UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПритримання речей як спосіб забезпечення виконання зобов‘язання у судовій практиці
Автор
РозділІсторія, теорія держави і права, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось3096
Скачало153
Опис
Студентська робота. Безкоштовна. Закачати
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

ПРИТРИМАННЯ РЕЧЕЙ ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ‘ЯЗАННЯ У

СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ

 

 

 

Однією з новел Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) є право

притримання як самостійний спосіб забезпечення виконання зобов'язання,

відокремлений від застави. В узагальненому вигляді суть поняття

притримання викладено у ст. 594 ЦКУ. Кредитор, який правомірно володіє

річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у

разі невиконання останніми у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі

або відшкодування пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право

притримати цю річ у себе до виконання зобов'язання. Притриманням речі

можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено

договором або законом.

 

 

 

Постановка проблеми

 

 

 

У Цивільному кодексі УРСР лише певні елементи притримання згадувались у

спеціальних нормах стосовно деяких договорів, наприклад у ст. 408

(договір комісії). Посилання на можливість притримання вантажів

перевізником до оплати його послуг містились і в Статуті залізниць СРСР.

Натомість у ЦКУ норми, що регулюють притримання, тепер складають окремий

правовий інститут і зведені у відповідний параграф. Крім цього, право

притримання як спосіб забезпечення виконання включено до правового

регулювання окремих видів договорів (підряд, комісія тощо).

 

Нові підходи цивільного законодавства до права притримання спричиняють

значні труднощі у реалізації цього права. Актуальність дослідження

вказаної теми випливає і з того, що на цей час в Україні судова практика

застосування інституту притримання є суперечливою і поки що перебуває у

стадії формування за відсутності єдиної позиції судів з цього питання.

Наприклад, подекуди суди і досі не можуть визначитись з принципового

питання — чи можливе застосування кредитором права на притримання речей

боржника у випадку, коли ані чинне законодавство, ані спірний договір не

вказують на можливість застосування такого притримання. Чи буде у такому

разі достатнім посилання суду лише на загальні норми ЦКУ, що стосуються

притримання як способу забезпечення виконання зобов'язань (ст. 594—597)?

 

У касаційній постанові Вищого господарського суду України (далі — ВГСУ)

від 11 квітня 2006 р. у справі N 04/4580 зазначається «...притримання є

одним з видів забезпечення виконання зобов'язань, і угода про це повинна

вчинятися у письмовій формі». Попри наведене, у постанові від 15 грудня

2005 р. у справі N 37/302-05 ВГСУ дійшов висновку про можливість

застосування кредитором притримання на підставі ст. 594 ЦКУ за

відсутності посилань на це у договорі.

 

Виникають певні колізії між відповідними нормами ЦКУ і Господарського

кодексу України (далі — ГКУ). Усе це ускладнює реалізацію

зобов'язально-правових відносин у цивільному обігу. Доктринальне

значення має дослідження співвідношення і можливої взаємодії на практиці

притримання й іншого важливого інституту цивільного права — самозахисту

цивільних прав (ст. 19 ЦКУ). Отже, слід погодитись із сучасними

авторами, які зазначають, що «до останнього часу ще не поставлена крапка

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