1. Охорона птахів.
2. Особливості органів кровообігу системи травлення птахів.
3. Ссавці – найдосконаліші тварини. Загальна морфофізіологічна
характеристика.
Охорона птахів.
Як уже зазначалося, птахи є для людини надзвичайно корисними хребетними.
Проте з кожним роком все більше видів птахів зменшується за чисельністю,
поширенням, багато які стають рідкісними або зовсім зникають на великих
територіях (на сьогодні повністю зникло близько 200 видів). Для того,
щоб запобігти зникненню птахів, їх треба охороняти. Мало занести той чи
інший вид на сторінки Червоної книги, прийняти закон про охорону тварин
або певних видів птахів – треба вивчати птахів, знати їхні потреби щодо
навколишнього середовища.
В Україні особлива увага приділяється охороні видів птахів, яких
занесено до Червоної книги України. Заради збереження багатьох рідкісних
і зникаючих видів створюються природні заповідники, заказники (напр.,
Чорноморський заповідник, заповідник «Лебедині острови», Липовецький
орнітологічний заказник, що на Черкащині). Рідкісних птахів розводять у
вольєрах і випускають потім на волю, у природні для них умови життя
(напр., так розводять деяких хижих птахів в Одеському зоопарку). Багато
робиться і для збереження звичного середовища їхнього проживання (напр.,
ліси, озера, болота, степи). Людина допомагає птахам, розвішуючи штучні
домівки, лаштуючи спеціальні платформи для пташиних гнізд. Важливо також
підгодовувати пернатих у скрутні часи, як-от узимку.
Більшість птахів є перелітними. Тому важливо розвивати міжнародне
співробітництво, щоб гніздових птахів України однаково добре охороняли в
усіх країнах, де вони зимують і куди перелітають.
З метою охорони птахів встановлюють суворо обмежені терміни полювання,
зокрема забороняється полювати на птахів під час їхнього розмноження.
Охороняють птахів в Україні, як і в інших країнах, не тільки державні
установи, а й громадські організації. Серед таких громадських
організацій найбільшою є Товариство охорони та вивчення птахів України
(при кафедрі зоології Національного університету ім. Т.Шевченка; поштова
адреса Товариства – м. Київ – 187, а/с 161), яке охоче співпрацює з
широкими верствами населення.
Особливості органів кровообігу системи травлення птахів.
Травна система птахів починається дзьобом. Дзьоби у різних видів птахів
розрізняються за формою та розмірами, їхня форма свідчить про характер
живлення птахів. Зубів у них немає, тому подрібнювати їжу вони можуть
дзьобом. Хижі птахи, наприклад, своїм гачкоподібним дзьобом розривають
здобич на дрібні шматки, які проковтують. Більшість птахів проковтує
свою їжу цілою.
У ротовій порожнині міститься язик, до неї відкриваються протоки слинних
залоз. Наприклад, дятел за допомогою свого язика, що досить далеко
висувається і має гострий твердий кінець, дістає комах та їхніх личинок
із довгих ходів, які вони роблять у деревині. Слина не тільки змочує їжу
і сприяє її проходженню до стравоходу, але й бере участь у травленні,
оскільки містить деякі травні ферменти.
Змочена слиною їжа з ротової порожнини переходить до стравоходу. У ньому
є характерне для птахів розширення – воло. У волі їжа деякий час
затримується і розмочується. Це важливо для тих птахів, які споживають
тверді корми (напр., зерно). У голубів у спеціальних залозах вола під
час годування пташенят утворюється так зване „пташине молоко” – піниста
білкова маса. Саме нею птахи годують своїх пташенят. Багато птахів
(напр., мартини, баклани, пелікани) у своєму волі переносить їжу з місць
годівлі до свого гнізда пташенятам. Із вола їжа потрапляє по нижній
частині стравоходу до шлунка.
