.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
16 9033
Скачать документ

2

Міністерство освіти та науки України

Національний авіаційний університет

Інститут післядипломного навчання

Юридичний факультет

К??? ??та ? ??:

???? ??и ???? ???и ? ???? ??????? ??и”

Студента 2 курсу

Бондаренко Ю. В.

Науковий керівник

Рудник В. І.

Київ-2007

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

Зґвалтування

РОЗДІЛ 2

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

РОЗДІЛ 3

Примушування до вступу в статевий зв’язок

РОЗДІЛ 4

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

РОЗДІЛ 5

Розбещення неповнолітніх

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Сьогоднішнє чинне кримінальне законодавство України містить близько 340
основних діянь, які мають кваліфікаційні ознаки злочину. Але, уявивши
собі наслідки цих злочинів, стає зрозуміло, що з них лише невелика
кількість є важкими та такими, які приносять багато болю, страждань та
навіть повністю ламають чи змінюють людське життя. З моєї точки зору,
злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти чести волі та
гідності особи, злочини проти статевої свободи та статевої
недоторканості особи є найбільш важкими та страшними, зі всіх які
існують у сучасному кримінальному законодавстві, оскільки саме ці
злочини, крім тяжких фізичних травм, залишають у свідомості потерпілої
особи, її близьких і рідних великі та незгладні спогади, які залишаються
на все життя.

Але й з цих груп злочинів особливо виділяються злочини проти статевої
свободи та статевої недоторканості особи, які у стовідсотковій формі не
мають будь якої мети, крім жорсткого задоволення злочинцем своїх
сексуальних, низьких потреб. У більшості випадків свої тваринні
інстинкти злочинець реалізує за допомогою фізичного чи психологічного
насильства. І саме такі дії злочинця – фізичний чи психологічний вплив,
сексуальне насильство – впливають на свідомість потерпілої особи не
менше ніж скоєний злочин. Зрозуміло, що час та кваліфікована допомога
відповідних спеціалістів допоможуть потерпілій особі позбутися принаймні
видимих наслідків злочину але те, що залишиться в свідомості людини не
вилікує ні хто, і ці жахливі думки та спогади можуть докорінно змінити
життя людини, звичайно не в кращий бік.

Отже, метою цієї курсової роботи є розкриття основних кваліфікаційних
ознак злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

РОЗДІЛ 1

Зґвалтування

Зґвалтування визначається в статті 152 Кримінального кодексу України
(далі ККУ), як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства,
погрози його застосування або з використанням безпорадного стану
потерпілої особи.

Безпосереднім об’єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла
особа не досягла статевої зрілості – її статева недоторканість. Причому
ні моральне обличчя потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні
аморальна поведінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до
відповідальності за її зґвалтування (подружні стосунки, наявність
попереднього зґвалтування або добровільного статевого зв’язку тощо) не
виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину,
відповідальності за ст. 152 ККУ.

Як випливає з тексту ст. 152 ККУ, у законі йдеться про потерпілу особу,
тобто він визнає зґвалтуванням не лише насильницькі статеві зносини
чоловіка з жінкою, а й такі самі зносини жінки з чоловіком. У першому
випадку фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою — жінка, у
другому, навпаки, виконавець — жінка (жінки), а потерпілий — чоловік.

У житті типовими є випадки зґвалтування жінки особами чоловічої статі,
тому весь подальший аналіз складу злочину проводиться виходячи саме з
цього. При цьому слід мати на увазі, що все, що буде сказано щодо ознак
складу злочину, застосовується і до ситуації, якщо потерпілим буде особа
чоловічої статі, а суб’єктом злочину — жінка.

З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах із
застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з
використанням безпорадного стану потерпілої особи. Тобто статеві зносини
при зґвалтуванні відбуваються проти волі потерпілої особи. Внаслідок
застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи
пригнічується, а при використанні безпорадного стану така воля
ігнорується.

Для відповідальності за ст. 152 ККУ достатньо, щоб статеві зносини
супроводжувалися хоча б однією з цих ознак. Одне лише домагання на вступ
у статевий зв’язок, якщо раніше він мав місце без застосування фізичного
насильства, погрози ним або використання безпорадного стану, не утворює
складу цього злочину.

Статеві зносини при зґвалтуванні — це лише природні статеві зносини,
тобто зносини (сполучення) чоловіка з жінкою шляхом уведення чоловічого
статевого члена в статеві органи жінки. Зґвалтування вважається
закінченим з моменту початку статевих зносин. Дії, безпосередньо
спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з
причин, що не залежать від волі винного, утворять собою замах на
зґвалтування (наприклад, спроба перебороти опір потерпілої особи шляхом
застосування фізичного насильства, зв’язування, погроза негайною
фізичною розправою, зривання одягу).

Фізичне насильство як ознака об’єктивної сторони зґвалтування — це
фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або очікуваного
опору, який обумовлений небажанням вступити з винним у статевий зв’язок.
Фізичне насильство має бути таким, щоб перебороти дійсний, а не
вигаданий (удаваний) опір жінки. Злочинець може застосувати фізичну
силу, різні предмети або навіть зброю, щоб зламати опір.

