.

Бюджетна система України

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 4193
Скачать документ

1

План:

Вступ

1. Поняття бюджетного права України;

2. Бюджетна система України, її склад та принципи побудови;

3. Порядок складання проекту бюджету.

Висновок

Використана література

Вступ.

Бюджет як явище в історії людського суспільства з’явився порівняно
недавно – в епоху капіталізму. Його поява пов’язана з відділенням
державних фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом до
демократичних засад управління державним і суспільним життям. Бюджет в
усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом
грошових коштів держави.

В Україні поняття, зміст і функції державного бюджету мають свої
особливості, викликані суспільними і економічними перетвореннями в
країні за останні роки.

Згідно ст.1 Закону України “Про бюджетну систему України”, бюджет – це
план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення
функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами
влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Державний бюджет України є основним фінансовим планом. В Україні існує
багато фінансових планів утворення і використання певних фондів коштів.
Але бюджет є основним з них за величиною, за суспільно-політичним
значенням, за ступенем впливу на інші фонди коштів. Крім того, Державний
бюджет України з абсолютною більшістю з них об’єднаний організаційно,
тобто надходженням або витрачанням певних грошових коштів.

Державний бюджет – встановлений законом на певний період основний
фінансовий план (розпис) доходів і видатків централізованого фонду
коштів держави, необхідних для здійснення її завдань і функцій. В ст.96
Конституції України встановлено, що Державний бюджет України
затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31
грудня, а за особливих обставин – на інший період, тобто бюджетний
період в Україні збігається з календарним роком. Кожен бюджет
складається з дохідної і видаткової частин.

1. Поняття бюджетного права України .

Бюджетне право України – це сукупність фінансово-правових норм, що
регулюють внутрішньодержавні відносини, які виникають у зв’язку з
утворенням, розподілом і використанням державного,
республіканського(Автономної Республіки Крим), обласних, районних,
міських (міст Києва і Севастополя) і місцевих бюджетів. Велике
теоретичне і практичне значення має визначення предмета бюджетного
права, тобто тих відносин, які регулюються нормами цього розділу
фінансового права. Такі відносини є внутрішньодержавними, оскільки вони
стосуються розподілу фінансових ресурсів всередині держави і в них не
беруть участі недержавні суб”єкти права. Бюджетно-правові норми
регулюють відносини при встановленні бюджетної системи і бюджетного
устрою України, розподілі доходів і видатків між окремими видами
бюджетів, у процесі складання розгляду, затвердження, виконання бюджетів
та звітності їх про виконання.. Найбільш суттєвою рисою бюджетних
відносин є те, що всі вони мають єдиний центр – розподіл бюджетних
ресурсів. Розподіл їх має два напрями: 1) предметний – за галузями
діяльності держави і її функціями; 2) структурний – за ланками бюджетної
системи. Але в будь якому випадку бюджетні відносини полягають в
розподілі коштів, які надходять до бюджетної системи (як такі, що вже
надані державі і врегульовані нормами податкового права ), і реалізації
цього розподілу. Норми бюджетного права містяться в актах, які складають
бюджетне законодавство. Базою бюджетного законодавства є Конституція
України, що свідчить про велике суспільне значення бюджету.
Конституційні норми, що регулюють бюджетні відносини, встановлені в
ст.85,92,95-98 та інших статтях Конституції України. Слід зазначити, що
вони є нормами прямої дії і водночас складають базу для поточного
бюджетного законодавства. Загальне значення для бюджетного законодавства
України має конституційне положення про те, що бюджетна система України
будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу
суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Ця
норма розвивається в бюджетному законодавстві. Виключно Законом про
Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на
загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Держава прагне до збалансованості бюджету України. Контроль за
використанням коштів державного бюджету України здійснює від імені
Верховної Ради України Рахункова палата.

2. Бюджетна система України, її склад та принципи побудови

Правові засади бюджетної системи становлять Конституція України, виданий
на її основі Бюджетний Кодекс України, інші законодавчі акти.
Економічною основою бюджетної системи України є народногосподарський
комплекс.

Складовими бюджетної системи є її структура, принципи побудови та
організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається
бюджетним устроєм, який ґрунтується на адміністративно-державному устрої
України. Зрозуміло, що у федеративній, конфедеративній та унітарній
державах бюджетний устрій є різним. Так, у Федеративній Республіці
Німеччини бюджетне законодавство побудоване за головним принципом,
викладеним у ст. 109 Основного Закону. Він полягає у тому, що федерація
та землі є незалежними і автономними у розв’язанні фінансових питань.
Хоч така незалежність, можливо, дещо суперечить потребам в уніфікації й
узгодженості бюджетного права, цей принцип розглядають як такий, що
повністю відповідає конституційному захистові земельного самоврядування.
До бюджетної системи Російської федерації входять три групи видів
бюджетів: федеральний бюджет, бюджети суб’єктів РФ та місцеві бюджети
адміністративно-територіальних утворень РФ.Кожна група включає
самостійні ланки бюджетної системи РФ у цілому.

Бюджетний устрій України — це визначена правовими нормами система
бюджетів України, розмежування доходів і видатків між ними, повноваження
органів законодавчої та виконавчої влади у сфері бюджету. Оскільки
Україна є унітарною державою, в якій згідно зі ст. 7 Конституції
визнається і гарантується місцеве самоврядування, бюджетна система
країни є дворівневою і складається з Державного бюджету України та
місцевих бюджетів. Слід зазначити, що Закон України “Про бюджетну
систему України”, що діяв до 2001 р., включав до складу бюджетної
системи України Державний бюджет України, республіканський бюджет
Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети, закладаючи таким чином
колізію щодо незбігу унітарного державного устрою та компетенції органів
місцевої влади. Отже, бюджетний устрій являє собою організацію та
принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між
окремими ланками бюджетної системи. Водночас Бюджетний кодекс України не
містить визначення бюджетного устрою.