Шлунок птахів складається з двох відділів. Спочатку їжа надходить до
залозистого шлунка. У ньому до їжі додається шлунковий сік, який
забезпечує подальше її перетравлення. Із залозистого шлунка їжа
потрапляє до м’язового шлунка. Він має товсті м’язові стінки, а його
поверхня вкрита зроговілою шорсткою плівкою. Завдяки скороченню м’язів
стінок шлунка, його шорсткому внутрішньому покриттю та камінцям, які
проковтують птахи, їжа, змочена травним соком, перетирається до
кашоподібного стану. Це прискорює її перетравлення. Цікаво зазначити, що
камінці у шлунку птахів компенсують відсутність зубів у ротовій
порожнині.
Птахи потребують великої кількості енергії для забезпечення сталої
високої температури тіла (до 42°С) та для польоту. Тому їжа у них
перетравлюється досить швидко: сухе зерно – за 2-3 години, а соковиті
ягоди проходять через травну систему птахів за півгодини. Ось чому вони
їдять часто і більшу частину свого часу проводять у пошуках їжі.
Всмоктування поживних речовин відбувається в кишечнику, до якого
надходить вміст шлунка. Кишечник закінчується клоакою.
У птахів є печінка та підшлункова залоза, які з’єднані протоками з
кишечником. кременються, що зменшує масу птаха.
В цілому, слід зазначити, що кишечник птахів порівняно з кишечником
плазунів вкорочений. Екскременти у кишечнику ^птахів не накопичу
Жравоносна система птахів характеризується наявністю чотирикамерного
серця, завдяки чому артеріальна кров не змішується із венозною. До усіх
органів, окрім легенів, надходить чиста артеріальна кров. Серце у птахів
відносно велике та здатне інтенсивно скорочуватися. Наприклад, у голуба
за стану спокою воно скорочується 165 разів за одну хвилину, а під час
польоту – 550 разів. Все це забезпечує птахам інтенсивний обмін речовин.
Температура тіла у птахів стала і в середньому дорівнює 42°С.
Порівняно із плазунами птахи мають досконалі механізми теплорегуляції: у
жарку погоду птахи здатні збільшувати віддачу тепла до навколишнього
середовища, а в прохолодну, навпаки, значно її зменшувати.
Загальний нарис будови ссавців
Шкіра ссавців, як і всіх хребетних, складається з епідермісу і власне
шкіри, або коріуму. Верхній (роговий) шар епідермісу в міру зношування
заміщається клітинами нижнього (мальпігіє-вого) шару. На місцях тіла,
особливо таких, що труться, епідерміс набуває значної товщини. В
підшкірній клітковині коріуму звичайно відкладається жир. У багатьох
видів жирові відклади досягають значної товщини. В одних випадках
товстий жировий шар шкіри служить захистом від холоду (кити, тюлені), в
інших — запасним поживним матеріалом (у звірів, що впадають у зимову
сплячку: ведмедів, барсуків, бабаків, ховрахів, кажанів та ін.). Похідні
шкіри — це різні рогові утворення: волосяний покрив, рогові щитки,
нігті, кігті, копита, роги.
В шкірі ссавців багато залоз. Є два основні типи шкірних залоз: сальні і
потові. Потові залози відіграють важливу роль у терморегуляції, бо
посилене потовиділення при перегріві тіла збільшує тепловіддачу і
призводить до охолодження тіла. Крім того, потові залози почасти
виконують функцію виділення продуктів життєдіяльності (піт складається з
води з розчиненими в ній солями і сечовиною). Сальні залози виділяють
шкірне сало для змащування шкіри й волосся. Видозміною потових залоз є
молочні залози. Потові і сальні залози багатьох ссавців (бобра, куниці,
скунса, тхора та ін.) перетворені в пахучі залози.
З шкірою тісно зв’язана добре розвинена у ссавців підшкірна мускулатура,
яка часто утворює майже суцільний підшкірний шар. Підшкірна мускулатура
зумовлює рухомість шкіри (посіпування, струшування і т. п.). У мавп і
людини підшкірна мускулатура редукувалася, але в ділянці лиця вона
складно диференціювалася і утворила мімічну мускулатуру.