Поняттям фізичного насильства при зґвалтуванні охоплюється і
застосування без згоди потерпілої особи з метою викликати її безпорадний
стан наркотичних засобів, психотропних, отруйних або сильнодіючих
речовин (наприклад, клофеліну у поєднанні з міцними спиртними напоями).
Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану
потерпілої особи внаслідок дії на її організм зазначених речовин не має
значення, привів винний потерпілу особу до такого стану або вона
знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій. Для
встановлення у даному разі факту перебування особи у безпорадному стані,
з’ясування характеру впливу на організм людини певних засобів і речовин
має призначатись судово-медична експертиза. Якщо введення в організм
потерпілої особи вказаних вище засобів і речовин відбулося без її згоди
(під впливом обману або із застосуванням до неї фізичного чи психічного
насильства) і після цього було вчинено природний статевий акт, дії
винного слід кваліфікувати як зґвалтування, вчинене із застосуванням
насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи. У
разі, коли психотропні, сильнодіючі або інші речовини чи засоби
вживались особою добровільно, за власною волею, а згодом безпорадний
стан був використаний винним для вчинення статевих зносин, його дії
треба розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану
потерпілої особи.

Згідно з практикою Верховного Суду України зґвалтування або замах на
нього, що супроводжувалися заподіянням легких або середньої тяжкості
тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації за частинами 1—3 ст. 152
ККУ, а якщо при зґвалтуванні заподіяно тілесні ушкодження, що спричинили
наслідки, зазначені в ст. 121 ККУ, — за ч. 4 ст. 152 ККУ. Додаткова
кваліфікація таких дій за іншими статтями ККУ про злочини проти здоров’я
не потрібна, адже застосування фізичного насильства і заподіяння шкоди
здоров’ю потерпілої особи цілком охоплюється ознаками об’єктивної
сторони цього злочину.

Зґвалтування або замах на нього, пов’язане з вбивством, кваліфікується
за п. 10 ч. 2 ст. 115 ККУ і ч. 4 ст. 152 ККУ.

Застосування погрози фізичним насильством як ознака об’єктивної сторони
зґвалтування являє собою різного роду психічне насильство, що
застосовується до потерпілої особи для того, щоб зламати її опір. У
статті 152 ККУ при окресленні зґвалтування застосування погрози фізичним
насильством поставлено в один ряд із застосуванням фізичного насильства,
і в цьому відношенні ця погроза є рівнозначною фізичному насильству,
тобто є безпосередньою і може бути негайно виконана суб’єктом злочину.
Цей характер погрози і можливість її негайного виконання ставлять
потерпілу особу в безвихідний стан, змушують поступитися домаганням
насильника.

За своїм змістом погроза при зґвалтуванні полягає в негайному
застосуванні тільки фізичного насильства (наприклад погроза вбити,
покалічити). Погроза може виражатися в словах («вб’ю», «заріжу»,
«покалічу» тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими можна
заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що
створилася, якщо, наприклад, група насильників оточує жінку в безлюдному
місці, вимагаючи підкоритися їхнім домаганням. Погроза може мати
невизначений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше буде»).

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні
полягає у вчиненні статевого акту, за якого, наприклад, жінка не могла
розуміти характеру і значення дій, що чиняться над нею, або хоча і
розуміла, що відбувається, але не мала можливості чинити опір
насильникові.

При використанні безпорадного стану немає потреби застосовувати
насильство або погрози, тому що опору жінки тут немає.

Варто розрізняти психічну безпорадність, при якій потерпіла особа не
розуміє значення того, що вчинюється статевий акт (психічна хвороба,
непритомний стан, малолітній вік) і фізичну безпорадність, коли
потерпіла особа хоч і розуміє характер дій, що відбуваються, але не в
змозі чинити опір насильникові (хвороба, не пов’язана з психічним
захворюванням, фізичні хиби, похилий вік, безпорадність, що сталася
внаслідок автоаварії та ін.).

Велике значення має питання щодо наявності безпорадного стану внаслідок
алкогольного або наркотичного сп’яніння чи використання одурманюючих
речовин. У судовій практиці визнається, що самі по собі статеві зносини
з жінкою, яка перебуває у стані сп’яніння, без застосування фізичного
насильства і погроз, ще не є підставою для розгляду цього діяння як
злочинного. Для такої оцінки вчиненого необхідно, щоб ступінь сп’яніння
характеризував стан потерпілої особи як безпорадний, який позбавляє
можливості усвідомлювати навколишнє оточення, розуміти значення дій, що
вчинюються винним, або чинити йому опір. Саме такий ступінь сп’яніння
свідчить, що потерпіла особа перебувала у безпорадному стані.

Для визнання зґвалтування, як вчиненого з використанням безпорадного
стану потерпілої особи, причини, що викликали безпорадність, значення не
мають.

З суб’єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з прямим умислом,
за якого винний усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або
використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею в
статеві зносини і бажає цього. Мотив зґвалтування виявляється в
прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний.
Він може поєднуватися з іншими побічними мотивами — хуліганськими
спонуканнями, бажанням принизити потерпілу особу, помстою тощо. Але
домінуючими в цьому злочині залишаються сексуальні спонукання.

