.

Україна – незалежна демократична правова держава

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
2 9967
Скачать документ

1

УКРАЇНА — НЕЗАЛЕЖНА ДЕМОКРАТИЧНА

ПРАВОВА ДЕРЖАВА

1. Закріплення державного, народного й національного

суверенітету в Декларації про державний суверенітет України

1 грудня 1991 р. народ України на референдумі одностайно висловив
свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні риси нової
української державності було окреслено ще в Декларації про державний
суверенітет України, прийнятій Верховною Радою Української РСР 16 липня
1990 р.

Саме поняття «суверенітет» дослівно означає верховенство, найвища влада.
В юридичній теорії розрізняють:

Державний суверенітет — важлива ознака держави, верховенство державної
влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері.
[Це поняття Вам уже знайоме. Пригадайте, що означають такі риси
державного суверенітету, як незалежність, неподільність, повнота і
єдність влади.]

Народний суверенітет — повновладдя народу, тобто наявність засобів і
механізмів, що забезпечують реальну участь населення в управлінні
справами держави і суспільства; визнання народу єдиним джерелом влади.

Національний суверенітет — повновладдя нації, її політична свобода,
право і реальна можливість визначати характер свого національного
життя, в тому числі політично самовизначатися аж до відокремлення та
утворення самостійної держави.

Ці три види суверенітету, без наявності яких не може бути справжньої
демократичної держави, дістали своє закріплення в Декларації про
державний суверенітет України.

Насамперед було проголошено «державний суверенітет України як
верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в
межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх
зносинах».

Зазначено також, що «громадяни Республіки всіх національностей
становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної
влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі
Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів,
обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. Від імені всього
народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР».

Національний суверенітет було закріплено так: «Українська РСР як
суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі
здійснення українською нацією свого невід’ємного права на
самовизначення. Українська РСР здійснює захист і охорону національної
державності українського народу».

Декларація про державний суверенітет України була прийнята ще в часи
перебування її у складі СРСР, коли найпопулярнішим гаслом було не
створення цілковито самостійної держави, а забезпечення реального
суверенітету України в межах перебудованого на нових, більш
демократичних засадах Союзу. Історія вибрала інший шлях. Проте в
Декларації було закріплено ряд принципових положень, які згодом було
включено до Конституції України (колишньої Конституції УРСР 1978 р. з
відповідними змінами), а ще пізніше вони стали фундаментом Конституції
України 1996 р.

До числа цих принципів, крім вищезгаданих, належать поділ державної
влади на законодавчу, виконавчу і судову, рівність усіх громадян перед
законом, виключне право народу України на володіння, користування і
розпорядження національним багатством України, самостійність України у
вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і
внутрішньої безпеки та міжнародних відносин.

2. Закон про економічну самостійність України

Законом про економічну самостійність України від З серпня 1990 р. було
визначено зміст економічної самостійності як необхідної умови державного
суверенітету України. Проголошувалося, що Українська РСР самостійно:
визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку;
здійснює управління економічними процесами з метою відродження і
всебічного розвитку соціальної та культурної сфери, задоволення потреб
громадян України у матеріальних, соціальних і духовних благах, охорони
навколишнього середовища; визначає структуру народного господарства,
пріоритетні напрями господарської діяльності, форми і методи
господарювання та управління суспільним виробництвом; здійснює
фінансово-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, інвестиційну,
науково-технічну і зовнішньоекономічну політику.

Зазначалося, що економічна самостійність УРСР базується на таких
основних принципах: власності народу республіки на її національне
багатство та національний дохід; різноманітності і рівноправності форм
власності та їх державному захисті; децентралізації власності і
роздержавленні економіки; повній господарській самостійності і свободі
підприємництва усіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів УРСР;
самостійності регулювання грошового обігу; захищеності внутрішнього
ринку.

