.

Господарські злочини

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 9597
Скачать документ

55

Дипломна робота

на тему:

“Господарські злочини”

2002

План

Вступ1. Поняття та види господарських злочинів2.Злочини у сфері
кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України 3.Злочини у
сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності
господарюючих суб’єктів 4.Господарські злочини, які посягають на
інтереси торгівлі та сфери побуту5.Злочини у сфері банкрутства 6.Злочини
у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів
7.Злочини у сфері обслуговування споживачів 8.Злочини у сфері
приватизації державного та комунального майна ВисновкиДжерела

Скорочення по тексту:

КК – Кримінальний кодекс України;

ВВР – Вісник Верховної Ради України (офіційне видання);

ОВУ – Офіційний вісник України (офіційне видання);

ЗУ – Закони України (збірник Законів України)

Вступ

У ході реформи карного законодавства найбільшим змінам піддалися норми
про відповідальність за злочини в сфері економічної діяльності, що
цілком природно. Пішла в минуле система командно-адміністративного
соціалізму з її незаперечним пануванням державної власності, обмеженим
до мінімуму приватним підприємництвом, централізованим плануванням,
твердим контролем держави в економічній сфері з метою вольового
забезпечення виконання господарських планів, у тому числі і з
використанням спеціально встановлених для цього кримінально-правових
способів.

Перехід країни до ринкової багатоукладної економіки, розвиток
підприємництва, заохочення конкуренції, розширення зовнішньої торгівлі
об’єктивно зробили необхідним принциповий перегляд законів про так
званих господарські злочини, прийнятих ще в період тотального контролю
держави над всією економічною діяльністю. Карний кодекс, що діяв у той
час, усе ще називав у якості злочинних цілий ряд діянь, що суперечать
принципам соціалістичної економіки: приватнопідприємницьку діяльність і
комерційне посередництво, спекуляцію, приписки й інші перекручування
звітності про виконання планів, випуск недоброякісної продукції і т.п.

Нова економічна ситуація настійно вимагала встановлення кримінальної
відповідальності за цілий ряд суспільно небезпечних діянь, що порушують
основи підприємницької діяльності, за прояв монополізму й обмеження
конкуренції, за різні порушення в сфері кредиту і банківської
діяльності, за ухилення від сплати податків і митних платежів, за
зловживання при емісії цінних паперів, за порушення комерційної чи
банківської таємниці і деякі інші злочини.

У результати проведення зазначеної реформи карного законодавства
коло злочинних і карних діянь у сфері економічної діяльності кардинально
змінено. При цьому декриміналізовано деякі діяння, що вважалися до
останнього часу злочинами, і сформульовані нові склади злочинів.

1. Поняття та види господарських злочинів

Об’єднуючи в самостійний розділ Особливої частини Кримінального кодексу
України (далі по тексту КК) (VII розділ) злочини, які вчиняються у сфері
господарської діяльності, законодавець виходить із спільності їх
родового об’єкта, яким е суспільні відносини, що складаються з приводу
виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг.

Безпосереднім об’єктом цих злочинів виступають конкретнісуспільні
відносини, що складаються у певній сфері господарськоїдіяльності. Так,
наприклад, безпосереднім об’єктом злочину, відповідальність за вчинення
якого передбачена ст. 202 (порушення порядку зайняття господарською та
банківською діяльністю), є суспільні відносини у сфері підприємницької
діяльності. При вчиненні деяких злочинів у сфері господарської
діяльності шкода заподіюється крім основного ще і додатковому
безпосередньому об’єкту. Так, наприклад, безпосереднім об’єктом такого
злочину, як випуск або реалізація недоброякісної продукції, є суспільні
відносини, що забезпечують випуск доброякісної продукції, а додатковим
можуть виступати життя та здоров’я споживача.

З об’єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської
діяльності вчиняються шляхом дії (наприклад, фіктивне підприємництво,
протидія законній господарській діяльності, незаконне відкриття або
використання за межами України валютних рахунків, контрабанда тощо).
Окремі злочини можуть виразитися тільки у бездіяльності (ухилення від
повернення виручки в іноземній валюті, «ухилення від сплати податків,
зборів, інших обов’язкових платежів тощо).

Велику частину злочинів у сфері господарської діяльності слід віднести
до злочинів з формальним складом. Тому такі злочини необхідно вважати
закінченими незалежно від настання наслідків, тобто з моменту вчинення
вказаних у законі дій. Так, виготовлення, зберігання, придбання,
перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут
підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної
лотереї є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій, а
не з моменту настання негативних наслідків внаслідок цих дій.

Серед злочинів у сфері господарської діяльності є злочини з так званим
матеріальним складом, тобто такі, для об’єктивної сторони яких необхідно
встановити не тільки суспільне небезпечне діяння, а |й настання
шкідливих наслідків, це, наприклад, приховування стійкої фінансової
неспроможності, доведення до банкрутства.

Відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності
законодавець пов’язує з розміром предмета злочину. Так, відповідальність
за порушення законодавства про бюджетну систему України настає тільки
тоді, коли предметом цього злочину були бюджетні кошти у великих
розмірах.

Більшість диспозицій статей, що встановлюють відповідальність за злочини
у сфері господарської діяльності, є бланкетними, тому встановлення ознак
об’єктивної сторони цих злочинів передбачає звернення до низки
законодавчих та інших нормативних актів інших галузей права — наприклад,
підприємницького, банківського, митного, податкового, валютного тощо.

Суб’єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері господарської
діяльності, характеризується виключно умисною формою вини. Обов’язковою
ознакою суб’єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву та мети.
Так, відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає тільки
тоді, коли це діяння вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів.
Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну
таємницю, утворять злочин за наявності спеціальної мети — розголошення
чи іншого використання таких відомостей.

Суб’єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути особи,
які досягли 16-річного віку. На підставі прямої вказівки закону суб’єкт
деяких злочинів — спеціальний (службова особа, платник податків,
засновник, власник суб’єкта господарської діяльності та інші).

З’ясування зазначених об’єктивних та суб’єктивних ознак дозволяє
сформулювати поняття злочинів у сфері господарської діяльності. Це
умисне діяння (дія або бездіяльність) у сфері господарської діяльності,
що заподіює шкоду суспільним відносинам, які складаються з приводу
виробництва, розподілу обміну і споживання товарів, робіт та послуг.

Залежно від безпосереднього об’єкта посягання, злочини, які вчиняються у
сфері господарської діяльності можуть бути таких видів Кримінальне право
України. Особлива частина. За ред. проф.. М.І. Бажанова. Київ-Харків.
“Юрінком-Інтер”. – 2002:

1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем
України (ст.ст. 199, 200, 201, 207, 208, 210, 211, 212, 204, 215 і 216).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої
діяльності господарюючих суб’єктів (статті 202, 203, 205, 206, 209, 213,
214, 228, 229, 230, 231 і 232).

3. Злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221).

4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних
паперів (статті 222, 223 і 224).

5. Злочини у сфері обслуговування споживачів (статті 217, 225, 226 і
227).

6. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (статті
233, 234 і 235).

2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем
України

2.1. Виготовлення, зберігання, використання, придбання, перевезення,
пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених
грошей, документів на переказ або засобів доступу до банківських
рахунків чи державних цінних паперів

Фальшування грошей та інші незаконні операції з підробленими грошима
посягають на кредитно-фінансову та економічну систему України, на
добробут народу.

Таке посягання заподіює у фінансово-кредитній та економічній сфері
велику суспільно-небезпечну шкоду тому, що у ринковій економіці вся
сукупність господарських зв’язків реалізується через механізм системи
вартісних відносин. Гроші у процесі товарообліку не тільки підтверджують
суспільне значення витрат на виробництво товару, а й визначають
відповідність даного товару суспільним потребам. Таким чином, гроші
виступають не лише втіленням вартості при обміні, а й визначенням їх
кількісного виміру у конкретному товарі. Гроші використовуються як
еквівалент при обміні товарів, тому, що вони: а) є законним платіжним
засобом, декларованим державою як гроші; б) кількісно обмежені в обігу,
а право емісії належить тільки державі; в) можуть легальне обмінюватися
на різні товари.

Створення в Україні остаточно сформованої грошової системи з постійною
національною валютою вимагає застосування всіх необхідних заходів її
захисту.

Для забезпечення належного захисту національної валюти від підробок в
Україні у березні 1994 р. був введений у дію банкнотно-монетний двір,
який використовує найсучасніші технології, системи комп’ютерної графіки,
виготовлення оригінальних і друкарських форм та захищених фарб. Це
-друкарські лінії, що включають офсетні машини «Супер Сімултан-312» і
машини інтагліо друку «Супер Орлов Інта-гліо», контроль якості продукції
на машині «Нота-Чек»; це -лінії автоматичної обробки банкнот «Кутпак-2»
та близько 250 одиниць технологічного устаткування, виготовленого
провідними фірмами Німеччини, Австрії, Італії.

Банкнотно-монетний двір виконує замовлення на виготовлення банкнот,
різних видів цінних паперів і документів суворого обліку. Це облігації
внутрішньої державної ощадної позики, розрахункові та грошові чеки
Національного банку України, приватизаційні сертифікати, марки акцизного
збору на тютюнові вироби та алкогольні напої, сувенірні поштові марки.
Усі цінні папери, що виготовляються банкнотно-монетним двором мають
найсучасніші засоби захисту від підроблення. У банкнотно-монетному дворі
створено монетне виробництво, де карбуються монети масового обігу,
пам’ятні та ювілейні монети з золота, срібла та інших металів. У квітні
1997 р. прийнята в експлуатацію фабрика банкнотного паперу (м. Малин
Житомирської обл.). Технологічні потоки фабрики дозволяють виготовляти
високоякісне волокно як із бавовни, так і з бавовняного лінту. Папір
виготовляється на циліндровій (крутлосітковій) папероробній машині.
Технологічне обладнання дає змогу виготовляти банкнотний та захищений
папір із круглосітковим локальним багатотонованим водяним знаком, двома
захисними стрічками, захисними волокнами, планшетами та іншими
елементами захисту. Папір проходить стовідсотковий контроль якості.
Усіма технологічними процесами керують комп’ютери.

Банкноти та цінні папери друкуються з використанням сучасних технологій,
що виключають можливість підроблення. Для цього використовуються
захищені види паперу та фарб, спеціальні технології виготовлення
друкарських форм і друку, відповідні умови виробництва.

Папір. Для банкнот і цінних паперів має різноманітні властивості,
круглосіткові двотонові та багатотонові водяні знаки, захисні стрічки,
кольорові та флуоресціюючі волокна, реакцію на хімічні розчинники.

Фарби. Спеціальні захищені фарби, якість яких суворо контролюється:
видимі та невидимі в інфрачервоних променях, кольорозмінні під дією
хімічних розчинів та інші.

Дизайн. Під час розробки дизайну використовуються традиційне мистецтво
гравера та найсучасніша система комп’ютерної графіки для отримання
різноманітних складних гільйошних візерунків.

Друкарські форми. Спеціальні технології виготовлення оригінальних та
композитних фотоформ, робочих друкарських форм для сухого офсетного та
інтагліосетного, інтагліо друку.

Способи друку. Орловський офсетний та інтагліосетний друк на машинах
«Супер Сімуліан-312», орловський багатоколірний інтагліо друк на машинах
«Супер Орлов Інтагліо», нумераційний друк на ротаційних машинах «Супер
Нумерота-212».

Контроль якості. Автоматичний контроль якості на машині «Нота-Чек».

Фінішні операції. Порізка, обандеролювання та пакування банкнот на
автоматичній лінії «Кутпак-2».

Система безпеки. Система безпеки забезпечує контроль за збереженням
паперу та готової продукції, міжоперацш-ний контроль за
напівфабрикатами.

Банкноти виготовлені на спеціальному білому папері, що не флуоресціює в
ультрафіолетових променях, із захисною стрічкою і з багатотонованим
водяним знаком, розташованим у вільному від друку місці, що повторює
портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти. Розмір банкнот – 133 х
66 мм.

Елементами захисту банкнот є:

1. Водяний знак – видиме на білій площині банкноти, у разі розглядання
її проти світла, зображення в різних тонах (світліших та темніших від
паперу), що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти.

2. Захисна стрічка – стрічка з позитивним мікротекстом слова «Україна» –
у банкнотах номіналом 5 гривень та «віконна» металізована у банкнотах
номіналом 20 гривень.

3. Суміщений малюнок – малюнок, розташований в одному місці на лицьовому
та зворотному боках банкноти. Всі його елементи збігаються та доповнюють
один одного за розглядання банкноти проти світла.

4. Райдужний друк – поступовий перехід одного кольору захисної сітки,
виконаної суцільними лініями без розривів, до іншого (захисна сітка з
обох боків банкноти).

5. Антисканерна сітка – розміщені під різними кутами тонкі лінії, які за
копіювання чи сканування банкноти можуть утворювати на копії «муар»
(елементи захисної сітки з обох боків банкноти).

6. Мікротекст – напис безперервно повторюваного слова «Україна»,
абревіатури «НБУ», які можна прочитати за допомогою збільшувального
скла.

7. Рельєфні елементи – елементи друку, що виступають над поверхнею
паперу, шершавість яких відчувається на дотик кінчиками пальців (портрет
і написи, номінал цифрами, кодоване зображення, знак для сліпих на
лицьовому боці).

8. Приховане (латентне) зображення – зображення номіналу цифрами, що
видно за розглядання банкноти на рівні світла у разі її повороту на 45
градусів.

9. Знак для сліпих – рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому
куті банкноти, який відчувається на дотик кінчиками пальців і визначає
номінал банкноти.

10. Орловський друк (офсетний та інтагліо) – це різкий перехід фарби від
одного кольору до іншого без розриву та зміщення ліній малюнка.

Такі ж засоби захисту використовуються і при виготовлені цінних паперів.
Див.: Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної
економіки.- К., Атіка, 1999.- С, 75-76.

Незважаючи на такі ретельні засоби захисту, практика знає чимало спроб
підробки грошей та цінних паперів.

