.

Місцеве та регіональне самоврядування

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1 4580
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії

Контрольна робота

з дисципліни: “Основи демократії”

на тему: “МІСЦЕВЕ ТА РЕГІОНАЛЬНЕ САМОВРЯДУВАННЯ”

Дніпропетровськ 2007

1. Яке місце займає самоврядування в системі держава – суспільство?

У системі демократичного правління значна роль належить місцевому
самоврядуванню. Воно є тією сферою публічної діяльності, у якій може
взяти участь кожний громадянин. Провідним принципом самоврядування є
організаційне і функціональне відокремлення його органів від структур
державної влади: взаємовідносини між ними регулюються лише законом. У
цьому сенсі воно є проміжною ланкою, важливим каналом взаємозв’язку між
державою і громадянським суспільством, належачи рідше до другого, ніж до
першої.

2. Якою є роль децентралізації, регіонального й місцевого самоврядування
в системі демократичного правління?

Передача повноважень з центру на місця здійснюється шляхом
децентралізації, що дозволяє привести послуги, які надає держава, у
відповідність із потребами і запитами населення. Оскільки для процесу
демократичного розвитку дуже важливий зворотний зв’язок між владою і
людиною – поінформованість громадян про дії влади та поінформованість
влади про реальні потреби конкретного громадянина, то природно, що
здійснити це найлегше на базовому рівні влади – місцевому, де громадяни
і представники влади живуть поруч. Отже, децентралізація державного
управління є необхідною складовою процесу демократизації громадського
життя.

Правовий фундамент для децентралізації закладає Конституція держави, в
якій визначається адміністративно-територіальний поділ держави.

3. Що таке децентралізація і де концентрація влади? Які є різновиди
децентралізації?

Децентралізація влади полягає у передачі центром місцевим органам влади
компетенції, ряду функцій і повноважень, у межах яких вони не
підпорядковані центральній владі. Тобто, при децентралізації
відбувається правове відчуження повноважень держави як юридичної особи
на користь іншої юридичної особи – місцевої влади. Політична
децентралізація означає розподіл влади між центральним урядом та
місцевими органами влади з неієрархічним підпорядкуванням других
першому. Рівноправність центральних і місцевих структур обумовлюється
конституцією, яка чітко визначає «правила гри». Специфічними рисами є
високий ступінь фінансової автономії та виборність вищих службовців
місцевого рівня. Прикладом політично децентралізованої держави є США.
Адміністративна децентралізація передбачає розподіл влади між
центральним урядом та місцевими органами влади в ієрархічному порядку.
Місцеві органи влади діють у рамках, які визначає центр. Вони не є
повністю залежними і отримують часткову фінансову і структурну
автономію.

Поряд з децентралізацією, при розв’язанні проблеми наближення влади до
громадян використовують деконцентрацію влади. її змістом є передача
повноважень призначеним із центру органам місцевої адміністрації.
Місцеві органи є філією центру. Від волі центра залежить існування
місцевої влади та її фінансування. На відміну від децентралізації, вона
є роздрібненням влади одного рівня.

4.Що мав на увазі А. де Токвіль, коли писав про «відсутність у
Сполучених Штатах адміністративної централізації поряд із сильною
централізацією урядової влади»? Прочитавши параграф «Політичні наслідки
децентралізації виконавчої влади в Сполучених Штатах», покажіть, які
думки Токвіля щодо самоврядування є, на Вашу думку, ще й сьогодні
актуальними для України?

Одним із перших вчених, хто привернув увагу до проблем місцевого
самоврядування у XIX ст., був А. де Токвіль, французький державний діяч,
історик і політолог. У своєму відомому творі «Демократія в Америці» він
наголошував, що «саме в громаді полягає сила свободи народу. Громадські
інститути відіграють для встановлення незалежності ту саму роль, що й
початкові школи для науки; вони відкривають народові шлях до свободи й
учать його послуговуватися тією свободою, насолоджуватися її мирним
характером. Без громадських інститутів нація може сформувати вільний
простір, одначе справжнього духу свободи вона так і не набуде».

Думки Токвіля щодо самоврядування і на сьогодні є актуальними для
України:

– в теорії вільної громади, де на перший план висувається господарська
природа діяльності органів місцевого самоврядування та їх недержавний
характер.

– у неможливості сьогодні точно розмежувати власне місцеві справи і
справи державні, виконання яких доручене громадам

– сьогодні існує двоїстий характер муніципальної діяльності
(самостійність у суто місцевих справах і здійснення певних державних
функцій на місцевому рівні)

– спостерігається тенденція до зростання вимог громадян щодо поліпшення
рівня управління, незважаючи на наявність або відсутність у органів
влади повноважень і коштів для їх реалізації.

