Контрольна робота
з дисципліни
«ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ»
Зміст
1.Відповідальність в конституційному праві. Поняття та характер
конституційно-правової відповідальності
2.Конституція України про основні функції ти обов’язки держави
3.Конституційний статус Верховної Ради України як єдиного органу
законодавчої влади. Функції Верховної Ради
Список літератури
1.Відповідальність в конституційному праві. Поняття та характер
конституційно-правової відповідальності
За порушення норм конституційного права наступає конституційно-правова
відповідальність.
Конституційно-правова відповідальність становить собою особливий вид
юридичної відповідальності яка передбачається конституційно-правовими
нормами.
Від конституційно-правової необхідно відрізняти відповідальність
передбачену іншими галузями права (кримінальним, адміністративним,
цивільним) до якої притягаються громадяни, іноземці, особи без
громадянства, посадові особи за порушення норм конституційного права.
Так, наприклад, за порушення виборчого законодавства посадові особи та
громадяни несуть кримінальну та адміністративну відповідальність, а за
невиконання вимог конституційної норми, яка встановлює обов’язок не
заподіювати шкоди природі, культурній спадщині (ст. 66 Конституції
України) особа відповідає по цивільному та адміністративному
законодавству.
Конституційно-правова відповідальність носить не репресивний або
матеріальний, а політичний і моральний характер. Вона не
розповсюджується на громадянина, якщо він не Є посадовою особою,,
суб’єктом конституційно-правової відповідальності може виступати лише
орган публічної влади або його посадова особа.
В демократичній, правовій державі конституційно-правова відповідальність
виступає гарантією проти узурпації та зловживання влади і
розповсюджується на органи публічної влади (органи державної влади та
органи місцевого самоврядування) та їх посадових осіб всіх рівнів,
починаючи від Президента України і закінчуючи сільською радою.
Конституційно-правова відповідальність може бути пов’язана з реалізацією
санкції, що безпосередньо передбачена конституційно-правовою нормою.
Такою санкцією може бути скасування актів, звільнення з посади
(відставка, усунення з поста), дострокове припинення повноважень. Так
нормами конституційного права передбачено, наприклад:
а) дострокове припинення повноважень народного депутата України (ст. 81
Конституції України);
б) усунення з поста Президента України в порядку імпічменту (ст.111
Конституції України);
в) скасування рішень голів місцевих державних адміністрацій, що
суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства
України (ч. 8 ст. 118 Конституції України);
в) відповідальність Кабінету Міністрів перед Президентом України (ст.
113 Конституції України);
г) відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування
перед територіальною громадою та перед державою (ст. ст. 75, 76 Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
До конституційно-правової можна також віднести відповідальність держави
перед громадянами за масові порушення законності, які були допущені в
минулому. Так, наприклад, відповідно до Закону України «Про реабілітацію
жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.91 р. реабілітовані
особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або
піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками»,
«трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому
порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як
контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до
набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за
державні злочини» від 25 грудня 1958 року, а також громадяни, заслані і
вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням
органів державної влади й управління з політичних, соціальних,
національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з
куркульством, противниками колективізації, так звані банд пособники та
їх сім’ї. Реабілітовані були поновлені в усіх громадянських правах, цим
громадянам була виплачена компенсація. Прийняття цього Закону фактично
означало визнання того факту, що суб’єктом правопорушення може виступати
держава в цілому.
Інша форма відповідальності держави перед громадянами пов’язана з
реалізацією права громадян оскаржити в суді рішення, дії чи
бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).
2.Конституція України про основні функції ти обов’язки держави
Функціями та обов`язками держави визнаються основні напрямки її
діяльності, в яких відображаються і конкретизуються завдання і мета
держава, проявляється її зміст і сутність, її соціальне призначення в
соціально неоднорідному суспільстві.
За тривалістю дій функції поділяються на постійні і тимчасові.
За значенням – на головні і другорядні.
За застосуванням – на внутрішні і зовнішні.
Внутрішні – спрямовані всередину країни.
1. Охорона форм власності. Держава сприяє розвитку всіх форм власності.
2. Функція захисту і гарантування прав і свобод людини і громадянина
(конституційне закріплення особистих, економічних, політичних,
соціальних та культурних прав).
3. Охорона правопорядку. Держава охороняє правопорядок за допомогою
спеціальних органів.