Бюджетна система України являє собою врегульовану нормами права
сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, що побудована з
урахуванням економічних відносин, державного й
адміністративно-територіального устрою.

Кожна держава має власну бюджетну систему та встановлює принципи її
побудови, щоб законодавче закріпити права на витрачання коштів як
державною владою за рахунок коштів державного бюджету, так і окремими
адміністративно-територіальними одиницями за рахунок місцевих бюджетів.
Бюджетний кодекс України, враховуючи норми чинного законодавства, в
першу чергу Конституції та Закону України “Про місцеве самоврядування в
Україні”, розмежовує поняття “місцевий бюджет” та “бюджет місцевого
самоврядування”. Районні та обласні ради є органами місцевого
самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад
сіл, селищ та міст. Відповідно, бюджетами місцевого самоврядування
визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх
об’єднань. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки
Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети
місцевого самоврядування.Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу
бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Він
використовується для аналізу та прогнозування економічного і соціального
розвитку держави. Слід зазначити, що з проголошенням 24 серпня 1991 р.
незалежності України було змінено принцип побудови державного бюджету,
який до цього об’єднував республіканський бюджет, бюджети областей і
міст Києва та Севастополя, тобто являв собою сукупність усіх бюджетів.
Нині, як бачимо, поняття державного бюджету і зведеного бюджету України
не тотожні.Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету
України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених
бюджетів областей і міст Києва та Севастополя, всього – 28 суб’єктів.
Зведений бюджет не затверджує Верховна Рада України, оскільки кожний з
видів бюджетів, що існують в Україні, затверджує відповідний орган
місцевого самоврядування або місцевої влади. Призначення зведеного
бюджету полягає в тому, щоб на підставі ведених показників доходів та
видатків, які отримує вся бюджетна система країни, здійснити аналіз та
визначити засади державного Регулювання економічного і соціального
розвитку України.У свою чергу бюджети нижчого рівня також є зведеними.
Зокрема, до них належать зведені бюджети АРК, областей, районів, міст із
районним поділом. Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає
показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її
районів та бюджетів міст республіканського значення.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених
бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.
Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів
міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.
Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського
бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. Якщо місту або
району у місті адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи
села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники
бюджетів цих міст, селищ та сіл. Як і зведений бюджет України, названі
зведені бюджети не затверджуються, а використовуються для аналізу і
визначення засад регулювання соціально-економічного розвитку окремих
утворень. Бюджетний кодекс визначає основні принципи бюджетної системи
(ст. 7) та запроваджує систему єдиних процедур – ухвалення рішень
учасниками бюджетного процесу на засадах єдиної загальнодержавної
бюджетної політики. Як зазначають фахівці, забезпечуючи вимоги
економічної безпеки держави, ці принципи базуються на відповідності
бюджетної політики національним інтересам.

Бюджетна система ґрунтується на принципах єдності, збалансованості,
самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності,
цільового використання бюджетних коштів, справедливості й
неупередженості, публічності та прозорості, відповідальності учасників
бюджетного процесу.

Принцип єдності бюджетної системи є одним з визначальних принципів
унітарного бюджетного устрою країни, що забезпечується єдиною правовою
базою, єдиною грошовою системою, єдиними регулюванням бюджетних
відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання
бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.Єдність бюджетної
системи виявляється у взаємодії бюджетів усіх рівнів з питань формування
доходної бази. Взаємодія відбувається шляхом розподілу між бюджетами
регулюючих доходних джерел, утворення і часткового перерозподілу
цільових фондів. Єдність бюджетної системи дає можливість уряду держави
проводити єдину фінансову та податкову політику. У свою чергу
казначейська форма виконання бюджету, яка є основною для всією бюджетної
системи України, базується на принципі роботи єдиного казначейського
рахунку. Єдиний казначейський рахунок являє собою систему бюджетних
рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків
за відповідним балансовим рахунком, на які зараховуються податки, збори,
інші обов’язкові платежі державного бюджету та надходження з інших
джерел, встановлених законодавством України, з яких органи Державного
казначейства здійснюють платежі безпосередньо на користь суб’єктів
господарської діяльності, які виконали роботи та/або надали послуги
розпорядникам бюджетних коштів. Зазначені рахунки діють у єдиному
режимі, створюючи таким чином загальнодержавну
інформаційно-обчислювальну систему єдиного казначейського рахунка, яка
обліковує всі здійснювані на ньому операції.

Виконання місцевих бюджетів здійснюється через Державне казначейство,
відповідно на них також поширюється правило єдності каси. Суть принципу
збалансованості бюджетної системи полягає в тому, що повноваження на
здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягові надходжень до
бюджету на відповідний період, тобто плановані на майбутній бюджетний
період видатки бюджету будь-якого рівня мають бути підтверджені
реальними доходами.Принцип самостійності бюджетної системи ґрунтується
на нормах Конституції України і закріплює самостійність Державного
бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджети затверджуються
представницькими органами відповідного рівня, виконуються органами
виконавчої влади в межах відповідної компетенції. Принцип самостійності
також розмежовує відповідальність учасників бюджетних відносин у сфері
фінансової діяльності. Зокрема, держава коштами державного бюджету не
несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади АРК та
органів місцевого самоврядування, які в свою чергу коштами відповідних
бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне
одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів
забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом
відповідних органів державної влади, органів влади АРК та органів
місцевого самоврядування визначати напрями використання коштів
відповідно до законодавства України.Бюджетний кодекс встановив нові
засади взаємовідносин державного і місцевого бюджетів та відобразив
новий підхід до питань незалежності і самостійності місцевих бюджетів,
що полягає в такому:

– право законодавчих (представницьких) органів державної влади і органів
місцевого самоврядування самостійно здійснювати бюджетний процес
відповідно до засад Бюджетного кодексу;

– стимулювання органів місцевого самоврядування до збільшення їх
доходів, що не враховуються при визначенні обсягу між бюджетних
трансфертів;

– закріплення права за органами державної влади і органами місцевого
самоврядування відповідно до Бюджетного кодексу визначати напрями витрат
за рахунок коштів відповідного бюджету;

– неприпустимість вилучення доходів, отриманих додатково у ході
виконання рішення про бюджет, сум перевищення доходів над витратами
бюджетів і сум економії за витратами бюджету.Слід зазначити, що надмірна
централізація у витрачанні бюджетних коштів, як і звуження фінансових
можливостей органів місцевого самоврядування, мають для держави однакові
негативні наслідки. Тут потрібна науково обґрунтована концепція
розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи.
Визначальними при її обґрунтуванні мають стати фактори ефективного
витрачання коштів, посилення контролю з боку держави за господарською
діяльністю суб’єктів підприємництва, встановлення залежності між
розміром бюджетних витрат і результатами економічної діяльності в
регіонах.Принцип повноти бюджетної системи відображає демократичні і
правові засади побудови громадянського суспільства, оскільки, по суті,
обмежує видатки органів виконавчої влади виключно тими коштами, що
надійшли до відповідного централізованого фонду. Уряд не повинен мати
будь-яких доходів і видатків, крім тих, що передбачені бюджетом. За
законодавством, до складу бюджетів мають включатися всі надходження до
бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до
нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади АРК,
органів місцевого самоврядування. Цей принцип повинен реалізовуватися на
всіх стадіях бюджетного процесу, він передбачає встановлену на рівні
законодавства заборону витрачання бюджетних коштів поза бюджетом. З
принципами повноти і збалансованості пов’язаний принцип обґрунтованості
бюджетної системи. Бюджет формується на реалістичних макроекономічних
показниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках
надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до
затверджених методів та правил. Як свідчить практика бюджетного процесу
України, принцип обґрунтованості є одним з недосяжних, що підтверджує
звітність про виконання державних бюджетів країни попередніх періодів.
Слід зазначити, що обґрунтованість бюджету може бути підвищена за
рахунок застосування середньо- та довгострокового бюджетного планування.

Принцип ефективності полягає у тому, що при складанні та виконанні
бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти
запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та
досягти максимального результату при використанні визначеного бюджетом
обсягу коштів. Ефективність використання бюджетних ресурсів
контролюється на всіх стадіях бюджетного процесу, що пояснюється
постійним невистачанням фінансових ресурсів для необхідних витрат,
передбачених бюджетом. Формування Державного бюджету України на 2002 та
2003 роки відбувалося за програмно-цільовим методом, суть якого полягає
у тому, що всі видатки державного бюджету повинні здійснюватися виключно
відповідно до програм, які мають конкретну мету, завдання та критерії їх
оцінки. Застосування програмно-цільового методу дає змогу визначити
чіткі функції усіх розпорядників бюджетних коштів, види програм, що
забезпечуватимуть функції держави, та конкретні цілі, на які
спрямовуватимуться видатки у межах цих програм. Принцип субсидіарності
передбачає, що розподіл видів видатків між державним бюджетом та
місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен
ґрунтуватися на максимально можливому наданні суспільних послуг їх
безпосередньому споживачеві. Принцип субсидіарності введений Кодексом
для підкріплення нормативного планування бюджетів. Чинне законодавство
визначає перелік доходів та видатків, що здійснюватимуться через
відповідні місцеві бюджети, і таким чином підвищує рівень конкретизації
прав та обов’язків, а також відповідальності учасників бюджетних
відносин.

Принцип цільового використання бюджетних коштів є одним з основоположних
принципів кошторисно-бюджетного фінансування, що полягає у тому, що всі
бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними
призначеннями. Нецільове використання бюджетних коштів є бюджетними
правопорушеннями і однією з підстав застосування юридичної
відповідальності у вигляді призупинення бюджетних асигнувань. Принцип
цільового використання бюджетних коштів означає, що кошти з бюджету
спрямовуються за відповідним напрямом та витрачаються розпорядниками та
одержувачами бюджетних коштів на чітко визначені цілі відповідно до
бюджетних призначень.

Принцип справедливості і неупередженості, закріплений Конституцією
України (ст. 95), – бюджетна система України будується на засадах
справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між
громадянами і територіальними громадами. Цей принцип забезпечує рівний
доступ громадян країни до основних бюджетних послуг та соціальних
гарантій і реалізується через встановлені Бюджетним кодексом норми у
частині визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та
дотацій вирівнювання. Суть принципів публічності та прозорості, які
базуються на нормах Конституції України, закріплених, зокрема, у статтях
3, 8 і 19, полягає в тому, що Державний бюджет України та місцеві
бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання
приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою АРК та
відповідними радами.