5.Які держави за їх державно-територіальним устроєм називають
унітарними? Чим вони відрізняються від федеративних?

Унітарна держава – це єдина держава, територіально-адміністративні
одиниці якої не мають політичної самостійності. Конституція, правова
система, система органів державної влади та управління тут єдина для
усієї країни. Статус органів, що керують територіально-адміністративними
одиницями, визначається загальнонаціональними правовими нормами. Ступінь
автономності та повноваження різних рівнів управління, що відповідають
територіальному поділу унітарних держав, складаються у процесі
історичного розвитку на основі прийнятої в цій державі правової системи.
Тому унітарні держави мають різний ступінь децентралізації управління і
в принципі не мають істотних перешкод для застосування
найдемократичніших моделей місцевого самоврядування. Деякі з унітарних
держав мають у своєму складі адміністративно-територіальні автономії
(Данія, Іспанія, Італія, Фінляндія, Україна).

Унітарна держава відрізняється від федеративної розмежуванням
повноважень між центральною і місцевою владами. Як федеративні, так і
унітарні держави не виключають наявності розвиненої системи місцевого
самоврядування.

5. Чим цікавий досвід децентралізації унітарних держав Франції та
Іспанії?

По-перше, цей досвід показує, наскільки важливе вміле врахування
національної та регіональної специфіки при вирішення проблем
децентралізації. Хоч іспанська реформа розвивалася в річищі європейської
федералістської традиції, у країні зуміли тверезо зупинитися там, де
занадто ретельна розробка юридичних деталей могла б спричинитися до
порушення суспільного компромісу, необхідного для перехідного періоду і
продиктованого вибором мирного шляху перетворень. Тим самим була
забезпечена свобода маневру на першому, найважливішому відрізку цього
шляху, що уможливило досягнення реальних успіхів у врегулюванні
конфліктних ситуацій.

По-друге, досвід децентралізації, особливо іспанський, дозволяє оцінити
значимість інститутів громадянського суспільства в проведенні реформ
такого роду. Передача самоврядування в руки регіональних і місцевих
органів влади відбувається завдяки активній участі цілої мережі
громадських організацій на місцях: змішаних комітетів і комісій,
асоціацій, органів територіальної самоорганізації тощо. Тому нова
демократична система взаємовідносин центру з регіонами, далеко не
безконфліктна, містить у собі можливість гнучкого узгодження інтересів
сторін, цивілізованого розв’язання суперечностей.

XX століття принесло розуміння того, що демократична, правова держава
може розв’язувати свої основні завдання тільки за наявності розвинутої
системи самоврядування. Жителі населених пунктів повинні мати можливість
самостійно, на свою відповідальність вирішувати питання організації
власного життя, використовуючи як форми прямої демократії, так і виборні
органи самоврядування. Притому обсяг повноважень цих органів має
визначатися можливістю їх реалізації саме на низовому рівні управління і
нічим іншим. Тільки такий підхід дає змогу повної реалізації громадянами
своїх прав та свобод, забезпечує узгодження інтересів окремих громад і
цілої держави.

У різних країнах у час нестабільності можуть бути тенденції як до
об’єднання на основі міцної центральної влади, так і до роз’єднання,
суверенізації територій, її складових. Більш або менш чітко виявляється
також третя тенденція — становлення і розвитку місцевого самоврядування.
Тому важливим є вироблення продуманих і гнучких механізмів взаємної
зацікавленості центру, регіонів і місцевих громад, узгодження їхніх
інтересів і позицій. В Україні в період становлення державності,
переходу до нових економічних та політичних інститутів держава визнає
необхідними обережні кроки в бік децентралізації унітарної держави,
відродження самоврядування. Це є важливим чинником підвищення
ефективності системи управління та розвитку громадянського суспільства.

6. Що таке місцеве самоврядування та які є теорії, що пояснюють його
сутність та необхідність?

Під самоврядуванням розуміють гарантоване право і реальну спроможність
місцевих територіальних співтовариств самостійно, незалежно й ефективно
вирішувати питання місцевого значення в межах визначених законом
повноважень і ресурсів. Європейська хартія місцевого самоврядування
визначає це поняття так:

«1. Під місцевим самоврядуванням розуміється право і реальна
спроможність органів місцевого самоврядування регламентувати значну
частину державних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою
відповідальність і в інтересах місцевого населення.

2. Це право здійснюється радами або зборами, що складаються з членів,
обраних шляхом вільного, таємного, рівного, прямого і загального
голосування. Ради або збори можуть мати у своєму розпорядженні підзвітні
їм виконавчі органи. Це положення не виключає звертання до зборів
громадян, референдуму або будь-якій іншій формі прямої участі громадян
там, де це припускається законом» .