Суб’єктом зґвалтування — безпосереднім виконавцем злочину — може бути
особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Співучасником може
виступати і жінка. Наприклад, якщо вона заманює потерпілу в глибину
парку для того, щоб, користуючись відсутністю людей, винний вчинив
зґвалтування, — така жінка є посібником у злочині.

Як уже зазначалося, за своєю об’єктивною стороною зґвалтування —
складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у
тому, що цей акт вчинюється шляхом застосування фізичного насильства або
погроз. Тому виконавцем злочину визнається і той, хто застосовує до
потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в
статеві зносини з насильником. У цих випадках субсидіарним (додатковим)
виконавцем може бути жінка, яка бере участь, наприклад, у зв’язуванні
потерпілої особи для того, щоб винний здійснив з нею насильницький
статевий акт, або погрожує потерпілій особі заподіяти каліцтво з цією
самою метою. Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає
жінку, яка досягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від злочину є
особа чоловічої статі.

У частині 2 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування,
вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів,
передбачених статтями 153—155 ККУ. Повторним воно вважається, якщо йому
передувало таке саме діяння, вказане у частинах 1—4 ст. 152 ККУ. Поняття
повторності зґвалтування охоплює як фактичну повторність, так і
спеціальний рецидив. Тому для визнання зґвалтування повторним не має
значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин чи усі ці
злочини вчинені до засудження. Для повторності не має також значення, чи
були закінченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або
іншим співучасником. Повторність може мати місце, коли потерпілими (у
кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Але
зґвалтування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше
вчинений злочин знята або погашена або закінчилися строки давності.

У частині 3 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування,
вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає:

а) вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли
14-ти років і

б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи. При цьому
попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов’язковою.

Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосередньо вчинює
статевий акт з потерпілою особою, або що робить замах на такі дії, так і
та, яка застосовує до потерпілої фізичне насильство або погрози з метою
примусити її вступити в статевий акт з будь-яким з учасників групи. У
цьому випадку дії співвиконавців кваліфікуються за ч. 3 ст. 152 ККУ без
посилання на ст. 27 ККУ.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо кількох
потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалтування, коли винні,
вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу
стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією
з них.

На кваліфікацію зґвалтування групою осіб як закінченого злочину для всіх
співвиконавців не впливає те, чи вдалося кожному із ґвалтівників вчинити
статевий акт з потерпілою особою. Групове зґвалтування є закінченим
злочином з моменту початку статевих зносин хоча б одним із його
учасників.

Об’єктивна сторона коментованого складу злочину є складною, не
вичерпується статевими зносинами і включає в себе дії (насильство та
приведення у безпорадний стан), які можуть бути реалізовані й тими, хто
природний статевий акт безпосередньо не вчиняє. Тому як співвиконавство
зґвалтування розглядаються і дії особи, яка не вчинила і не мала наміру
вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство,
погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою
зґвалтування її іншою особою. Виконавцем групового зґвалтування виступає
і той, хто не здатен бути суб’єктом індивідуального зґвалтування
(імпотент, жінка при зґвалтуванні особи жіночої статі тощо), однак може
виконати частину об’єктивної сторони злочину. Дії учасників групового
зґвалтування потрібно кваліфікувати лише за ч. З ст. 152 без посилання
на ст. 27.

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчинюється
щодо потерпілих осіб, які знаходяться у віці від 14 до 18 років.
Зґвалтування особи до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 ККУ як
зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому для кваліфікації за ч.
3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості
потерпілої особи. Важливо, що вона не досягла повноліття. Для
відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав,
що здійснює насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або міг
це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку
потерпілої, тобто за всіма обставинами справи вважав, що жінка досягла
повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для
застосування ч. 3 ст. 152 ККУ.

У частині 4 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування, що
спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи
малолітнього.

Що стосується зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, то
поняття особливо тяжких наслідків зґвалтування закон не розкриває,
надаючи це право теорії та судовій практиці. У практиці Верховного Суду
України до таких наслідків відносяться: смерть або самогубство
потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок
зґвалтування, зараження вірусом імунодефіциту людини, сифілісом, а також
спричинення потерпілій тілесних ушкоджень в процесі зґвалтування або
замаху на нього, що призвело до втрати зору, слуху, переривання
вагітності або інших наслідків, передбачених ст. 121 ККУ. Таким чином,
особливо тяжкими наслідками визнаються лише ті, які заподіюють
потерпілій реальну шкоду. Спричинення ж потерпілій тяжких тілесних
ушкоджень, лише небезпечних для життя, не відноситься до особливо тяжких
наслідків зґвалтування, оскільки під ним розуміється не будь-яке
зґвалтування, що відрізняється особливо небезпечним характером, а таке,
внаслідок якого настали виняткові за своєю тяжкістю наслідки.

Позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпілої як можливий
(природний) результат зґвалтування не розцінюються як особливо тяжкі
наслідки. Зараження венеричною хворобою (крім сифілісу) вважається
таким, якщо воно призвело до наслідків, зазначених у ст. 121 ККУ
(наприклад до безплідності).

