.

Правовий режим використання і відновлення та захист вод України

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
3 8839
Скачать документ

1

Курсова робота

на тему:

« Правовий режим використання і відновлення та захист вод України»

План

Вступ

Розділ 1. Вода як об’єкт охорони, використання та відновлення

Розділ 2. Правові форми охорони вод в Україні

Розділ 3. Відповідальність за порушення водного законодавства

Розділ 4. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони,
використання та відновлення водного фонду

Висновки

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Вода – один із найважливіших ресурсів нашої планети.
Чільне місце водних ресурсів обумовлено унікальними властивостями води
як складової природного середовища.

Розвиток водного господарства України потребує з огляду на високий
рівень економічного освоєння її території і зміни водно-економічних умов
науково обгрунтованого підходу до раціонального використання цього
важливого природного ресурсу. Україна недостатньо і нерівномірно
забезпечена водними ресурсами, і проблема водозабезпечення населення вже
у найближчій перспективі стоятиме дуже гостро.

Крім того, розвиток чорної та кольорової металургії, енергетики і
нафтової промисловості, хімізація сільського господарства, широке
застосування хімічних мийних засобів і препаратів призводять до
забруднення водних ресурсів. Невиконання планів будівництва очисних
споруд і водоохоронних об’єктів погіршує водно-екологічні умови.

Ці фактори стають постійними, а тому виникає нагальна потреба в
оптимізації використання та охорони водних ресурсів нашої держави, а
також удосконалення структури моніторингу екологічного стану водного
фонду України.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є проблемне розкриття
правового режиму використання і відновлення та захисту вод України. Для
досягнення поставленої у роботі мети необхідно вирішити наступні
завдання:

– реконструювати особливості законодавчого регулювання використання
водних ресурсів в Україні;

– оцінити роль і значення підземних та наземних вод у соціальному і
економічному розвитку України;

– обгрунтувати перспективи водозабору і раціонального використання
водних ресурсів;

– розробити механізм економічного стимулювання раціонального
водокористування.

Об’єктом дослідження є водні ресурси України та правовий режим
використання, відновлення та захисту вод.

Предметом дослідження виступають суспільні екологічні відносини, що
виникають у процесі використання та охорони вод України.

Практичне значення результатів роботи полягає в об’єктивному висвітленні
особливостей та проблем використання та правової охорони водних ресурсів
на території України та в наведенні шляхів підвищення ефективності
використання та охорони вод.

Розділ 1. Вода як об’єкт охорони, використання та відновлення

Великим і надзвичайно корисним природним ресурсом є вода. Саме їй
належить найважливіша роль у виникненні та існуванні життя на Землі.
Зникала вода, і життя припинялося на величезних просторах нашої планети.
Організм тварин і людей в основному складається з води. Так, кількість
води в організмі риб досягає 80 відсотків, земноводних — 60—65
відсотків. Тіло дорослої людини вміщує понад 65 відсотків води, у дітей
її ще більше. В рослинах міститься 40—98 відсотків води.

Добова потреба дорослої людини у воді складає 2,5-3 л. Ця потреба
задовольняється водою, що надходить з харчами і тією рідиною, яку людина
випиває. При великих фізичних навантаженнях і в спекотливу погоду
потреба у воді зростає.

Організм людини дуже чутливий до втрати вологи. Втрата 10 відсотків
вологи від маси тіла призводить до загрозливих змін в організмі людини,
а при втраті 15—25 відсотків може настати смерть.

Людина використовує воду для багатьох потреб: купання, прання білизни,
миття посуду, прибирання житла, поливу зелених насаджень тощо. Як
відомо, переважна більшість міст і сіл розташовані біля річок, озер,
інших водойм, які використовуються як водні шляхи, джерела енергії,
місця масового відпочинку людей.

Стрімко зростає споживання води для потреб промисловості і сільського
господарства. Підраховано, наприклад, що для виробництва однієї банки
овочевих консервів витрачається 40 л води, кілограма паперу — 100 л,
кілограма шерстяної тканини — 600 л, тонни сухого цементу — 4500 л,
тонни сталі — 20 000 л.

Багато води споживає сільське господарство. На вирощування одного
кілограма пшениці витрачається в середньому 750 кг води. Гектар,
зайнятий кукурудзою, витрачає 3200 т води, гектар капусти — 8000 т.

Запаси води на Землі величезні. Вона покриває близько 75 відсотків
земної поверхні. Проблема полягає в тому, що переважну більшість вод
складають солоні води Світового океану. Це 97,4 відсотка всіх запасів
води земної кулі. Лише 2,6 відсотка складають прісні води, з яких 1,6
відсотка заковані в льодовиках. Отже, в рідкому стані знаходиться всього
1 відсоток прісних вод.

Потенціал водних ресурсів України дуже обмежений. Загальні запаси її
водних ресурсів у середній за водністю рік становлять 94 млрд м3. Запаси
водних ресурсів на душу населення в такий же рік дорівнюють близько 1,7
тис. м3, у маловодний рік — 1 тис. м.3, у Донецькій, Луганській,
Харківській областях та в Криму — 0,24—0,50 тис. м3. У цілому в
республіці запаси води на душу населення в 15 разів менші, ніж у
Російській Федерації.

Гостру нестачу прісної води відчувають багато інших країн світу. Тому
забезпечення всіх потреб людини чистою прісною водою й охорона вод
висуваються в ряд найважливіших завдань сучасності.

Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд.
До нього належать:

а) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки);
штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти;

б) підземні води та джерела;

в) внутрішні морські води та територіальне море.

Усі водні об’єкти поділяються на об’єкти загальнодержавного і місцевого
значення.

До водних об’єктів загальнодержавного значення належать:

а) внутрішні морські води та територіальне море;

б) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

в) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і
використовуються на території більш як однієї області, а також усі їх
притоки;

г) водні об’єкти в межах територій природно-заповідного фонду
загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об’єктів місцевого значення належать:

а) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї
області і які не віднесені до водних об’єктів загальнодержавного
значення;

б) підземні води, які не можуть бути джерелом центрального постачання.

Води (водні об’єкти) є виключно власністю народу України і надаються
тільки в користування. Народ України здійснює право власності на води
(водні об’єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної
Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об’єктами) можуть
надаватися відповідним органом державної виконавчої влади. Використання
вод в Україні здійснюється з метою задоволення питних, побутових,
лікувальних, курортних, сільськогосподарських, транспортних та інших
державних і громадських потреб.

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи,
організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні
особи, особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних
об’єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними
об’єктами. У процесі водокористування всі повинні дотримуватися вимог
законодавства щодо збереження якості водних ресурсів, їх водності, а
також впроваджувати наукові та технічні заходи, що забезпечують
комплексне, раціональне використання вод та їх охорону.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні — це ті,
що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору
води. Вторинні водокористувачі не мають власних водозабірних споруд і
отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та
скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними,
та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному
водокористувачу.

Водне законодавство закріплює права та обов’язки водокористувачів. Вони
мають право:

— здійснювати загальне, спеціальне водокористування та користування
водами для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту;

— користуватися водними об’єктами місцевого значення на умовах оренди;

— користуватися поверхневими, підземними, внутрішніми морськими водами
і територіальним морем для задоволення питних, господарсько-побутових,
сільськогосподарських, промислових та інших потреб;

— вимагати від власника водного об’єкта або водопровідної системи
підтримання належної якості води за умовами водокористування;

— споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарськіоб’єкти,
здійснювати їх реконструкцію і ремонт;

— передавати у користування воду іншим споживачам за плату та на
визначених умовах;

— здійснювати інші функції щодо водокористування та користування
водними об’єктами в порядку, встановленому законодавством. Права
водокористувачів охороняються законом. У випадку їх порушення вони
підлягають поновленню.

Згідно з водним законодавством права водокористувачів можуть бути
обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони
здоров’я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність
надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.

Обмеження може настати в разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та
епізоотій, а також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи
призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо
запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод і
ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, або
тих, що користуються водними об’єктами, можуть бути обмежені органом,
який видав дозвіл на спеціальне водокористування або надав водний об’єкт
у користування.

Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними
водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на
спеціальне водокористування або надав водний об’єкт у користування.
Право загального водокористування може бути обмежене районною і міською
Радами народних депутатів.

