.

Правова організація працевлаштування громадян

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 7563
Скачать документ

1

Реферат на тему:

«ПРАВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

ГРОМАДЯН»

Київ 2007 р.

План

І. Вступ.

1. Поняття зайнятості населення. Правове регулювання

працевлаштування громадян України;

2. Методи використання і управління робочою силою:

3. Поняття та функції служби зайнятості України;

ІІ. Міжнародні правові акти про зайнятість.

1. Перший етап – Міжнародна конференція праці;

2. Нормотворча діяльність МОП;

3. Міжнародні акти після Другої світової війни: «досягнення повної

зайнятості»;

4. 1968 р. – Хартію про професійне навчання;

ІІІ. Державні гарантії права на вибір виду зайнятості в Україні

1. Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у
працевлаштуванні;

2. Деякі гарантії для випускників вищих навчальних закладів;

3. Порядок забезпечення матеріальних та процесуальних гарантій

громадянам, які втратили роботу в колективних підприємствах,

громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як
таким,

що шукають роботу та особам, які зареєстровані на загальних

підставах;

ІV. Поняття працевлаштування та його правові форми

1. Працевлаштування громадян, які самостійно прибули з іншого регіону;

2. Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах;

3. Заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх
сімей з виділенням відповідних матеріальних ресурсів;

4. Оформлення працевлаштування;

V. Поняття безробітного і його правове становище

1. Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги;

2. Період професійного перенавчання;

3. Набуття статусу безробітного;

4. Поняття безробітного і його правове становище;

VI. Висновок

VII. Список використаної літератури

Вступ: Поняття зайнятості населення. Правове регулювання

працевлаштування громадян України

Вирішення соціальних та економічних проблем, які в сучасних умовах
стоять перед Україною, значною мірою залежить від того, чи будуть
забезпечена кожна працездатна людина роботою, мобілізовані її можливості
по підвищенню активності як працівника і господаря. Виконувана
працівником робота повинна відповідати індивідуальним якостям людини. У
разі невідповідності роботи особистим нахилам працівника така
невідповідність протягом якогось часу тамуватиметься зусиллями волі. Але
перенапруженість організму обов’язково відіб’ється на настрої
працівника, продуктивності його праці. Трудова і особливо творча
активність працівників залежить також від їх здібностей, нахилів та
можливостей. Формулу трудової активності можна висловити як поєднання
трьох чинників: потрібно, можу і хочу. За відсутності хоча б одного з
чинників активна трудова діяльність не відбудеться, навіть при
застосуванні до працівника різних заходів заохочення, закликаючи його до
сумлінності, до виконання обов’язку.

Авторитарні методи використання і управління робочою силою, що
базувались на пануванні державної власності і зрівнялівці, порушили
природну мотивацію і стимули до праці. Працівника зовсім не цікавили
результати його праці, бо платити йому попередньо встановлений розмір
грошової суми, яка результатів праці не відбивала. Зате усі були
забезпечені роботою. Вважалося, що роботи вистачить на всіх. Більш того,
промислові підприємства постійно відчували потребу в робочих кадрах. І
така потреба вважалась не недоліком економіки, а навпаки, перевагою, що
створювала передумови розвитку і розквіту держави. Така офіційна
державна політика в сфері зайнятості була близька і зрозуміла багатьом
мільйонам трудящих, була основою соціального оптимізму. Вона настільки
створювала впевненість у завтрашньому дні, що про нього сьогодні можна
було й не думати.

Відсутність зацікавленості в праці вимагала від держави, яка володіла
усіма засобами виробництва, пошуків різноманітних стимулів до праці,
активізації трудової діяльності. З цією метою проводилось соціалістичне
змагання, працівників примушували брати соціалістичні зобов’язання,
створювались правові перешкоди у звільненні з роботи з ініціативи
працівника, встановлювались негативні правові наслідки при частій зміні
місця роботи.

Методологічною основою усіх вживаних державою заходів була
марксистсько-ленінська теорія, згідно з якою працівник при соціалізмі є
власником усіх засобів виробництва, і ставлення до цих засобів як до
власних створює особливий вид відносин працівника з підприємством, яке
виступало як роботодавець. Вважалося, що це відносини співдружності і
взаємодопомоги. Якщо ж і виникали якісь конфлікти, то вони вважались
наслідком недостатньої свідомості, бо соціальна база для виникнення
конфліктів між співвласниками засобів виробництва була відсутня.

Відповідно до ст. 1 цього Закону зайнятість — це діяльність громадян,
пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що
приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Зайнятість громадян, які
проживають на території України, забезпечується державою шляхом
проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на
задоволення їх потреб у добровільному виборі виду діяльності,
стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.
Громадяни вільно обирають види діяльності за умови, що вони не
заборонені законодавством. Така діяльність може бути не пов’язаною з
виконанням оплачуваної роботи. Вільно обираються також професія та місце
роботи відповідно до своїх здібностей. Примушення до праці в будь-якій
формі не допускається, за винятком випадків, що визначені
законодавством. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для
притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Основні принципи державної політики зайнятості населення проявляються у
забезпеченні рівних можливостей усім громадянам незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової та національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії в
реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до
здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і
суспільних потреб; сприянні забезпеченню ефективної зайнятості,
запобіганні безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для
розвитку підприємництва, координації діяльності у сфері зайнятості з
іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної
та регіональних програм зайнятості, співробітництві професійних спілок,
асоціацій та спілок підприємців, власників підприємств або уповноважених
ними органів у взаємодії з органами державної виконавчої влади в
розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів, спрямованих на
забезпечення зайнятості населення; міжнародному співробітництві у
розв’язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян
України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Служба зайнятості в Україні утворена Постановою Кабінету Міністрів
України від 21 грудня 1990 р. № 381 «Про створення державної служби
зайнятості України». Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня
1991 р. № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості. Цим
Положенням державна служба зайнятості визнана централізованою структурою
спеціальних органів, утворених для комплексного вирішення питань
регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації,
працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

Державна служба зайнятості складається з Центру зайнятості Міністерства
праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної
Республіки Крим, обласних, районних, міжрайонних, міських і районних у
місті центрів зайнятості. До складу служби зайнятості входять також
центри професійної орієнтації, навчальні заклади професійної підготовки
незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні
та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації
населення.

Місцеві центри зайнятості та інші органи державної служби зайнятості
підпорядковуються Міністерству праці України та відповідним органам
місцевої державної адміністрації.

Громадяни мають право на безплатне сприяння державної служби зайнятості.
За сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті
громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за
сумісництвом чи у вільний від навчання час. Порядок реєстрації,
перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і
безробітних, виплата допомоги по безробіттю, а також умови надання
матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки
визначені Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 27 квітня 1998 р. № 578. Правові норми про зайнятість
населення поширюються на громадян України, іноземних громадян і осіб без
громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено
законодавством. Якщо міжнародним договором або угодою, укладеною
Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені
законодавством про зайнятість, то застосовуються правила міжнародних
договорів і угод.

Зайнятість населення є проблемою не тільки національною, а й
міжнародною.