Предметами фальшування можуть бути:

– державні казначейські білети і білети Національного банку України;

– розмінні металеві монети;

– іноземна валюта;

– державні цінні папери (акції, облігації, векселі, сертифікати та ін.)
– ст. 2 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня
1991 р.

Для відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів не має
юридичного значення спосіб їх виготовлення. Склад злочину утворює
будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети – збуту
фальшивих купюр чи паперів. Грубе, невдале фальшування, яке розраховане
на передачу таких фальшивок неосвіченим чи особам з фізичними вадами,
утворює склад іншого злочину – шахрайства (ст. 190КК).

Підробка грошових знаків – це і фальсифікація грошової купюри меншої
цінності на купюру більшої цінності, наприклад, купюри цінністю в 10
гривень на купюру в 100 гривень.

Збутом фальшивих грошових знаків чи цінних паперів є випуск їх в обіг як
особою, що їх виготовила, так і тією особою, яка їх не підробляла, не
виготовляла, незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за
умови, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фальшивих грошей.

Фальшування грошей або цінних паперів, а також їх збут є злочином
умисним, оскільки фальшування грошей вчинюється з метою випуску їх в
обіг. Підробка грошей чи цінних паперів з іншою метою, наприклад, для
колекції, демонстрації своєї майстерності складу злочину не утворює.

Частина 2 ст. 199 КК передбачає підвищену відповідальність у випадках
вчинення цього злочину:

– за попередньою змовою групою осіб;

– особою, раніше судимою за виготовлення чи збут підроблених грошей чи
цінних паперів (за наявності судимості за попередній злочин);

– у великому розмірі.

Відповідальність за фальшування грошей та цінних паперів настає з
шістнадцяти років.

Якщо дії, передбачені ст. 199 КК, були вчинені організованою групою або
у особливо великому розмірі, то скоєне кваліфікується за ч. З ст. 199
КК.

Згідно з приміткою до ст. 199 КК фальшування грошей чи Інші незаконні
операції, відповідальність за які передбачена ст. 199 КК, вважаються
вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті І більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо
великому розмірі – якщо сума підробки у чотириста і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Карається виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання,
ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних
цінних паперів чи білетів державної лотереї:

за ч. 1 ст. 199 КК – позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

за ч. 2 ст. 199 КК – позбавленням волі на строк від п’яти до десяти
років;

за ч. З ст. 199 КК – позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти
років з конфіскацією майна.

2.2. Незаконні дії з фінансовими документами

Діяння, передбачене ст. 200 КК, посягає на фінансово-кредитну систему
України.

Склад злочину утворюють різні незаконні дії з фінансовими документами:

а) підробка документів на переказ грошових коштів;

б) підробка платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських
рахунків, а також;

в) придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту
підроблених документів на переказ грошових коштів чи платіжних карток;
або

г) їх використання чи збут.

Згідно з приміткою до статті 200 КК документами на переказ є документи у
паперовому або електронному вигляді, що використовуються банками чи їх
клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових
коштів між суб’єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи,
документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються
при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення,
інші).

Кваліфікованими є діяння з фінансовими документами, вчинені повторно або
за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 200 КК).

Незаконні дії з фінансовими документами вчинюються умисно, з метою їх
використання чи збуту.

Відповідальність за незаконні дії з фінансовими документами настає з
шістнадцяти років.

Караються незаконні дії з фінансовими документами:

за ч. 1 ст. 200 КК – штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох
років;

за ч. 2 ст. 200 КК – позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2.3. Контрабанда

Контрабандою називається незаконне переміщення товарів, валюти,
цінностей та інших предметів через митний кордон України поза митним
контролем або з приховуванням від митного контролю.

Контрабанда посягає на монополію зовнішньої торгівлі, підриває економіку
держави, громадську безпеку і здоров’я людей.

Предметами контрабанди є товари, валюта, історичні та культурні
цінності, а також предмети, що вилучені із вільного обігу – зброя,
отрути, радіоактивні, вибухові речовини і т. п.

Об’єктивно контрабанду утворює одне з можливих діянь по незаконному
переміщенню через митний кордон України предметів контрабанди, вчинене:

– у великих розмірах – на суму, яка у тисячу і більше разів перевищує
неоподаткований мінімум доходів громадян;

– стосовно заборонених для ввозу/вивозу предметів: історичних і
культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових
речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та
бойових припасів до неї), а також контрабанда стратегічно важливих
сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні
правила вивезення їх за межі України.

Таким чином, ст. 201 КК передбачає два види контрабанди, що є злочином:
а) незаконне переміщення через митний кордон України товарів, валюти і
цінностей (крім історичних і культурних), вчинене у великих розмірах; б)
незаконне переміщення через митний кордон України, незалежно від
кількості і вартості, спеціальних предметів – історичних і культурних
цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних і вибухових речовин,
зброї і боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї і бойових
припасів до неї), а також контрабанда стратегічно важливих сировинних
товарів, тодо яких законодавством встановлено відповідні правила
вивезення їх за межі України.

Кваліфікованою визнається контрабанда, яка була вчинена організованою
групою, тобто групою, що створила спеціальну організацію для зайняття
контрабандою, або особою, раніше судимою за контрабанду (ч. 2 ст. 201
КК).

Контрабанда – злочин умисний, умисел прямий — суб’єкт має мету порушити
митний кордон і прагне досягнути її.

Відповідальними за контрабанду є осудні особи, яким до вчинення злочину
виповнилося шістнадцять років.

Карається контрабанда:

за ч. І ст. 201 КК – позбавленням волі на строк від трьох де семи років
з конфіскацією предметів контрабанди;

за ч. 2 ст. 201 КК – позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти
років – з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

2.4. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

Ухилення від повернення валютної виручки в Україну з-за кордону посягає
на фінансово-кредитну систему України.

Згідно зі ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему
валютного контролю» від 19 лютого 1993 року ВВР.- 1993- № 17 – ст. 184
резиденти України зобов’язані декларувати у Національному банку України
свої валютні цінності, що знаходяться за межами України, а Законом
України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті» встановлено обов’язок резидентів зараховувати виручку
в іноземній валюті на свої валютні рахунки в уповноважених банках ЗУ,-
Том 7,- К., 1997- С. 369.

Склад злочину утворює:

а) ухилення від повернення в Україну на рахунки в іноземній валюті від
реалізації на експорт товарів (послуг);

б) приховування будь-яким способом виручки в іноземній валюті, товарів
чи інших матеріальних цінностей.

Частина 2 ст. 207 КК передбачає посилену відповідальність, якщо таке
діяння було вчинено повторно (два і більше разів) або групою осіб, або
якщо предметом злочину була виручка у великому розмірі, тобто така, яка
у тисячу і більше разів (за курсом Національного банку України)
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 3 ст. 207 КК передбачає відповідальність за особливо
кваліфікований вид цього діяння, якщо приховувана виручка в іноземній
валюті у три тисячі і більше разів перевищувала неоподатковуваний
мінімум доходів громадян.

Частина 1 статті 207 КК містить формальний склад злочину, і діяння
вважається закінченим з настанням строку, встановленого законодавством
України для повернення в Україну виручки в іноземній валюті. Ухилення
від повернення в Україну виручки в іноземній валюті чи приховування
такої виручки у великих (ч. 2 ст. 207 КК) або у особливо великих
розмірах (ч. З ст. 207 КК) містить матеріальний склад злочину. Таке
діяння вважається закінченим з моменту, коли розмір валютної виручки
досягнув таких величин, які вказані у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 207
КК.

Ухилення від повернення чи приховування виручки в іноземній валюті
вчинюється умисно. Умисел може бути переважно побічний, оскільки суб’єкт
має мету зберегти для себе виручку, а не заподіяти шкоду
фінансово-кредитній системі України. Така шкода для винного – байдужий
результат його дій.

Відповідальними за ухилення від повернення в Україну чи приховування
валютної виручки є посадові особи підприємств, установ та організацій
незалежно від форм власності, а також всі інші особи, які займаються
підприємницькою діяльністю і мають прибутки, виручку в іноземній валюті
за кордоном.

Відповідальність за ухилення від повернення в Україну чи приховування
валютної виручки настає з шістнадцяти років.

Карається ухилення від повернення виручки в іноземній валюті:

за ч. 1 ст. 207 КК – штрафом у розмірі від шестисот до тисячі
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами до
двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 207 КК – обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років
або позбавленням волі на строк до трьох років;

за ч. З ст. 207 КК – позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2.5. Незаконне відкриття

або використання за межами України валютних рахунків

Діяння, передбачене ст. 208 КК, посягає на фінансово-кредитну систему
України.

Порядок і умови відкриття валютних рахунків регулюються Положенням про
порядок надання ліцензій на відкриття юридичними особами-резидентами
України рахунків в іноземних банках, яке затверджено постановою
Правління Національного банку України від 5 травня 1999 р. № 212 ОВУ.-
1999.- № 20 ст. 907.

Положенням передбачено, що резиденти України можуть мати рахунки в
іноземній валюті за кордоном лише за наявності дозволу Національного
банку України. Дозвіл на відкриття рахунків в іноземній валюті за
кордоном оформляється у формі ліцензії.

Склад злочину утворюють – відкриття або використання за межами України
валютних рахунків без дозволу Національного банку. Стаття 208 КК містить
формальний склад злочину – діяння визнається закінченим з моменту
відкриття або використання будь-яким способом валютного рахунку за
кордоном, незалежно від настання злочинних наслідків.

Незаконне відкриття або використання за межами України валютних
рахунків, вчинене повторно або групою осіб, кваліфікується за ч. 2 ст.
208 КК.

Незаконне відкриття чи використання валютних рахунків за межами України
вчинюється умисно.

Відповідальними за незаконне відкриття чи використання валютних рахунків
за межами України є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років
і які є громадянами України і постійно проживають на території України,
як приватні, так і посадові особи.

Карається незаконне відкриття або використання за межами України
валютних рахунків:

за ч. 1 ст. 208 КК – штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох
років, або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років з
конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на зазначених вище
рахунках;

за ч. 2 ст. 208 КК – позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років
та позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією валютних цінностей, що
знаходяться на зазначених вище рахунках.

2.6. Порушення законодавства про бюджетну систему України

Діяння, передбачене ст. 210 КК, є спеціальним видом зловживання владою
чи посадовими повноваженнями (ст. 364 КК).

Законом України від 5 грудня 1990 р. «Про бюджетну систему України»
Закони України. – Том 1.- 1996- С. 51-54 порушеннями законодавства про
бюджетну систему визнаються використання коштів державного бюджету на
цілі, не передбачені Законом про Державний бюджет України або в обсягах,
що перевищують межу видатків, затверджену Законом про Державний бюджет
України.

Склад злочину утворюють:

а) використання посадовою особою бюджетних коштів не за їх призначенням
чи у більших обсягах, ніж було передбачено;

б) недотримання вимог щодо використання видатків бюджету (скорочення чи
непропорційне використання), якщо ці дії були вчинені з бюджетними
коштами у великих розмірах, тобто на суму у тисячу і більше разів більшу
неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах, якщо його було
вчинено повторно (вдруге) або групою осіб чи у особливо великих розмірах
(коли розмір бюджетних коштів становить три тисячі і більше
неоподаткованих мінімумів доходів громадян) і кваліфікується за ч. 2 ст.
210 КК (п. 2 примітки до ст. 210 КК).

Порушення законодавства про бюджетну систему України вчинюється умисно.
Помилка у використанні бюджетних коштів складу злочину не утворює.

Відповідальними за порушення законодавства про бюджетну систему є
посадові особи, які наділені повноваженнями розпоряджатися бюджетними
коштами.

Перелік посадових осіб, які є розпорядниками коштів державного бюджету,
визначений постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року №
13 «Про вдосконалення системи головних розпорядників коштів державного
бюджету» ОВУ.- 2000,- № 2.- Ст. 36.

Відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему України
настає з шістнадцяти років.

Карається порушення законодавства про бюджетну систему України:

за ч. 1 ст. 210 КК – штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох
років, або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк
або без такого;

за ч. 2 ст. 210 КК – обмеженням волі на строк від двох до п’яти років
або позбавленням волі на строк від двох до восьми років, з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років.

2.7. Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету
всупереч встановленому законом порядку

Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету, є
спеціальним видом порушення Закону про бюджетну систему України від 5
грудня 1990 р. в редакції від 28 квітня 1995 р. Закони України.- Том 1-
К.,- 1996.- С. 65-69, яким передбачено, що бюджети всіх рівнів повинні
виконуватися у тих самих обсягах, які затверджені відповідною радою.

Склад злочину утворює видання нормативних актів, які змінюють доходи і
видатки бюджету у великих розмірах (див. пункт 2 примітки до ст. 210
КК).

Нормативними актами, якими змінюється розмір доходів чи видатків
бюджету, всупереч встановленому законом порядку обсягах, можуть бути
постанови, накази, розпорядження, інструкції, якими встановлюються
обов’язкові для невизначеного кола осіб правила поведінки, тобто які є
обов’язковими для виконання їх всіма підпорядкованими підприємствами,
установами чи організаціями.

Якщо предметом діяння були бюджетні кошти у особливо великому розмірі
(див. пункт 3 примітки до ст. 210 КК), то злочин кваліфікується за ч. 2
ст. 211 КК.

Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету
всупереч Закону, вчинюється умисно, видати нормативний акт необережно
неможливо.

Суб’єктами відповідальності за ст. 211 КК є посадові особи органів
виконавчої влади, які наділені повноваженнями видавати чи затверджувати
нормативні акти, якими змінюються порядок і умови формування чи
використання бюджетних коштів. Видання таких актів посадовими особами,
які не мають повноважень на видання таких актів, утворює сукупність
злочинів, передбачених ст. 211 і ст. 365 КК.

Відповідальність за видання нормативних актів, які змінюють доходи і
видатки бюджету всупереч закону, настає з шістнадцяти років.