4. Екологічна (природоохоронна) – охорона навколишнього природного
середовища, флори і фауни. Регулювання процесу використання ресурсів
держави, збереження і відновлення природного середовища, подолання
екологічних криз.
5. Економічна. Формування і виконання державних і регіональних програм
розвитку. Економічна функція держави передбачає збирання державою
податків, подальший розподіл коштів, втручання держави в економічну
діяльність.
6. Фінансова. Фінансування державного і місцевих бюджетів. Фінансування
різних галузей народогосподарчого комплексу.
7. Соціальна. До соціальної функції держави належить визначення основних
напрямків соціальної політики. Забезпечення гідного рівня життя людей.
Допомога державою громадянам, які потребують захисту: багатодітним,
інвалідам і т.д. Регулювання та охорона праці. Забезпечення мінімального
рівня споживання товарів та послуг населенням.
8. Культурна. Збереження, використання, створення культурної спадщини
держави та її охорона, а також забезпечення доступу громадян до цієї
спадщини.
9. Функція розвитку науково-технічного прогресу, стимулювання наукових
досліджень господарській діяльності.
10. Інформаційна. Організація та забезпечення системи отримання,
використання та збереження інформації.
11. Інші функції.
Зовнішні – спрямовані за межі країни.
1. Функція забезпечення національної безпеки держави.
2. Військова. Лише держава організовує захист країни від нападів ззовні,
оголошує війну та веде загарбницькі війни.
3. Економічна. Участь у створення на основі кооперації та інтеграції
виробництва і праці світової економічної системи.
4. Взаємовигідна торгівля. Іноді між державами підписуються міжнародні
договори стосовно корисних копалин, технологій тощо.
5. Політична. Підтримка миру. Розвиток між державами договірних
відносин. Забезпечення суверенітету і обороноздатності країни. Участь у
миротворчих ненасильницьких операціях. Участь у вирішення інших
глобальних проблем (зброя масового знищення).
6. Дипломатична. Обмін дипломатами, консулами тощо.
7. Інші. Брати участь у вирішенні глобальних проблем сучасності:
боротьба з міжнародною організованою злочинністю і тероризмом, СНІД,
пташиний грип, розв’язання проблем екологічного і демографічного
характеру тощо.
Держава повинна виконувати свої функції у властивих їй правових формах.
У рамках правової форми держава здійснює такі види діяльності:
Правотворча діяльність – підготовка і створення нормативно-правових
актів, без яких реалізація інших функцій держави практично неможлива.
Правовиконавча діяльність – від неї залежить, чи будуть закони та інші
нормативно-правові акти реалізовані, чи вони залишаться лише на папері.
Правоохоронна діяльність – владна оперативна і правозастосовча
діяльність щодо охорони правопорядку, прав і свобод громадян тощо.
3.Конституційний статус Верховної Ради України як єдиного органу
законодавчої влади. Функції Верховної Ради
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада
України. Лише вона має повноваження приймати закони, які є актами
найвищої юридичної сили. З принципу поділу влади на законодавчу,
виконавчу та судову випливає, що Верховну Раду не можна розглядати як
вищестоящий орган не тільки щодо інших загальнодержавних органів
(Президента, Кабінету Міністрів, Конституційного Суду та Верховного Суду
України), хоч вона і причетна до їх формування, а й щодо місцевих рад.
Та Конституція України й не закріплює принцип єдності представницьких
органів: усі інші ради визначаються в ній не як місцеві органи державної
влади, а як органи місцевого самоврядування. Тому вплив Верховної Ради
на діяльність інших державних органів та органів місцевого
самоврядування здійснюється виключно шляхом прийняття відповідних
законів, які є обов’язковими для всіх суб’єктів на території України.
Верховна Рада України, як і парламенти багатьох інших держав, наприклад,
Білорусі, Литви, Болгарії, Греції, Фінляндії, складається з однієї
палати. Існують і двопалатні парламенти (Росія, Казахстан, Франція, США,
ФРН та інші країни). Конституція Південно-Африканської Республіки
передбачала створення парламенту з трьох палат, що формувалися за
расовою ознакою: палата для білих, палата для мулатів, палата для
індійців. Парламент Югославії за Конституцією 1963 р. (в редакції 1968
р.) фактично складався з шести палат.
Порядок формування Верховної Ради України
Верховна Рада України обирається вільними виборами на основі загального,
рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на
чотири роки. Вибори можуть бути черговими і позачерговими.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Конституції України чергові вибори до
Верховної Ради повинні відбуватися в останню неділю березня четвертого
року повноважень її складу.