Міжнародні правові акти про зайнятість

З самого початку створення МОП, вже на першій Міжнародній конференції
праці, що відбулася у Вашингтоні з 29 жовтня 1919 по 27 січня 1920 р.,
розглядалися питання зайнятості. Цією конференцією було прийнято шість
конвенцій, серед яких слід виділити Конвенцію № 2 про безробіття, в якій
були розглянуті питання організації бірж праці, обліку робочих місць і
вільної робочої сили, надання матеріальної допомоги безробітним тощо.
Інші конвенції першої сесії Міжнародної конференції праці були
присвячені тривалості робочого часу, праці жінок, дітей, неповнолітніх.
Конвенція № 2 була доповнена Рекомендацією № 1 про безробіття. Конвенція
№ 2 про безробіття ратифікована постановою Верховної Ради України від 4
лютого 1994 р. На другій сесії Міжнародної конференції праці, що
відбулася в Генуї з 15 червня по 10 липня 1920 р., було прийнято
конвенції № 8 про допомогу по безробіттю у разі корабельної аварії та №
9 про працевлаштування моряків. Ці конвенції були доповнені
Рекомендацією № 10 про страхування по безробіттю для моряків. На третій
сесії Міжнародної конференції праці в Женеві в жовтні-листопаді 1921 р.
була прийнята Рекомендація № 11 про відвернення безробіття в сільському
господарстві.

Вже тільки цей короткий екскурс до перших років діяльності МОП свідчить
про те, що ця організація після першої світової війни напередодні
післявоєнної депресії, коли військова промисловість почала
скорочуватись, кількість робочих місць зменшуватись, а демобілізація з
армій збільшила кількість працівників, які шукали роботу і не завжди
знаходили, змушувала світове співтовариство шукати шляхи подолання
проблеми забезпечення роботою усіх бажаючих.

Наступний етап нормотворчої діяльності МОП щодо питань зайнятості та
безробіття був викликаний світовою економічною кризою 1929—1933 рр.,
коли безробіття в багатьох капіталістичних країнах охопило від 20 до 30
відсотків працездатного населення. В СІЛА у ті роки налічувалося біля
12,8 млн. безробітних, в Німеччині — понад 5,5 млн., в Англії — більше 2
млн. чоловік. Конвенції і рекомендації МОП в 30-ті роки визначалися вже
більшим ступенем покладення на держави відповідальності за організацію
працевлаштування і страхування по безробіттю. Так, Конвенція 1933 р. №
34 про платні бюро зобов’язувала держави ліквідувати різні приватні
установи і організації, що займались влаштуванням на роботу за
винагороду. Ця конвенція була доповнена Рекомендацією № 42 про бюро
зайнятості. На дев’ятнадцятій сесії Міжнародної конференції праці 4-25
червня 1935 р. була прийнята Рекомендація № 45 про безробіття серед
молоді. Двадцять п’ятою сесією Міжнародної конференції праці 8-28 червня
1939 р. була прийнята Конвенція № 66 про вербування, працевлаштування і
умови праці трудящих-мігрантів, доповнена Рекомендацією № 61 під такою ж
назвою. В 1934 р. були прийняті Конвенція № 44 про допомогу особам, які
є безробітними з незалежних від них обставин, і Рекомендація № 44 про
страхування на випадок безробіття і про різні види надання допомоги
безробітним. Конвенція з багатьма застереженнями і винятками зобов’язала
держави — учасниці МОП створювати системи обов’язкового і добровільного
страхування по безробіттю. Рекомендація дещо розширила коло осіб, які
мають право на одержання допомоги по безробіттю, і встановила більш
сприятливі умови для страхування.

Крім того, в нормотворчій діяльності МОП знайшли відображення певний
розвиток і регламентація професійного навчання як один із засобів
полегшення працевлаштування. До другої світової війни з цього питання
було прийнято ряд рекомендацій, а саме: № 15 — про розвиток технічного
навчання в галузі сільського господарства (1921 р.); № 42 — про бюро
зайнятості; № 57 про професійне навчання (1939 р.); № 60 — про учнівство
(1939 р.). Обмеженість міжнародних нормативних актів, прийнятих в цей
період, з питань зайнятості полягає в тому, що в більшості з них навіть
не ставилося завдання вирішення проблеми безробіття в цілому, хоча вже
намітилась тенденція покладення на державу відповідальності за
організацію системи працевлаштування, страхування по безробіттю,
професійне навчання. Перед закінченням другої світової війни підхід до
проблеми трудової зайнятості почав змінюватись. В 1944 р.
Філадельфійська декларація про мету і завдання МОП проголосила як
основну мету організації «досягнення повної зайнятості». В 1945 р.
завдання досягнення повної зайнятості було включено до Статуту МОП. В
1948 р. була прийнята Загальна декларація прав людини, в якій
проголошувалось, що «кожна людина має право на працю, на вільний вибір
роботи, на справедливі і сприятливі умови праці і на захист від
безробіття».

МОП знову звернулася до питань зайнятості. В 1948 р. була прийнята
Конвенція № 88 про організацію служб зайнятості, яка остаточно
встановила обов’язок держав створювати національні служби зайнятості під
керівництвом держави. З рекомендацій особливо необхідно відзначити
Рекомендацію 1944 р. № 71 про урегулювання питань зайнятості в період
переходу від війни до миру, якою була запропонована досить докладна
програма заходів щодо забезпечення роботою великих мас людей, котрі
повинні були влитися на ринок праці в зв’язку із закінченням війни. У
разі запровадження державою цієї програми вона могла б певною мірою
полегшити проблему працевлаштування у післявоєнний час.

Тридцять першою сесією Міжнародної конференції праці 17 червня — 10
липня 1948 р. в Сан-Франциско була прийнята Конвенція № 88 про
організацію служби зайнятості, яка була доповнена Рекомендацією № 83 під
такою ж назвою. Було прийнято також ряд рекомендацій: № 87 — про
професійну орієнтацію (1949 р.); № 88 — про професійне навчання
дорослих, включаючи інвалідів (1950 р.); № 99 — про перекваліфікацію
інвалідів (1955 р.). Сорок восьмою сесією Міжнародної конференції праці
в 1964 р. була прийнята Конвенція № 122 про політику в області
зайнятості. В ст. 1 цієї Конвенції зазначалося, що з метою «ліквідації
безробіття і неповної зайнятості кожний Член Організації проголошує і
здійснює як основну мету активну політику, що спрямована на сприяння
повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості». Ця політика має за
мету забезпечити, щоб: а) була робота для всіх, хто готовий приступити
до роботи і шукає роботу; б) така робота була б можливо найбільш
продуктивною; в) існувала б свобода вибору зайнятості і найширші
можливості для кожного трудящого одержати підготовку і використати свої
здібності для роботи, до якої він здатний, незалежно від раси, кольору
шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземного походження або
соціального становища.

Статтею 2 Конвенції проголошено, що кожний Член Організації визначає
і щорічно переглядає в рамках координованої економічної і соціальної
політики заходи, яких необхідно вжити для досягнення мети, що вказана в
ст. 1, а також здійснити необхідні кроки до застосування цих заходів,
включаючи, коли це доцільно, розробку спеціальних програм.

Статтею 3 передбачалось, що при застосуванні Конвенції представники
підприємців і трудящих залучаються до консультацій в галузі політики
зайнятості, з тим щоб повністю врахувати їх досвід і думки та заручитися
їх підтримкою, співробітництвом у формуванні та реалізації такої
політики.