Водокористувачі зобов’язані:

— економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і
поліпшення якості вод;

— користуватися водними об’єктами відповідно до цілей і умов їх
надання;

— дотримуватися встановлених нормативів граничнодопустимого скидання
забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, а також
санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

— здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об’єктів
стічними (дощовими, сніговими) водами;

— не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також
заподіяння шкоди господарським об’єктам та об’єктам навколишнього
природного середовища;

— утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного
та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги,
смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, та інші водогосподарські
споруди та технічні пристрої;

— здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за
якістю і кількістю скинутих у водні об’єкти зворотних і забруднюючих
речовин:

— здійснювати технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні,
гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання,
поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних
вод;

— здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу;

— своєчасно сплачувати за спеціальне водокористування та інші платежі
відповідно до законодавства;

— виконувати інші обов’язки щодо використовування і охорони вод і
відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

Водне законодавство передбачає такі види водокористування:

а) загальне;

б) спеціальне;

в) користування водами для потреб гідроенергетики, водного і повітряного
транспорту.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення своїх
потреб (купання, плавання на човнах, аматорське і спортивне рибальство,
водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або
технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних
об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони здоров’я громадян, навколишнього природного середовища
та з інших передбачених законодавством підстав районні та міські Ради
народних депутатів за поданням державних органів охорони навколишнього
природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду
встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір
води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних
підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на
водних об’єктах, розташованих на їх території.

Про введені обмеження місцеві Ради народних депутатів зобов’язані
повідомляти населення.

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об’єктів із
застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних
вод. Під такими спорудами розуміють греблі, насосні станції, пристані,
шлюзи тощо.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами
насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для
господарсько-побутових, лікувальних, сільськогосподарських, промислових,
транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і
громадських потреб.

Водні об’єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до
категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку із
зазначенням запасів вод та їх лікувальних властивостей, а також інших
сприятливих для лікування та профілактики умов, і затверджуються
Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства охорони здоров’я
України, Комітету України з питань геології та використання надр і
Державного комітету водного господарство України.

Водні об’єкти, віднесені у встановленому порядку до категорії
лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.

У водному законодавстві знайшли відображення особливості спеціального
водокористування та користування водними об’єктами для потреб галузей
економіки, зокрема: сільського і лісового господарства; промислових і
гідротехнічних потреб; водного транспорту; рибного і мисливського
господарства; протипожежних потреб.

Як відомо, використання вод увесь час зростає, дедалі більше забирається
води з річок, озер, ставків, інших поверхневих і підземних об’єктів. Це
призводить не тільки до зменшення водовмісту об’єктів, але й їх
кількості, тому що окремі з них зникають назавжди. Водопостачання
ускладнюється ще й тим, що водні об’єкти забруднюються стічними водами,
засмічуються відходами промисловості, отруюються хімікатами. У цих
умовах дуже важливо усунути такі негативні явища, забезпечити бережливе,
найбільш раціональне використовування водних ресурсів, посилити їх
охорону.

Увага до посилення охорони вод зростає також у зв’язку з їх шкідливими
діями. Такими діями є:

– наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та
населених пунктів; руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд;

– заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням
рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої подачі води під час зрошення,

– витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття
потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших
споруд;

– забруднення земель в районах видобування корисних копалин, а також
після закінчення експлуатації родовищ та їх консервації;

– ерозія грунтів, утворення ярів, зсувів і селей.

Існують різні засоби охорони вод: гідромеліоративні, лісомеліоративні,
агротехнічні, санітарні та ін. Серед них особливе місце належить
правовим засобам. Наше законодавство покликане активно сприяти як
раціональному, науково обгрунтованому використанню вод, так і їх
охороні.

Основним законодавчим актом, який регламентує порядок використання і
охорони вод, є Водний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України
6 червня 1995 р. Саме він визначає завдання водного законодавства. У ст.
2 Кодексу записано: «Завданням водного законодавства є регулювання
правових відносин з метою забезпечення збереження, науково
обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і
галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від
забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та
ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також
охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на
водокористування».

З прийняттям нового Водного кодексу підведені підсумки всього
попереднього розвитку водного законодавства. В Кодексі розвинуто й
доповнено ті положення законодавства, які виправдали себе на практиці та
зберігають значення для правового регулювання водних відносин у
майбутньому. Він заклав основи для вдосконалення правового регулювання
водних відносин як того вимагає життя.

Після прийняття Водного кодексу було розроблено й прийнято ряд інших
правових актів, спрямованих на забезпечення раціонального використання і
охорони вод. Зокрема, «Національна програма екологічного оздоровлення
басейну Дніпра та поліпшення якості води», яка була затверджена
постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р., «Концепція
охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і
Чорного морів», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10
липня 1998 р., та деякі інші правові акти.

Розділ 2. Правові форми охорони вод в Україні

Охороні підлягають усі води (водні об’єкти) на території України від
забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити
умови водопостачання, завдати шкоди здоров’ю людей, спричинити зменшення
рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, погіршити умови
існування диких тварин, знизити родючість земель та викликати інші
несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод,
зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і
гідрогеологічного режиму.

Під забрудненням розуміють насичування поверхневих і підземних вод
сторонніми домішками, що розчиняються, внаслідок чого вода стає
непридатною для використання за призначенням.

Під засміченням розуміють захаращення русел водойм предметами виробничих
та побутових відходів, які не розчиняються у воді.

Отже, поняття забруднення відноситься до якості води у водоймі, тоді як
засмічення характеризує якісний стан русел водойм.

Під вичерпанням вод розуміють зменшення кількості води у водоймі, що
відбувається під впливом діяльності людей і має сталий характер.

З метою забезпечення охорони вод використовуються різні правові форми,
основними з яких є:

1) законодавче закріплення компетенції органів державної влади і
управління в галузі регулювання водних відносин;

2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних
ресурсів;

3)  державний облік вод;

4) економіко-правове регулювання раціонального використання і охорони
вод;

5) стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод;

6) заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, що
впливають на стан вод.

Компетенція органів державної влади і управління в галузі регулювання
водних відносин законодавчо закріплена у Водному кодексі України.

До відання Верховної Ради України у згаданій галузі належить:

а) законодавче регулювання водних відносин та визначення основних
напрямів державної політики в галузі раціонального використання та
охорони водних ресурсів;

б) розпорядження водним фондом України;

в) затвердження державних, міждержавних програм використання і охорони
вод та відтворення водних ресурсів;

г) встановлення правового режиму використання і охорони вод та
відтворення водних ресурсів у зонах надзвичайних екологічних ситуацій;

д) регулювання розподілу платежів за спеціальне водокористування;

є) визначення повноважень місцевих Рад народних депутатів і органів
державної виконавчої влади щодо використання і охорони вод та
відтворення водних ресурсів;

є) вирішення інших питань у галузі законодавчого регулювання водних
відносин.

У водному законодавстві визначено також право в галузі регулювання
водних відносин Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних,
районних, сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Належна
реалізація цього права є гарантією раціонального використання вод, їх
охорони та відтворення водних ресурсів.

До відання Кабінету Міністрів України в зазначеній галузі належить:

а) реалізація державної політики з питань використання і охорони вод;

б) здійснення державного контролю за використанням і охороною вод;

в) визначення пріоритетів водокористування;

г) забезпечення розробки державних, міждержавних та регіональних програм
використання і охорони вод, затвердження регіональних програм;

д) визначення порядку діяльності органів державної виконавчої влади в
галузі використання і охорони вод, координація їх діяльності;

є) прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи
припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у
разі порушення ними вимог державного законодавства;

є) вирішення інших питань у галузі використання і охорони вод та
відтворення водних ресурсів.

Спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади в галузі
використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є Міністерство
екології та природних ресурсів України, Державний комітет водного
господарства України, Комітет України з питань геології та використання
надр, їхні органи на місцях та інші державні органи. Зокрема, до
компетенції Державного комітету водного господарства віднесено розробку
та участь у реалізації державних, міждержавних і регіональних програм
використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; забезпечення
потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах та здійснення їх
між-басейного перерозподілу; здійснення заходів щодо екологічного
оздоровлення поверхневих вод та нагляду за ними; здійснення контролю за
дотриманням режимів роботи водосховищ та водогосподарських систем тощо.

До відання Комітету України з питань геології та використання надр
належить: ведення державного обліку підземних вод та водного кадастру;
ведення державного моніторингу підземних вод; погодження дозволів на
право виконання проектних та будівельних робіт, пов’язаних з
видобуванням підземних вод та ін.

Важливою правовою формою охорони вод є контроль за їх використанням і
охороною та відтворенням водних ресурсів. Контроль полягає в
забезпеченні додержання всіма юридичними та фізичними особами вимог
водного законодавства.

Є два види контролю: державний і громадський.

Державний контроль за використанням і охороною вод здійснюється
Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього
природного середовища, іншими спеціальними вповноваженими державними
органами.

Громадський контроль за використанням і охороною вод здійснюється
громадськими інспекторами, повноваження яких визначається положенням, що
затверджується Міністерством екології та природних ресурсів України.

З метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу,
інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково
обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі
використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється
їх державний моніторинг, який є складовою частиною державної системи
моніторингу навколишнього природного середовища України.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 20 липня 1996 р.
затвердив «Порядок здійснення державного моніторингу вод», який
встановлює основні вимоги до організації державного моніторингу вод,
взаємодії міністерств і відомств під час його проведення, до
забезпечення органів державної виконавчої влади інформацією для
прийняття рішень, пов’язаних із станом водного фонду України.

Суб’єкти державного моніторингу вод постійно удосконалюють його
здійснення з метою забезпечення повноти, вірогідності та своєчасності
офіційної інформації про стан вод, антропогенної дії на них, а також про
вплив цього стану на екосистеми і здоров’я населення.

Для забезпечення екологічної безпеки під час розміщення, проектування
нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів,
пов’язаних з використанням вод, проводиться їх екологічна експертиза,
яка сприяє раціональному використанню і охороні вод.

Однією з правових форм охорони поверхневих та підземних вод є їх
державний облік, який здійснюється шляхом проведення постійних
гідрометричних, гідрохімічних спостережень за кількісними і якісними
їхніми характеристиками згідно з програмою, що затверджується цим
Комітетом за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів
України і Державним комітетом водного господарства України.

Завданням державного обліку вод є встановлення відомостей про їх
кількість і якість, а також даних про водокористування, на основі яких
здійснюється розподіл води між водокористувачами та розроблюються заходи
щодо її раціонального використання, охорони відтворення водних ресурсів.

Складовою частиною обліку вод є державний облік водокористування, що
здійснюється з метою систематизації даних про забір, використання та
скидання зворотних вод і забруднюючих речовин, наявність систем
оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем
очищення вод та їх ефективність тощо. Облік та аналіз стану
водокористування проводиться шляхом подання водокористувачами
відповідних звітів до державних органів водного господарства за
встановленою формою.

З метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних
для використання водних ресурсів складається Державний водний кадастр.
Він ведеться Державним комітетом водного господарства України, Комітетом
України з питань геології та використання надр та Комітетом України з
питань гідрометеорології в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів
України.

Охорону вод забезпечує також економно-правове регулювання раціонального
їх використання, до якого слід віднести:

а) встановлення нормативів плати і розмірів платежів за забір води та
скид забруднюючих речовин;

б) встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користування
водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту;

в) надання водокористувачам податкових кредитних та інших пільг у разі
впровадження ними маловідходних, безвідходних, енерго- і
ресурсозберігаючих технологій, вжиття відповідно до законодавства інших
заходів, що зменшують негативний вплив на води;

г) відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним
об’єктам у разі порушення вимог законодавства.

Плата за спеціальне водокористування здійснюється з метою забезпечення
раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів
і включає плату за забір води з водних об’єктів та скидання в них
забруднюючих речовин.

Нормативи плати за спеціальне водокористування і порядок стягнення таких
платежів установлює Кабінет Міністрів України. Підприємства, установи і
організації гідроенергетики та водного транспорту здійснюють плату за
діяльність, пов’язану з необхідністю басейнового регулювання водних
ресурсів та проведенням заходів щодо попередження і ліквідації наслідків
шкідливої дії вод (берегоукріплення, захист від підтоплення територій).

Платежі не звільняють підприємства, установи і організації від плати за
спеціальне водокористування.

Усі зазначені платежі спрямовуються на здійснення заходів щодо охорони
вод, відтворення водних ресурсів і підтримання водних об’єктів у
належному стані, а також на виконання робіт, пов’язаних з попередженням
шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків.

У системі правових заходів використання і охорони вод чільне місце
посідає їх стандартизація і нормування. Ці заходи здійснюються з метою
забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки вод шляхом
установлення комплексу взаємопов’язаних нормативних документів, які
визначають взаємопогоджені вимоги до об’єктів, що підлягають
стандартизації і нормуванню.

У галузі використання і охорони вод установлюються:

а) нормативи екологічної безпеки водокористування;

б) екологічний норматив якості води водних об’єктів;

в) нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

г) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у
водні об’єкти;

д) технологічні нормативи використання води.

Дієвою формою охорони вод є заборона введення в дію підприємств, споруд
та інших об’єктів, що впливають на їх стан. Згідно з чинним водним
законодавством забороняється введення в дію:

— нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та
інших об’єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами
необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або
їх шкідливій дії, та за відсутності необхідної вимірювальної апаратури,
що здійснює облік забору і скидання води;

— зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів – до
вжиття передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню,
підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії грунтів, забрудненню
поверхневих та підземних вод скиданням із зрошувальних систем;

— осушувальних систем – до повної готовності водоприймачів та інших
споруд відповідно до затверджених проектів;

— водозабірних споруд без рибозахисних пристроїв та облаштованих
відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів;

— гідротехнічних споруд – до повної готовності пристроїв для пускання
паводкових вод і риби відповідно до затверджених проектів;

— експлуатаційних свердловин на воду без оснащення їх водорегулюючими та
контрольно-вимірювальними пристроями.

Водне законодавство передбачає ряд інших заходів, спрямованих на охорону
вод, зокрема, забороняється:

а) скидання у водні об’єкти виробничих, побутових, радіо активних та
інших видів відходів і сміття;

б) забруднення, засмічення поверхневих водозборів, льодового покриву
водойм, водотоків, а також морів, їх заток та лиманів виробничими,
побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими
забруднюючими речовинами;

в) скидання з суден і плавучих засобів, платформ та ін ших морських
споруд і повітряних суден хімічних, радіоактивних та інших шкідливих
речовин, а також радіоактивних або інших відходів, матеріалів, предметів
та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

Важливим є питання про правове регулювання скидання зворотних вод у
водні об’єкти та умови його визначення водним законодавством, яке
регламентує скидання стічних, шахтних, кар’єрних, рудникових, дренажних
вод у водні об’єкти.

Водокористувачі зобов’язані вживати заходи щодо запобігання скиданню
стічних вод чи його припиненню, якщо вони:

а) можуть бути використані у системах оборотного, повторного і
послідовного водопостачання;

б) містять речовини, щодо яких не встановлено граничнодопустимих
концентрацій;

в) містять токсичні речовини та збудників інфекційних захворювань;

г) призводять до підвищення температури води водного об’єкта більш ніж
на три градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в
літній період.

Водним законодавством передбачені й інші випадки запобігання скидання
стічних вод.

У разі перевищення встановлених нормативів граничнодопустимих
концентрацій забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі
водні об’єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи
припинено.

Охороні поверхневих вод від забруднення сприяють «Правила охорони
поверхневих вод від забруднення зворотними водами”, що затверджені
постановою Кабінету Міністрів України 25 березня 1999 р. Правила
спрямовані на попередження та усунення забруднення поверхневих водних
об’єктів, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов
водокористування. Вони обов’язкові для виконання всіма підприємствами,
установами, організаціями та громадянами, діяльність яких щодо скидання
зворотних вод у водні об’єкти впливає або може вплинути на стан
поверхневих вод.

Важлива роль у забезпеченні охорони вод відведена водоохоронним зонам та
зонам санітарної охорони.

Водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму
водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання.
На території водоохоронних зон забороняється: використання стійких та
сильнодіючих пестицидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ,
полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод (в балки, пониззя,
кар’єри тощо).

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим введення
господарської діяльності в них установлює Кабінет Міністрів України.

У межах водоохоронних зон уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ
та інших водойм виділяються земельні ділянки під прибережні захисні
смуги з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і
засмічення та збереження їх водності.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та
навколо водойм уздовж урізу води шириною:

— для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3
га – 25 м;

— для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею
понад З га — 50 м;.

— для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м.

До великих належать річки, що розташовані у кількох географічних зонах
і мають площу водозабору понад 50 тис. км2. До середніх належать річки,
що мають площу водозабору від 2 до 50 тис. км2. До малих належать річки
з площею водозабору до 2 тис. км2.

Якщо крутизна схилів становить понад три градуси, мінімальна ширина
прибережної захисної смуги подвоюється. З метою оцінки екологічного
стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання
і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у
порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. «Порядок складання
паспортів річок», що діє в даний час, затверджений постановою Кабінету
Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Уздовж морів та навколо морських
заток і лиманів прибережна захисна смуга виділяється не менше 2 км від
урізу води.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на
островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і
залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та
лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок
автомобілів;

д) миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;

є) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих
відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників тощо.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських, заток і лиманів входить
у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для
будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з
обов’язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а
також за додержанням режиму використання їх територій здійснюють
виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів і державні органи
охорони навколишнього природного середовища.

