.

Оцінка кредитоспроможності фізичних осіб

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 12042
Скачать документ

Зміст

Вступ

І розділ. Організація кредитної діяльності банку.

1.1 Розробка кредитної політики банку

1.2 Сутність, види, принципи банківського кредитування

1.2.1 Споживчий кредит

1.2.2 Кредитний ліміт

ІІ розділ. Практика банківського кредитування фізичних осіб

2.1 Етапи кредитного процесу

2.2 Методи оцінки кредитоспроможності позичальника

2.3 Форми забезпечення повернення банківських позик

2.4 Робота з проблемними кредитами

2.5 Кредитний ризик. Заходи щодо мінімізації втрат від кредитного ризику

2.6 Контроль кредитної діяльності банку

ІІІ розділ. Шляхи покращення банківського кредитування фізичних осіб

3.1 Розмежування функцій в кредитному процесі

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні
відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит.

Кредит (від лат. creditum – позика, борг) – одна з найскладніших
економічних категорій, характер об’єктивної необхідності якої
обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових
відносин, з іншого – такою специфікою її прояву, як поворотний рух
вартості.

Об’єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб’єктів у
фінансуванні їх господарської діяльності від наявності (надлишку або
нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких:
капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва;
співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції,
коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У
зв’язку з цим з’являється можливість заповнювати тимчасову нестачу
коштів одних господарюючих суб’єктів за рахунок тимчасового надлишку
коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні
відповідні економіко-правові умови.

З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює необхідність
майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе
зобов’язань. З іншого, обов’язкова умова виникнення кредитних відносин –
це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при
цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики,
термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних
варіантів фінансування та розміщення коштів.

Останнім часом процес удосконалення кредитних відносин в Україні
прискорився. Поштовхом до цього стало прийняття 21 грудня 2000 року
нової редакції Закону. “Про банки і банківську діяльність” та підготовка
низки важливих законопроектів, зокрема проекту Закону “Про банківський
кредит”, який нині очікує розгляду у Верховній Раді.

Кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його
власністю. За таких обставин безумовне цільове використання
позичальником позики є| вельми проблематичним: якщо він саме і як
власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться
(тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні
проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового
використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків. Однак
практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у
правах користування позикою: по-перше – її терміном, по-друге – умовою
цільового використання.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2
нового Закону України “Про банки і банківську діяльність”: “Банківський
кредит – будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка
гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке
продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання
боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на
сплату процентів та інших зборів з такої суми”. Як бачимо, в цьому
законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними)
коштами (як, скажімо, у Законі “Про оподаткування прибутку підприємств”
чи в проекті Закону “Про банківський кредит”), а розглядається як
зобов’язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного
кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит
розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі,
що не суперечать йому.

Організація кредитування позичальників комерційними банками насамперед
залежить від кредитної політики, яку проводить держава в особі своєї
головної кредитної установи – центрального банку, і лише в другу чергу –
від тактики і стратегії банку-кредитора. З огляду на це принципи
організації кредитування, відображаючи суб’єктивний підхід центрального
банку країни, змінюються відповідно до кредитної політики останнього.

Таким чином, як економічна категорія кредит – це сукупність відповідних
економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу
поворотного руху вартості. Суб’єктами кредитної угоди можуть виступати
будь-які юридично самостійні господарюючі одиниці, що вступають у
відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній
формі.

Об’єкт кредитної угоди – позикова вартість, відокремлення якої пов’язано
з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до
кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником
зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а
забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової
вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними
стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу
у вигляді позикового процента, а з боку позичальника – покриття нестачі
власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової
вартості.

Отже, з урахуванням цих важливих аспектів дійдемо висновку, що кредит –
це насамперед економічна категорія, якою передбачається акумулювання
тимчасово вільних коштів бюджету, централізованих державних
позабюджетних фондів, суб’єктів господарювання і населення, які потім
надаються позичальникам (державі, юридичним і фізичним особам) на
засадах повернення, строковості, сплати, цільового використання та
реального забезпечення.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в
економіці. Визначення і трактування окремих функцій кредиту залежить від
методологічних підходів до аналізу кредитних відносин. Так, на
макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція
заміщення готівкових коштів кредитними засобами. Очевидно, що ринковий
механізм перерозподілу кредитних ресурсів мас цілу низку переваг перед
іншими способами розміщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних
ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг
ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге,
поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що
також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не
виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів
порівняно з тією ж бюджетною сферою.

При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати
виділення більшої кількості функцій, зокрема:

– акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

– розподілення залучених коштів між позичальниками;

– емісійну;

– контрольну та ін.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів,
принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними
нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з
Положенням НБУ “Про кредитування”, затвердженим постановою Правління НБУ
№ 246 від 28 вересня 1995 р., кредит – це позичковий капітал банку у
грошовій форм,, що передається у тимчасове користування на умовах
забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового
характеру використання.

І розділ. Організація кредитної діяльності банку

1.1 Розробка кредитної політики банку

Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського
кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління
кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й
ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце,
яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

Як відомо, стратегічне управління банком передбачає наявність
довгострокового бачення пріоритетів його розвитку, вироблення концепції,
дальності у тому числі й у сфері кредитної діяльності. Банки, котрі
культивують стратегічний підхід до управління, виробляють власну
внутрібанківську культуру кредитування і на її основі вибудовують
методологію й процедуру роботи. Цю культуру чи, краще сказати, філософію
кредитної діяльності, називають кредитною політикою банку.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної
діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і
порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює
основу організації процесу банківського кредитування відповідно до
загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати
цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та
правила їх реалізації.

Кредитна політика визначає структуру управління, а також порядок і
правила здійснення кредитної діяльності банку. Кредитна політика
визначає:

1. Цілі кредитної діяльності. Провідною метою кредитування слід вважати
забезпечення достатнього рівня прибутковості банку від операцій із
надання кредитів.

2. Принципи кредитування. Крім традиційних принципів поворотності,
строковості, забезпеченості, платності, у сучасних умовах особливої
важливості набувають принципи дотримання цільового характеру
використання позики, обережності й здорового глузду.

3. Пріоритети банку в кредитній діяльності. У цьому контексті важливо
задекларувати:

– цільові групи при наданні кредитів. Зокрема, банк серед своїх
пріоритетів може визначити кредитну підтримку вітчизняних великих чи
середніх підприємств або ж окреслити як важливий сегмент ринок
кредитування фізичних осіб, малого бізнесу.

– преференції щодо кредитування окремих позичальників критеріїв
визначення. Йдеться про клієнтів, які належать до категорії VIР чи так
званих системних клієнтів.

– Об’єкти і суб’єкти, які не підлягають кредитуванню банком. Недоцільно
надавати кредитні послуги клієнтам, проти яких порушено справу про
банкрутство, які мають прострочену заборгованість за кредитами й сплатою
процентів, майно яких перебуває у податковій заставі.

4. Політику у сфері забезпечення наданих кредитів. Як відомо, жодна із
форм забезпечення позик не може повністю захистити банку від можливих
втрат. На нашу думку, внаслідок тих умов, які склалися в економіці
України, та зважаючи на наявні проблеми із захистом прав кредиторів
перевага при кредитуванні має надаватися заставі рухомого і нерухомого
майна Кредитна політика окреслює чинники, котрі впливають на розмір
процентної ставки за наданими банком кредитами, а також розподіл
повноважень у процесі кредитного ціноутворення. Як відомо, процентна
ставка за кредит складається із ставки залучення ресурсів чи базової
ставки, а також надбавки за ризик. Право визначення розміру надбавки
доцільно делегувати керівникам територіальних структурних підрозділів
банку, виходячи із конкретних умов позики, тоді як мінімальний розмір
процентної ставки має доводитися комітетом з управління активами та
пасивами банку (у деяких банках це є компетенцією правління).

Нині загальноприйнятою є думка, що перегляд кредитної політики має
здійснюватися не рідше як один раз на рік. Насправді умови роботи
українських банків змушують їх вдаватися до коригування своєї кредитної
політики значно частіше. Це зумовлює необхідність створення в банку
спеціальної структури – комітету з кредитної політики, підпорядкованого
спостережній раді банку.

Серед внутрішніх документів, котрі регламентують діяльність банку у
сфері кредитування, особливе місце належить інструкціям (положенням),
які визначають послідовність здійснення процедури кредитування, порядок
проведення роботи з позичальниками й розподіл обов’язків між
підрозділами банку в процесі надання, супроводу і повернення кредиту.
Подібний документ, який можна умовно назвати положенням про
кредитування, фактично визначає систему реалізації завдань, окреслених у
меморандумі про кредитну політику.

Кредитна інструкція – це опис послідовних дій з реалізації конкретної
кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній
процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов’язаних кроків із
визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень. Наприклад,
інструкції можуть визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення
кредитної документації, які необхідно зробити кроки з відстежуванням
кредитної історії або яких заходів необхідно вжити для мінімізації
частки проблемних кредитів у портфелі банку.

Іншим внутрішньобанківським документом, який визначає методи реалізації
кредитної політики є стандарти кредитування.

У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти:

– порядок збирання та аналізу фінансової інформації;

– вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій та поручительства;

– правила організації кредитного процесу;

– порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

– вимоги щодо оформлення кредитної документації;

– зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства
тощо).

Розробка внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку
чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони
збігаються із загальною політикою і стратегією банку.

Отже, в цілому кредитна політика комерційного банку окреслює коло
ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні
прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності
кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської
діяльності у сфері кредитування.

Але сама по собі кредитна політика, як би якісно вона не була
розроблена, ще не гарантує забезпечення виконання встановлених
параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності
кредитних операцій. Суттєве значення має організація робіт з підбору
кадрів та управління ними, а також оптимальна функціональна побудова
організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку.

1.2 Сутність, види принципи банківського кредитування

Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:

1. За терміном використання розрізняють кредити:

– короткострокові;

– середньострокові;

– довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській
банківській практиці вони є найпоширенішими.Середньострокові кредити
надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові – понад
три роки. З участю короткострокового кредиту формується, в основному,
оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує
переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є
поточні грошові надходження. З участю довгострокового кредиту
здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується
інвестиційна діяльність позичальника.

2. За забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заставою (майном,
майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи
майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво
страхової організації) та незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів –
стандартні і з підвищеним ризиком. До стандартних кредитів належать
кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і
забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і
сплату процентів за ними. Кредити з підвищеним ризиком – це ті, які не
мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким
фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих
позичок і сплати процентів за ними.

4. За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти
одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позички – це позички, рішення про видачу яких приймається
банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів
клієнта. Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у
клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Гарантовані
позички бувають двох видів:

– з попередньо обумовленою датою видачі;

– з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком
зобов’язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у
визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило,
кварталу).

5. Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

– поступово (в розстрочку);

– водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

– відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

– на вимогу кредитора;

– з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо
довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно
відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії. Одноразовим
платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок,
які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Особливі
умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту,
зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо.
Особливість тут полягає в тому, що повернення позички здійснюється за
ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом
зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий
рахунок. На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли
клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер,
строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої
обов’язкової інформації, що має надаватися банку. З регресією платежів
повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше
боргове зобов’язання третьої особи.

6. За строком повернення банківські позички поділяються на:

– строкові;

– до запитання;

– прострочені;

– відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній
угоді. Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на
невизначений строк. Клієнт зобов’язаний повернути таку позичку на першу
вимогу банку. Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися
строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і
позичальником, а кошти банку не повернені. Відстрочені, або пролонговані
– це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на
пізніший час.

7. За характером визначення процента банківські позички бувають:

– з фіксованою процентною ставкою;

– з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і
позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим
кредитам. Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику
банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів
інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно
до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і
прив’язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з
урахуванням ситуації на кредитному ринку.

8. За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

– з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний
кредит);

– з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів
(дисконтний кредит).

За переважною більшістю банківських кредитів процент сплачується через
певний час після видачі (як правило, через місяць). Це – звичайні
позички. На відміну від них надання дисконтного кредиту передбачає
утримання процента (дисконту) одночасно з видачею позички.

9. За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

– надаються одним банком;

– є синдикованими (або консорціальними);

– є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком. Синдиковані
позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків
виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта
суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку.
Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків,
але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених
умовах.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між
банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське
кредитування здійснюється за такими принципами:

1. Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена
позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він
конкретизує повернення кредиту в певний час. Від дотримання принципу
строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових
позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички.

2. Принцип забезпеченості позичок означає, що проти заборгованості за
позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має
бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі
його балансу або зобов’язання третьої особи погасити борг банку
(гарантії, поручительства тощо).Деякі кредити можуть надаватися і без
забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

3. Принцип платності. Означає, що віддача позикових коштів здійснюється
на визначених кредитним договором умовах оплати банку процентного доходу
за користування кредитними ресурсами. Вартість, надана кредиторам у
позичку, має зростати, створюючи його прибуток. Зазначений прибуток
кредитора у вигляді позичкового відсотка і є платою позичальника за
надану йому в тимчасове користування позичку.

4. Принцип повернення кредиту. Відповідно до умов кредитного договору
позичальник зобов’язується в обумовлений термін повернути позичені кошти
в повному обсязі, включаючи плату за користування ресурсів і всі можливі
нараховані штрафні санкції.

5. Принцип цільового використання. Цільове кредитування передбачає
наявність об’єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради
чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Для
фізичних осіб це потреби:

1. Купівля товарів довгострокового користування (меблі, побутова
техніка);

2. Купівля транспортних засобів;

3. Купівля товарів народного споживання;

4. Цільові потреби (лікування, навчання, відпочинок);

5. Будівництво;

6. Благоустрій дачних ділянок, житлових будинків, квартир);

7. Купівля

– індивідуальних житлових будинків;

– дач;

– гаражів;

– квартир.

8. Реконструкція і капітальний ремонт:

– індивідуальних житлових будинків;

– гаражів;

– дач.

9. Купівля обладнання для інженерного обладнання будинку, квартири;

10. На освоєння землі.

6. Принцип територіальності. При кредитуванні фізичних осіб
використовується територіальний принцип, згідно з яким рішення про
видачу кредиту (встановлення кредитного ліміту) приймається на
уповноваженому рівні, а виконання рішення здійснюється на локальному
рівні в підрозділах банку.

Фізичним особам кредити надаються у 2-ох формах:

1. Споживчий кредит.

2. Кредитний ліміт.

1.2.1 Споживчі кредити

Споживчі кредити є однією з форм надання кредитів фізичним особам.
Споживчий кредит видається лише в національній валюті фізичним
особам-резидентам України для купівлі споживчих товарів і послуг і
повинен бути повернутий відповідно до умов кредитного договору. При
цьому споживчі кредити поділяють:

1. Кредити на поточну діяльність.

2. Кредити в інвестиційну діяльність.

Схема 1.2.1.1

Комерційні банки України кредитують населення, розробляючи свої
положення про споживчий кредит. Розміри кредитів визначаються, виходячи
з вартості послуг та товарів, що є об’єктами споживчого кредитування.
Процентна ставка залежить від ринку позикових капіталів, облікової
ставки НБУ, процентної ставки, що нараховується при формуванні банком
кредитних ресурсів. Питання, пов’язані з видачею кредитів населенню,
вирішуються на підставі кредитних договорів, які укладаються
індивідуальними позичальниками з банком за місцем постійного проживання,
за винятком кредитів на будівництво і купівлю житлових будинків, які
видаються за місцем забудови чи місцезнаходженням будинку.

Кредити на будівництво, капітальний ремонт, купівлю житлових будинків,
садових будиночків надаються в розмірі 75% їх кошторисної вартості в
межах розмірів, що встановлюються банками України залежно від рівня цін,
на термін, що не перевищує 10 років.

Для одержання кредиту позичальник подає такі документи:

• індивідуальна заява;

• паспорт або документ, що його заміняє;

• довідка з місця праці (пенсіонер – пенсійне посвідчення) та інші
документи для визначення кредитоспроможності;

• документи, що підтверджують забезпечення кредиту (гарантію, поруку,
договір страхування або застави майна);

• документ, що підтверджує право на пільговий безпроцентний кредит;

• інші документи, які вимагають банки, щоб зменшити кредитний ризик.

Разом з тим, для одержання кредиту:

• на будівництво індивідуального житлового будинку позичальник подає
завірений у встановленому порядку витяг із рішення місцевих органів
влади про виділення земельної ділянки під забудову, проект будівництва з
кошторисною вартістю, що завірений архітектором;

• на будівництво надвірних будівель – довідку місцевої адміністрації про
те, що позичальник є власником житлового будинку без надвірних будівель;

• на будівництво, капітальній ремонт садових будиночків – довідку з
правління садівничого кооперативу про членство в ньому;

• на придбання квартири в житловому кооперативі – довідку про членство в
житловому кооперативі.

Рішення про видачу кредиту приймається на засіданні кредитного комітету
і оформляється протоколом. Після одержання дозволу з позичальником
укладається кредитний договір. У кредитному договорі вказують: статус
обох сторін, мету і суму кредиту, умови його видачі і погашення, форми
забезпечення кредиту, розмір процентної ставки за кредит та порядок її
сплати, перелік звітних документів, права та обов’язки обох сторін.

Банки при кредитуванні населення охоче приймають, як форму забезпечення,
заставу майна позичальника. Майно, прийняте в заставу, має бути
власністю клієнта і страхується за рахунок позичальника. Договір застави
завіряється нотаріально. Формами забезпечення споживчого кредиту також
можуть виступати: застава цінних паперів, емітованих банком, гарантія і
порука іншої фізичної чи юридичної особи.

Погашення основного боргу і процентів за кредитом здійснюється
позичальником у терміни, встановлені строковим зобов’язанням, що
оформляється клієнтом при одержанні кредиту. Сума погашення повинна
надходити в банк до 15 числа платіжного місяця погашення кредиту. Розмір
щомісячного платежу заборгованості розраховується як відношення суми
кредиту до терміну користування ним за договором. Проценти за
користування кредитом погашаються, виходячи з фактичної суми процентів,
розрахованих на залишок боргу за час користування кредитом, і
погашаються щомісяця, одночасно з черговим платежем.

picscalex1000100090000031602000002009601000000009601000026060f002203574d
464301000000000001007d5c000000000100000000030000000000000003000001000000
6c0000000000000000000000350000006f00000000000000000000008134000068090000
20454d460000010000030000100000000200000000000000000000000000000070120000
781a0000c80000001f010000000000000000000000000000850c03008260040016000000
0c000000180000000a0000001000000000000000000000000900000010000000660c0000
37020000520000007001000001000000a4ffffff00000000000000000000000090010000
000000cc04400022430061006c0069006200720069000000000000000000000000000000
000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000
00001100dc5f11001000000040631100c060110052516032406311003860110010000000
a8611100246311002451603240631100386011002000000049642f313860110040631100
20000000fffffffffc24d800d0642f31ffffffffffff0180ffff0180ef020180ffffffff
0000000000080000000800004300000001000000000000005802000025000000372e9001
cc00020f0502020204030204ef0200a07b20004000000000000000009f00000000000000
430061006c006900620072000000000000d8bf0470a060324f03fec6dc24d8002c48c900
6c6011009c3827310600000001000000a8601100a8601100e878253106000000d0601100
fc24d8006476000800000000250000000c00000001000000250000000c00000001000000
250000000c00000001000000120000000c00000001000000180000000c00000000000002
54000000540000000000000000000000350000006f00000001000000dd97874085898740
0000000057000000010000004c000000040000000000000000000000670c000039020000
5000000020005c003600000046000000280000001c0000004744494302000000ffffffff
ffffffff670c000038020000000000004600000014000000080000004744494303000000
250000000c0000000e000080250000000c0000000e0000800e0000001400000000000000
10000000140000000400000003010800050000000b0200000000050000000c0260001a02
040000002e0118001c000000fb02f0ff0000000000009001000000cc0440002243616c69
62726900000000000000000000000000000000000000000000000000040000002d010000
040000002d010000040000002d0100000400000002010100050000000902000000020d00
0000320a0f00000001000400000000001a026000200009001c000000fb02030001000000
0000bc02000000cc0102022253797374656d000000000000000000000000000000000000
0000000000000000040000002d010100040000002d010100030000000000

Крім інвестиційних кредитів, установи комерційних банків надають
населенню кредити на поточні потреби для:

• придбання предметів тривалою користування (меблі, побутова техніка);

• оплати лікування, навчання відпочинку;

• купівля товарів народного споживання;

Кредитний договір і строкове зобов’язання оформляються після подання
протоколу із засідання кредитного комітету.

1.2.2 Кредитні ліміти

Кредитні ліміти установлюються фізичним особам за умови дотримання
принципів забезпеченості, поверненості, терміновості і платності.
Кредитні ліміти надаються у формі поновлюваної кредитної лінії, тобто
сума ліміту може бути використана частинами.

Взаємини сторін регламентуються “Договором про відкриття та
обслуговування картрахунку”, а також додатковими угодами. Рішення щодо
надання кредитного ліміту приймається органом керівництва банку
(кредитним комітетом) у межах делегованих йому повноважень.

Основою погашення кредитного ліміту є поточна і майбутня фінансова
стабільність клієнта (стабільність рівня доходів).

Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається
з:

— комісії, яка стягується з торговельної організації при сплаті рахунків
за відпущені власнику кредитної картки товари;

— щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона стягується);

— процентів за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту
кредитування.