Інформація про бюджет має бути оприлюднена. У межах встановленої
компетенції (ст. 28 БК) Міністерство фінансів України забезпечує
доступність для публікації: 1) проекту Закону про Державний бюджет; 2)
Закону про Державний бюджет України на відповідний період з додатками,
що є його невід’ємною частиною; 3) інформації про виконання Державного
бюджету України за підсумками кварталу та року; 4) інформації про
показники виконання зведеного бюджету України; 5) іншої інформації про
виконання Державного бюджету України. Проект Закону про Державний бюджет
підлягає обов’язковій публікації в газеті “Урядовий кур’єр” не пізніше
ніж через сім днів після його подання Верховні Раді України.Верховна
Рада АРК та Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та органи
місцевого самоврядування забезпечують публікацію інформації про місцеві
бюджети, у тому числі рішень про місцевий бюджет, та періодичних звітів
про їх виконання. Рішення про місцевий бюджет має бути оприлюднено не
пізніше десяти днів з дня його прийняття.. Отже, доступність інформації
про бюджет повинна забезпечуватися на всіх стадіях бюджетного процесу.
Реалізація цього принципу пов’язана з необхідністю вдосконалення
статистики державних фінансів, яка має сприяти отриманню достовірної
інформації про виконання бюджетів, обсяги залишків бюджетних коштів,
наявну бюджетну заборгованість відповідно до міжнародних стандартів у
питаннях збору даних, їх обробки і поширення, забезпечуючи в цілому
достатній рівень прозорості бюджетного процесу

Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник
бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність
на кожній стадії бюджетного процесу. Бюджетний кодекс встановлює, що
особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну,
дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з
законами України. Бюджетним правопорушенням визнається недодержання
учасником бюджетного процесу встановлених законодавством порядку
складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи
звіту про виконання бюджету. Слід зазначити, що закріплення на рівні
Бюджетного кодексу принципу відповідальності за порушення бюджетного
законодавства учасниками бюджетного процесу свідчить про підвищення
значення фінансового контролю на всіх стадіях бюджету та розуміння
принципів побудови бюджетної системи законодавцем.

Одним із заходів, що забезпечують єдність бюджетної системи країни, є
бюджетна класифікація. Питання бюджетної класифікації надзвичайно
важливе для законодавчого органу, оскільки пов’язане з інформацією,
аналізом, контролем та ревізійними перевірками. Щодо інформації, то вона
дає легіслатурі можливість зрозуміти, що відбувається з бюджетними
надходженнями й видатками, і створює основу для планування на наступний
і подальші роки. Щодо контролю бюджетна класифікація визначає категорії
прийняття рішень та умови обговорення бюджету. На виконавчому рівні вона
утримує відомства у межах запланованих видатків, а відтак і намірів
легіслатури. З погляду ревізійних перевірок класифікація дає можливість
перевіряти відхилення від передбачених бюджетом витрат, проводити
попередні й періодичні перевірки, а також перевірки результативності
діяльності.

Детальніша класифікація залежить від того, яка інформація потрібна і як
рада має намір обговорювати бюджет. Загалом, бюджетна класифікація існує
для досягнення трьох цілей: контроль, регулювання й планування, а також
для забезпечення трьох типів інформації: про видатки, результативність
та ефективність. Постатейний бюджет ясно показує, на що витрачаються
ресурси.

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за
фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади АРК,
органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів,
проведення необхідного аналізу стосовно доходів, а також організаційних,
функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення
загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Якщо за попередньою редакцією Закону України “Про бюджетну систему
України” структуру бюджетної класифікації розробляв Кабінет Міністрів
України і затверджувала Верховна Рада України, то згідно з п. 2 ст. 8
Бюджетного кодексу Міністр фінансів України затверджує бюджетну
класифікацію й зміни до неї та інформує про це в обов’язковому порядку
Верховну Раду України. Зокрема, згідно з наказом Міністерства фінансів
України від 27 грудня 2001 р. № 604 була затверджена і з 1 січня 2002 р.
набрала чинності бюджетна класифікація. Департаменту по бюджету у
тижневий термін з моменту підписання наказу було запропоновано
проінформувати Верховну Раду України про затверджену бюджетну
класифікацію.

Бюджетна класифікація має такі складові:

1. Класифікація доходів бюджету.

Доходи бюджету класифікують за розділами: 1) податкові надходження; 2)
неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4)
трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими
законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші
обов’язкові платежі. До неподаткових надходжень відносять доходи від
власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та
платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від
штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження. Трансферти
– це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади
АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних
організацій на безоплатній та безповоротні основі. Трансферти вперше
включені до доходів бюджету на рівні законодавчого акта – Бюджетного
кодексу.

2. Класифікація видатків (утому числі кредитування за вирахуванням
погашення) бюджету.Видатки бюджету класифікують за: функціями, з
виконанням яких пов’язані видатки (функціональна класифікація видатків);
економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються
ці видатки (економічна класифікація видатків); ознакою головного
розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація); бюджетними
програмами (програмна класифікація).

Функціональна класифікація дає змогу відстежувати й аналізувати динаміку
зміни державних видатків різного функціонального призначення та
прогнозувати наступні видатки. Функціональна класифікація видатків має
такі рівні деталізації, як розділи, в яких визначаються видатки бюджетів
на здійснення відповідно загальних функцій держави, АРК, органів
місцевого самоврядування; підрозділи та групи, в яких конкретизується
спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави,
АРК чи органів місцевого самоврядування. Наприклад, розділом
функціональної класифікації є Освіта (0900), підрозділом – вища освіта
(0940), групами – вищі навчальні заклади І та II рівнів акредитації
(0941) та вищі навчальні заклади III та ІУ рівнів акредитації (0942).
Запровадження з 2002 р. нової функціональної класифікації видатків
бюджету було здійснено з метою приведення її у відповідність з
міжнародними стандартами, зокрема класифікацією функцій управління
(КФУ), опублікованою статистичним відділом ООН.

