План.
1.Адвокат-захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
2.Забезпечення прав затриманого
3.Участь захисника у допиті
4. Дії захисника при пред’явленні обвинувачення
5. Заявления клопотань
6 Надання доказів
7 Ознайомлення з матеріалами справи
8 Судова промова
9 Оскарження до вищестоящого суду.
Адвокат — захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи
підсудний має право на захист (ч. 2 ст. 63). Забезпечення обвинуваченому
цього права є однією з основних засад судочинства (п. 6 ч. З ст. 129).
Для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє
адвокатура (ч. 2 ст. 59). В Конституції України також закріплено принцип
презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у
вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її
вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним
вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у
вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах,
одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо
доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 1, 2 і 3 ст. 62).
Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому,
підсудному права на захист і презумпції невинуватості є важливою
гарантією об’єктивного розслідування і судового розгляду справи та
запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинних осіб.
Підозрюваний — це особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину
або до якої застосовано запобіжний захід (наприклад, підписка про
невиїзд з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без
дозволу органу діз- нання чи слідчого) до винесення постанови про
притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43і КПК).
Обвинувачений — це особа, щодо якої є досить доказів, які вказують на
вчинення нею злочину, і на цій підставі слідчим винесено постанову про
притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК). Після віддання до
суду обвинувачений називається підсудним, а після винесення вироку —
засудженим або виправданим.
Право вказаних осіб на захист включає як право захищатися від підозри чи
обвинувачення, так і право на захист своїх особистих і майнових
інтересів. Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення і
здійснюється паралельно з нею на всіх етапах руху кримінальної справи,
поки існує обвинувачення.
Функцію обвинувачення в кримінальному процесі здійснюють слідчі органи,
прокурор, громадський обвинувач, а також потерпілий, цивільний позивач
та їх представники. Це — сторони обвинувачення. Функцію захисту від
підозри й обвинувачення здійснюють підозрюваний, обвинувачений,
підсудний і засуджений (надалі для стислості ми будемо говорити
переважно про обвинуваченого), їх захисник, громадський захисник, а
також цивільний відповідач та його представник. Це — сторони захисту.
Оскільки сторони обвинувачення і захисту відстоюють кожна свою позицію,
свій процесуальний інтерес, кримінальний процес набуває змагального
характеру, що забезпечує повне, всебічне і об’єктивне дослідження всіх
обставин справи та її правильне, з врахуванням законних інтересів
сторін, вирішення. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду
своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією з
основних засад судочинства (п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України).
Обвинувачений заінтересований в тому, щоб не бути: притягнутим до
кримінальної відповідальності і засудженим, якщо він є невинним, або за
більш тяжкий злочин, ніж той, який дійсно вчинив; без встановлених
законом підстав підданим арешту та іншим заходам процесуального примусу;
підданим несправедливому покаранню, тобто такому, яке призначено без
врахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого
злочину, особи винного й обставин справи, які пом’якшують чи обтяжують
відповідальність; обмеженим у правах, наданих законом; щоб була надана
можливість реалізувати ці права і були забезпечені його особисті і
майнові права. Це — законні інтереси обвинуваченого, вони включаються в
його право на захист у кримінальному процесі.
Забезпечення охорони особистих і майнових прав підозрюваного й
обвинуваченого слідчими органами і судом полягає в обов’язку цих
органів: не розголошувати без необхідності обставин їх особистого життя;
не провадити дій, які принижують гідність цих осіб або є небезпечними
для їх здоров’я; повідомити про затримання особи, підозрюваної у вчинені
злочину, сім’ю, якщо місце її проживання відоме; повідомити про арешт
підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування дружину або
іншого родича, а також сповістити про це за місцем роботи або навчання;
якщо обвинувачений є іноземним громадянином — направити постанову про
арешт в Міністерство закордонних справ України; вжити заходів піклування
про неповнолітніх дітей, до охорони майна і житла заарештованого чи
засудженого до позбавлення волі; дати дозвіл родичам на побачення із
заарештованим чи засудженим; скасувати запобіжний захід або постанову
про відсторонення обвинуваченого від посади, якщо в їх подальшому
застосуванні немає необхідності; вжити заходів до відшкодування шкоди,
заподіяної внаслідок незаконного засудження, затримання чи арешту.
Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог
кримінально-процесуального закону і є однією з найбільш поширених
підстав для скасування вироків або інших рішень у справі.
Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист
полягає в тому, що закон: наділяє їх як учасників процесу такою
сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє їм особисто
захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати
свої законні інтереси; надає згаданим особам право скористатися
юридичною допомогою захисника; покладає на особу, яка провадить
дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов’язок до першого допиту
підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз’яснити їм право мати
захисника і скласти про це протокол, надати їм можливість захищатися
встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення,
забезпечити охорону їхніх особистих і майнових прав (ст. 21 КПК), а
також забезпечити безпеку підозрюваному, обвинуваченому, захиснику,
законному представнику, членам сімей та близьким родичам цих осіб (ст. 2
Закону про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві1).
Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому,
підсудному права на захист є участь захисника в кримінальному процесі,
оскільки через юридичну необізнаність, а також психологічний шок, стан
пригніченості, викликані фактом затримання, пред’явлення обвинувачення і
засудження, вони неспроможні самі повністю реалізувати свої процесуальні
права, особливо тоді, коли перебувають під вартою, тобто в ізоляції. Для
надання юридичної допомоги, психологічної підтримки їм необхідно
звернутися до сторонньої особи, незалежної від слідчих органів,
прокурора і суду, якій би вони повністю довіряли і могли з нею радитись
і спілкуватися на засадах довірительності, конфіденційності.
Закон визнає участь захисника при провадженні дізнання, попереднього
слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції
обов’язковою, крім випадків добровільної відмови підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного від захисника (ст. 45 КПК), причому є
випадки, коли добровільна відмова від захисника не може бути прийнята
(ч. З ст. 46 КПК).
Як захисники до участі в кримінальних справах допускаються особи, які
мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а за
згодою підсудного — і близькі родичі, опікуни або піклувальники (ч. 1
ст. 44 КПК). На практиці захисниками є переважно адвокати.
Закон передбачає участь захисника в справі за угодою і за призначенням.
Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи
підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за
його дорученням або на їх прохання (ч. 1 ст. 47 КПК) Це відповідає
прийнятим на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 р.
