.

Адміністративна відповідальність

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 6005
Скачать документ

22

Содержание

Вступ 3

1. Адміністративне правопорушення 4

2. Склад адміністративного правопорушення 9

3. Адміністративна відповідальність 16

Висновок 22

Список використаної літератури 23

Вступ

Ключове місце у правовому забезпеченні адміністративної реформи посідає
адміністративне право — найважливіша фундаментальна галузь правової
системи України. Воно базується на положеннях Конституції України,
законодавчих актах Верховної Ради, актах Президента та Уряду країни,
актах центральних і місцевих органів державної виконавчої влади і тісно
пов’язано з теоретичними положеннями таких суміжних юридичних дисциплін,
як теорія держави і права, конституційне (державне) право, цивільне
право, кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія, трудове
право та інших.

Адміністративне право органічно пов’язано з виконавчою владою та
державним управлінням. Воно виступає обов’язковим інструментом, за
допомогою якого здійснюється реалізація державної виконавчої влади у
формі державного управління. Його норми є правовою основою побудови й
ефективного функціонування найбільш активної та потужної державної
підсистеми — апарату державного управління.

Безпосередньо нормами адміністративного права встановлюються
державно-владні управлінські правовідносини та закріплюються права і
обов’язки громадян, а також інших суб’єктів, що не мають владних
повноважень, у відношеннях з представниками держави; встановлюються
організаційні та правові засади функціонування всієї системи державної
адміністрації; здійснюється розподіл повноважень між органами державного
управління та їх структурними одиницями; визначаються принципи, методи,
форми державно-управлінської діяльності.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою
адміністративно-правового регулювання є встановлення і регламентація
таких взаємовідносин громадян, якими кожній людині має бути гарантовано
реальне додержання і охорона у сфері виконавчої влади належних їй прав і
свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод у випадках їх
порушення.

В адміністративному праві традиційно виділяють дві частини — Загальну та
Особливу.

Загальна частина адміністративного права об’єднує норми, якими
закріплюються основні принципи державного управління, регулюється
правове положення його суб’єктів, визначаються методи та форми
виконавчо-розпорядчої діяльності, встановлюється адміністративна
відповідальність, регламентуються процесуально-процедурні питання у
сфері державного управління.

Особлива частина адміністративного права об’єднує норми, якими
закріплюються правові основи виконавчо-розпорядчої діяльності держави в
адміністративно-політичній сфері, в сферах економіки і
соціально-культурного будівництва, підприємництва, міжгалузевого
управління, а також забезпечення законності в державному управлінні.

Зміст Загальної та Особливої частин адміністративного права
взаємозалежні і складають єдине ціле.

1. Адміністративне правопорушення

Поняття адміністративного правопорушення. Правопорушення, як це випливає
з самого терміна, є порушенням права, акт, що суперечить праву, його
нормам, закону. Скоїти правопорушення — означає порушити право.

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дійсності завжди конкретне
і має риси, що дозволяють розмежовувати кримінальні правопорушення
(злочини), адміністративні правопорушення, порушення цивільного,
трудового законодавства тощо.

Конкретність кожного правопорушення полягає в тому, що воно здійснюється
конкретною особою, у певному місці, у певний час, порушує конкретну
норму конкретної галузі права, характеризується точно визначеними
ознаками.

Вивчення правопорушень та інших правових явищ, які з ними пов’язані,
належить до найважливіших завдань будь-якої правової галузі. Не є
винятком щодо цього й адміністративне право, більше того, тільки
адміністративне й кримінальне законодавство містять статті, в яких
закріплене поняття відповідного правопорушення. У Кримінальному кодексі
України це ст- 7 “Поняття злочину”, в Кодексі України про
адміністративні правопорушення — ст. 9 “Поняття адміністративного
правопорушення”.

У законодавстві інших галузей права подібних статей немає. Тому
визначення відповідних видів правопорушень можна знайти лише в науковій
літературі.Загальне поняття адміністративного правопорушення, як вже
зазначалося, дає ст. 9 Кодексу України про адміністративні
правопорушення. В ній розкривається його матеріальний зміст, юридична
природа і соціальна сутність, а також визначаються важливі ознаки.

Відповідно до даної статті, адміністративним правопорушенням
(проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія
чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок,
власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління,
і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Необхідно зазначити, що до прийняття нині діючого Кодексу (прийнято 7
грудня 1984 р., введено в дію 1 червня 1985 р.) законодавство України
визначення адміністративного правопорушення не містило. У рамках
колишнього СРСР поняття адміністративного правопорушення на
законодавчому рівні вперше було сформульоване в Основах законодавства
СРСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, що були
прийняті 23 жовтня 1980 р. До цього часу визначення адміністративного
правопорушення було тільки в науковій літературі.

Так, правила користування засобами морського транспорту досить великі і
містять значну кількість приписів, які зобов’язують особу здійснювати чи
не здійснювати певні дії. Проте порушення тільки двох пунктів з цих
правил (пошкодження внутрішнього обладнання і куріння у невстановлених
місцях на судні) спричиняє накладення адміністративних стягнень (ст. 115
КпАП).

По-п’яте, юридичною ознакою адміністративного правопорушення є об’єкт
посягання. Це діяння, що посягають на державний чи громадський порядок,
власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управління.
Конкретні об’єкти, посягання на які роблять діяння адміністративним
правопорушенням, визначені статтями 41—212 Особливої частини КпАП.

Дослідження юридичної природи адміністративного правопорушення,
з’ясування його сутності й змісту пов’язане з питанням його громадської
безпеки.

На відміну від цього визначення злочину, визначення адміністративного
правопорушення (ст. 9 КпАП) не вказує на його громадську небезпеку.
Більше того, термін “громадське небезпечний вчинок” стосовно
адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає
припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною властивістю
усіх адміністративних правопорушень (проступків), а матеріальною,
загальною їх ознакою є те, що вони “посягають на …”, тобто завдають
збитків (заподіюють шкоду) державному і громадському порядку, власності,
правам і свободам громадян, установленому порядку управління.

Водночас підстав для ствердження, що адміністративні правопорушення не
належать до діянь громадське небезпечних, не так багато, як для того,
щоб зробити протилежні висновки.

Багаторічна дискусія з цього приводу за участю спеціалістів у галузі
адміністративного, кримінального, цивільного права, теорії права,
кримінології підстав для однозначного висновку не дає. Отже, з даного
питання в юридичній науці найрельєфніше визначились дві позиції.

Особливою частиною даного Кодексу, але через малозначущість не є
громадське небезпечними. Отже, зазначають вони, у праві чітко
закріплено, що малозначущий протиправний вчинок не є громадське
небезпечним і не може розглядатися як злочин.

Виходячи з цього положення, можна зробити два висновки.

Перший: ознака суспільної небезпеки властива тільки злочинам, інші
правопорушення позбавлені цієї якості.

Другий: адміністративні правопорушення (проступки) не являють собою
суспільної небезпеки; це суспільне шкідливі, антигромадські явища. Тому
й відрізняються злочини від.адміністративних правопорушень тим, що
злочини — діяння суспільне шкідливі, а адміністративні правопорушення —
діяння лише шкодочинні.

Прихильники оцінки адміністративних правопорушень як діянь, що являють
собою певну суспільну небезпеку (А. Трайнін, А. Сахаров, М.
Шаргородський, А. Піонтков-ський, Н. Малеїн, Є. Додін, Л. Коваль та ін.)
виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. І злочини, й
адміністративні правопорушення, й дисциплінарні провини, й цивільні
правопорушення є до певної міри суспільне небезпечними діяннями. Тому
суспільна небезпека — це ознака, властива їм усім без винятку.
Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки. Адміністративним
(та іншим) правопорушенням вона властива “меншою”, “невеликою”,
“невисокою”, “незначною” мірою і не досягає того рівня, з якого
починається застосування заходів кримінальної репресії.

Підтвердження цієї позиції, на думку її прихильників, міститься в ч. 2
ст. 1 КК, де йдеться про те, які суспільне небезпечні діяння є
злочинними. Звідси випливає обгрунтований висновок, що поняття суспільне
небезпечного діяння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі
суспільне небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплюють дану точку зору дві обставини.