Європейською хартією місцевого самоврядування встановлено також, що
«принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві
країни і, по можливості, у Конституції країни»

Розвиток поглядів на місцеве самоврядування та його інститути пов’язаний
з виникненням і еволюцією місцевого самоврядування як децентралізованої
форми управління, формуванням законодавства, що регулює діяльність
органів місцевого самоврядування та його стосунки з державою. Термін
«місцеве самоврядування» з’явився в Англії і означав «здійснення
місцевими жителями або їх обраними представниками тих обов’язків і
повноважень, які їм надані законною владою, або які належать їм за
загальним правом». Згідно з цим підходом територіальна несуверенна
громада користується законними правами і має необхідну організацію для
регулювання власних справ. Новий поштовх концептуальному осмисленню
самоврядування дала велика французька революція, створивши систему
місцевого управління нового типу: вільного від сильної бюрократичної
опіки абсолютистської держави.

Хоч традиції общинного, міського самоврядування сягають своїми коренями
полісної демократії античного світу, міських і сільських громад
середньовічної держави, формування початків місцевого самоврядування
стало логічним висновком з основних принципів конституційної, правової
держави, сформульованих у нові часи. Взаємовідносини особистості і
держави, місцевих громад і центру в умовах демократичної, правової
держави принципово інші, ніж в абсолютистській, яку Кант називав
державою сваволі. Тому цілком природно, що місцеве самоврядування, яке
припускає певну автономію, стає гаслом політичних рухів і правових
реформ XIX ст. Саме тоді були закладені основи правових муніципальних
систем більшості європейських країн, а також США, Японії та ін.. У
першій половині XX ст. були розроблені й теоретичні основи місцевого
самоврядування.

Одним із перших вчених, хто привернув увагу до проблем місцевого
самоврядування у XIX ст., був А. де Токвіль, французький державний діяч,
історик і політолог. У своєму відомому творі «Демократія в Америці» він
наголошував, що «саме в громаді полягає сила свободи народу. Громадські
інститути відіграють для встановлення незалежності ту саму роль, що й
початкові школи для науки; вони відкривають народові шлях до свободи й
учать його послуговуватися тією свободою, насолоджуватися її мирним
характером. Без громадських інститутів нація може сформувати вільний
простір, одначе справжнього духу свободи вона так і не набуде»63.

Першою науковою теорією громадського самоврядування була теорія вільної
громади. Вона базувалася на ідеї невідчужуваних природних прав людини
(природно-правова школа Дж. Лока), згідно з якою громада як «природна»
адміністративно-територіальна одиниця, що історично виникла раніше, ніж
держава, має природні та невідчужувані права самостійно вирішувати
місцеві питання й управляти власними справами. Держава і самоврядування
розглядалися як два кола, які не перетинаються: місцеве самоврядування –
як автономна стосовно державної влади публічна влада територіальної
громади, а держава — як гарант природних прав і свобод, який повинен
шанувати свободу громад.

9. Розкрийте основні положення Європейської хартії місцевого
самоврядування. Наскільки відповідає принципам Європейської хартії
система самоврядування в Україні?

Найважливішим джерелом права про місцеве самоврядування для країн Європи
є Європейська хартія місцевого самоврядування, розроблена і прийнята
Радою Європи з ініціативи Постійної конференції місцевих і регіональних
органів влади в Європі (1985). Цей міжнародний акт запроваджує
міжнародні стандарти для регулювання і гарантування прав органів
місцевої влади, утверджує єдині принципи місцевого самоврядування.

Європейська хартія визначає автономію місцевого самоврядування як
наявність права і змоги місцевих органів влади регулювати і
впорядковувати власні (місцеві) справи органами, обраними на основі
прямого, рівного і всезагального виборчого права. Основні положення
статей Хартії містять також вимоги:

– гарантування права на місцеве самоврядування конституцією та законами
держави;

– надання місцевим органам влади особливих повноважень поряд із
делегованими з центру;

– здійснення адміністративного нагляду за місцевими органами врядування
тільки у передбаченій законодавством формі;

– компенсації фінансових ресурсів на виконання делегованих згори
повноважень, а також надання місцевим органам влади права збирати
місцеві податки і мати необхідні кошти на місцеві програми та послуги;

– наявності правового захисту місцевої влади для того, щоб її органи
могли вільно здійснювати свої повноваження та право на самоврядування.