Конвенція № 122 доповнюється Рекомендацією № 122 з цією ж назвою, яка
пропонує досить докладний перелік загальних і спеціальних заходів щодо
здійснення політики зайнятості, зокрема по стимулюванню безперервного
економічного зростання, усунення сезонних коливань зайнятості тощо.

Конвенція № 122 ратифікована Президією Верховної Ради УРСР 29 травня
1968 р. Конвенція 1958 р. № 111 про дискримінацію в галузі праці і
зайнятості містить достатньо гнучкі і загальні положення, що стосуються
дискримінації в галузі праці і занять, які б ґрунтувалися на
відмінностях раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів,
соціального походження і національної належності. В Конвенції № 111
передбачається, що країни, які її ратифікували, а Україна ратифікувала
цю Конвенцію ЗО червня 1961 р., проводять політику ліквідації
дискримінації відповідно до умов і практики країни, скасовують або
змінюють будь-які законодавчі або адміністративні положення, що не
відповідають цій політиці, і вживають позитивних заходів, які можуть
сприяти в загальній практиці рівності можливостей і звернень.

У 1984 р. МОП прийняла Рекомендацію про політику в галузі зайнятості.
Але, враховуючи розмах безробіття і неповної зайнятості, що зачепили
різні країни незалежно від етапу їх економічного розвитку, зокрема
проблеми молоді, значна частина якої перебуває у пошуках першої роботи,
сімдесят п’ята сесія Міжнародної конференції праці у 1988 р. прийняла
Конвенцію № 168 про сприяння зайнятості і захист від безробіття. Стаття
2 цієї Конвенції передбачає, що кожна держава — член МОП вживає
відповідних заходів до координації своєї системи захисту від безробіття
і своєї політики в сфері зайнятості. Для цього вона намагається
забезпечити, щоб її система захисту від безробіття, зокрема методи
надання допомоги по безробіттю, сприяли створенню повної, продуктивної і
вільно обраної зайнятості і мали б такий характер, що підприємці були б
зацікавленими пропонувати трудящим продуктивну зайнятість, а трудящі —
шукати таку зайнятість.

Конвенцією повне безробіття визначено як втрата заробітку з причин
неможливості одержати підходящу роботу особою, яка здатна працювати,
готова працювати і дійсно шукає роботу. При встановленні, яка робота є
підходящою, необхідно, щоб враховувалися вік безробітного, трудовий стаж
за попередньою спеціальністю, який досвід він має, тривалість періоду
безробіття, становище на ринку праці, наслідки вказаної роботи для його
особистого і сімейного стану, а також та обставина, що робоче місце може
бути незайнятим внаслідок зупинки виробництва у зв’язку з тим, що
проводиться трудовий спір. Конвенцією передбачені також юридичні,
адміністративні та фінансові гарантії, що повинні увести держави для
осіб, які потребують захисту.

З метою зміцнення процедур контролю Адміністративна Рада МОП
неодноразово приймала рішення запропонувати урядам країн, що не
ратифікували цієї Конвенції, представляти один раз в чотири роки
доповіді по її дотриманню відповідно до ст. 19 Статуту МОП.
Адміністративна Рада відзначила, що такі доповіді необхідно вимагати
незалежно від доповідей, що подаються з інших актів, і що уряди повинні
відповідати на обмежену кількість питань, які стосуються в основному
труднощів з ратифікацією Конвенції, які заходи вживаються для подолання
цих труднощів та які перспективи ратифікації Конвенції існують. Одним з
міжнародних нормативних актів, в якому приділяється увага питанням
зайнятості і боротьбі з безробіттям, є Міжнародний пакт про економічні,
соціальні і культурні права 1966 р. В ст. 6 цього пакту вказується, що
держави, які беруть участь у ньому, «визнають право на працю, яке
включає право кожної людини на одержання можливості заробляти собі на
життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно
погоджується, і зроблять необхідні кроки для забезпечення цього права».
В післявоєнний період дальший розвиток одержала нормотворча діяльність в
галузі професійного навчання. Тут також проявляється тенденція
покладення відповідальності на держави і включення цього питання до
сфери загальної соціальної політики. Так, Рекомендація 1962 р. № 117 про
професійне навчання передбачає створення національних систем
професійного навчання, регламентує їх планування і управління,
встановлює заходи щодо професійної орієнтації та відбору, допрофесійної
підготовки, організації самого навчання тощо, тобто фактично пропонує
детальний план державних заходів щодо організації професійного навчання.
В 1962 р. ЮНЕСКО прийняла рекомендацію по професійному і технічному
навчанню, пов’язуючи ці питання з потребами науково-технічного прогресу.
Запропонована докладна схема планування, управління і організації
професійно-технічної освіти. Незважаючи на те, що ці норми є досить
прогресивними, вони прийняті лише у формі рекомендації, що значно знижує
їх цінність.

У лютому 1968 р. Конференція по професійній освіті і технічним
удосконаленням, скликана Всесвітньою федерацією профспілок, прийняла
Хартію про професійне навчання. Таке навчання повинно бути
демократизоване і поставлене на постійну основу. Воно є обов’язком
держави, повинно стати складовою частиною планів соціального і
економічного розвитку і включатися в загальну систему освіти.
Конференція спеціальною резолюцією запропонувала МОП прийняти нову
конвенцію про право всіх трудящих на професійну підготовку, постійне
професійне навчання і технічне удосконалення. У 1979 р. була прийнята
Всесвітня програма зайнятості. Вона базується на Декларації принципів і
програмі дій, що прийняті Всесвітньою конференцією з питань зайнятості в
1976 р. За наслідками Всесвітньої конференції з питань зайнятості, що
відбулася у 1979 р., була прийнята резолюція про заходи щодо виконання
програми зайнятості. Короткий огляд міжнародного регулювання зайнятості
свідчить про те, що міжнародне співтовариство прагне розробити заходи
щодо повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості. Але в жодній
країні такі програми повної зайнятості реалізувати не вдалося.

Державні гарантії права на вибір виду зайнятості в Україні

Гарантії забезпечення права громадян на працю визначені в статті 5і №
КЗпП в редакції Закону України від 5 липня 1995 р. Держава гарантує
працездатним громадянам, які постійно проживають на території України,
вільний вибір виду діяльності: безплатне сприяння державними службами
зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до
покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням
суспільних потреб; надання підприємствами відповідно до їх попередньо
поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних
закладів; безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку
з виплатою стипендій; компенсацію відповідно до законодавства
матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу
місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на
роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам
гарантій на всій території України створені служби зайнятості,
діяльність яких здійснюється під керівництвом Міністерства праці та
соціальної політики України і місцевих державних адміністрацій. Послуги
громадянам, пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, державними
службами зайнятості надаються безплатно. Громадяни України мають право
на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до
підприємства, індивідуального селянського (фермерського) господарства чи
до іншого роботодавця, у тому числі до фізичної особи, безпосередньо або
до державної служби зайнятості за сприянням у підшуканні роботи. За
сприянням до державної служби зайнятості в працевлаштуванні можуть
звертатись як незайняті на роботі громадяни, які бажають працювати, так
і зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, влаштуватися
працювати за сумісництвом чи у вільний від навчання час. освітніх школах
та вищих навчальних закладах очної форми навчання, а також особам без
певного місця проживання і прописки надаються консультативні послуги з
питань працевлаштування у разі звернення до державної служби зайнятості.
Під час прийому таких громадян працівник державної служби зайнятості
проводить консультацію з цих питань і робить відповідні записи у картці
консультацій.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у
працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем
постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови
пред’явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби — військового
квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. Іноземні
громадяни і особи без громадянства реєструються та облікуються тільки
при наявності постійної прописки. При відсутності у громадянина паспорта
його може замінити довідка, яка видається житлово-експлуатаційною
конторою або місцевим органом внутрішніх справ із зазначенням місця
постійного проживання особи. Громадяни до 16 років повинні пред’явити
свідоцтво про народження та довідку житлово-експлуатаційної контори або
органів місцевого самоврядування із зазначенням місця проживання.