Карається видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які
змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом
порядку:

за ч. 1 ст. 211 КК – штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох
років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням
волі на строк до чотирьох років з позбавленням права обіймати певні
посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 211 КК – позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю на строк до трьох років.

2.8. Ухилення від сплати податків

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст.
212 КК України) є одним із найбільш шкідливих господарських злочинів.
По-перше, цим діянням руйнується формування фінансових надходжень у
державний бюджет, і держава стає неспроможною виконувати свої соціальні
функції.

По-друге, вся соціальна сфера не має фінансового забезпечення (лікарі,
вчителі, пенсіонери, студенти та всі ін.).

По-третє, суб’єкти несплати податків отримують невиправдані прибутки і
мають змогу тиснути на ринку своїх сумлінних конкурентів. У зв’язку з
цим обов’язок сплачувати податки є конституційним. Ст. 67 Конституції
України встановлює обов’язок кожного громадянина (іноземця та особу без
громадянства у відповідних до закону випадках) сплачувати податки і
збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно
подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій
майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Законом України від 25 червня 1991 р. «Про систему оподаткування» в
редакції від 2 лютого 1994 р. Голос України.- 1994, 1 квітня. податком,
збором, іншим обов’язковим платежем до бюджету і внеском до державних
цільових фондів називається обов’язкова сплата до бюджету відповідного
рівня (державного, місцевого тощо) або до державного цільового фонду
зобов’язаними особами в порядку і розмірах, встановлених законодавством
України.

Порядок і розміри сплати податків та інших обов’язкових платежів
суб’єктами підприємницької діяльності, а також строки їх сплати,
встановлюються законами України, декретами Кабінету Міністрів та
інструкціями Міністерства фінансів і Головної податкової інспекції.

Ст. 212 КК України передбачає кримінальну відповідальність за ухилення
від сплати податків:

1) способом неподання податкових декларацій та розрахунків;

2) приховування (заниження) об’єктів оподаткування. Відомості Верховної
Ради України.- 1992.-№ 23.- Ст. 333.

Законом України від 21 лютого 1992 р. «Про оподаткування доходів
підприємств і організацій» Детальніше про ухиляння від сплати податків і
приховування об’єктів оподаткування див.: П. Т. Гега. Правові основи
податкової системи, правопорушення, проблеми, рішення. К, 1996.- С.
62-92., Брич Л. П., Наврацький, В. О. Кримінально-правова кваліфікація
ухилення від оподаткування в Україні.- Київ, 2000. встановлена
щоквартальна сплата податку поданням податкової декларації І розрахунків
із внесенням до неї авансових внесків податків до бюджету у розмірах,
передбачених фінансовими розрахунками підприємницької діяльності за рік.

Порядок і строки сплати інших податків встановлюються декретами Кабінету
Міністрів, наприклад, декретами «Про акцизний збір» Там само.- 1993.-№
10.-Ст. 82., «Про місцеві податки і збори» Там само.- 1993.-№30.-Ст.
336., «Про податок на прибуток підприємств і організацій» Там само.-
1993.- № 10.- Ст. 76, «Про податок на добавлену вартість» Там само.-
1993- № 2.- Ст. 78. та ін.

Порушення встановленого порядку і строків подання декларацій про доходи
і несплата податків є об’єктивною стороною діяння, передбаченого ч. 1
ст. 212 КК України. Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 212 КК України
досить встановити і доказати що декларація не була подана в установлений
строк умисно, і що з цієї причини податок не було сплачено.

Приховування (заниження) об’єктів оподаткування є способом зменшення
платежів або способом ухилення від сплати податків частково чи у повному
обсязі.

Згідно з чинним законодавством України об’єктами оподаткування є:

1) доходи (прибутки), додана вартість продукції, товарів;

2) майно юридичних осіб;

3) обороти з реалізації товарів (робіт, послуг);

4) митна вартість імпортних товарів;

5) вартість послуг за встановлення та розміщення реклами та деякі ін.

Діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 212 КК України у випадках заподіяння
державі ухиленням від сплати податків шкоди у значних розмірах.

Значних розмірів визнається шкода, яка у тисячу і більше разів перевищує
встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Заподіяння несплатою податків менших розмірів тягне за собою
адміністративну відповідальність. Згідно з ч. 7 ст. 25 Закону України
«Про оподаткування доходів підприємств і організацій» на посадових осіб,
винних у несплаті податків, приховуванні (заниженні) доходу або об’єктів
оподаткування, накладається адміністративний штраф у розмірі
середньомісячної заробітної плати, а за такі самі дії, вчинені протягом
року після накладення адміністративного стягнення у розмірі двох
середньомісячних заробітних плат. Відомості Верховної Ради України,-
1992.-№ 23.-Ст. 333.

У тих випадках, коли приховування об’єктів оподаткування поєднується з
посадовим фальшуванням документів, діяння кваліфікується лише за ст. 212
КК України. Сукупності злочинів (ст. 33 КК України) при цьому не
утворюється тому, що фальшування документів (ст. 366 КК України) є
способом, частиною об’єктивної сторони діяння, передбаченого ст. 366 КК
України. За ст. 212 КК України кваліфікуються дії лише посадових осіб і
суб’єктів підприємницької діяльності, на яких покладені обов’язки
подавати декларації про доходи, складати бухгалтерські звіти, баланси,
вести розрахунки, пов’язані з обчисленням і сплатою податків,- керівники
підприємств і організацій, їх заступники, головні бухгалтери, інші
посадові особи, на яких покладені такі обов’язки. Інші особи можуть бути
лише співучасниками вчинення цього злочину (ст. 27 та ч. 1 або ч. 2ст.
212 КК України).

За ч. 3 ст. 212 КК України діяння кваліфікується у випадках, коли:

1) діяння, передбачене ч. 1 ст. 212 КК України, було вчинене особою, яка
має не зняту чи не погашену судимість за раніше вчинене діяння,
передбачене ч. 1 або ч. 2 ст. 212 КК України;

2) ухиленням від сплати податків державі була заподіяна шкода в особливо
великих розмірах.

Згідно з приміткою до ст. 212 КК України особливо великими розмірами
заподіяної державі шкоди є сума податку, яка у три тисячі і більше разів
перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів
громадян.

Згідно з ч. 4 ст. 212 КК особа, яка вперше вчинила ухилення від сплати
податків, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до
притягнення до відповідальності сплатила податки (збори), а також
відшкодувала шкоду, завдану державі несвоєчасною сплатою (фінансові
санкції, сплата пені).

Відповідальними за ухилення від сплати податків є всі осудні особи, яким
виповнилось шістнадцять років.

Карається ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів:

за ч. 1 ст. 212 КК – штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади
чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 212 КК – штрафом від п’ятисот до двох тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на
строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років з
позбавленням права обіймати певні засади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років;

за ч. З ст. 212 КК – позбавленням волі на строк від п’яти до десяти
років та позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років із конфіскацією майна.

2.9. Незаконні операції підакцизними товарами

Кримінальна відповідальність за ст. 204 КК України настає лише за
виготовлення або зберігання самогону чи інших міцних спиртних напоїв
домашнього вироблення з метою продажу, п. 6 Постанови Пленуму Верховного
Суду України від П жовтня 1985 р. «Про практику застосування судами
України законодавства, спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму,
викоренення самогоноваріння».- Постанови Пленуму Верховного Суду України
в кримінальних та цивільних справах.- К., 1995.-С. 125-126. а також
незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, або збут
чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених інших
підакцизних товарів (тютюнових виробів та інших).

Міцними спиртними напоями домашнього вироблення визнаються виготовлені у
домашніх умовах перегонкою -самогон, чача, арака, тутова горілка та інші
міцні напої місткістю більше 13 об’ємних відсотків етилового спирту.

Виготовляються міцні спиртні напої домашнього вироблення, головним
чином, способом перегонки, тобто відокремленням через спеціальні апарати
спирту від алкогольної маси, що виготовляється з продуктів, багатих на
крохмалисті чи цукристі речовини (зерно, картопля. буряки, цукор, фрукти
тощо). Приготування алкогольної маси або інших продуктів бродіння для
наступного виготовлення самогону або інших міцних спиртних напоїв
кваліфікується як замах на їх виготовлення за ст. 15 та ст. 204 КК
України. Діяння кваліфікується як замах на вчинення злочину і в тих
випадках, коли винному не вдалося з різних причин, незалежних від його
волі, виготовити міцний спиртний напій, наприклад, у випадку
виготовлення спиртного напою місткістю етилового спирту менше 13
відсотків або зовсім непридатного для вживання тощо. При виготовленні
винним хоча б частини алкогольної маси міцного спиртного напою або
приготування закваски кваліфікується як закінчений злочин.

Виготовлення міцних напоїв домашнього вироблення з метою продажу
кваліфікується як закінчений злочин незалежно від того, чи почав винний
їх продаж. п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня
1985 р.- Постанови Пленуму Верховного Суду України.-С. 126. Обов’язковою
ознакою злочину, передбаченого ст. 204 КК України, є виготовлення або
зберігання самогону або інших міцних спиртних напоїв лише з метою їх
продажу. Про наявність мети продажу при виготовленні самогону чи інших
міцних спиртних напоїв можуть свідчити кількість виготовлених напоїв,
кількість алкогольної маси для їх виготовлення, інші обставини заняття
виготовленням самогону як промислом тощо.

Кримінальна відповідальність за ст. 204 КК України за зберігання міцних
спиртних напоїв домашнього виготовлення чи інших підакцизних товарів
настає лише у випадку, коли їх зберігання здійснювалося особою, яка їх
виготовила з метою продажу. Особи, які зберігали міцні спиртні напої
домашнього вироблення, що були придбані ними для власного вживання, не
підлягають кримінальній відповідальності, оскільки вони придбали ці
напої і зберігали їх без мети продажу. Не утворює складу злочину і
придбання в інших осіб міцних спиртних напоїв домашнього виготовлення чи
інших підакцизних товарів без мети їх збуту, продажу.

Незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших
підакцизних товарів, відкритих підпільних цехів або з використанням
обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або вчинене
особою яка раніше була засуджена за цією статтею, кваліфікується за ч. 2
ст. 204 КК.

Незаконне виготовлення підакцизних товарів з недоброякісної сировини
(матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров’я людей, а так
само незаконне збування таких товарів, що призвело до отруєння людей чи
інших тяжких наслідків, кваліфікується за ч. З ст. 204 КК.

Дії осіб, які сприяли виготовленню самогону або інших міцних спиртних
напоїв домашнього вироблення чи інших підакцизних товарів іншим особам
чи виготовленню таких товарів, кваліфікуються як пособництво за ч. 5 ст.
27 та ст. 204 КК України.

Дії посадових осіб, які відпускають сировину, продукти і матеріали,
надають транспортні засоби або приміщення завідомо для виготовлення або
зберігання з метою продажу самогону чи інших підакцизних товарів,
кваліфікуються за ч. 5 ст. 27 і ст. 204 КК України, чи інших підакцизних
товарів, якщо вони завдали істотної шкоди державним чи громадським
інтересам, то додатково і за ст. 364 КК України. п. 9 Постанови Пленуму
Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р,- Постанови Пленуму
Верховного Суду України.-С. 126.

Виготовлення самогону чи інших підакцизних товарів, поєднане з
втягненням до цього промислу неповнолітніх або втягнення неповнолітніх у
пияцтво, кваліфікується за сукупністю злочинів за ст. 204 КК та ст. 304
КК України.

Карається незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з
метою збуту підакцизних товарів:

за ч 1 ст. 204 КК – штрафом від п’ятисот до тисячі п’ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на
строк до трьох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та
обладнання для її виготовлення;

за ч. 2 ст. 204 КК – штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, або позбавленням волі на строк від трьох до
п’яти років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та
обладнання для її Виготовлення;

за ч. З ст. 204 КК – позбавленням волі від п’яти до десяти років з
вилученням та знищенням вироблених товарів та з конфіскацією обладнання
для її виготовлення.

2.10. Підроблення знаків поштової оплати або проїзних квитків

Стаття 215 включена до Кримінального Кодексу України на підставі
Віденської Всесвітньої міжнародної конвенції про поштовий обмін від 10
липня 1964 р.

Предметами підробки є знаки поштової оплати (марки, штемпельні відбитки
марок, віньєтки тощо), міжнародні відповідні купони (знаки поштової
оплати, що обмінюються на поштові марки і дають право на поштове
відправлення за кордон), квитки залізничного, водного, повітряного і
автомобільного транспорту та інші проїзні документи і квитки на провіз
вантажів.

Склад злочину утворює одне з діянь:

– виготовлення з метою збуту;- збування підроблених знаків поштової
оплати, маркованої продукції, міжнародних відповідних купонів,
посвідчень, відбитків маркувальних чи друкарських машинок або проїзних
квитків;

– використання завідомо підроблених знаків поштової оплати, маркованої
продукції, міжнародних купонів чи квитків на проїзд на всіх видах
транспорту.

Підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків вчинюється умисно.
Відповідальність за цей вид фальшування настає з шістнадцяти років.

Карається підроблення знаків поштової оплати або проїзних квитків
штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк
до трьох років.

2.11. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут
незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору

Згідно з Законом України від 15 вересня 1995 р. «Про акцизний збір на
алкогольні напої та тютюнові вироби» ВВР.- 1995.- № 40.- Ст. 297 марками
акцизного збору визнаються спеціальні знаки, якими позначаються
алкогольні напої та тютюнові вироби як посвідчення сплати акцизного
збору, що легалізує їх ввезення та реалізацію на території України.

Склад злочину утворює одне з передбачених ст. 216 КК діянь –
виготовлення, підроблення, використання чи збут фальшивих марок
акцизного збору.

Предметами фальшування у ст. 216 КК називаються:

а) марки акцизного збору;

б) контрольні марки для маркування упаковок, примірників аудіовізуальних
творів та фонограм чи голографічних захисних елементів.

Фальшування чи збут фальшивих марок акцизного збору, вчинене повторно чи
групою осіб, кваліфікується за ч. 2 ст. 223 КК.