Закон визначав також основні положення організації фінансово-бюджетної,
кредитної і грошової систем; загальні засади управління народним
господарством, забезпечення зайнятості, соціального захисту і
регулювання доходів населення; економічні основи місцевого
самоврядування; принципи зовнішньоекономічної діяльності та
міжреспубліканських відносин тощо. Закон у цілому було спрямовано на
забезпечення економічної самостійності Української РСР у складі Союзу
РСР в умовах поступового переходу до ринкової економіки. З розпадом СРСР
ряд положень цього акта втратили свою актуальність, але багато норм, що
стосуються внутрішніх аспектів економічної політики України, і сьогодні
мають принципове значення.

3. Акт проголошення незалежності України

Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу стало
прий-нятгя Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 р. Акта
проголошення незалежності України.

У цьому історичному документі закріплювалися незалежність України і
створення самостійної української держави, яка дістала офіційну назву
«Україна». Проголошувалися неподільність і недоторканність території
України, а також те, що віднині на цій території мають чинність виключно
Конституція і закони України. Згідно з чинним на той час законодавством
питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило
за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно
всеукраїнським референдумом. Тому того самого дня, 24 серпня 1991 р.,
крім Акта проголошення незалежності України, було прийнято й постанову
Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України»^ якою,
зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський
референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України.

Референдум, який відбувся у намічені строки, не залишив жодних сумнівів.
«Так» Акту проголошення незалежності України сказали 90,32% громадян,
які брали участь у референдумі. Після оголошення результатів референдуму
почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави.

4. Питання правонаступництва України

У зв’язку з проголошенням створення нової держави на українській землі
слід було визначитися з долею державно-правових інститутів Української
РСР і Союзу РСР.

Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р.
встановив, що з моменту проголошення незалежності України найвищим
органом її державної влади є Верховна Рада України в депутатському
складі Верховної Ради Української РСР. Тимчасово до ухвалення нової
Конституції зберігає свою силу Конституція Української РСР. Закони та
інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють, оскільки вони не
суперечать законам

України, ухваленим після проголошення її незалежності. До створення на
підставі нової Конституції України органів державної влади і управління,
органів прокуратури, судів та арбітражних судів України діють аналогічні
органи Української РСР. Державним кордоном України було визнано
Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших
держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР та
Республікою Молдова.

Україна визнала себе правонаступницею прав і обов’язків за міжнародними
договорами Української РСР і Союзу РСР (стосовно договорів Союзу РСР
було застереження — «які не суперечать Конституції України та інтересам
республіки»). Україна дала згоду на обслуговування і зовнішнього боргу
Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 р. в частині, яка має
визначатися окремою міждержавною угодою. Наголошувалося, що вона не несе
зобов’язань за кредитними договорами та угодами Союзу РСР, укладеними
після 1 липня 1991 р. без її згоди. Встановлювалося, що всі громадяни
СРСР, які постійно проживали на території України на момент проголошення
її незалежності, є громадянами України.

Окремі питання правонаступництва було вирішено в постанові Верховної
Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих
актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. У ній
встановлювалося, що до прийняття відповідних актів законодавства України
застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не
врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать
Конституції і законам України.

Зазначена постанова мала дуже важливе значення, бо відповідно до
загальносоюзного законодавства на той час здійснювалося пенсійне
забезпечення громадян України, українські юнаки відбували загальний
військовий обов’язок, регулювалися питання повітряного, морського і
митного прав тощо. Зупинити одномоментно правове регулювання всіх цих
відносин було просто неможливо, і тому та категорична (більш політична,
ніж юридична) формула «Віднині на території України мають чинність
виключно Конституція і закони України», яка містилася в Акті
проголошення незалежності України, потребувала певного уточнення.

5. Конституційний процес в Україні 1990—1996 рр.

Заснована в 1991 р. нова українська держава мала свою конституцію, роль
якої виконувала колишня Конституція УРСР 1978 р., радикально доповнена і
змінена у світлі нових реалій державного будівництва.

У ній було знято, зокрема, всі положення, зв’язані з доктринами
«розвинутого соціалізму», «керівної ролі КПРС», «соціалістичного
федералізму» тощо; призупинено дію глав про економічну систему держави,
про державний план і про державний бюджет України; уточнено статус усіх
органів держави у зв’язку з переходом від «повновладдя Рад» до принципу
поділу державної влади, введенням поста Президента України та
заснуванням Конституційного Суду України.