Економічна класифікація видатків деталізує використання коштів за їх
предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види
господарської діяльності, виплати населенню (трансферти) та інші
категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті
бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів у позиції
виконання бюджету. За економічною класифікацією видатки поділяються на:

– поточні, тобто такі, що забезпечують фінансування поточної діяльності
підприємства, установи та організації (оплата праці працівників
бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів
постачання і матеріалів, оплата послуг, видатки на відрядження,
представницькі видатки, оплата комунальних послуг та енергоносіїв тощо);

-капітальні видатки (капіталовкладення), під якими розуміють платежі з
метою придбання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів
товарів, землі, нематеріальних активів або невідплатні платежі, що
передаються отримувачам для придбання таких активів, компенсації втрат,
пов’язаних за руйнуванням чи пошкодженням основних фондів;

– кредитування з вирахуванням погашення. До цієї категорії належать
платежі усіх рівнів, у результаті яких у них з’являються фінансові
вимоги до інших економічних одиниць, що передбачають обов’язкове
повернення коштів.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних
розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство
України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників
бюджетних коштів. Завданнями відомчої класифікації є оптимізація
кількості головних розпорядників бюджетних коштів, поліпшення бюджетного
планування та побудова чіткої, організаційно досконалої системи
державного управління. Перелік головних розпорядників коштів державного
бюджету був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8
січня 2000 р. № 13. У зв’язку з переходом на нову функціональну
класифікацію до наказу Міністерства фінансів України “Про упорядкування
розпорядників коштів державного бюджету” від 13 березня 2000 р. № 47
було внесено зміни, внаслідок яких кількість головних розпорядників
істотно зменшилася.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні
бюджету за програмно-цільовим методом на підставі бюджетних запитів
головних розпорядників бюджетних коштів. Планування видатків із
застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз та
добір програм на стадії стратегічного планування. Кожна програма має
чітку мету реалізації, завдання, терміни та етапи (за наявності)
фінансування.З 2002 р. місцеві органи влади зобов’язані при складанні й
виконанні місцевих бюджетів використовувати тимчасову класифікацію
видатків місцевих бюджетів. Це є наступним кроком у поширенні
програмно-цільового методу у фінансуванні місцевих бюджетів.

3. Класифікація фінансування бюджету.Вона визначає джерела отримання
фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями
витрачання фінансових ресурсів, що утворилися у результаті перевищення
доходів бюджету над його видатками (до цієї групи належать платежі з
погашення основної суми боргу). Поява даної класифікації пояснюється
переходом України на міжнародні стандарти статистики державних
фінансів.Класифікація фінансування бюджетну здійснюється:

– за типом кредитора, оскільки джерела покриття дефіциту (фінансування)
бюджету можуть бути внутрішні (надходження від сектора державного
управління, від фінансово-кредитних органів тощо) та зовнішні (позики
від міжнародних організацій економічного розвитку, міжнародних
фінансових організації, іноземних комерційних банків тощо);

– за типом боргового зобов’язання, які можуть емітуватися у формі
облігацій внутрішньої та зовнішньої державної позики, ощадних
сертифікатів, казначейських зобов’язань; депозитів та цінних паперів, що
використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх та
зовнішніх джерел фінансування.

4. Класифікація боргу.Вона систематизує інформацію про всі боргові
зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого
самоврядування. Критерії класифікації боргу є аналогічними з
класифікацією фінансування бюджету і взаємопов’язані з ним. Якщо
класифікація боргу за типом кредитора визначає зовнішнє або внутрішнє
джерело, то за типом боргового зобов’язання розрізняють заборгованості
залежно від терміну розміщення фінансового зобов’язання – довгострокові
(від 5 до 10 років), середньострокові (від 1 до 5 років) та
короткострокові (до одного року).

3. Порядок складання проекту бюджету.

Складання проектів державного та місцевих бюджетів здійснюється з метою
визначення обсягу коштів, необхідних для функціонування держави і
органів місцевого самоврядування. Через державний бюджет здійснюється
перерозподіл частини фінансових ресурсів між
адміністративно-територіальними одиницями. Наскільки бюджет як
інструмент економічної та соціальної політики залежить від економічних
умов і у свою чергу має впливати на ці економічні умови, настільки й
методи складання бюджету перебувають під впливом і покликані самі
впливати на те середовище, в якому приймаються рішення. Практика
останніх десятиліть європейських країн свідчить, що значно зросла роль
урядів у безпосередньому перерозподілі національного доходу; дістала
розвитку колективна відповідальність держави за рівень добробуту, за
величину окремих фінансових ризиків, пов’язаних з коливаннями стану
економіки, старістю й захворюваннями. Водночас значно зростають боргові
зобов’язання урядів, що значно обмежує гнучкість їхньої поведінки.
Загальна політика європейських урядів спрямована на стримування
загальнодержавних витрат, забезпечення стабільності фіскальної політики
з метою сприяння зростанню приватного сектора.

Різновиди бюджетної практики покликані враховувати зовнішні умови
фінансового планування і впливати на підготовку й виконання бюджету.
Результати цієї практики можна згрупувати за трьома головними
стратегічними ознаками:

1) накладання на ранніх стадіях підготовки бюджету обмежень “згори”,
якими уряд задає обсяги сукупних витрат, у межах яких відбуватиметься
подальший перерозподіл ресурсів і прийматимуться детально обґрунтовані
рішення щодо змін програм, зростання вартості тощо;

2) забезпечення суворої відповідності результатів витрачання коштів
запланованим обсягам і уникнення того, щоб непередбачені обставини
змусили до небажаних перевищень меж витрачання коштів;

3) збільшення вартості грошей, і без цього завжди бажане, однак вкрай
важливе у період стримуваних або скоро чуваних меж сукупних ресурсів.
Конституція України (ст. 116) та Бюджетний кодекс (гл. 6) поклали
повноваження зі складання проекту бюджету і проекту закону про Державний
бюджет на Кабінет Міністрів України. Відповідальність за складання
проекту закону про Державний бюджет України несе Міністр фінансів, він
же визначає основні організаційні засади бюджетного планування, які
закладаються в основу бюджетних запитів і розроблених пропозицій проекту
бюджету. Виключне право органів державної виконавчої влади складати
Проект бюджету базується на їх основних повноваженнях зі здійснення
державної політики та державного регулювання, при цьому вони оперують
мобілізованими до бюджету фінансовими ресурсами. Саме виконавчі органи
внаслідок свого становища та функцій, покладених на них, можуть
здійснювати всебічний аналіз економічних та фінансових показників. Це
стосується і виконавчих органів на рівні окремих
адміністративно-територіальних одиниць. Бюджетне законодавство
закріплює, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві
державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують
проекти рішень про відповідні місцеві бюджети (п. 9 ст. 75 БК).