Фальшування чи збут фальшивих марок акцизного збору вчинюється умисно.

Відповідальними за незаконні дії з марками акцизного збору є всі осудні
особи, які досягли віку шістнадцяти років.

Карається незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут
незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору
чи контрольних марок:

за ч. 1 ст. 216 КК – штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох
років;

за ч. 2 ст. 216 КК – штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до
п’яти років з конфіскацією товарів, промаркованих підробленими марками
чи голографічними захисними елементами.

3. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої
діяльності господарюючих суб’єктів

3.1. Порушення порядку заняття господарською чи банківською діяльністю

Стаття 42 Конституції України закріпила право кожної особи на
підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Законом України
від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» підприємницькою діяльністю
називається з самостійної ініціативи систематична, на власний ризик
діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та
заняття торгівлею з метою одержання прибутку. ВВР України.- 1991.- №
14.- Ст. 168.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 р. «Про податок
на промисел» Там само.- 1993.-№ 19.-Ст. 208. громадяни, не зареєстровані
як суб’єкти підприємництва, мають право продавати вироблені, перероблені
та куплені речі, товари на підставі декларації, що подається до
державної податкової інспекції для придбання одноразового патенту на
торгівлю цими речами, товарами.

Ст. 202 КК України передбачає відповідальність за два види порушень
заняття підприємницькою діяльністю:

1) заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації;

2) заняття банківською діяльністю без спеціального дозволу (ліцензії).

На відміну від ст. 203 КК України, яка передбачає кримінальну
відповідальність за заняття забороненими видами підприємницької
діяльності, ст. 202 КК України передбачає відповідальність за порушення
правил заняття легальними видами підприємницької діяльності. Тобто за
ст. 202 КК України кваліфікується не заборонена підприємницька
діяльність, а заняття дозволеними законом видами підприємницької
діяльності, але з порушенням порядку (правил) реєстрації чи одержання
офіційного дозволу на таку діяльність.

Перелік видів підприємницької діяльності, на заняття якими необхідно
отримати дозвіл (ліцензію), наведений у ст. 4 Закону України «Про
підприємництво» ВВР України.- 1991.- № 14.- Ст. 168, 1992.-№48.-Ст.
654, 1993.-№ 30.-Ст. 322, 1994.-№ 3.-Ст. 13.. До таких видів діяльності,
зокрема, віднесено: ремонт спортивної, мисливської вогнепальної зброї та
боєприпасів до неї; виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних
речовин, виготовлення вина, пива, спирту, горілчаних, лікерних та
коньячних напоїв; медична, юридична, ветеринарна практика; внутрішні та
міжнародні перевезення пасажирів і вантажів; надання послуг, пов’язаних
з охороною колективної чи приватної власності або громадян та ін.

Для кваліфікації діяння за ст. 202 КК України необхідно встановити, що
громадянин займається без дозволу (ліцензії) тією чи іншою діяльністю,
на заняття якою він повинен отримати відповідний дозвіл (ліцензію).

Це може бути здійснення без державної реєстрації, як суб’єкта
підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка
підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів
господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до
законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з
порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу
у великих розмірах (ч. 1 ст. 202 КК), або здійснення банківської
діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на
ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без
державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання
якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування,
якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, (ч. 2 ст.
202 КК).

Згідно з приміткою до ст. 202 КК доходом у великому розмірі визнається
сума, яка у тисячу і більше разів перевищує неоподаткований мінімум
доходів громадян.

Суб’єктами відповідальності за ст. 202 КК України є всі осудні особи,
які досягли шістнадцятирічного віку.

Карається порушення порядку зайняття господарською та банківською
діяльністю:

за ч. 1 ст. 202 КК – штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на
строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 202 КК – штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

3.2. Заняття забороненими видами господарської діяльності

Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку
діяльність, яка не заборонена законом. Окремі види забороненої
підприємницької діяльності передбачені кримінальним законом як
кримінально-карані діяння.

Стаття 203 КК України встановлює кримінальну відповідальність за
підприємницьку діяльність, стосовно якої законом встановлена спеціальна
заборона. Законом України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» ВВР
України. – 1994.- № 3.- Ст. 13. заборонених видів підприємництва не
встановлено. Закон містить перелік лише тих видів підприємницької
діяльності, якими можуть займатися лише державні підприємства:
виготовлення і реалізація зброї, вибухових речовин, наркотичних засобів
чи психотропних речовин. Ст. 4 Закону дає перелік видів діяльності,
якими можуть займатися юридичні особи лише за спеціальним дозволом
(ліцензією), який видається Кабінетом Міністрів України або
уповноваженими ним органами. Окремими видами підприємницької діяльності
можуть займатися лише юридичні особи, наприклад, діяльністю з випуску та
обігу цінних паперів можуть займатися лише банки, акціонерні та інші
товариства, для яких операції з цінними паперами становлять їх виключний
вид діяльності. Див.: Закон України «Про цінні папери і фондову біржу»
від 18 червня 1991 р – Відомості Верховної Ради України,- 1991,-№38.-Ст.
508.

З цих законодавчих актів сам по собі випливає ґрунтовний висновок, що
фізичні особи такими видами діяльності займатися не можуть, для фізичних
осіб ці види діяльності є забороненими.

За ст. 203 КК України кваліфікуються дії особи, яка займається
загальними забороненими видами підприємницької діяльності. Заняття
спеціальними забороненими видами підприємницької діяльності:

1) контрабандою (ст. 201 КК України);

2) фальшуванням або збутом підроблених грошей чи цінних паперів (ст. 199
КК України);

3) незаконним проведенням абортів (ст. 134 КК України);

4) виготовленням міцних спиртних напоїв з метою збуту (ст. 204 КК
України);

5) утриманням домів розпусти чи звідництвом (ст. 302 КК України);

6) виготовленням, збутом і розповсюдженням порнографічних предметів (ст.
ЗОЇ КК України);

7) придбанням майна, здобутого злочином, або збут такого майна (ст. 198
КК України);

8) незаконним виготовленням, зберіганням, збутом або придбанням
вогнепальної зброї (ст. 263 КК України);

9) виготовленням, придбанням, зберіганням або збутом отруйних і
сильнодіючих речовин (ст. 321 КК України);

10) незаконним виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням,
пересилкою або збутом наркотичних засобів або психотропних речовин (ст.
307 КК України);

11) незаконним посівом снотворного маку чи конопель (ст. 310 КК
України);

12) організацією або утриманням місць для вживання чи виготовлення
наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 317 КК України);

13) організацією або утриманням місць для вживання одурманюючих засобів
(ст. 322 КК України) кваліфікуються за статтями Кримінального кодексу,
які передбачають відповідальність за ці спеціальні види незаконної
діяльності.

Діяння може кваліфікуватися за ст. 203 КК України лише за умови, що
певні дії, види роботи утворюють діяльність, є діяльністю, тобто
постійним заняттям з розрахунком на отримання від цього заняття певного
прибутку. Не може кваліфікуватися за ст. 203 КК України виготовлення
хоча і заборонених законом окремих предметів в одному примірникові для
власних потреб, оскільки у такому випадку немає ні підприємництва, ні
діяльності. Але це правило не поширюється на заняття спеціальними видами
підприємницької діяльності, відповідальність за які передбачена ст. 199,
134, 201, 302, 263, 307, 322 КК України. Вчинення хоча б одного діяння
чи виготовлення хоча б одного предмета (підробка однієї купюри,
вогнепальної зброї, порнографії тощо) кваліфікується за відповідними
статтями КК України.

Частина 2 ст. 203 КК України передбачає відповідальність за
кваліфіковані види незаконної підприємницької діяльності. Кваліфікуючими
ознаками ч. 2 ст. 203 КК України є отримання доходу у великих розмірах,
який згідно з приміткою до ст. 203 КК з тисячу і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а також вчинення цього
злочину особою, раніше судимою за заняття забороненими видами
підприємницької діяльності.

Заняття забороненими видами підприємницької діяльності кваліфікується за
ознакою заподіяння цією діяльністю істотної шкоди інтересам держави,
інших юридичних або фізичних осіб, розміри якої визначаються з
урахуванням:

1) розмірів прибутків від такої діяльності;

2) тривалості заняттям цією діяльністю;

3) сум, несплачених державі, партнерам.

За ч. 2 ст. 203 КК України діяння кваліфікується і у випадку вчинення
його особою, яка має незняту чи непогашену судимість за попереднє
вчинення злочину, передбаченого ч. 1 або ч. 2 ст. 203 КК України.

Відповідальними за заняття забороненими видами підприємницької
діяльності є всі особи, що досягли шістнадцятирічного віку.

Карається зайняття забороненими видами господарської діяльності:

за ч. 1 ст. 203 КК – штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 203 КК – обмеженням волі на строк до п’яти років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років.

3.3. Фіктивне підприємство

Фіктивним (недійсним) підприємництвом називається створення або
придбання того чи іншого підприємства (суб’єкта підприємницької
діяльності – юридичної особи) без наміру використовувати його за його
економічно-господарським призначенням (статутною діяльністю).

Фіктивне підприємництво є своєрідним видом шахрайства, оскільки головний
спосіб його вчинення – обман. Винна особа створює недійсне підприємство
або набуває (купує, обмінює, іншим чином стає власником) права власності
на підприємство без наміру використовувати його відповідно до його
призначення.

Діяння має склад злочину і кваліфікується за ст. 205 КК за наявності
таких ознак:

а) винна особа офіційно створює або набуває у власність підприємство
(або частину підприємства);

б) винна особа не має наміру використання цих суб’єктів підприємницької
діяльності за їх статутним призначенням;

в) винна особа має намір отримати під створені чи придбані підприємства
кредити і використати ці кредити на підрив діяльності конкурентів,
монополізацію ринку товарів і послуг, інші цілі, не сумісні з статутним
призначенням створених або придбаних підприємств;

г) заподіяння матеріальної шкоди державі, банку, кредитній установі,
іншим юридичним або фізичним особам (діяння кваліфікується за ч. 1 ст.
205 КК, якщо заподіяна шкода менша тисячі неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або за ч. 2 ст. 205 КК, якщо воно було вчинене
повторно, або якщо цим була заподіяна велика матеріальна шкода).

Матеріальна шкода, заподіяна фіктивним підприємництвом державі, банку,
кредитним установам, іншим юридичним особам, визнається великою, якщо
вона у тисячу і більше разів перевищує встановлений законодавством
неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а фізичним особам -яка у
двісті разів перевищує цей мінімум.

Фіктивне підприємництво, поєднане з незаконним одержанням кредитів,
коштів, субсидій і привласненням їх, утворює сукупність злочинів,
передбачених відповідною частиною ст. 205 КК та відповідною частиною
статті 191 КК, або ст. 205 КК та ст. 222 КК.

Фіктивне підприємництво вчинюється умисно, оскільки способом вчинення є
обман.

Відповідальними за фіктивне підприємництво є всі осудні особи, що
досягли віку шістнадцяти років.

Карається фіктивне підприємство:

за ч. 1. ст. 205 КК – штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 205 КК – позбавленням волі на строк від трьох до п’яти
років.

3.4. Протидія законній господарській діяльності

Злочин, передбачений ст. 206 КК, є засобом боротьби з підприємницькою
діяльністю. Способами цієї боротьби є: а) вимога припинити займатися
підприємницькою діяльністю; б) вимога укласти угоду, невигідну для
потерпілого чи його близьких або компаньйонів; в) інші обмеження у
підприємницькій діяльності.

Для досягнення своєї мети винна особа застосовує погрози:

– вчинити насильство над потерпілим або близькими йому особами,

– знищити чи пошкодити їх майно.

Кваліфікуючими (обтяжуючими) ознаками цього злочину є вчинення його
повторно, групою осіб або з погрозою вчинити вбивство потерпілого чи
близьких йому людей, заподіяти їм тяжкі тілесні ушкодження, а також
застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоров’я, чи
знищення або пошкодження майна потерпілого чи близьких йому осіб (ч. 2
ст. 206 КК).

Частина 3 ст. 206 КК передбачає відповідальність за особливо
кваліфіковане діяння, за вчинення злочину організованою групою, або
посадовою особою з використанням посадових повноважень, або поєднане з
насильством, небезпечним для життя і здоров’я потерпілих, а також
заподіяння потерпілим великої шкоди чи інших тяжких наслідків.

Вчинюється діяння передбачене ст. 206 КК, лише умисно з прямим умислом.

Відповідальність за протидію законній підприємницькій діяльності настає
з шістнадцяти років.

Карається протидія господарській діяльності:

за ч. 1 ст. 206 КК – виправними роботами на строк до двох років, або
обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 206 КК – позбавленням волі на строк від трьох до п’яти
років;

за ч. З ст. 206 КК – позбавленням волі на строк від п’яти до десяти
років.

3.5. Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих
злочинним шляхом

Відмиванням грошей називається вчинення будь-яких фінансових операцій чи
будь-яке інше використання грошей, які були здобуті (надбані) незаконно.

Головною ознакою злочину, передбаченого ст. 209 КК, є його предмет –
гроші чи майно, що були здобуті, надбані вчиненням злочину чи іншим
незаконним способом. Якщо відмивані гроші чи майно були надбані
злочином, то діяння утворює сукупність злочинів – ст. 209 КК і статті,
яка передбачає відповідальність за той злочин, яким були здобуті ці
кошти.

Легалізація (відмивання) грошей є спеціальним видом приховування
злочину, яким грошові кошти чи майно були здобуті. Якщо грошові кошти чи
майно легалізує особа, яка їх незаконно не здобувала, але яка
безсумнівно знала про їх походження, то дії утворюють сукупність
злочинів, передбачених статтею 209 КК і статтею 396 КК.

Стаття 209 КК містить формальний склад злочину – діяння визнається
закінченим з моменту вчинення фінансової операції з грішми чи з моменту
використання майна у підприємницькій чи іншій господарській діяльності,
незалежно від настання злочинних наслідків.