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі
наслідки, необхідно встановлення причинного зв’язку між зґвалтуванням і
цими наслідками. Відсутність такого причинного зв’язку виключає
можливість кваліфікації зґвалтування за ч. 4 ст. 152 ККУ.

Із суб’єктивної сторони для поставлення у вину особі особливо тяжких
наслідків досить встановити наявність до них непрямого умислу або навіть
необережної вини.

Зґвалтування малолітньої або малолітнього, про яке йдеться у ч. 4 ст.
152 ККУ, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14-ти років.
Таке зґвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 ККУ лише за умови, що
особа усвідомлювала або хоча б могла усвідомлювати, що потерпілому ще
немає 14-ти років.

Покарання за зґвалтування:

за ч. 1 ст. 152 – позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років;

за ч. 2 ст. 152 – позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років;

за ч. 3 ст. 152 – позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти
років;

за ч. 4 ст. 152 – позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти
років.

РОЗДІЛ 2

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Згідно статті 153 ККУ насильницьке задоволення статевої пристрасті
неприродним способом утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням
фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням
безпорадного стану потерпілої особи.

Ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі гетеро-сексуальні
та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи.

Об’єкт цього злочину аналогічний об’єкту злочину, передбаченого ст. 152.
Кримінальна караність даної поведінки визначається не так званою
неприродністю способів задоволення статевої пристрасті, можливою
гомосексуальною спрямованістю чи аморальністю дій, описаних у ст. 153
ККУ, а їх насильницьким характером.

Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої статі, яка всупереч
своїй волі виконує роль сексуального партнера винного. При цьому
характеристика потерпілого на кваліфікацію за ст. 153 ККУ не впливає.
Якщо особа, яка не досягла 16-річного віку, добровільно бере участь у
задоволенні неприродним способом статевої пристрасті чоловіка або жінки,
то дії винного можуть кваліфікуватись за ст. 156 ККУ.

Об’єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті
неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його
застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно
розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро-
або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які
здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки. Це, зокрема,
мужолозтво, лесбіянство, орогенітальний контакт (coitus per os) жінки з
чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенітальний контакт (coitus per
anum) чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують
природний статевий акт, садистські дії сексуального характеру
(наприклад, проникнення у піхву жінки певним предметом), сексуальний
мазохізм, при якому задоволення статевої пристрасті винного відбувається
в процесі фізичного мордування потерпілої особи.

Під мужолозтвом розуміють один із різновидів чоловічого гомосексуалізму
– аногенітальний сексуальний контакт чоловіка з чоловіком.

Лесбіянство (жіночий гомосексуалізм) – це форма задоволення статевої
пристрасті жінки шляхом вчинення нею різноманітних дій сексуального
характеру з особою жіночої статі (наприклад, мастурбація,
орально-генітальні контакти, вплив на ерогенні зони партнерші за
допомогою штучних пристосувань).

Поняття фізичного насильства, погрози його застосування та використання
безпорадного стану потерпшого у коментованому складі злочину за своїм
змістом є такими ж, як і при зґвалтуванні (див. коментар до ст. 152
ККУ).

Злочин визнається закінченим з моменту початку вчинення дії сексуального
характеру, спрямованої на задоволення статевої пристрасті. При цьому не
вимагається, щоб сексуальний контакт був завершений у фізіологічному
розумінні.

Добровільна згода потерпілого на здійснення з ним дій, описаних в ст.
153 ККУ, виключає кримінальну відповідальність. Однак, якщо таку
добровільну згоду дала потерпіла особа, яка не досягла 16-ти років,
особі, яка вже досягла повноліття, вчинене кваліфікується за ст. 156
ККУ. Так само кваліфікується добровільне мужолозтво повнолітньої особи з
підлітком, який не досяг 16-ти років.

Такі ознаки цього злочину, як фізичне насильство, погроза його
застосування, використання безпорадного стану потерпілої особи,
аналогічні з однойменними ознаками зґвалтування і викладені при його
характеристиці.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчинюється лише з прямим умислом і з
метою задоволення статевої пристрасті.

Суб’єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-ти
років, залежно від характеру вчинюваних дій. Так, наприклад, при
мужолозтві — це чоловік, при лесбіянстві — жінка, а в інших випадках
можуть бути як жінка, так і чоловік.

У частині 2 ст. 153 ККУ встановлена відповідальність за цей злочин, якщо
він вчинений повторно або групою осіб або особою, яка раніше вчинила
будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 ККУ або 154 ККУ, а
також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

Частина 3 ст. 153 ККУ передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочину:

1) повторно;

2) групою осіб;

3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачений статтями
152 ККУ або 154 ККУ;

4) щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153 ККУ)

Особливо кваліфікуючі:

1) вчинення злочину щодо малолітньої чи малолітнього;

2) спричинення особливо тяжких наслідків.

Характеристика ознак, вказаних у частинах 2 і 3 цієї статті, аналогічна
таким самим ознакам при зґвалтуванні.

Покарання за злочин:

за ч. 1 ст. 153 – позбавлення волі на строк до п’яти років;

за ч. 2 ст. 153 – позбавлення волі на строк від трьох до семи років;

за ч. 3 ст. 153 – позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти
років.