Зони санітарної охорони встановлюються з метою охорони водних об’єктів у
районах забору води для централізованого водопостачання населення.

Межі зон санітарної охорони водних об’єктів установлюють місцеві Ради
народних депутатів на їх території за погодженням з державними органами
санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища,
водного господарства та геології.

Режим зони санітарної охорони водних об’єктів установлює Кабінет
Міністрів України. Правовий режим зон санітарної охорони водних
ресурсів, що діє тепер, затверджений постановою Кабінету Міністрів від
18 грудня 1998 р. «Про правовий режим зон санітарної охорони водних
ресурсів».

Водне законодавство приділяє особливу увагу охороні підземних вод.
Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно
вплинути на стан підземних вод, повинні здійснювати заходи щодо
попередження їх забруднення, а також обладнувати локальні мережі
спостережних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

У разі розкриття водоносних горизонтів з підземною водою питної якості
особи, що проводять бурові, гірничі та інші роботи, повинні повідомляти
відповідні державні органи для вжиття заходів щодо охорони цих вод від
вичерпання і забруднення.

На випадок вичерпання запасів підземних вод, визначених Державною
комісією України по запасах корисних копалин, а також у разі забруднення
підземних вод встановлюються причини, з яких це сталося, і за
пропозиціями державних органів геології та охорони навколишнього
природного середовища за рахунок винних осіб вживаються заходи щодо їх
відновлення.

Система водоохоронних заходів передбачає також заходи щодо запобігання
шкідливих дій вод:

– залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах,
схилах, балках та ярах;

– будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів,
водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

– спорудження дренажу;

– закріплення берегів тощо.

У разі загрози стихійного лиха, пов’язаного зі шкідливою дією вод,
місцеві Ради народних депутатів із залученням підприємств, установ,
організацій зобов’язані вжити невідкладних заходів аби запобігти можливу
стихію, а в разі її настання — вжити заходів щодо ліквідації її
наслідків.

Важливу роль у вирішенні проблеми охорони вод покликана відіграти
«Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та
поліпшення якості питної води», яка була затверджена постановою
Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. Програма спрямована на
реалізацію державної політики України у галузі охорони навколишнього
природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки у басейні Дніпра. Основною метою Програми є
відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Дніпра,
якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності
населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від
забруднення та виснаження.

Дніпро — головна водна артерія України, значення якої у становленні та
розвитку суспільного виробництва, забезпеченні потреб населення і для
природного середовища країни важко переоцінити.

Дніпро є третьою на Європейському континенті річкою після Дунаю та Волги
за площею басейну (509 тис. км2) та четвертою за довжиною (2200 км).
Водні ресурси басейну Дніпра становлять близько 80 відсотків водних
ресурсів України.

Дніпро забезпечує не тільки водоспоживачів у межах свого басейну. Він є
головним, а подекуди і єдиним джерелом водопостачання великих
промислових центрів півдня і південного сходу України. Каналами
Дніпро—Донбас, Північно-Кримським та Каховським щорічно перекидається
5—6 км3 стоку за межі басейну. В цілому Дніпро забезпечує водою 2/3
території України, у тому числі близько 30 млн осіб, 50 великих міст і
промислових центрів, близько 10 тис. підприємств, 2,2 тис. сільських і
понад 1 тис. комунальних господарств, 50 великих зрошувальних систем і 4
атомні електростанції.

Господарський комплекс у басейні Дніпра протягом десятиліть розвивався
без урахування економічних та екологічних наслідків для України.
Надмірне антропогенне (обумовлене діяльністю людини) навантаження,
посилене наслідками Чорнобильської катастрофи, порушило природну
рівновагу, різко знизило якість водноресурсного потенціалу та спричинило
кризовий екологічний стан багатьох територій у басейні Дніпра.

У більшості економічних районів у межах басейну Дніпра склалася
передкризова та кризова водогосподарська та гідро-екологічна ситуація,
коли самовідновлювальна здатність Дніпра та багатьох річок басейну вже
не забезпечує відновлення порушеної екологічної рівноваги.

Це змусило приступити до розробки і прийняття «Національної програми
екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної
води». Виконання завдань Програми має бути важливою складовою формування
та реалізації екологічної політики України на її шляху до сталого
розвитку.

Складність структури Програми, масштаби завдань, що мають вирішуватися,
довгостроковий характер передбачуваних інвестиційних циклів зумовлюють
тривалий період її реалізації (орієнтовно до 2010 р.).

Дійові водоохоронні заходи передбачає «Концепція охорони та відтворення
навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів». Стан
Азовського і Чорного морів вкрай незадовільний. Обсяги скидання
забруднюючих речовин тільки з території України щорічно досягають 340 —
390 тис. т. Рівень забруднення морської води в окремих акваторіях
прибережної смуги перевищує гранично допустимі концентрації
нафтопродуктів у два-сім разів, фосфору — у десять разів, а також інших
речовин.

За останні десять років внаслідок забруднення морів та привнесення нових
видів рослин і тварин, небезпечних для місцевої флори то фауни, обсяги
вилову риби в Азовському та Чорному морях зменшилися у п’ять разів.

Метою Концепції є охорона та відтворення навколишнього природного
середовища Азовського і Чорного морів, що забезпечуються правовими,
фінансовими, організаційними, науково-методичними,
інформаційно-освітніми засобами.

Реалізація Концепції дасть змогу:

а) значно зменшити антропогенний вплив на морські екосистеми, насамперед
на прибережні води;

б) досягти допустимого рівня мікробіологічного забруднення прибережних
вод морів та забезпечити санітарно-гігієнічні умови, безпечні для життя
і здоров’я населення;

в) припинити деградацію морських екосистем, створити умови для
відновлення їх самовідтворювальної здатності та зростання ресурсного
потенціалу;

г) забезпечити збалансованість процесів використання і відтворення
морських природних ресурсів;

д) створити умови для збереження рідких та тих, що перебувають під
загрозою знищення, видів рослин і тварин.

Удосконалення діючих і запровадження нових організаційно-правових форм
охорони вод посилює їх охорону, але не вирішує проблеми повністю.
Порушення норм водного законодавства ще мають місце. Боротьба з таким
злом має здійснюватися за допомогою заходів юридичної відповідальності.

Розділ 3. Відповідальність за порушення водного законодавства

Відповідальність передбачається за такі порушення водного законодавства:

1) самовільне захоплення водних об’єктів;

2) забруднення та засмічення водних об’єктів;

3) порушення режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на
землях водного фонду;

4) руйнування русел річок, струмків та водотоків або порушення природних
умов поверхневого стоку при будівництві і експлуатації автошляхів,
залізниць та інших інженерних комунікацій;

5) введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об’єктів
без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

6) недотримання умов дозволу або порушення правил спеціального
водокористування;

7) самовільне проведення гідротехнічних робіт (будівництво ставків,
дамб, каналів, свердловин);

8) порушення правил ведення державного обліку вод або перекручення чи
внесення недостовірних відомостей в документи державної статистичної
звітності;

9) пошкодження водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв,
порушення правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

10) незаконне створення систем скидання зворотних вод у водні об’єкти,
міську каналізаційну мережу або злива в каналізацію та несанкціоноване
скидання зворотних вод;

11) використання земель водного фонду не за призначенням;

12) неповідомлення (приховування) відомостей про аварійні ситуації на
водних об’єктах;

13) відмова від надання (приховування) проектної документації та
висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об’єктів, що
можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які
приймали об’єкт в експлуатацію;

14) порушення правил охорони внутрішніх морських вод та територіального
моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може встановлюватися відповідальність й за інші
правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних
ресурсів.

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну,
адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на правопорушника
дисциплінарних стягнень за незначні порушення водного законодавства
адміністрацією за місцем роботи або вищестоящим органом. Види
дисциплінарних стягнень передбачені правилами внутрішнього трудового
розпорядку підприємства, організації та установи.