в Нью-Йорку «Основним положенням про роль адвокатів», які передбачають,
що будь-яка людина вправі звернутися за допомогою для підтвердження
своїх прав і захисту на всіх стадіях кримінальної процедури (п. 1) і що
обов’язком урядів є забезпечення можливості кожному бути інформованим
компетентними владами про його право отримати допомогу адвоката за його
вибором при арешті, затриманні чи поміщенні в тюрьму або обвинуваченні в
кримінальному злочині (п. 5). Конституція України проголошує, що кожен є
вільним у виборі захисника своїх прав (ч. 1 ст. 59).
Захисник за призначенням (причому лише з числа адвокатів) залучається до
участі в справі особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом
через адвокатське об’єднання у випадках, коли відмова від захисника не
може бути прийнята і він не запрошений підозрюваним, підсудним або
іншими переліченими вище посадовими особами. На прохання підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного участь захисника в справі забезпечується
особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом і в інших
випадках (наприклад, коли обвинувачений перебуває під вартою, не знає
будь-кого в даній місцевості, є малозабезпеченим тощо). «Основні
положення про роль адвокатів» передбачають, що особа, яка не має
адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна
бути забезпечена допомогою адвоката, який має відповідну компетенцію і
досвід ведення справ, щоб забезпечити їй ефективну юридичну допомогу без
оплати з її сторони, якщо у неї немає необхідних коштів (п. 6).
Конституція України також встановлює, що кожен має право на правову
допомогу, а у випадках, передбачених законом, ця допомога надається
безоплатно (ч. 1 ст. 59).
В разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при
звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його
малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави
в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 47 КПК).
Слідчий орган, судця і суд не вправі відмовити в допуску захисника за
угодою під тим приводом, що в справі бере участь захисник за
призначенням.У цьому разі останній замінюється захисником за угодою.Якщо
підозрюваний,обвинувачениийчи підсудний висловили бажання мати певного
захисника,то заміна його іншим без їх згоди,відсутності даних про
неможливість участі обраного захисника в справі протягом тривалого
строку є порушення права на захист,бо замінити одного захисника іншим
можна лише за клопотанням або за згодою
підозрюваного,обвинуваченого,підсудного.В тих випадках,коли явка для
участі в справі захисника,якого обрав підозрюваний,неможлива протягом 24
годин,а захисника,обраного обвинуваченим чи підсудним,-протягом 72
годин,особа,яка провадить дізнання,слідчий,суд або суддя пропонують їм
запросити іншого захисника або забезпечують його самі.
Адвокат не в праві відмовитися від захисту
підозрюваного,обвинуваченого,підсудного(ч.1 ст.7Закону про
адвокатуру,ч.8 ст. 43 КПК).
Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у
випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну
допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася
з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що
провадила дізнання,прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар
судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого,
цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а
також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова
особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках (ч. 2 ст. 7 Закону
про адвокатуру), коли адвокат брав участь в даній справі як представник
цивільного позивача, цивільного відповідача, підлягає допиту як свідок,
є родичем обвинувача або потерпілого (ч. 1 ст. 61 КПК). Адвокати —
народні депутати України не можуть брати участь у справах проти держави,
а також бути захисниками осіб, які обвинувачуються у державній зраді (ч.
З ст. 5 Закону про статус народного депутата України2). Один і той же
адвокат не може бути захисником двох або декілька підозрюваних,
обвинувачених, підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать
інтересам захисту іншого (ч. 2 ст. 47 КПК). За наявності цих обставин
адвокат повинен відмовитися від виконання обов’язків захисника в справі
(в останньому випадку — залишитися захисником лише одного з
підозрюваних, обвинувачених, підсудних або тих з них, інтереси захисту
яких не є суперечливими). На цих же підставах він може бути усунутий від
участі в справі за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора,
судді або за ухвалою суду (ч. З ст. 61 КПК).
Незнання захисником мови, якою ведеться розслідування чи судовий розгляд
справи, не є підставою для усунення адвоката від участі в справі. В
таких випадках треба забезпечити участь перекладача в процесі.
Повноваження адвоката на участь у справі повинно бути підтверджено
відповідним свідоцтвом, а також ордером про наявність угоди чи доручення
на участь у справі.Адвокат зобов’язаний використати всі зазначені в
законі засоби захисту з метою з’ясування обставин, що знімають підозру з
підозрюваного, виправдують обвинуваченого, підсудного або пом’якшують чи
виключають його кримінальну відповідальність, надаючи їм необхідну
юридичну допомогу (ч.1 ст. 7 Закону про адвокатуру, ч. 1 ст. 48 КПК).
Засоби захисту—це передбачені законом процесуальні дії адвоката,
спрямовані на виконання професійних обов’язків. Вказаний обов’язок
адвокат несе перед своїм підзахисним, а не перед слідчими органами,
прокурором і судом, бо вони не мають права перекладати обов’язок
доказування на обвинуваченого (ч. 2 ст. 22КПК), а отже, і на його
захисника. При несумлінному або некваліфікованому здійсненні адвокатом
своїх обов’язків перед підзахисним останній вправі відмовитися від нього
і вимагати повернення внесеної плати повністю або частково (залежно від
обсягу і якості роботи, виконаної адвокатом), в тому числі і через суд в
разі виникнення спору (ч. З ст. 12 Законупро адвокатуру). Але сам
адвокат ні під яким приводом (наприклад, розбіжності з обвинуваченим у
питаннях тактики,засобів здійснення захисту, визнання чи заперечення
вини),крім випадків, коли є обставини, що виключають його участь в даній
справі, не вправі прямо чи побічно спонукати підзахисного відмовитися
від його допомоги. Така відмова, як і відмова під впливом рекомендацій
слідчих органів, прокурора чи судді, не може розглядатись як
добровільна.
Беручи участь у справі, адвокат може сприяти слідчим органам і судові у
встановленні лише тих обставин, що виправдують підзахисного, пом’якшують
або виключають його кримінальну відповідальність, І в цих межах він
сприяє виконанню завдань кримінального судочинства, а здійснюваний ним
кримінальний захист є, за висловом А.Ф.Коні, «суспільним служінням»1.
«Він повинен бути лише правозаступником… бути не слугою свого клієнта
і не пособником йому в намаганні уникнути заслуженої кари правосуддя,
але помічником і порадником людини, яка, за його щирим переконанням,
невинна зовсім або зовсім не так і не в тому винна, як і в чому
обвинувачують»2.
Адвокат не підмінює підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а діє
поряд з ними. Водночас він є самостійним учасником процесу, має свої
процесуальні права і обов’язки і, як правило, не залежить від
підзахисного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі.