Принципи місцевого самоврядування, задекларовані Хартією, застосовуються
до всіх рівнів і категорій місцевої влади в кожній країні, яка визнає й
ратифікує її, а також mutatis mutandis — для територіальної влади на
регіональному рівні. Країни-члени Європейського Союзу зобов’язуються
забезпечити взаємне інформування й відкритість системи місцевого
самоврядування для загального нагляду.

Хартія є першим багатостороннім правовим інструментом визначення і
гарантування принципів місцевої автономії. Вона наголошує на цінності
місцевого самоврядування як необхідного елемента плюралістичної
ліберальної демократії. Країни, що приєднуються до Європейської хартії,
беруть на себе зобов’язання застосовувати основні правила, які
гарантують політичну, адміністративну і фінансову незалежність місцевої
влади. Цей документ втілює переконаність у тому, що ступінь
самоуправління місцевої влади є наріжним каменем справжньої демократії.

В Україні згідно з чинною Конституцією громадяни мають право на
здійснення місцевого самоврядування, а усі державні органи повинні цьому
сприяти. Законодавчо закріплені принципи організації місцевого
самоврядування в Україні відповідають міжнародним стандартам, зокрема
вимогам Європейської хартії місцевого самоврядування. Проте, в умовах
перехідного суспільства існує значний розрив між задекларованим і навіть
закріпленим у законах розумінням самоврядування та повсякденною
практикою взаємовідносин центральних і місцевих органів. Такий стан
обумовлений як чинниками культурного плану, так і надмірною
централізацією фінансових ресурсів.

10. Що таке місцева автономія? Чим вона відрізняється від автономії
політичної?

Місцева автономія, окрім її визнання центральним урядом, також отримує з
центру низку повноважень та фінансових ресурсів, яких, як вважають,
завжди не вистачає. Сьогодні діє тенденція до зростання вимог громадян
щодо поліпшення рівня управління, незважаючи на наявність або
відсутність у органів влади повноважень і коштів для їх реалізації. З
іншого боку, центральний уряд в разі надання певних повноважень чи
ресурсів додає умови та контролює фінансування або перерозподіл бюджету.
Це є складовою логіки сучасної держави, яка концентрує суверенітет в
державі. Тому місцеві органи влади мають постійно вибирати між
незалежністю та рівнем послуг.

Уявлення про задовільний рівень автономії місцевих органів управління
залежить від умов конкретної країни, рівня активності громадянства,
національної традиції самоврядування. А концепція автономії перебуває у
стані постійних змін. У Швеції, наприклад, кожне десятиріччя вживають
заходів щодо покращення структури і діяльності влади на місцевому рівні.

11. Охарактеризуйте особливості англосаксонської та континентальної
систем місцевого врядування

Англосаксонська система місцевого врядування притаманна англомовним
країнам: Великій Британії – батьківщині класичних муніципальних форм,
країнам Британської Співдружності (Австралія, Нова Зеландія, Канада),
Сполученим Штатам Америки. Вона бере свій початок від місцевих громад та
міст середньовічної Англії, управління якими поступово «вмонтовувалося»
в державну вертикаль управління країною.

Одна з характерних рис цієї системи — відсутність на місцях повноважних
представників уряду, що опікають місцеві виборні органи. Муніципалітети
розглядаються як автономні утворення, що здійснюють владу, покладену на
них парламентом. Тобто характерним тут є відсутність ієрархічного
порядку: місцеві представницькі органи діють автономно в межах переданих
повноважень і не підпорядковані вищому рівню (хоча в деяких випадках
така незалежність органів міського самоврядування досить формальна).
Контроль за діяльністю місцевих органів влади здійснюють судові органи
та центральні міністерства і комітети. Поряд із представницькими
органами міське населення може безпосередньо обирати посадових осіб
(мерів). Муніципальна влада діє автономно в межах компетенції, наданої
законом, а на місцевих рівнях — регламентом.

Для англосаксонської системи головним є принцип так званого «позитивного
регулювання». Обсяг повноважень місцевих владних органів встановлюються
законодавством шляхом переліку їхніх прав і обов’язків, і вони можуть
робити лише те, про що прямо сказано в законі. Будь-який вихід за рамки
встановленої законом компетенції розцінюється як перевищення
повноважень. За додатковими повноваженнями місцеві органи у Великій
Британії можуть звернутися до парламенту з проханням про прийняття
«приватного» закону (але ця процедура складна й довготривала) або до
держсекретаря, накази якого затверджує парламент.

Отже, англосаксонській моделі притаманні:

– значна автономія органів місцевого самоврядування стосовно держави;

– відсутність прямого підпорядкування центрові органів територіального
(субнаціонального) рівня;

– відсутність уповноважених представників центральної влади на місцях,
які б опікали органи місцевого самоврядування;

– здійснення контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування
переважно непрямим шляхом (через центральні міністерства) та через суд;

– виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування територіальною
громадою;

– функціонування органів місцевого самоврядування в межах закріпленої в
законі компетенції.