Адміністративна відповідальність у вигляді штрафів може наставати за:

а) порушення правил охорони водних ресурсів — забруднення і засмічення
вод, порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх
забруднення, водну ерозію грунтів та інші шкідливі явища; введення в
експлуатацію підприємств, комунальних та інших об’єктів без споруд і
пристроїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому
діянню (ст. 59 Кодексу України про адміністративні правопорушення);

б) порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод
від забруднення і засмічення: забруднення і засмічення територіальних і
внутрішніх морських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без
дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з
порушенням встановлених правил; проведення навантажувальних та
розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення
територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного
контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо
одержання такого дозволу передбачено законодавством України;
неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене
внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у
море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного
судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у
випадках скидання з метою поховання — і органу, який видає дозволи на
таке скидання, одразу після здійснення або в ході здійснення такого
скидання (ст. 59 КпАП);

в) порушення правил водокористування — забір води з порушенням планів
водокористування, самовільне проведення гідротехнічних робіт,
безгосподарне використання води (добутої або підведеної з водних
об’єктів), порушення правил ведення первинного обігу кількості вод, що
забираються з водних об’єктів і скидаються до них, та визначення якості
вод, що скидаються (ст. 60 КпАП);

г) пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх
експлуатації (ст. 61 КпАП);

д) невиконання обов’язків по реєстрації в суднових документах операцій
зі шкідливими речовинами і сумішами — невиконання капітаном або іншими
особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених
чинним законодавством обов’язків по реєстрації в суднових документах
операцій з речовинами, шкідливими для здоров’я людей або для живих
ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речовини понад установлені
норми, внесення зазначеними особами до суднових документів неправильних
записів про ці операції або незаконне відмовлення пред’явити такі
документи відповідним службовим особам (ст. 62 КпАП).

Адміністративні штрафи за зазначені правопорушення накладаються згідно
зі ст. 239 КпАП органами по регулюванню використання і охорони вод
системи Державного комітету водного господарства України, органами
системи Комітету України з питань геології та використання надр.

Громадяни і службові особи, винні в порушеннях водного законодавства,
несуть адміністративну відповідальність, якщо ці порушення не тягнуть за
собою кримінальної відповідальності за чинним законодавством.

Цивільно-правова відповідальність полягає у відшкодуванні збитків,
заподіяних порушенням водного законодавства. Цей вид відповідальності
настає на підставі норм цивільного права, зокрема статей 203, 440, 441 і
453 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу збитки водокористувачів складають
їх витрати на відновлення попереднього стану водного об’єкта, вартості
знищеного або пошкодженого майна, не одержаних доходів, які вони могли
одержати, якби не було порушень водного законодавства.

Відшкодування збитків передбачає і водне законодавство. У ст. 111
Водного кодексу України записано: ” Підприємства, установи, організації
і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи
без громадянства зобов’язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок
порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених
законодавством України».

Відшкодування збитків регулюється також постановою Кабінету Міністрів
України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування
збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших
плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України» від 3
липня 1995 р.

Розмір відшкодування збитків обчислюється посадовими особами
Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної
безпеки.

У разі відмови від добровільного відшкодування збитків стягнення їх сум
проводиться у судовому порядку за позовами органів згаданого
міністерства.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення водного
законодавства, не звільняє винних від плати за спеціальне
водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо
ліквідації заподіяних шкідливих наслідків. Притягнення винних у
порушенні водного законодавства до інших видів юридичної
відповідальності не звільняє їх від обов’язку відшкодування збитків,
завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Посадові особи та інші працівники, з вини яких підприємства, організації
і установи зробили витрати, пов’язані з відшкодуванням збитків, несуть
матеріальну відповідальність у встановленому порядку. Тобто вступає в
дію право зворотної вимоги, право регресу до винної особи.

Обов’язок відшкодувати збитки, завдані у зв’язку з порушенням водного
законодавства, може серйозно вплинути на підприємства, установи,
організації та громадян, щодо упорядкування їхньої діяльності з метою
забезпечення раціонального використання і охорони вод.

У випадку самовільного захоплення водних об’єктів останні повертаються
за їх належністю без відшкодування витрат, зроблених за час незаконного
користування.

Небажані майнові наслідки для правопорушників має недійсність угоди щодо
водних об’єктів. Недійсною визнається угода, яка не відповідає вимогам
закону.

За умови недійсної угоди кожна зі сторін зобов’язана повернути іншій
стороні все одержане за угодою в натурі, а за неможливості це зробити —
відшкодувати його вартість, якщо інші наслідки недійсності угоди не
передбачені законом.

Якщо угода складена з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і
суспільства, то за наявності умислу в обох сторін — у разі виконання
угоди обома сторонами — у доход держави стягується все одержане ними за
угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з іншої сторони
стягується в доход держави усе одержане нею і все належне з неї першій
стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише в однієї
зі сторін усе одержане нею за угодою повинно бути повернуто іншій
стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного
стягується в доход держави.

Заслуговує на увагу цивільно-правова відповідальність за шкоду,
заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, яка передбачена ст. 450
Цивільного кодексу України. В сучасних умовах використання водних
ресурсів відбувається здебільшого за допомогою гідротехнічних споруд і
механізмів, які належить віднести до джерел підвищеної небезпеки. А тому
дії ст. 450 Цивільного кодексу доцільно поширити на водні ресурси. Це
значно посилить їх охорону, тому що завдані збитки будуть
відшкодовуватися незалежно від наявності вини конкретних суб’єктів.

Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства настає
на підставі статей 242 і 243 Кримінального кодексу України.

Стаття 242 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за
забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел
питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або
виснаження водних джерел, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я
людей чи для довкілля, — карається штрафом від ста до двохсот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти
років, або обмеженням волі на той самий строк.

Якщо ті самі діяння спричинили загибель або захворювання людей, масову
загибель об’єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки,
— караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням
волі на той самий строк.

Стаття 243 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за такі
злочини:

1. Забруднення моря в межах внутрішніх морських чи територіальних вод
України або в межах вод виключної (морської) економічної зони України
матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров’я людей, або
відходами внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило
небезпеку для життя чи здоров’я людей або живих ресурсів моря чи могло
перешкодити законним видам використання моря, а також незаконне скидання
чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України
або у відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів —
караються штрафом від трьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або
позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або
без такого.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей,
масову загибель об’єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі
наслідки, — караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років
з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3. Неповідомлення спеціально відповідальними за те особами морських та
повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться у морі,
адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу
або особі, а у разі скидання з метою поховання — і організації, яка
видає дозволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене
внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах
внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі
шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені
норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я
людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і
відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря, —
карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до п’яти років або обмеженням волі на строк
до трьох років.

Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства може
наставати і на підставі статей Кримінального кодексу України, які
передбачають відповідальність за службові злочини, зокрема: ст. 364 —
зловживання владою або службовим становищем; ст. 365 — перевищення влади
або службових повноважень; ст. 367 — службова недбалість.

Розділ 4. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони,
використання та відновлення водного фонду

Органи внутрішніх справ зобов’язані охороняти води від забруднення,
засмічення, інших згубних впливів на стан вод. У цій роботі беруть
участь територіальні органи внутрішніх справ та інші підрозділи.
Поширеною формою охорони вод працівниками органів внутрішніх справ є
надання всебічної допомоги водогосподарським органам, що регулюють
використання і охорону вод.

Представники цих двох органів проводять спільні рейди і перевірки з
метою забезпечення виконання підприємствами, організаціями, установами і
громадянами вимог законодавства щодо охорони вод. Ці водоохоронні заходи
мають здебільшого профілактичну спрямованість, мета яких не допустити
забруднення і засмічення вод, або завчасно виявити такі правопорушення
для вжиття відповідних заходів.

Водоохоронні дії органів внутрішніх справ нерідко пов’язані з
додержанням водокористувачами і всіма громадянами водоохоронних норм,
перш за все заборонного характеру. До таких слід віднести, наприклад,
правові норми, які забороняють: в’їзд і стоянку автомобілів, мотоциклів,
моторолерів, їх миття і ремонт безпосередньо біля води; засмічення
берегів і поверхні вод тощо. Працівники органів внутрішніх справ
покликані забезпечити додержання зазначених правил.

Вагомим внеском органів внутрішніх справ в охорону вод є забезпечення
дотримання встановлених законодавством заборон щодо водних об’єктів.
Існуючі правові норми забороняють руйнування русел річок, струмків та
водотоків, знешкодження зелених насаджень і трав’яного покриву на
берегах водних об’єктів, самовільне проведення гідротехнічних робіт
(будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин) тощо. Дотримання цих
заборон на практиці контролюється і забезпечується співробітниками
різних природоохоронних і правоохоронних органів, у тому числі органів
внутрішніх справ.

Важливі функції щодо охорони вод покладені на працівників автомобільних
інспекцій, які покликані забезпечувати охорону річок та інших водойм від
забруднення мастилами, бензином, нафтою та іншими речовинами, що
скидаються автобазами і підприємствами по ремонту автомобілів.

Водоохоронні дії органів внутрішніх справ є складовою частиною їх
діяльності щодо охорони, і зміцнення громадського порядку в місцях
відпочинку і водного туризму громадян. Це підвищує увагу до
водоохоронних заходів з боку їх працівників. Вимогливість до
водоохоронних дій органів внутрішніх справ підвищує і те, що від них
значною мірою залежить санітарно-епідемічне благополуччя населення, бо
забруднення вод нерідко стає причиною епідемій.