У межах своїх повноважень уряд розробляє і здійснює загальнодержавні
програми економічного, науково-технічного, культурного і соціального
розвитку України. У зв’язку з цим він встановлює порядок і строки
складання цих програм і проекту Державного бюджету України. Причому уряд
повинен спрямовувати свою діяльність на підвищення ефективності і
результативності державних програм, що забезпечує гнучкий перерозподіл
ресурсів та спрямування їх на пріоритетні потреби.

Підготовка проекту бюджету передбачає проведення низки серйозних
заходів. Після початку поточного року Міністерство економіки починає
працювати над збиранням показників від галузевих міністерств, які
фінансуватимуться з бюджету. На основі цього Міністерство економіки
готує економічні прогнози і подає їх до Кабінету Міністрів України. У
першому кварталі галузеві міністерства та органи місцевого
самоврядування розраховують потреби на поточні видатки і
капіталовкладення, оскільки легше підрахувати поточні витрати, які
базуються на кількісних показниках, нормах.

Складанню проекту бюджету передує розробка основних прогнозних
макроекономічних показників на плановий рік з виділенням показників:
обсягу внутрішнього валового продукту, національного доходу; зведеного
бюджету фінансових ресурсів; балансу доходів і видатків населення;
платіжного і валютного балансу України. Аналіз показників
соціально-економічного становища країни, перспектив та темпів
економічного зростання, потреб національної економіки у фінансових
ресурсах дає змогу урядові планувати доходи й видатки державного бюджету
на реальних показниках, сприяючи таким чином збалансуванню бюджетної
системи країни. Зазначені показники складаються до 1 червня. Визначальне
місце на стадії складання проекту бюджету належить Бюджетній резолюції.
Бюджетна резолюція може бути ефективним інструментом для встановлення
загального рівня державних видатків на економіку, а також для визначення
загальних бюджетних обмежень. Найголовніша вада бюджетного процесу в
багатьох країнах полягає в тому, що бракує бачення “панорами” державних
видатків на економіку (державного втручання), а також ефективних
обмежень видаткових рішень. За відсутності загальних обмежень у видатках
на місцях керівники держави, приймаючи рішення, не бачать потреби в
суворішому виваженні видатків на різні програми. Крім того, Бюджетна
резолюція може бути ефективним механізмом довгострокового планування
бюджету, оскільки націленість бюджету на короткострокову перспективу, що
враховує лише наступний бюджетний рік, може призвести до таких
видаткових рішень, що не узгоджуватимуться з майбутньою
політикою.Відповідно до Бюджетного кодексу Кабінет Міністрів України
подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної
політики на наступний бюджетний період не пізніше ніж за чотири робочі
дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної
політики на наступний бюджетний період. Проект Основних напрямів
бюджетної політики на наступний бюджетний період містить пропозиції
Кабінету Міністрів України щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у
процентах до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту;

2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що
перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу між бюджетних трансфертів у видатках Державного
бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету
України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в
наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації
бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та
спеціальний фонди.

Не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних
засідань у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з
питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про
Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період
виступає Прем’єр-міністр України або за його дорученням Міністр фінансів
України. Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний
бюджетний період ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного
і соціального розвитку України на наступний бюджетний період із
зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів
споживчих та гуртових цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу
гривні у середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня
безробіття.

Прикладом формування планованих бюджетних показників може бути практика
Великої Британії. У своїй щорічній збірці офіційних документів про
державні видатки – Білій книзі – уряд Великої Британії викладає свої
плани на наступні три роки. Плани на найближчий рік закладають основу
асигнувань, обмежень готівки та інших засобів контролю видатків.
Спеціальний постійний комітет Палати громад у справах державної
скарбниці та державної цивільної служби (КДСДС) вивчає Білу книгу і
доповідає про неї перед дебатами, під час яких парламент висловлює свої
зауваження. Крім того, КДСДС вивчає і доповідає про осінню заяву і
бюджет. Ці два документи також обговорюються у парламенті.
Парламентський контроль поширюється на відомчі асигнування: тільки
парламент може надавати ресурси, тобто голосувати за виділення коштів на
відомчі видатки. В основу розробки Бюджетної резолюції кладуться
матеріали, які готують Міністерство фінансів, Міністерство економіки та
центральні галузеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування. Зокрема, у Бюджетній резолюції, затвердженій Верховною
Радою України на 2003 р., одним із завдань, що мали бути враховані
урядом при розробці проекту Закону про Державний бюджет, було: не
допустити збільшення порівняно з поточним роком обсягу державного боргу
в абсолютній величині. До захищених статей видатків державного бюджету
мають бути віднесені такі: оплата праці працівників бюджетних установ;
нарахування на заробітну плату; придбання медикаментів та
перев’язувальних матеріалів; забезпечення продуктами харчування; виплата
процентів за державним боргом; трансферти населенню, у тому числі
пенсії; трансферти місцевим бюджетам.