Хребет (мал. 234) чітко розмежований на шийний, грудний, поперековий,
крижовий і хвостовий відділи. Характерною рисою хребта ссавців є
постійна, що дорівнює семи, кількість шийних хребців.
Як у всіх амніот, перші два шийні хребці представлені атласом і
епістрофеєм. Грудних хребців, до яких причленовуються ребра, звичайно
12—13; поперекових — 6—7; до складу крижів входить 1—10 хребців, з яких
лише 1—2 є справжніми крижовими. Кількість хвостових хребців варіює від
З до 49.
Череп ссавців має ряд особливостей. Нейральний череп (мал. 235) має
відносно великі розміри, що зв’язане з значним збільшенням головного
мозку. Окремі кістки, які входили до складу певних ділянок черепа
рептилій (група потиличних кісток, привушних та ін.), у ссавців, як
правило, зростаються між собою. Таким способом у ссавців, утворилася
одна непарна потилична кістка, парна кам’яниста (оз реітозит) та інші. У
ряду форм зростаються також тім’яні (кістки у копитних та ін.) і лобні
(у комахоїдних, рукокрилих, мавп і людини). Характерна для ссавців
барабанна кістка (оз іутрапісит), що утворює зовнішню стінку барабанної
порожнини; нерідко ця кістка здута у вигляді пухиря (у хижаків та ін.).
З’єднання нерухомими швами кісток черепної коробки відбувається дуже
пізно, як мине багато часу після народження. Цим забезпечується
можливість збільшення розмірів головного мозку, ріст і розвиток якого
триває і після народження. З хребтом череп з’єднується з допомогою двох
потиличних виростків, яким на атласі відповідають дві суглобові
поверхні.
Вісцеральний відділ черепа у ссавців значно перетворюється. Верхня
щелепа (мал. 236) складається з невеликих парних між-щелепних
(передщелепних) і сильно розвинених парних щелепних кісток. У мавп і
людини передщелепні і щелепні кістки зростаються. Нижня щелепа утворена
єдиною парною зубною кісткою. З нейральним відділом черепа нижня щелепа
зчленовується зовсім інакше, порівняно з тим, що спостерігається в інших
хребетних. У ссавців висхідна гілка нижньої щелепи має зчленівний
паросток (ргос. агіісиїагіз), за допомогою якого вона зчленовується з
лускатою кісткою (оз зяиатозит) — покривною кісткою скроневої ділянки
черепа.
Як показує історія розвитку, квадратна і зчленівна кістки, за допомогою
яких здійснювались зчленування нижньої щелепи з верхньою у нижчих
хребетних, у ссавців вийшли з складу щелеп, змістилися, подібно до
пуотапсІіЬиІаге (див. стор. 227) в порожнину середнього вуха і так само,
як і пуотапсІіЬиІаге, перетворились у слухові кісточки (див. мал. 236).
При цьому з квадратної кістки утворилося ковадло (іпсиз), із зчленівної
— молоточок (таїїеиз), а вже наявна в предків ссавців слухова
кісточка-стовпчик ви. дозмінилася в стременна (зіарез). Завдяки цьому
передача звукових хвиль від барабанної перетинки до внітрішнього вуха
стала досконалішою.
Кінцівки більшості ссавців мають загалом типову будову п’ятипалої
кінцівки. Проте в окремих групах, у зв’язку з пристосуванням до різних
способів пересування, кінцівки значно змінилися, а іноді й редукувалися.
Так, наприклад, у китоподібних передні кінцівки перетворені в ласти, а
задні — повністю атрофувалися. У кажанів передні кінцівки перетворені в
крила: пальці на кінцівках (крім першого) надзвичайно здовжені, і між
ними та тулубом натягнута тонка літальна перетинка.