Банк жадає від Позичальника забезпечення кредитного ліміту відповідно до
законодавства Україну й у прийнятній для банку формі. Як забезпечення
Банк приймає заставу, поручительство й інші форми зобов’язань, прийняті
банківською практикою. Банк як забезпечення кредитних лімітів розглядає
наступні види забезпечення:

• Застава майнових прав за договором про депозитний внесок (фінансове
покриття);

• Гарантії і поручительства платоспроможних підприємств;

• Застава нерухомості, транспортних засобів;

• Застава майнових прав;

Банк може встановити кредитний ліміт на картку клієнта при наявності:

– коштів клієнта на депозитному рахунку в банку;

– коштів поручителя на депозитному рахунку в банку;

– ощадного сертифікату банку.

Банк і володар депозитного рахунку оформляють договір застави майнових
прав на депозит і договір-доручення, в якому власник депозиту доручає
банку у випадку непогашення заборгованості по кредитному ліміту
здійснити погашення заборгованості з коштів, що знаходяться на
депозитному рахунку. При наявності сертифікату Банк та клієнт підписують
договір про передачу на збереження сертифіката і договір-доручення.

Погашення кредитного ліміту здійснюється клієнтом шляхом внесення коштів
на картку в готівковому чи безготівковому вигляді.

Встановлення кредитного ліміту

Звертання в банк

-доведення до відома

клієнта вимог банку

Надання в банк

необхідних

документів

-Аналіз кредитоспроможності,

забезпечення,

попереднє заключення

Узгодження (при необхідності)

з: юридичною службою

безпеки

Кредитним відділом

-Прийняття рішення

в межах повноважень

Службова записка

на ДПК про

встановлення ліміту

Встановлення ліміту в

карточній системі

Моніторинг кредитного ліміту

Контроль за виконанням -Нарахування і списання

клієнтом правил плати за користування

користування картою лімітом, інших комісій

-Розподіл доходу між

Головним банком і

Філіалом.

-Представлення щомісячних

виписок по рахунку

“Безнадійні” рахунки

Підготовка матеріалів по Узгодження і закриття

закриттю за рахунок страхового заборгованості за рахунок

резерву резерву

Отже, як бачимо, використання кредитних лімітів є досить простим і
зручним для клієнтів банку.

ІІ розділ. Практика банківського кредитування фізичних осіб. Етапи
кредитного процесу

Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо
залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу
банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних
етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за
проведення кредитних операцій.

І етап. Формування портфеля кредитних заявок. Кредитні відносини між
банком і клієнтом розпочинаються з отримання та розгляду кредитної
заяви, в якій передусім містяться відомості щодо позики, якої потребує
клієнт: мета, розмір, вид і термін позики, вид забезпечення тощо.
Необхідною складовою заявки є пакет супровідних документів, ретельний
аналіз яких здійснюється на наступних етапах процесу кредитування. До
пакета входять, як правило, такі документи:

1. Паспорт громадянина України чи тимчасове посвідчення особи-резидента
з вклеєним фото (25, 45 років), з пропискою в межах області, з підписом
власника, без виправлень і підтирань.

2. Довідка (можлива копія чи дублікат) про присвоєння ідентифікаційного
коду з ДПА. Якщо коду не присвоєно з певних релігійних, культурних
мотивів і є відповідний запис у паспорті, довідка не потрібна.

3. Довідка про доходи – з місця роботи, декларації, корінці систем
переказу коштів – за останні 6 місяців. При необхідності – довідки
членів сім’ї. Довідка повинна бути обов’язково зареєстрована (мати номер
і дату), з підписами керівника та головного бухгалтера.

ІІ етап. Безпосередня співбесіда з потенційним позичальником.

Кредитний працівник проводить попереднє інтерв’ю з потенційним
позичальником. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання щодо
позики: вона дозволяє не тільки з’ясувати окремі деталі кредитної
заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет позичальника. У
ході співбесіди кредитний працівник концентрує свою увагу на базових,
ключових для банку питаннях, які можуть бути розподілені за такими
групами.

1. Загальні відомості про позичальника;

2. Питання щодо кредиту:

– яку суму клієнт планує отримати у позику;

– на що і як буде використана дана сума;

– процентна ставка;

– засоби надання кредиту.

3. Питання, пов’язані з погашенням кредиту:

– запланована сума заробітної плати;

– чи є особи, готові надати гарантію або поручительство, та який їх
фінансовий стан.

4. Питання щодо забезпечення кредиту:

– яке забезпечення може бути передано у застану;

– хто є власником забезпечення;

– де воно зберігається;

– чи знаходиться забезпечення під повним контролем позичальника;

– як була зроблена оцінка майна, що пропонується як забезпечення;

– які витрати на зберігання забезпечення.

5. Питання щодо зв’язків клієнта з іншими банками:

– з якими банками співпрацює клієнт;

– чи отримував він кредит від інших банків;

– чи с непогашені позики та який їх характер.

Після співбесіди кредитний працівник повинен прийняти дуже важливе
рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою цього клієнта або вже
на цьому етапі відмовити у видачі кредиту. Якщо пропозиції клієнта не
відповідають в якихось аспектах принципам політики та стратегії банку в
галузі кредитних операцій, то кредитна заявка має бути відхилена. Якщо ж
за результатами співбесіди кредитний працівник приймає рішення щодо
продовження роботи з клієнтом, він заповнює відповідний кредитний
формуляр та передає його разом із кредитною заявкою та пакетом
супровідних документів до підрозділу кредитного аналізу для оцінки
кредитоспроможності позичальника.

ІІІ етап. Оцінка кредитоспроможності.

Кредитоспроможність – це здатність позичальника повністю та у визначений
термін розрахуватись за своїми борговими зобов’язаннями. Основними
критеріями високої кредитоспроможності фізичної особи є:

– стійкі грошові потоки, які підтверджено документально з врахуванням
перспективи на 6 місяців;

– високі моральні якості;

– стабільність відносин у сім’ї та на роботі;

– якісне забезпечення кредиту.

Результатом перевірки фінансового стану клієнта, з точки зору його
платоспроможності, повинно бути віднесення позичальника до даного з
класів (А, Б, В, Г, Д).

ІV етап. Підготовка до складання кредитного договору.

Четвертий етап можливий за умови позитивного для клієнта завершення
попереднього етапу, тобто оцінювання кредитоспроможності і ризику. Цей
етап ще називають структуруванням позички. У процесі структурування банк
визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення,
порядок видачі і погашення, ціну позички тощо. Вид і термін кредиту
залежать від того, куди будуть вкладатись позичені кошти.

V етап. Кредитна угода.

Після закінчення роботи щодо структурування позички банк приступає до
переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди. Посадова особа,
яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна ознайомити його
з обов’язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких
позичка не може бути надана, а також з умовами, стосовно яких можливий
компроміс. У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички,
умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов’язань
клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за
позичку, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо надання і
погашення кредиту, перелік документів і періодичність їх подання банку й
інші умови процесу кредитування. Уклавши кредитний договір, економіст
формує кредитну справу позичальника.

VІ етап. Моніторинг і контроль якості виданих кредитів.

В ході кредитного моніторингу працівники відповідного банківського
підрозділу повинні своєчасно розпізнавати та оперативно відстежувати
тенденції негативних змін у діяльності позичальника. Найбільш поширеними
факторами, що свідчать про погіршення кредитоспроможності позичальника,
виступають:

– порушення графіка погашення заборгованості за кредитом та процентів;

– негативні тенденції зміни значень фінансових показників;

– несвоєчасне надання поточної інформації;

У цілому якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних
процедур основних етапів банківського кредитування є необхідною та
найважливішою умовою ефективної реалізації кредитної політики банку та
забезпечення необхідного рівня доходності, платоспроможності й
ліквідності банківської діяльності.

2.2 Методи оцінки кредитоспроможності позичальника

У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність
оцінки кредитоспроможності позичальників, її достовірність істотно
впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на
ефективність кредитної діяльності банку загалом.

Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у
визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими
зобов’язаннями.

У світовій практиці використовується багато методик оцінки
кредитоспроможності, в основу яких покладено аналіз фінансового стану
позичальника та його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу
банку. Так, у практиці американських банків застосовується правило «5С»
як абревіатура від перших літер базових критеріїв кредитування:

– Character (характер);

– Capacity (спроможності);

– Capital (капітал);

– Collateral (забезпечення);

– Conditions (умови).

«Характер» позичальника – це перш за все його ділова репутація, ступінь
відповідальності, спроможність погашати борги. «Спроможності»
позичальника визначаються за допомогою глибокого аналізу його
фінансового стану, доходів і витрат та перспектив їх динаміки у
майбутньому. При цьому особлива увага приділяється тому, що позичальник
практично має тільки три джерела для погашення кредиту:

– поточні грошові надходження (cash inflow);

– продаж активів;

– нові позики на грошовому ринку.

Важливе значення має для банку такий критерій, як «капітал» фірми:
ретельно аналізується його розмір, структура, співвідношення з іншими
статтями активів та пасивів.«Забезпечення» кредиту дослідження
конкретних форм і видів забезпечення, визначення його достатності,
якості, а також встановлення ринкової вартості та ступеня ліквідності
кредитної застави.«Умови» – це загальні економічні умови, що визначають
ринкову ситуацію та справляють вплив на становище як банку, так і
позичальника: стан економічної кон’юнктури, наявність конкуренції,
податкова політика, механізм ціноутворення тощо.

Комерційні банки європейських країн використовують різні системи оцінки
кредитоспроможності позичальників, найвідомішими серед яких є системи
PARTS, CAMPARI, назви яких також виступають як абревіатури від перших
літер слів, що визначають ключові умови кредитування.

Наприклад, «PARTS»:

– Purpose (цілі кредитування);

– Amount (розмір кредиту);

– Repayment (механізм погашення кредиту);

– Terms (строк, на який надається кредит);

– Security (забезпечення кредиту).

Згідно з положенням НБУ «Про порядок формування та використання резерву
для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 6
липня 2000 р. вимоги щодо оцінювання фінансового стану позичальника,
рекомендовані НБУ, є мінімально необхідними. Банки мають право
самостійно встановлювати додаткові критерії такої оцінки, що підвищують
вимоги до позичальників з метою адекватного оцінювання кредитних ризиків
та належного контролю за ними.

Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з’ясування
персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має
зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність,
професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх
зобов’язань перед іншими кредиторами в минулому.

Основними показниками високої кредитоспроможності фізичної особи
являються:

– Стійкі позитивні грошові потоки, які підтверджуються документально, з
врахуванням перспективи на 6 місяців Високі моральні якості;

– Стабільність відносин в сім’ї та на роботі;

– Якісне забезпечення кредиту.