Відповідальними за легалізацію (відмивання) грошових коштів чи майна,
здобутих незаконно, є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти
років.

Карається легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна,
здобутих злочинним шляхом:

за ч. 1 ст. 209 КК – штрафом від п’ятисот до трьох тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на
строк від трьох до п’яти років з конфіскацією грошових коштів та іншого
майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або позбавленням волі на
строк до трьох років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна,
здобутих завідомо злочинним шляхом;

за ч. 2 ст. 209 КК – позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти
років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо
злочинним шляхом, та конфіскацією майна.

3.6. Порушення порядку вчинення операцій з металобрухтом

Брухтом (від німецького – brehen – ломити, зломити) називаються всі
відходи металовиробів (машин, обладнання, дроту, кутників, рейок тощо),
які використовуються як сировина металургії. Склад злочину утворюють
незаконні операції з металобрухтом кольорових і чорних металів, тобто
організація незаконних пунктів прийому, схову або збуту металобрухту, а
також прийом чи збут металобрухту без державної реєстрації або без
спеціального дозволу (ліцензії) на організацію прийому чи збуту
металобрухту (ч. 1 ст. 213 КК).

Незаконні операції з металобрухтом, вчинені особою, яка була раніше
судимою за такий самий злочин, кваліфікуються за ч. 2 ст. 213 КК.

Незаконні операції з металобрухтом, який завідомо був здобутий злочином,
наприклад, викраденням способом демонтажу електричних мереж, кабельних
ліній чи їх обладнання (ст. 188 КК), умисним знищенням чи пошкодженням
чужого майна (ст. 194 КК), пошкодженням шляхів сполучення чи
транспортних засобів (ст. 277 КК), пошкодженням об’єктів магістральних
нафто- та газопроводів (ст. 292 КК), умисним пошкодженням ліній зв’язку
(ст. 360 КК), умисним знищенням або пошкодженням військового майна (ст.
411 КК), кваліфікуються за сукупністю статей 198 КК та відповідної
частини ст. 213 КК.

У випадках кількаразового прийняття металобрухту від однієї особи, який
завідомо був здобутий злочином, дії приймальника металобрухту стають
співучастю у вчиненні цього злочину і кваліфікуються за відповідною
частиною ст. 213 КК і ст. 27 КК та статтею, яка передбачає
відповідальність за злочин, яким буз здобутий металобрухт.

Незаконні операції з металобрухтом вчинюється умисно і, як правило, з
корисливою метою.

Відповідальність за порушення порядку проведення операцій з
металобрухтом настає з шістнадцяти років.

Карається порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом:

за ч. 1 ст. 213 КК – штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або громадськими роботами від ста до двохсот
годин;

за ч. 2 ст. 213 КК – штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

3.7. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного
каміння

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року
«Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного і
місцевого значення» Збірник постанов Уряду України.- 1995,- №2.- Ст. 42
дорогоцінними металами є платина, золото, срібло, родій, рутеній, осмій,
іридій і паладій.

Дорогоцінним камінням називаються природні мінерали у сировині,
обробленому чи необробленому виді. До них, зокрема, належать – алмази,
рубін, смарагд, евклаз, сапфір, олександрит, хризоберил, а також перли.
У необхідних випадках може проводитися експертиза для визнання тих чи
інших мінералів дорогоцінним камінням.

Предметами злочину, передбаченого ст. 214 КК, можуть бути також ювелірні
чи побутові вироби з дорогоцінних металів чи з дорогоцінного каміння або
лом таких виробів.

Склад злочину утворюють:

– ухилення від обов’язкової здачі чи обов’язкового продажу таких
предметів;

– якщо таке діяння було вчинене у великому розмірі -якщо вартість
незданих чи не проданих державі дорогоцінних металів або дорогоцінного
каміння перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення правил здачі державою дорогоцінних металів чи дорогоцінного
каміння вчинюється умисно.

Відповідальність за таке діяння настає з шістнадцяти років.

Карається порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного
каміння – штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

3.8. Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх зміни чи
фіксування

Злочин, передбачений ст. 228 КК, є засобом боротьби за монополію цін,
яка істотно обмежує конкуренцію і посягає на права покупців, а також
руйнує вільну конкуренцію, не сприяє розвиткові ринку товарів і послуг.

Зговір про фіксування цін – це домовленість між суб’єктами
підприємницької діяльності про встановлення чи підтримання монопольних
цін (тарифів, скидок, надбавок, націнок) на певні товари чи послуги.

Зговір може стосуватися фіксування як підвищених цін, так і занижених з
метою усунення конкурентів з ринку товарів чи послуг.

Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» і
Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про антимонопольний комітет
України» є першими законодавчими актами, спрямованими на обмеження
монополізму і розвиток конкуренції товаровиробників.

З метою підтримання високих цін на товари і послуги, задля отримання
максимальних прибутків від реалізації товарів і послуг, монополісти
виробники примушують інших підприємців штучно підвищувати або
підтримувати високі ціни. Засобами такого примушування є застосування
насильства, завдання шкоди (здоров’ю, майнової, честі та гідності і т.
ін.) або погрози застосування насильства.

Насильство (побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі тощо) або
завдання шкоди потерпілому (майнової чи моральної) чи погроза
застосувати насильство з метою штучної зміни або штучного фіксування цін
кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК.

Зговір про встановлення (підтримання) монопольних цін, поєднаний з
насильством, завданням шкоди потерпілим або з погрозою вчинити таке
насильство чи заподіяти шкоду, вчинений організованою групою або особою,
раніше судимою за злочин, передбачений ст. 228 КК, кваліфікується за ч.
З ст. 228 КК.

При цьому погрози, побої і легкі тілесні ушкодження охоплюються ч. 2,
ст. 228 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про
відповідальність за злочини проти особи не потребують, оскільки ці
діяння є способом, невід’ємною складовою частиною об’єктивної сторони
злочину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК.

При погрозі вбивством (ст. 129 КК) або заподіянні потерпілому тяжких
(ст. 121 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень
діяння кваліфікується за сукупністю злочинів – за ст. 228 КК та ст. 121,
122 чи 129 КК.

Якщо потерпілому була заподіяна майнова шкода (знищення майна, що
завдало потерпілому значної шкоди), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст.
228 КК та ст. 194 КК чи 196 КК У країни.

Ст. 228 КК передбачає відповідальність як тих товаровиробників, які
примушують утримувати монополію цін, так і тих, які утримують монопольні
ціни за підмовою чи з примусу.

Якщо при цьому співучасники виступали як організована група, то їх дії
кваліфікуються за ч. З ст. 228 КК.

Примушування до штучного підвищення чи підтримання високих цін на товари
або послуги, вчинене особою, яка раніше була судимою за цей самий
злочин, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК, за умови, що судимість за цей
злочин не знята і не погашена.

Змовлення про штучне підвищення цін вчинюється умисно.

Відповідальність за штучне підвищення цін настає з шістнадцяти років.

Карається змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін
чи фіксування:

за ч. 1 ст. 228 КК – штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 228 КК – штрафом від сорока до ста неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох
років;

за ч. З ст. 228 КК – позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3.9. Незаконне використання товарного знака

Згідно з Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на
знаки для товарів і послуг» товарним знаком називається позначення, за
яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг
інших осіб (ст. 1). Особа, яка бажає одержати свідоцтво на товарний
знак, подає заявку на реєстрацію товарного знака до Держпатенту України.
Після реєстрації заявки особі видається свідоцтво на право користування
цим товарним знаком (ст. ст. 4 і 5 Закону).

Використання чужого товарного знака для позначення своїх товарів чи
послуг визнається незаконним і утворює склад злочину, якщо таке
використання чужого товарного знака завдало істотної шкоди інтересам
суб’єкта підприємницької діяльності (як власникові товарного знака, так
і іншим суб’єктам підприємницької діяльності), або яке було пов’язане з
отриманням доходу у великих розмірах, (який у триста і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст.
229 КК).

Предметом злочину, передбаченого ст. 229, може бути:

а) чужий знак, тобто спеціальне позначення, для товарів і послуг на яке
власник має свідоцтво від Держпатенту;

б) фірмове маркування товарів.

Незаконне використання чужого товарного знаку вчинюється умисно з метою
отримання прибутків.

Відповідальність за незаконне використання чужого товарного знаку настає
з шістнадцяти років.

Карається незаконне використання чужого товарного – штрафом від ста до
двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими
роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на
строк до двох років.

3.10. Порушення антимонопольного законодавства

Антимонопольне законодавство захищає інтереси споживачів і протидіє
монополізму. В Україні прийнято низку законів антимонопольної
спрямованості:

а) Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»
ЗУ,- Том З,- К., 1996,- С. 47-55;

б) Закон України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет
України» ЗУ.- Том 6.- К.- 1996.- С. 104-124;

в) Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної
конкуренції» ЗУ.- Том 10.- К.- 1997.- С. 303-311.

Згідно з антимонопольним законодавством України питання про створення,
реорганізацію підприємств, придбання активів або часток (акцій, паїв) чи
ліквідацію суб’єктів підприємницької діяльності повинні погоджуватися з
Антимонопольним комітетом України.

Склад злочину, передбаченого ст. 230 КК, утворюють порушення
антимонопольного законодавства України, які проявилися у:

а) неподанні або поданні зазнаки неправдивих документів чи іншої
неправдивої інформації Антимонопольному комітетові України або його
територіальному відділенню;

б) ухиленні від виконання законних рішень цих органів, якщо цими діями
була заподіяна істотна шкода інтересам юридичних чи фізичних осіб, або
від цього винна особа отримала прибутки у великих розмірах (у п’ятсот і
більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
(примітка до ст. 230 КК).

Порушення антимонопольного законодавства вчинюється умисно на що вказує
законодавча ознака суб’єктивної сторони складу злочину: «завідомо»
неправдивих документів чи іншої інформації. Така ознака виключає
відповідальність при помилках.

Відповідальними за порушення антимонопольного законодавства є посадові
особи органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління і контролю, а також посадові
особи підприємств, установ і організацій.

Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства настає з
шістнадцяти років.

Карається порушення антимонопольного законодавства: – штрафом від ста до
двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років.

3.11. Незаконне збирання з метою використання або використання
відомостей, що становлять комерційну таємницю

Підприємницьким шпигунством називається незаконне збирання з метою
використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також
незаконне використання таких відомостей. Успіх підприємницької
діяльності на ринку товарів і послуг у значній мірі залежить від
володіння і збереження відомостей про власну та інших підприємців
діяльність.

Головними відомостями, що становлять комерційну таємницю, є відомості
про:

а) технологію виробництва продукції, товарів, їх споживчі властивості;

б) ринки збуту товарів, послуг;

в) фінансовий стан підприємства та ін.

Законом не встановлено перелік відомостей, що становлять комерційну
таємницю. Законом України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в
Україні» встановлено, що склад і обсяг відомостей, які становлять
комерційну таємницю підприємства, визначаються його керівником згідно з
Постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік
відомостей, що не становлять комерційної таємниці». Відомості, не
зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства
такими, що становлять комерційну таємницю. За статтею 231 КК
кваліфікується два види діянь, предметом яких є відомості, що становлять
комерційну таємницю:

а) незаконне збирання таких відомостей з метою їх використання;

б) незаконне використання таких відомостей. Діяння кваліфікується як
закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням,
підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т.
ін.) певної кількості відомостей, що становлять комерційну таємницю, або
використання у будь-якій мірі таких відомостей на шкоду конкурентам.
Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується
як замах на вчинення цього злочину за ст. 15 і ст. 231 КК, якщо така
спроба не заподіяла істотної матеріальної шкоди суб’єктові
підприємницької діяльності, відомості про якого були зібрані чи
використані.

Істотною вважається матеріальна шкода (заподіяна використанням
відомостей, що становлять комерційну таємницю), яка в п’ятдесят і більше
разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум
доходів громадян. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховуються:
а) прямі матеріальні збитки; б) витрати на відвернення шкідливих
наслідків; в) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження
попиту на них.

Підприємницьке шпигунство – злочин умисний. Умисел може бути прямий і
побічний.

Відповідальність за підприємницьке шпигунство настає з шістнадцяти
років.

Карається незаконне збирання з метою використання або використання
відомостей, що становлять комерційну таємницю:

штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням
волі на строк до трьох років.

3.12. Розголошення комерційної таємниці

Як і стаття 231 КК про відповідальність за підприємницьке шпигунство,
так і ст. 232 КК про відповідальність за розголошення комерційної
таємниці спрямована на захист підприємців, на розвиток підприємництва на
Україні.

Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» забезпечується
правовий захист інформації, у тому числі конфіденційної, яка є
відомостями, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні
окремих юридичних чи фізичних осіб і можуть поширюватися лише з дозволу
цих осіб.

Кримінальній відповідальності за незаконне розголошення комерційної
таємниці підлягають лише спеціальні суб’єкти, тобто особи, яким
відомості, що становлять комерційну таємницю, стали відомі у зв’язку з
їх професійною чи службовою діяльністю, і які юридичне зобов’язані
зберігати ці відомості. Крім осіб, котрим комерційні таємниці довіряють
власники цих таємниць, такими суб’єктами можуть бути визнані працівники
податкових інспекцій, банків, правоохоронних органів та інші особи, які
згідно з законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що
становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей по
службі. Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову
службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р. працівникам
податкових інспекцій надано право знайомитися з фінансово-господарською
діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності і отримувати про цю
діяльність необхідну інформацію. Разом з тим на працівників податкових
інспекцій покладено обов’язок зберігати комерційну та службову таємницю.

Розголошення комерційної таємниці утворює склад злочину і кваліфікується
за ст. 232 КК лише за умови, що воно було вчинене з корисливих або інших
особистих мотивів і таким діянням підприємцеві заподіяна істотна
матеріальна шкода (тобто шкода, яка у п’ятдесят і більше разів перевищує
встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Розголошення комерційної таємниці – злочин умисний.

Відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає з
шістнадцяти років.