«Адвокати не повинні ідентифікуватися з їх клієнтами і справами клієнтів
у зв’язку з виконанням їх професійних обов’язків», — вказується в
документі ООН «Основні положення про роль адвокатів» (п. 18). Навіть
якщо підзахисний визнає себе винним у вчиненні інкримінованого злочину,
адвокат вправі за наявністю для цього підстав відстоювати перед слідчим
і судом його невинність чи меншу винність. Коли ж він заперечує свою
вину, а адвокат переконаний у його винності, то колізія (розбіжність)
позицій підзахисного і захисника в даному питанні недопустима. У цьому
випадку адвокат не вправі діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він
фактично стане своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про
винність свого підзахисного. Така позиція адвоката, яка призведе або
може призвести до погіршення процесуального стану підзахисного, не може
бути висловлена. Відома лікарська заповідь: «Не зашкодь!» повністю діє і
тут. Адвокат повинен побудувати захист, визначити його засоби і способи,
грунтуючись на показаннях підзахисного, який заперечує свою вину, і на
оцінці інших доказів у справі. «Адвокат завжди повинен бути лояльним до
інтересів свого клієнта», — в «Основних положеннях про роль адвокатів»
(п. 15). Закон про адвокатуру встановлює, що при здійсненні своїх
професійних обов’язків адвокат не має права використовувати свої
повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення (ч. 2
ст. 7).
Деякі вчені та адвокати допускають можливість альтернативної позиції,
яка полягає в тому, що захисник підтримує позицію підсудного, який
заперечує свою вину у вчиненні злочину, ставлячи питання про його
виправдання, але одночасно дає інше тлумачення обставин справи, яке
виходить з можливого визнання його винним, і висловлює міркування про
міру покарання на той випадок, якщо суд не прийме пропозицію про
виправдання. Проте, на нашу думку, альтернативна позиція адвоката є
неприйнятною, бо свідчить про його невпевненість у невинності
підсудного, послаблює позицію захисту. Судові має бути висловлений
тільки один кінцевий висновок. Якщо встановлені факти дозволяють зробити
не один, а кілька висновків, що випливають з них, необхідно зупинитися
на тому, що є найбільш сприятливим для підзахисного. Однак при цьому
адвокат повинен так побудувати свої доводи, щоб вони охоплювали всі
можливі судження про винність, кваліфікацію злочину, наявність обставин,
що пом’якшують відповідальність підсудного. На все, що має хоч найменше
значення для захисту, повинно бути звернуто увагу суду.
Визначаючи свою правову позицію, адвокат не вправі ігнорувати думку
підзахисного, його показання, ставлення до пред’явленого обвинувачення.
Адвокат не є вільним у визначенні позиції (крім випадків, коли
підзахисний обмовлює себе), але у вирішенні питань правового характеру,
виборі тактики і методики захисту1 є незалежним. Процесуальна
самостійність адвоката не виключає необхідності узгодження з підзахисним
лінії захисту в цілому і позиції в окремих процесуальних питаннях,
зокрема при заявленні клопотань. Підзахисному не байдуже, якими
способами буде обстоюватися правова позиція. Адвокат повинен інформувати
його про тактичні прийоми, які має намір застосувати, роз’яснити їх
суть, щоб їх застосування не було несподіванкою для обвинуваченого і не
викликало з його боку небажаної реакції.
Забезпечення прав затриманого
Посадові особи, які ведуть слідство, зобов’язані в силу закону
забезпечувати правову охорону прав затриманого й обвинуваченого. Тому
буде помилкою вважати, що захист обвинуваченого здійснює тільки адвокат.
Усі органи від яких тією чи іншою мірою залежить доля обвинуваченого
(орган Дізнання, слідчий, прокурор, суд), повинні не лише виконувати
свою безпосередню справу, а й забезпечувати реальне здійснення
обвинуваченим своїх прав і законних інтересів.
. Отже, адвокат має бути добре обізнаний у професійних Обов’язках та
можливостях посадових осіб і органів, щоб не дати їм перетворити
кримінальний процес на свавілля.
Знання адвокатом можливостей і обов’язків відповідних органів та
посадових осіб дає йому змогу вільно орієнтуватись у процесі
розслідуваний кримінальної справи, точно сформувати свою правову позицію
та втілювати її в життя.
Громадянин, якого обвинувачено у вчиненні злочину, а так само
підозрюваний і затриманий наділені комплексом прав. Проте роз’яснення їх
саме по собі не є достатнім для захисту. Знання обвинуваченим своїх прав
не виключає потреби в захисникові, оскільки саме він може вільно
оперувати можливостями, які надають ці права, та певними процесуальними
повноваженнями, що дозволяють йому «задіювати» ті чи ті захисні
механізми: написати скаргу прокурору, оскаржити відмову в суд, подати
заяву до Європейського суду з прав людини. Тому обвинуваченому, особливо
якщо його заарештовано, потрібен захисник, який окрім всього іншого ще є
для нього чи не єдиним зв’язком з навколишнім світом. Робота адвоката на
попередньому слідстві може бути розпочата і значно раніше, ніж його
допущено до участі у справі.Нерідко до адвоката звертається за
консультацією особа, яку вже допитували або допитуватимуть як свідка, і
з бесіди з нею стає зрозумілим, що порушення справи щодо неї — питання
часу. Тут не йдеться про те, наскільки можливою і допустимою з боку
адвоката є така консультація. В адвокатів старшого покоління щодо цього
існують певні перестороги. Проте нинішня практика слідства знає чимало
випадків, коли справу було порушено за фактом, майбутні обвинувачені
протягом 2—5 років неодноразово викликалися до слідчого і допитувались
як свідки, а потім, через 3 — 5 років, їм пред’являлось обвинувачення.
Зміни у законодавстві дозволяють вступ адвоката у справу на будь-якій
стадії процесу. Отже, якщо проти певної особи порушено справу, а
обвинувачення їй ще не пред’являлося, то ця обставина начебто не є
перешкодою для вступу адвоката у справу вже на першій стадії
розслідування. Адже слідство кілька років збирає докази у порушеній «за
фактом» справі, добре знаючи, хто буде обвинуваченим, якого протягом
тривалого часу допитують як свідка. Адвокат може порадити клієнтові, як
йому вести себе на допитах, хоча він сам не може брати участь у такій
слідчій дії.Можна зробити і дальший крок: піти з таким клієнтом до
слідчого й зачекати за дверима. Але за нинішньої системи пропускного
режиму зробити це непросто, а іноді й неможливо.