РОЗДІЛ 3

Примушування до вступу в статевий зв’язок

Стаття 154 ККУ визначає примушування до вступу в статевий зв’язок, як
протиправний вплив на жінку чи чоловіка для того, щоб примусити їх проти
власної волі вступити в природний або неприродний статевий зв’язок. Це,
наприклад, погроза звільненням, переводом на нижчеоплачувану роботу,
позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості користуватися
житловою площею тощо. Примушування може бути спрямоване як на те, щоб
схилити потерпілу особу вступити в статевий зв’язок з тим, хто примушує,
так і з третьою особою.

Основний безпосередній об’єкт злочину – статева свобода особи. Його
додатковим факультативним об’єктом можуть бути право власності, честь і
гідність особи.

Потерпілим від цього злочину є особа жіночої або чоловічої статі. У
разі, коли до вступу в статевий зв’язок примушувалась особа, яка не
досягла статевої зрілості, дії винного, крім ст. 154 ККУ, кваліфікуються
за статтями 14 ККУ і 155 ККУ як готування до статевих зносин з особою,
яка не досягла статевої зрілості.

Матеріальна залежність передусім означає, що матеріальна допомога з боку
суб’єкта злочину виступає єдиним, основним або істотним джерелом
існування потерпілої особи і позбавлення такої допомоги здатне поставити
жінку або чоловіка у скрутне становище. Матеріальна залежність має
місце, зокрема, тоді, коли жінка або чоловік перебувають на повному або
частковому утриманні винного, проживають на його житловій площі, а також
коли дії винного спроможні іншим чином викликати істотне погіршення
матеріального становища потерпілої особи (йдеться, наприклад, про
відносини цивільного боргу, відносини між спадкодавцем і спадкоємцем).

Службова залежність означає, що:

а) потерпіла особа є підлеглою винного по роботі;

б) потерпіла особа підлягає службовому контролю з боку винного (скажімо,
ревізор і комірник);

в) реалізація істотних інтересів потерпілої особи залежить від поведінки
винного по службі (наприклад, науковий керівник і аспірант).

Одержання службовою особою за виконання чи невиконання дій по службі
такої послуги немайнового характеру, як вступ у статевий зв’язок, за
наявності до цього підстав може розцінюватись як зловживання службовим
становищем, вчинене в інших особистих інтересах, і кваліфікуватись за
відповідною частиною ст. 364 ККУ.

Не утворює розглядуваного складу злочину примушування до вступу в
статевий зв’язок, яке здійснюється шляхом використання матеріальної або
службової залежності не жінки або чоловіка, з якими плануються
сексуальні контакти, а їх близьких родичів або інших осіб.

З об’єктивної сторони злочин виражається у примушуванні особи жіночої
або чоловічої статі до вступу у статевий зв’язок.

Статевий зв’язок природним або неприродним способом охоплює як
одноразові, так і неодноразові статеві контакти незалежно від їх гетеро-
або гомосексуальної спрямованості. Якщо потерпіла особа добровільно
погоджується на одні форми сексуальних контактів, але заперечує проти
інших, її примушування до них за наявності до цього підстав утворює
об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 154 ККУ.

Як протиправний психічний вплив примушування за своїм змістом включає
відкриту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи
небажаних для неї наслідків матеріального, службового або особистого
характеру (позбавити утримання або можливості проживати на житловій
площі, звільнити з роботи, зменшити зарплату тощо). Дана погроза
відрізняється за своїм змістом і характером від погрози при зґвалтуванні
та насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом
тим, що у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 154 ККУ, життя та
здоров’я потерпілої особи або її близьких родичів не ставиться у
небезпеку, а сама погроза загалом спрямовується у майбутнє. Воля
потерпілої особи не придушується і повністю не ігнорується, хоч на неї і
чиниться протиправний тиск.

Відповідальність за ч. 1 ст. 154 ККУ настає лише за умови, що вплив на
потерпілу особу здійснювався з використанням її матеріальної або
службової залежності від винного, яка відіграє роль своєрідного засобу
досягнення бажаного злочинного результату. Пропозиції вступити в
статевий зв’язок, настійливі прохання, поєднані з обіцянками створити
кращі матеріальні чи службові умови (наприклад, призначити на більш
високооплачувану посаду), наданням подарунків і пільг, домагання, які не
поєднуються з погрозами використати залежність і тим самим завдати
істотних неприємностей і втрат, не утворюють складу злочину,
передбаченого ст. 154 ККУ. У подібних випадках вплив на волю людини
позбавлений характеру примушування, а тому більш доречно вести мову про
переконання, не про вимушеність вступу у статевий зв’язок, а про
вигідність такої поведінки.

Діяння, передбачене ст. 154 ККУ, сконструйоване законодавцем як злочин з
усіченим складом, який визнається закінченим з моменту учинення на волю
потерпілої особи психічного тиску у формах, висвітлених вище. Та
обставина, що жінка або чоловік погодились вступити у статевий зв’язок
або, навпаки, відхилили домагання, не впливає на кваліфікацію вчиненого,
однак може бути врахована при призначенні покарання.

Злочин вважається закінченим з моменту самого примушування до вступу в
статевий зв’язок. Потерпілими є жінка чи чоловік, які знаходяться від
винного в матеріальній або службовій залежності.