Карається розголошення комерційної таємниці:

– штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до
двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

4. Злочини у сфері банкрутства

4.1. Фіктивне банкрутство

Фіктивним банкрутством називається завідомо неправдива (вигадана) заява
засновника чи власника або її посадових осіб суб’єкта підприємницької
діяльності про стійку фінансову неспроможність виконання вимог
кредиторів і зобов’язань перед бюджетом.

Ст. 218 КК передбачає відповідальність за завідомо неправдиву заяву
кредиторам, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам
або державі. Заява, зроблена на підставі помилки, складу злочину не
утворює.

Заява про банкрутство має бути зроблена кредиторові (кредиторам), а не
іншим особам, і зроблена з метою:

а) приховати витрачання коштів не за призначенням;

б) ліквідувати чи приватизувати суб’єкт підприємницької діяльності; в)
порушити справу про банкрутство чи санацію суб’єкта підприємницької
діяльності тощо.

За ст. 218 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо заявою про фіктивне
банкрутство було завдано великої матеріальної шкоди кредиторам або
державі. Великою визнається матеріальна шкода, яка у п’ятсот і більше
разів перевищує встановлений законодавством неоподаткований мінімум
доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за фіктивне банкрутство є засновники чи власники, а
також посадові особи суб’єктів підприємницької діяльності, яким на
момент вчинення діяння виповнилося шістнадцять років.

Карається фіктивне банкрутство:

— штрафом від семисот п’ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

4.2. Доведення до банкрутства

Законом України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом» ВВР.- 1999.- №42-43,- Ст. 378
банкрутством визнається встановлена господарським судом неспроможність
боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги
кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Фінансовою неспроможністю називається неспроможність суб’єкта
підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку
їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами.

Склад злочину утворює вчинення будь-яких дій, що призвели до стійкої
фінансової неспроможності потерпілого – суб’єкта підприємницької
діяльності, якщо такими діями була заподіяна велика шкода інтересам
кредиторів чи державі.

Діяння, передбачене ст. 219 КК, містить матеріальний склад злочину –
злочин визнається закінченим з настанням великої матеріальної шкоди,
тобто шкоди, яка у п’ятсот і більше разів перевищує неоподаткований
мінімум доходів громадян (примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за доведення до банкрутства є власники або посадові
особи суб’єкта підприємницької діяльності.

Доведення до банкрутства вчинюється умисно, з корисливих мотивів чи
іншої особистої заінтересованості.

Відповідальність за доведення до банкрутства настає з шістнадцяти років.

Карається доведення до банкрутства:

– штрафом від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням
права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до
трьох років.

4.3. Приховування банкрутства

За ст. 220 КК кваліфікуються дії лише посадових осіб-суб’єктів
підприємницької діяльності, які надсилають кредиторам неправильні
(вигадані) повідомлення про фінансовий стан суб’єкта підприємницької
діяльності, якими підтверджується спроможність цієї юридичної особи
виконувати свої обов’язки перед кредиторами.

Обов’язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 220 КК, є заподіяння
кредиторам (хоча б одному) великої матеріальної шкоди, яка у п’ятсот і
більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний
мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Для кваліфікації діяння за ст. 220 КК не має значення фактичний
фінансовий стан суб’єкта підприємницької діяльності, банкрутство якого
винна особа намагалась приховати. На кваліфікацію діяння за ст. 220 КК
не впливають причини банкрутства (банкрутство боржників, інфляція,
несумлінна конкуренція, недостатня кваліфікація керівників тощо). Ці
обставини можуть враховуватися лише при призначенні міри покарання.

Відповідальність за приховування банкрутства настає з шістнадцяти років.

Карається приховування стійкої фінансової неспроможності:

– штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років.

4.4. Незаконні дії у разі банкрутства

Злочин, передбачений ст. 221 КК, є спеціальним видом приховування
банкрутства.

Склад злочину утворює одне з діянь, вказаних у ст. 221 КК:

а) приховування майна або майнових обов’язків чи відомостей про майно;

б) передача майна чи знищення майна;

в) фальсифікація, приховування або знищення документів про господарську
(підприємницьку) діяльність;

г) неправомірне задоволення майнових вимог одних кредиторів на шкоду
інтересам інших кредиторів;

д) прийняття задоволення своїх інтересів за рахунок інших кредиторів
особою, яка знала про перевагу, віддану їй на шкоду інтересам інших
кредиторів, якщо такими діями була заподіяна велика матеріальна шкода,
тобто шкода, яка у п’ятсот і більше разів перевищує неоподаткований
мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Злочин, передбачений ст. 221 КК, містить матеріальний склад і вважається
закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків – великої
матеріальної шкоди.

Неправомірні дії при банкрутстві вчинюються умисно, оскільки винна особа
має мету приховати банкрутство чи задовольнити свої майнові вигоди.

Відповідальними за вчинення неправомірних дій при банкрутстві є всі
власники – засновники суб’єктів підприємницької діяльності, а також
посадові особи суб’єктів підприємницької діяльності, які досягли віку
шістнадцяти років.

Караються незаконні дії у разі банкрутства:

– штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
років.

5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних
паперів

5.1. Шахрайство з фінансовими ресурсами

Шахрайство з фінансовими ресурсами полягає у наданні підприємцями
завідомо неправдивої інформації державним органам, банкам або іншим
кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, кредитів чи пільг щодо
податків (за відсутності ознак розкрадання). Сутність цього злочину
полягає у застосуванні обману для отримання кредитів, субсидій чи пільг
по оподаткуванню.

Кредити, дотації, субвенції – це різні види фінансової допомоги з боку
держави чи інших кредиторів.

Дотацією називається безповоротна грошова допомога, що надається
державою фінансово слабким або збитковим підприємствам для компенсації
затрат, які не покриваються виручкою від реалізації продукції цих
підприємств, коли витрати на ЇЇ виробництво перевищують дохід від її
реалізації.

Субсидією називається фінансова допомога для стимулювання виробництва
певної продукції чи певної діяльності, яка надається незалежно від
фінансового стану підприємства.

Субвенція – це фінансування певних проектів, програм на певних умовах і
на визначений час, після чого сума субвенції повинна бути повернута
кредиторові.

Кредит – це позичка у грошовій чи товарній формі на умовах повернення її
в обумовлений строк з виплатою відсотків за її надання.

За статтею 222 КК кваліфікуються дії посадових і приватних осіб, які
надали завідомо неправдиву інформацію з метою незаконного отримання
фінансової допомоги. Діяння кваліфікується за ст. 222 КК за відсутністю
ознак розкрадання державних, колективних чи приватних коштів.

Якщо винна особа надає неправдиву інформацію для отримання кредитів,
субсидій, дотацій з метою привласнити ці кошти, то її дії кваліфікуються
як розкрадання державного, колективного чи приватного майна за ст. 191
КК.

Оскільки злочин, передбачений ст. 222 КК, вчинюється способом
фальшування офіційних документів і використанням їх, і оскільки інакше
він вчинений бути не може, то ст. 222 КК сукупності зі ст. 366 і ч. З
ст. 358 КК не утворює. Все скоєне охоплюється ст. 222 КК, і додаткова
кваліфікація злочину за ст. 366 КК чи ч. З ст. 358 КК не потрібна.

Вчинення шахрайства з фінансами повторно або заподіяння шахрайством
великої матеріальної шкоди державі чи кредитору кваліфікується за ч. 2
ст. 222 КК.

За ч. 2 ст. 222 КК за ознакою повторності діяння кваліфікується у
випадках, якщо особа раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2
ст. 222 КК, і якщо ще не скінчився строк давності притягнення особи до
кримінальної відповідальності або з неї ще не знята і не погашена
судимість за перший злочин.

За ознакою заподіяння державі чи кредиторам великої матеріальної шкоди
діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК у випадках, коли розмір
заподіяної шкоди у п’ятсот і більше разів перевищує встановлений
законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян (Примітка до ст.
218 КК).

Надання службовою особою суб’єкта підприємницької діяльності завідомо
неправдивої інформації податковій інспекції з метою одержання пільг з
оподаткування утворює сукупність злочинів – шахрайство з фінансовими
ресурсами і ухилення від сплати податків. Такі дії кваліфікуються за ч.
2 ст. 212 і ч. 2 ст. 222 КК, якщо сума несплаченого податку у сімсот
п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів
громадян. Сукупності злочинів не утворюється, якщо сума несплаченого
податку не перевищує цього розміру. У такому випадку скоєне
кваліфікується лише за ч. 2 ст. 222 КК.

Будь-яке шахрайство, в тому числі і передбачене ст. 222 КК вчинюється
умисно.

Відповідальними за шахрайство з фінансовими ресурсами є особи, які
досягли шістнадцятирічного віку.

Карається шахрайство з фінансовими ресурсами:

за ч. 1 ст. 222 КК – штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 222 КК – позбавленням волі на строк від двох до п’яти років
із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю на строк до трьох років.

5.2. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів

Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»
визначено загальне поняття цінних паперів, якими є грошові документи, що
засвідчують право володіння або відносини позики і передбачають, як
правило, виплату дивідендів (процентів) їх власникам.

Згідно з Законом, цінними паперами є: акції, облігації, казначейські
зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.
Випускати (робити емісію) цінні папери мають право лише юридичні особи,
створені і зареєстровані як акціонерні товариства.

Випуск (емісія) цінних паперів акціонерними товариствами провадиться
згідно з Порядком реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та
інформації про їх випуск, затвердженим Міністерством фінансів України 30
вересня 1991 р. та Указом Президента України від 18 березня 1994 р. «Про
порядок підготовки та продажу акцій відкритих акціонерних товариств, які
створені шляхом корпоратизації».

Згідно з законодавством право на випуск (емісію) цінних паперів емітент
(юридична особа) набуває з моменту реєстрації цих паперів і присвоєння
їм номеру реєстрації у фінансовому органі; після цього вона набуває
права на реєстрацію інформації про випуск (емісію) цінних паперів і може
її опублікувати.

В інформацію про випуск цінних паперів включаються такі дані:

а) найменування, місцезнаходження, дата заснування емітента, види
діяльності, бухгалтерський баланс і результати фінансової діяльності за
останні три роки, звіт про статутний фонд, чисельність службовців, дані
про освіту, кваліфікацію та виробничий стан керівників;

б) опис ділової діяльності емітента – відомості про виробництво,
реалізацію продукції, призначення, ресурсів, залучених від емісії, обсяг
емісії, вид і категорія цінних паперів, кількість, номінальна вартість і
сума емісії цінних паперів, число серій і порядкові номери, місце, день
початку і припинення продажу цінних паперів;

в) кількість іменних акцій;

г) строк погашення цінних паперів.

За ч. 1 ст. 223 КК кваліфікуються дії громадянина або посадової особи
суб’єкта підприємницької діяльності, яка випустила цінні папери без
реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто без реєстрації емісії у
фінансовому органі.

Частина 2 ст. 223 КК передбачає відповідальність за внесення в
документи, що подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо
недостовірної (фальшивої, вигаданої) інформації, а так само затвердження
такої інформації емітентом.

Діяння за ч. 2 ст. 223 КК кваліфікується лише у випадку, якщо таким
фальшуванням інформації, про випуск (емісію) цінних паперів інвесторам
була заподіяна матеріальна шкода. Для кваліфікації злочину за ч. 2 ст.
223 КК повинна враховуватися шкода, яка була заподіяна як усім, хто
придбав випущені цінні папери, так і кожному з них.

Розміри великої матеріальної шкоди, що заподіюється порушенням порядку
випуску та обігу цінних паперів, визначаються у примітці до ст. 218 КК,
якою визнається шкода, що у п’ятсот і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Карається порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів.

за ч. 1 ст. 223 КК – штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, або позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними
роботами на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 223 КК – штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або обмеженням волі
на строк до трьох років.

5.3. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних
паперів

Згідно з Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і
фондову біржу» та Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і
облігацій підприємств та інформації про їх емісію, затвердженим
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 12 лютого
1998 р. № 36 до недержавних цінних паперів належать: акції, облігації
підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати інвестиційного
фонду та векселі.

Акція – це довгостроковий цінний папір, яким засвідчується факт
інвестування грошових коштів до акціонерного товариства та особисті
майнові права її власника на вкладені грошові кошти (частку у статутному
фонді та у майні при ліквідації, частину прибутку, дивіденди) та
немайнові права, пов’язані з майновими (членство і право управління,
право на інформацію про діяльність товариства і результати цієї
діяльності).

Облігація – це цінний папір, яким засвідчується факт позики її власником
грошових коштів і підтверджується зобов’язання відшкодувати йому
номінальну вартість цього цінного паперу у встановлений у ньому строк з
виплатою йому фінансових відсотків, тобто право на повернення позиченої
суми і на частину доходу емітента облігації, обмежену відсотками.

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування
грошових коштів, яким засвідчується право власника на одержання після
встановленого строку депозиту і відсотків з нього, тобто на позичені
гроші і на частину доходу, отриману емітентом від обігу позичених
коштів.

Вексель – це короткостроковий цінний папір, яким засвідчується грошове
зобов’язання векселедавця (емітента векселя) сплатити визначену суму
векселедержателю.

Стаття 224 КК передбачає відповідальність за фальшування недержавних
цінних паперів:

за їх виготовлення без належного дозволу, з метою збуту,

збут виготовлених і

використання підроблених недержавних цінних паперів.

Способи підробки (фальшування) недержавних цінних паперів можуть бути
різними, з використанням різних приладів, матеріалів і т. ін., які
юридичного значення не мають.

Виготовлення з метою збуту, збут або використання підроблених
(недійсних) недержавних цінних паперів, вчинене повторно або поєднане із
заподіянням великої матеріальної шкоди кваліфікується за ч. 2 ст. 224
КК, а вчинене організованою групою осіб або із заподіянням особливо
великої матеріальної шкоди – за ч. З ст. 224 КК.

Згідно з пунктом 2 примітки до ст. 224 КК великою визнається матеріальна
шкода, яка у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум
доходів громадян, а особливо великою, – яка у тисячу і більше разів
перевищує цей мінімум.