По-перше, злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища
дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто умовні.
Тому нерідко перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншими
словами, досить розповсюджені випадки, коли одне й те саме діяння на
одному проміжку часу може розцінюватись як злочин, а на іншому — як
адміністративний проступок, що тягне за собою покарання.

Так, у 1956 році оцібула встановлена адміністративна відповідальність за
дрібне хуліганство. Навіть якщо хуліганські вчинки протягом року
здійснювались однією й тією ж особою два, три і чотири рази, винний
щоразу притягався лише до адміністративної відповідальності. У 1960 році
за третє дрібне хуліганство, здійснене протягом року, була введена
кримінальна відповідальність. 26 липня 1996 року була встановлена
кримінальна відповідальність за повторне дрібне хуліганство. У 1997 році
кримінальну відповідальність за дрібне хуліганство відмінили.

Нині, як і в 1956—1960 роках, дрібне хуліганство тягне за собою лише
адміністративні санкції.

Чи можна з цього зробити висновок, що в 1969 році суспільне небезпечним
діянням стало третє дрібне хуліганство, в 1966 році — уже друге, а до
1977 року це правопорушення втратило суспільне небезпечний характер? Чи
відображають наведені правові метаморфози реальну зміну соціальної
значущості відповідних діянь? Ні. За вказаний проміжок часу властивості
дрібного хуліганства майже не змінилися, а от їх правова оцінка
змінилася суттєво.

Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, вираженого у праві й
зумовленого соціально-політичними та іншими потребами суспільства, а
також ситуацією, що в ньому склалася.

Тому мав рацію М. Шаргородський, коли ще в 1968 році писав, що між
різними категоріями правопорушень об’єктивно існує лише кількісна
відмінність у ступені суспільної небезпеки, а якісну відмінність надає
законодавець1.

По-друге, про суспільну небезпеку того чи іншого правопорушення можна
робити висновок з урахуванням його поширення та результативності
боротьби з ним. Тут важко не погодитися з Л. Ковалем, який у зв’язку з
цим відзначає, що окремо взяті дрібні проступки, такі, як проїзд у
громадському транспорті без квитка, торгівля у невстановленому місці
тощо, можливо, й не мають чітко вираженої суспільної небезпеки. Однак у
своїх сукупності та поширенні вони, без сумніву, набувають суспільне
небезпечного характеру1.

Додати до цього можна тільки таке. Встановлюючи адміністративну
відповідальність за ті чи інші діяння, законодавець обов’язково бере до
уваги їх поширення і необхідність боротьби не з окремо взятими
випадками, а з явищами, які не можна розцінювати як прояв обставин, що
випадково склалися, через виникнення небезпеки для суспільних відносин,
які відповідають інтересам держави. Якби це було не так, то не було б
необхідності боротися з такими діяннями, як торгівля у невстановлених
місцях тощо.

Незважаючи на тривалість дискусії щодо проблеми суспільної небезпеки
адміністративних правопорушень, можна констатувати спільність поглядів
її учасників у визнанні негативного характеру усіх правопорушень.
Негативна ж оцінка не може полягати в чомусь іншому, крім шкоди і
суспільної небезпеки. Тому виникає необхідність з’ясувати співвідношення
таких понять, як “шкодочинність” і “суспільна небезпека”.

Отже, суспільна небезпека правопорушень (злочинів і адміністративних
проступків) полягає саме в тому, що вони завдають шкоди правопорядку,
громадським і особистим інтересам. Шкідливі наслідки мають як
кримінальні, так і адміністративні правопорушення. Нешкідливих або
байдужих для держави, суспільства, громадян правопорушень не існує. Не
може бути правопорушень суспільне “корисних” або суспільне “безпечних”.
Усі вони тільки суспільне небезпечні, а відрізняються лише ступенем
завданої шкоди, тобто ступенем шкодочинності, й саме тому різні за
ступенем суспільної небезпеки.

Відмінність адміністративного правопорушення від злочину і
дисциплінарного проступку. Розмежування злочинів, адміністративних і
дисциплінарних правопорушень має не лише теоретичне (навчальне,
пізнавальне), а й велике практичне значення.

Правильне вирішення цього питання у кожному конкретному випадку має
принциповий характер, оскільки прямо пов’язане з визначенням засобів і
форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за здійснення
адміністративного правопорушення буде притягнута до кримінальної
відповідальності, чи навпаки, за вчинення злочину — до адміністративної,
— іміджу правової системи буде завдано шкоди.

Принципові основи розв’язання проблеми відмежування адміністративних
правопорушень від злочинів містяться в ст. 9 КпАП і ст. 7 КК України.

Отже найголовнішим критерієм розмежування адміністративних правопорушень
є ступінь суспільної небезпеки. Керуючись саме цим критерієм,
законодавець відносить одні діяння до проступків, інші — до злочинів, і
включає їх склад до відповідних кодексів.

Викладене дозволяє назвати й першу ознаку, за якою розмежовують злочини
й адміністративні проступки. Цією ознакою буде введення складу
правопорушення або в Кодекс України про адміністративні правопорушення,
або в Кримінальний кодекс.

Злочин — це діяння, яке передбачене кримінальним законом.
Адміністративний проступок — діяння, передбачене нормою
адміністративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений
лише законом. Склад адміністративних проступків — як законами, так і
підзаконними актами. Так, Положення про обласну. Київську,
Севастопольську міську державні адміністрації (від 21 серпня 1995 р.)
надає цим органам державної виконавчої влади повноваження затверджувати
правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність,
ст. 152 (порушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил
торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громадських місцях) КпАП
України.

Це друга характерна ознака.

Третя характерна ознака полягає в тому, що за скоєння адміністративних
правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичною природою,
характером втрат, які зазнає правопорушник, важкості наслідків заходи
державного примусу.

За скоєння адміністративних правопорушень передбачені адміністративні
стягнення. Ст. 24 КпАП до них відносить: 1) попередження; 2) штраф; 3)
сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом правопорушення; 4) конфіскація предмета, який
став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом правопорушення; 5)
позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування
транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7)
адміністративний арешт; 8) видворення іноземців та осіб без громадянства
за межі України.

За скоєння кримінальних злочинів передбачені покарання. До них ст. 23
КК, зокрема, відносить: позбавлення волі, заслання, вислання, штраф
тощо, а ст. 24 КК встановлює виняткову міру покарання — смертну кару.

Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності
і застосовується з метою виховання правопорушника і попередження
правопорушень. Тому заборонні норми КпАП сформульовані таким чином, що
карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої застосовується
покарання.

Згідно зі ст. 22 КК, покарання — це перш за все кара за вчинений злочин.
Покарання виступає як засіб для досягнення виправної і превентивної мети
покарання. Покарання тягне за собою судимість.

Четверта характерна ознака полягає в тому, що кримінальні справи
розглядають тільки суди, і лише суд визначає і призначає те чи інше
покарання за злочин. Право розглядати адміністративні справи КлАП надає
понад ЗО суб’єктам (статті 218—244).

П’ята характерна ознака полягає в пріоритеті кримінальної
відповідальності.

Одне й те саме діяння не може бути одночасно і злочином, і
адміністративним проступком. У ч. 2 ст. 9 КлАП чітко встановлено, що
адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим
Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за
собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.

Однак правоохоронна практика свідчить, що досягти ідеально
диференційованого підходу до розмежування злочину й адміністративного
проступку неможливо. Тому законодавець установлює пріоритет кримінальної
відповідальності: якщо діяння містить ознаки й злочину, й проступку,
воно визнається злочином, а винний притягаєтья до більш суворої
відповідальності. Накласти на нього за те саме діяння й адміністративне
стягнення не можна. Разом з тим, притягнення особи до адміністративної
відповідальності не перешкоджає порушенню за даним фактом кримінальної
справи. Отже, адміністративне стягнення, накладене раніше за те саме
діяння, повинне бути або відмінене, або враховане при обранні судом міри
покарання.

Є правопорушення, які завжди кваліфікувалися і будуть кваліфікуватися як
адміністративні проступки. Наприклад, безбілетний проїзд в автобусі,
знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале
зберігання паспорта, що спричинило його втрату. В подібних ситуаціях
перед правозастосовувачем навіть не виникає питання про розмежування
проступку й злочину.