Результатом перевірки фінансового стану клієнта є віднесення його до
одного з класів:

Клас А – фінансова діяльність дуже добра, що свідчить про можливість
своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема
погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов
кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень .
Забезпечення за кредитною операцією повинне бути першокласним. Одночасно
можна зробити висновок, що фінансова незалежність і в подальшому буде
знаходитись на такому невисокому рівні.

Клас Б – фінансова діяльність позичальника близька за характеристиками
до класу А, але ймовірність підтримування її на такому рівні протягом
тривалого часу є низькою. Забезпечення кредитної операції має не
викликати жодних сумнівів .Аналіз коефіцієнтів фінансового стану
позичальника може вказувати на негативні тенденції в його діяльності.

Клас В – фінансова діяльність задовільна. Надходження коштів і
платоспроможність позичальника свідчить про ймовірність несвоєчасного
погашення кредитної заборгованості в повній сумі й у строки, передбачені
договором. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і
покращення _фінансового стану позичальника.

Клас Г – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не
відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність
протягом року; високий ризик значних збитків; імовірність повного
погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею низька.

Клас Д – фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція
не забезпечена ліквідною заставою або безумовною гарантією; показники не
відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов’язань з
боку позичальника практично відсутня.

Для оцінки фінансового стану аналізують:

1. “Загальні дані”;

2. “Фінансові показники”;

3. “Характеристики кредиту”;

4. “Моральні якості”.

Питома вага кожного з розділів у загальному підсумку дорівнює 30, 40, 25
і 5 % відповідно. В залежності від варіанта відповіді по кожному з
параметрів формується підсумкова оцінка параметра шляхом множення ваги
параметра на бальну оцінку варіанта відповіді.У результаті по
конкретному запиті установлюється відповідний ризик кредитування. У
залежності від суми накопичених балів приймається один з варіантів
рекомендацій з ухвалення рішення:

1. Менше 30 балів – видача кредиту недоцільна – клас “Д”;

2. Від 30 до 45 балів – рекомендується розглянути можливість додаткового
високо ліквідного забезпечення кредиту, реалізація якого надалі,
можливо, буде служити джерелом погашення кредиту – клас “Г”;

3. Від 45 до 55 балів – фінансовий стан задовільне, інформація вимагає
додаткового пророблення, але видача кредиту можлива – клас “В”;

4. Від 55 до 75 балів – фінансовий стан відповідає вимогам банку, видача
кредиту можлива клас “Б”;

5. Понад 75 балів – позитивна рекомендація з видачі кредиту, фінансовий
стан позичальника не викликає сумніву – клас “А”.

“Загальні дані”.

Вік визначає фінансові можливості позичальника, рівень добробуту,
стабільність нинішнього стану, його перспективи, мотивації по
використанню кредитних засобів. Найбільш сприятливим представляється вік
в інтервалі від 30 до 45 років. Час проживання в даній місцевості
характеризує ступінь “осілості” позичальника, стабільність його зв’язків
із зовнішнім середовищем. Місце роботи є значимим чинником, що визначає
фінансові потоки позичальника . Чим вище службове становище, займане
клієнтом, тим вище його рейтинг. Спеціальність по диплому характеризує
рівень спеціальної підготовки працівника. Сімейний стан є визначальним
моментом у мотивації клієнта. Перевага при кредитуванні віддається
позичальникам, що мають страховий поліс

“Фінансові показники”

Наявність пластикових карт свідчить про рівень добробуту і позитивному
іміджі власника. Вид картки якісно доповнює попередній показник.
Наявність цінних паперів говорить про активність клієнта на фондовому
ринку. Володіння нерухомістю характеризує позичальника з погляду його
забезпеченості і стабільності.

“Характеристика кредиту”.

Термін користування кредитом відбиває ризик,пов’язаний із процесами, що
можуть вплинути на виконання своїх зобов’язань позичальником перед
банком. Схема погашення характеризує адекватність реального використання
кредитів цілям, викладеним у заявці. Для банку з погляду ризиків
найбільш прийнятним є графік щомісячного погашення, як суми основного
боргу кредиту так і відсотків за користування кредитом.

Моральні якості”.

Комунікабельність відбиває ступінь відкритості клієнта для спілкування.
Заповзятливість свідчить про пристосованість до реально існуючих
зовнішніх факторів. Зовнішність і вигляд клієнта говорять про рівень
його статку і відповідному способі життя.

2.3 Форми забезпечення повернення банківських позик

Під формою забезпечення банківської позички слід розуміти конкретне
джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його
використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

В банківській практиці використовується два джерела погашення позичок –
первинні і вторинні. Для фінансове стабільних позичальників, які
належать до першокласних клієнтів банку, цілком достатньо закріпити в
кредитній угоді первинне джерело погашення позички. Але першокласні
клієнти не є домінуючими в загальній масі позичальників, тому в
більшості випадків банки змушені застосовувати, поряд з первинними, і
вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику, тобто
вимагати від позичальників певного забезпечення.

Схема 2.3.1

Форми забезпечення кредитів

picscalex950100090000032a0200000200a20100000000a201000026060f003a03574d4
64301000000000001002fe20000000001000000180300000000000018030000010000006
c0000000000000000000000350000006f0000000000000000000000e93a0000744500002
0454d4600000100180300001200000002000000000000000000000000000000701200007
81a0000c80000001f010000000000000000000000000000850c030082600400160000000
c000000180000000a0000001000000000000000000000000900000010000000eb0d00006
8100000250000000c0000000e000080250000000c0000000e000080120000000c0000000
1000000520000007001000001000000a4ffffff000000000000000000000000900100000
00000cc04400022430061006c00690062007200690000000000000000000000000000000
000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000
0001100dc5f11001000000040631100c060110052516032406311003860110010000000a
8611100246311002451603240631100386011002000000049642f3138601100406311002
0000000fffffffffc24d800d0642f31ffffffffffff0180ffff0180ef020180ffffffff0
000000000080000000800004300000001000000000000005802000025000000372e9001c
c00020f0502020204030204ef0200a07b20004000000000000000009f000000000000004
30061006c006900620072000000000000d8bf0470a060324f03fec6dc24d8002c48c9006
c6011009c3827310600000001000000a8601100a8601100e878253106000000d0601100f
c24d8006476000800000000250000000c00000001000000250000000c000000010000002
50000000c00000001000000180000000c000000000000025400000054000000000000000
0000000350000006f00000001000000dd978740858987400000000057000000010000004
c000000040000000000000000000000eb0d0000681000005000000020005700360000004
6000000280000001c0000004744494302000000ffffffffffffffffeb0d0000691000000
00000004600000014000000080000004744494303000000250000000c0000000e0000802
50000000c0000000e0000800e00000014000000000000001000000014000000040000000
3010800050000000b0200000000050000000c02c7025b02040000002e0118001c000000f
b020300010000000000bc02000000cc0102022253797374656d000000000000000000000
0000000000000000000000000000000040000002d010000040000002d010000040000000
20101001c000000fb02f0ff0000000000009001000000cc0440002243616c69627269000
00000000000000000000000000000000000000000000000040000002d010100040000002
d010100040000002d010100050000000902000000020d000000320a0f000000010004000
00000005c02c80220000900040000002d010000040000002d010000030000000000

Згідно із Законом України “Про заставу” застава – це спосіб забезпечення
будь-якого зобов’язання. При здійсненні заставних операцій банки
керуються законом “Про заставу”, Цивільним кодексом України та іншими
нормативними документами. Кредитор, котрий приймає заставу, має право
при невиконанні боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати
компенсацію з вартості заставного майна шляхом його реалізації.

Предметом застави можуть бути нерухомість, товарно-матеріальні цінності,
цінні папери, готова продукція, сировина, прибутки майбутніх періодів,
майнові права тощо. Предметом застави може бути будь-яке майно, яке
відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а
також цінні папери і майнові права.

Заставне майно мусить мати:

– високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;

– здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом терміну
користування позичкою);

– стабільні ціни;

– низькі витрати щодо зберігання і реалізації;

– легкий доступ для контролю.

Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату
процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж
розмір позички. Основні засади при кредитуванні під заставу:

– Базою для визначення обсягу кредиту, що надається під заставу, має
бути ліквідаційна вартість об’єкта застави;

– Базою для розрахунку ліквідаційної вартості об’єкта повинна бути його
ринкова вартість;

– Ліквідаційна вартість об’єкта завжди менша, ніж його ринкова вартість.

Одним із найефективніших способів забезпечення зобов’язань є іпотека –
застава нерухомості. Об’єкти нерухомості мають, як правило, значну
вартість. Крім того, вони пов’язані із землею, а отже, їх неможливо
сховати, таємно перемістити в інше місце чи якимось іншим способом
вивести з-під контролю заставодержателя. Позичальник одержує кредит на
тривалий період, причому має змогу зберегти за собою заставлену
нерухомість, не ризикуючи іншим майном. Кредитор же отримує
безпрограшний варіант відшкодування позики. Важливою передумовою іпотеки
є об’єктивна оцінка майна, вартість якого зазначається і в договорі, і в
заставній. Порядок оцінювання майна визначається, як правило, сторонами
договору про іпотеку.

Одним із фундаментальних принципів є необхідність державної реєстрації
іпотеки за місцем знаходження її предмета. Незареєстрована іпотека
недійсна. Державна реєстрація носить і публічний, відкритий характер Для
кожного цілісного об’єкта нерухомого майна у спеціальній установі
повинна вестися книга реєстрації прав на майно чи поземельна книга, де
записується все, що стосується речових прав на нього. Чинним
законодавством України не передбачено єдиного порядку реєстрації землі
та нерухомого майна. Повноваженнями з реєстрації різних видів
нерухомості наділені різні органи:

– місцеві ради, які видають Державні акти на право власності на землю;

– місцеві органи Держкомзему, які ведуть Земельний кадастр;

– місцеві відділення Бюро технічної інвентаризації (БТІ), які реєструють
будівлі;

– органи Фонду державного майна України, які реєструють зміну права
власності в процесі приватизації.

Іпотека може оформлятися у вигляді заставної – іменного цінного папера,
який засвідчує право власника вимагати виконання грошового зобов’язання,
забезпеченого іпотекою майна, а в разі його невиконання вимагати
звернення і стягнення на заставлене майно. Заставна дає змогу здійснити
своєрідну інтеграцію ринку нерухомості та фондового ринку.

Витрати на оцінку повної вартості і нотаріальне оформлення застави по
кредиту Позичальник бере на себе. Банк як забезпечення кредиту розглядає
наступні основні види забезпечення:

– договір застави майнових прав на внески фізичних осіб, ощадні і
депозитні сертифікати

– житлові будинки, квартири і гаражі;

– нерухомість, чи устаткування товари юридичних осіб;

– акції, облігації й інші цінні папери ;

– автотранспорт;

– будь-яке інше майно споживчого і виробничого призначення, крім окремих
видів майна, застава якого заборонений законом;

– поручительство фізичних і юридичних осіб . У цьому випадку банк
повинний чітко розуміти, що поручительство повинне бути обґрунтоване
розрахунком фінансового ліміту поручителя, при необхідності підкріплено
заставою майна поручителя.