З суб’єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим
умислом.

Суб’єкт злочину спеціальний — це особа, щодо якої потерпіла особа є
матеріально або службово залежною. Цим суб’єктом може бути жінка чи
чоловік, які примушують до вступу в статевий зв’язок, як з тим, хто
примушує, так і з третіми особами.

Частина 2 ст. 154 ККУ передбачає такі кваліфікуючі ознаки цього злочину:
це примушування, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення
майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або
розголошування відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.

Під погрозою знищити (пошкодити) майно у ч. 2 ст. 154 ККУ слід розуміти
погрозу довести майно, яке належить потерпілій особі або її близьким
родичам на праві приватної власності, до повної (часткової-)
непридатності цього майна за його цільовим призначенням. Погроза
вилучити майно – це погроза протиправним шляхом (наприклад, шляхом
крадіжки, грабежу або розбою) позбавити власника належного йому майна.

Не має значення те, чи мала винна особа насправді намір і можливість
реалізувати висловлену погрозу. Важливо лише, щоб залякування було
сприйнято потерпілою особою як таке, що може бути реально здійснене. Для
кваліфікації діяння за ст. 154 ККУ.

Також не має значення, коли саме винний погрожує заподіяти майнову шкоду
потерпілій особі або її близьким родичам (негайно після відмови вступу у
статевий зв’язок або через деякий час).

Погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілу особу або її
близьких родичів, – це залякування повідомити у будь-який спосіб певним
особам або невизначеному колу осіб справжні або вигадані дані про
потерпілу особу або її близьких родичів, їхні дії або дії, вчинені щодо
них, які потерпіла особа бажає зберегти у таємниці і розголошення яких,
на її думку, здатне скомпрометувати або принизити честь і гідність
людини (дані про інтимні сторони життя, венеричні захворювання,
аморальні вчинки, злочинну діяльність тощо).

Покарання за злочин:

за ч. 1 ст. 154 – штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або арешт на строк до шести місяців;

за ч. 2 ст. 154 – арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на
строк до трьох років.

РОЗДІЛ 4

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості полягають у
добровільних природних статевих зносинах чоловіка або жінки з особою
протилежної статі, яка не досягла статевої зрілості, відповідальність за
цей злочин визначає стаття 155 ККУ. Такі статеві зносини можуть мати
місце і внаслідок фактичного шлюбу. Добровільним визнаються такі статеві
зносини, які вчинені без застосування фізичного насильства, погроз його
застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи.
Добровільність статевих зносин повинна визначатися в кожному випадку
тим, чи могла потерпіла особа внаслідок свого віку і розвитку або
психічного стану розуміти характер і значення дій, що вчиняються над
нею.

Основний безпосередній об’єкт злочину – нормальний фізичний, психічний і
соціальний розвиток неповнолітніх, а також статева недоторканність
особи. Додатковим факультативним об’єктом може виступати здоров’я особи

Потерпілими від цього злочину є підлітки як чоловічої, так і (у
більшості) жіночої статі, які не досягли статевої зрілості. Такими
завжди вважаються особи, які не досягли 14-ти років. Питання про
досягнення статевої зрілості потерпілої у віці від 14-ти до 17-ти років
вирішується за допомогою експертизи. Вступ в добровільний статевий
зв’язок з жінкою, яка досягла шлюбного віку, не карається.

Статева зрілість полягає у завершенні формування організму чоловіка чи
жінки, коли статеве життя, а для жінок, крім того, запліднення,
вагітність, пологи та годування дитини є фізіологічно нормальною
функцією і не завдає шкоди подальшому розвиткові організму.

При встановленні статевої зрілості враховується сукупність таких ознак:

а) загальний фізичний розвиток;

б) розвиток зовнішніх і внутрішніх статевих органів;

в) для особи жіночої статі – здатність до статевих зносин, запліднення,
виношування плоду, розродження (пологів) і годування дитини, а для особи
чоловічої статі – здатність до статевих зносин та запліднення.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні природного статевого акту
з особою, яка не досягла статевої зрілості. Статеві зносини у даному
разі не поєднуються із застосуванням фізичного насильства, погрозою його
застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

За загальним правилом, розглядуваний склад злочину передбачає згоду
потерпілого на вчинення статевого акту з ним. У разі, коли статевим
зносинам з особою, яка не досягла статевої зрілості, передувало
примушування жінки або чоловіка до вступу у статевий зв’язок, дії
винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених
статтями 154 ККУ і 155 ККУ.

Якщо потерпіла особа з тих чи інших причин (малолітній вік, розумова
відсталість, непритомний стан тощо) не розуміла характеру і наслідків
вчинюваних з нею дій, скоєні статеві зносини треба розцінювати як
зґвалтування малолітньої (малолітнього) або неповнолітньої
(неповнолітнього) з використанням її (його) безпорадного стану. Якщо
особа, яка не досягла статевої зрілості, була спочатку зґвалтована, а
потім погодилась на вступ у статеві зносини, дії винного треба
кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 152 ККУ і
155 ККУ.

