому вагу
власних коштів у загальній сумі заборгованості;

— коефіцієнт маневреності власних коштів, що характеризує ступінь
мобільності використання власних коштів.

Крім способу оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи
фінансових коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись
й такі способи:

— на основі аналізу грошових потоків;

— на основі аналізу ділового ризику.

Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових
потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і
видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток,
амортизація, створення резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів,
зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів,
отримання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу
(додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості,
зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові
витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на
підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три
роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке
перевищення припливу над відпливом коштів.

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає
виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність
постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів,
рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз
імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на
цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного
позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові
спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

Оцінку фінансового стану позичальника — комерційного банку при
міжбанківському кредиті НБУ рекомендує здійснювати на підставі:
дотримання обов’язкових економічних нормативів та оціночних показників
діяльності комерційного банку; наявності прибутку та збитків; аналізу
якості активів і пасивів; створення резервів; виконання зобов’язань
комерційним банком у минулому; якості банківського менеджменту тощо.

Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника —
фізичної особи НБУ рекомендує комерційним банкам враховувати: соціальну
стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних
паперів і т. ін., роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік
і здоров’я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та
витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність
погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими
банківськими послугами; зв’язки клієнта з діловим світом тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналізувати динамічні ряди
за кожним показником кредитоспроможності клієнта. Аналіз рядів динаміки
дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію
фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення
щодо його майбутнього стану.

Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за
рейтингом надійності на п’ять класів:

— клас “А” — фінансова діяльність позичальника дуже добра, що свідчить
про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними
операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним
відповідно до умов кредитної угоди;

— клас “Б” — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за
характеристиками до класу “А”, але ймовірність підтримування її на цьому
рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти
банку), віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через
потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень
коштів для обслуговування боргу;

— клас “В” — фінансова діяльність позичальника задовільна і потребує
більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність
позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної
заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо
недоліки не будуть усунені;

— клас “Ґ” — фінансова діяльність позичальника незадовільна, і
спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних
збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та
відсотків за нею є низькою;

— клас “Д” — фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна
операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією),
ймовірність виконання зобов’язань збоку позичальника/контрагента банку
практично нульова.

Реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки
кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі
банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних
операцій.

3.3.2 Укладення кредитного договору

Оцінивши надійність фінансового стану позичальника та якість
забезпечення кредиту, комерційний банк переходить до підготовки
укладення кредитного договору і розробки його умов. Процес затвердження
умов надання позики — одна з центральних складових технології
банківського кредитування. При підготовці до укладення кредитного
договору банк проводить так зване структурування кредиту, тобто визначає
структурні компоненти майбутньої кредитної операції: вид кредиту, його
суму й строк, способи видачі і погашення, забезпечення, відсоткову
ставку та інші умови. Важливою проблемою для банку у зв’язку з цим є
визначення ступеня допустимості і виправданості кредитного ризику та
розроблення заходів, які знижують можливість втрат від проведення даної
кредитної операції. Невірна оцінка ризику матиме несприятливі фінансові
наслідки для банкуй

Кредитний ризик, тобто ризик невиконання позичальником зобов’язань за
кредитними операціями, має підтримуватися в банківській практиці на
належному і керованому рівні. Банк укладає кредитний договір, як
правило, з тими позичальниками, які мають найвищу високу
кредитоспроможність і можуть забезпечити своєчасне погашення позики за
рахунок отриманих доходів. У разі укладання договору та надання кредиту
позичальникові з недостатньою кредитоспроможністю банку доцільно вживати
таких заходів щодо зниження кредитного ризику: зменшення розміру
кредиту, що надається одному позичальнику; страхування кредитів;
одержання достатнього забезпечення за виданими кредитами шляхом
укладання договору застави на майно, цінні папери позичальника; надання
позичальником поручительств, гарантій інших організацій; скорочення
строків користування кредитом тощо.

НБУ встановлює розмір, порядок формування та використання резерву на
можливі втрати за позиками комерційних банків. Класифікація виданих
кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюються комерційними банками
залежно від наявності відповідного реального забезпечення, а також
кількості днів простроченої заборгованості.

Забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у вигляді
ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої перевищує кредитну
заборгованість не менше як на 25%, або ті, які мають гарантію уряду
України або банківську гарантію.

Недостатньо забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у
вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої становить не
менше 60% від суми кредитної заборгованості; кредити, застраховані у
встановленому порядку, та кредити, надані під гарантії, договори-поруки
юридичних осіб.