Об’єктом контролю з боку працівників органів внутрішніх справ є правила
користування індивідуальними плавучими моторними засобами. За його
здійснення значна увага приділяється питанням охорони вод від
забруднення і засмічення.

Водні об’єкти, що мають особливе значення, охороняються міліцією
охорони. До таких об’єктів відносяться водосховища, що використовуються
для забезпечення населення питною водою. Підрозділам міліції охорони під
безпосередню охорону передаються як самі водосховища, так і
гідротехнічні споруди, що їх обслуговують. Охорона цих об’єктів
здійснюється на підставі договорів, що складаються з відповідними
організаціями.

Відомо, що для забезпечення необхідного санітарного режиму водосховищ
створюються спеціальні зони їх санітарної охорони. У цих зонах
працівники міліції охорони контролюють виконання встановлених обмежень.
За виявлення порушень санітарного режиму складаються протоколи, які
подаються до відповідних басейнових інспекцій для притягнення до
адміністративної відповідальності винних осіб.

У разі необхідності працівники міліції охорони порушують кримінальні
справи на підставі ст. 242 Кримінального кодексу України, і проводять
невідкладні слідчі дії з наступною передачею таких справ за
підслідністю.

Водне законодавство окремо наголошує на необхідності охорони вод,
призначених для протипожежних потреб. Згідно зі ст. 69 Водного кодексу
України використовувати воду з водних об’єктів спеціально призначених
для протипожежних потреб у будь-яких інших цілях забороняється. Нагляд
за дотриманням порядку користування водними об’єктами для протипожежних
потреб здійснюють місцеві Ради народних депутатів та органи
протипожежної безпеки. Органи внутрішніх справ забезпечують правовий
захист честі, гідності, здоров’я та життя осіб, які здійснюють охорону
вод.

Працівники органів внутрішніх справ допомагають місцевим органам
державної влади і управлінням виконувати обов’язки, передбачені для них
водним законодавством у галузі використання і охорони вод.

До відання обласних, районних, міських, сільських і селищних Рад
народних депутатів та їх виконавчих органів віднесено широке коло
питань, що тісно пов’язані з охороною вод:

а) розробка, затвердження та реалізація місцевих програм використання і
охорони вод та відтворення водних ресурсів;

б) встановлення правил користування маломірними судами на водних
об’єктах;

в) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварій та
стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією;

г) організація інформування населення щодо стану водних об’єктів, його
змін та проведення водоохоронних заходів;

д) здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням
водних ресурсів.

Ефективна і постійна допомога органам державної влади і управління в їх
діяльності щодо охорони вод — суттєвий вклад органів внутрішніх справ у
вирішення цієї важливої проблеми.

Про участь органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони вод свідчать
також покладені на них обов’язки захисту прав громадян, підприємств,
установ і організацій. Таким чином, вони захищають їх права як
водокористувачів. Виконуючи цей обов’язок, органи внутрішніх справ мають
можливість істотно вплинути на стан використання і охорони вод.

Крім того, громадяни та їх об’єднання згідно з водним законодавством
залучаються до здійснення заходів щодо використання і охорони вод. Вони,
наприклад, беруть участь у розгляді місцевими Радами народних депутатів
та іншими державними органами питань, пов’язаних з використанням і
охороною вод, та відтворенням водних ресурсів; за погодженням з
місцевими Радами народних депутатів та іншими державними органами за
власні кошти виконують роботи з використання і охорони вод; беруть
участь у проведенні перевірок виконання водокористувачами водоохоронних
правил і заходів та вносять пропозиції з цих питань; проводять
громадську екологічну експертизу і обнародують її результати; подають до
суду позови щодо відшкодування збитків, заподіяних державі та громадянам
внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод.

Вклад органів внутрішніх справ в охорону вод полягає в тому, що їх
працівники надають громадянам та їх об’єднанням всебічну правову
допомогу за умови вживання зазначених заходів.

Охорона вод досягається шляхом контролю, який здійснюють органи
внутрішніх справ за додержанням обмежень прав водокористувачів. Водне
законодавство, надаючи водокористувачам широкі права, передбачає в ряді
випадків і їх обмеження. Зокрема, права водокористувачів можуть бути
обмежені у разі загрози виникнення епідемій та епізоотій, під час аварій
та за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод.
Звичайно, працівники органів внутрішніх справ не можуть бути байдужими
щодо додержання водокористувачами передбачених законодавством обмежень.

Органи внутрішніх справ та їх працівники здійснюють охорону вод не
тільки в зв’язку з виконанням службових обов’язків, але й як
водокористувачі. Вони використовують воду для різних потреб:
промислових, сільськогосподарських, побутових, культурно-оздоровчих
тощо. Від того, як вони здійснюють права та обов’язки водокористувачів,
чимало залежить загальний стан охорони вод в Україні. По-перше, органи
внутрішніх справ, їх підприємства і господарські організації, всі
працівники системи Міністерства внутрішніх справ займають вагоме місце
серед водокористувачів. По-друге, вони подають приклад дбайливого
використання і охорони вод іншим водокористувачам, тому що є однією із
впливових структур в системі державних органів. А прикладу належить
важлива роль в досягненні поставленої мети. Це ніколи не треба забувати
працівникам органів внутрішніх справ, особливо якщо йдеться щодо охорони
вод — одного з найважливіших об’єктів природи.

Висновки

Життя вимагає постійного розвитку і удосконалення екологічних суспільних
відносин. Адже їхній стан впливає на ефективність використання природних
ресурсів і стан охорони навколишнього природного середовища. Від того,
якими є і будуть екологічні відносини залежить рівень розвитку всіх
галузей народного господарства, оскільки з ними пов’язане господарське
використання земель, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, інших
природних багатств. Надзвичайно важливе місце в системі екологічних
відносин посідає використання, охорона та відновлення водних багатств
України. Загальновідомим є той факт, що вода є найважливішим мінералом
на Землі, який неможливо нічим повноцінно замінити.

Не варто вдаватися до ілюзій, що природні ресурси, зокрема й вода
невичерпні. Настав час переконати суспільство в тому, що в сучасних
умовах першочерговим завданням у використанні усіх видів водних ресурсів
є їх відновлення і раціональне користування ними.

Україна, незважаючи на поточні проблеми політичного і економічного
характеру, повинна сформулювати соціальну політику, спрямовану на
збереження і відродження довкілля, захист екологічних прав громадян,
забезпечення екологічної безпеки країни і активно впроваджувати її в
життя за допомогою норм екологічного права. Закони та інші правові акти
надають обов’язкової юридичної сили екологічним вимогам. Під впливом
норм екологічного права екологічні відносини стають виваженішими та
більш гармонійними.

Вирішення назрілих екологічних проблем водокористування стане важливим
кроком уперед на шляху досягнення екологічного оздоровлення України,
допоможе подолати напругу в багатьох містах і регіонах країни,
нормалізувати в них стан навколишнього природного середовища.

Список використаних джерел та літератури.

Нормативно-правові акти

1. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” №
1264-ХІІ від 25 червня 1991 року з наступними змінами і доповненнями.

2. Водний кодекс України. — Офіц. вид., Текст із змінами та доп. станом
на 20 квітня 2004 р. — К., 2004. — 136с.

3. Конституція України. – Офіц. вид. – К., 200ч. — 111с.

4. Кримінальний кодекс України. — Офіц. вид. — К., 2001. — 144с.

Підручники та моногафії

1. Актуальні проблеми водного господарства: Зб. наук. ст. / Є.М. Бабич
(ред.) — Т.1. – Рівне, 1997. – 180 с.

2. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій в схемах (Загальна
частина). – К., 1996. – 208 с.

3. Андрейцев В.І., Балюк Г.І., Бобкова А.Г., Ковальчук Т.Г., Краснова
М.В. Екологічне право. Особлива частина. — К., 2001. — 544с.

4. Баб’як О.С., Біленчук П.Д. Екологічне право України. – К., 2001. –
216 с.

5. Барбашова Н.В.. Екологічне право України. — Донецьк, 2003. — 392с.

6. Великанова М.М. Аграрне та екологічне право України. – Ніжин., 2001.
– 48 с.

7. Водне господарство в Україні / А.В. Яцик (ред.), В.М. Хорєв (ред.). —
К., 2000. — 456с.

8. Давыдов С.П., Селезнева Н.Н. Экономика водного транспорта. / С.П.
Давыдов, Н.Н. Селезнева. — М., 1991. — 276, с.

9. Дмитренко І.А. Екологічне право України. – К., 2001. – 352 с.

10. Долина Л.Ф. Російсько-український словник термінів з водовідведення,
очистки стічних вод та охорони навколишнього середовища. — Д., 2001. —
72с.

