UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПолітично-правові вчення в Німеччині в кінці XVIII – поч. XIX ст.
Автор
РозділІсторія, теорія держави і права, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось4215
Скачало235
Опис
Студентська робота. Безкоштовна. Закачати
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

Політично-правові вчення в Німеччині в кінці XVIII– поч. XIX ст.

 

 

 

План

 

 

 

1. Вчення І. Канта про державу і право

 

2. Політико-правова теорія І.Г. Фіхте

 

3. Вчення Гегеля про державу і право

 

Список використаної літератури

 

1. Вчення І. Канта про державу і право

 

 

 

Професор філософії Кенігсбергського університету Іммануїл Кант

(1724–1804) був в Германії першим, хто приступив до систематичного

обґрунтування лібералізму – ідейної платформи класу буржуа, що

виділилися з конгломерату третього стану, усвідомили своє місце в

суспільстві і прагнули утвердить в країні економічну і політичну

свободу. І. Кант задався метою тлумачити цю платформу як єдиної

розумної, спробував підвести під неї спеціальний філософсько-етичний

фундамент і таким чином виправдати її. Кантівське вчення про державу і

право – підсумок вирішення мислителем вказаного завдання.

Політико-юридичні погляди Канта містяться переважно в праці: «Ідеї

загальної історії з космополітичної точки зору», «До вічного світу»,

«Метафізичні початки вчення про право».

 

Навіяний духом Освіти і перекликається з індивідуалізмом школи

природного права наріжний принцип соціальних переконань І. Канта: кожна

особа володіє досконалою гідністю, абсолютною цінністю; особа немає

знаряддя здійснення яких би то не було планів, навіть благородних планів

спільного блага. Людина – суб'єкт етичної свідомості, в корені відмінний

від навколишньої природи, - в своїй поведінці повинен керуватися

веліннями етичного закону. Закон цей апріорний, не схильний до впливу

ніяких зовнішніх обставин і тому безумовний. Кант називає його

«категоричним імперативом», прагнучи тим самим сильніше підкреслити

абстрактно-обов'язковий і формалістичний характер даного розпорядження.

 

Розум спонтанно творить для себе власний мислимий порядок – світ певних

ідей; до нього він прагне наблизити реальні умови і, погодившись з його

параметрами, оголошує необхідними відповідні дії. Останні суть прояву

тієї здатності (тієї волі), яка закон свого морального буття містить в

собі самій. У такому автономно, зсередини самообмеженні, що

народжується, вважає вона і свою вищу свободу, і своє незаперечне

значення.

 

Атрибут свободи іманентний людській особі: дар визначати самим собі мета

і варіанти згідної з наміченою метою поведінки є природженою. Індивід,

по Канту, є істота, в принципі, здатна стати «паном самому собі» і тому

що не потребує зовнішньої опіки при здійсненні того або іншого

ціннісного і нормативного вибору.

 

Дійсне покликання має рацію – надійно гарантувати моралі той соціальний

простір, в якому вона могла б нормально проявляти себе, в якому змогла б

безперешкодно реалізуватися свободу індивіда. У цьому суть кантівської

ідеї про моральну підоснову, моральної обгрунтованості .

 

Виводити ж юридичні норми з етичних у філософа намірів не було. Він

уникав вказаної дедукції. Йому вона представлялася свого роду

санкціонуванням перетворення справи моральної саморегуляції поведінки

особи в об'єкт прямої державної дії. Трапся таке, державою, що робиться,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