2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСІТЕТ
Кафедра обліку та аудиту
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
«ВИДИ, ФОРМИ ТА МЕТОДИ ВНУТРІШНЬОГО БАНКІВСЬКОГО КОНТРОЛЮ»
2009 р.
ПЛАН
Вступ
1. Форми, види та методи внутрішнього банківського контролю.
2. Внутрішній аудит
3. Звязок між внутрішньобанківським контролем та внутрішнім аудитом
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Аудит виник у економічно розвинених країнах як послуга високо
кваліфікованих фахівців із бухгалтерського обліку та аналізу щодо
підтвердження публічної звітності корпорацій. В Україні потреба в ньому
назріла водночас зі здобуттям державної незалежності та переходом на
ринкові засади господарювання. Проте на противагу зовнішньому аудиту,
який стрімко почав розвиватися, внутрішньому аудиту підприємств майже не
приділяється увага. Однак в українській банківській практиці наявність
служби внутрішнього аудиту в банківській установі є обов’язковою умовою
отримання ліцензії на здійснення банківської діяльності. І навіть у 2001
р. з’явився Всеукраїнський інститут внутрішніх аудиторів України.
1. Внутрішній банківський контроль
Внутрішній банківський контроль – це сукупність процедур, які
забезпечують дотримання положень внутрішніх і зовнішніх нормативних
актів при здійсненні операцій банку та достовірність і повноту
інформації.
Внутрішній банківський контроль поєднує в собі бухгалтерські та
адміністративні (внутрішні) контролі.
Система внутрішнього банківського контролю, як і всі інші процедури
банку, має бути чітко документована. Документація за процедурами
внутрішнього банківського контролю (у паперовій або електронній формі)
повинна бути доступною для користування працівниками банку.
1.1 Бухгалтерський контроль
[В абзаці першому підпункту 2.3.1 деякі слова виключено згідно з
Постановою Правління Національного банку України N 56 від 18.02.2004 р.]
Бухгалтерський контроль – це сукупність процедур, що дають змогу
забезпечити збереження активів банку та достовірність звітності, що
складається службою бухгалтерського обліку на основі даних, отриманих
від операційних підрозділів. Вони включають:
– заходи щодо забезпечення безпомилкового відображення операцій
відповідно до їх економічної суттєвості;
– продуктивність системи документообороту;
– наявність при керівництві в роботі операційних процедур, які
передбачає бухгалтерський контроль.
Бухгалтерський контроль може бути попереднім, поточним та подальшим
(який здійснюється після відображення операції в обліку) і повинен
надати можливість впевнитися в тому, що:
[В абзац шостий підпункту 2.3.1 внесено зміни згідно з Постановою
Правління Національного банку України N 56 від 18.02.2004 р.]
– операції проведені тільки за загальним та/або спеціальним дозволом
керівника банку;
[В абзац сьомий пункту 2.3.1 внесено зміни гідно з Постановою Правління
Національного банку України N 422 від 06.11.2006 р.]
– операції відображені та оцінені згідно з вимогами облікової політики
банку;
– система аналітичного обліку дає змогу відстежувати використання
ресурсів та рух активів банку;
– розпорядження активами здійснюється лише в межах встановлених
повноважень;
– інвентаризація активів та зобов’язань (балансових та позабалансових)
проводиться з певною регулярністю, а виявлені недоліки усуваються
належним чином.
Попередній контроль передбачає перевірку відповідності операції вимогам
законодавства України, наявності відповідних дозволів і лімітів.
[Підпункт 2.3.1 доповнено абзацом дванадцятим, у зв’язку з чим абзаци
дванадцятий – дев’ятнадцятий вважається відповідно абзацами тринадцятим
– двадцятим, згідно з Постановою Правління Національного банку України N
56 від 18.02.2004 р.]
Порядок проведення попереднього, поточного та подальшого контролю
визначається банком (службою бухгалтерського обліку) самостійно. Тобто
банк самостійно встановлює перелік операцій, які вимагають додаткового
контролю, визначає обсяг та частоту перевірок окремих ділянок роботи
працівників бухгалтерської служби, порядок здійснення логічного та
арифметичного контролю за достовірністю звітності.
[В абзац тринадцятий підпункту 2.3.1 внесено зміни згідно з Постановою
Правління Національного банку України N 56 від 18.02.2004 р.]
Попередній, поточний контроль здійснює працівник банку, який, виходячи
зі змісту документів, наданих в електронному або паперовому вигляді,
перевіряє правильність їх оформлення і наявність порушень процедур
бухгалтерського обліку.
[В абзац чотирнадцятий підпункту 2.3.1 внесено зміни згідно з Постановою
Правління Національного банку України N 56 від 18.02.2004 р.]
Після здійсненої перевірки документ підписується працівником банку.
Працівники банку, які підписали будь-який грошово-розрахунковий
документ, не маючи на те права, несуть відповідальність згідно з
законодавством України. У такому ж порядку несуть відповідальність
працівники банку, які мають право підпису, у разі перевищення ними своїх
повноважень.