11. Екологічне право: теорія, історія, практика. / Ред. М.І. Малишко. –
К., 2004. – 60 с.

12. Забарный Г.Н., Шурчков А.В., Задорожная А.А. Технико- экономическое
исследование целесообразности промышленного освоения для целей
теплоснабжения термальных вод миоценового термоводоносного комплекса
Закарпатского региона. — К., 1999. — 247с.

13.  Збірник матеріалів конференції “Сучасні проблеми охорони і
раціонального використання водних ресурсів та очистки природних і
стічних вод” / Київський національний ун-т будівництва і архітектури;
Український НДІ екологічних проблем / П.Д. Хоружий (ред.). — К, 2002. —
108с.

14.  Малишко М.І. Екологічне право України. / Ред. В.З. Ярчук. – К.,
2001. – 389 с.

15.  Охрана трансграничных вод: Руководящие принципы для разработки
политики и принятия решений / Европейская Экономическая комиссия. —
Нью-Йорк; Женева : ООН, 1996. — 100 с.

16. Пінчук Н.М.. Підвищення економічної ефективності розвідки та
використання прісних підземних вод України: Автореф. дис. канд. екон.
наук: 08.08.01 / Національна гірнича академія України. — Д., 2000. — 204
с.

17.  Попов В.К., Гетьман А.П., Размєтаєв С.В., Шахов В.С., Кулініч П.Ф.
Екологічне право України. — Х., 2001. — 480с.

18.  Рациональное использование и охрана поверхностных вод / Н.Д.
Сорокин. — СПб., 2001. — 456с.

19. Тищенко Г.В. Екологічне право України. К., 2003. – 256 с.

Наукові статті

1. Андрейцев В.І. Право громадян на екологічну небезпеку: превентивні
гарантії реалізації на захист // Право України – 2001. – №212. – С.
15-20.

2. Гриненко В. Екологія під охороною закону: кримінальна
відповідальність за “Злочини проти довкілля” // Юридичний вісник
України. – 2001.3-9 листопада.

3. Костицький В. Екологічна функція держави та економіко – правовий
механізм охорони довкілля // Право України. – 2003.-№1- С. 147-148.

4. Трофанчук Т. система правового забезпечення стандартизації в сфері
охорони довкілля і перспективи її розвитку // Право України. – 2003.-№6-
С. 29-32.

5. Гримайло В. Поняття екологічного злочину: новий кримінальний кодекс
України // Юридичний вісник України. – 2001.-19 грудня.

6. Трофанчук Т. система правового забезпечення стандартизації в сфері
охорони довкілля і перспективи її розвитку // Право України. – 2003.-№6-
С. 29-32.

Додаток 1

ПОРЯДОК

користування землями водного фонду

Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р.
№ 502

1. Цей Порядок визначає механізм користування землями водного фонду,
виконання комплексу водоохоронних заходів і проведення експлуатаційних
робіт для створення сприятливих умов утримання цих земель. Порядок
надання земель водного фонду в користування та припинення права
користування ними встановлюється земельним законодавством.

2. До земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами уздовж морів, річок і навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а
також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

3. У постійне користування землі водного фонду надаються
водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам,
установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби догляду
за водними об’єктами, прибережними захисними смугами, смугами
відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами
та підтримання їх у належному стані.

4. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами
земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових
смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам,
організаціям, об’єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам
України, іноземним юридичним та фізичним особам (далі юридичні та
фізичні особи) для сінокосіння, рибогосподарських потреб,
культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а
також для проведення науково-дослідних робіт.

5. Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає
після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання
відповідного документа, що посвідчує це право.

Право постійного користування землями водного фонду посвідчується
державним актом, який видається і реєструється сільськими, селищними і
міськими Радами.

Право тимчасового користування земельними ділянками на землях водного
фонду оформляється договором, який укладається між відповідною Радою і
юридичною або фізичною особою.

6. Користувачі земель водного фонду зобов’язані: виконувати заходи щодо
охорони земель від ерозії, підтоплення,

забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами
та від інших процесів руйнування;

суворо дотримуватися встановленого режиму для зон санітарної охорони,
прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг водних
шляхів;

запобігати проникненню у водні об’єкти стічних вод, пестицидів і добрив
через прибережні захисні смуги.

7. На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших
водних об’єктів можуть проводитися роботи, пов’язані з будівництвом
гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням
корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських
річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також
бурові та геологорозвідувальні роботи.

Дозволи на проведення зазначених робіт видаються в установленому
законодавством порядку.

8. Користування землями прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо
водойм і на островах здійснюється у режимі обмеженої господарської
діяльності.

На зазначених землях забороняється діяльність, що негативно впливає або
може вплинути на їх стан чи суперечить їхньому призначенню:

розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а
також садівництво та городництво;

зберігання та застосування пестицидів і добрив;

влаштування літніх таборів для худоби;

будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та
лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок
автомобілів;

миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;

влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих
відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

9. Під час користування землями прибережних захисних смуг уздовж морів,
морських заток, лиманів і на островах забороняється:

застосування стійких і сильнодіючих пестицидів;

влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів
стічних вод;

влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод
обсягом більш як один кубічний метр на добу;

влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і
знезаражування рідких відходів.

10. Користувачі, що експлуатують гідротехнічні (водопідпірні,
водопропускні, водозахисні або водозабірні) споруди водогосподарських
систем, зобов’язані дотримуватися встановлених режимів їх роботи та
правил експлуатації, здійснювати посадку, догляд і охорону лісів у
смугах відведення каналів, гідротехнічних та інших споруд
міжгосподарського значення.

На ділянках із штучно створеними лісонасадженнями та природними лісами у
смугах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших споруд
міжгосподарського значення допускаються рубки догляду та санітарні
рубки, що проводяться згідно з рекомендаціями органів лісового
господарства.

11. За використанням та охороною земель водного фонду здійснюється
Державний контроль у встановленому законодавством порядку.

Додаток 2

ПОРЯДОК

справляння плати за спеціальне використання

водних ресурсів

Затверджено постановою Кабінету Міністрів України

від 8 лютого 1994 р. № 75

(Із змінами і доповненнями)

(Зібрання постанов Уряду України. 1994. № 5. Ст. 134;

№ 12. Ст. 300; 1995. № 6. Ст. 138; 1996. № 5. Ст. 175;

1996. № 12. Ст. 332)

1. Цей Порядок визначає єдині правила справляння плати за спеціальне
використання водних ресурсів.

2. До спеціального використання водних ресурсів належить використання
водних ресурсів для задоволення виробничих потреб у воді за допомогою
спеціальних пристроїв і установок або використання води без їх
застосування, яке може істотно вплинути на якісні та кількісні показники
стану водних ресурсів, а також користування водними об’єктами для потреб
гідроенергетики і водного транспорту.

3. Плата відповідно до цього Порядку справляється за спеціальне
використання водних ресурсів як загальнодержавного, так і місцевого
значення.

До водних ресурсів загальнодержавного значення належать:

а) віднесені до басейнів річок поверхневі води, що розташовані або
використовуються на території більш як однієї області, включаючи притоки
всіх порядків;

б) підземні води.

До водних ресурсів місцевого значення належать водні ресурси, не
віднесені до ресурсів загальнодержавного значення.

Перелік водних ресурсів місцевого значення визначається Державним
комітетом по водному господарству за участю Міністерства охорони
навколишнього природного середовища.

4. Плату за спеціальне використання водних ресурсів вносять усі суб’єкти
підприємницької діяльності, крім тих, що використовують воду виключно
для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб;
підприємства гідроенергетики та підприємства водного транспорту, які
експлуатують річкові водні шляхи. (Дію пункту 4 зупинено)

5. Плата за спеціальне використання водних ресурсів справляється
незалежно від того, надходили вони з водогосподарських систем
(поверхневих, підземних) безпосередньо, від інших водокористувачів чи
від підприємств комунального господарства.

При цьому крім плати за спеціальне використання водних ресурсів суб’єкти
підприємницької діяльності сплачують постачальникам вартість послуг,
пов’язаних з їх подачею.