12 Які існують моделі взаємовідносин представницьких та виконавчих
органів місцевого самоврядування?

Система місцевого самоврядування традиційно складається з двох частин:
представницького органу, якого обирає населення, та виконавчого органу.
Крім того, до неї можуть входити інші самоврядні одиниці (наприклад,
територіальні органи самоорганізації населення тощо).

Існують різні зразки взаємовідносин виконавчих і представницьких органів
на місцях, що базуються на певному розподілі їхніх повноважень і
функцій: «слабкий мер — рада»; «сильний мер — рада»; «мер — головний
адміністратор»; «комісіонерська форма» самоврядування та різноманітні їх
комбінації.

За будь-якої форми організації самоврядування головними учасниками
процесів прийняття та впровадження рішень на місцевому рівні є: виборні
радники, персонал виконавчих органів, виборці, місцеві групи, що
представляють різні кола місцевої громади, засоби масової інформації.

Важливого значення в системі самоврядування надають проведенню місцевих
референдумів, завдяки яким громадяни мають змогу брати безпосередню
участь у вирішенні важливих проблем життя громади. Референдум веде до
підвищення рівня легітимності врядування. Застосовуються й інші форми
волевиявлення громадян, як-от: місцева ініціатива, відкликання посадових
осіб чи депутатів. Громадяни залучаються до самоврядування також через
щорічні міські збори.

13. Які форми прямої демократії використовуються в системі місцевого
самоврядування? Яку користь вони приносять?

Важливою складовою будь-якої системи самоврядування є самовизначення
громади й надання повноважень пересічним громадянам для того, щоб вони
мали змогу відігравати вирішальну роль у процесі прийняття рішень на
місцевому рівні. Саме в цьому полягає головна мета місцевої демократії:
залучити громаду до формування політики. Місцеве самоврядування — це
«тренувальний майданчик» демократії, на якому громадяни дізнаються, як
керувати процесами місцевого розвитку та демократичними процесами
загалом. Надання можливості громадянам брати участь у виробленні та
здійсненні політики робить демократичну систему легітимною та
ефективною.

Існують різні форми залучення громадян до демократичних процедур.
Найпоширеніші з них — прямі (плебісцитарні) форми волевиявлення на
референдумі, що дозволяють громадськості вирішувати важливі проблеми у
сфері публічної політики. Вони особливо ефективні на рівні місцевого
врядування, оскільки рівень обізнаності громадян щодо проблем, які
потрібно розв’язувати, у цьому випадку значно вищий.

Обговорюючи питання про роль референдумів у забезпеченні місцевої
демократії, дослідники відзначають дві основні вимоги до публічного
управління:

1) усі політичні рішення мають бути легітимними;

2) найвищий ступінь легітимності досягається за допомогою рішень,
прийнятих прямим, безпосереднім голосуванням народу.

Референдум веде до легітимізації управління, бо люди схильні довіряти
передовсім самим собі; «рішення, у прийнятті якого брали участь усі
(або, принаймні, всі мали можливість брати участь), є більш легітимним у
порівнянні з тим рішенням, у прийнятті якого всі участі не брали. Більш
того, рішення, у прийнятті яких участь громадськості є прямою,
неопосередкованою іншими…, мають своїм наслідком більш точне вираження
волі громадськості, ніж це відбувається у тих випадках, коли громадяни
беруть участь тільки в обранні тих, хто приймає ці рішення замість них”.

Демократизація управління на місцевому рівні можлива шляхом застосування
наступних трьох видів прямого волевиявлення: місцева ініціатива,
місцевий референдум, відкликання посадової особи, радників (депутатів).

Місцева ініціатива надає кожному можливість ініціювати місцеву подію.
Коли певна кількість людей (встановлений законодавством відсоток
виборців) звертається з підписаною петицію, рішення ставиться на
голосування радників. У разі схвалення таке рішення набуває сили.

Місцевий референдум дає змогу представницькому органу, який прийняв
рішення, передати питання на розгляд (схвалення) виборців, перш ніж воно
набере сили.

Відкликання — спосіб, який дозволяє виборцям усунути з посади мера,
радника, іноді службовця. Як і в місцевій ініціативі, цей процес
розпочинається з петиції, яку підписує певний відсоток виборців. Після
того, як подане прохання задоволене, проводяться спеціальні вибори, під
час яких виборці визначають, чи особа буде усунута з посади.