У разі відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу,
повинен пред’явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи
професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці — військовий
квиток. Громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на
виробництві або настання професійного захворювання і через це потребують
професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації,
повинні пред’явити довідку медико-соціальної експертної комісії щодо
професійної придатності.

Випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за
державним замовленням, яким відмовлено у прийнятті на роботу за місцем
призначення, подають направлення на роботу і скріплену печаткою
замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про
самостійне працевлаштування, форми якої затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992. Усі незайняті
громадяни, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у
працевлаштуванні, підлягають реєстрації, в тому числі пенсіонери,
інваліди та молодь, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні
навчально-виховні заклади. Під час реєстрації кожна особа самостійно або
із застосуванням автоматизованої системи за допомогою працівника
державної служби зайнятості заповнює картку персонального обліку
громадянина, який шукає роботу, і особистим підписом підтверджує
достовірність внесених до неї даних та ознайомлюється з пам’яткою «Ваші
права — Ваші обов’язки». Форма цієї картки персонального обліку
затверджена Міністерством праці та соціальної політики України. Зайнятим
громадянам, які працюють за наймом на умовах повного або неповного
робочого дня (тижня) або самостійно забезпечують себе роботою,
навчаються в денних загально-Випускники професійно-технічних училищ
пред’являють довідку про надання можливості самостійного
працевлаштування. При відсутності у них такої довідки їм надаються
протягом календарного року з дня закінчення навчання консультаційні
послуги. Громадяни, звільнені з підприємств у зв’язку з відселенням з
території радіоактивного забруднення, при відсутності у них запису в
трудовій книжці про причини звільнення подають довідку про відселення
або самостійне переселення, видану місцевою державною адміністрацією чи
органом місцевого самоврядування.

Громадяни, які втратили роботу в колективних сільськогосподарських
підприємствах, у тому числі звільнені у зв’язку із змінами в організації
виробництва і праці, пред’являють довідку про вихід із складу членів
сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського колективу,
сільськогосподарського акціонерного товариства, видану цим
підприємством, кооперативом, товариством. Особи, які одержують пенсію,
пред’являють пенсійне посвідчення або посвідчення інваліда. Працівники,
трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу у зв’язку із змінами в організації виробництва
і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням
підприємства, скороченням чисельності або штату працівників,
реєструються в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу,
протягом семи календарних днів після звільнення. Якщо звільнення з
підприємств відбулося у зв’язку з відселенням або самостійним
переселенням з території радіоактивного забруднення, громадяни
реєструються у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу,
протягом одного місяця після звільнення. Військовослужбовці, звільнені з
військової служби у зв’язку із скороченням чисельності або штату без
права на пенсію, реєструються у державній службі зайнятості як такі, що
шукають роботу, протягом семи календарних днів з дня поставлення на
військовий облік військовими комісаріатами. Громадяни, які втратили
роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання
професійного захворювання, і через це потребують професійної підготовки,
перепідготовки чи підвищення кваліфікації, реєструються у державній
службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних
днів після звільнення. У випадках, коли законодавством визначений певний
строк реєстрації, а громадянин без поважних причин своєчасно не
зареєструвався у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу,
він втрачає передбачені пільги, а умови виплати допомоги по безробіттю
та її розмір встановлюються на загальних підставах. Поважними причинами
вважаються хвороба громадянина, смерть близьких родичів, догляд за
хворою дитиною віком до 14 років відповідно до медичного висновку,
переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, переїзд на
інше місце проживання тощо.

Громадяни, які протягом семи календарних днів не зареєструвалися у
державній службі зайнятості через хворобу чи з інших поважних причин,
повинні звернутися до центру зайнятості на наступний день після хвороби
чи іншої поважної причини і зареєструватися як такі, що шукають роботу.
У разі порушення цього строку вони втрачають передбачені законодавством
особливі гарантії, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір
встановлюються на загальних підставах. На загальних підставах
реєструються також громадяни України, які працювали в зарубіжних
країнах, у тому числі і країнах СНД.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що
шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації
підбирається підходяща робота. Якщо громадянин в період пошуку роботи не
відвідував центр зайнятості у призначені дні через хворобу або з інших
поважних причин, що підтверджуються документами, строк підбору
підходящої роботи відповідно подовжується на цей строк.

Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі
зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку
роботи від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані
безробітними. Такі особи знімаються з обліку, і їм протягом шести
місяців надаються консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців
з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній
службі зайнятості як такі, що шукають роботу. Працівники, які
зареєстровані у державній службі зайнятості і мають особливі гарантії, у
випадку відмови від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку
роботи втрачають право на отримання статусу безробітного строком на три
місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що
шукають роботу.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до державної служби
зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток, бути
зареєстровані як такі, що шукають роботу, за згодою одного з батьків або
осіб, що їх замінюють. Громадяни, зареєстровані у державній службі
зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні зобов’язані сприяти
своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості,
відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї
служби.

Поняття працевлаштування та його правові форми

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на
її території на законних підставах, працюють за наймом на умовах повного
або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах незалежно від форм
власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за
кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи
підприємців, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх
сімей, які беруть участь у виробництві; обрані, призначені або
затверджені на оплачувану посаду в державних органах та об’єднаннях
громадяни; проходять службу в Збройних Силах, Національній гвардії,
Службі безпеки, Прикордонних військах, військах внутрішніх справ і
цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до
законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на
виконання оплачуваних громадських робіт; проходять професійну
підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від
виробництва: навчаються в денних середніх загальноосвітніх школах,
професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах; працюючі
громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні, виконують
функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Законодавством можуть передбачатись й інші категорії зайнятого
населення.| Для тих громадян, які втратили роботу, Українська держава
забезпечує можливості підшукання підходящої роботи. Підходящою роботою
вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності),
кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він
проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за
попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в
галузі відповідного регіону за минулий місяць.

При пропонуванні громадянинові підходящої роботи враховуються його
трудовий стаж за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід,
становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії
(спеціальності), підходящою вважається робота, що потребує попередньої
професійної підготовки, а для громадян, які бажають поновити трудову
діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота, що не
потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі
неможливості її надання — інша оплачувана робота. Така робота може
носити навіть тимчасовий характер. У разі неможливості надання
громадянинові роботи за професією (спеціальністю) після закінчення
періоду виплати допомоги по безробіттю підходящою може вважатися робота,
що потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей
громадянина, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.