У договорах застави необхідно обов’язково вказувати:

– П. І. П. позичальника;

– місце його проживання;

– суть забезпеченого заставою вимоги, його розмір і термін виконання
зобов’язань (відповідно до умов кредитного договору – сума кредиту,
термін повернення, розмір процентної ставки за користування кредитом і
термін сплати відсотків, розмір підвищеної процентної ставки і термін
сплати, розмір неустойки).

При прийнятті в заставу майна, останнє повинно бути застраховане, якщо
це передбачено чи законом договором. Якщо закладене майно залишається у
володінні Заставника, то останній зобов’язаний застрахувати його на
користь банку у страховій компанії за узгодженням з банком до висновку
кредитного чи договору до видачі кредиту. При висновку договору застави
рухомого майна обов’язково виробляється реєстрація такого забезпечення в
Державному реєстрі. При цьому реєстрація застави рухомого майна
виробляється за рахунок засобів Позичальника, що вказується в договорі
застави. При цьому необхідно зажадати від реєстратора Державного реєстру
виписку про чи наявність відсутності в ньому записів про закладене
рухоме майно Позичальника (Заставника).

Основні вимоги при оформленні договору застави:

1. Укладаючи договори застави, необхідно дотримувати вимоги ст. 11
Закону України “Про заставу” у частині обов’язкової згоди відповідних
органів на заставу майна (у тому числі вимога про узгодження договорів
застави майна з Фондом держмайна по підприємствах, що знаходиться в
процесі приватизації).

2. У договорі застави відбивати, що на вибір Банку у відповідності зі
ст. 20 Закону України “Про заставу” звертання стягнення на предмет
застави і його реалізація можуть бути зроблені шляхом відчуження у
власність Банку в рахунок погашення боргових зобов’язань.

3. Передбачати в договорах застави майна (за винятком договорів застави
товарів в обороті, а також нерухомості) наступні пункти:

а) У випадку порушення позичальником зобов’язань, забезпечуваних
договором застави, заставник зобов’язується передати майно
заставоутримувачу в заставу по акті прийому-передачі майна, що
підписується сторонами.

б) При заставі заставоутримувач зобов’язаний:

– уживати заходів, необхідні для збереження предмета застави;

– негайно повернути предмет застави

в) При заставі Заставоутримувачу надається право:

– користатися предметом застави;

– вимагати заміни предмета застави при виникненні загрози загибелі, чи
ушкодження зменшення вартості предмета застави, при відмовленні
заставника виконати ця вимога – достроково звернути стягнення на предмет
застави.

4. Документи по забезпеченню: при заставі квартири (житлового будинку)
фізичною особою:

1. Заява від клієнта.

2. Документ, що підтверджує право власності (договір купівлі-продажу,
договір доручення чи інший документ).

3. Технічний паспорт.

4. Справка-характеристика (з печаткою БТІ).

5. Реєстраційне посвідчення (з печаткою БТІ).

6. Договір страхування об’єкта нерухомості на користь банку і платіжне
доручення про сплату страхового внеску.

7. Рішення опікунської ради (якщо прописані неповнолітні).

8. Згода дружини (чоловіка) на передачу майна в заставу (нотаріально
засвідчена) або особиста присутність при заключні договору застави.

9. Якщо один з власників помер, необхідно надати нотаріусу свідоцтво про
смерть.

10. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій знаходиться
предмет іпотеки (рішення розпорядження) місцевих органів виконавчої
влади, державні акти на право користування землею.

11. Довідка з державної нотаріальної контори по місцю знаходження майна
про відсутність заборони на відчуження майна.

12. Акт експертної оцінки вартості об’єкту нерухомості (по окремій
вимозі банку.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банкові
належних до сплати рахунків за поставлені позичальником товари (виконані
роботи, послуги).

Забезпечення шляховими документами найчастіше використовується при
кредитуванні експортно-імпортних операцій.

У разі заставляння цінних паперів обов’язковою умовою є їх висока
ліквідність, тому банки в заставу приймають державні цінні папери і
папери відомих корпорацій.

Заставою можуть бути монети, зливки дорогоцінних металів, вироби із
золота, срібла, платини, коштовні камені та ін., але цей спосіб
забезпечення кредиту використовують рідко.

Гарантія як спосіб забезпечення кредиту – це зобов’язання третьої особи
погасити борг позичальника при настанні гарантійного випадку
(гарантійний випадок виникає тоді, коли позичальник сам не може погасити
заборгованість і проценти за кредит).Якщо гарантія надається юридичною
особою, то вона оформляється у вигляді гарантійного листа, де
вказуються:

• назва організації-гаранта;

• назва банку-кредитора;

• назва організації позичальника;

• розмір, термін, призначення кредит):

• процентна ставка за користування кредитом;

• номер поточного рахунку організації-гаранта і в якому банку цей
рахунок відкрию.

Банк, що обслуговує гаранта, оформляє відмітку про прийом гарантійного
листа і зобов’язується з поточного рахунку гаранта списати в порядку
встановленої черговості платежів відповідну суму боргу і проценти за
нею. Кредитування позичальника, забезпечене гарантією, здійснюється
після того, як банк-кредитор отримає гарантійний лист із відповідною
відміткою банку гаранта.

Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки (дод. 6) між
банком-кредитором та поручителем про відповідальність поручителя за
виконання на повну суму зобов’язань позичальника. Банк-кредитор перед
укладенням договору поруки ретельно аналізує фінансовий стан і
платоспроможність поручителя на основі документів, що подані
банку-кредиторові, а також довідкових та архівних даних.

Страхування кредитів проводиться комерційними банками з 1990 року у двох
формах:

• добровільне страхування відповідальності позичальників за непогашення
кредитів;

• добровільне страхування ризику непогашення кредитів.

У першому випадку страхувальником є позичальник, об’єктом страхування є
відповідальність перед банком, що видав кредит, за своєчасне і повне
погашення боргу і процентів за ним. У другому випадку страхувальник –
банк, а об’єкт страхування – відповідальність усіх чи окремих
позичальників перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту та
процентів за ним.

Перелік документів складає страховик. Основна мета подання документів –
визначення ступеня страхового ризику. Вивчивши клієнта, страховик
встановлює страхову премію (внесок) у відсотках до страхової суми і
залежно від терміну наданого кредиту. Договір страхування вступає в силу
після сплати страхової премії, яка найчастіше сплачується одноразово і
не пізніше дати видачі кредиту. Найбільш важливим моментом у страхуванні
є встановлення розміру відповідальності, яку бере на себе страховик,
визначення страхового випадку і відшкодування збитків.

2.4 Робота з проблемними кредитами

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються
при управління кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою
стикаються з проблемами неповернення кредитів.

Проблемними кредитами називають такі, такі, за якими своєчасно не
проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість
забезпечення, виникли обставини, за яких банк матиме сумнів щодо
повернення позики.

Проблемний актив це:

– Прострочена (2**7) і сумнівна (2*9*) кредитна заборгованість;

– Прострочена (2**9) і сумнівна (2480) процентна заборгованість на
активу.

– Прострочена вексельна заборгованість.

– Дебіторська заборгованість, яка виникла на основі договору, в т.ч. по
картковим рахунком з терміном прострочки більше 90 днів.

– Дебіторська заборгованість, яка виникла на основі договору з терміном
знаходження на балансі більше року.

– Виконані банком позабалансові зобов’язання (авалі, гарантії), за які
банку не надійну компенсація в термін, визначений договором.

Безнадійний актив – це актив степінь ліквідності якого оцінюється на
рівні, близькому до нуля і який відрізняється від інших активів за
наступними ознаками:

– В наявності є документи, що підтверджують факт визнання дебітора
банкротом.

– Є дані про відсутність дебітора (позичальник ховається чи знаходиться
в розшуку, позичальник являється недієздатним чи померлим, виїзд на ПМЖ
в іншу країну, ін.).

– Забезпечення відсутність або неліквідне.

Проблемними, насамперед, можуть стати кредити, ризик по яких є
підвищеним. Досвідчений працівник банку може ще на ранній стадії
помітити ознаки процесу фінансових труднощів, що зароджуються, та вжити
заходів до виправлення ситуації і захисту інтересів банку.

Сигнали раннього попередження про наявність фінансових труднощів у
позичальника.

1. Несвоєчасне виконання зобов’язань по позичці.

2. Втрата взаєморозуміння з клієнтом.

3. Не надаються нові дані для актуалізації рахунку фінансового стану,
виникають проблеми з перевіркою заставленого майна.

4. Погіршується становище в економіці галузі, де зосереджені джерела
доходів позичальника, як фізичної особи.

5. Хвороба (смерть) керівників підприємства, де працює позичальник.

6. Негативні зміни у поведінці, наприклад надмірна віддаленість від
справ підприємства, надмірні витрати, подружні проблеми (включаючи
розлучення), алкоголізм, схильність до азартних ігор.

7. Несподівані запити на представлення кредитів на необґрунтовані цілі.

8. Зміни у зовнішньому вигляді і іміджі клієнта.

9. Природні катаклізми (пожар, повінь).

10. Катаклізми, що є причиною дії людей.

11. Розслідування, що проводяться податковими органами, по відношенню до
клієнта чи підприємству з основним місцем роботи клієнта.

12. Повторні проблеми, які були успішно вирішені.

При наявності вказаних або схожих подій необхідно, щоб співробітник
відділу споживчого кредитування ініціював програму активного моніторингу
діяльності позичальника.

Під загальною сумою проблемної заборгованості в банку розуміють
заборгованість, що відображена на балансових рахунках простроченої та
сумнівної заборгованості, а також 50 % від суми заборгованості, що
відображена на рахунках пролонгованих позичок.

Потрібно уникати кредити:

– Бланкові.

– Позички під гарантію (забезпечені гарантійними листами чи гарантіями
клієнтів, що мають негативні кредитні історії, без забезпечення).

– Позички, забезпечені неліквідним майном чи майном заставодавця, повне
право власності якого викликає сумніви.

– Позички для купівлі нерухомості для наступного перепродажу чи
спекуляції.

Таблиця 2.4.1 Стадії обробки активів

Стадії обробки кредитуДіяВідповідальністьТермінМожлива група ризику1
стадія – Поточний контроль1. Бізнес (менеджер) проводить поточний
моніторинг активу.

2. При першому порушенні графіка погашення активу (процентів чи
кредиту), менеджер вносить заборгованість на рахунки прострочки, з цієї
дати активів переходить на 2 стадію обробки.Бізнес-менеджерПостійно з
моменту порушення графіка

12 стадія – Посилений контроль1. Бізнес фіксує порушення виконання
зобов’язань клієнта, встановлює причини порушення і на протязі місяця
здійснює дії щодо повернення активу.