Плечовий пояс у значній мірі редукований: у ньому зберігається
найчастіше тільки лопатка, хоч у ряду форм (кажани, кроти, мавпи) є
також і ключиці. Таз загалом мало відрізняється від таза плазунів.
Органи травлення характеризуються значною різноманітністю і часто —
вузькою спеціалізацією. Останнє зв’язане з пристосуванням до певної
поживи і до різних способів її добування.
Рот оточений м’ясистими рухливими губами, які беруть участь у
схоплюванні і утриманні поживи. Ротова порожнина поділяється на
переддвер’я і власне ротову порожнину. Переддвер’я знаходиться між
губами і зубами. В ротову порожнину, обмежену з боків м’якими
мускулистими щоками і відокремлену від носоглоткового ходу вторинним
твердим піднебінням, відкриваються протоки чотирьох пар великих слинних
залоз, що виділяють слину різного складу. Форма щелеп, розміри, форма і
ступінь рухомості язика — різноманітні. Так, наприклад, у мурашкоїда
щелепи дуже витягнуті і утворюють довгу трубку, що відкривається
невеликим отвором, через який висовується довгий червоподібний язик,
вкритий клейкою речовиною. Така будова щелеп і язика є пристосуванням
для виловлювання мурашок з мурашиних купзуби — змінюється другою
генерацією — постійними зубами (дифіодонтизм). Не змінюються лише
корінні зуби (моляри). У рукокрилих (кажани) зміни зубів взагалі не
буває (монофіодон-тизм). Зуби сидять в альвеолах на щелепах і звичайно
мають обмежений ріст. Проте в деяких груп ссавців (наприклад, у
гризунів) зуби, які дуже стираються, ростуть постійно. Кількість зубіз у
різних груп ссавців різна, але для кожної даної групи вона строго
постійна.
Шлунок у м’ясоїдних і всеїдних невеликий і звичайно не поділяється на
відділи; у рослинноїдних він дуже об’ємистий і часто поділений на кілька
спеціалізованих відділів. Наприклад, у жуйних шлунок складається з
рубця, сітки, книжки і сичуга (мал. 238). У кожному з цих відділів
пожива проходить певнийетап обробки. Власне кишечник (мал. 239)
характеризується чітким поділом на відділи, а також наявністю сліпої
кишки (непарного сліпого виростка товстої кишки) і довгої прямої кишки.
На кінці сліпої кишки в багатьох ссав-цівє сліпий виріст — червоподібний
відросток (аррепсііх). Анальний отвір відокремлений від сечостатевого.
Органи дихання побудовані дуже досконало і забезпечують високий рівень
газообміну, що є однією з умов гомойотермності. Великий бронх, що
входить у легеню, багаторазово галузиться на щораз дрібніші бронхи, аж
до найдрібніших бронхіол. Останні закінчуються пузирками з комірковими
стінками—альвеолами (мал. 240), сумарна поверхня яких обчислюється часто
багатьма десятками кв. метрів. В альвеолах і відбувається газообмін. Акт
дихання здійснюється завдяки ритмічним стискуванням і розширенням
грудної клітки з допомогою ребрової мускулатури, а також завдяки
скороченням і розслабленням грудочеревної перепони —
діафрагми—мускулистої перегородки, що відокремлює грудну порожнину від
черевної.
Кровоносна система ссавців дуже подібна до кровоносної системи птахів
(мал. 241). У ссавців серце також чотирикамерне, змішування венозної і
артеріальної крові не буває ні в серці, ні в спинній аорті, бо і в
ссавців одна з дуг аорти, яка виходить з правого (венозного) шлуночка,
редукується. Збережена друга дуга аорти, що виходить з лівого шлуночка
(мал. 242), у ссавців (на відміну від птахів) повертає вліво (ліва дуга
аорти).”