[В абзаці шістнадцятому пункту 2.3.1 деякі слова виключено гідно з
Постановою Правління Національного банку України N 422 від 06.11.2006
р.]
Якщо операції за рахунками підлягають додатковому контролю, виконавець
передає необхідні документи контролюючому працівникові. Контролюючий
працівник, перевіривши правильність оформлення операції, підписує їх.
Після додаткового контролю документ передається виконавцю для
відображення операції за відповідними рахунками.
Головні бухгалтери банків, їх заступники, начальники відділів та інші
працівники, на яких покладено обов’язки подальшого контролю, повинні
систематично проводити перевірки стану обліково-операційної роботи.
У процесі подальших перевірок з’ясовуються причини порушень правил
здійснення операцій і ведення бухгалтерського обліку. За результатами
перевірок вживаються заходи щодо усунення виявлених порушень та їх
недопущення в майбутньому.
Склад працівників, які залучаються до проведення подальших перевірок,
крім працівників, що займаються попереднім, поточним контролем,
заступника головного бухгалтера і начальників відділів, визначається
головним бухгалтером, виходячи з обсягу операцій у банку.
[В абзац двадцятий підпункту 2.3.1 внесено зміни згідно з Постановою
Правління Національного банку України N 56 від 18.02.2004 р.]
1.2 Адміністративний (внутрішній) контроль
Адміністративний (внутрішній) контроль – це сукупність процедур, згідно
з якими керівник банку делегує свої повноваження, зокрема такі:
[В абзац другий пункту 2.3.2 внесено зміни гідно з Постановою Правління
Національного банку України N 422 від 06.11.2006 р.]
– збереження цінностей та активів;
– безпека працівників банку;
– ефективність, продуктивність та безпека процедур обробки інформації;
– наявність процедур, які чітко розмежовують завдання та
відповідальність служб і працівників банку.
Адміністративний (внутрішній) контроль включає попередній, поточний та
подальший контроль, та передбачає перевірку правильності фінансової
операції до та після її проведення з метою забезпечення її відповідності
встановленим правилам.
[Абзац сьомий підпункту 2.3.2 доповнено згідно з Постановою Правління
Національного банку України N 56 від 18.02.2004 р.]
Адміністративний (внутрішній) контроль дає змогу виявити ризики і вжити
ефективних заходів щодо них.
До системи адміністративного контролю належать такі елементи:
– організаційна структура банку;
– методи закріплення повноважень та обов’язків;
– методи контролю, що застосовуються керівником для проведення
моніторингу результатів роботи, включаючи внутрішній аудит;
[В абзац дванадцятий пункту 2.3.2 внесено зміни гідно з Постановою
Правління Національного банку України N 422 від 06.11.2006 р.]
– принципи та практика у сфері трудових ресурсів;
– система бухгалтерського обліку;
– принципи бухгалтерського обліку та процедури контролю.
Таким чином, структура адміністративного контролю складається з
організаційної схеми та всіх прийнятих керівником принципів і процедур.
[В абзац шістнадцятий пункту 2.3.2 внесено зміни гідно з Постановою
Правління Національного банку України N 422 від 06.11.2006 р.]
Адміністративний контроль передбачає розподіл повноважень між
працівниками банку таким чином, щоб жоден працівник банку не зміг
зосередити в своїх руках всі необхідні для здійснення повної операції
повноваження (прийом, оплата, зберігання).
[В абзац сімнадцятий підпункту 2.3.2 внесено зміни згідно з Постановою
Правління Національного банку України N 56 від 18.02.2004 р.]
Для цього операційний цикл будь-якої операції має передбачати такі
етапи:
– дозвіл на операцію;
– облік;
– здійснення платежів;
– контроль операцій;
[Абзац двадцять другий підпункту 2.3.2 викладено у новій редакції згідно
з Постановою Правління Національного банку України N 56 від 18.02.2004
р.]
– аудит дотримання правил та процедур проведення операцій та їх
бухгалтерського обліку.
[Підпункт 2.3.2 доповнено абзацом двадцять третім згідно з Постановою
Правління Національного банку України N 56 від 18.02.2004 р.]
2. Внутрішній аудит
Деякі дослідники вважають, що створена система внутрішнього аудиту дає
змогу:
– уникнути суперечок між партнерами, особливо в ситуаціях з угодами про
розподіл прибутку, можливо, якщо бухгалтерські рахунки будуть піддані
об’єктивному аналізу зі сторони аудитора;
– усунути конфлікти між власниками, кредиторами та іншими групами людей,
які представляють звітність, де може бути зроблено умисні помилки,
можливо, якщо перед цим буде проведено незалежний аналіз аудитором чи
аудиторською фірмою;
– у разі появи нового партнера вся процедура підписання договорів,
контрактів значно полегшиться, якщо бухгалтерські рахунки, доступні для
вивчення, будуть попередньо проаналізовані незалежною людиною-аудитором»
.
Отже, говорячи про внутрішній аудит, маємо на увазі організовану на
підприємстві, діючу в інтересах керівництва та (або) власників і
регламентовану внутрішніми нормативними актами систему контролю за
дотриманням запровадженого порядку ведення бухгалтерського обліку,
складання та подання звітності, внутрішнього її аналізу та надійністю
функціонування всієї системи внутрішнього контролю .