Злочин визнається закінченим з початку вчинення хоча б одного статевого
акту. На кваліфікацію діяння за ст. 155 ККК не впливає те, були статеві
зносини одноразовими, неодноразовими або тривали більш-менш значний
проміжок часу, набувши, скажімо, форми фактичного шлюбу.

Суб’єкт злочину – особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилося 16
років. Стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне
ставлення до стану статевої зрілості потерпілої особи може бути і
необережним – коли винний знав або допускав, що потерпіла особа не
досягла статевої зрілості, або коли він міг і повинен був це
передбачати. Це питання вирішується у кожному конкретному випадку з
урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішнього
вигляду і поведінки, інших факторів. Сумлінна помилка щодо досягнення
статевої зрілості особою, з якою мали місце статеві зносини,
відповідальність за ст. 155 ККУ виключає.

Психічне ставлення винного до безплідності чи інших тяжких наслідків (ч.
2 ст. 155 ККУ) може бути тільки необережним.

У частині 2 ст. 155 ККУ встановлена відповідальність за ті самі дії,
вчинені батьком, матір’ю або особою, що їх замінює, або якщо вони
спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки (наприклад, самогубство
потерпілої особи, тяжку хворобу тощо. Окрім того, ч. 2 ст. 155 ККУ
вказує також на спеціальний суб’єкт злочину, виходячи з родинних
зв’язків з потерпілим.

Порядок визначення походження дитини від батьків залежно від того,
перебувають вони у шлюбі або ні, внесення відповідних записів до
документів про народження дитини, а також порядок оспорювання
батьківства і материнства встановлено законом. До батьків належать і
усиновителі, оскільки відповідно до закону вони у відношенні до
усиновлених прирівнюються в особистих та майнових правах та обов’язках
до родичів за походженням.

Під особами, які замінюють батьків, слід розуміти вітчима, мачуху,
патронатного вихователя, особу, яка взяла у свою сім’ю дитину, яка є
сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, опікунів
і піклувальників. Добровільні статеві зносини батьків, опікунів тощо з
неповнолітніми, які досягли статевої зрілості, кримінальну
відповідальність не тягнуть.

Безплідність – це нездатність особи жіночої або чоловічої статі до
запліднення, а в особи жіночої статі це також нездатність до виношування
плоду та розродження (пологів). Безплідність особи встановлюється
судово-медичною експертизою. Крім безплідності, до інших тяжких
наслідків, за наявності хоча б одного з яких дії винного кваліфікуються
за ч. 2 ст. 155 ККУ, потрібно відносити, зокрема, тяжке тілесне
ушкодження, смерть або самогубство потерпілої особи, зараження вірусом
імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Покарання за злочин:

за ч. 1 ст. 155 – обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення
волі на том сгмий строк;

за ч. 2 ст. 155 – позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

РОЗДІЛ 5

Розбещення неповнолітніх

Згідно статті 156 ККУ розбещення неповнолітніх полягає у вчиненні
розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річноіго віку. Розпусні дії
носять сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої
пристрасті винного або на збудження статевого інстинкту у потерпілої
особи. Вони, проте, не можуть полягати в природних або неприродних
статевих зносинах, відповідальність за них встановлена в статтях 152
ККУ, 155 ККУ і 154 ККУ.

Об’єкт злочину – статева недоторканність і нормальний фізичний,
психічний і соціальний розвиток неповнолітніх.

Потерпілими від цього злочину є особи чоловічої або жіночої статі, які
не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 ККУ не
виключається і при згоді потерпілої особи на вчинення розпусних дій з
нею. Не має також значення, чи досягла потерпіла особа статевої
зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки
неприродних статевих зносин з дівчиною, яка не досягла 16-ти років.
Вчинення таких дій підпадає під ознаки ст. 156 ККУ лише за наявності
добровільної згоди на це потерпілої. За цією самою статтею
кваліфікується добровільне мужолозтво з особою, яка не досягла 16-ти
років. За відсутності такої згоди винний відповідає за статтями 152 ККУ
чи 153 ККУ.

З об’єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій
сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення
неповнолітніх.

Розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними.

Фізичне розбещення – це, зокрема, оголення статевих органів винної або
потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають
статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого
статевого акту, акту онанізму, задоволення статевої пристрасті
неприродним способом, схилення або примушення потерпілих до вчинення
певних сексуальних дій між собою або щодо винного тощо. Диспозицією ст.
156 ККУ охоплюється також задоволення статевої пристрасті винного
неприродним способом (наприклад, оральний або анальний секс), якщо при
цьому щодо особи, яка не досягла 16-річного віку, не застосовується
фізичне чи психічне насильство та не використовується безпорадний стан
потерпілої особи.

Природні статеві зносини з особою, якій не виповнилось 16 років і яка не
досягла статевої зрілості, за її згодою кваліфікуються за ст. 155 ККУ.

Вчинення розпусних дій фізичного характеру щодо особи, яка досягла
16-річного віку, може розглядатись як хуліганство, що відзначається
винятковим цинізмом (ст. 296 ККУ), лише у разі, коли ці дії поєднуються
з грубим порушенням громадського порядку і викликані прагненням
продемонструвати явну неповагу до суспільства.