Відповідно до ст. 69 КПК особа може відмовитися давати показання як
свідок, якщо своїми показаннями вона може викрити себе, членів сім.’ї,
близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.
Незважаючи, на дещо незграбне формулювання «яка своїми показаннями
викривала б себе», стаття підтверджує право на відмову від давання
показань щодо себе і своїх родичів. Було б простіше і точніше перенести
в КПК визначення, яке міститься у ст. 63 Конституції У країни. Принаймні
слід визнати, що особа, щодо якої порушили кримінальну справу і, не
пред’явивши обвинувачення, намагаються допитати як свідка, може не
давати пояснень.Адвокат має право па конфіденційне побачення із
затриманим або заарештованим до першого допиту, а після нього — на такі
ж побачення без обмеження їх кількості й тривалості. Що таке «побачення
без обмеження їх кількостіта тривалості і закон не розшифровує. Однак
практично не можливо зустрітися з підзахисним у СІЗО у вихідні та
святкові дні.
Тепер про «конфіденційність» побачення. Адвокати вважають
загальновизнаним, що кабінети СІЗО, де відбуваються побачення, обладнані
підслуховувальними приладами та іншою.апаратурою, тобто вимоги
конфіденційності порушуються. Перевіряти, чи це справді так, шляхом
певних тестів не рекомендується. Краще, пам’ятаючи про таку можливість,
вжити певних запобіжних заходів, наприклад написати підзахисному
записку. Взагалі, щоб не зашкодити затриманому або заарештованому,
давати рекомендації або поради з досвіду тих життєвих правил, що діють
наволі (на зразок «не вір, не бійся, не проси»), слід украй обережно. ,
Тривалість побачення обмежується робочим часом працівників СІЗО (з 9.00
до 17.30). У багатьох СІЗО встановлюють порядок за яким з 9.00 до 13.00
проводяться слідчі дії,’; а адвокати можуть зустрітися з підзахисним
тільки після обіду. До того ж слід зважати, що на вільні кабінети для
побачень встановлюється «жива черга», тому подекуди доводиться чекати
годину-дві, поки приведуть підзахисного.
По-різному’вирішується і порядок допуску адвоката: в одних випадках від
слідчого вимагають лист про дозвіл на побачення (що законом для
захисника не передбачено), в інших потрібно пред’явити посвідку особи та
заяву на побачення з печаткою адвокатського об’єднання, де відповідний
відділ робить відмітку про камеру, в якій перебуває підзахисний. Після
цього заповнюється картка на особу, з якою просять організувати
побачення. Як правило, диктофон,ноутбук і, звичайно ж мобільний телефон
взяти з собою не дозволяють. Хоча диктофон і ноутбук це ті технічні
засоби, якими вправі користуватися адвокат (з дозволу слідчого). Проте
такий дозвіл вдається одержати тільки в окремих, виняткових
випадках.Якщо слідчий направив у СІЗО повідомлення про допуск адвоката
до участі у справі, окремого дозволу на побачення йому непотрібно.У
такому разі перепони у побаченні з боку керівництва СІЗО є незаконними.
Якщо ж вони вчиняються, то, як правило, за вказівкою слідчого.Кілька
зауважень слід зробити щодо участі адвоката у допиті підозрюваного й
обвинуваченого, а також в інших слідчих діях за їх участю.
Участь захисника у допиті
. В процесі цієї слідчої дії захисник має можливість ставити запитання
допитуваним особам та подавати зауваження з приводу правильності та
повноти записів у протоколі.
Слідчий може відвести запитання’захисника, але зобов’язаний занести їх
до протоколу допиту. Підписуючи протокол, захисник повинен переконатися,
що все сказане записано правильно (без редакторської правки слідчого).
Правильність записів перевіряється шляхом зачитування тексту вголос: а)
слідчим; б) захисником; в) обвинуваченим.
Адвокати надають перевагу двом останнім. Коли читаєш протокол особисто,
маєш змогу пересвідчитись, що в ньому нічого не пропущено. Крім того,
зорова пам’ять надійніша, ніж сприймання на слух. З дозволу слідчого
адвокат може здійснити звукозапис допиту, причому такі дії якомусь
процесуальному оформленню не підлягають (п.- 11 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. «Про застосування
законодавствагяке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному
право на захист»).
Дії захисника при пред’явленні обвинувачення
Якщо є достатня кількість доказів що вказують на вчинення злочину певною
особою, слідчий виносить мотивовану постанову про. притягнення її як
обвинуваченого. Присутність захисника при цьому єобов’язковою, крім
випадків, передбачених частиною першою ст. 46 КПК України.
Пленум Верховногод Суду України роз’яснив, що суди повинні перевіряти
додержання прав обвинуваченого, а також, щоб Постанова про притягнення
як обвинуваченого.була конкретною за змістом,; Недотримання вимог статей
132 і 142 КПК України може бути підставою для повернення справи на
додаткове розслідування.Адвокат повинен своєчасно заявляти відповідні
клопотання перед слідчим.
Слідчий оголошує постанову про притягнення як обвинуваченого та вручає
її копію обвинуваченому, а також складає протокол із зазначенням часу і
дати пред’явлення обвинувачення.Протокол має бути підписаний
обвинуваченим, слідчим та захисником. Встановлений у ст.140 порядок
пред’явлення обвинувачення дає можливість адвокату перевірити за копією
постанови дотримання слідчим вимог статей 132 і 142 КПК України і, якщо
це відповідає інтересам клієнта, вжити заходів до усунення недоліків
постанови шляхом звернення з відповідними клопотаннями: Коли саме
заявляти такі клопотання, адвокат вирішує залежно від ситуації, виходячи
з інтересів клієнта. .
Відповідно до ст. 142 КПК України, пред’являючи обвинувачення, слідчий
.зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому його права на слідстві. У свою
чергу,захисник повинен подбати про те;щоб його клієнт;усвідомив свої
права і щоб вони були роз’яснені у повному обсязі ї в необхідних
випадках. з дозволу слідчого він може сам додатково пояснити права
обвинуваченого, особливо щодо права відмовитися давати показання і
відповідати на запитання.
Незважаючи на пряму вказівку закону,слідчі подекуди не вручають копію
постанови про притягнення як обвинуваченого.Якщо при цьому присутній
адвокат, він, пославшися на закон, негайно поставить вимогу про вручення
такої копії.
