UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСпадкування у римському цивільному праві
Автор
РозділІсторія, теорія держави і права, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось5980
Скачало217
Опис
Студентська робота. Безкоштовна. Закачати
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

з дисципліни

 

Основи римського цивільного права

 

Спадкування у римському цивільному праві

 

Зміст

 

 

 

 

 

1. Спадкування за заповітом у РЦП

 

2. Спадкування за законом у РЦП

 

3. Прийняття спадщини і необхідність спадкування

 

4. Казус 8

 

Список літератури

 

1. Спадкування за заповітом у РЦП

 

 

 

Як відомо, у своєму історичному розвитку спадкування за заповітом

з'явилося після спадкування за законом і відразу набуло в Римі

найголовнішого значення. Уже Закони XII таблиць визнають переваги

заповіту і вважають його чинність цілком нормальною. З часом значення

заповіту чимраз зростає.

 

Заповіт (testamentum) - це виражене в законній формі розпорядження

власника своїм майном на випадок смерті. Оскільки в римській сім'ї

єдиним і неподільним власником майна був домовладика (paterfamilias), то

на випадок смерті тільки він міг розпоряджатися своїм майном і вказати,

кому, в якому порядку і в яких частках повинно перейти його майно.

 

Заповіт - це одностороннє волевиявлення, на підставі якого можуть

виникнути певні права і обов'язки для інших осіб - спадкоємців. Це

односторонній правочин, який може реалізуватися лише за умови, що особи,

визначені як спадкоємці, також виявлять волю на прийняття спадщини. Тут

немає збігу двостороннього і одночасного волевиявлення, яке є у випадку

укладання договору, оскільки особи, яка склала заповіт, вже немає в

живих. Тому заповіт не можна визнати договором у загальному розумінні,

хоч тут є вираз волі як з боку спадкодавця, так і з боку спадкоємців.

Спадкодавець у будь-який час може скасувати або змінити своє

розпорядження, чого не може зробити одна із сторін у договірних

відносинах, що підтверджує односторонній характер заповіту.

 

Отже, заповіт - це розпорядження майном з відкладною умовою, бо воно

набуває чинності лише з настанням умови - смерті спадкодавця. Ця

обставина й зумовила суворі вимоги до заповіту, оскільки в разі сумніву

у будь-якому положенні заповіту спитати про істинний намір спадкодавця

вже неможливо. Для визнання за заповітом юридичної сили він повинен

відповідати таким вимогам: заповіт має бути складений у визначеній

законом формі; спадкодавець повинен володіти активною заповітною

правоздатністю; у заповіті мають бути визначені конкретні спадкоємці,

які володіють пасивною заповітною правоздатністю.

 

У межах кожного історичного періоду встановлювалась відповідна форма

заповіту. За свідченням Гая, найдавнішою формою заповіту були заповіти,

укладені по куріях на народних зборах, які відбувалися під головуванням

жерців. Збори з цією метою скликалися двічі на рік - імовірно, 24

березня і 24 травня. У присутності всього народу спакодавець "усно

проголошував свою волю і визначав свого спадкоємця, а потім звертався до

присутніх з проханням засвідчити цей факт.

 

Друга форма стародавнього заповіту - тестамент (testamentum), який

здійснювався перед фронтом війська під час походу або перед боєм, тобто

знову ж таки перед народом.

 

Отже, обидві форми староримського заповіту були публічними і гласними.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