Незабезпечені кредити — це кредити, які не мають забезпечення або за
якими реальна (ринкова) вартість забезпечення становить менше 60
відсотків від суми кредитної заборгованості. Розробляючи умови
майбутньої кредитної операції, банк повинен правильно визначити групу,
до якої відноситься дана позика.

Будь-яка кредитна угода має сприяти створенню якісного і
високоприбуткового кредитного портфеля банку. Банківські установи
зобов’язані за станом на перше число кварталу (місяця) розглядати свій
кредитний портфель з метою оцінки кредитних ризиків.

Правильне і точне визначення умов кредитного договору залежить від
якості інформації, отриманої банком на попередніх стадіях кредитного
процесу.

У кредитному договорі має бути передбачена чітка процедура розгляду і
вирішення всіх самих складних проблем, що виникатимуть у процесі
здійснення кредитної операції. Підготовку до укладення кредитного
договору здійснюють кредитні комітети (у відділеннях та філіях —
кредитні комісії) комерційних банків.

Умови кредитних договорів мають бути органічно взаємозв’язані. Серед них
найістотніший вплив на майбутній хід реалізації кредитного процесу
здійснюють: рівень концентрації кредитної діяльності банку в певних
сферах (галузях) народного господарства; частка позик, що припадає на
клієнтів з недостатньою кредитоспроможністю; прийняття в заставу
цінностей, які по-різному реалізуються на ринку тощо. Оцінюючи умов
кредиту, необхідно також враховувати й майбутні зміни економічної
кон’юнктури в тій галузі, в яку буде спрямована отримана позикауЙдеться,
насамперед, про реальність

Необхідне чітке визначення напрямків використання наданого кредиту:
споживчі, промислові, на формування обігових коштів, інвестиційні,
сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на
операції з цінними паперами, імпортні та експортні і таке інше. Заведено
виділяти кредити в поточну діяльність та кредити в інвестиційну
діяльність. Кредити в поточну діяльність — це позики, надані
позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для
фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження
коштів і часом здійснення затрат. Наприклад, кредити в поточну
діяльність включають овердрафти, кредити, надані за постійними
кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на
сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між
підприємствами (врахування векселів, факторинг тощо). Кредити в
інвестиційну діяльність — це кредити, надані позичальникам на
задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними
інвестиційних вкладень. Наприклад, кредити на будівництво та освоєння
землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі,
фінансовий лізинг тощо.

Однe з найскладніших завдань для банку — правильно визначити можливу
рентабельність проекту, який передбачається кредитувати. Позичальник має
аргументовано довести, що позика буде використана ефективно і без
проблем повернута в банк у визначений термін з відсотками. У зв’язку з
цим економісти кредитного відділу повинні проаналізувати бізнес-план
проекту та результати спеціальних маркетингових досліджень потенціальних
позичальників, оцінити перспективи їхньої діяльності на відповідних
ринках. Для комерційного банку важливо, щоб у фінансуванні об’єктів
кредитної угоди брали участь кошти не тільки банку, а й самого
позичальника.

Одними із центральних проблем, що мають місце при укладанні кредитного
договору, є визначення термінів надання і суми позики. Неправильне
визначення термінів надання кредиту призводитиме до погіршання
фінансового стану позичальників (у разі надмірно напружених термінів
погашення позики) або до виникнення труднощів у банку (у разі
“ліберальних” строків погашення кредиту). Невигідним буде для банку як
заниження, так і завищення суми позики. В першому випадку у позичальника
матиме місце дефіцит коштів, що обумовлюватиме збитковість проекту, який
кредитується, а отже, і загрозу непогашення кредиту; в другому випадку
позичальник отримує надлишкові кошти, що послаблює стимули до їх дійсно
раціонального використання.

Через великі обсяги і специфіку аналітичної роботи з майбутніми
позичальниками при укладенні кредитного договору в банку можуть бути
створені і діяти два окремих структурних підрозділи: відділ кредитного
аналізу і кредитний відділ. У відділі кредитного аналізу має бути в
наявності і постійно поповнюватися картотека кредитної інформації, що
включає найповніші дані про взаємовідносини і банку
клієнтів-позичальників. Працівники кредитного відділу повинні готувати
кінцеву кредитну пропозицію з обґрунтуванням доцільності або
недоцільності для банку надання позики даному клієнтові під даний
проект. Кінцеве рішення щодо кредитної угоди приймає кредитний комітет
(комісія) банку.

Після прийняття банком рішення про надання позики і визначення її умов
оформляються кредитний договір і термінове зобов’язання.