За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади можуть
встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої
роботи, що посилюють соціальний захист населення.

Працевлаштування оформляється шляхом укладення трудового договору,
контракту або угоди відповідно до законодавства про працю.

Якщо підходяща робота відсутня, громадяни, які звернулися до державної
служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну
професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку,
одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності,
професії, місця роботи, режиму праці. З метою сприяння зайнятості
населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів
України і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються
річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості
населення. Ці програми спрямовані на сприяння розвиткові та структурній
перебудові економіки, створення умов для направлення вивільнюваних
працівників передусім на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі
народного господарства; запобігання розвиткові безробіття і його
скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств і
організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими
формами зайнятості; поліпшення системи відтворення робочої сили у
поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки,
перепідготовки і підвищення кваліфікації населення; ефективне
використання трудових ресурсів; захист безробітних та їх сімей від
негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які
потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати
на ринку праці; формування матеріальної, кадрової, інформаційної,
статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби
зайнятості; заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в
сільській місцевості.

З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів
України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню
громадян і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних
ресурсів і фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів,
а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України
про порядок переселення сімей та організований набір робітників. Тим,
хто виявив бажання переселятись, видається направлення на переселення та
працевлаштування. В це направлення на переселення вписуються всі члени
сім’ї. Враховуються також тимчасово відсутні члени сім’ї, наприклад
військовослужбовці строкової служби, особи, які навчаються, тощо.
Громадяни, які переселяються з радіоактивно забруднених територій за
направленням обласних державних адміністрацій, одержують ордери на
заселення у надані їм житлові приміщення після пред’явлення виконкому
місцевої Ради народних депутатів довідки з попереднього місця проживання
про здачу раніше займаного житла. Кабінет Міністрів України визначає
території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі
території, насамперед трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття,
гірські та сільські райони, на певний період набувають статусу територій
пріоритетного розвитку. Підприємства, що створюють на зазначених
територіях свої виробництва, філіали і додаткові робочі місця,
користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством.

Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості
можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з
однакової кількості представників профспілок, органів державної
виконавчої влади, власників підприємств або уповноважених ними органів,
підприємців. Порядок формування координаційних комітетів і організація
їх роботи визначаються представленими у них сторонами.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних Рад за
участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової
зайнятості населення організують проведення оплачуваних громадських
робіт на підприємствах комунальної власності і за договорами на інших
підприємствах. Громадські роботи — це загальнодоступні види тимчасової
трудової діяльності безробітних або частково незайнятих громадян, що не
потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки. Вони
організуються з метою тимчасової роботи громадян, які втратили роботу і
заробіток, в першу чергу безробітних, а також юнаків до призову їх в
Збройні Сили, учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпечення
роботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і
територіальну мобільність; трудової реабілітації громадян, які мали
значну перерву в професійній діяльності у зв’язку із тривалою хворобою,
вихованням дітей, доглядом за непрацездатними членами сім’ї тощо.

Порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт
регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України від 27 квітня 1998 р. № 578. Оплачувані громадські роботи
повинні мати суспільно корисну спрямованість і сприяти соціальному
розвитку регіону. До видів робіт, які можуть застосовуватися під час
організації оплачуваних громадських робіт, відноситься благоустрій та
озеленення територій населених пунктів, зон відпочинку і туризму;
підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об’єктів соціальної
сфери (дитячих дошкільних закладів, спортивних майданчиків, закладів
культури і охорони здоров’я, будинків для осіб похилого віку та
інвалідів, інших об’єктів); будівництво шляхів, водопровідних,
каналізаційних, газових, залізничних, портових та інших господарських
споруд; землевпорядні та меліоративні роботи; виконання
сільськогосподарських робіт (під час весняно-польових робіт, збирання
врожаю, сінокосіння); окремі види робіт на овочевих базах; виконання
вантажно-розвантажувальних робіт на залізницях; догляд за особами
похилого віку та інвалідами, а також догляд за хворими в закладах
охорони здоров’я; збирання та заготівля лікарських рослин і ягід; інші
доступні види трудової діяльності. Участь у оплачуваних громадських
роботах молоді до направлення її на професійну підготовку, учнівської і
студентської молоді у вільний від навчання час, а також громадян, які
проходять перенавчання, не вважається роботою за сумісництвом. Для
організації оплачуваних громадських робіт можна використовувати на
договірній основі тимчасову роботу на підприємстві на строк до двох
місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні
робочі місця. Оплачувані громадські роботи є підходящою роботою для
осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності).
Оплачувані громадські роботи організовують місцеві державні
адміністрації за участю державної служби зайнятості для забезпечення
тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як
безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами — на
інших підприємствах. Для проведення оплачуваних громадських робіт
місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних Рад
створюють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів місцевого
бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з гнучкими
формами зайнятості, а також вивчають умови та порядок створення таких
робочих місць на інших підприємствах, незалежно від форм власності і
господарювання. Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про
організацію оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної
власності, визначають види оплачуваних громадських робіт та їх обсяги і
доводять їх до підприємств. Відповідно до прийнятого рішення центри
зайнятості укладають договори з підприємствами комунальної власності.

Центри зайнятості безпосередньо можуть укладати договори про організацію
оплачуваних громадських робіт з підприємствами усіх форм власності. На
підставі укладених договорів державною службою зайнятості здійснюється
направлення громадян на оплачувані громадські роботи.

З громадянами, які бажають брати участь в оплачуваних громадських
роботах, підприємства укладають строкові трудові договори з правом їх
продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх
працевлаштування на підходящу роботу.

Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських роботах, тривалість
робочого часу встановлюється відповідно до законодавства про працю
України. При цьому до оплачуваного робочого часу безробітного, зайнятого
на оплачуваних громадських роботах, додається 2 години на тиждень,
призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру
зайнятості.

За бажанням громадян можуть проводитися підсумований облік робочого часу
безробітного, використовуватися гнучкі форми організації робочого часу
(робочого дня і робочого тижня), а також запроваджуватися скорочений
режим роботи з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу. Служба
зайнятості, підприємство, робітник можуть розірвати договір у разі, коли
однією з сторін не виконуються встановлені договором умови. Спірні
питання вирішуються у встановленому законодавством порядку. Фінансування
оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих
бюджетів, коштів державного фонду сприяння зайнятості населення (в
частині організації таких робіт для безробітних) та коштів підприємств,
для яких ці роботи виконуються.

Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах,
здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою
мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством. За
умови якісного виконання норм праці підприємства можуть встановлювати
відповідні доплати до заробітної плати. Для безробітних, у яких
закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, оплата праці та доплата
до мінімальної заробітної плати може фінансуватися за рахунок державного
фонду сприяння зайнятості населення за умови відсутності коштів у
підприємства на момент сплати заробітної плати, що підтверджується
відповідною довідкою банку.

На осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються
соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату
допомоги по тимчасовій непрацездатності. Період участі в оплачуваних
громадських роботах зараховується до загального трудового та
безперервного трудового стажу. За безробітними громадянами в період
участі у оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги
по безробіттю. Однією з форм міжтериторіального перерозподілу робочої
сили, спрямованої на регулювання ринку праці та сприяння зайнятості
населення, є організація сезонних робіт. Порядок організації сезонних
робіт регулюється Положенням, що затверджене постановою Кабінету
Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Сезонними вважаються
роботи, які через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а
протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Сезонні
роботи організуються підприємствами за сприянням державної служби
зайнятості і місцевих органів виконавчої влади для підвищення
ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх
економічного розвитку.

Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості
за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які
потребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних
засадах. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни,
зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. При
направленні на підприємство заповнюється картка персонального обліку
громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у
працевлаштуванні на сезонні роботи. Не допускається направлення на
сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військову службу у
період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку. Оплата
праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі
трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами,
розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може
бути нижчою розміру мінімальної заробітної плати, встановленого
законодавством України, за умови виконання норм праці. Громадяни,
зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу,
і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах,
знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про
працевлаштування на сезонну роботу, зазначається номер договору між
центром зайнятості і підприємством та дата початку роботи. Після
закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в
державній службі зайнятості за місцем постійного проживання. Громадяни,
які були зняті з обліку у зв’язку з виїздом на сезонні роботи, у разі
повторного звернення до центру зайнятості підлягають реєстрації, і на
них заповнюється нова картка персонального обліку громадянина, який
шукає роботу, чи безробітного.

Громадяни, які самостійно прибули з іншого регіону до трудонедостатнього
регіону в пошуках сезонної роботи і звернулися до місцевого центру
зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, реєструються у центрі
зайнятості за місцем тимчасового перебування. При направленні на
підприємство заповнюється персональна картка обліку громадян, які
звернулися по державної служби зайнятості за сприянням у
працевлаштуванні на сезонні роботи.

Правові відносини органів державної служби зайнятості з

підприємствами

Діяльність держави через свої органи по забезпеченню зайнятості
населення є соціальною діяльністю. Але органи державної служби
зайнятості не могли б вирішувати поставлені перед ними завдання без
участі підприємств. Тому створення підприємствами робочих місць і
надання їх бажаючим здійснювати трудову діяльність громадянам також
носить соціальний характер. Взаємовідносини підприємств з органами
державного управління і місцевого самоврядування будуються відповідно до
законів України «Про підприємства в Україні», «Про зайнятість
населення», «Про місцеві Ради народних депутатів України та місцеве
самоврядування» та інших законодавчих актів України, які встановлюють
компетенцію цих органів.

Підприємство на добровільній договірній основі бере участь в роботі по
комплексному економічному і соціальному розвитку території, що
проводиться місцевою Радою. Підприємство зобов’язане за рішенням
місцевої Ради створювати за рахунок її коштів спеціальні робочі місця
для осіб з обмеженою правоздатністю та організовувати їх професійну
підготовку. Рада народних депутатів має право залучати підприємства на
непрофільні роботи в разі стихійного лиха, а також на підставі постанов
Кабінету Міністрів України, пов’язаних з надзвичайними ситуаціями.

Підприємства, незалежно від форм власності, їх службові особи сприяють:
проведенню державної політики зайнятості на основі додержання
законодавства про працю, а також прийнятих відповідно до нього умов,
договорів та угод; організації професійної підготовки, перепідготовки і
підвищення кваліфікації працівників, професійного перенавчання тих, хто
підлягає вивільненню з виробництва; працевлаштуванню визначеної місцевою
державною адміністрацією кількості осіб, які потребують соціального
захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Підприємства, що активно сприяють розв’язанню проблем зайнятості
населення в регіоні, одержують певні пільги щодо податків та інших
платежів до бюджету, які частково або повністю компенсують витрати,
пов’язані з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників.
Проблеми зайнятості підприємства можуть розв’язувати шляхом створення
додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних
громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб,
які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах
конкурувати на ринку праці.

За квотами, що встановлені органами місцевої державної адміністрації та
виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів, органи
державної служби зайнятості направляють на ці підприємства громадян, які
звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і
професійної підготовки. Органи державної служби зайнятості за дорученням
підприємств укладають договори з громадянами про їх працевлаштування з
попереднім, якщо це необхідно, професійним навчанням, оплативши вартість
проїзду, добові, а також надають допомогу при переїзді на нове місце
проживання та роботи за рахунок коштів підприємств. Підприємства,
розташовані на території регіону, незалежно від відомчої
підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі
зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) і у десятиденний строк — про всіх прийнятих працівників.

Відповідно до Указу Президента України від ЗО грудня 1995 р. ряд
повноважень державної виконавчої влади було делеговано головам та
очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад.
Зокрема, головам і виконавчим комітетам передано право контролювати
подання підприємствами всіх форм власності даних про наявність вільних
робочих місць (посад), організовувати інформування населення про потребу
підприємств всіх форм власності у працівниках, розробляти і
затверджувати перспективні і поточні програми зайнятості та заходи щодо
соціальної захищеності різних груп населення від безробіття,
організовувати їх виконання, а також проведення оплачуваних громадських
робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні.

При вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації
виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або
перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності або штату
працівників підприємства, незалежно від форм власності, повідомляють про
це не пізніше як за два місяці в письмовій формі державній службі
зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування
професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці. У разі
неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у
розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці
кошти зараховуються у державний фонд сприяння зайнятості і
використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та
соціальному захисту вивільнюваних працівників. Державна служба
зайнятості має право вносити пропозиції до місцевої державної
адміністрації та відповідної Ради народних депутатів про припинення на
строк до шести місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у
разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою
або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою.
Активна роль у розробці державної політики зайнятості, реалізації і
контролі за заходами по її забезпеченню належить також профспілкам. В
усіх країнах профспілки вважають безробіття соціальним злом. Права і
повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від
безробіття та його наслідків визначаються колективним договором,
державною та територіальними угодами профспілок з органами державного
управління та об’єднаннями підприємств (роботодавців) відповідно до
чинного законодавства. Так, Генеральною угодою на 1997— 1998 роки
поставлена мета зберегти для вивільнюваних працівників рівень додаткових
гарантій для окремих категорій населення та особливі гарантії
працівникам, які втратили роботу у зв’язку із змінами в організації
виробництва і праці. При здійсненні структурної перебудови передбачити
заходи для перерозподілу трудових ресурсів у суспільному виробництві, в
тому числі на користь перспективних та стратегічно необхідних галузей
економіки. Для урегулювання проблем масового вивільнення працівників
сторони домовилися передбачати надзвичайні заходи щодо забезпечення
зайнятості та соціального захисту населення у разі, якщо масштаби
безробіття вийдуть за межі, визначені Державною програмою зайнятості
населення. Передбачалась також підготовка узгоджених з профспілками змін
до чинного законодавства щодо врегулювання проблеми часткового
безробіття і соціального захисту частково безробітних.

З метою забезпечення продуктивної зайнятості населення та соціальних
гарантій у разі безробіття за участю профспілкових об’єднань розробити
довгострокову програму зайнятості населення України та концепцію
розвитку ринку праці з урахуванням проведення структурної перебудови
економіки, приватизації, інвестиційної та податкової політики Професійні
спілки, органи державного управління, власники підприємств проводять
спільні консультації з проблем зайнятості населення. Повинна
удосконалюватись також система інформаційного забезпечення вивчення та
аналізу стану ринку праці на основі об’єктивного прогнозування його
розвитку. При укладенні Генеральної угоди сторони заявили, що в умовах
переходу до ринкової економіки договірне регулювання
суспільно-економічних процесів на принципах соціального партнерства є
об’єктивною необхідністю.