Позачергові вибори до Верховної Ради проводяться у разі дострокового
припинення її повноважень. Це може статися, якщо протягом 30 днів
чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися і
Президент достроково припиняє її повноваження та призначає нові вибори,
які й будуть позачерговими. Такі вибори повинні відбутися у строк до 60
днів з дня опублікування президентського указу про дострокове припинення
повноважень Верховної Ради. Причини, через які не можуть розпочатися
пленарні засідання, повинні обумовлюватися її діяльністю (наприклад,
відсутність кворуму через відмову частини депутатів зареєструватися як
учасники пленарного засідання, безрезультатність спроб обрати Голову
Верховної Ради, який повинен вести її засідання) і свідчити про
нездатність даного її складу вирішувати питання організаційного плану.
Слід зазначити, що повноваження Верховної Ради, обраної на позачергових
виборах, не можуть бути припинені протягом одного року. Це зумовлюється
недоцільністю частих перерв у діяльності найвищого законодавчого органу
і значних фінансових затрат, пов’язаних з його виборами.
Дострокове припинення повноважень Верховної Ради не допускається і в
останні шість місяців строку повноважень Президента України. Це правило
спрямоване на запобігання можливим політичним та організаційним
утрудненням у період виборчої президентської кампанії.
Повноваження Верховної Ради нового скликання починаються у день
відкриття її першого засідання. Одночасно припиняються повноваження
Верховної Ради попереднього скликання, тобто обраної на попередніх
виборах.
Строк повноважень парламентів в інших країнах є різним. У Швеції,
наприклад, він становить три роки, у Болгарії — чотири, у Білорусі —
п’ять років. У державах з двопалатними парламентами строки повноважень
палат, як правило, не збігаються. Так, депутати Палати представників
Конгресу (парламенту) СІЛА обираються на два роки, а депутати Сенату
(верхньої палати) — на шість років. При цьому через кожні два роки
переобирається третина сенаторів.
Народний депутат України
Верховна Рада складається з 450 народних депутатів України
(конституційний склад), якими можуть бути лише громадяни України, що на
день виборів досягли 21 року, мають право голосу і проживають в Україні
протягом останніх п’яти років.
Депутат має бути громадянином України, бо саме громадянство визначає
наявність повноцінних правових зв’язків між особою і державою, у тому
числі й усіх юридичних прав та обов’язків, передбачених Конституцією.
Встановлення вікового цензу пояснюється тим, що для участі у виробленні
та прийнятті важливих і складних рішень загальнодержавного значення
народний депутат України має мати певний життєвий досвід.
Вимога щодо проживання депутата протягом останніх п’яти років на
території нашої держави спрямована на забезпечення знання і розуміння
тих проблем, які постали перед суспільством і державою.
За відповідності усім зазначеним вище вимогам громадянин не може бути
обраний до Верховної Ради України лише утому разі, якщо він має
непогашену і не зняту у встановленому законом порядку судимість. Однак
наявність непогашеної судимості за злочин, вчинений з необережності
(тобто коли особа не бажала, але передбачала можливість виникнення
суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності та легковажно
розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання
таких наслідків, хоч повинна була і могла передбачати — наприклад,
убивство з необережності); не є юридичною перепоною для обрання
громадянина народним депутатом України.
Особи, обрані до складу парламенту, мають здійснювати депутатські
повноваження на постійній основі. Це означає, що вони повинні
відмовитися від іншого представницького мандата і не можуть перебувати
на державній службі. Що ж до несумісності депутатського мандата з іншими
видами діяльності, то вона повинна бути встановлена спеціальним законом.
При вирішенні цього питання у деяких країнах парламентаріям
забороняється займатися будь-якою діяльністю, крім наукової та
викладацької, а поєднання депутатських повноважень і посад у структурах
виконавчої влади принципово не допускається. В інших державах,
наприклад, у Великій Британії, прем’єр-міністром може бути лише депутат
парламенту — представник партії, яка має у ньому більшість голосів.
Повноваження народних депутатів України починаються від моменту
складання ними перед Верховною Радою присяги такого змісту: “Присягаю на
вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і
незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського
народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та законів України,
виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників”.