Проте така Конституція України, створена на зовсім іншій
політико-правовій основі, навіть після всіх численних змін і доповнень
могла бути лише тимчасовим Основним Законом держави. Тому в Україні
активно йшов процес підготовки нової Конституції України.

Перші кроки в цьому напрямку було зроблено ще навіть до проголошення
незалежності України. У жовтні 1990 р. Верховною Радою УРСР було
утворено Конституційну комісію, яка підготувала концепцію нової
Конституції України, схвалену Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р.
Передбачалося, що ця Конституція має грунтуватися на Декларації про
державний суверенітет України, закріпити й конкретизувати її положення.

Після проголошення незалежності України у світлі суттєвої зміни
політичних орієнтирів робота над конституційним проектом мусила
наповнитися новим змістом, який помітно відрізнявся від раніше
затвердженої концепції Конституції. Перший офіційний проект Основного
Закону постановою Верховної Ради України від 1 липня 1992 р. було
винесено на всенародне обговорення, під час якого надійшло понад 47
тисяч зауважень і пропозицій. Після їх врахування з’явився новий текст
проекту в редакції від 26 жовтня 1993р. Але це вже було через два дні
після того, як 24 жовтня 1993 р. Верховна Рада України прийняла рішення
про дострокові вибори Верховної Ради України і Президента України.

Новообрана Верховна Рада України в листопаді 1994 р. створила нову
Конституційну комісію, яка мала статус не лише парламентської комісії, а
й тимчасового загальнодержавного органу, до складу якої входили
представники від Верховної Ради України, від Президента України, від
Конституційного Суду України, від Верховного Суду України, від Вищого
арбітражного суду України, від Генеральної прокуратури України і від
Автономної Республіки Крим За робочу модель для роботи нової комісії
було взято проект у редакції від 26 жовтня 1993 р., але через
протистояння різних політичних сил у вищих ешелонах влади дійти згоди
щодо ряду принципових конституційних положень ніяк не вдавалося.

Тим часом з метою виходу з конституційної кризи Президент України Л. Д.
Кучма ініціював укладення 8 червня 1995 р. Конституційного договору між
Верховною Радою України і Президентом України. Основу цього договору
становив текст Закону України «Про державну владу і місцеве
самоврядування в Україні». Конституційний договір, який у ряді положень
мав розбіжності з чинною на той час Конституцією України, викликав
неоднозначну оцінку і серед громадськості, і серед фахівців. Справа в
тому, що Конституційний договір було схвалено простою, а не
кваліфікованою більшістю депутатів Верховної Ради України, проте йому
надавався пріоритет порівняно з Конституцією України.

Так чи інакше Конституційний договір стимулював конституційний процес, і
в результаті діяльності кількох робочих та погоджувальних груп з’явився
проект Конституції України, який було винесено 20 березня 1996 р. на
спеціальне засідання Верховної Ради України. Після неодноразового
розгляду та обговорення проекту на пленарних засіданнях і в тимчасовій
спеціальній комісії Верховної Ради України з доопрацювання проекту нової
Конституції України 4 червня 1996 р. він був прийнятий у першому
читанні. Через два тижні розпочався розгляд даного проекту в другому
читанні, який мав визначити долю майже 6 тисяч запропонованих поправок.

Протистояння між Верховною Радою України і Президентом України помітно
утруднювало конституційний процес, не залишало можливості неквапливого
поступового розгляду всіх дискусійних положень. Парламент постійно
звинувачувався Президентом України у свідомому гальмуванні прийняття
Конституції України. Реальною стала можливість винесення Президентом
України на затвердження всеукраїнським референдумом «сирого» і відносно
«пропре-зидентського» проекту Конституції України (ще в редакції березня
1996 р.).

За цих умов Верховна Рада України прийняла безпрецедентне рішення
працювати в режимі одного засідання аж до остаточного прийняття
Конституції України. Після безсонної для депутатів «конституційної ночі»
28 червня 1996 р. о 9 годині ЗО хвилин Основний Закон України було
прийнято. Відтоді 28 червня оголошено державним святом —Днем Конституції
України.