2. У випадку відновлення графіка погашення заборгованості справа
переходить на 1 стадію обробки активу.

3. Якщо графік виконання зобов’язань продовжує порушуватися, керівник
бізнесу службовою запискою інформує керівника безпеки про виникнення
проблеми. З дати складання службової записки активів переходить на 3
стадію обробкиБізнес

Керівник бізнесу1 місяць

1

2

Бізнес кредитна адміністрація, що здійснює моніторинг активних операцій.

Менеджер – конкретний працівник Бізнесу.

На всіх стадіях обробки всі відповідальні особи заповнюють розділи
Паспорта проблемного кредиту.

Основою для списання проблемних кредитів за рахунок страхового резерву є
причини:

1. Визнання позичальника банкротом у встановленому законом порядку.

2. недостатність коштів, отриманих банком від реалізації заставленого
майна.

3. виникнення безнадійної заборгованості, що виникла в результаті
нездатності позичальника почати заборгованість у зв’язку з форс-мажором.

4. У випадку оголошення слідчими органами розшуку позичальника
(керівника позичальника) у порядку статтями Кримінального кодексу (якщо
на протязі 180 календарних днів з дня оголошення ризику місцезнаходження
цієї особи не встановлено).

5. При визнанні судом договорів недійсними з вини дебітора.

6. Визнання в судовому порядку позичальника пропавши безвісті чи
померлим.

7. За рішенням Правління банку – за рахунок страхового резерву з
прибутку.

У випадку продовження графіка погашення активу (процентів або кредиту)
Керівництвом регіонального підрозділу банку приймається рішення про
примусове стягнення заборгованості за допомогою:

– стягнення по виконавчому надпису.

– Стягнення через суд.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може
використовувати такі форми, як переуступлення права вимоги та
переведення боргу. Згідно зі ст. 197 Цивільного Кодексу в період дії
зобов’язань може відбуватися зміна кредитора або боржника. Кредитор
(банк) може передавати свої права за зобов’язаннями іншій особі,
оформивши це угодою про переуступлення прав вимоги. Переуступлення прав
вимоги оформляється письмовою угодою з повідомленням про це боржника.
Отже, можна згрупувати методи роботи банку з проблемними кредитами таким
чином:

1. Реабілітація.

2. Ліквідація.

Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану
заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення
кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів
позичальника.

Отже, банк повинен діяти швидко, без зволікань, щоб не опинитись у
довгій черзі організацій та установ (постачальників, податкової служби,
страхових організацій тощо), яким клієнт теж заборгував.

2.5 Кредитний ризик. Заходи щодо мінімізації втрат від кредитного ризику

Кредитна діяльність насамперед пов’язана з ризиком. Для того, щоб вміти
вибрати оптимальне співвідношення ризик/прибуток банки повинні вміти
визначати якісно ризиковий компонент.

В якості основних видів ризику, які бере на себе банк при здійсненні
операцій споживчого кредитування виступають кредитний ризик, портфельний
ризик і процентний ризик.

Портфельний ризик – це ризик, пов’язаний зі структурою кредитного
портфеля банку і структури забезпечення.

Процентний ризик – це невизначеність, пов’язана з часом і тенденціями у
зміні процентних ставок в майбутньому.

Кредитний ризик – ризик невиконання позичальником (контрагентом банку)
обов’язків по кредитним операціям, тобто ризик того, що виплата
позичальником процентів і кредиту буде проводитись з відхиленням від
умов кредитного договору, або взагалі не буде здійснюватись.

У процесі управління кредитним ризиком комерційного банку слід визначити
такі етапи:

— розробка цілей і завдань кредитної політики банку;

— створення адміністративної структури управління кредитним ризиком і
системи прийняття адміністративних рішень;

— вивчення фінансового стану позичальника;

— вивчення кредитної історії позичальника, його ділових зв’язків;
розробка і підписання кредитної угоди;

— аналіз ризиків неповернення кредитів;

— кредитний моніторинг позичальника і всього портфеля позичок;

— заходи з повернення прострочених і сумнівних позичок і з реалізації
застави.

До чинників, які збільшують ризик кредитних операцій комерційного байку,
належать:

— надмірна концентрація – зосередження кредитів в одному із секторів
економіки, виді кредиту;

— надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості
управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих
фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки та видів
кредиту:

— валютний ризик кредитного портфеля:

— структура кредитного портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням
потреб клієнтів, а не самого банку;

— рівень кваліфікації персоналу банку.

При визначенні ріння кредитного ризику враховуються:

— репутація клієнта;

— можливість клієнта щодо погашення боргу;

— капітал клієнта;

— умови, в яких знаходиться позичальник;

— застава.

Оцінка рівня ризику здійснюється у відповідності до порядку,
встановленого НБУ. Резерв на покриття можливих втрат банку по позичках
ділиться на резерви під стандартну й нестандартну заборгованість по
кредитним операціях. Резерви під нестандартну заборгованість формуються
по кредитним операціях, класифіковані як “під контролем”,
“субстандартні”, “сумнівні’’ й “безнадійні”.

Стандартні кредитні операції – це операції по яким кредитний ризик
незначний й складає 2 відсотки від чистого кредитного ризику.

Під контролем – це кредитні операції, за якими кредитний ризик
незначний, але є ймовірність його збільшення внаслідок несприйнятливих
обставин для позичальника. Ризик складає 5 процентів від чистого
кредитного ризику.

Субстандартні – це кредитні операції, за якими кредитний ризик значний
і, внаслідок несприйнятливих для позичальника обставин, може зрости.
Ризик складає 20 процентів від чистого кредитного ризику. Є ймовірність
несвоєчасного погашення заборгованості.

Сумнівні – це операції, за якими виконання зобов’язань позичальником у
певному обсязі, з врахуванням фінансового стану і рівня забезпеченості
під загрозою. Ймовірність повного погашення кредитної заборгованості
низька і складає 50 процентів від чистого кредитного ризику.

Безнадійні – це кредитні операції, при яких ймовірність виконання
зобов’язань позичальником практично відсутня. Ризик за такими операціями
дорівнює сумі заборгованості по операції.

Досвід роботи багатьох банків свідчить, що оптимальним можна вважати
кредитний портфель, в якому консолідована заборгованість за позичками
розподілена так:

– стандартні позички – 22 %;

– під контролем – 38 %;

– субстандартні – 30 %;

– сумнівні – 5 %;

– безнадійні – 5 %.

З метою розрахунку обсягу резерву, який створює банк для покриття
кредитного ризику, а також визначення чистого кредитного ризику банк
зобов’язаний здійснювати аналіз кредитного ризику.

НБУ встановив вимоги щодо визначення рейтингу клієнтів – “Положення про
порядок формування та використання резерву для покриття можливих збитків
по кредитним операціям комерційних банків”, яке затверджено постановою
Правління НБУ від 06.07.2000 № 279, де відображено основні критерії
оцінки кредитних ризиків.

Фінансовий стан позичальника визначається згідно внутрішній методиці
банку, яка відображає основні фінансові показники діяльності фізичної
особи. За результатами оцінки фінансовому стану позичальника
присвоюється певний клас:

• клас «А» — фінансова діяльність дуже добра і є можливість утримувати
її на такому рівні надалі;

• клас «Б» — фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає надто
великих перспектив;

• клас «В» — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка
тенденція до погіршення:

• клас «Г»— фінансова діяльність погана;

• клас «Д» — фінансова діяльність збиткова.

Погашення позичальником кредитної заборгованості по основному боргу і
процентах за користування кредитом рахується:

Гарним – якщо

– заборгованість за кредитом і відсотки по ньому погашаються у
встановлений термін чи з максимальною затримкою до семи календарних
днів;

– чи кредит пролонгований без зниження класу позичальника і відсотки по
ньому виплачуються у встановлений термін чи з максимальною затримкою до
семи календарних днів;

– чи кредит пролонгований зі зниженням класу позичальника до 90 днів і
відсотки по ньому виплачуються у встановлений термін чи з максимальною
затримкою до семи календарних днів;

Слабим – якщо

– прострочена заборгованість за кредитом складає від 8 до 90 днів і
відсотки по ньому виплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30
днів;

– чи кредит пролонгований зі зниженням класу позичальника на термін від
91 до 180 днів, однак відсотки виплачуються в термін чи з максимальною
затримкою до 30 днів;

Незадовільним – якщо

– прострочена заборгованість за кредитом складає більш 90 днів;

– чи термін повернення кредиту пролонгований зі зниженням класу
позичальника більш 180 днів.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків
класифікується за такими групами:

Таблиця 2.7.1

Погашення заборгованостідобреслабкенедостатнєФінансовий стан (клас)“А”

“Б”

“В”

“Г”

“Д”Стандартний

Під контролем

Субстандартний

Сумнівний

БезнадійнийПід контролем

Субстандартний

Сумнівний

Безнадійний

БезнадійнийСубстандартний

Сумнівний

Безнадійний

Безнадійний

Безнадійний

Способи (методи), які доцільно й необхідно застосовувати з метою
зниження ступеня кредитного ризику, можна поділити на зовнішні та
внутрішні зазначено на схемі 5.

Схема 2.7.2

picscalex960100090000032a0200000200a20100000000a201000026060f003a03574d4
64301000000000001009e020000000001000000180300000000000018030000010000006
c0000000000000000000000350000006f0000000000000000000000033e0000443000002
0454d4600000100180300001200000002000000000000000000000000000000701200007
81a0000c80000001f010000000000000000000000000000850c030082600400160000000
c000000180000000a0000001000000000000000000000000900000010000000a90e00006
a0b0000250000000c0000000e000080250000000c0000000e000080120000000c0000000
1000000520000007001000001000000a4ffffff000000000000000000000000900100000
00000cc04400022430061006c00690062007200690000000000000000000000000000000
000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000
0001100dc5f11001000000040631100c060110052516032406311003860110010000000a
8611100246311002451603240631100386011002000000049642f3138601100406311002
0000000fffffffffc24d800d0642f31ffffffffffff0180ffff0180ef020180ffffffff0
000000000080000000800004300000001000000000000005802000025000000372e9001c
c00020f0502020204030204ef0200a07b20004000000000000000009f000000000000004
30061006c006900620072000000000000d8bf0470a060324f03fec6dc24d8002c48c9006
c6011009c3827310600000001000000a8601100a8601100e878253106000000d0601100f
c24d8006476000800000000250000000c00000001000000250000000c000000010000002
50000000c00000001000000180000000c000000000000025400000054000000000000000
0000000350000006f00000001000000dd978740858987400000000057000000010000004
c000000040000000000000000000000a60e0000670b00005000000020003500360000004
6000000280000001c0000004744494302000000ffffffffffffffffaa0e00006b0b00000
00000004600000014000000080000004744494303000000250000000c0000000e0000802
50000000c0000000e0000800e00000014000000000000001000000014000000040000000
3010800050000000b0200000000050000000c02ee017b02040000002e0118001c000000f
b020300010000000000bc02000000cc0102022253797374656d000000000000000000000
0000000000000000000000000000000040000002d010000040000002d010000040000000
20101001c000000fb02f0ff0000000000009001000000cc0440002243616c69627269000
00000000000000000000000000000000000000000000000040000002d010100040000002
d010100040000002d010100050000000902000000020d000000320a0f000000010004000
00000007c02ef0120000900040000002d010000040000002d010000030000000000

Зовнішні способи зниження ступеня ризику здійснюються, по-перше, шляхом
адміністративного та економічного регулювання банківських ризиків з боку
держави, а, по-друге, банк здійснює передачу (повністю чи частково)
комусь іншому, наприклад, страховій компанії тощо.