Повторним у ч. 2. ст. 224 КК визнається злочин, вчинений особою, яка
раніше вчинила злочин, передбачений ст. 224 КК або ст. 199 КК.

До недержавних цінних паперів не віднесені грошові лотереї, сертифікати
якості, торговельні патенти, марки гербового збору. Фальсифікація
(підробка) цих паперів може за відповідних умов кваліфікувати за ст. 358
КК, чи ст. 366 КК.

Фальшування недержавних цінних паперів, їх збут або використання
вчинюється умисно, як правило, з корисливою метою.

Відповідальність за фальшування (підробку), збут чи використання
підроблених недержавних цінних паперів настає з шістнадцяти років.

Карається виготовлення збут та використання підроблених цінних паперів:

за ч. 1 ст. 224 КК – обмеженням волі на строк від двох до п’яти років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 224 КК – позбавленням волі на строк від двох до п’яти років
з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 3 ст. 224 КК – позбавленням волі на строк від п’яти до семи років
з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років.

6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

6.1. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного
клейма

Пробірним клеймом називається прилад, яким позначається якість
дорогоцінного металу – золота, платини, срібла. Згідно з рішенням
Міністерства фінансів України обов’язковому клеймуванню підлягають
призначені для продажу платинові, золоті та срібні вироби як
внутрішнього виготовлення, так і ввезені з-за кордону. Таке клеймування
виробів із платини, золота і срібла проводиться з метою засвідчення
проби, якості металу, з якого ці вироби виготовлені.

Не підлягають обов’язковому клеймуванню предмети старовини, а також
речі, які мають історичну, наукову чи художню цінність, дрібненькі
шматочки золота чи срібла у вигляді інкрустації на зброї, вазах,
шкатулках, прилади, а також інструменти і лабораторний посуд, що
виготовлені для наукових чи медичних потреб. Пробірне клеймування є
засобом державного нагляду за відповідністю виробів із дорогоцінних
металів встановленим пробам.

Склад злочину утворюють незаконне виготовлення, збут або використання
державного пробірного клейма.

Для відповідальності за ст. 217 КК не має значення спосіб, якість
виготовлення державного пробірного клейма.

Діяння визнається кваліфікованим, якщо воно було вчинене повторно (ч. 2
ст. 217 КК).

Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного
клейма вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.

Відповідальними за незаконне виготовлення збут чи використання,
державного пробірного клейма є всі осудні особи, які досягли віку
шістнадцяти років.

Карається незаконне виготовлення, збут або використання державного
пробірного клейма:

за ч. І ст. 217 КК – штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 217 КК – штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до
п’яти років.

6.2. Обман покупців та замовників

Обманом покупців чи замовників називається обмірювання, обважування,
перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців.

Злочин, передбачений ст. 225 КК, є особливим видом шахрайства, виділеним
в окремий склад злочину. Головним способом вчинення цього злочину є
обман.

Закон прямо називає три основних способи обману -обмірювання,
обважування, перевищення встановлених цін на товари; інші способи обману
об’єднані загальним визначенням – інший обман.

Обмірювання вчинюється недоливом або недоміром продукції і товарів,
тобто передачею покупцеві продукції чи товарів у меншій кількості
(недолив олії, молока, сметани, пива, квасу, кави та інших
рідин-продуктів, або недомір -тканини, будівельних матеріалів тощо).

Обважуванням називається обман, при якому продукція чи товари
відпускаються за меншою мірою ваги, що на декілька вагових одиниць
(грамів, кілограмів) менша оплачуваної.

Перевищення роздрібних цін – це обман у ціні, тобто визначення більшої
за фактичну ціну за продукцію чи товар. Маніпуляції з цінами є
найпоширенішим способом обману покупців (це продаж товарів нижчого
ґатунку за ціною вищого ґатунку, використання вищих цін при проведенні
переоцінки товарів, використання вищих цін на подібні, але більш дешеві
товари тощо).

Обраховування покупців – це обман в розрахунках за проданий чи куплений
товар. Вартість проданого завищується не в повній мірі чи й зовсім не
дається здача і т. ін.

Серед інших способів обману покупців найпоширенішим є, мабуть,
фальсифікація товарів, коли замість товару однієї якості покупцеві дають
товари іншої (нижчої, меншої) якості.

Обман покупців кваліфікується за ст. 225 КК як тоді, коли він вчинений
одним із способів обману, зазначених у ч. 1 ст. 225 КК, так і кількома
способами одночасно, якщо ці дії були вчинені у значних розмірах. Згідно
з приміткою до ст. 225 КК, значним є розмір, який перевищує три
неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Діяння за ст. 225 КК кваліфікується лише у разі навмисного обмірювання,
обважування, обраховування покупців, чи замовників, незалежно від
мотивів цих дій.

Не утворюють цього злочину і не можуть кваліфікуватися за ст. 225 КК
випадки необережного відпуску товарів меншої ваги, міри, якості, що
сталося внаслідок помилки продавця або його неуважності до встановлених
роздрібних цін, вимірювальних приладів тощо.

Частина 2 ст. 225 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види
обману покупців: вчинення діяння особою, яка раніше була засуджена за
такий самий злочин.

При визначенні розміру обману покупців враховуються:

а) загальна сума, на яку було обмануто покупців;

б) загальний розмір збитків, що були завдані покупцям чи замовникам,
незалежно від розмірів збитків, завданих кожному покупцеві окремо.

Якщо обман покупців було вчинено у розмірі, що не є значним, але
матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на
обман покупців у значних розмірах і не був здійснений з незалежних від
винного обставин, то діяння кваліфікується як замах на обман покупців у
значних розмірах за ст. 15 і ч. 1 ст. 225 КК.

Обманом замовників називається перевищення встановлених цін і тарифів на
побутові і комунальні та інші послуги, що надаються населенню,
обрахування або інший обман замовників підприємствами побутового
обслуговування населення і комунального господарства.

Способи обману замовників переважно ті самі, що й при обмані покупців:
перевищення встановлених цін, обрахування тощо. Тотожними є й інші
ознаки цих видів обману (вина, мотиви, мета).

Відмінність обману замовників полягає в ознаках суб’єкта обману
замовників. За ст. 225 КК кваліфікуються дії працівників підприємств
побутового обслуговування населення, незалежно від форм їх власності, –
будинків побуту, майстерень, що ремонтують взуття, побутову техніку,
одяг, перукарень лазень, хімчистки, ательє індпошиву і т. ін.,- а також
підприємств комунального господарства, які при обслуговуванні громадян
обманюють їх при розрахунках за виконану роботу, за надані послуги.

За ч. 2 ст. 225 КК кваліфікуються дії особи, яка має минулу судимість за
такий самий злочин.

Обман покупців чи замовників вчинюється умисно.

Карається обман покупців та замовників:

за ч. 1 ст. 225 КК – штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або
громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років;

за ч. 2 ст. 225 КК – штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років,
з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років.

6.3. Фальсифікація засобів вимірювання

Діяння, передбачене ст. 226 КК, посягає на систему господарювання,
торгівлі та інтереси покупців і замовників. Склад злочину утворюють:

а) виготовлення або

б) перероблення з метою використання чи збуту, а також

в) збут фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів.

Предметом злочину можуть бути будь-які вимірювальні прилади, а також
різні вимірювальні інструменти, якими вимірюються товари чи послуги:
вагою – кілограмами чи грамами (терези, гирі, безміни тощо), чи довжиною
– метрами, міліметрами (метри, лінійки, рулетки тощо) або рідиною
(літри, міліметри, мензурки, кружки тощо).

Як правило фальсифіковані (підроблені) прилади чи інструменти мають
меншу вагу, довжину чи об’єм.

Відповідальність за фальсифікацію засобів вимірювання не залежить від
способу і якості фальсифікації.

Фальсифікація засобів вимірювання, вчинена особою, яка має судимість за
вчинення цього злочину, кваліфікується за ч. 2 ст. 226 КК.

Фальсифікація засобів вимірювання вчинюється умисно з метою їх
використання чи збуту.

Відповідальними за фальсифікацію засобів вимірювання є всі осудні особи,
щ досягли віку шістнадцяти років.

Карається фальсифікація засобів вимірювання:

за ч. 1 ст. 226 КК – штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або виправними роботами на строк до двох років, або
громадськими роботами на строк до двохсот годин, або арештом на строк до
трьох місяців;

за ч. 2 ст. 226 КК – штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі до трьох років.

6.4. Випуск або реалізація недоброякісної продукції

Діяння передбачене ст. 227 КК, посягає на систему господарювання,
оскільки завдає значної шкоди господарству: випуск недоброякісної
продукції призводить до витрат продукції і праці, заподіює матеріальну
шкоду і завдає шкоди споживачам недоброякісної продукції.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права
споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх
видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій
споживачів.

Законом України від 12 травня 1991 р. “Про захист прав споживачів”
споживачам гарантується якість товарів, які вони мають намір придбати
або замовити, вони мають право вимагати від продавців товарів інформацію
про якість товарів, про відповідність товарів вимогам нормативних
документів, умовам договору.

Предметами злочину, передбаченого ст. 227 КК, є продукція і товари, які
не відповідають вимогам щодо їх якості, тобто які виготовлені з
порушенням стандартів, норм, технічних умов, встановлених для
виготовлення відповідних товарів і надання певних послуг.

Наказом Держстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95 затверджено перелік
продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації ВВР України. – 1994.-№
1.- Ст. 1. Продукція і товари, які не пройшли сертифікації, визнаються
недоброякісними або нестандартними.

За статтею 227 КК кваліфікується випуск недоброякісної чи некомплектної
продукції на товарний ринок, тобто передача її споживачам. Виготовлення
(без подальшої реалізації) такої продукції складу злочину за ст. 227 КК
не утворює.

Відповідальними за випуск на товарний ринок недоброякісної продукції і
товарів є:

а) посадові особи промислових підприємств, на яких відповідними
інструкціями, наказами, угодами покладено обов’язок контролювати якість
продукції і товарів;

б) підприємці, які виробляють продукцію і товари на власних
підприємствах і які зобов’язані контролювати якість продукції і товарів,
що вони випускають на товарний ринок;

в) посадові особи торговельних підприємств, які реалізують товари і
продукцію і на яких покладено обов’язок контролювати якість товарів, що
реалізуються;

г) громадяни, які торгують продукцією і товарами і згідно з Законом
України «Про захист прав споживачів» несуть відповідальність за якість
продукції і товарів, що ними продаються.

Стаття 227 КК передбачає відповідальність за випуск недоброякісної та
некомплектної продукції на товарний ринок у великих розмірах. Великими
розмірами у ст. 227 КК визнається випуск або реалізація недоброякісної
продукції на суму, яка у триста і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Для визначення розміру випуску на товарний ринок недоброякісної або
некомплектної продукції і товарів враховуються:

а) загальна кількість випущеної чи реалізованої продукції і товарів;

б) загальна вартість випущеної чи реалізованої продукції і товарів;

в) розмір заподіяної споживачеві матеріальної шкоди та всі види збитків,
пов’язані з придбанням, переробкою чи поверненням продукції І товарів
виробникові чи продавцеві;

г) витрати споживача на переробку продукції, усунення недоліків товарів
та їх доукомплектування.

Діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, якщо внаслідок випуску або
реалізації недоброякісної чи некомплектної продукції чи товарів
споживачеві були заподіяні тілесні ушкодження, тобто заподіяння
будь-якої шкоди здоров’ю хоча б одного споживача (ст. ст. 121-125 КК і
ст. 227 КК).

Відповідальність за випуск на товарний ринок недоброякісної продукції
настає з шістнадцяти років.

Карається випуск на товарний ринок недоброякісної продукції

– штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років.

6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

6.1. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного
клейма

Пробірним клеймом називається прилад, яким позначається якість
дорогоцінного металу – золота, платини, срібла. Згідно з рішенням
Міністерства фінансів України обов’язковому клеймуванню підлягають
призначені для продажу платинові, золоті та срібні вироби як
внутрішнього виготовлення, так і ввезені з-за кордону. Таке клеймування
виробів із платини, золота і срібла проводиться з метою засвідчення
проби, якості металу, з якого ці вироби виготовлені.

Не підлягають обов’язковому клеймуванню предмети старовини, а також
речі, які мають історичну, наукову чи художню цінність, дрібненькі
шматочки золота чи срібла у вигляді інкрустації на зброї, вазах,
шкатулках, прилади, а також інструменти і лабораторний посуд, що
виготовлені для наукових чи медичних потреб. Пробірне клеймування є
засобом державного нагляду за відповідністю виробів із дорогоцінних
металів встановленим пробам.

Склад злочину утворюють незаконне виготовлення, збут або використання
державного пробірного клейма.

Для відповідальності за ст. 217 КК не має значення спосіб, якість
виготовлення державного пробірного клейма.

Діяння визнається кваліфікованим, якщо воно було вчинене повторно (ч. 2
ст. 217 КК).

Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного
клейма вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.

Відповідальними за незаконне виготовлення збут чи використання,
державного пробірного клейма є всі осудні особи, які досягли віку
шістнадцяти років.

Карається незаконне виготовлення, збут або використання державного
пробірного клейма:

за ч. І ст. 217 КК – штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 217 КК – штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до
п’яти років.

6.2. Обман покупців та замовників

Обманом покупців чи замовників називається обмірювання, обважування,
перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців.

Злочин, передбачений ст. 225 КК, є особливим видом шахрайства, виділеним
в окремий склад злочину. Головним способом вчинення цього злочину є
обман.

Закон прямо називає три основних способи обману -обмірювання,
обважування, перевищення встановлених цін на товари; інші способи обману
об’єднані загальним визначенням – інший обман.

Обмірювання вчинюється недоливом або недоміром продукції і товарів,
тобто передачею покупцеві продукції чи товарів у меншій кількості
(недолив олії, молока, сметани, пива, квасу, кави та інших
рідин-продуктів, або недомір -тканини, будівельних матеріалів тощо).