Термінове зобов’язання за позичкою банку — це документ, що дає банкові
право на беззаперечне списування коштів з рахунка позичальника для
погашення кредиту після настання зазначених у ньому строків платежу.
Термінове зобов’язання надається банкові позичальником як обов’язковий
додаток до кредитного договору на окремому бланку при одержанні позички.
У зобов’язанні зазначаються: найменування і код позичальника,
найменування і код банку позичальника, сума кредиту, строк платежу
(число, місяць, рік прописом), підписи керівників підприємства і банку,
номери відповідних рахунків. На звороті термінового зобов’язання
розміщено таблицю, в яку вноситимуться відмітки про сплату: дата, сума,
залишок, підпис. Отже, термінове зобов’язання містить зобов’язання
підприємства-позичальника сплатити необхідну суму за одержаною ним
позикою.

Кредитний договір підписує голова правління банку чи його заступники на
підставі прийнятого кредитним комітетом (комісією) рішення.

3.3.3 Забезпечення повернення кредиту

Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми
забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і
поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка
дебіторської заборгованості; неустойка (штрафи, пеня). Кожна з форм
забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має
юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для
погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання
строку погашення кредиту.

Порядок забезпечення виконання кредитних зобов’язань заставою
регулюється Законом України “Про заставу” (від 2 жовтня 1992 р.) і
договором застави.

Застава — це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного)
зобов’язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави.
Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби
швидко реалізувати) товарно-матеріальні цінності, готова продукція,
цінні папери тощо.

У банківській практиці застава майна випливає із заставного
зобов’язання, що видається позичальником (заставодавцем) кредитору
(заставодержателю) і потверджує право остан-нього у разі невиконання
платіжного зобов’язання отримати переважне задоволення претензії (перед
іншими кредиторами) з вартості закладеного майна.^В юридичному аспекті
для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого
майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов.
Сам факт наявності застави дає комерційному банкові особливі права щодо
розпорядження заставним майном.

Важливе значення має проведення правильної ринкової оцінки вартості
предмета застави.

Вартість застави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Банк має
право контролювати збереження заставленого майна. При оформлені договору
на заставу товарів, матеріалів чи продукції слід враховувати, що вони є
предметом застави лише до моменту їх реалізації чи переробки, після чого
договір втрачає силу і заставодавець повинен замінити предмет застави.

Предметом застави може бути рухоме майно (обладнання, машини,
оргтехніка, товари на складі тощо). У цьому разі воно передається у
володіння заставодержателю (на його склади) або за взаємною угодою
залишається у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя. Це
окремо оговорюється в договорі застави. На зберігання заставодержателю
передаються також і цінні папери, якщо вони є предметом застави.

Застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави,
передається заставодавцем у володіння заставодержателю, називається
закладом. Банки намагаються використовувати заклад лише в крайніх
випадках, адже необхідність утримання приміщень для збереження
відповідних цінностей є економічно невигідним і організаційно незручним.
В банківській практиці як предмет закладу найчастіше використовується
золото та інші дорогоцінні метали, дорогоцінні камені, предмети
мистецтва, автомобілі.

Гарантія як форма забезпечення повернення кредиту — це зобов’язання
третьої особи погасити борг позичальника, коли він фінансове не здатний
зробити це самостійно. Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона
оформлюється у вигляді гарантійного листа. Банк надає кредит,
забезпечений гарантією, лише після того, як отримає гарантійний лист з
відміткою банку організації-гаранта про його зобов’язання списати з
поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу та відсотки за позикою.

Формою забезпечення кредитів є також порука. В юридичній науці з позицій
цивільного законодавства “гарантія” і “поручительство” часто
розглядаються як тотожні поняття. Поручительство третьої особи
оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем.
Договір поруки має містити відповідальність поручителя за виконання на
повну суму зобов’язань позичальника. Поручитель і боржник (позичальник)
несуть при цьому солідарну фінансову відповідальність. Урегулювання всіх
спорів за договором поруки здійснюється в арбітражному порядку.

Найнадійнішими вважаються гарантії (поручительства) банків. Комерційні
банки — одні з найбільш надійних установ ринку гарантійних послуг.

Однією з форм забезпечення кредитів є їх страхування. У разі страхування
кредиту та відсотків за ним банк має ретельно перевірити фінансовий стан
страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір.
Важливо, щоб у страховому договорі, було зазначено, що страхова компанія
повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове
використання позики.

За невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань
щодо повернення кредиту і виплати відсотків кредитор вправі стягувати з
нього неустойку. Неустойка є грошовим зобов’язанням боржника перед
кредитором за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і
позадоговірних зобов’язань. Згідно з Цивільним кодексом України
необхідною умовою для стягнення неустойки є факт наявності
цивільно-правового зобов’язання.

В одній кредитній операції можуть застосовуватися кілька різних форм
забезпечення повернення позики.

3.3.4 Погашення кредиту, контроль за виконанням умов

Погашення (повернення) позики здійснюється або однією сумою одночасно по
закінченні строку користування позикою, або періодично (поступово)
протягом всього терміну дії кредитної угоди. Конкретний спосіб погашення
позики передбачається в тексті кредитного договору і термінового
зобов’язання.

Первинним джерелом погашення кредиту є доходи позичальника. У разі
фінансової неспроможності позичальника джерелом повернення позики може
виступати виручка від реалізації заставленого майна, перерахування
коштів гарантом або страховою компанією. Позика може бути відшкодована
також шляхом продажу активів позичальника, продажу акцій, отримання
позики в іншого кредитора тощо.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник повинен добровільно
виконувати свої платіжні зобов’язання перед банком. Погашення позики
здійснюється в день настання терміну платежу чи в інший визначений
період за наявності коштів на поточному рахунку позичальника. При
погашенні позики готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші в
касу банку.

У разі короткострокових кредитів (наприклад, під
торговельно-посередницькі операції), як правило, використовується
порядок одноразового погашення позики після закінчення терміну
кредитування. У разі довгострокових кредитів (наприклад, на інвестиційні
потреби), як правило, погашення позики здійснюється рівними частками
протягом усього терміну кредитної операції. Для банку вигідним є
регресивний механізм погашення кредиту, коли на початку погашення позики
вноситься більша частина коштів, а потім — менша. Протилежним є
дегресивний механізм погашення кредиту, коли спочатку погашається менша
сума, а потім — більша.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється
позичальником, як уже зазначалося, з поточного рахунка. Якщо поточний
рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за
кредитом та сплата відсотків здійснюється платіжними дорученнями
позичальника, а за умови невизнання боргу позичальником — платіжною
вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку.

Своєчасно непогашені позички обліковуються в банку як несплачена в строк
заборгованість. Якщо, незважаючи на всі заходи банку щодо позичальника,
погашення наданих позичок не проводиться, кредит вважається сумнівним до
повернення.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків
(комісій) і відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту
банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених
договором. Порушення термінів погашення позик негативно впливає на
підтримання фінансової стабільності банку, знижує його кредитну
активність.

Банк повинен вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення повного і
своєчасного погашення позики. Якщо вжиті заходи не дають необхідного
ефекту, то банкові залишається вимагати від позичальника погашення боргу
за рішенням судових органів. Комерційні банки зобов’язані у кожному
випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування
кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому
чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення —
порушувати у суді справу про банкрутство.

Повне повернення позики з відсотками і закриття кредитної справи є
завершальним етапом кредитного процесу.

Банківський контроль та управління кредитним процесом — необхідна
передумова оптимізації системи організації кредитування в комерційних
банках.

У процесі контролю за кредитними операціями особливу увагу банк повинен
приділяти таким проблемам: дотримання принципів кредитування (цільової
спрямованості, забезпеченості, терміновості); виявлення проблемних
кредитів і розробка заходів з ліквідації заборгованості; аналіз якості
та структури кредитного портфеля банку в цілому; контроль кредитного
ризику; моніторинг кредитного ринку і розробка заходів щодо розширення
участі в ньому банку тощо. Вимога щодо своєчасності і повноти погашення
кредиту невіддільна від питання постійного контролю за розміром і якістю
отриманого забезпечення. Банк здійснює контроль за цільовим
використанням позики, адже кредит надається тільки для цільового
фінансування конкретного господарського проекту чи комерційної операції.
За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе згідно з
кредитним договором зобов’язань винна сторона відшкодовує іншій стороні
всі заподіяні останній у зв’язку з цим збитки, а також сплачує штрафи,
пеню, неустойки, передбачені умовами кредитного договору.

Контроль за кредитними операціями — надзвичайно важливий, адже кредитна
діяльність комерційних банків не є централізовано регламентованою. Банки
самостійно визначають порядок залучення та використання коштів,
проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і
комісійних винагород. Банки відповідають за своїми зобов’язаннями перед
клієнтами всім належним їм майном і коштами.