Разом з цим, відомо багато правопорушень, які залежно від ряду обставин
можуть розглядатися або як проступок, або як злочин. У таких випадках,
щоб полегшити розмежування складів проступків і злочинів, забезпечити
правильне застосування санкцій, законодавець закріплює у складах
конкретні ознаки.

Так, незаконне полювання (ст. 161 КК) кваліфікується як злочин, якщо
діяння вчинене повторно, після притягнення винного до адміністративної
відповідальності (ст. 85 КпАП);

Порушення правил щодо боротьби з хворобами та шкідниками рослин
кваліфікується як злочин (ст. 158 КК), якщо таке діяння призвело до
тяжких наслідків. Якщо таких наслідків немає, то діяння розцінюється як
адміністративне правопорушення (ст. 105 КпАП);

Порушення правил охорони ліній зв’язку і пошкодження лінійних і
кабельних споруд зв’язку є адміністративним правопорушенням,
передбаченим ст. 147 КлАП. Якщо ж ці дії спричинили переривання зв’язку,
то вони розцінюються як злочин (ст. 2051 КК);

Потрава посівів і пошкодження насаджень, скоєні навмисно, які завдали
значної шкоди, — діяння, що тягне за собою кримінальне покарання (ст.
159 КК), а скоєні ненавмисно — адміністративне покарання (ст. 104 КпАП);

Кримінальне каране порушення правил безпеки руху та експлуатації
транспорту (ст. 215 КК) відрізняється від адміністративне караного
(статті 123, 124, 125, 128) такою ознакою, як завдання потерпілому
легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або суттєвих
матеріальних збитків;

Проступок і злочин розрізняються також за способом скоєння діяння,
формою провини, мотивом правопорушення та іншими ознаками.

Значна подібність виявляється між адміністративними та дисциплінарними
правопорушеннями. І ті й інші є незлочинними правопорушеннями. Їх
розслідування, застосування санкцій за їх скоєння здійснюються в процесі
виконавчо-розпорядчої діяльності. Ступінь суспільної небезпеки
адміністративних і дисциплінарних правопорушень практично рівнозначний.
Підтверджує дану обставину те, що особи, на яких поширюється дія
дисциплінарних статутів, за адміністративні правопорушення несуть
дисциплінарну відповідальність.

Мають вони й інші схожі риси (винність, протиправність).

Однак це різні правові явища. Суть відмінностей між ними у такому.

По-перше, вони мають неоднакову правову природу й нормативну базу.
Адміністративні проступки зафіксовані в законодавстві про
адміністративні правопорушення, яке в даний час кодифіковане. Тут дано
поняття адміністративного правопорушення, описані конкретні їх склади,
встановлена підвідомчість, детально регламентуються процесуальні
питання.

По-друге, суб’єктом дисциплінарного проступку є член трудового колективу
(робітник, службовець), а суб’єктом контролю і примусу — керівник цього
колективу,

Суб’єктом адміністративного правопорушення є громадянин або посадова
особа, у якого немає стійких організаційних зв’язків із суб’єктами
контролю і примусу.

По-третє, дисциплінарний проступок складається з порушення тих зв’язків,
що покладені на особу як на члена трудового колективу й у зв’язку з його
роллю в цьому колективі. Тому дисциплінарна провина — завжди порушення
наявної в організації дисципліни.

Адміністративне ж правопорушення полягає в порушенні
загальнообов’язкових правил, встановлених для всіх громадян незалежно
від того, де вони працюють і яку виконують роботу. Правда, у ряді
випадків трудові й адміністративно-правові обов’язки можуть збігатися.
Це стосується водіїв, робітників торгівлі тощо. У таких випадках скоєні
ними порушення є одночасно дисциплінарними і адміністративними.

По-четверте, за дисциплінарні проступки санкції до винного
застосовуються керівником того колективу, членом якого є правопорушник
(директором підприємства, ректором вузу, командиром частини), або
вищестоящим начальником. За адміністративні правопорушення стягнення
накладаються суб’єктом функціональної влади.

2. Склад адміністративного правопорушення

Поняття складу адміністративного правопорушення. Вчення про склад
правопорушення займає одне з центральних місць в
адміністративно-правовій науці і має велике практичне значення.
По-перше, воно сприяє виявленню найбільш істотних ознак антигромадських
діянь, їхньому розмежуванню і встановленню справедливих санкцій;
по-друге, допомагає правовим органам правильно кваліфікувати
правопорушення й обирати адекватні їм заходи впливу; по-третє, дозволяє
зрозуміти закон, допомагає навчанню юристів і правовому вихованню
громадян.

Так що ж таке склад проступку? Як він співвідноситься із самим
правопорушенням?

Адміністративне правопорушення — це конкретне діяння (факт, явище,
подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності.

Склад адміністративного правопорушення — це абстрактний опис діяння
(події, факту, явища). Такий опис являє собою фіксацію в законі найбільш
типових, що частіше за все зустрічаються, характерних ознак проступку.
Це опис ще не зробленого, а тільки передбачуваного або можливого діяння.

Реальність значно повніша, яскравіша, життєвіша, ніж його абстракція,
тобто склад. Однак для висновку про те, є або ні якесь діяння
проступком, його потрібно сполучити, порівняти з цією абстракцією.
“Накласти” абстрактний опис (склад) на конкретну подію. Якщо в реальному
діянні виявляються ознаки, зафіксовані в складі (абстракції), то його
треба визнати правопорушенням.

Таким чином, під складом адміністративного правопорушення розуміється
встановлена адміністративним законодавством сукупність об’єктивних і
суб’єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним
правопорушенням.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визнає відсутність у
діянні складу (сукупності суб’єктивних і об’єктивних ознак)
адміністративного правопорушення як обставини, що виключає провадження у
справахпро адміністративні правопорушення. Це рівнозначно визнанню того,
що діяння без таких ознак не є проступком.

Щодо цього виникає питання: скільки ознак у правопорушення, які ці
ознаки за своїми юридичними властивостями, які з них є обов’язковими для
визнання діяння адміністративним проступком, тобто утворюють його склад.

Цілком очевидно, що кожне конкретне правопорушення має величезну
кількість ознак, що виділяють його із загальної маси проступків і
роблять особливим, специфічним явищем реальної дійсності.

За своїми юридичними властивостями ці ознаки поділяються на: а) які
мають юридичне значення (юридичне значущі); б) які не мають юридичного
значення (юридичне незначущі).

Наприклад: при вчиненні дрібного розкрадання (ст. 51 КпАП) вартість
викраденого має юридичне значення, а зріст правопорушника, його стать,
комплекція, родинний стан, матеріальний стан тощо такого значення не
мають, тобто друга ознака юридичне незначуща.

Юридичне знащучі ознаки у свою чергу поділяються на дві групи: по-перше,
ознаки, які входять до складу проступку (описані в законі) або
конструктивні ознаки; по-друге, ознаки, які не входять до складу
проступку.

До другої належать обставини, що пом’якшують (ст. 34), обтяжують (ст.
35), виключають (ст. 17) відповідальність тощо.

Наявність у діянні конструктивних (які утворюють склад) ознак і робить
те або інше діяння адміністративним правопорушенням. Більш того, реальне
діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно містить всі ознаки
складу (відсутність хоча б однієї з них означає відсутністьскладу в
цілому). Всі інші його ознаки на таку кваліфікацію не впливають.

Як випливає з дефініції (визначення) складу, ці ознаки повинні бути
закріплені (описані) у законі. Засіб, за допомогою якого зазначені
ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміння сутності
складу адміністративного правопорушення.

Існує, як мінімум, дві точки зору на дану проблему.

Відповідно до першої, ознаки складу проступку закріплюються в статтях
Особливої частини КпАП1. Дана точка зору вважається помилковою, виходячи
з таких підстав.

По-перше, вона грунтується на ототожненні статті Особливої частини з
нормою закону, що визначає склад проступку. Варто зауважити, що проблема
співвідношення норми права і статті нормативного акта давно привертає
увагу вчених-юристів. Тут найбільш плідними виявилися дослідження
представників кримінального права. З їхніми висновками про те, що стаття
закону може бути частиною норми, а норма може міститися в ряді статей і
навіть у ряді законодавчих актів, оскільки норма — це правило, а стаття
законодавчого акта — лише форма викладу думки законодавця і форма
вираження його державної волі, важко не погодитися.