Текст присяги перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради
зачитує найстарший за віком народний депутат України. Потім депутати
ставлять свій підпис під її текстом, що й означає її складання. Якщо ж
депутат відмовляється скласти передбачену Конституцією присягу, він
втрачає депутатський мандат. У такому разі у відповідному виборчому
окрузі повинні відбутися нові вибори до Верховної Ради України.
У деяких державах, де набуття депутатами повноважень також обумовлюється
необхідністю складання присяги, відмова зробити це може мати інші
наслідки. Так, якщо депутат італійського парламенту не складе присягу
протягом трьох пленарних засідань, він не втрачає депутатський мандат,
однак позбавляється депутатських прав до виконання передбачених у
зв’язку зі складанням присяги процедур.
Конституція закріплює низку гарантій, покликаних забезпечити сприятливі
умови для виконання депутатами своїх повноважень, а також захистити їх
від репресій. Однією з таких гарантій є депутатська недоторканність.
Народних депутатів України не може бути притягнено до будь-якого виду
юридичної відповідальності за діяльність, яку вони здійснюють у ході
реалізації депутатських повноважень. Йдеться про виступи у парламенті чи
в його комісіях, про позицію при голосуванні з того чи іншого питання
тощо. Це правило чинне і після того, як депутат втрачає свої
повноваження.
Однак з нього є виняток: депутати несуть юридичну відповідальність за
образу чи наклеп. Ця особливість покликана запобігати зловживанню
народними обранцями своїм статусом, дисциплінувати їх. Вона закликає
керуватися не емоціями, а неспростовними, юридично значущими фактами.
Депутатська недоторканність означає й те, що народного депутата України
не можна притягнути до кримінальної відповідальності, затримати чи
заарештувати, якщо на це немає згоди Верховної Ради. Така згода має бути
висловлена у відповідній постанові, прийнятій на пленарному засіданні
парламенту. Однак для допиту депутата як свідка згоди парламенту не
потрібно.
Депутатська недоторканність поширюється на членів практично всіх
парламентів світу, але її зміст може відрізнятися від недоторканності
народних депутатів України. Так, у Росії та деяких інших країнах
депутата можна затримати, заарештувати, обшукати, якщо він затриманий на
місці вчинення злочину, без звернення до парламенту за одержанням згоди
на це.
Обсяг повноважень народних депутатів України визначається Конституцією і
законодавством. Ці повноваження починаються від моменту складення
депутатом присяги і припиняються одночасно з припиненням повноважень
Верховної Ради відповідного скликання.
Конституція України (ст. 81) передбачає й можливість дострокового
припинення депутатських повноважень у разі:
1. їх складення за особистою заявою депутата. Конституція не визначає
причин подання такої заяви, а тому вони можуть бути будь-якими. Однак
для складення повноважень необхідно, щоб Верховна Рада визнала ці
причини переконливими;
2. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо депутата. Треба
мати на увазі, що притягнення до кримінальної відповідальності, арешт,
винесення судом обвинувального вироку ще не є законними підставами для
дострокового припинення депутатських повноважень. Так, вирок набуває
законної сили через десять днів після оголошення, а в разі його
оскарження — після здійснення відповідних процедур;
3. визнання депутата судом недієздатним або безвісно відсутнім. Суд може
визнати депутата, як і будь-яку іншу особу, недієздатним, якщо він
внаслідок душевної хвороби, травми та інших причин не може розуміти
значення своїх дій або керувати ними. Безвісно відсутньою вважається
особа, про яку за місцем її постійного проживання протягом року немає
ніяких відомостей;
4. припинення громадянства депутата або його виїзду на постійне
проживання за межі України. Ці обставини призводять до втрати депутатом
юридичних або фактичних зв’язків з нашою державою, що й робить
неможливим виконання ним депутатських обов’язків;
5. смерті депутата.
За наявності зазначених вище обставин питання про дострокове припинення
повноважень народного депутата України розглядається на пленарному
засіданні Верховної Ради. Відповідне рішення вважається прийнятим, якщо
за нього проголосувала більшість від конституційного складу Верховної
Ради, тобто не менш як 226 депутатів.
Достроково за рішенням суду повноваження народного депутата України
припиняються й у разі невиконання ним вимоги щодо несумісності
депутатського мандата з іншими видами діяльності, тобто коли після
обрання до Верховної Ради особа не відмовляється від інших мандатів або
продовжує перебувати на державній службі. Відповідна процедура має бути
врегульована законом.
Однією з конституційних форм депутатської діяльності є депутатський
запит — звернення народного депутата до певного органу чи посадової
особи дати офіційне пояснення з питань, які належать до їхньої
компетенції.