На нашу думку, можна виокремити низку типових функцій, притаманних
внутрішньому аудиту, незалежно від особливостей діяльності підприємства,
на якому він провадиться.
Як правило, функції внутрішнього аудиту складаються: з контролю за
функціонуванням та організацією систем бухгалтерського обліку і
внутрішнього контролю. Контроль за організацією систем бухгалтерського
обліку і внутрішнього контролю – це виконання частини функцій
керівництва підприємства. Служба внутрішнього аудиту, як правило,
відповідає перед керівництвом підприємства за постійне спостереження та
контроль за функціонуванням цих систем. Фахівці служби внутрішнього
аудиту надають рекомендації з удосконалення цих систем; експертизи
фінансової та оперативної інформації, огляду коштів, які
використовуються для ідентифікації, виміру, класифікації та
інформування; підготовки оглядів ефективності діяльності підприємства,
включаючи нефінансові засоби керівництва; контролю за дотриманням
українського законодавства і виконанням всіма підрозділами підприємства
його внутрішньої політики щодо здійснення діяльності .
Функції внутрішнього аудиту полягають у поліпшенні контролю всередині
підприємства та виконанні захисної ролі, пов’язаної зі зберіганням
активів, отриманням точної інформації про наявність майна власника.
Виходячи з наведених функцій внутрішнього аудиту, можна визначити його
предмет, який полягає у вивченні економічних, організаційних та
інформаційних характеристик суб’єктів господарювання з метою недопущення
будь-яких відхилень та підвищення ефективності господарювання .
Об’єкти внутрішнього аудиту можуть бути різними залежно від особливостей
економічного суб’єкта і вимог його керівництва або власника.
Ефективна діяльність служби внутрішнього аудиту дасть змогу зовнішньому
аудитору змінювати характер і термін виконання та скорочувати обсяги
аудиторських процедур, але не може привести його до повного невиконання
раніше запланованих процедур перевірки.
Якщо зовнішній аудитор має намір використати результати роботи
внутрішнього аудитора, він повинен оцінити і перевірити його діяльність,
щоб підтвердити відповідність роботи внутрішнього аудитора завданням
зовнішнього аудиту підприємства. Така оцінка може містити наступні
пункти:
– внутрішній аудит проводиться особами, які мають відповідний рівень
професійної освіти, досвіду і компетенції, а робота помічників належним
чином контролюється, аналізується і документально оформлюється;
– внутрішні аудитори дістали необхідні аудиторські докази для формування
на розумній основі аудиторських висновків;
– виходячи з конкретних обставин, внутрішні аудитори зробили адекватні
висновки; кожен звіт реально висвітлює результати фактично виконаних
робіт;
– усі нестандартні питання або винятки з правил внутрішні аудитори
виявили і належним чином розв’язали.
Внутрішній аудит може стати одним із основних інструментів підвищення
ефективності управління підприємствами різних організаційно-правових
форм, структурна побудова якого потребує подальшого дослідження. Адже,
як свідчить практика банківських установ, де наявність управління
внутрішнього аудиту обов’язкова, за допомогою саме цього виду контролю
значно збільшується ефективність діяльності всієї установи в цілому.
3. Зв’язок між внутрішньобанківським контролем та внутрішнім аудитом
Внутрішній аудит – це незалежний підрозділ, який не бере участі у
виконанні операцій, а періодично здійснює перевірки та оцінює:
– адекватність і ефективність заходів та системи внутрішнього контролю;
– управління ризиками та кредитним і інвестиційним портфелем;
– повноту, своєчасність і достовірність фінансової та іншої звітності;
– дотримання принципів і внутрішніх процедур обліку;
– відповідність регулятивним вимогам.
Створення ефективної системи внутрішнього банківського контролю
досягається шляхом оптимізації взаємовідносин та обміну інформацією між
внутрішнім контролем, зовнішніми та внутрішніми аудиторами банку.
Висновок
Система внутрішнього контролю також потребує постійного моніторингу і
оцінки ззовні з метою виявлення та усунення наявних недоліків і
підвищення ефективності діяльності. Оцінювання здійснюється, наприклад,
службою внутрішнього аудиту або зовнішнім аудитором. При цьому
оцінювання не входить у систему внутрішнього контролю, оскільки це
призводило б до конфлікту інтересів оцінюючого суб’єкта.
Усі зазначені процедури контролю переслідують одну і ту ж головну мету:
захист кредитної організації від несприятливих подій. При цьому кожна
служить своїй підцілі: попередженню, запобіганню, виявленню
несприятливих подій і оцінці системи. Тому відсутність якої-небудь з них
знижує загальну ефективність системи внутрішнього контролю.
Отже, можна зробити висновок, що з метою подальшого розвитку складових
банківської системи необхідним є створення ефективної системи
внутрішнього контролю, першим кроком до побудови якої є чітке визначення
його мети і цілей.
Список використаних джерел
1.http://www.referat.lutsk.ua
2. http://ukrref.com.ua
3. http://ua.textreferat.com
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