По-друге, аналіз Особливої частини КпАП показує, що диспозиції будь-якої
статті не містять повного переліку всіх ознак складу. Наприклад, у них
немає вказівок на вік правопорушника, його осудність, намір і т. п. Ці
ознаки, будучи загальними для всіх адміністративних правопорушень,
закріплюються нормами Загальної частини КпАП.

Відповідно до другої точки зору, адміністративно-правова норма, що
закріплює склад проступку, синтезується з положень Загальної й Особливої
частин КпАП. Загальна частина закріплює ознаки, що є обов’язковими для
будь-якого проступку (вік, за досягнення якого настає адміністративна
відповідальність; форми вини), і в статтях Особливої частини не
фігурують. Особлива частина закріплює конкретні (особливі) ознаки
адміністративних правопорушень. Таке “розчленування”
адміністративно-правової норми за статтями Загальної й Особливої частин
здійснено з єдиною метою: щоб десятки разів не повторювати загальні
ознаки при визначенні діяння адміністративного правопорушення.

Наприклад, ст. 148 КпАП застерігає: “Пошкодження таксофонів — тягне за
собою накладення штрафу”. Дана стаття означає, якщо осудна особа, яка
досягла 16 років, умисно пошкоджує телефон-автомат, то компетентний
орган вправі накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді
попередження або штрафу. Отже, відповідно до цієї точки зору, з’ясування
складу будь-якого адміністративного правопорушення в обов’язковому
порядку містить аналіз статей Загальної й особливої частин КпАП.

Саме ця точка зору, на нашу думку, щонайкраще відповідає сьогоднішнім
потребам науки і практики.

Усі ознаки складу адміністративного правопорушення взаємопов’язані і
взаємозалежні, тобто їхня сукупність являє собою цілісне системне
утворення. Візьмемо для прикладу дрібне розкрадання (ст. 51 КпАП). Самі
по собі такі його ознаки, як державне або колективне майно, намір,
досягнення 16-річного віку тощо, взяті як окремо, так і в сукупності,
нічого вартого осуду не містять. Але коли вони об’єднуються законодавцем
у відповідній нормі як ознаки конкретного протиправного діяння, перед
нами виникає юридична модель адміністративного правопорушення (його
склад).

З визнання такої властивості складу, як цілісність, випливає дуже
важливий висновок: якщо в діянні немає хоча б однієї з ознак, що
містяться в складі, то в ньому немає і цього складу, тобто воно не може
бути кваліфіковане за конкретною статтею, на основі норми права, що
закріплює даний склад. Це означає, що в діянні або є інший склад, або
немає ніякого.

Велике практичне значення має виділення постійних і перемінних ознак
складів правопорушень.

Постійними вважаються ті, що чітко визначені правовою нормою, теорією
або усталеною практикою. Наприклад, чітко зафіксований зміст понять:
“вік настання відповідальності”, “піднаглядний”, “контрабанда”,
“безквитковий проїзд”, “транспортний засіб”, “пішохід”, “торгівля з рук”
тощо.

Перемінними називають ознаки, зміст яких чітко не зафіксований. Перший
різновид становлять ті ознаки, що містяться в бланкетних нормах і
змінюються підзаконними актами, наприклад, законом установлена
відповідальність за порушення правил санітарії (статті 42, 43, 107),
торгівлі спиртними напоями (ст. 156), благоустрою населених пунктів (ст.
152), тримання собак і кішок (ст. 154), охорони ліній і споруд зв’язку
(ст. 147), адміністративного нагляду (ст. 187) і т. д. Ці правила можуть
установлюватися, змінюватися, скасовуватися органами управління, що
тягне зміну ознак відповідних складів.

Так, останніми роками значні зміни спостерігалися в конкретних ознаках
такого складу, як порушення правил торгівлі спиртними напоями:
встановлювалися і скасовувалися обмеження часу і місця торгівлі, норм
відпуску, заборонявся продаж спиртного особам у робочому одязі і т. п.

Більш того, на основі цих правил шляхом прийняття індивідуальних актів
управління можуть встановлюватися обмеження для конкретних осіб.
Недотримання таких обмежень означає порушення самих правил, а звідси і
порушення відповідних статей КпАП.

Так, начальник органу внутрішніх справ на підставі ст. 10 Закону України
“Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі” від 1 грудня 1994 р. має право своєю постановою встановити для
піднаглядного такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у
визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б)
заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона
виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району
(міста);

г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Ці обмеження можуть установлюватися як частково, так і в повному обсязі.
Більш того, цей же начальник уже після встановлення обмежень, має право
змінювати їх обсяг як у бік його зменшення, так і в бік збільшення.

Порушення цих обмежень згідно зі ст. 11 Закону призводить до притягнення
до відповідальності за ст. 187 КпАП, тобто за порушення правил
адміністративного нагляду.

Другий різновид перемінних ознак — оцінні. Зміст таких ознак у
нормативному порядку чітко не визначається і питання про їх наявність
або відсутність вирішується практичними працівниками з урахуванням
конкретних обставин. Тому значну роль у розкритті їхнього змісту
відіграють теоретичні дослідження.

За ступенем узагальнення розрізняють ознаки: а) загальні; б) родові або
видові; г) конкретні або одиничні.

Загальні властиві всім складам (протиправність, осудність, вина та ін.).

Родові (видові) характерні для групи складів. Наприклад, для складів, що
описують правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції,
метрології і сертифікації, специфічним буде об’єкт зазіхань — суспільні
відносини, що складаються в даній сфері.

Характеризуючи ознаки, важко обминути одну цікаву обставину. Звичайно
законодавець прямо називає ознаки проступку або точно вказує на окремо
прийняті і чинні норми, правила тощо, в яких вони містяться. Проте в
одному випадку, чи то через очевидність факту, чи в результаті відхилень
від правил правотворчості, ознака виводиться логічним шляхом. Це
стосується ст. 180 КлАП “Доведення неповнолітнього до стану сп’яніння”.
У ній не сказано, з якого віку може наставати відповідальність за дане
правопорушення. Аналіз статті дозволяє зробити тільки один висновок: за
такі дії відповідальність повинна наставати не з 16 років, як
установлено загальними правилами (ст. 12 КпАП), а з 18 років — віку
повноліття.

Види складів адміністративних правопорушень. Вивчення складів
адміністративних правопорушень неможливе без класифікації, без виділення
однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Найбільш вдалими
рекомендуються такі класифікації:

1. Залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють склади основні і
кваліфіковані.

2. Залежно від характеру шкоди їх поділяють на матеріальні і формальні.

3. Залежно від суб’єкта проступку — на особисті і службові (посадові).

4. Залежно від структури склади можуть бути однозначними й
альтернативними.

5. За особливостями конструкції вони поділяються на описові і бланкетні
(відсильні).

Коротко зупинимося на характеристиці кожного з перелічених видів складів
адміністративних правопорушень.

1. Основні і кваліфікаційні склади. Визнаючи те або інше діяння
адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення
санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки
однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями
транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів
характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла
аварійна обстановка (ст. 123).

Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює
кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу
діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської небезпеки. На
більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято
називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце
в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що
доповнюють основні.

Основні ознаки утворюють так званий основний склад. За необхідності
законодавець доповнює склад кваліфікуючими ознаками. За їх наявності
діяння повинно бути кваліфіковане за статтею, що передбачає більш суворе
покарання. Склади з такими ознаками називають кваліфікованими.

Тут необхідно зазначити, що кримінальне право, на відміну від
адміністративного, крім основних і кваліфікованих, знає привілейовні
склади, тобто склади з пом’якшуючими обставинами (для порівняння: ст. 94
КК — просте вбивство; ст. 95 КК — вбивство в стані сильного душевного
хвилювання; ст. 93 КК — вбивство з обтяжуючими обставинами).