Процедура здійснення депутатського запиту встановлена Законом України ”
Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992 р. та
регламентом Верховної Ради України. Відповідно до регламенту
депутатський запиту письмовій формі вноситься Голові Верховної Ради,
оголошується ним на засіданні та передається Секретаріату, який
зобов’язаний негайно надіслати текст запиту відповідному адресату.
Офіційна письмова відповідь на запит у семиденний або інший,
встановлений Верховною Радою, термін повинна бути надіслана Голові
Верховної Ради та депутату, який його вніс. За наполяганням автора
запиту і не менш як однієї п’ятої частини від фактично обраних до
Верховної Ради депутатів відповідь може бути обговорена на пленарному
засіданні Верховної Ради, s Підсумки такого обговорення дістають вияв у
постанові, яка разом із текстом депутатського запиту і відповіддю на
нього публікується у Відомостях Верховної Ради України та газеті “Голос
України”.
Гарантією ефективності депутатського запиту є закріплений у ч. 2 ст. 86
Конституції України обов’язок відповідних посадових осіб повідомити
народного депутата про результати розгляду його запиту.
Організація роботи Верховної Ради України
Відповідно до Конституції України Верховна Рада може здійснювати свої
повноваження лише тоді, коли обрано не менше двох третин від її
конституційного складу (тобто не менше 300 народних депутатів) і працює
сесійно.
Вона збирається на першу сесію не пізніше як на 30-й день після того,
коли Центральна виборча комісія офіційно оголосила результати виборів.
Перше засідання Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний
депутат України,, який веде його доти, поки Верховна Рада не обере свого
Голову.
Сесії Верховної Ради можуть бути черговими, тобто такими, що починають
свою роботу у встановлені Конституцією України строки (першого вівторка
лютого і першого вівторка вересня кожного року), і позачерговими, які
можуть скликатися на вимогу не менш як третини народних депутатів
України від конституційного складу Верховної Ради або на вимогу
Президента України.
Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради із зазначенням
питань, які виносяться на їх розгляд.
Якщо указом Президента в Україні запроваджується воєнний чи надзвичайний
стан. Верховна Рада повинна зібратися у дводенний строк на позачергову
сесію без офіційного скликання її. Це пояснюється тим, що, по-перше,
відповідно до п. 31 ст. 85 Конституції України такий указ має бути
затверджений (або скасований) Верховною Радою у дводенний строк, а
по-друге, тим, що надзвичайність обставин може утруднити, а то й
унеможливити виконання формальностей, пов’язаних з офіційним скликанням
сесії.
Може скластися ситуація, коли встановлені Конституцією України строки
повноважень Верховної Ради закінчуються під час воєнного чи
надзвичайного стану, тобто в умовах, за яких організація і проведення
виборів нового складу парламенту практично неможливі. У такому разі
Конституція передбачає подовження повноважень Верховної Ради до дня
першого засідання першої сесії Верховної Ради, яку буде обрано після
скасування воєнного чи надзвичайного стану.
Конкретний порядок роботи Верховної Ради України, тобто порядок
формування її комітетів і комісій, проходження законопроектів тощо,
встановлюється Конституцією. Крім того, він має бути визначений законом
про регламент Верховної Ради, який їй ще треба прийняти.
Усі свої рішення Верховна Рада може приймати лише на пленарних
засіданнях (загальних зборах депутатів) шляхом голосування, яке може
бути таємним чи відкритим і здійснюватися підняттям рук, бюлетенями чи
за допомогою технічних засобів. Депутат повинен брати участь у
голосуванні особисто, він не може доручати голосувати від свого імені
іншим депутатам.
Рішення приймаються у формі законів, постанов та інших актів простою
більшістю від конституційного складу Верховної Ради (не менше 226
голосів народних депутатів). Лише з питань, пов’язаних із внесенням змін
до Конституції та усуненням Президента України з поста в порядку
імпічменту, рішення приймаються відповідно не менш як двома третинами та
трьома четвертими від конституційного складу Верховної Ради.
Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Це означає, що на
них дозволяється присутність журналістів і запрошених осіб, а самі
засідання можуть транслюватися по радіо, телебаченню тощо. Однак у разі
розгляду питань, які недоцільно розголошувати, приміром, пов’язаних із
національною безпекою, чи таких, що стосуються деяких аспектів
організації та діяльності Верховної Ради, за рішенням більшості від її
конституційного складу можливе проведення закритих засідань. У роботі
таких засідань беруть участь лише депутати та спеціально запрошені
особи. Хід роботи та прийняті рішення у засобах масової інформації не
висвітлюються.