Поняття безробітного і його правове становище

При переході до ринкової економіки важливою проблемою є гарантованість
державою кожному громадянинові права на працю. Закон України «Про
зайнятість населення» захищає, але не рятує від безробіття. Він тільки
уводить нас у новий світ, в якому держава, гарантуючи працевлаштування,
але не змігши його здійснити, призначає і виплачує матеріальну допомогу.

Гарантія державою права на працю полягає у проведенні певної соціальної
політики, спрямованої на створення робочих місць і надання їх тим, хто
шукає роботу і бажає працювати. Держава повинна намагатись забезпечити
усіх працездатних громадян роботою. Найстрашнішим злом для людини є
усвідомлення своєї непотрібності суспільству. Тому законодавчо мають
бути визначені заходи, реалізуючи які держава могла б проводити політику
повної зайнятості.

Суспільство не повинне миритись з безробіттям, відкуплятись матеріальною
допомогою від людей, які залишились за межами підприємства. Допомога —
це вже на крайній випадок, коли використані всі можливості і влаштувати
безробітного на роботу не вдається. Відповідно до ст. 2 Закону України
«Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни
працездатного віку, як такі, що не мають заробітку або інших
передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі
зайнятості, шукають роботу, готові та здатні приступити до неї.
Працездатним вважається вік у жінок від 16 до 55 років, у чоловіків —
від 16 до 60 років. Не можуть бути визнані безробітними громадяни віком
до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку
із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією,
перепрофілюванням і ліквідацією підприємства або скороченням чисельності
чи штату. У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу йому
може бути запропоновано пройти професійну підготовку або підвищити свою
кваліфікацію. Тому не можуть бути визнані безробітними особи, які вперше
шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі
випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження
професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу
тимчасового характеру. Не можуть бути визнані безробітними громадяни,
які мають право на пенсію, а також особи, які відмовились від двох
пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості
як таких, що шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання
їм статусу безробітного строком на три місяці з подальшою
перереєстрацією.

Зареєстровані службою зайнятості громадяни набувають статусу
безробітного у випадку, коли протягом семи календарних днів з дня
реєстрації їм не було запропоновано підходящої роботи. Рішення про
надання громадянину статусу безробітного приймається керівником центру
зайнятості, де громадянин зареєструвався як такий, що шукає роботу.

Громадянин, визнаний безробітним, має право на допомогу по безробіттю.
Допомога надається з восьмого дня після реєстрації громадянина у
державній службі зайнятості до вирішення питання про його
працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох
років; для осіб передпенсійного віку — до 720 календарних днів, а
громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої
(більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають
роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних
днів. Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах в державній
службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнаними безробітними,
допомога по безробіттю виплачується у розмірі не менше 50 відсотків
середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві
відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого
законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин
протягом 2 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше
26 календарних тижнів. У всіх інших випадках, включаючи громадян, які
шукають роботу вперше або після тривалої, більше шести місяців, перерви,
допомога по безробіттю встановлюється у розмірі не нижче розміру
мінімальної заробітної плати. Працівникам, трудовий договір з яким було
розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв’язку
із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією,
реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності
або штату працівників, і військовослужбовцям, звільненим з військової
служби в зв’язку із скороченням чисельності або штату без права на
пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи
календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, надається
допомога по безробіттю у розмірі 100 відсотків середньої заробітної
плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75
відсотків — протягом 90 календарних днів і 50 відсотків — протягом
наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної
плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за
минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру
мінімальної заробітної плати.

На період професійного перенавчання з відривом від виробництва за
працівниками зберігається по новому місцю роботи середня заробітна плата
за попереднім місцем роботи. Працівникам, звільненим з роботи у зв’язку
із змінами в організації виробництва і праці, надається право на
достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого
законодавством строку, якщо вони мають встановлені законодавством про
пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж, у тому числі
на пільгових умовах. Витрати, пов’язані із достроковим виходом на
пенсію, здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України з
наступним відшкодуванням цих витрат із державного фонду сприяння
зайнятості населення. Громадянам, зареєстрованим у державній службі
зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, трудовий договір з
якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
в зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням
чисельності або штату працівників, в період професійної підготовки і
перепідготовки виплачується матеріальна допомога в розмірі 75 відсотків
їх середньої заробітної плати за останнім місцем роботи, але не більше
середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві
відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого
законодавством розміру мінімальної заробітної плати. Якщо громадяни
зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу,
на загальних підставах, допомога по безробіттю виплачується з восьмого
дня після реєстрації, але не більше 360 календарних днів протягом двох
років. Для осіб передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років,
жінкам — 53 років) допомога по безробіттю виплачується до 720
календарних днів. Громадянам, які бажають відновити трудову діяльність
після тривалої, більше шести місяців, перерви, а також громадянам, які
вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180
календарних днів.

Цим громадянам гарантується виплата допомоги по безробіттю у розмірі не
менше 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем
роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в
народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче
встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо
громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття,
працював не менш 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках виплати
допомоги по безробіттю, включаючи громадян, які шукають роботу вперше
або після тривалої перерви більше шести місяців, допомога виплачується у
розмірі не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної
заробітної плати. Громадянам, які звільнились з підприємств не у зв’язку
із змінами у виробництві і праці, скороченням чисельності та штату
працівників, а з інших причин, або які вперше шукають роботу, тривалий
час, більше шести місяців, не працюють, або закінчили навчання у
професійно-технічних і вищих закладах освіти, звільнилися зі строкової
військової або альтернативної (невійськової) служби, зареєстрованим у
державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, у
період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна
допомога у розмірі допомоги по безробіттю, передбаченої для цієї
категорії громадян. Виплата допомоги по безробіттю може відкладатись на
строк до трьох місяців і припинятись на строк до трьох місяців.
Припинятись допомога по безробіттю і матеріальна допомога може у разі
працевлаштування безробітного; поновлення безробітного на роботі за
рішенням суду; вступу до навчального закладу на навчання з відривом від
виробництва; проходження професійної підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;
призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;
набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі або направлення
на лікування до лікувально-трудового профілакторію; отримання права на
пенсію; переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість (район,
місто); закінчення строку їх виплати; одержання допомоги по безробіттю
або матеріальної допомоги по безробіттю обманним шляхом; подання
письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення
нею трирічного віку; подання до державної служби зайнятості письмової
заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості; смерті
безробітного.