2. Матеріальні і формальні склади. До матеріальних належать склади, у
яких: а) міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних
наслідків антигромадського діяння. Наприклад, пошкодження лісу стічними
водами, що спричинило його усихання (ст. 72), знищення лісу в результаті
підпалу (ст. 77), дрібне розкрадання державного майна (ст. 51); б)
описується дія, що обов’язково спричиняє шкідливі наслідки, хоча останні
законом і не названі:потрава посівів (ст. 104), введення в експлуатацію
підприємств без спорудження пристроїв, що запобігають забрудненню вод
(ст. 59), завідомо неправдивий виклик аварійних служб (ст. 183).

До формальних (термін умовний) відносять склади, в яких немає ознаки
настання шкідливих матеріальних наслідків. Наприклад, проживання за
недійсним паспортом (ст. 197), неявка за викликом у військовий
комісаріат (статті 210, 2111), порушення правил в’їзду в прикордонну
зону (ст. 202), прийняття паспорта в заставу (ст. 201).

Необхідно підкреслити, що вчинення проступку, передбаченого статтею
КпАП, що містить формальний склад, нерідко тягне настання майнового
збитку. Наявність збитку в таких випадках не є конструктивною ознакою
складу, але враховується при визначенні розміру стягнення. Наприклад,
непідготовленість установок, що використовують газ, до роботи на
резервних видах палива (ст. 103), пуск газу без дозволу органів
державного газового нагляду (ст. 101), порушення технічних умов на
виконання будівельно-монтажних робіт (ст. 96), порушення інструкцій з
безпечного ведення робіт у промисловості (ст. 93).

Завершуючи характеристику матеріальних і формальних складів
адміністративних правопорушень, зазначимо, що в кримінальному праві в ці
поняття вкладається трохи інший зміст. Під матеріальними складами тут
розуміються ті, в яких момент закінчення злочину зв’язуєтья з настанням
суспільне небезпечних наслідків (за вбивство особа притягується лише в
тому випадку, якщо в результаті його дій настала чия-небудь смерть); під
формальними — ті, у яких настання суспільне небезпечних наслідків не є
ознакою, тобто для визнання злочину з таким складом достатньо
встановити, що зроблено заборонене законом діяння. До таких злочинів
належить, наприклад, незаконне носіння вогнепальної зброї,
відповідальність за яке передбачена ст. 22 КК.

Отже, об’єктом адміністративного проступку визнаються суспільні
відносини, урегульовані правовими нормами, які охороняються
адміністративними санкціями. Коли ми говоримо про об’єкт проступку як
елемент (сторону) його складу, то маємо на увазі ознаки об’єкта, названі
у відповідній нормі.

У багатьох випадках у статтях Особливої частини КлАП прямо зазначені
ознаки об’єкта, що охороняється: порушення права державної власності на
надра (ст. 47), порушення права державної власності на води (ст. 48),
порушення права державної власності на ліси (ст. 49), порушення права
державної власності на тваринний світ (ст. 50).

Ознаки об’єкта, що охороняється, закріплюються також у назві глав
Особливої частини: адміністративні правопорушення, що посягають на
власність (гл. 6), адміністративні правопорушення, що посягають на
громадський порядок і громадську безпеку (гл. 14), адміністративні
правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (гл.
15).

Крім цього, мають місце випадки, коли вони логічно випливають зі змісту
статті. Так, ст. 132 КпАП установлює відповідальність за самовільне
використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи
механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям. Хоча ця
стаття вміщена в главі 10 “Адміністративні правопорушення на транспорті,
в галузі шляхового господарства і зв’язку”, об’єктом такої провини
виступає власність. Це проявляється особливо наочно, коли з корисливою
метою використовується не транспортний засіб, а, скажімо, бурова
установка, зварювальний апарат, розчиномішалка, електропідйомник.

Велике теоретичне і практичне значення має класифікація об’єктів
проступків. Саме класифікація дозволяє чіткіше визначити об’єкт кожного
діяння, його місце в загальній системі відносин, що охороняються
адміністративними санкціями, його цінність. Вона допомагає структурувати
весь масив суспільних відносин, що охороняються в адміністративному
порядку, правильно кваліфікувати протиправні діяння, а також обрати
оптимальний захід впливу на правопорушника. Залежно від ступеня
узагальнення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родовий,
видовий і безпосередній об’єкти проступків.

У першому випадку, цілком абстрагуючись від будь-яких конкретних ознак
суспільних відносин, використовують тільки ті, котрі єдині для об’єктів
усіх адміністративних правопорушень. Рівень узагальнення знижується при
виділенні родових, ще більше — при виділенні видових об’єктів і стає
мінімальним, коли йдеться про безпосередні об’єкти.

Загальним об’єктом адміністративних проступків є суспільні відносини, що
мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузями права;
по-друге, охороняються адміністративними санкціями. Так, ст. 10 КЗпП
“Висновок колективного договору” передбачає попереднє обговорення його
умов. Порушення даної норми тягне відповідальність за ст. 411 КпАП
“Ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення
колективного договору, угоди”.

Родовий об’єкт — це однорідна група суспільних відносин, що є
невід’ємною і самостійною частиною загального об’єкта, тобто самостійною
частиною якогось цілого. Розподіл цього цілого (загального об’єкта) на
частини (родові об’єкти) може проводитись за різними основами.

По-перше, усю сукупність суспільних відносин, що охороняються
адміністративними санкціями, можна поділити на частини залежно від того,
якою галуззю права вони регулюються. Отже, можна говорити про
адміністративні, земельні, трудові, цивільні й інші правовідносини як
родові об’єкти проступків.

По-друге, як критерій класифікації можна використовувати галузь
громадської діяльності, в якій складаються суспільні відносини. За цією
ознакою можна виділити такі родові об’єкти, як відносини в сільському
господарстві, промисловості, на транспорті тощо.

По-третє, як критерій класифікації можна використовувати зміст
суспільних відносин, що охороняються. З урахуванням даного критерію
розрізняють такі родові об’єкти, як власність, громадський порядок,
громадська безпека, здоров’я населення, порядок управління.

При кодифікації адміністративного законодавства для класифікації всього
масиву складів адміністративних правопорушень (це Особлива частина
другого розділу КлАП) законодавець застосував другий і третій критерії.
Таким чином, класифікація складів проведена за двома підставами: 1.
Залежно від галузі громадської діяльності. 2. Залежно від змісту
відносин, що охороняються.

Видовий об’єкт — це різновид родового об’єкта. Видовий об’єкт утворюють
спільні для ряду проступків суспільні відносини. Вони виступають
відособленою і досить самостійною частиною родового об’єкта. Наприклад,
якщо взяти такий родовий об’єкт, як власність, то її види — це власність
приватна, колективна, державна (див.: п. 4 ст. 2 Закону України “Про
власність” від 7 лютого 1991 р.). Видовий об’єкт широко використовується
законодавцем, який спеціальними актами встановив адміністративну
відповідальність за порушення правил дорожнього руху, військового
обліку, митних правил, прав споживачів тощо.

Безпосередній об’єкт. Адміністративний проступок завдає шкоди конкретним
суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією. Саме
ці відносини є безпосереднім об’єктом проступку. Наприклад, при дрібному
розкраданні держаного майна — це відносини щодо оперативного управління
визначеним об’єктом державної власності; при перевищенні швидкості —
громадська безпека на певній дорозі.

Не позбавлений доцільності поділ адміністративних правопорушень на
одно-, дво- і навіть триоб’єктні. Перші завдають збитку одному об’єкту,
а другі і треті — кільком. Так, злісна непокора працівнику міліції (ст.
185) посягає і на порядок державного управління, і на громадський
порядок; незаконне рубання лісу — на раціональне природокористування і
державну власність.

У реальній дійсності вичленити в діяльності людини зовнішню і внутрішню
сторони неможливо. Людська діяльність являє собою визначену психофізичну
єдність. У вчинках людини, у її діяльності або бездіяльності завжди
виявляється її психічний настрій, прагнення до досягнення поставленої
мети. Крім того, сторонній спостерігач про внутрішні переживання, думки,
почуття, цілі людини може судити тільки за зовнішніми проявами її
поведінки. На запитання: “За якими ознаками можна судити про реальні
думки і почуття реальної особистості?” відповідь однозначна: “Такі
ознаки — це дії даної особи”.