Для забезпечення єдиної бюджетної та монетарної політики, ґрунтування
уряду на однакових монетарних показниках Національний банк України до 1
квітня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та
Кабінету Міністрів України: 1) проект основних засад грошово-кредитної
політики на наступний бюджетний період; 2) проект кошторису доходів та
видатків Національного банку України на наступний бюджетний період.

Слід зазначити, що дана норма вступає у колізію з нормою, закладеною
уст. 9 Закону України “Про Національний банк України”, згідно з п. 1
якої Рада Національного банку відповідно до загальнодержавної програми
економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального
розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади
грошово-кредитної політики і вносить їх до Верховної Ради України для
інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад
грошово-кредитної політики. Для приведення законодавства у відповідність
зміни у термінах подання інформації мають бути внесені до Закону України
“Про Національний банк України”.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає
постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної
політики на наступний бюджетний період. Зазначена постанова може містити
пропозиції Верховної Ради України до проекту Основних напрямів бюджетної
політики на наступний бюджетний період виключно з вищезазначених питань,
у тому числі відповідні доручення Кабінету Міністрів України.

Після затвердження Бюджетної резолюції ВРУ (до 7 липня) Міністерство
фінансів розробляє і доводить до головних розпорядників інструкції з
підготовки бюджетних запитів – документів з відповідним обґрунтуванням
обсягу бюджетних коштів, необхідних Для діяльності головного
розпорядника.

Головні розпорядники коштів організують роботу з розробки цих запитів у
строки, встановлені Міністерством фінансів, і несуть відповідальність за
своєчасність, достовірність та зміст поданих бюджетних запитів. Бюджетні
запити були запроваджені в практику бюджетного процесу починаючи з 1998
року. Вони подаються за встановленою формою з обов’язковим визначенням
головними розпорядниками бюджетних коштів основної мети діяльності,
завдань на плановий рік, а також з проведенням аналізу результатів
діяльності, досягнутих у минулому році, та прогнозуванням очікуваних
результатів діяльності у поточному році, обґрунтуванням розподілу
граничного обсягу видатків за кодами функціональної класифікації та
напрямами діяльності. У свою чергу Міністерство фінансів аналізує запити
з точки зору їх відповідності меті, пріоритетів витрат і на основі
результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про
включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету
України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. У
разі розбіжностей між думками Міністерства фінансів та головних
розпорядників це питання виноситься на розгляд уряду (при цьому діє
погоджувальна комісія).

Міністерство фінансів України подає проект закону про Державний бюджет
України Кабінету Міністрів України для розгляду, а також вносить
пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті
Міністрів України. Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо
схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його
разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15
вересня року, що передує плановому. На цьому закінчується перша стадія
бюджетного процесу. Разом з проектом закону про Державний бюджет
України, схваленим Кабінетом Міністрів України, до Верховної Ради
подаються:

1) пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України,
яка має містити:

а) інформацію про економічне становище держави та основні прогнозні
макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний
бюджетний період, покладені в основу проекту Державного бюджету України;

б) оцінку надходжень доходів та інших коштів (позик), що пропонуються
для забезпечення фінансовими ресурсами витрат бюджету;

в) пояснення до основних положень проекту Державного бюджету України та
проекту закону про Державний бюджет України, включаючи аналіз
пропонованих обсягів видатків на виконання функцій, програм.
Обґрунтування включають бюджетні показники за попередній, поточний,
наступний бюджетні періоди в розрізі класифікації видатків бюджету;

г) інформацію щодо врахування пропозицій ВРУ до Основних напрямів
бюджетної політики на наступний бюджетний період, якщо вони були
прийняті ВРУ відповідно до ч. б ст. 33 БКУ;

г) обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин;

д) інформацію щодо обсягів державного боргу, в тому числі за типом
боргового зобов’язання, графіка його погашення, обсягів та умов
запозичень;

е) прогноз основних макропоказників економічного і соціального розвитку
України, показників зведеного бюджету України за основними видами
доходів, видатків та фінансування на наступні три бюджетні періоди;

2) прогнозні показники зведеного бюджету України (включаючи оцінку
Державного бюджету України та місцевих бюджетів) відповідно до бюджетної
класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України;

3) перелік пільг по податках, зборах (інших обов’язкових платежах) із
розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання;

4) показники видатків Державного бюджету України, необхідних на наступні
бюджетні періоди для завершення програм, що враховані у проекті
Державного бюджету України, за умови реалізації цих програм протягом
більш як одного бюджетного періоду;

5) зведення та структура фінансових зобов’язань із державного боргу та
державних гарантій на поточний і наступний бюджетні періоди до повного
погашення боргових зобов’язань, включаючи суми на обслуговування
державного боргу;

6) перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний період, під які
можуть надаватися гарантії КМУ;

7) доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточному
бюджетному періоді;

8) проекти кошторисів усіх державних цільових фондів, які створюються за
рахунок податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до закону;

9) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту
Державного бюджету України (подаються до Комітету ВРУ з питань бюджету);

10) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає КМУ. Рахункова палата
України відповідно до статей 40 та 41 Бюджетного кодексу та статей 7 і
27 Закону України “Про Рахункову палату” здійснює аналіз проект закону
про Державний бюджет України, поданий Кабінетом Міністрів України до
Верховної Ради. У ході здійснення аналізу використовуються послання
Президента України до парламенту та уряду країни, Бюджетна резолюція,
акти Кабінету Міністрів України, проекти Державної програми економічного
і соціального розвитку України на планований рік, Основні засади
грошово-кредитної політики НБУ, аналітичні та розрахункові матеріали до
проекту бюджету, звітні дані Державного казначейства та головних
розпорядників бюджетних коштів, Міністерства фінансів, Національного
банку, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції,
Державної податкової адміністрації, Державного комітету статистики,
Державної митної служби тощо. Бюджетний кодекс (ст. 75) визначає порядок
складання проектів місцевих бюджетів. Після того, як Міністерство
фінансів доведе до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних
адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад особливості
складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний
період, вони зобов’язані надати необхідну інформацію:

– Міністерству фінансів – для проведення розрахунків обсягів
міжбюджетних трансфертів та інших показників;

– Верховній Раді України – для перевірки достовірності цих розрахунків.
Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством
фінансів, і відповідно, до ст. 34 БКУ та з урахуванням особливостей
складання проектів місцевих бюджетів місцеві фінансові органи
розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів
інструкції з підготовки бюджетних запитів. Місцеві фінансові органи на
будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів
аналізують бюджетний запит, поданий головним розпорядником бюджетних
коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також
дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі
результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає
рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого
бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів АРК,
місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних
рад.Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного
значення) рад, районні державні адміністрації у містах Києві та
Севастополі подають відповідно районним чи міським фінансовим органам
пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів, визначених з
урахуванням вимог ч. 3-5 ст. 75 БКУ.

Після схвалення КМУ проекту закону про Державний бюджет Міністерство
фінансів доводить Раді міністрів АРК, місцевим державним адміністраціям
та виконавчим органам відповідних рад: розрахунки прогнозних обсягів
міжбюджетних трансфертів; методику їх визначення; інші показники,
необхідні для складання проектів місцевих бюджетів; пропозиції щодо
форми проекту рішення про місцевий бюджет (типова форма рішення).

У тижневий термін після ухвалення Закону про Державний бюджету другому
читанні КМУ доводить Раді міністрів АРК, місцевим державним
адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та
показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів для
відповідних бюджетів і текстові статті, що визначають особливості
міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які були
проголосовані ВРУ при прийнятті проекту закону про Державний бюджет у
другому читанні. На підставі наданої інформації Рада міністрів АРК,
місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад
готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети. Проект рішення
про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії ВР АРК, відповідної
ради схвалюється Радою міністрів АРК, місцевою державною адміністрацією
чи виконавчим органом відповідної ради . Разом з ним необхідно подавати:

1) пояснювальну записку до проекту рішення, яка повинна містити:

а) інформацію про соціально-економічний стан відповідної
адміністративно-територіальної одиниці і прогноз її розвитку на
наступний бюджетний період, які покладено в основу проекту місцевого
бюджету;

б) оцінку надходжень доходів з урахуванням втрат доходів у результаті
наданих відповідною радою податкових пільг;

в) пояснення до основних положень проекту рішення про місцевий бюджет,
включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків щодо функцій та програм.
Обґрунтування включають бюджетні показники за попередній, поточний і
наступний бюджетні періоди у розрізі класифікації видатків бюджету;

г) обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин (для районних,
міських з районним поділом, міських, що об’єднують бюджети села, селища,
міста районного значення) та надання субвенцій на виконання
інвестиційних проектів (для бюджету АРК, бюджетів міст Києва та
Севастополя, обласних бюджетів);

ґ) інформацію щодо погашення боргу АРК та місцевого самоврядування,
обсягів та умов запозичень;

2) прогноз показників відповідного бюджету за основними видами доходів,
видатків та фінансування на наступні три бюджетні періоди;

3) проект показників зведеного бюджету району, міста з районним поділом,
міста, що об’єднує бюджети села, селища, міста районного значення;

4) показники видатків, необхідні на наступні бюджетні періоди для
завершення проектів, що враховані в бюджеті, за умови, якщо реалізація
проекту триває більше одного бюджетного періоду;

5) перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний період та на
наступні три бюджетні періоди;

6) інформацію про хід виконання відповідного бюджету у поточному
бюджетному періоді;

7) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту
відповідного бюджету (подаються до бюджетної комісії відповідної ради);

8) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, місцева державна адміністрація чи виконавчий орган
відповідної ради.

Висновок:

Бюджетне право України – це сукупність фінансово-правових норм, що
регулюють внутрішньодержавні відносини, які виникають у зв’язку з
утворенням, розподілом і використанням державного,
республіканського(Автономної Республіки Крим), обласних, районних,
міських (міст Києва і Севастополя) і місцевих бюджетів. Велике
теоретичне і практичне значення має визначення предмета бюджетного
права, тобто тих відносин, які регулюються нормами цього розділу
фінансового права. Такі відносини є внутрішньодержавними, оскільки вони
стосуються розподілу фінансових ресурсів всередині держави і в них не
беруть участі недержавні суб”єкти права.

Визначальне місце на стадії складання проекту бюджету належить
Бюджетній резолюції. Бюджетна резолюція може бути ефективним
інструментом для встановлення загального рівня державних видатків на
економіку, а також для визначення загальних бюджетних обмежень.
Найголовніша вада бюджетного процесу в багатьох країнах полягає в тому,
що бракує бачення “панорами” державних видатків на економіку (державного
втручання), а також ефективних обмежень видаткових рішень. За
відсутності загальних обмежень у видатках на місцях керівники держави,
приймаючи рішення, не бачать потреби в суворішому виваженні видатків на
різні програми. Крім того, Бюджетна резолюція може бути ефективним
механізмом довгострокового планування бюджету, оскільки націленість
бюджету на короткострокову перспективу, що враховує лише наступний
бюджетний рік, може призвести до таких видаткових рішень, що не
узгоджуватимуться з майбутньою політикою.

Використана література

1. В???а Л. К. Фі???е ??о: Н????й ???? – К.: ?ЕНТУРІ”, 1998

2. Зю?кін А. Г. Фі???е ??о: О??? ???? ??ій – К.: МАУП, 2001

3. З?? ?? ???? ????у ??? в Ук?ї?”

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020