Інший демократичний механізм, який надає можливість безпосереднього
залучення громадян до процесу вироблення політики, — це щорічні міські
збори для обговорення місцевих справ. Хоча законодавче визначення влади
громадян на таких зборах переважно нечітке, їх рішення не можуть бути
проігноровані радами. Багато рад дотримуються букви закону і скликають
щорічні міські збори. Проте трапляється, що сам дух закону
вихолощується. Деякі ради, наприклад, використовують збори для
«щорічного звіту ради перед населенням», замість обговорення політики.
Застосовуються й різні способи уникнення щорічних зборів. Тому в
багатьох законодавчих актах передбачається механізм запобігання подібним
зловживанням міських рад. У разі, якщо рада відмовляється проводити
щорічні збори, в деяких країнах передбачений механізм, за допомогою
якого мешканці міста можуть скликати такі збори через петицію.

Крім того, участь громадян у місцевих справах може забезпечуватися
шляхом організації громадських обговорень, залучення до роботи в
дорадчих, консультативних комітетах, тимчасових групах тощо.

14. Що таке сусідські корпорації? Чи є вони в Україні?

Однією з сучасних вимог до здійснення публічної політики є навернення
громадськості до місцевої політики. У 60-70-ті роки це отримало назву
«демократії знизу». Одним із шляхів до неї на рівні міста стала
децентралізація управління і створення напівавтономних сусідських
корпорацій, що мали право на оподаткування та розподіл послуг. Особливо
це стосувалось великих міст. Керувати такими корпораціями повинні були
самі громадяни.

Не завжди практика учасницької демократії на рівні сусідства була
успішною. Проте ідею підхопила як громадськість, так і академічні кола.
Політологи продовжують розробляти концепції ефективного залучення
громадян до прийняття місцевих рішень. Адже «демократія знизу» є спробою
зробити демократичне правління дієвим у складному суспільстві з постійно
зростаючим населенням, за умов, коли представницька демократія часто не
спрацьовує.

15. Якою є найбільш типова структура органів місцевого самоврядування?
Які органи місцевого самоврядування діють в Україні?

Система місцевого самоврядування традиційно складається з двох частин:
представницького органу, обраного населенням (рада, асамблея, зібрання,
тощо), та виконавчого (мер, голова, бургомістр, функціонально
організовані департаменти та відділи). Крім того, до неї можуть входити
інші самоврядні одиниці (наприклад, територіальні органи самоорганізації
населення тощо).

Представницькі органи формуються на місцевому, а в деяких країнах і на
регіональному рівнях шляхом виборів. Взаємовідносини між місцевим та
регіональним рівнями регулюються національним законодавством або
регіональними актами (у державах з федеративним устроєм). У великих
містах федеративних країн повноваження суб’єкта федерації і місцевого
самоврядування (муніципалітетів) можуть бути суміщені (наприклад, у
Відні, Берліні). Кількість членів представницької ради регулюється
правовими актами, іноді конституцією і залежить від чисельності
населення. В окремих країнах вирішальне значення має традиція. Так, у
США, Канаді муніципальні ради нечисельні, а в Японії навпаки – в
муніципальних асамблеях налічується від 12 до 100 членів.

Великі міста поділяються на райони (округи), де діють районні (окружні)
ради (Париж, Торонто та ін.). Але райони не мають самостійного статусу і
власного бюджету. Міська рада визначає кошторис району спільно з
районною адміністрацією. Термін повноважень місцевих рад коливається від
одного до шести років. У державах з континентальною моделлю місцевого
самоврядування система управління більш-менш уніфікована в тому сенсі,
що управління здійснюється за єдиним зразком як у селищних, так і в
міських територіальних громадах. Вони мають однакові повноваження. А в
країнах, де діє англосаксонське право, муніципалітети створюються тільки
в містах.

Основною формою роботи місцевих представницьких органів є сесії,
проведення яких регулюється законом (Велика Британія), актом
провінційного уряду (Канада) або регламентом роботи ради (Швеція). У
межах своїх повноважень ради створюють постійні або тимчасові
комітети/комісії (з освіти, будівництва, охорони здоров’я, соціального
захисту тощо). Так звані обов’язкові комітети призначаються відповідно
до законодавства. Так, в Україні обов’язковою є комісія з питань
бюджету.

Виконавчі органи відповідають за реалізацію рішень представницьких
органів, за поточне управління місцевими справами. Вони включають у себе
виконавчий орган загальної компетенції — виконавчий апарат та органи
галузевої і спеціальної компетенції (управління, відділи, департаменти).
У деяких країнах з континентальною моделлю місцевого самоврядування

(Німеччині, Франції, ін.) виконавчі органи місцевого самоврядування
іноді можуть виконувати й деякі функції державної адміністрації в
населеному пункті. В такому випадку виконавчий орган розглядається як
складова частина і місцевого самоврядування, і державної ієрархічної
системи. Функціональне роздвоєння іноді призводить до конфліктних
ситуацій, особливо, коли мер має виборний статус, а отже мусить
балансувати між місцевими і державними інтересами.