Для керівництва своєю роботою Верховна Рада обирає Голову, Першого
заступника і заступника Голови Верховної Ради України. Ці посадові особи
обираються зі складу депутатів Верховної Ради і за потреби можуть бути
відкликані.
Повноваження Голови Верховної Ради зумовлені забезпеченням її
діяльності. У відносинах з іншими органами державної влади та з органами
влади іноземних держав Голова Верховної Ради виступає як її представник.
Конкретний порядок здійснення Головою Верховної Ради своїх повноважень,
його взаємовідносини з Першим заступником і заступником конституційно не
врегульовані. Відповідно до ч. З ст. 88 Конституції України ці питання
мають бути врегульовані законом про регламент Верховної Ради України.
Із метою здійснення законопроектних робіт, підготовки і попереднього
розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України,
утворюються її комітети, які працюють постійно. Для розгляду питань, що
мають тимчасовий характер або не належать до тих, які підлягають
розгляду в уже існуючих комітетах, Верховна Рада може створювати
тимчасові спеціальні комісії.
За необхідності проведення розслідувань, пов’язаних із питаннями, що
зачіпають інтереси усього суспільства, Верховна Рада може створювати
тимчасові слідчі комісії. Для їх створення необхідно, щоб за це
проголосувало не менш як 150 народних депутатів (одна третина від
конституційного складу Верховної Ради). Треба зазначити, що такі комісії
не входять до системи органів правосуддя, а тому їхні висновки і
пропозиції не є вирішальними для слідства і суду. Можна говорити про те,
що результати роботи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України
мають насамперед політичне значення і є визначальними для формулювання
відповідних висновків суто політичного характеру.
Конституцією України не врегульовано конкретний порядок організації і
діяльності комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих
комісій. Вирішення цих питань віднесено до відповідного законодавства.
Аналогічні положення містяться у конституціях абсолютної більшості
сучасних держав.
Повноваження Верховної Ради України
Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які
визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і
призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішими є
повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття
законів; визначення засад політики держави та програм суспільного
розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування
інших державних органів; організації адміністративно-територіального
устрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також
бюджетні та контрольні повноваження.
Верховна Рада може розглядати питання про відповідність Кабінету
Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його
відставку. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів може бути
розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України
(однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція
недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї
проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від
конституційного складу Верховної Ради.
З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів
можливості Верховної Ради щодо розгляду питання про його
відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це
питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також
протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці
правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них
нарівні із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над
іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про
відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї
гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може
розглядатися).
Конституція України (ст. 92) визначає широке коло питань, які можуть
вирішуватися Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів. Це
стосується:
1. прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій;
2. засад використання природних ресурсів і освоєння космічного простору;
зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності; утворення і
діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової
інформації; місцевого самоврядування;
3. територіального устрою України;
4. основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і
забезпечення громадського порядку;
5. бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та
іноземної валют на території України;
6. одиниць ваги, міри і часу; порядку встановлення державних стандартів;
7. амністії та низки інших питань.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України.
2. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник:
Навчальне видання.- К.: Атіка, 2000.- 320 c.-
3. Конституційне право України: Підручник: Навчальне видання.- 2-ге
доопрац. вид..- К.: Наукова думка, 2000.- 732 c.
4. Балакірєва Р.С. Конституційне право України: Навчальний посібник:
Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003.- 210 c.
5. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник: Навчальне
видання.- К.: Юрінком Інтер, 2003.- 536 c.
6. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник:
Навчальне видання.- 2-е вид., доп..- К.: Атіка, 2002.- 480 с.
7. Кравченко В.В. Конституційне право України: у визначеннях та схемах:
Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2002.- 192 c.
8. Тихий В.Кримінальне право України і конституційне право України //
Вісник Конституційного суду України (укр.).- 2005.- № 2.- C.63-73
9. Касинюк Л.А. Основи конституційного права України: Навчальний
посібник: .- Х.: Одіссей, 1997.- 160 c.
10. Тодика Ю.М., Клименко Г.Б. Основи конституційного права України:
Навчальний посібник: Навчальне видання.- Х.: Консум, 1998.- 117 c.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