Чинне законодавство не визначає, як повинен діяти адвокат під час
допиту, чи має він право втрутитись і рекомендувати не відповідати на
певне запитання тощо. Порядок допиту визначає слідчий.Захисникові
відводиться пасивна роль спостерігача, який має право поставити
запитання з дозволу слідчого.Однак присутність захисника сама по собі
діє на обвинуваченого заспокійливо, тому участь його у допиті потрібна й
бажана.Щодо поведінки на допиті адвокат має домовитись з обвинуваченим
наперед, виходячи з обраної позиції захисту.
Якщо під час допиту слідчий порушує закон, наприклад ставить запитання,
у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка
до неї (навідні запитання), то адвокат вправі звернути увагу слідчого на
це порушення, а також занести зауваження до протоколу. Недостатня
врегульованість становища захисника під час допиту не може бути
перепоною для висловлення заперечень щодо незаконних дій слідчого,
органу дізнання або прокурора.
Згідно зі ст. 29 Конституції України”ніхто не може бути заарештований,
затриманний, триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням
суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.”
Лише в разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи перепинити
його уповноважені законом органи можуть застосувати тримання особи під
вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом
сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Якщо упродовж сімдесяти
двох годин з моменту затримання не вручено вмотивованого рішення суду
про тримання під вартою, затримана особа негайно звільняється.
Кожному затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту
або затримання, роз’яснено його права та надано можливість від моменту
затримання користуватися правовою допомогою захисника. Затримання може
бути оскаржено в суді у будь-який час. Відповіднодо ч.2 ст 149 КПК
України тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке
застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115
,165 КПК України.Проте застосування цих норм на практиці пов’язане з
певними труднощами.
Норми КПК України не приведено у точну відповідність до норм Конституції
України, залишено без змін частини 1 і 2 ст. 106 КПК, які визначають
обставини, за яких допускається затримання підозрюваного органом
дізнання, а у випадках передбачених ст, 115 КПК, і слідчим.
Отже орган дізнання або слідчий можуть затримати особу тільки за умови
додержання вимог ст. 29 Конституції України та обставин і визначених у
ст, 106 КПК України. Якщо таких обставин немає, то необхідно одержати
постанову судді про дозвіл на затримання. Судова практика ще не
визначилася із застосуванням цих норм.
Змінами до КПК України передбачено можливість оскарження затримання
особи. Слідчі органи, роз’яснюючи затриманому його права, повинні
повідомити про те, ,що, відповідна до ст.129 Конституції України, кожен
має право у будь-який час оскаржити своє затримання в суді.
Це право гарантоване і Міжнародним пактом про громадянські та політичні
права, і Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод
людини. Отже, для подання скарги до суду є достатні правові підстави,
гарантовані Конституцією України, міжнародно-правовими угодами нашої
Держави, а також КПК України.
Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона
розглядається суддею протягом трьох діб з моменту надходження і Якщо
подання не надійшло або надійшло після закінчення 72-годинного строку
після затримання, воно розглядається суддею протягом 5 діб з часу
надходження (ст. 106 КПК України). На постанову судді може бути подана
апеляція, проте її подання не зупиняє виконання постанови суду.
Якщо під час затримання слідчий порушив вимоги статей 106, 115 КПК
України з урахуванням вимог міжнародно-правових угод України, є підстави
вважати можливим звільнення затриманого. За результатами розгляду суддя
виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і
визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору,
органу дізнання і начальнику місця попереднього ув’язнення.
Якщо;у встановлений законом термін затримання постанова судді про
застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під
варту або постанова про звільнення затриманого до, .установи для
попереднього ув’язнення не надійшла,начальник місця попереднього
ув’язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє
повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював
затримання.
.
Заявления клопотань
Клопотання— це офіційне прохання про виконання певної процесуальної дії
та прийняття рішення з усіх питань, які мають значення для справи21.
Залежно від Моменту подання розрізняють клопотання:
1)подані на стадії попереднього слідства;
2)заявлені після завершення попереднього слідства приознайомленні з
матеріалами справи. .
Окрім того можна виокремити так звані процедурні клопотання (наприклад,
про надання для вивчення протоколів усіх слідчих дій за участю
підзахисного; матеріалів, які направляються до суду для перевірки
законності та обґрунтованості арешту; про повідомлення про дату і час
проведення слідчих дій, в яких адвокат бажає взяти .участь, тощо
Адвокат направляє клопотання до слідчого здебільшого з метою з’ясування
обставин, які мають істотне значення для справи. Це клопотання про очні
ставки, проведення експертиз, припинення кримінальної справи.
Стосовно припинення кримінальної справи серед адвокатів є поширеною
думка, що на початковій стадії розслідування, коли захисникові ще не
відомі всі здобуті слідством докази, подавати клопотання про припинення
кримінальної справи передчасно. Таке клопотання, мовляв, потрібно
заявляти тоді, коли попереднє слідство вже завершилось і захиснику
надані для ознайомлення всі матеріали справи (статті 217, 218 КПК
України).
З такою позицією важко погодитись. Відповідно до ст. 94 КПК України
кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є
достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. У постанові про
порушення кримінальної справи слідчий на них вказує. Якщо захисник
вважає, що їх недостатньо, а також, коли обвинувачений вважає себе
невинуватим, вчасне подання клопотання про закриття справи може
відіграти позитивну роль.Крім того, відмовляючи у задоволенні такого
клопотання слідчий повинен навести доводи про відсутність підстав для
цього. Нерідко при цьому випливають обставини, які цікавлять захисника,
але не були йому повідомлені раніше
Клопотання необхідно заявляти у письмовій формі, адже в такому разі від
них «не відмахнешся». Звичайно, кожне клопотання має бути ретельно
підготовлене й обґрунтоване як посиланнями на закон, так і на обставини,
що його викликали.
Таким чином, заявления клопотань є важливим засобом . захисту.Згідно зі
ст. 129 КПК України слідчий, який одержав клопотання,зобов’язаний
розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо
обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для
справи; Про результати розгляду клопотання повідомляєтеся особа; яка
заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні
складається мотивована постанова.Звідси випливають і важливі для
захисника висновки:
1)слідчий зобов’язаний задовольнити клопотання яке має значення для
справи;
2)слідчий зобов’язаний мотивувати відмову в задоволенні клопотання
захисту;
3)захисник вправі заявити слідчому відвід, якщо тойпорушив вимоги ст.