Відкладатись на строк до трьох місяців допомога по безробіттю може у
разі надання громадянину відповідно до встановленого порядку вихідної
допомоги та інших виплат при вивільненні з підприємств, що забезпечують
часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної
допомоги сім’ям з дітьми та допомоги, виплачуваної з громадських фондів;
звільнення з дисциплінарних підстав розірвання трудового договору
(систематичне невиконання працівником без поважних причин покладених на
нього трудових обов’язків, прогул без поважних причин, поява на роботі в
нетверезому стані, вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника,
одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівним працівником), а
також у зв’язку з втратою довір’я та вчинення працівником, який виконує
виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням
даної роботи; порушення громадянином у період пошуку роботи та
безробіття обов’язку сприяти своєму працевлаштуванню відповідно до
рекомендацій працівників держаної служби зайнятості; звільнення
громадянина з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних
причин. Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по
безробіттю може припинятись на строк до трьох місяців у разі відмови
громадянина від двох пропозицій підходящої роботи; приховування від
державної служби зайнятості відомостей про працевлаштування на тимчасову
роботу в період одержання допомоги по безробіттю; порушення громадянином
умов і строків його реєстрації як безробітного; перереєстрації як
безробітного; перереєстрації безробітного, який був знятий з обліку за
невідвідування центру зайнятості більше місяця без поважних причин та не
сприяв своєму працевлаштуванню; відмови від роботи за спеціальністю,
набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості; припинення
у навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки без
поважних причин.

Строк, на який припиняється виплата допомоги по безробіттю або
матеріальної допомоги по безробіттю, зараховується до загального періоду
виплати допомогу, що виплачуються громадянам, зареєстрованим у державній
службі зайнятості на загальних підставах, і матеріальної допомоги після
закінчення строку виплати допомоги по безробіттю.

Матеріальна допомога по безробіттю може бути призначена безробітному
після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю тривалістю 180
календарних днів у розмірі до 75 відсотків встановленої законодавством
мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний
дохід на члена сім’ї не перевищує встановленого законодавством
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

У разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні,
членам сім’ї безробітного або особі, яка здійснювала поховання,
виплачується допомога на поховання. Кожному з членів сім’ї, які
перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких
закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, надається одноразова
матеріальна допомога. Порядок надання матеріальної допомоги по
безробіттю та порядок виплати безробітним матеріальної допомоги та
допомоги на поховання визначено Положенням, що затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Кожний із членів
сім’ї, який перебуває на утриманні безробітного, а також громадяни, у
яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю та матеріальної
допомоги по безробіттю, можуть одержати одноразову матеріальну допомогу
в розмірі 50 відсотків установленої законодавством мінімальної
заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена
сім’ї безробітного не перевищує встановленого законодавством
неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Одноразова матеріальна
допомога може надаватися не більше двох разів протягом календарного
року. Для одержання одноразової матеріальної допомоги громадянин повинен
подати до центру зайнятості письмову заяву, довідку про склад сім’ї та
довідку про доходи кожного члена сім’ї за три місяці, що передують
поданню заяви.

Для стимулювання зайняття безробітними підприємницькою діяльністю їм
може бути надана безпроцентна позика за рахунок державного фонду
сприяння зайнятості населення. Порядок надання безпроцентної позики
безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю регулюється
Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27
квітня 1998 р. № 578. Безпроцентна позика надається тільки на
підприємницьку діяльність, пов’язану з виробництвом продукції, і може
бути використана на придбання обладнання, інструменту, сировини і
матеріалів, оренду приміщення, організацію робочих місць та на інші
витрати, пов’язані з цією діяльністю. Усі заходи, що вживає держава,
спрямовані на зменшення рівня безробіття. Саме рівень безробіття,
ступінь використання робочої сили є показником ефективності суспільного
виробництва. Тому держава зацікавлена в тому, щоб трудові ресурси
використовувались найбільш повно і цілеспрямовано. Система
організаційно-правових заходів, що проводиться державними органами
зайнятості населення, надає суттєву допомогу громадянам у підшуканні їм
роботи і тимчасовому матеріальному забезпеченні в період, поки така
робота підшукується. Внаслідок звернення громадян до державної служби
зайнятості населення виникають правові відносини по працевлаштуванню.
Вони тривають від моменту такого звернення громадянина за направленням
на роботу і закінчуються укладенням трудового договору. Саме шляхом
реалізації направлення на роботу правові відносини по працевлаштуванню
перетворюються у трудові правовідносини.

Висновок

Установка на повну зайнятість диктувала низьку ціну робочої сили, що в
свою чергу призводило до низької ефективності праці. Підприємствам було
невигідно застосовувати дорогу і високоефективну техніку, а працівникам
— підвищувати свою кваліфікацію. Фізична праця залишалась основою усіх
виробничих процесів. У цих умовах і народився сумний жарт: держава
робить вигляд, що вона платить, а працівники роблять вигляд, що вони
працюють. З переходом країни до ринкових відносин стала реальністю
загроза повній зайнятості. З’явились ознаки безробіття. При цьому її
першими жертвами стали далеко не найгірші працівники. У своїй більшості
це люди з вищою і середньою спеціальною освітою, переважно жінки, люди
передпенсійного віку.

В тому, що освічені і кваліфіковані працівники виявляються непотрібними
у першу чергу, ніякого протиріччя законам ринку немає. Ринкові відносини
вибраковують не тільки поганих працівників, а й недієздатні виробничі
структури, де можуть бути зайнятими і висококваліфіковані працівники. Це
стосується науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро,
підприємств військово-промислового комплексу, машинобудівних заводів,
які раніше були престижними, багатими, могутніми, здатними залучити до
роботи кваліфікованих працівників. Можна навіть вважати, що економічна
криза елітних організацій — це розплата за тривалі роки не завжди
потрібної і ефективної трудової діяльності за рахунок державної казни.

В нових умовах господарювання стали оцінюватись наслідки відчужуваної
праці, а не кількість працюючих. Значно зменшилась потреба у робочій
силі, і це призвело до вивільнення надлишкової робочої сили. Негативну
роль при цьому відіграла і криза в економіці, що викликала значний спад
виробництва.

І хоча безробіття стало реальністю, кваліфіковані кадри, як і раніше,
потрібні. Але саме кваліфіковані кадри, а не взагалі робоча сила
невисокої професійної кваліфікації. Для того щоб полегшити громадянам
підшукання роботи, а підприємства забезпечити робочою силою, була
створена державна служба зайнятості. її створення було обумовлене тим,
що забезпечення зайнятості і раціональне розміщення трудових ресурсів
мають не тільки соціально-економічне, а й глибоке політико-юридичне
значення. Зайнятість є економічним поняттям, оскільки вона становить
один з основних елементів, що сприяє розвитку економіки кожної країни.
Одночасно зайнятість є й гуманітарним поняттям, бо за її допомогою
трудящим забезпечується здобуття засобів до існування. Зайнятість є
також умовою для розвитку здібностей і особистості людини.
Політико-юридичне значення зайнятості полягає в тому, що «кожна людина
має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі
умови праці і на захист від безробіття» (ст. 23 Загальної декларації
прав людини 1948 р.). Діяльність служби зайнятості визначається Законом
України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення» з наступними
змінами та доповненнями.

Список використаної літератури:

1. Трудове право України, В. І. Прокопенко, консум Х. 1998.

2. Венедиктов В. С. Юридическая ответственность по советскому трудовому
праву. Уч. Пособие. К. 1989.

3. Відомості Верховної Ради України 1993. №8

4. Прокопенко В. Власник і уповноважений ним орган як суб’єкт трудового
права // Право України. 1994. №10

5. Дрижчана С. Аспекти правової природи контракту // Право України 1992.

6. Никитинский В. Контракт в трудовом праве // Советское государство и
право. 1991. № 8

7. Эконом. и жизнь -1994, №9, Прил. Ваш партнер №9, стр.7, 8-9.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020