Після прийняття Конституції України її текст ще кілька днів проходив
мовно-термінологічну експертизу, після чого був офіційно оприлюднений.
Але набула чинності Конституція України вже з 28 червня 1996 р.

З прийняттям нової Конституції України процес юридичного оформлення
української державності можна вважати в основному завершеним, хоча ряд
важливих питань ще потребують свого вирішення.

6. Конституція України — Основний Закон держави

Що ж являє собою Конституція України як юридичний акт найвищої сили?
Сам термін «конституція» походить від латинського слова, що означає
«устрій», «встановлення». У Давньому Римі конституціями називалися деякі
акти імператорської влади, а у феодальній Речі Посполитій—сеймові
постанови. У схожому значенні вжито це слово і в знаменитій Конституції
Пилипа Орлика, повна назва якої звучить так: «Пакти і Конституції прав і
вольностей Війська Запорозького».

Нині конституцію розуміють як основний закон держави, що визначає основи
суспільного і політичного ладу, правове становище людини й громадянина,
структуру та організацію діяльності органів державної влади і місцевого
самоврядування, державну символіку та інші найважливіші з точки зору
держави питання її функціонування.

Як нормативний акт конституція характеризується такими юридичними
властивостями:

1. Конституція має установчий, програмний та ідеологічний характер,
тобто є первинним елементом, на якому засновуються права та обов’язки
більшості суб’єктів державного й суспільного життя; встановлюючи певні
«правила гри» в державі і суспільстві, водночас визначає програму,
перспективу державного й суспільного розвитку; створює певне ідеологічне
забезпечення для закріпленої форми державного і суспільного ладу.

2. Конституція має найвищу юридичну силу порівняно з будь-якими
нормативними актами держави і навіть порівняно з міжнародно-правовими
актами, давати згоду на обов’язковість яких держава може лише за
умови, що вони не суперечать конституції.

3. Конституція має підвищену стабільність, змінити її положення,
як правило, дуже важко (в Україні для цього в багатьох випадках потрібен
референдум).

4. Конституція виступає юридичною базою поточного законодавства. Всі
нові закони ніби «відштовхуються» від конституції, розвиваючи далі її
положення і в жодному разі не виходячи за межі, визначені конституцією.

5. Конституція має специфічний предмет правового регулювання —
найважливіші в державі суспільні відносини.

6. Конституція розробляється і приймається в особливому порядку. З
цією метою створюються спеціальні органи (наприклад, Установчі
збори) або парламент застосовує спеціальну процедуру, яка
вимагає схвалення конституції не простою, а кваліфікованою
більшістю голосів. Можливе також прийняття конституції референдумом.
За старих часів практикувалося ще своєрідне «дарування»
конституції монархом або іншим представником вищої влади (так зване
«октроювання»), але нині така практика здається недоречним і
недемократичним анахронізмом.

7. Конституція має високий рівень захисту з боку держави. Фактично
весь апарат держави працює на дотримання конституційних положень. Крім
того, майже в кожній державі є органи, для яких захист конституції є
основним завданням. В Україні, зокрема, діє Конституційний Суд України —
єдиний орган, який може вирішувати питання про конституційність тих чи
інших актів вищих органів влади.

За своєю юридичною формою розрізняють писані і неписані конституції.
(Неписаними конституціями називають низку самостійних законів держави,
які в своїй сукупності оголошуються Конституцією держави, хоча єдиного
документа з такою назвою і немає. Класичним прикладом є неписана
конституція Великобританії, яку складають закони, перші з яких прийнято
ще у XIII ст.)

Відповідно до порядку свого прийняття, зміни та скасування конституції
поділяються на гнучкі та жорсткі. Гнучкі конституції, як правило,
приймаються (змінюються, скасовуються) парламентом у порядку, який
відрізняється від звичайного лише необхідністю кваліфікованої більшості
голосів. Для зміни жорсткої конституції потрібна не лише кваліфікована
більшість голосів, а й виконання ряду додаткових процедур.

Виходячи з форми державного устрою країни, розрізняють також федеративні
та унітарні конституції.

Конституція України за своїми юридичними ознаками — це писана, жорстка,
унітарна конституція.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020