129 КПК України;
4)захисник має право оскаржити відмову слідчого у задоволенні клопотання
прокурору (статті 234, 235 КПК України); а відмову прокурора —
прокуророві вищого рівня(ст. 236 КПК України);
5)відмова слідчого у задоволенні клопотання не позбавляє захисника
можливості заявити його повторно, якщо з”аявляться нові дані. :
Отже, коли саме заявляти клопотання — на початку слідства або в
кінці,-адвокат вирішує сам у кожному конкретному випадку. Кожне
клопотання, — це «лакмусовий папірець» на перевірку слідчого на
об’єктивність. Треба мати на увазі, що після закінчення попереднього
слідства слідчий обмежений у часі для вчинення додаткових слідчих дій, а
тому «доцільно заявляти клопотання тоді, коли у слідства є достатній
запас часу
Надання доказів
Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним
шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи
тлумачаться на її користь. Ці конституційні формули ще чекають свого
ґрунтовного вивчення й упровадження в судову практику. «Законодавче
закріплення недопустимості доказів дає змогу не пустити в судовий процес
чутки, здогадки, думки і документи, джерело яких невідоме; докази,
одержані незаконним шляхом або особою, яка не має на це права.Всі
подібні докази юридичне хибні і тому не можуть використовуватись у
процесі доказування».
В Україні не діє принцип коли доказ, одержаний незаконним шляхом, тягне
недійсність всіх інших пов’язаних з ним доказів, а отже, як наслідок і
виправдувальний вирок. Норми Конституції дуже важко пробивають собі
дорогу, бо їм протидіє колосальна інерція старої правосвідомості не
тільки правоохоронних, а й судових органів.
У КПК України немає конкретної статті, яка б розвивала конституційну
норму щодо недопустимості доказів, а Пленум Верховного Суду України
висловився з цього питання тільки загальними фразами.
На попередньому слідстві адвокат подає докази переважно шляхом заявления
клопотань. Відповідно до ст. 48 КПК України та Закону України «Про
адвокатуру» захисник має право подавати докази, а також збирати
відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі
зокрема одержувати документи або їх копії від
підприємств,установ,організацій,об’єднань,опитувати громадян; озна
йомлюватися на підприємствах, в установах і організаціяхз необхідними
документами і матеріалами, отримувати: письмові висновки фахівців з
питань, що потребують спеціальних знань. .
Звичайно, відповіді фахівців не можуть замінити висновків експертизи,
проте вони можуть бути використані для оскаржування обвинувальної версії
або обґрунтування клопотання захисника про призначення експертизи або
спростування висновків проведеної експертизи.
Опитуючи громадян, їх потрібно поінформувати про мету опитування і про
те, що їх можуть згодом допитати як свідків, роз’яснити про
відповідальність свідка за давання неправдивих показань, викласти
пояснення свідка письмово та одержати його підпис, а якщо громадянин,
якого опитують,не заперечує, то й записати його пояснення на диктофон.
Результати опитування доцільно оформити за аналогією з протоколом допиту
свідка. Звідси логічно випливає питання, що з ними робити, якщо
опитувана особа своїми поясненнями викриває підзахисного. Адже захисник
зобов’язаний подавати в суд докази, які свідчать на користь
підзахисного, спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують або
виключають кримінальну відповідальність його клієнта.
Очевидно, що за таких обставин захисник не може заявляти клопотання про
допит такого свідка, щоб не перетворитися на представника обвинувачення.
Результати такого опитування потрібно обговорити із підзахисним, щоб
виробити відповідну позицію та з’ясувати ставлення клієнта до такого
потенційного свідка.
І ще одна проблема — як бути, якщо опитувану особу вже допитував
слідчий? Оскільки законом не передбачено обмежень для подібних випадків,
таке опитування можливе. Однак при цьому слід бути особливо уважним; щоб
не вчинити дій, які можна кваліфікувати як перешкоджання встановленню
істини чи схиляння особи до відмови від показань, чи до давання свідомо
неправдивих показань.
Коли подавати докази — це питання тактики захисту. Про тактику і
стратегію слідства написано чимало, але ж і адвокат повинен планувати
тактику захисту, подаючи докази з урахуванням реальних обставин або
навіть утримуючись від їх подання. Багато залежить від того, наскільки
добросовісно й об’єктивно хоче розібратись у справі слідчий.
Проте адвокатська практика нерідко свідчить про упередженість слідчого,
його тенденційність і обвинувальний ухил. І це викликано не
особливостями особи слідчого, а тими об’єктивними умовами й обставинами,
в яких:цей слідчий працює. Від нього вимагають результат. До того ж ці
обставини й умови не зникають і не можуть зникнути навіть тоді, коли
слідство веде прокурор. Це зрозуміло. Міняються ті, хто розслідує
кримінальну справу, але не змінюються обставини справи та об’єктивні
умови її руху.
Клопотання про приєднання додаткових матеріалів не може бути відхилено
під приводом їх недостовірності, адже як докази у процесі доказування
виступають «фактичні дані», достовірність яких перевіряється
В ході ознайомлення з матеріалами справи зіставляються й аналізуються
докази, формуються окремі елементи правової позиції адвоката,
намічаються питання, які необхідно з’ясувати у підзахисного і при
провадженні слідчих і судових дій, з яких й необхідно заявити
клопотання.
Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату з зв’язку з
виконанням ним професійних обов’язків, можуть бути розголошені тільки з
дозволу слідчого або прокурора (ч.2 ст. 9 Закону про адвокатуру).
Адвокати, винні в розголошен ні таких даних, несуть кримінальну
відповідальність за ст. 181Кримінального кодексу.
Адвокат не вправі здійснювати слідчих і судових дій по збиранню і
перевірці доказів, бо це за чинним законодавством є виключною
компетенцією слідчих органів, прокурора, судді і суду. Але він має право
збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в
кримінальних та інших справах, зокрема: запитувати і одержувати
документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань,
а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в
установах і організаціях з необхідними документами і матеріалами, за
винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові
висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань (ст. 6
Закону про адвокатуру, ч.3 ст. 48 КПК).
Ці документи, а також предмети, що можуть мати значення для справи як
речові докази, адвокат вправі подати слідчим органам, прокурору, судді і
суду (ч. 2 ст. 66 КПК), які, приєднавши до кримінальної справи,
використовують їх як джерела доказів.
Ознайоилення з матеріалами справи.
Ознайоилення з матеріалами справи є важливим відповідальним моментом,
який адвокати іноді недооцінюють.Окремі захисники вважають достатнім
ознайомитись з обвинувальним висновком та перепровірити відповідність
його тексту наявним у справі доказам, зробивши відповідні виписки
пояснень свідків,висновків експертиз.У більшості європейських країн
(наприклад, в Чехії, вСловаччині) слідчий на прохання адвоката надає
копіївсіх документів справи (іноді за певну плату за ксерокопіювання).