Одним з основоположних принципів адміністративного права є
відповідальність тільки за об’єктивовану поза нею поведінку людини,
тобто за її діяльність або бездіяльність. Спосіб думок, наміри людини,
що не набули вираження поза нею, розглядатися як правопорушення не
можуть.

Саме тому, забороняючи під страхом покарання ті або інші діяння,
законодавець у першу чергу описує їх зовнішні прояви.

У науці кримінального права до обов’язкових ознак об’єктивної сторони
часто включають громадську безпеку, протиправність, наслідки, причинний
зв’язок. Але громадська безпека, а для проступків — громадська
шкідливість і протиправність є інтегративними ознаками всього складу, що
виникають у результаті взаємодії всіх первинних ознак. Саме тому вони
включаються в легальне визначення злочину (проступку). Що ж стосується
наслідків і причинного зв’язку, то більшість складів проступків
конструюються шконодавцем як формальні, виконання яких не спричиняє
будь-яких матеріальних наслідків, а тому й самі наслідки, і причинний
зв’язок не можуть розглядатися як обов’язкові ознаки складу
адміністративного правопорушення.

Обов’язковою з об’єктивної сторони адміністративного правопорушення є
ознака, що характеризує саме діяння (розкрадання, торгівля, пияцтво,
придбання, збереження, використання, ухиляння, управління, допуск тощо).

Ознака діяння — провідна, головна ознака об’єктивної сторони, це
стрижень, навколо якого групуються інші її ознаки (спосіб, час, місце
тощо). Основу кожного діяння становить свідомий рух тіла, а найчастіше —
система елементарних дій бо навіть певна діяльність.

Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє собою
єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдиний короткочасний акт
протиправної поведінки. Наприклад, крадіжка, безквитковий проїзд.

Складне діяння або складається з декількох самостійних дій, або
розтягнуте в часі, або скоюється групою. Розрізняють такі різновиди
складних діянь, які караються в адміністративному порядку:

• з двома різними діями;

• які складаються з альтернативних дій;

• збірні;

• які тривають;

• які продовжуються.

Правопорушенням із двома діями є таке, склад якого утворює єдність двох
самостійних дій. Вчинення тільки однієї, передбаченої законом дії,
складу правопорушення в даному випадку не створює. Характерним прикладом
такого правопорушення може бути дрібна спекуляція (ст. 157). Її склад
утворить єдність скупки і перепродажу, тобто єдність двох самостійних
дій. Відсутність у діянні скупки або перепродажу виключає визнання його
адміністративним правопорушенням.

Правопорушенням, що складається з альтернативних дій, є таке, склад
якого утворить учинення як однієї з перелічених у законі дій, так і всіх
разом. Тут важливо зазначити, що особа не скоює нового правопорушення,
якщо вона послідовно здійснює всі названі в законі дії, наприклад,
спочатку незаконно придбаває наркотичні речовини, потім певний час їх
зберігає і пересилає (ст. 44). Якщо громадянин розпиває спиртні напої в
громадському місці, а потім з’являється в громадському місці в п’яному
стані, що ображає людську гідність і громадську мораль, то він теж
чинить один, а не два проступки (ст. 178). Самостійні дії тієї самої
особи щодо виготовлення, збуту заборонених знарядь добування об’єктів
тваринного або рослинного світу, а також збут незаконно добутої
продукції утворюють один склад (ст. 851). Дії робітника торгівлі, що
відмовив споживачу в інформації про товар, навчанні, безпечного його
використання, перевірці його якості, комплектності, ваги та ціни також
утворюють один склад (ст. 156′).

Збірним можна називати проступок, що фактично “зібраний” з кількох
різних порушень, які існують самостійно, хоча і дуже близьких за змістом
адміністративно-правових норм. При формальному підході у даному випадку
завжди можна побачити кілька правопорушень. Законодавець розглядає такі
діяння як одне правопорушення. Підставою такого підходу до самостійних
протиправних діянь є те, що вони тотожні і цілком збігаються за
юридичними ознаками складу.

3. Адміністративна відповідальність

Поняття і підстави адміністративної відповідальності. Адміністративна
відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне
правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або
посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єкта
правопорушення.

Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак.
По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому
(основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну
відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що
вона:

1) є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

2) нормативне визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій
правових норм;

3) є наслідком винного антигромадського діяння;

4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і
вчиненого ним діяння;

5) пов’язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками
(морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;

6) реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознаки
адміністративної відповідальності визначаються її юридичною природою.

Тривалий час у правовій науці підставою адміністративної
відповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що
порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за
своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання.

Отже, першим вихідним моментом була теза про те, що порушення правил
поведінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне
за собою адміністративну відповідальність. Друге вихідне положення
полягало в тезі про те, що притягнення до адміністративної
відповідальності можливе тільки при порушенні норми адміністративного
права. Проте сучасна юридична практика довела, що ці відправні позиції
не завжди вірні. Дослідження Інституту адміністративної відповідальності
свідчать про те, що вона настає, по-перше, при порушенні не всіх, а
тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-друге, при
порушенні норм не тільки адміністративного права.

Це пояснюється специфікою адміністративного права, що, як відомо,
регулює суспільні відносини, які виникають у сфері виконавчо-розпорядчої
діяльності держави. Внаслідок багатоманітності суспільних відносин, які
виникають у даній галузі, всі норми адміністративного права утворюють
кілька груп. Це такі, що:

закріплюють порядок утворення і правове положення суб’єктів;

визначають форми і методи управлінської діяльності;

встановлюють порядок проходження державної служби, права й обов’язки
державних службовців;

визначають способи і порядок забезпечення законності в державному
управлінні;

регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною,
адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями;

встановлюють права і обов’язки різних категорій фізичних осіб у сфері
виконавчої і розпорядницької діяльності держави.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення
найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення
фізичними особами деяких обов’язків у сфері державного управління, тобто
за вчинення адміністративних правопорушень (проступків).

Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення
встановлених ними правил тягне дисциплінарну відповідальність. Більш
того, у ряді випадків окремі категорії фізичних осіб (наприклад,
військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень
підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним
правилом встановлена відповідальність адміністративна (ст. 15 КлАП).

Таким чином, не всяке порушення правил, встановлених
адміністративно-правовою нормою, спричиняє адміністративну
відповідальність. Адміністративну відповідальність тягне порушення
тільки тієї норми адміністративного права, що охороняється
адміністративними санкціями.

До того ж, адміністративна відповідальність може наставати не тільки за
порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, а й за
порушення норм інших галузей права. Зокрема, ст.51 Кримінального кодексу
передбачає можливість притягнення до адміністративної відповідальності
особи, що здійснила злочин, який не має великої суспільної небезпеки.

Викладене дозволяє визначити, що похідними ознаками адміністративної
відповідальності будуть такі:

1. Її підставою є не тільки адміністративне правопорушення (проступок),
а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених
чинним законодавством.

2. Вона полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. У
ст. 23 КпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою
відповідальності.

3. Право притягнення до адміністративної відповідальності надано
багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них — органи
державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213
КпАП). Повний їх перелік міститься в розділі III (статті 218—244) КпАП.

4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до
адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка
доказів, винесення постанови тощо).

5. Адміністративна відповідальність урегульована нормами
адміністративного права, що містить переліки адміністративних стягнень
та органів, уповноважених їх застосовувати.

6. Право встановлення адміністративної відповідальності має досить
широке коло суб’єктів: Верховна Рада;

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав:
нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад;
фактичної (правопорушення);

процесуальної (правозастосовчий, юрисдикційний акт).

Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних
стягнень, є нормативною основою адміністративної відповідальності.

За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністративної
відповідальності (завдання і система законодавства про адміністративні
правопорушення, підстави і суб’єкти відповідальності, система
адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у справах
про адміністративні правопорушення;

в) організаційні, що закріплюють порядок створення, правове становище,
підвідомчість суб’єктів адміністративної юрисдикції.

Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, розосереджені в
різних кодексах і нормативних актах. Основним їхнім джерелом є Кодекс
України про адміністративні правопорушення. Паралельно з ним діють
Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони ” Про надзвичайний стан”,
“Про охорону державного кордону”, “Про боротьбу з корупцією” та ін., що
містять норми, якими встановлюється адміністративна відповідальність.