Внутрішні способи досить різноманітні й реалізуються адекватними
внутрішньобанківськими засобами менеджменту і маркетингу.

Потрібно також наголосити, що на практиці комерційні банки
використовують не окремі способи (методи) зниження ступеня кредитного
ризику, а раціональну комбінацію (суперпозицію) їх, послуговуючись
відповідним інструментом, використовуючи економіко-математичні моделі та
методи, а також спираючись на власний досвід та Інтуїцію фахівців.

Ліміт може встановлюватися по кредитах окремим позичальникам, групі
однотипних позичальників, галузі господарства. Розрахунок ліміту
кредитування здійснюється на підставі фінансових показників позичальника
і прогнозування його майбутніх грошових потоків. Кредитна лінія — це
юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому
впродовж певного терміну позичку у межах узгодженої суми. Кредитна лінія
встановлюється при тривалих стосунках між банком і позичальником.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитних ресурсів серед
широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом
диверсифікації. Формуючи кредитний портфель, слід додержуватись певного
рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті
ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури.

У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик,
банку розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий
підхід виправданий, оскільки кредити є найбільш ризикованою частиною
активів банку і саме кредитний портфель значною мірою визначає загальний
рівень ризикованості активів.

При цьому може страхуватися відповідальність клієнта перед банком щодо
погашення кредиту. В цьому випадку клієнт подає до банку страхове
свідоцтво або інші документи, які підтверджують факт страхування
клієнтом кредитної операції.

Одним із найважливіших інструментів запобігання ризикам є кредитна
політика банку. Кредитна політика є фундаментом надійності та
прибутковості кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність
банку. Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру
кредитної політики.

Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має
підтримка оптимальної структури кредитного портфеля комерційного банку.

Ризик є джерелом прибутків і збитків у банківському бізнесі. Високі
прибутки, пов’язані з великим ризиком, можуть вплинути на
платоспроможність банку в майбутньому.

Отже, завдання банку – відпрацювати дійовий механізм страхування від
можливих втрат внаслідок ризикової діяльності.

ІІІ розділ. Шляхи покращення банківського кредитування фізичних осіб

Розділ 3.1 Розмежування функцій в кредитному процесі

Нині в переважній більшості банківських установ (особливо в структурних
підрозділах банків – філіях, відділеннях тощо) кредитний процес на всіх
його етапах здійснюється в межах одного кредитного підрозділу.

Досвід свідчить, що організаційна структура, за якої функції кредитного
процесу зосереджені в одному підрозділі, не здатна забезпечити
ефективної системи організації та внутрішнього контролю за проведенням
кредитних операцій – насамперед через відсутність розмежування функцій
аналізу та подальшого супроводження кредитних проектів.

Нещодавно Національним банком України розроблено проект Положення “Про
організацію операційної роботи банків” (надалі – Проект), який базується
на принципах розмежування функцій. Проект містить такі поняття, як
“фронт-офіс” та “бек-офіс”, які поки що не мають широкого застосування у
вітчизняній банківській практиці. Під фронт-офісом розуміють підрозділ
банку, який виконує роль його представника перед клієнтом та виступає
ініціатором операції. Структурний підрозділ, що забезпечує продовження
операції, розпочатої фронт-офісом шляхом здійснення реєстрації,
перевірки, звірки, обліку та контролю всіх операцій, у Проекті названо
бек-офісом.

Мета діяльності фронт-офісу – отримання прибутку, мінімізація впливу
ризиків фінансового ринку, протидія конкурентному середовищу,
підтриманні ліквідної позиції та розширення спектра банківських послуг і
банківських продуктів. Суб’єктами його діяльності є клієнти (юридичні та
фізичні особи), установи банків, небанківські установи, уряд.
Фронт-офіс, з огляду на результати роботи всіх підрозділів, відноситься
до центру прибутків. Він відповідає за розвиток банківських продуктів,
ліквідність і виконання нормативів.

Згідно з Проектом отримані від фронт-офісу документи працівники
бек-офісу перевіряють, реєструють вводять всю необхідну інформацію в
автоматизовану систему обробки даних і в подальшому контролюють
виконання операції.

Суб’єктами діяльності бек-офісу є підрозділи фронт-офісу, установи
банків, податкові, судові та правоохоронні органи, уряд, контрагенти,
статистичні органи тощо. Бек-офіс, з огляду на результати його роботи,
відноситься до центру витрат. Він забезпечує дотримання прийнятих
стандартів, виконання відповідних процедур обліку та контролю.

Банки повинні розробити такі процедури виконання операцій, за якими:

– відповідальність за облік і зберігання активів, санкціонування
операцій та прийняття зобов’язань, укладення угод, а також загальний
контроль за операціями й зобов’язаннями банку несли б різні особи;

– обов’язки розподілялися б таким чином, щоб ніхто не міг незаконно
привласнювати активи, давати недостовірні цапі про зобов’язання,
неправильно реєструвати операції;

– зобов’язання приймалися б згідно з намірами і повноваженнями
керівництва;

– дотримувалися б правила санкціонування, в яких зазначено межу
загальних і спеціальних санкцій, прізвище уповноваженої особи,
відповідальної за виконання певних повноважень, та визначено обставини,
за яких тим чи іншим посадовим особам надаються спеціальні (більші, ніж
зазвичай) повноваження.

Кредитний процес є досить специфічним і багатоетапним. На відміну від
інших операцій, виконання розпочатої фронт-офісом кредитної операції не
обмежується здійсненням реєстрації, перевірки, звірки, обліку та
відповідного контролю, воно потребує також спілкування із клієнтом,
регулярного моніторингу кредитного ризику шляхом аналізу діяльності
позичальника, відображеного у його фінансовій та бухгалтерській
звітності в процесі супроводження кредитного проекту. Відтак виникає
об’єктивна потреба у створенні, так би мовити, проміжної ланки –
мідл-офісу .

Для надання кредитних послуг на фронт-офіс могли б бути покладені такі
функції: залучення клієнтів, попередній розгляд кредитного проекту,
аналіз кредитоспроможності позичальника й ефективності проектів,
визначення ступеня кредитного ризику та формування кредитних пропозицій.
Залучення клієнтів окремим структурним підрозділом сприятиме нарощенню
обсягів кредитування та відповідно збільшенню доходів.

На зниження ефективності кредитних операцій впливає частина кредитних
проектів, які пройшли процедуру розгляду, але з різних причин не були
реалізовані (негативні результати аналізу, відхилення кредитним
комітетом пропозиції надати позичку тощо). Ретельніший, кваліфікованіший
попередній аналіз малоперспективного кредитного проекту фронт-офісом
мінімізує вірогідність його подальшого розгляду, що позбавить банк і
його фахівців від невиправданих витрат часу та коштів.

Однією з основних причин виникнення проблемних кредитів є помилки,
допущені фахівцями банку на стан аналізу кредитоспроможності потенційних
позичальників та їх проектів. Тому цілком логічним було б виконання
мідл-офісом функції контролю кредитних пропозицій, по даних
фронт-офісом. Тобто мідл-офіс проводить незалежне визначення
адекватності оцінки кредитного ризику зробленої фронт-офісом,
спеціалісти якого, розглядають проект, можуть проявити суб’єктивізм під
впливом безпосереднього спілкування з клієнтом. Таке вдосконалення
системи внутрішнього контролю за здійсненням кредитних операцій дасть
змогу знизити рівень проблемної заборгованості за позичками.

При розробці даної схеми організаційної структури кредитного процесу
враховано також іншу суттєву причину виникнення проблемної
заборгованості, а саме: невиконання фахівцями банку в ході супроводження
кредитного проекту всіх необхідних заходів. Аби запобігти цьому
обов’язки щодо супроводження проектів та контролю за виконанням
позичальниками умов договорів пропонується викласти на окремий
структурний підрозділ банку — мідл-офіс. Регулярний та незалежний
моніторинг ризиків на етапі супроводження кредитного проекту підвищить
ефективність контролю за ними.

Віднесення обліку кредитних операцій до функцій бек-офісу відповідає
принципам розподілу обов’язків. Такий розподіл має поліпшити систему
внутрішнього контролю операційним ризиком, а відтак – сприяти зниженню
рівня кредитного ризику.

Запропонована організаційна структура кредитного процесу, заснована на
розмежуванні функцій аналізу, супроводження кредитних проектів та їх
обліку між окремими структурними підрозділами, є дієвим засобом
підвищення ефективності кредитних операцій. З її упровадженням,
по-перше, очікується збільшення обсягу кредитних операцій, по-друге –
суттєво вдосконалиться система внутрішнього контролю за всіма
притаманними кредитним операціям ризиками, що в свою чергу дасть змогу
знизити їх рівень, а отже, поліпшити структуру кредитного портфеля та
зменшити частки проблемної заборгованості. Це сприятиме скороченню
витрат банків на формування резервів для відшкодування можливих збитків
за кредитними операціями

Висновки

Надання кредитів фізичним особам банками набуває широкого характеру. Щоб
уникнути помилок, банки повинні діяти відповідно до вимог: кредити
видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку.
Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від їх розмірів,
приймається колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом,
кредитною комісією тощо) і оформляється протоколом.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків
капіталу банків, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати
його восьмикратного розміру.

Кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством
України і Положенням Національного банку «При кредитуванням і
відповідного внутрішнього Положення.

Основну частину доходів банки одержують від кредитних операцій, у
здійсненні яких велику роль відіграє кредитний персонал.

Кредитування позичальників має здійснюватися додержанням комерційним
банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та
вимог НБУ щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.
Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою
банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги
кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на
одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та
кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими
формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким
фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50 %
номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку із кредитною
заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад
необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для
різних клієнтів він може бути різним.

Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником
кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк
повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника,
здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується
для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру
майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).У кредитному
договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і
погашення кредиту, форма забезпечення зобов’язань позичальника,
процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу,
права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення
кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів,
необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість
проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання
заставного майна тощо.

