UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваДелікти в римському праві
Автор
РозділІсторія, теорія держави і права, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось7694
Скачало245
Опис
Студентська робота. Безкоштовна. Закачати
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

 

 

 

 

 

 

 

9

 

 

 

 

 

План

 

 

 

Вступ 2

 

1. Поняття деліктних зобов’язань та їх відмінність від договірних 4

 

2. Іnjuria – особиста образа 6

 

3. Furtum – крадіжка 7

 

4. Damnum injuria datum – неправомірне знищення або пошкодження чужого

майна 9

 

5. Угоди in fraudem creditorum 11

 

6. Зобов’язання нібито із деліктів (квазіделікти) 13

 

Список використаної літератури 17

 

 

 

Вступ

 

 

 

Римське право в історії людства посідає виняткове місце. Саме римське

право проймається началом універсальності. Воно вбирає в себе ті звичаї

міжнародного обороту, які до нього віками вироблялися у міжнародних

зносинах, воно надає їм юридичну ясність та міцність. Так виникло те

римське право, яке згодом стало загальним правом усього стародавнього

світу. Отже, по суті, творцем цього права був увесь світ. Рим же став

лише тим лаборантом, який переробив розсіяні звичаї міжнародного обороту

і звів їх у напрочуд за своєю стрункістю єдине ціле.

 

Слід, однак, зазначити, що римляни ще в стародавні часи поділили сферу

правових відносин і приписів на дві великі основні галузі права: право

публічне і право приватне. Класичне розмежування публічного і приватного

права дав відомий римський юрист Ульпіан (кінець II - поч. III ст. н.

е), яке перейшло у наступні століття. Він зазначає: "Публічне право є

те, яке торкається положень держави; приватне - стосується користі

окремих осіб".

 

Оскільки кількість галузей за даним поділом скорочується лише до двох,

кожна з них тим самим стає дуже широкою і об'єднує в собі по декілька

галузей та інститутів права.

 

До приватного права відносили норми речового, спадкового, сімейного,

зобов'язального права (всі вони здебільшого являють собою галузь

цивільного права). У Римській державі до приватного права відносили

норми, які закріплювали право власності і правове становище певних

категорій осіб. Норми приватного права фактично мають не категоричний, а

диспозитивний характер. Це означає, що приватне право надає певну

автономію, певний простір для сторін, які вступають у правові відносини.

Людина може захищати свої права або відмовитися від захисту. Вона може

подати позов до суду, а може цього і не робити. А це означає, що зміст

договору визначається вільним міркуванням сторін. Ще в Законах XII

таблиць зазначалося: "Якщо особа здійснює договір позики чи набуває у

власність якусь річ, то її словесні розпорядження нехай будуть правом".

Проте ця приватна автономія мала свої межі, визначені тими ж нормами

цивільного права. Наприклад, римському громадянину уповноваженою нормою

було надано право скласти заповіт і вказати у ньому, кого він хоче мати

своїм спадкоємцем, але якщо цей громадянин таким правом не скористався,

диспозитивна норма вказує, хто закликається до спадкування.

 

Отже, критерієм розмежування публічного і приватного права, на думку

Ульпіана, є характер інтересів. Право, яке захищає інтереси держави, є

публічне право, а якщо воно захищає інтереси приватних осіб, то це право

приватне.

 

Треба зазначити, що, по-перше, критерій цього розподілу досить умовний,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