Розбещення неповнолітніх, яке поєднується з побоями і мордуваннями,
заподіянням тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, зараженням вірусом
імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою, слід
кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 156 ККУ і відповідною
статтею про злочин проти здоров’я особи.

Інтелектуальне розбещення може полягати, наприклад, у цинічних розмовах
з потерпілим на сексуальні теми, розповіді відвертих, натуралістичних
сексуальних історій, фотографуванні потерпілих у різних сексуальних
позах, демонстрації порнографічних предметів. Використання в процесі
вчинення розпусних дій творів, зображень або інших предметів
порнографічного характеру, а також примушування до участі у їх створенні
потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 301ККУ.

Розпусні дії з потерпілою особою, яка не досягла 16-річного віку,
вчинені безпосередньо перед її зґвалтуванням, насильницьким задоволенням
статевої пристрасті неприродним способом або статевими зносинами з
особою, яка не досягла статевої зрілості, повністю охоплюються
відповідними частинами статей 152 ККУ, 153 ККУ, 155 ККУ, оскільки у
подібних випадках розбещення неповнолітніх з урахуванням спрямованості
умислу винного розглядається лише як етап у вчиненні інших статевих
злочинів. Наявність істотного розриву у часі між розпусними діями і
вчиненням стосовно однієї й тієї ж потерпілої особи іншого статевого
злочину, що виключає переростання одного злочинного діяння в інше,
означає, що вчинене треба кваліфікувати за сукупністю відповідних
злочинів.

Якщо винний, маючи намір зґвалтувати неповнолітню особу, здійснив щодо
неї розпусні дії, а закінчене зґвалтування не вчинив з причин, не
залежних від його волі, скоєне потрібно кваліфікувати не за ст. 156 ККУ,
а за ст. 15 ККУ і частинами 3 або 4 ст. 152 ККУ. У разі, коли розбещення
неповнолітнього передувало зґвалтуванню, від доведення до кінця якого
особа добровільно відмовилась, її дії, за наявності підстав, слід
кваліфікувати за ст. 156 ККУ.

Розбещення неповнолітніх є закінченим злочином з моменту вчинення
розпусних дій. Згода потерпілого на вчинення щодо нього таких дій на
кваліфікацію за ст. 156 ККУ не впливає.

Суб’єктом злочину виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка
досягла 16-річного віку. Винний і потерпілий можуть бути особами як
однієї, так і різної статі.

З суб’єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим
умислом.

Розпусні дії, передбачені ст. 156 , звичайно спрямовані на задоволення
винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи
статевого інстинкту або його задоволення. Але мотиви цього злочину не
впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише
сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким, наступне
втягнення у проституцію тощо).

У частині 2 ст. 156 КК встановлена відповідальність за наявності таких
кваліфікуючих ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені
щодо сина або дочки батьком, матір’ю або особою, що їх замінює. В
останньому випадку в законі вказаний спеціальний суб’єкт злочину за
родинною ознакою.

Покарання за злочин:

за ч. 1 ст. 156 – арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на
строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 156 – обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення
волі на строк до трьох років.

ВИСНОВОК

Стати жертвою сексуального насильства це велике горе, яке крім можливих
фізичних вад залишить психологічну травму на все життя. Звичайно, як і
від будь-яких інших злочинів від сексуального насильства ні хто не
застрахований, навіть при максимально обережній поведінці та правильному
образу життя у суспільстві.

Злочини, метою яких є сексуальне насильство, звичайно, мають статус
кримінальних, важких злочинів та виділені в окремий розділ Кримінального
кодексу України. Законодавство України відносить до злочинів проти
статевої свободи та статевої недоторканості особи п’ять злочинних діянь:

1) зґвалтування (ст. 152 ККУ);

2) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом
(ст. 153 ККУ);

3) примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 ККУ);

4) статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155
ККУ);

5) розбещення неповнолітніх (ст. 156 ККУ).

В курсовій роботі описані загальні риси принизливих та бездушних
злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Ці
головні риси та кваліфікацію злочинів повинен знати кожен обачний
громадянин нашої держави. Необхідно також застерегти, що немалий
відсоток таких злочинів здійснюється в зв’язку з віктимними,
необачливими та можливо розпусними діями жертви сексуального насильства,
від яких бажано утримуватися.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року №2341-ІІІ в
редакції від 11 січня 2007 року № 578-V

2. Книги Бажанов Кримінальне право України Особлива частина-Ю
Юрінком-Інтер Укр. – 2005

3. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника,
В.А.Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – 656 с. 

4. Книги Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. (за ред.) Кримінальне
право України: особлива частина. Підручник для ВНЗ (доп. МОН України).-
2-е вид. К. Юрінком Інтер 2005

5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 3-тє
вид., перероблене та доповнене / За редакцією М. І. Мельника, М. І.
Хавронюка. — К.: «Атака», 2004.

6. Книги Александров Ю.В., Клименко В.А. Кримінальне право України:
загальна частина. Підручник для ВНЗ (затв. МОН України) К. МАУП 2004

7. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Бажанова,
В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.

8. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. –
К.: ТОВ “Атіка”: Академія: Ельга. – Н., 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020