Обважуванням називається обман, при якому продукція чи товари
відпускаються за меншою мірою ваги, що на декілька вагових одиниць
(грамів, кілограмів) менша оплачуваної.

Перевищення роздрібних цін – це обман у ціні, тобто визначення більшої
за фактичну ціну за продукцію чи товар. Маніпуляції з цінами є
найпоширенішим способом обману покупців (це продаж товарів нижчого
ґатунку за ціною вищого ґатунку, використання вищих цін при проведенні
переоцінки товарів, використання вищих цін на подібні, але більш дешеві
товари тощо).

Обраховування покупців – це обман в розрахунках за проданий чи куплений
товар. Вартість проданого завищується не в повній мірі чи й зовсім не
дається здача і т. ін.

Серед інших способів обману покупців найпоширенішим є, мабуть,
фальсифікація товарів, коли замість товару однієї якості покупцеві дають
товари іншої (нижчої, меншої) якості.

Обман покупців кваліфікується за ст. 225 КК як тоді, коли він вчинений
одним із способів обману, зазначених у ч. 1 ст. 225 КК, так і кількома
способами одночасно, якщо ці дії були вчинені у значних розмірах. Згідно
з приміткою до ст. 225 КК, значним є розмір, який перевищує три
неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Діяння за ст. 225 КК кваліфікується лише у разі навмисного обмірювання,
обважування, обраховування покупців, чи замовників, незалежно від
мотивів цих дій.

Не утворюють цього злочину і не можуть кваліфікуватися за ст. 225 КК
випадки необережного відпуску товарів меншої ваги, міри, якості, що
сталося внаслідок помилки продавця або його неуважності до встановлених
роздрібних цін, вимірювальних приладів тощо.

Частина 2 ст. 225 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види
обману покупців: вчинення діяння особою, яка раніше була засуджена за
такий самий злочин.

При визначенні розміру обману покупців враховуються:

а) загальна сума, на яку було обмануто покупців;

б) загальний розмір збитків, що були завдані покупцям чи замовникам,
незалежно від розмірів збитків, завданих кожному покупцеві окремо.

Якщо обман покупців було вчинено у розмірі, що не є значним, але
матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на
обман покупців у значних розмірах і не був здійснений з незалежних від
винного обставин, то діяння кваліфікується як замах на обман покупців у
значних розмірах за ст. 15 і ч. 1 ст. 225 КК.

Обманом замовників називається перевищення встановлених цін і тарифів на
побутові і комунальні та інші послуги, що надаються населенню,
обрахування або інший обман замовників підприємствами побутового
обслуговування населення і комунального господарства.

Способи обману замовників переважно ті самі, що й при обмані покупців:
перевищення встановлених цін, обрахування тощо. Тотожними є й інші
ознаки цих видів обману (вина, мотиви, мета).

Відмінність обману замовників полягає в ознаках суб’єкта обману
замовників. За ст. 225 КК кваліфікуються дії працівників підприємств
побутового обслуговування населення, незалежно від форм їх власності, –
будинків побуту, майстерень, що ремонтують взуття, побутову техніку,
одяг, перукарень лазень, хімчистки, ательє індпошиву і т. ін.,- а також
підприємств комунального господарства, які при обслуговуванні громадян
обманюють їх при розрахунках за виконану роботу, за надані послуги.

За ч. 2 ст. 225 КК кваліфікуються дії особи, яка має минулу судимість за
такий самий злочин.

Обман покупців чи замовників вчинюється умисно.

Карається обман покупців та замовників:

за ч. 1 ст. 225 КК – штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або
громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років;

за ч. 2 ст. 225 КК – штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років,
з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років.

6.3. Фальсифікація засобів вимірювання

Діяння, передбачене ст. 226 КК, посягає на систему господарювання,
торгівлі та інтереси покупців і замовників. Склад злочину утворюють:

а) виготовлення або

б) перероблення з метою використання чи збуту, а також

в) збут фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів.

Предметом злочину можуть бути будь-які вимірювальні прилади, а також
різні вимірювальні інструменти, якими вимірюються товари чи послуги:
вагою – кілограмами чи грамами (терези, гирі, безміни тощо), чи довжиною
– метрами, міліметрами (метри, лінійки, рулетки тощо) або рідиною
(літри, міліметри, мензурки, кружки тощо).

Як правило фальсифіковані (підроблені) прилади чи інструменти мають
меншу вагу, довжину чи об’єм.

Відповідальність за фальсифікацію засобів вимірювання не залежить від
способу і якості фальсифікації.

Фальсифікація засобів вимірювання, вчинена особою, яка має судимість за
вчинення цього злочину, кваліфікується за ч. 2 ст. 226 КК.

Фальсифікація засобів вимірювання вчинюється умисно з метою їх
використання чи збуту.

Відповідальними за фальсифікацію засобів вимірювання є всі осудні особи,
щ досягли віку шістнадцяти років.

Карається фальсифікація засобів вимірювання:

за ч. 1 ст. 226 КК – штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або виправними роботами на строк до двох років, або
громадськими роботами на строк до двохсот годин, або арештом на строк до
трьох місяців;

за ч. 2 ст. 226 КК – штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі до трьох років.

6.4. Випуск або реалізація недоброякісної продукції

Діяння передбачене ст. 227 КК, посягає на систему господарювання,
оскільки завдає значної шкоди господарству: випуск недоброякісної
продукції призводить до витрат продукції і праці, заподіює матеріальну
шкоду і завдає шкоди споживачам недоброякісної продукції.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права
споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх
видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій
споживачів.

Законом України від 12 травня 1991 р. “Про захист прав споживачів”
споживачам гарантується якість товарів, які вони мають намір придбати
або замовити, вони мають право вимагати від продавців товарів інформацію
про якість товарів, про відповідність товарів вимогам нормативних
документів, умовам договору.

Предметами злочину, передбаченого ст. 227 КК, є продукція і товари, які
не відповідають вимогам щодо їх якості, тобто які виготовлені з
порушенням стандартів, норм, технічних умов, встановлених для
виготовлення відповідних товарів і надання певних послуг.

Наказом Держстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95 затверджено перелік
продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації ВВР України. – 1994.-№
1.- Ст. 1. Продукція і товари, які не пройшли сертифікації, визнаються
недоброякісними або нестандартними.

За статтею 227 КК кваліфікується випуск недоброякісної чи некомплектної
продукції на товарний ринок, тобто передача її споживачам. Виготовлення
(без подальшої реалізації) такої продукції складу злочину за ст. 227 КК
не утворює.

Відповідальними за випуск на товарний ринок недоброякісної продукції і
товарів є:

а) посадові особи промислових підприємств, на яких відповідними
інструкціями, наказами, угодами покладено обов’язок контролювати якість
продукції і товарів;

б) підприємці, які виробляють продукцію і товари на власних
підприємствах і які зобов’язані контролювати якість продукції і товарів,
що вони випускають на товарний ринок;

в) посадові особи торговельних підприємств, які реалізують товари і
продукцію і на яких покладено обов’язок контролювати якість товарів, що
реалізуються;

г) громадяни, які торгують продукцією і товарами і згідно з Законом
України «Про захист прав споживачів» несуть відповідальність за якість
продукції і товарів, що ними продаються.

Стаття 227 КК передбачає відповідальність за випуск недоброякісної та
некомплектної продукції на товарний ринок у великих розмірах. Великими
розмірами у ст. 227 КК визнається випуск або реалізація недоброякісної
продукції на суму, яка у триста і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Для визначення розміру випуску на товарний ринок недоброякісної або
некомплектної продукції і товарів враховуються:

а) загальна кількість випущеної чи реалізованої продукції і товарів;

б) загальна вартість випущеної чи реалізованої продукції і товарів;

в) розмір заподіяної споживачеві матеріальної шкоди та всі види збитків,
пов’язані з придбанням, переробкою чи поверненням продукції І товарів
виробникові чи продавцеві;

г) витрати споживача на переробку продукції, усунення недоліків товарів
та їх доукомплектування.

Діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, якщо внаслідок випуску або
реалізації недоброякісної чи некомплектної продукції чи товарів
споживачеві були заподіяні тілесні ушкодження, тобто заподіяння
будь-якої шкоди здоров’ю хоча б одного споживача (ст. ст. 121-125 КК і
ст. 227 КК).

Відповідальність за випуск на товарний ринок недоброякісної продукції
настає з шістнадцяти років.

Карається випуск на товарний ринок недоброякісної продукції

– штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років.

Висновки

Перехід від економіки командно-адміністративного типу до ринкової
супроводжується значною криміналізацією цієї сфери життя суспільства.
Воно має як нормативне, так і фактичне наповнення Тарас Марінчак.
Помилки в кваліфікації господарських злочинів. Підприємництво,
господарство та право – № 7 – 2001 р. – с. 77

.

По-перше, істотно змінюється кримінальне законодавство в цій частині.
Глава VI Особливої частини Кримінального кодексу (далі – КК) України
(«Господарські злочини») зазнала чи не найбільших змін порівняно з
іншими главами Особливої частини (табл. 1).

Усього в главі VI Особливої частини КК з 1961 по 2000 р. «побувало» 47
статей. У первісній же редакції КК України па момент його вступу в силу
в 1961 р. було лише 17 статей. За цей період глава VI була доповнена 30
новими статтями, в тому числі більше половини (16) – не статті, якими
глава доповнена після відновлення державної незалежності України і
початку ринкових перетворень в економіці. Виключено з Кримінального
кодексу за період з 1961 р. 10 статей цієї глави, в тому числі 9 статей
за період з 1992 по 2000 р. Більш чи менш значним змінам (викладення в
повій редакції, зміни в диспозиції статті, доповнення новими частинами,
зміни в санкції) були піддані всі статті цієї глави, причому деякі
неодноразово. На сьогодні в первісній редакції не діє жодна стаття
вказаної глави.

Новий КК України, прийнятий 05.04.2001 р., в розділі VII «Злочини у
сфері господарської діяльності» містить 37 статей. При ньому 8 статей,
які були передбачені КК України 1960 р., не мають аналогів у КК України
2001 р. Однак не в усіх випадках це означає декриміналізацію відповідних
посягань, оскільки вони підлягають кваліфікації за іншими статтями
нового КК. В той самий час у розділ VII «Злочини в сфері господарської
діяльності» введено цілий ряд зовсім нових статей.

Наведені дані насамперед свідчать про увагу держави до питань боротьби з
господарськими злочинами, що, в свою чергу, викликано підвищенням
суспільної небезпеки, кількісним зростанням відповідних посягань.
Водночас наявність таких змін об’єктивно є передумовою труднощів у
застосуванні відповідних кримінально-правових норм.

По-друге, в умовах, коли за офіційними і неофіційними даними половина
економіки України працює в «тіні», господарські злочини мають значне
поширення.

У зв’язку з відомими тенденціями в розвитку вітчизняної економіки
(збільшення кількості суб’єктів підприємництва, розширення господарських
операцій між ними, тінізація економіки), а також враховуючи невисокий
рівень правової культури в нашій державі, слід було б очікувати
збільшення кількості таких злочинів. Однак офіційні дані вказують на
зворотне. Причому йдеться про стійку тенденцію до зменшення кількості
зареєстрованих і направлених до суду справ про господарські злочини.

Безумовно, що пояснити таку динаміку показників не так просто, оскільки
її зумовлює велика кількість чинників. Однак видається, що насправді
зменшення кількості злочинів не відбувається. Корінь проблеми в
латентності та в приховуванні злочинів від реєстрації Гаврилов Б. Я.
Способна ли российская статистика о преступности стать реальной? //
Государство и право. – 2001. – № 1. – С. 47-62. Відзначені в статті
тенденції характерні не тільки для Росії, а й для інших пострадянських
держав.. Очевидно, якщо економіка йде в тінь, то і злочини, тим більше в
сфері економіки, ховаються в тінь.

Джерела

1. Конституція України.-К.: Юрид. літ., 1996.

2. Кримінальний кодекс України, прийнятий 05.04.2001.

3. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991
р.

4. Закон України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті».

5. Закон України від 25 червня 1991 р. «Про систему оподаткування».

6. Закон України від 21 лютого 1992 р. «Про оподаткування доходів
підприємств і організацій».

7. Закон України від 15 вересня 1995 р. «Про акцизний збір на алкогольні
напої та тютюнові вироби».

8. Закон України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво».

9. Закон України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні».

10. Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

11. Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної
конкуренції».

12. Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про антимонопольний комітет
України».

13. Закон України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для
товарів і послуг» .

14. Закон України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

15. Закон України від 12 травня 1991 р. “Про захист прав споживачів”.

16. Закон України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію».

17. Закон України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в
Україні».

18. Декрет Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 р. «Про податок на
промисел».

19. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного контролю»
від 19 лютого 1993 року.

20. Постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про
перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці».

21. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року «Про
затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного і місцевого
значення».

22. Перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації,
затверджена Наказом Держстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95.

23. Положення про порядок надання ліцензій на відкриття юридичними
особами-резидентами України рахунків в іноземних банках, затверджене
постановою Правління Національного банку України від 5 травня 1999 р. №
212

24. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року № 13 «Про
вдосконалення системи головних розпорядників коштів державного бюджету.

25. Постанова Пленуму Верховного Суду України: – від 2 березня 1973 р.
«Про судову практику у справах про обман покупців»; – від 12 квітня 1996
р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або
збут підроблених грошей чи цінних паперів».

26. Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. –
Київ, Атіка. Академія. Ельга-Н-2001.

27. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс
лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атака, 2001

28. Кримінальне право України. Особлива частина. За ред. проф.. М.І.
Бажанова. Київ-Харків. “Юрінком-Інтер”. – 2002

29. Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної
економіки.- К., Атіка, 1999.

30. Тарас Марінчак. Помилки в кваліфікації господарських злочинів.
Підприємництво, господарство та право – № 7 – 2001 р. – с. 77

31. Гаврилов Б. Я. Способна ли российская статистика о преступности
стать реальной? // Государство и право. – 2001. – № 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020