Українські захисники такої можливості, нажаль, поки що не мають.
1. Перед ознайомленням адвокат повинен вимагати:
а) щоб справа була пронумерована і прошита Нумерація має бути зроблена
ручкою, а не олівцем;
б)щоб були пред’явлені для огляду речові докази,закриті пакети та
додатки (наприклад, бухгалтерські документи);
в) щоб було надано достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи.
Це далеко Не повний перелік вимог,які повинен поставити перед слідством
адвокат, ознайомлюючись зі справою.Принципи записів можуть бути різні.
Водночас з ознайомленням проводиться серйозна аналітична робота,тому
записи варто систематизувати за епізодами, особами або в іншому порядку.
Це допоможе краще використати одержані дані.
3. Не слід поспішати із заявленням клопотань. У протоколі про
ознайомлення з матеріалами справи можна вказати, що клопотання буде
подано пізніше.
Якщо ознайомлення зі справою триває протягом тривалого часу, слідчим
рекомендують складати графіки, вказуючи, коли і які саме матеріали
будуть пред’явлені захисникові й обвинуваченому. Звичайно, графік — це
робочий, ане процесуальний документ, тому закон Не зобов’язує захисника,
його підписувати..
Про відмову у задоволенні клопотань, поданих за результатами
ознайомлення зі справою, слідчий виносить мотивовану постанову, яка може
бути оскаржена прокурору.
З дозволу слідчого захисник може бути присутній при проведенні слідчих
дій які,здійснюються за клопотаннями, поданими обвинуваченим або
адвокатом. Після вчинення додаткових слідчих дій слідчий зобов’язаний
ознайомити обвинуваченого і його захисника з матеріаламисправи.
Особливо уважно слід ознайомлюватись з тими показаннями і доказами, які
свідчать на користь обвинуваченого.
Складаючи обвинувальній висновок, слідчий зазначає свідків, яких
рекомендують викликати до суду. Тих свідків, які дають показання на
користь обвинуваченого, до списку, як правило, не вносять. Тому ретельно
виписані пояснення таких свідків дадуть можливість обґрунтувати
клопотання про їх виклик до суду
Судова промова
До прийняття рішення про день і місце слухання справи в судовому
засіданні суддя або суд попередньо узгоджують із захисником і прокурором
можливість їх участі у цей час у судовому засіданні (п. 10 ст. 253 КПК).
У стадії судового розгляду справи найбільш повно порівняно з іншими
стадіями реалізуються всі демократичні принципи кримінального процесу, в
тому числі змагальності, презумпції невинуватості обвинуваченого,
гласності, усності, безпосередності дослідження доказів. Сторони
обвинувачення і захисту є рівноправними і через те мають більші
можливості для формування і обстоювання своїх процесуальних позицій у
справі.
Під час судового розгляду справи адвокат сприяє підсудному в здійсненні
його прав і захисті законних інтересів. Він має право на побачення з
підсудним, бере участь у дослідженні доказів, тобто в допитах
підсудного, потерпілого, свідків, експертів, пред’явлені для впізнання
особи чи предметів, призначенні експертизи, огляді речових доказів,
документів, місця події, порушує перед судом клопотання про витребування
і приєднання до справи нових доказів, що виправдують підсудного або
пом’якшують його відповідальність, заявляє інші клопотання, викладає
суду свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, бере
участь в судових дебатах, висловлюючи свою думку про значення
перевірених доказів у справі, про наявність обставин, що виправдовують
підсудного чи пом’якшують його відповідальність, а також свої міркування
з приводу застосування кримінального закону та міри покарання (ст. 266
КПК).
Ефективність захисту багато в чому залежить від рівня підготовки
адвоката до участі в судовому розгляді кримінальної справи. Зокрема, він
повинен ретельно вивчити матеріали справи, зробити необхідні для захисту
виписки і нотатки, грунтовно переговорити з підзахисним і погодити з ним
правову позицію, інші практичні питання захисту, намітити докладний план
захисту, де передбачити заявления клопотань у підготовчій частині
судового розгляду, пропозиції про порядок дослідження доказів, визначити
основні пункти захисту, конкретні процесуальні дії (допити окремих осіб,
постановку питань експерту, оголошення документів тощо). Адвокату слід
мати на увазі, що, беручи участь у судових дебатах, він вправі
посилатися тільки на ті докази, які ч були досліджені в судовому
засіданні (ч. З ст. 318 КПК), і що суд обґрунтовує вирок лише на тих
доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК).
Через це він повинен брати активну участь в судовому слідстві з тим, щоб
допомогти судові дослідити всі докази, з’ясувати всі обставини справи,
які виправдовують підсудного, пом’якшують його вину або звільняють від
кримінальної відповідальності.
Позиція адвоката, тобто його думка з питань вини і відповідальності
підсудного, визначається протягом усього судового розгляду, але
остаточно формулюється і Доводиться до відома суду та учасників судового
розгляду лише в його промові під час судових дебатів. При цьому
враховується і висловлена суб’єктами сторони обвинувачення позиція, бо
відповідно до закону (ч. 2 ст. 318 КПК) захисник бере участь у судових
дебатах останнім, після того, як з промовами уже виступили прокурор,
громадський обвинувач, потерпілий і його представник (останні — в
справах приватного обвинувачення, а також в яких прокурор або
громадський обвинувач не бере участі), цивільний позивач, цивільний
відповідач або їх представники, громадський захисник.
За своєю структурою захисна промова адвоката може складатися з таких
частин: вступної, викладу фактичних обставин справи, аналізу й оцінки
доказів, розбору юридичної сторони пред’явленого обвинувачення,
характеристики особистості підсудного і при необхідності — потерпілого,
аналізу причин злочину та умов, які сприяли його вчиненню, міркувань з
приводу виду і міри покарання, цивільного позову і, нарешті, заключної.
Виголошуючи свою промову, адвокат повинен точно і правдиво викладати
фактичні обставини справи, досліджені в суді докази, не перекручувати їх
та позицію, аргументи сторони обвинувачення, не знущатися над
потерпілим, бо «нема гіршого прийому захисту, як несправедливі причіпки
і нападки на потерпілих»1.
Суд не вправі обмежувати тривалість захисної промови адвоката певним
часом. Суддя або головуючий у судовому
.засіданні зупиняє адвоката лише в тих випадках, коли він у промові
виходить за межі розглядуваної справи (ч. 4 ст. 318 КПК).
Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися
репліками. Право останньої репліки належить захисникові (ч. 5 ст. 318
КПК). Обмін репліками не повинен перетворюватись у лайку сторін
обвинувачення і захисту. В своїй репліці адвокат коротко, в стислій і
коректній формі може звернути увагу суду на перекручення фактів, позиції
захисту, на домисли та принципово неправильні судження, допущені
прокурором або іншими суб’єктами сторони обвинувачення в їх промовах і
репліках.
Адвокат, який брав участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з дня
складення протоколу судового засідання має право ознайомитися з ним і
подати письмові зауваження, вказавши на його неправильність або
неповноту. Суддя, який головував у судовому засіданні, розглядає
зауваження і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність, а при
незгоді вони вносяться на розгляд судового засідання, як правило, в тому
ж складі суду, який розглядав справу. Якщо ж це неможливо, зауваження
розглядаються судом, у складі якого повинно бути двоє з судців, які
розглядали цю справу. В судовому засіданні може брати участь адвокат,
який подав зауваження на протокол. Коли справа розглядалася суддею
одноособове, він розглядає зауваження на протокол. Розглянувши
зауваження, суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя — постанову, якими
засвідчують вірність зауважень або відхиляють їх (ст. 88 КПК). Рішення
про відхилення зауважень на протокол адвокат може оскаржити до
вищестоящого суду.
Оскарження вироку.
Адвокат вправі оскаржити в касаційному порядку вирок будь-якого суду,
крім Верховного Суду України, бо він набирає чинності негайно після його
проголошення (ч. 1 і 5 ст. 347 КПК).
Підготовка адвоката до ведення справи в касаційній інстанції, особливо
адвоката, який не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції,
включає: вивчення справи і доповнення або складання адвокатського
провадження; вивчення законодавчих актів, судової практики, спеціальної
літератури; бесіду із засудженим; вироблення плану захисту; оде ржання
додаткових матеріалів для подання їх до касаційної інстанції (довідок,
характеристик, документів про нагороди і заохочення, стан здоров’я,
сімейний стан, актів ревізій та інвентарізацій, витягів із протоколів
зборів з проханням про зниження міри покарання, письмового висновку
фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, тощо); складання тез
пояснень при майбутньому розгляді справи в суді касаційної інстанції.
Касаційне оскарження вироку є обов’язком адвоката, який здійснював
захист у суді першої інстанції, якщо він вважає вирок неправильним і
таку думку поділяє підзахисний.
В тих випадках, коли відсутні розходження в позиції, звичайно подається
одна касаційна скарга — від імені адвоката. Однак це не позбавляє
засудженого права оскаржити вирок і від свого імені. Коли ж виникає
необхідність відмітити якісь факти, що відомі саме засудженому, то
подаються касаційні скарги засудженим і адвокатом. Оскільки питання про
касаційне оскарження вироку вирішується засудженим (або виправданим в
частині мотивів і підстав виправдання), адвокат не повинен подавати
касаційну скаргу всупереч бажанню свого підзахисного.
Якщо адвокат не знаходить підстав для оскарження вироку, а засуджений
наполягає на цьому, він повинен пояснити підзахисному мотиви відмови від
складання касаційної скарги, роз’яснити порядок оскарження вироку і
право засудженого зробити це самостійно. Адвокат може допомогти йому в
складанні скарги. Однак якщо засуджений не оспорює обвинувачення і
кваліфікації злочину, а просить подати скаргу тільки на суворість
вироку, відмова адвоката подати скаргу є неприпустимою.
До розгляду справи касаційною інстанцією, але не пізніше як за три доби
до нього адвокат має право подати безпосередньо до касаційної інстанції
викладені на письмі додаткові до скарги доводи і міркування, а також
свої зауваження на скарги інших осіб і подання прокурора. Засуджений має
право відкликати скаргу адвоката, крім випадків, коли він через свої
фізичні або психічні вади не може сам здійснювати свого права на захист,
обвинувачується у вчиненні злочину у віці до 18 років, не володіє мовою,
якою ведеться судочинство, коли санкція статті, за якою кваліфіковано
злочин, передбачає смертну кару, а також коли до особи застосовано
примусовий захід медичного характеру (ч. 2 ст. 353 КПК).
Суд першої інстанції зобов’язаний сповістити адвоката про внесення
прокурором подання або подачу скарг на вирок іншими учасниками судового
розгляду. Адвокат має право ознайомитися в суді з поданням чи скаргою і
подати свої заперечення, які приєднуються до справи або надсилаються до
касаційної інстанції як додаток до справи не пізніше трьох діб з моменту
їх надходження (ст. 349 КПК).
Адвокат може брати участь в засіданні суду касаційної інстанції,
заявляти там відводи і клопотання, давати пояснення (ст. 358, 360).
Зміст пояснень полягає в критиці вироку, доказуванні його неправильності
в тій чи іншій частині, а в тих випадках, коли адвокат виступає із
запереченнями проти подання прокурора, скарг потерпілого, цивільного
позивача або їх представників, — в спростуванні доводів цих осіб.
На вирок, що набрав законної сили, і на ухвалу суду касаційної інстанції
адвокат при згоді на це підзахисного може подати голові відповідного
суду або відповідному прокурору та їх заступникам т. зв. наглядну
скаргу. В разі принесення ними протесту адвокат у необхідних випадках
може бути запрошений на засідання суду, що розглядає справу в порядку
нагляду, для дачі пояснень (ч. 2 ст. 391 КПК).
За клопотанням засудженого адвокат викликається в засідання суду, що
вирішує питання, пов’язані з виконанням вироку (про відстрочку
виконання, умовно-дострокове і дострокове звільнення від відбування
покарання тощо), де заслуховуються його пояснення (ст. 411 КПК).
Висновок
Я дізнався про на мою думку, досить широкі можливості адвоката по
конкретній кримінальній справі. Але застосування цих можливостей на
даному етапі розвитку нашої правової системи дуже ускладнене бюрократією
та небажанням правоохоронних органів надавати будь-яку допомогу
захисникам підозрюваних, обвинувачених, підсудних. Це досить складний
процес, який повинна пережити кожна країна що знаходиться на етапі
розвитку.
Список використаної літератури.
1.Конституція України
2.Кримінально-Процесуальний кодекс
3.Постанови Пленуму Верховного Суду України
4.Защита по уголовному делу – Е.Ю.Львова
5.Адвокат в уголовном судопроизводстве – Ю.И. Стецовский
6.Адвокат в уголовном деле – Ю. Лубшев
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