Так, законом “Про надзвичайний стан” встановлена адміністративна
відповідальність за порушення особою режиму надзвичайного стану (ст. ЗО)
і злісне багаторазове порушення цього режиму (ст. 31). Законом “Про
державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” встановлена
відповідальність за адміністративні правопорушення, пов’язані з
діяльністю на ринку цінних паперів (ст. 13).

Усі разом вони становлять законодавство про адміністративні
правопорушення.

У 60-х і 70-х роках учені-адміністративісти провели велику роботу по
розробці основних положень про адміністративну відповідальність і
підготували проекти кодифікованих актів. Її результатом стало прийняття
7 грудня 1984 р. Кодексу про адміністративні правопорушення (введено в
дію з 1 червня 1985 р.), що діє і сьогодні, правда, зі значними змінами
і доповненнями. Він містить понад 330 статей, об’єднаних у 33 глави і 5
розділів.

Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах про
адміністративні правопорушення закріплені в IV розділі КпАП. Тут же
містяться положення про порядок здійснення адміністративного
розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

Останній, V розділ КпАП називається “Виконання постанов про накладення
адміністративних стягнень”. У ньому сконцентровані норми, якими
регулюється виконання кожного з існуючих стягнень.

Необхідно зазначити, що адміністративні проступки здебільшого вчиняються
в один час, а розглядаються в інший. Між днем учинення діяння і днем
притягнення до відповідальності за це діяння проходить певний термін,
протягом якого може змінитися законодавство. Якщо стара норма скасована,
виникає питання, якою нормою потрібно керуватися: тією, що діяла на
момент учинення, або тією, що діє на момент розгляду справи.

Це питання вирішується по-різному, виходячи з матеріальних і
процесуальних норм.

За загальним правилом, особа, що вчинила адміністративне правопорушення,
підлягає відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за
місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КпАП).

Тому акти, що встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної
сили не мають і можуть застосовуватись лише щодо діянь, вчинених після
вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права
проявляється у встановленому законом винятку із загального правила,
відповідно до якого норми, що пом’якшують або скасовують
відповідальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на
правопорушення, вчинені до вступу таких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КаПА).

Отже, якщо громадянин скоїв проступок, коли діяли одні процесуальні
норми, а справа розглядається пізніше, коли вже набрали чинності нові
процесуальні правила, провадження має бути проведене відповідно до нових
норм.

У даний час виникає питання про існування адміністративної
відповідальності юридичних осіб. Проте дана проблема не набула
прийнятного розв’язання ні в законодавстві, ні в теорії
адміністративного права.

Справа в тому, що чинне адміністративне законодавство не дає
узагальненого визначення суб’єкта адміністративного правопорушення і
навіть не вживає такого терміна. У Кодексі України про адміністративні
правопорушення використовується термін “особа” без чіткої вказівки на
те, яка це особа: фізична або юридична. За рамками КпАП діє досить
велика група норм, що встановлюють відповідальність юридичних осіб з
вчинення протиправних дій. І хоча такі дії не віднесені законодавцем до
адміністративних правопорушень, а відповідальність за них не названа
адміністративною, вони мають багато їхніх ознак. Це, наприклад, норми,
що встановлюють відповідальність об’єднань громадян (статті 28—32 Закону
“Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р.), норми Закону “Про
відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення
законодавства про ветеринарну медицину” від 5 грудня 1996 р. тощо.
Більше того, у Законі України “Про насіння” від 15 грудня 1993 р. ст. 25
міститься таке положення: “Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні
за-конодавства з питань насінництва, притягаються до дисциплінарної,
адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із
законодавством України”.

Очевидно, ці обставини дозволяють деяким дослідникам вважати, що в
адміністративному праві України, за аналогією з Російською Федерацією,
де діє закон “Про адміністративну відповідальність підприємств, установ
і організацій за адміністративні правопорушення в галузі будівництва”,
вже сьогодні існує адміністративна відповідальність юридичних осіб1.
Гадаємо, що дана позиція більше відповідає перспективам удосконалення
інституту адміністративної відповідальності, ніж реаліям сьогоднішнього
дня.

Чинний на сьогодні КлАП недвозначно, хоча і побічно, визнає суб’єктом
проступку тільки фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать закріплені
нормативне його ознаки.

Так, ст. 12 встановлює вік, з досягненням якого настає адміністративна
відповідальність (16 років); ст. 20 передбачає як обов’язкову ознаку
суб’єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стягнення
враховувати особу правопорушника; ст. 256 вимагає, щоб у протоколі про
адміністративне правопорушення в обов’язковому порядку були відомості
про особу правопорушника, а також зобов’язує правопорушника підписати
протокол; ст. 268 закріплює за особою, що скоїла проступок, право
виступати рідною мовою тощо. Важко уявити, що перелічені норми
розраховані на юридичних осіб. Більш того, ст. 27 КпАП абсолютно точно
визначає, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і
посадових осіб за адміністративні правопорушення.

Характеристика адміністративних стягнень. Сутність і мета
адміністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КпАП. У ній
підкреслюється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і
застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, в дусі додержання законів, а також запобігання вчинення
нових правопорушень.

До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване
адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону
“Про правовий статус іноземців”).

Усі названі стягнення тісно пов’язані між собою й утворюють єдину
систему. Їх насамперед об’єднує загальна мета: захист правопорядку,
виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання
законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими
правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальності, призначеної за
проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання
адміністративної відповідальності і тягне для винного несприятливі
юридичні наслідки.

Адміністративне стягнення заподіює винному певні страждання, обмеження.
Проте покарання не є самоціллю, воно тільки необхідний засіб виховання і
попередження правопорушень. Стягнення є запобіжним заходом на шляху
вчинення нових правопорушень з боку винного (приватна превенція) і
правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання
попередження правопорушень деякі покарання розв’язують не тільки своїм
виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову
порушити закон.

Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і
посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів
управління, що мають примусовий характер. Примусовий вплив повинен бути
справедливим, відповідати характеру проступку й особи правопорушника.
Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.

Кожне з наведених у статті стягнень не рівнозначне іншому за об’єктом
стягнення, усі вони не збігаються за обсягом і вагою впливу. Ця
розмаїтість відбиває множинність об’єктів адміністративних правопорушень
і засобів зазіхань на них, а також нерівномірний ступінь небезпеки
правопорушень.

За характером впливу стягнення поділяються на особисті, майнові,
особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арешт спрямовані
безпосередньо на особу правопорушника. До майнового належать штраф,
виправні роботи, вилучення і конфіскація предмета. Особисто-майновим
стягненням є позбавлення спеціального права. Це стягнення в тому або
іншому обсязі впливає на особистість через його майнові інтереси.

Система стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті заходи
примусового впливу, які законодавець визначив як адміністративні.
Будь-які інші засоби примусу, навіть якщо вони подібні до стягнення за
метою, змістом, назвою, до таких не належать. Так, треба відрізняти такі
стягнення, як адміністративний арешт (ст. 32), сплатне вилучення
предмета (ст. 28) і конфіскацію предмета (ст. 29), позбавлення
спеціального права (ст. ЗО) від таких заходів забезпечення провадження у
справах про адміністративні правопорушення, як адміністративне
затримання (ст. 261), вилучення речей і документів (ст. 265),
відсторонення водіїв від керування транспортними засобами (ст. 266).

Види адміністративних стягнень. Попередження (ст. 26 КаАП)
застосовується як самостійна міра покарання за вчинення незначних
адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили
проступок і при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як
міри адміністративного стягнення полягає в офіційному, від імені
держави, осудженні протиправного діяння органом адміністративної
юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій
надалі.

Попередження про припинення протиправної поведінки провадиться, коли
правопорушення ще не закінчене, з метою припинення протиправної
поведінки й у встановлених законодавством випадках є обов’язковим першим
примусовим заходом.

Таким чином, даний запобіжний захід відрізняється від попередження як
адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається за певний
проступок компетентним державним органом шляхом винесення спеціальної
постанови.