Існують величезні розбіжності у кількості персоналу виконавчих органів
залежно від кількості населення та діапазону повноважень. У Канаді є
муніципалітети, де працює одна особа (вона — клерк, скарбник, збирач
податків, ухвалює нормативні акти, інспектор будівель). З іншого боку,
існують місцеві виконавчі органи з тисячами службовців, що згруповані в
функціональних відділах.

Місцеве самоврядування можна визначити як одну з запроваджуваних в
Україні форм народовладдя. Згідно з Конституцією України (ст. 140),
самоврядування «є правом територіальної громади — жителів села чи
доброчинного об’єднання у сільську громаду кількох сіл, селища та міста
– самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і
законів України». Йому притаманні такі риси, закріплені законом «Про
місцеве самоврядування в Україні»:

– місцеве самоврядування діє в порядку і межах, визначених верховною
владою;

– його органи дотримуються визначеного законодавством розмежування сфер
компетенції;

– для здійснення завдань, що стоять перед самоврядними органами, вони
мають самостійні джерела фінансування;

– вони формуються з дотриманням принципу виборності.

Як форма народовладдя місцеве самоврядування дає змогу територіальним
громадам (місцевим співтовариствам) самостійно і під свою
відповідальність, з використанням власних матеріальних і фінансових
ресурсів, безпосередньо і через органи місцевого самоврядування
вирішувати питання, які стосуються спільних інтересів членів
територіальних громад.

Система місцевого самоврядування в Україні включає:

– сільські, селищні, міські Ради та їх органи (виконавчі комітети,
комісії тощо);

– інші форми самоорганізації громадян (громадські комітети і ради
мікрорайонів, житлових колективів, домові, вуличні, дільничні комітети);

– різні форми безпосереднього волевиявлення громадян (місцеві
референдуми, збори та сходи громадян).

Сільські, селищні, міські, районні й обласні ради формуються шляхом
виборів. Спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст
представляють обласні та районні ради. Таким чином, суб’єктом
самоврядування виступає сама громада або інша територіальна спільнота і
представницькі органи територіальних громад в особі рад. Територіальні
громади прямим голосуванням обирають терміном на 4 роки голів сіл, селищ
і міст, які очолюють виконавчі комітети рад та головують на їх
засіданнях. Голови районних і обласних рад обираються самими радами і
очолюють виконавчий апарат ради.

Органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній
власності, встановлюють місцеві податки і збори, утворюють,
реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, затверджують і
реалізовують програми соціально-економічного і культурного розвитку та
бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Органам
місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження
органів виконавчої влади. Здійснення цих повноважень фінансується з
державного бюджету або шляхом віднесення до місцевого бюджету окремих
загальнолюдських податків.

Кожну ланку самоврядування закон наділяє власною компетенцією, в межах
якої вона діє незалежно. В разі незаконного втручання державних структур
у їх повноваження, органи місцевого самоврядування мають право на
судовий захист своїх інтересів. Разом з тим, органи самоврядування
несуть конституційну відповідальність за свою незаконну діяльність.
Рішення органів місцевого самоврядування в разі їх невідповідності
Конституції і законам України призупиняються у встановленому законом
порядку з одночасним зверненням до суду.

16. Які є досягнення в налагодженні системи місцевого самоврядування в
Україні порівняно з радянським періодом?

Демократичне правління передбачає значну міру децентралізації влади та
наявність місцевого самоврядування. Саме за таких умов кожний громадянин
має змогу брати участь у вирішенні питань, що стосуються його
безпосередньо, бути учасником демократичного процесу. Місцеве
самоврядування — це «тренувальний майданчик» демократії, на якому
громадяни дізнаються, як керувати процесами місцевого розвитку та як
користуватися своїми демократичними правами.

Провідним принципом самоврядування є організаційне й функціональне
відокремлення його органів від органів державної влади; взаємовідносини
між ними регулюються лише законом , що є відмінністю в порівнянні з
радянським періодом.

17. Які проблеми ефективного функціонування самоврядних органів існують
в Україні? Які їх причини та шляхи усунення?