6. Плата за спеціальне використання водних ресурсів не справляється:

за воду, що використовується для задоволення питних і
господарсько-побутових потреб населення;

за підземну воду, яка є сировиною для технологічного процесу вилучення
корисних копалин;

за підземну воду, яка вилучається з надр разом з корисними копалинами;

за підземну воду, яка вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод
(забрудення, підтоплення, засолення, заболочення, зсуви тощо);

за воду, що пропускається через турбіни гідроакумулюючих станцій (ГАЕС),
які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями;

за воду, що забирається підприємствами і організаціями для забезпечення
випуску молоді цінних промислових видів риб та інших водних живих
ресурсів у природні водойми і водосховища;

за воду, що використовується для протипожежних потреб;

за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою
територій міст і населених пунктів;

за воду, що забирається для перекидання її у маловодні регіони каналами
та водогонами міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу
водних ресурсів. Перелік підприємств (організацій), які забезпечують
перекидання води у маловодні регіони каналами та водогонами
міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів,
затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державного
комітету по водному господарству, Державного комітету по
житлово-комунальному господарству та Міністерства промисловості;

за морську воду.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів для потреб водного
транспорту не справляється з морського водного транспорту, який
використовує річковий водний шлях виключно для заходу з моря у морський
порт, розташований у пониззі річки, без використання спеціальних заходів
забезпечення судноплавства (попуски води з водосховищ та шлюзування).

7. Внесення плати за спеціальне використання водних ресурсів не звільняє
суб’єктів підприємницької діяльності від сплати платежів за скиди
забруднюючих речовин у водні об’єкти та штрафів за порушення
природоохоронного законодавства, що стягуються в установленому порядку
згідно з чинним законодавством.

Справляння плати за спеціальне використання водних ресурсів,
установленої цим Порядком, не звільняє водокористувачів підземних вод
від відшкодування витрат на проведення геологорозвідувальних робіт.

8. Розміри платежів за спеціальне використання водних ресурсів, крім
тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики і водного
транспорту, встановлюються відповідно до нормативів плати, обсягів
використання води та лімітів її використання.

Зазначені платежі у межах установлених лімітів відносяться на витрати
виробництва, а за понадлімітне їх використання стягуються з доходу
(прибутку), що залишається в розпорядженні первинних суб’єктів
підприємницької діяльності.

9. Підприємствам гідроенергетики та водного транспорту розміри платежів
за спеціальне використання водних ресурсів установлюються на основі
нормативів плати:

для підприємств водного транспорту — залежно від вантажопідйомності або
пасажиромісткості транспортних засобів;

для підприємств гідроенергетики — залежно від повного обсягу .води, що
пропускається через турбінні агрегати, в тому числі за води, які
використовуються для змазування і охолодження вузлів гідроагрегатів.

10. Окремим категоріям суб’єктів підприємницької діяльності
встановлюються пільгові коефіцієнти до тимчасових нормативів плати за
спеціальне використання водних ресурсів.

11. Установлення лімітів і видача дозволів на спеціальне використання
водних ресурсів загальнодержавного значення здійснюється в порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України.

Установлення лімітів і видача дозволів на спеціальне використання водних
ресурсів місцевого значення здійснюється в порядку, що визначається
Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською
міськими Радами народних депутатів.

12. За понадлімітне використання водних ресурсів плата обчислюється
відповідно до пункту 8 цього Порядку та справляється у п’ятикратному
розмірі.

13. Кількість використаної води суб’єктами підприємницької діяльності
визначається за показниками вимірювальних приладів.

У разі відсутності вимірювальних приладів, як виняток, обсяг
використання води визначається за технологічними даними (тривалість
роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи наданих послуг, витрати
електроенергії, пропускна спроможність водопровідних труб за одиницю
часу тощо).

Під час використання води, що надходить із змішаних джерел (поверхневі,
підземні), норматив її використання обчислюється за середньозваженими
вимірами з урахуванням установлених постачальникові лімітів використання
води з різних джерел і відповідних нормативів плати.

14. Сума платежів за спеціальне використання водних ресурсів
обчислюється платниками самостійно з урахуванням пільгових коефіцієнтів,
зазначених у пункті 10 цього Порядку.

15. Термін сплати платежів визначається інструкцією про порядок
обчислення і сплати платежів за спеціальне використання водних ресурсів.

16. Суб’єкти підприємницької діяльності та їх посадові особи несуть
відповідальність за правильність обчислення і своєчасність сплати
платежів за спеціальне використання водних ресурсів згідно з чинним
законодавством.

Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати платежів за
спеціальне використання водних ресурсів здійснюється державними
податковими інспекціями.

17. Контроль за достовірністю звітних даних про обсяги використання води
здійснюють органи , Мінстату, Держводгоспу, Держжитлокомунгоспу.

Додаток 3

ІНСТРУКЦІЯ

про порядок видачі дозволів на видобування

підземних вод

Затверджено наказом Мінекобезпеки України

від 28 липня 1994 р. № 79

(Витяг)

1. Загальні положення

Ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України “Про охорону
навколишнього природного середовища”, Указу Президента України “Про
управління в галузі використання і охорони надр України” від 30 квітня
1992 року № 287/92 і визначає порядок видачі дозволів на проведення
робіт, пов’язаних з видобуванням підземних вод в Україні.

1.1. Дозвіл на проведення робіт, пов’язаних з видобуванням підземних вод
— це офіційний документ, що засвідчує право підприємств, установ,
організацій та громадян на виконання робіт по проектуванню, бурінню,
ремонту експлуатаційних свердловин на воду, проведення тампонажних
робіт.

1.2. Дозвіл, пов’язаний з видобуванням підземних вод, видається на:

– проектування водозаборів підземних вод;

– буріння експлуатаційних свердловин по видобуванню підземних вод;

– ремонт експлуатаційних на воду свердловин;

– проведення тампонажних робіт.

1.3. Дозвіл на експлуатацію водозаборів та експлуатаційних на воду
свердловин видаються водокористувачам органами Мін природи України у
відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.92 р. №
459 із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів
України від 28 квітня 1994 р. № 268 .

1.4. Видачу дозволу на проведення пошуку і розвідки родовищ корисних
копалин покладено на Держкомгеології України.

1.5. Основною метою видачі дозволу є:

– упорядкування робіт по бурінню експлуатаційних свердловин на воду;

– проведення бурових, ремонтних робіт та робіт по тампонажу свердловин
на високому професійному рівні з використанням сучасних засобів
виробництва, які забезпечують довгострокову та екологічно безпечну
експлуатацію свердловин на воду;

– попередження забруднення підземних вод.

1.6. Право на одержання дозволу на проведення робіт, пов’язаних з
видобуванням підземних вод мають підприємства, установи, організації
незалежно від їх підпорядкування та форм власності, а також громадяни, у
тому числі іноземні юридичні та фізичні особи.

2. Умови видачі дозволів

2.1. Суб’єктам підприємницької діяльності, що звернулись за дозволом на
виконання декількох видів робіт при відповідному обгрунтуванні видається
один дозвіл на комплексне виконання робіт, пов’язаних з видобуванням
підземних вод в Україні.

2.2. Діяльність по видобуванню підземних вод до глибини 20 м для
господарських та побутових потреб власниками земельних ділянок
здійснюється без дозволів.

2.3. Погодження умов видачі дозволу або рішення про його відмову
приймається в термін до 30 календарних діб від дня одержання документів.

2.4. Термін дії дозволу 5 років.

3. Порядок видачі дозволів

3.1. Дозвіл на право проведення робіт, пов’язаних з видобуванням
підземних вод видається Мінприроди України при наявності відповідних
документів.

3.2. Документи, що подаються до Мінприроди України, повинні бути
погоджені з територіальними державними геологічними підприємствами при
виконанні робіт на території конкретної області — згідно додатку 2.

3.3. Юридичні та фізичні особи, які бажають виконувати роботи по
проектуванню, бурінню, тампонажні роботи, ремонт експлуатаційних
свердловин на воду несуть відповідальність за об’єктивність поданих
даних.

3.4. Видача дозволу здійснюється по формі згідно додатку 3.

3.5. У випадках відмови від розгляду матеріалів органом, який погоджує
або недотримання ним встановлених термінів їх розгляду, питання про
можливість видачі дозволу приймається Мінприроди України самостійно.

3.6. Ведення обліку видачі дозволу здійснюється органом, який його
видає.

4. Зміна умов та характеру проведення робіт по видобуванню підземних вод
та скасування дозволу

4.1. При необхідності у зміні умов та характеру проведення робіт
користувач дозволу повинен одержати новий дозвіл.

Користувач повинен дати обгрунтування по переоформленні дозволу та
подати документи передбачені додатком 1.

4.2. Дозвіл може бути анульовано у випадках:

– ліквідації підприємства, установи, організації — власника дозволу;

– перепрофілювання виробничої діяльності;

– прострочення терміну дії дозволу;

– невиконання умов дозволу.

4.3. Переоформлення дозволу та його скасування здійснюються органом,
який його видав.

4.4. Спірні питання, які пов’язані з видачею, використанням та
скасуванням дозволу на усі види діяльності в галузі видобування
підземних вод, можуть бути передані на розгляд до суду або арбітражного
суду.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020