Попередження-стягнення необхідно також відрізняти від попередження як
заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), що застосовується
в порядку ст. 24′

Штраф — адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в
адміністративному порядку (органами адміністративної юрисдикції,
повноваження яких визначені статтями 218—2201 і 222—2447), або в
судовому (адміністративне-юрисдикційні повноваження міських і районних
судів визначені ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному
законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми
штрафу (наприклад, натуральний штраф).

У адміністративно-юрисдикційній практиці штраф — домінуючий вид
стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він передбачений як єдиний
або альтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень.

У випадку несплати штрафу у встановлений термін постанова про накладення
стягнення направляється для утримання відповідної суми з грошових
прибутків правопорушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків не має
можливості, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу
судовим виконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець
спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника.

Мета сплатного вилучення — виключити володіння предметом, забороненим до
використання або ж використовуваним з порушенням установлених правил.
Дана міра більш м’яка порівняно з конфіскацією і відрізняється від неї
сплатним характером.

За цільовою спрямованістю дане стягнення відрізняється від такої міри,
як реквізиція. Реквізиція (від лат. reguisitum — необхідне) — це
вилучення державного майна у власника в державних або громадських
інтересах з виплатою власнику вартості реквізованого майна.

Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має
спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не
будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей,
безпосередньо зв’язаних із проступком і прямо названих у законі (рушниць
та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо).

До осіб, для яких полювання є основним джерелом існування, не може
застосовуватися конфіскація вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, а
також інших знарядь полювання.

Вилучення як запобіжна міра провадиться у зв’язку з реальним, а не
можливим правопорушенням, проте покарання правопорушника не є її метою.
Мета даної міри — припинення правопорушення.

Вилучені в порядку припинення правопорушення предмети зберігаються до
розгляду адміністративної справи. Після розгляду справи щодо цих
предметів приймається рішення або про їх конфіскацію, або повернення
власнику, або про їх сплатне вилучення.

Вилучення з метою попередження правопорушень допускається щодо
предметів, якими володіють на законних підставах, проте конкретні
обставини дозволяють відповідним державним органам приймати рішення про
їх вилучення в адміністративному порядку. Рішення про таке вилучення
приймаються відповідно до чинного законодавства.

Конфіскація як одне з додаткових покарань за вчинення злочинів (статті
23 і 35 КК) провадиться винятково за вироком суду, є додатковим
покаранням за скоєний злочин, може поширюватися на все майно засудженого
або його частину, незалежно від зв’язку предметів, що конфіскуються, із
злочинним діянням.

Вилучення на підставі цивільно-правових норм здійснюється винятково в
судовому порядку з відповідним позовом (див.: статті 105, 136 ЦК).

Позбавлення спеціальних прав (ст. ЗО КпАП). Позбавлення прав — це
обмеження правосуб’єктності громадянина в адміністративному порядку за
адміністративні проступки. Ця міра застосовується щодо тих суб’єктивних
прав, які раніше були надані суб’єкту органами державного керування.
Якщо громадянин неправильно використовує надане йому право, орган
державного управління тимчасово позбавляє його цього права.

Серед стягнень КпАП називає тільки два види позбавлення спеціального
права: права керування транспортними засобми (статті 108; 116; 122; 123;
124; 130 та ін.) і права полювання (ст. 85).

Таке стягнення передбачається за грубе або систематичне порушення
порядку користування правом. Воно застосовується уповноваженими на те
посадовими особами органів внутрішніх справ (щодо права на керування
автомобільним транспортом); органами річкового транспорту і
Державтоінспекції по маломірних суднах (щодо права керування річковими і
маломірними суднами); органами, що здійснюють нагляд за дотриманням
правил полювання (щодо права на полювання) на термін до трьох років.

Позбавлення прав, будучи стягненням, водночас виконує завдання
припинення протиправної діяльності, у ньому вдало сполучаються каральний
і припинювальний моменти. Попереджувальне завдання воно вирішує не
тільки шляхом виправлення і перевиховання правопорушника, а й шляхом
позбавлення його можливості знову чинити аналогічні проступки.

До осіб, що користуються транспортними засобами в зв’язку з
інвалідністю, позбавлення права на керування може застосовуватися тільки
у випадках керування ними транспортом у стані сп’яніння. Не можна
позбавляти права полювання осіб, для яких полювання є основним джерелом
існування.

Виправні роботи (ст. 31 КпАП) — стягнення майнового характеру, що
триває. Воно застосовується на термін від 15 днів до двох місяців із
відбуванням за місцем постійної роботи винного і з відрахуванням до 20
відсотків його заробітку в доход держави.

Виправні роботи призначаються районним (міським) судом (суддею). Дана
санкція застосовується тільки до правопорушників, що мають постійну
роботу. Вона не може застосовуватися до непрацездатних осіб (пенсіонерів
за віком, інвалідів, до вагітних). Крім цього, відповідно до ст. 15
КпАП, виправні роботи не можуть бути застосовані до військових,
призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького
складу органів внутрішніх справ.

Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення й відбуваються
виключно за місцем постійної роботи правопорушника. Відрахування
здійснюються із заробітку за основним місцем роботи, за сумісництвом,
гонорарів, одержуваних за договорами і трудовими угодами. Вони не
допускаються з пенсій, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.

Крім відрахувань грошових сум у доход держави, виправні роботи
припускають ще ряд правообмежень майнового і трудового характеру, так, у
період відбування виправних робіт забороняється надання чергової
відпустки, час їх відбування не зараховується у виробничий стаж, не
допускається звільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих
випадків (перехід на роботу з кращими умовами праці, на роботу з фаху
тощо).

У випадку ухвалення рішення про виселення іноземець зобов’язаний
покинути територію України в терміни, зазначені в цьому рішенні. Якщо
іноземець ухиляється від виконання такого рішення, то він підлягає
затриманню і примусовому виселенню, проте для цього необхідна санкція
прокурора. Затримання для примусового виселення допускається тільки на
термін, необхідний для практичної реалізації даного рішення.

Висновок

Адміністративне право України являє собою одну з фундаментальних галузей
права і профілюючих юридичних дисциплін. Воно вивчає суспільні відносини
у сфері державного управління і здійснює функції регулювання цих
відносин притаманними йому юридичними засобами.

Адміністративне право ґрунтується на положеннях Конституції України,
нормативних актів Верховної Ради, актів Президента та Уряду країни,
актів центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. Воно
тісно пов’язане з теоретичними положеннями таких суміжних юридичних
наук, як теорія держави і права, конституційне (державне) право,
цивільне право, кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія,
трудове право та інших.

Адміністративне право посідає особливе місце в процесі реформування
суспільства, подоланні кризових явищ в економіці та соціальній сфері. На
цю галузь припадає основне навантаження щодо юридичного забезпечення
адміністративної реформи, конституційних засад організації виконавчої
влади, гуманізації діяльності держави, прав юридичних і фізичних осіб.

Поняття і підстави адміністративної відповідальності. Відокремлення
адміністративної відповідальності від інших видів юридичної
відповідальності. Принципи адміністративної відповідальності. Вік, після
досягнення якого настає адміністративна відповідальність.
Відповідальність неповнолітніх. Відповідальність посадових осіб.
Відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється
дія дисциплінарних статутів. Відповідальність іноземних громадян і осіб
без громадянства. Обставини, що виключають адміністративну
відповідальність (крайня необхідність, необхідна оборона, неосудність).
Можливість звільнення від адміністративної відповідальності при
малозначності правопорушення.

Список використаної літератури

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

2. Закон України «Про державну службу», 1993.

3. Админістративна діяльність органів внутрішніх справ. — К., 1995.

4. Калаянов Д. П. Административно-юрисдикционная деятельность органов
внутренних дел. — Одесса, 1998.

5. Коваль Л. Адміністративне право. Курс лекцій. Загальна частина, вид.
3-тє. Підручник. — К., 1997.

6. Коваль Л. В. Відповідальність за адміністративні правопорушення. —
К., 1975.

7. Опрьчико В. Ф. Административная ответственность за правонарушения. —
К., 1988.

8. Остапенко О. І. Адміністративна деліктологія. — Львів, 1995.

9. Самсонов В. М. Административное законодательство: понятие,
содержание, реформа. — Харьков, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020