Взаємовідносини між органами державного управління і органами місцевого
самоврядування регулюються лише законом. Законодавство України у сфері
місцевого самоврядування має деякі особливості, які відрізняють або
зближують його з відповідним законодавством інших держав. Конституція
України визнає і гарантує місцеве самоврядування, що притаманне
конституціям не всіх держав. Після прийняття закону «Про місцеве
самоврядування в Україні» чітко окреслилося коло питань, віднесених до
сфери самоврядування, визначилися повноваження самоврядних органів. В
Україні діє також низка інших законодавчих актів, що регулюють
організацію і діяльність місцевого самоврядування.

В Україні законодавчо закріплені: наявність власних повноважень, у межах
яких органи місцевого самоврядування діють самостійно; наявність власних
ресурсів, достатніх для здійснення органами місцевого самоврядування
своїх повноважень; виборність органів у системі органів місцевого
самоврядування.

Проте не всі проблеми у сфері самоврядної діяльності врегульовані
однаково добре. Деяких законів ще просто не вистачає — як з об’єктивних
причин (через великий обсяг законодавчої роботи в умовах перехідного
суспільства), так і з суб’єктивних (через свідому і цілеспрямовану
протидію деяких політичних сил або окремих політиків реформуванню основ
місцевого самоврядування). Особливо це стосується законодавства в
бюджетній і податковій сферах, від чого прямо залежить становлення
фінансової основи місцевого самоврядування. На національному рівні
протидія виявляється через не запровадження необхідних заходів щодо
подальшої децентралізації і де-концентрації влади і ресурсів, а на
регіональному рівні – через неприйняття рішень про передачу на рівень
місцевого самоврядування об’єктів власності, фінансових та інших
ресурсів.

Інша проблема полягає в неузгодженості між собою уже прийнятих законів.
Причинами є недосконалість процедури проходження законопроектів та
наявність суперечливих інтересів у міністерств та відомств (у виконавчій
владі), у політичних партій, фракцій та груп (у владі законодавчій). У
багатьох випадках це призводить до конфлікту інтересів держави і
місцевих громад та до намагання розв’язати його на користь сильнішого
(державної влади). Беручи до уваги, що розбіжності інтересів неминучі,
гостроту проблеми можна зняти вдосконаленням процедури проходження
законопроектів.

Реалізація повноважень місцевого самоврядування повинна забезпечуватись
достатніми фінансовими ресурсами, наявністю комунальної, у тому числі
земельної, власності. У держави є обов’язок передати місцевому
самоврядуванню на довгостроковій основі ресурси в обсязі, відповідному
до поставлених перед ним завдань. Таким чином, держава має забезпечити
місцевому самоврядуванню можливість самостійного і довгострокового
планування і здійснення своєї діяльності.

Юридичні гарантії включають забезпечення обов’язковості рішень органів
місцевого самоврядування. Організаційні і кадрові гарантії включають
підготовку на державному рівні муніципальних службовців, інформаційне
забезпечення місцевого самоврядування. Можливість недотримання
законодавства про місцеве самоврядування однією або обома сторонами
повинна нейтралізуватися діяльністю судової системи.

Органи місцевого самоврядування відповідно до чинного законодавства
мають право вносити законопроекти в законодавчі органи, тобто можуть
виступати як суб’єкти законодавчої ініціативи. При цьому законодавством
встановлено, що звернення органів місцевого самоврядування й подані ними
законопроекти підлягають обов’язковому розгляду органами державної
влади.

Оскільки, крім принципово важливих питань, що потребують законодавчого
регулювання, існує велика кількість поточних питань, які розв’язуються у
процесі оперативної взаємодії місцевого самоврядування і державної
влади, можуть використовуватися інші форми взаємодії. До них варто
віднести різного роду спільні робочі органи — групи, комісії (постійно
діючі і тимчасові). Ефективною формою взаємодії може стати
співробітництво державної і місцевої влад через асоціації міст та інші
асоціативні органи. Для державної влади Асоціація міст України – це та
організація, через яку можна звертатися одночасно до всіх її членів і
виробляти узгоджену політику стосовно місцевого самоврядування.

Реалізація конституційного права населення на здійснення місцевого
самоврядування значною мірою залежить від розуміння населенням своїх
прав і можливостей у здійсненні місцевого самоврядування, знання, як
цими правами користуватися.

Для підвищення ефективності самоврядування в Україні часом не вистачає
законів (особливо в бюджетній і податковій сферах), а часом закони
наштовхуються на протидію центру чи місцевих чиновників. Громадяни також
не завжди виявляють належний рівень зацікавленості суспільними справами,
активності й компетентності.

Усунення існуючих недоліків має привести до фактичного виокремлення
органів місцевого самоврядування із системи органів державної влади,
підвищення суспільно-політичної активності членів громад, а отже й до
поглиблення та зміцнення демократичного ладу в Україні.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020