Дуже важливим в кредитній діяльності банку є планування і прогнозування.
Важливість прогнозу важко переоцінити, ураховуючи, що саме він є основою
для складання перспективних планів кредитної діяльності банку. Добір
методу прогнозування залежить від кількох важливих факторів:

• мети та завдань прогнозу;

• ступеня деталізації інформації про кредитну діяльність;

• обсягів прогнозу;

• періоду прогнозу (місяць, квартал, півріччя, рік і т. ін.).

За термінами планування кредитної діяльності розрізняють такі прогнози:

• оперативний (до 6 місяців);

• короткостроковий (на один рік);

• середньостроковий (до 5 років);

• довгостроковий, або перспективний (понад 10 років).

За видом подання прогнозних показників розрізняють такі прогнози:

• точковий, коли прогнозне значення подається у вигляді окремого
числового значення прогнозованого параметра;

• інтервальний, коли прогнозне значення подається у вигляді інтервалу,
до якого належить значення прогнозованого параметра;

• багатоваріантний, коли прогнозне значення подається у вигляді множини
можливих числових значень прогнозованого параметра.

Для вдосконалення діяльності банківської системи необхідні сприятливіші
умови кредитування. Доцільно розробити законопроект про кредитування, в
якому передбачити ефективний захист прав та інтересів кредиторів,
посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне
виконання ними зобов’язань; удосконалити порядок реалізації заставленого
манна з метою захисту інтересів кредиторів, стимулювати зростання
обсягів грошових вкладів населення для створення міцної клієнтської
бази.

Необхідно також удосконалювати банківський менеджмент, підвищувати
рівень професіоналізму кадрів, перепідготовки кадрів, використовуючи на
це асигнування комерційних банків і міжнародну технічну допомогу.

Дуже корисним для роботи банків може бути створення загальної системи
інформації щодо клієнтської бази, якою міг би користуватися будь-який
банк.

Слід також зауважити: для забезпечення успішної діяльності банку
необхідні політичні і інституційні реформи, які б зменшували негативний
вплив зовнішніх факторів на кредитну діяльність банків.

Останнім часом все більш важливого значення набуває споживче
кредитування населення, особливо іпотека. В розвинутих країнах схеми
надання кредитів населенню є, звичайно більш досконалими, орієнтовані на
довші терміни кредитування.

Потрібно створити механізм довіри клієнта банкові і навпаки. Фізичні
особи, маючи розрив між їхніми можливостями і бажанням купити, з радістю
беруть кредит в банках і особливо на довгі терміни. Банки, хоча і з
радістю отримують проценти за надані кредити, все ж ризикують. Отож,
схема надання кредитів потребує вдосконалення.

Список використаної літератури

1. Положення “Про кредитування”.

2. Закон України “Про заставу”.

3. Положення “Про порядок формування і використання резерву для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями”.

4. Керівництво по кредитним процедурам для обслуговування фізичних осіб.

5. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

6. Антонов Н. Г., Пессель М. А. Грошовий обіг, кредит та банк. – М.:
Фінстатінформ, – 1995.

7. Гроз’єан Р. К. Як працювати з банком. / Пер. з нім. Е. Кротова. – К.:
Основи, – 1999.

8. Вступ до банківської справи: Навч. Посібник. / Відп. ред. М. І.
Савлу. – К.: Лібра, – 1998.

9. Гроші, банки та кредит: у схемах та коментарях: Навч. посібник / За
ред. Б. Л. Луці ва. – Тернопіль: Вид-во “Карт-блант”, – 2000.

10. Збірник ситуацій з навчальної дисципліни “Банківські операції”.
Авт.: А. М. Мороз, М. Д. Олексієнко, М. Ф. Пудовкіна та ін.; Ред. О. П.
Бондаренко, – К.: КНЕІ, – 1999.

11. Шевченко Р. І. Кредитування і контроль: Навч. – метод. посіб. – К.:
КНЕІ, – 2002.

12. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. – 2-е вид., випр.
і дон. – К.: Знання. – 2002.

13. Головач А. В. Та ін. Статистика банківської діяльності: Навч. посіб.
– К.: МАУП, – 2001.

14. Гроші і кредит / Підручник / Ред. Б. С. Івасіва. – Тернопіль: в-во
“Карт-бланш”, – 2000.

15. Операції комерційних банків: Навч. посіб. – 2-е вид., дон. – Л.:
ЛБІНБУ, – 2001.

16. Банківські операції: Підруч. – 2-е вид., випр. і доп. / За ред. А.
М. Мороза. – К.: КНЕУ, – 2002.

17. Гриджук, Олійник. – Забезпечення кредитних зобов’язань у діяльності
банків. – К.: Істина, – 2001.

18. Лагутін – Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник. – 2-е
вид., – К.: Знання. – 2001.

19. Галас юк В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників //
Вісник НБУ, 2002 № 7, – с. 38-44.

20. Рябініна Л. Теорія і практика кредитних відносин в Україні // Вісник
НБУ – 2002 № 1, – с. 26-29.

21. Умутова І Оцінювання і прогнозування фінансового стану позичальника
// Банківська справа. – 2001. № 2. – с. 20-22.

22. Шелудько Н. М. Проблемні кредити і фінансова стійкість банківської
сфери // фінанси України, 2000, № 1, – с. 25-18.

23. Пуховкіна М. Основні напрямки регулювання кредитного ризику //
Вісник НБУ. = 2000. – № 4. – с. 20-24.

24. Карапетян Т. Кредитоспроможність позичальника та методи її оцінки //
Вісник НБУ. – 2000 № 8. – с. 30-35.

25. Пернарівський. Оцінка кредитоспроможності позичальника // Фінанси
України 2001 // Візник НБУ. – 2000. – № . с. 42-43.

26. Побединська В. Проблеми споживчого кредитування в Україні / Вісник
НБУ. – 2000. № 2. с. 42-43.

27. Чайка О. Шляхи зниження процентних ставок за банківськими кредитами
в Україні // Вісник НБУ. – 2002 – № 8. – с. 24-30.

28. Зітлінський, Тернавський ,Баранова. Оцінка кредитоспроможності
позичальника і ризику банку // Фінанси України. – 2001, № 2. – с.
91-102.

29. Березовик В. Проблеми правового регулювання кредитних операцій //
Вісник НБУ, 2001 – №7. – с. 29-30.

30. Галасюк. Оцінка кредитоспроможності позичальників. Що оцінюють? //
Вісник НБУ, – 2001. № 5, с. 54-56.

31. Голуб. Меморандум кредитної політики комерційного банку // Фінанси
України, 2001 № 12, с. 121-127.

32. Євнух. Банківський моніторинг кредитування нерухомості // Фінанси
України, – 2002, № 3. – с. 112-119.

33. Гуцаль І. Р. Процентні ставки за кредитами // Фінанси України. –
2002. – № 11. – с. 100-106.

34. Орел Д. В. Проблемні кредити комерційних банків ./ Актуальні
проблеми економіки. – 2002. – № 12. – с. 48-53.

35. Туник Г. М. Регулювання кредитної діяльності банку // Фінанси НБУ, –
2002 – № 4. – с. 119-125.

36. Стельник К. Підвищення ефективності кредитування // Вісник НБУ, –
2002. – № ст. 30.

37. Економіка. Фінанси. Право. – 2000. – № 9. – с. 33-37.

38. Закон і бізнес. – 2002. – 23 лист. – с. 30.

39. Вітлінський В. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська
справа, – 2001. – № 1. с. 13-17.

40. Корнієнко. Методика визначення пласту позичальника для розрахунку
розміру резерву відшкодування втрат за кредитними операціями // Вісник
НБУ, – 2000, – № 3, – с. 35-37.

41. Матвієнко, Ковальчук. Застава як засіб забезпечення банківських
кредитів // Банківська справа, – 2000, – № 5. – с. 45-48.

42. Кириченко. Іпотечне кредитування // Вісник НБУ. – 2002. – № 1. с.
33.

Додаток 1

ДокументСпівробітник відділу, який підготовив документКерівник відділу,
який підготовив документНачальник управління (департаменту), який
підготовив документЮридичний департаментГоловний бухгалтерЗамісник
керівника регіонального підрозділуКерівник регіонального
підрозділуКредитний договір і додаткові угоди до
нього++++-++Ордер-розпорядження+++-+++Договори, які забезпечують
кредитний договір (договір застави, договір поруки). Готує підрозділ,
який забезпечує активні операції++++-++Договір обліку
векселя+++–++Договір купівлі-продажу векселя+++–++Акт прийому-передачі
векселя+++–++При оформленні заборгованості векселями, додаткова угода
до кредитного договору або окремий договір про оформлення заборгованості
векселями++++-++Додаток 2

ЗАЯВКА НА ВІДКРИТТЯ КРЕДИТНОГО ЛІМІТУ

№_____________

Я,

прошу відкрити мені кредитний ліміт у вигляді кредитної лінії в сумі:

на термін ___________міс. Термін дії картки__________________

ВІДСОТКОВА СТАВКА__________________МІСЯЧНИХ.

ЦІЛЬ КРЕДИТУВАННЯ:

ЗАПЛАНОВАНИЙ ГРАФІК ПОГАШЕННЯ – У ВІДПОВІДНОСТІ ДО УМОВ НАДАННЯ
КРЕДИТНОГО ЛІМІТУ,

В ЯКОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОЖУ НАДАТИ:

ПРО СЕБЕ МОЖУ ПОВІДОМИТИ НАСТУПНЕ:

Адреса, _____________________________________________________

телефон :_____________________________

ВКАЖІТЬ РІК НАРОДЖЕННЯ; З ЯКОГО ЧАСУ ПРОЖИВАЄТЕ В ДАНІЙ МІСЦЕВОСТІ:
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
______________________________________________________

ЯКЩО ТЕРМІН ПРОЖИВАННЯ МЕНШЕ ТЬОХ РОКІВ, ТО ВКАЖІТЬ ПОПЕРЕДНЮ АДРЕСУ.

Паспортні дані серія номер

ким і коли виданий :

Прописка:

Місце роботи, яку посаду займаєте, телефон:

Стаж роботи на даному підприємстві:

Чи військовозобов’язаний:

Освіта:_______________________________________________________

Назва і рік закінчення учбового закладу, спеціальність по
диплому.________________________________________________________________
____________________________________________________________

Сімейний стан:________________________________________________

Діти:_________________________________________________________

НАЯВНІСТЬ РАХУНКІВ В БАНКУ (ЯКЩО “ТАК” – ВКАЖІТЬ: НОМЕР РАХУНКУ, ДАТУ
ОФОРМЛЕННЯ)

Чи е ви власником цінних паперів (якщо “Так” – вкажіть : яких і на яку
суму)

Чи є ви власником інших кредитних карток (якщо “Так” – вкажіть: назву
пластикової системи, вид картки, банк-емітент).

Платіжний щомісячний баланс сім’ї в доларовому еквіваленті

(середній показник за останні 3 місяці) Сукупний дохід сім’ї (відмітьте
на інтервал перекреслюванням квадратика, який відповідає рівню доходу

Вашої сім’ї):

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020