Нервова система ссавців найвище розвинеча порівняно з усіма іншими
хребетними. Великі півкулі головного мозку досягають величезних розмірів
(мал. 243), причому збільшилися вони не внаслідок розростання смугастих
тіл, як це було у птахів, а внаслідок прогресивного розвитку сірої
мозкової речовини в покритті півкуль, тобто за рахунок кори переднього
мозку (див. мал. 243). Ця кора являє собою новий плащ (пеораПіит),
незначний зачаток якого був іще в рептилій у їх старому плащі
(агсЬіраИіит). Неопаліум містить вищі чутливі і рухові центри, а також
асоціативні центри, з якими зв’язана вища нервова діяльність ссавців,
надзвичайно складна і різноманітна. У нижчих ссавців кора гладка, у
більш високоорганізованих — кора утворює звивини і борозни, які
збільшують її площу.
Середній мозок поділений на чотири горби (чотиригорбикове тіло). Передні
горби є зоровими центрами, задні — слуховими. Мозочок дуже розвинений.
Органи чуттів. Орган слуху дуже складний. У ньому є три відділи:
внутрішнє, середнє і зовнішнє вухо. Апарат внутрішнього вуха, що
сприймає звукові коливання (завитка з її кортієвим органом), винятково
складно збудований. У середньому вусі (в барабанній порожнині)
розміщуються вже описані вище (стор. 255; три слухові кісточки, які
забезпечують передавання коливань барабанної перетинки у внутрішнє вухо.
Зовнішнє вухо являє собою слуховий прохід, що відкривається одним кінцем
назовні; другий його кінець, що приєднується до барабанної порожнини,
затягнутий барабанною перетинкою. У більшості звірів є також вушна
раковина, яка служить рупором для вловлювання звукових хвиль. Орган нюху
у більшості звірів є основним органом орієнтування в навколишньому
середовищі і тому винятково високо розвинений. Органи смаку представлені
складно збудованими смаковими пупками, розміщеними переважно на язику.
Органи зору —очі — за рядом деталей трохи простіше збудовані, ніж очі
птаха.
Органи виділення. Нирки — вторинні (теіаперпгоз); сечоводи впадають у
сечовий міхур, від якого відходить сечовипускний (сечостатевий) канал.
Органи розмноження. Яєчники і сім’яники — парні.
Сім’япроводи, (вольфові канали), які відходять від сім’яників, впадають
у початковий відділ сечостатевого каналу (мал. 244). У самок яйцепроводи
(мюллерові канали) диференціюються на три відділи: фалопієву трубу
(власне яйцепровід), матку і піхву. У плацентарних обидві піхви
зростаються. Матки (мал. 245) в одних ли- . шаються парними (подвійна
матка) і відкриваються в загальну піхву самостійними отворами (деякі
гризуни,слони); в інших матки зростаються (частково або повністю) і
відкриваються в піхву загальним отвором. При частковому зростанні
утворюється або двороздільна матка (миші, свині), або дворогова (багато
хижаків, копитні та ін.); при повному зростанні — проста (деякі кажани,
мавпи, людина). Запліднення внутрішнє.
Розвиток. Усі вищі звірі є живородящими. Зародок розвивається в матці.
Надзвичайно дрібні (не більше ніж 0,2 мм) яйця ссавців бідні на жовток;
живиться зародок з материнського організму.
Зв’язок плода з тілом матері здійснюється з допомогою особливого органу
— плаценти.
При розвитку ссавців утворюються описані вище (див. стор. 235) амніон,
алантоїс і серозна оболонка. Серозна оболонка у ссавців має на своїй
зовнішній поверхні численні ворсинки і називається хоріоном (мал. 246).
Стінка алантоїса зростається з хоріоном, причому в хоріон і його
ворсинки проникає багато кровоносних судин алантоїса. А хоріон;
якнайтісніше зв’язується з слизовою оболонкою матки і разом з нею
утворює дитяче місце, або плаценту, через яку живиться зародок з
материнського організму.
Після народження маля вигодовується молоком матері.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