З метою регулювання кредитної сфери, як в західних країнах, так і в
Україні Центральний банк обмежує суму кредиту, яка може бути надана
одному позичальникові. Це дозволяє уникнути надмірної концентрації
кредитів і зменшити кредитний ризик.

Лише суворий контроль за кредитним процесом в цілому дозволяє
забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій
комерційних банків. Звідси випливають два правила, які є важливими для
успішної кредитної діяльності будь-якого банка: 1) кожний банк повинен
мати свою систему моніторингу кредитних операцій; 2) кредитний контроль
мають здійснювати найбільш кваліфіковані й досвідчені працівники банку.

Для ефективного контролю за виконанням умов кредитного договору
економісти кредитного відділу банку формують і ведуть “кредитну справу”
кожного позичальника в розрізі конкретної позичкової операції. У
кредитну справу підшиваються всі документи, які стосуються цієї
кредитної операції. Кредитні працівники банку повинні перевіряти
правдивість і достовірність звітної або іншої бухгалтерської та
облікової документації позичальників. Для моніторингу вчасності
погашення позичальником заборгованості за кредитом кредитні працівники
банку складають на основі термінових зобов’язань перелік сум платежів за
строками. Використовуючи цей перелік, вони контролюють повноту погашення
даних платежів.

Професійним обов’язком кредитних працівників є виявлення на ранніх
етапах кредитного процесу ознак зародження фінансових труднощів у
позичальників і вжиття відповідних заходів щодо захисту економічних
інтересів банку. Результатом посилення контролю за кредитними операціями
комерційного банку є позитивні зміни в цільовій спрямованості позик,
оптимізація сфер вкладення кредитних ресурсів, отримання додаткових
гарантій щодо забезпечення погашення кредитів, поліпшення окремих
компонентів і в цілому системи організації кредитного процесу та ін.
Важливе економічне та юридичне значення моніторингу кредитних операцій в
сучасній банківській практиці України пов’язане зі зловживаннями, що
часто мають місце при видачі позик. Кредитні відносини стали в умовах
кризової економіки одним з найбільш уразливих місць для кримінальних
посягань. Найпоширенішим способом отримання незаконних кредитів є
створення фіктивних комерційних фірм (організацій) без наміру займатися
господарською діяльністю. Такі організації “самоліквідуються” після
одержання банківського кредиту. Мають місце також випадки отримання
кредитів незаконним шляхом за допомогою злочинного зговору
недобросовісних позичальників з представниками банку. Зрозуміло, що ці
кредити з самого початку зорієнтовані на неповернення.

Порядок здійснення моніторингу кредитних операцій має бути закріплений у
банківських інструкціях і положеннях про кредитування.

Висновок

На основі вищезазначеного можна зробити слідуючи висновки:

– кредит являється важливою категорією ринкової економіки, що відображає
зв’язки і відносини економічного життя суспільства;

– кредит відіграє важливу роль у подальшому реформуванні економіки
України та відображенні національного виробництва;

– кредитні відносини активно випливаються на процеси відтворення і
нагромадження капіталу;

– кінцевим підсумком кредитування є розвиток і підвищення ефективності
національної економіки.

література

1. Луці ва Б.Л. Гроші, банки та кредит. – Тернопіль, 2000р.

2. Лагутін В.Д. Кредитування. – Навчальний посібник, Київ „Знання”,
2002р.

3. Банківська енциклопедія / За редакцією Морда А.М. – Ельтон, 1998р.

4. Вступ до банківської справи / За редакцією Савлуна М.І. – Лібра,
2000р.

5. Голуб А., Семенюк Л., Гроші. Кредит. Банки – Львів: Центр Європи,
1999р.

6. Долан Э.Дж., Кембл Г.Дж. Гроші, банківська справа та грошова –
кредитна політика / Пер. з англ.. Лукашевича М.А.,1999р.

7. Заруба А.Д. Банківський менеджмент та аудит. – К.: Лібра, 2000р.

8. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник. – К.: Тов.
„Знання”, 2000р.

9. Закон України „ Про банки і банківську діяльність” від 20 березня
1991 р.

10. Закон України „Про Національний банк України” від 20 травня 1999р.

11. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За
редакцією проф.. Мороза А.М., доц.. Пудовкіна М.Ф. – К.: КМЕУ, 1999р.

12. Положення Національного банку України „Про кредитування” від
28.09.1995 р.

13. Панова Г.С. Кредитна політика комерційного банку. – Київ, 1999р.

14. Костер Р.П. Комерційні банки / Пер. з англ.. – Київ, 2000р.

15. Морд А.М. Банківська справа. – Київ, Лібра, 2001р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020