.

Функції та принципи державного управління

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
3 4184
Скачать документ

17

міністерство освіти і науки україни

ХМЕЛЬНИЦЬКЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ВІДДІЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ
„ПРАВОЗНАВСТВО”

Навчальна дисципліна:

адміністративне право України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Варіант № 10

Виконав: Тисяк Л.,
студент

третього курсу, група №2 ВПО

Перевірив:

Хмельницький

2007

План

1. Дайте характеристику державному управлінню як виду соціального
управління. Проаналізуйте функції та принципи державного управління

2. Розкрийте поняття, функції та організацію санітарно-епідеміологічного
нагляду

3. Завдання

4. Нормативно-правові акти та література

1. Дайте характеристику державному управлінню як виду соціального
управління. Проаналізуйте функції та принципи державного управління.

У вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі немає загальновизнаного
поняття державного управління, що пов’язано з різними підходами до
розв’язання цього важливого питання. Державне управління тлумачать з
погляду змісту, сутності, форм, яких воно набуває і в яких функціонує,
відмежування від інших форм (видів) державної діяльності (законодавчої,
судової). Представники загально-соціологічних наукових напрямів під час
дослідження проблем управління виходять з його реального змісту як
специфічного виду суспільної діяльності, спрямованої на систематичне
здійснення певного впливу людей на суспільну систему в цілому або на її
окремі ланки, на підставі пізнання й використання властивих системі
об’єктивних закономірностей і тенденцій, з метою забезпечення її
функціонування та досягнення поставлених цілей.

«В адміністративно-правовій науці найпоширенішим є поняття державного
управління як самостійного виду державної діяльності, що має
організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої
групи державних органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації
функцій і завдань держави в процесі повсякденного й безпосереднього
керівництва економічним, соціально-культурним та
адміністративно-політичним будівництвом»1. Незважаючи на деякі
відмінності, всі автори відзначають організуючий, виконавчо-розпорядчий
характер управлінської діяльності, спрямований на виконання завдань і
функцій держави.

Особливості сучасного державного управління, його еволюція пов’язані з
процесами зміни соціально-економічної та політичної систем. Значення
держави та її управління економікою і соціально-культурною

1 Адміністративне право України. (підручник для юридичних вузів і
факультетів. / Ю.П, Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Паращук та ін.); за
ред.. Ю.П. Битяка. –Харків. «Право». 2000. -520с.

сферою за сучасних умов не тільки не послаблюються, а й посилюються, про
що свідчить інтенсивна правотворча діяльність, спрямована на регулювання
відносин у цих сферах. Конституція України також дозволяє державі
активно впливати на економічні, соціальні, культурні, політичні процеси,
на формування ринку й ринкових відносин. Звичайно, діяльність держави та
її органів не завжди може позитивно впливати на ринкові процеси, але
органи виконавчої влади якраз і створюють для стимулювання державою
ринкової економіки. Цю діяльність і мають оцінювати за результатами
функціонування управлінської системи, змінами в методах управління, його
характері.

Зміни в соціально-економічній системі й державному ладі, перехід до
ринкових відносин, місцевого самоврядування обумовили зміни в мотивації
та методах державного управління — воно не зводиться лише до прямого
управління економікою та соціально-культурною сферою, прямого управління
діяльністю окремих підприємств і установ з боку вищих органів на основі
принципу «влада — підкорення». Відбувається процес розроблення заходів,
спрямованих на стимулювання самостійності в діяльності підприємств і
установ, пошук напрямів заохочення такої діяльності. Владна управлінська
діяльність може виявлятися по-різному, а державне регулювання має свої
особливості не тільки в сферах економіки, соціальної, культурної,
адміністративно-політичної діяльності, а й у окремих галузях.

У деяких випадках управління пов’язано з безпосереднім розпорядництвом,
носить «командний характер», ґрунтується на імперативних приписах,
заборонах, що обмежують самостійність. Проте воно дедалі більше
здійснюється у формі нормативного регулювання, використання дозволів і
рекомендацій, надання допомоги, сприяння й координації. Застосування
лише жорстких варіантів управління суспільними процесами суперечить
заданій моделі розвитку суспільства, та й сама система вже не «дозволяє»
державі втручатися в усі питання управління й практичної діяльності, як
це було до проголошення Україною незалежності. Державне управління і
зараз охоплює ті самі галузі та сфери суспільства, але його роль у них
стає новою, принципово змінюється вплив на здійснювані процеси.
Превалюючого значення набуває функція державного регулювання, від якої
жодна держава не може відмовитися, оскільки законодавство поширюється на
всі галузі та сфери і є прерогативою держави. Однак законодавче
регулювання саме значною мірою залежить від того, державними чи
недержавними є ті чи інші об’єкти та які структури здійснюють управління
галуззю, сферою, об’єктом. Від цього залежить і рівень державного впливу
на розв’язання питань управління й діяльності. Але в основі того, що
відбувається, все ж таки лежать особливості й значення галузей і сфер, а
також процеси приватизації, зміни форм власності, лібералізації цін,
розвитку зовнішньоекономічної діяльності тощо, які впливають на
відповідні галузі та сфери.

Система державного управління складається з повсякденного здійснення
певних функцій. Термін «функція» застосовують для позначення діяльності
будь-яких державних органів незалежно від їх мети. Функціонувати —
значить діяти, бути в дії, виконувати обов’язки. Функція є і обов’язок,
і коло діяльності, й призначення. Функція управління як поняття — це
певний напрям спеціалізованої діяльності виконавчої влади, зміст якої
характеризується однорідністю та цільовою спрямованістю.

Характер завдань, пов’язаних із управлінням, впливає на сутність
управлінських функцій. Завдання, що здійснюють органи державного
управління, є вельми різноманітними. Кожна управлінська акція передбачає
наявність певної мети та використання для її досягнення відповідних
засобів. Сутність і призначення управлінських функцій обумовлено
системою соціально-економічних, соціально-політичних та інших чинників,
що існують у державі1.

1 Див.: Державне управління: теорія і практика / За заг. ред.
Авер’янова В.Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – с. 59.

Відповідно до ст. З Конституції України права й свободи людини та їх
гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави1.

Змістом виконавчої влади як самостійного виду державної діяльності є
комплекс функцій, у яких безпосередньо виявляється владно-організуючий
зміст державного управління, яке здійснюють у різних процесуальних
формах через постійний інформаційний обмін між суб’єктом та об’єктом
управління на основі прямих і зворотних зв’язків. Функція управління
пов’язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність по
виконанню намічених завдань і одержаний результат.

Функції управління — це відносно самостійні й однорідні частини змісту
управлінської діяльності, в яких виражається владно-організуючий вплив
суб’єкта управління на об’єкт.

Отже, функцію державного управління можна визначити як частину
управлінської діяльності держави, яку здійснюють на основі закону чи
іншого правового акта органи виконавчої влади притаманними їм методами
для виконання завдань державного управління.

Особливості державного управління полягають також у тих функціях, на
виконання яких його спрямовано. Ці функції складають зміст державного
управління як самостійної форми діяльності, що має певну мету, однак
запланований результат може бути досягнутий лише в разі правильного
встановлення завдань управління, забезпечення матеріальними, людськими
ресурсами, законодавчою основою, об’єктивною інформацією.

Державне управління як вид соціального управління обов’язково містить
три елементи: прийняття рішення, його виконання та контроль за
реалізацією. Державне управління — це частина державної діяльності, що
має своїм основним призначенням здійснення виконавчої влади. Державний

1 Див.: Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР//ВВР.-
1996.- № 30 Ст. 141. (зі змінами та доповненнями внесенеми Законом
України  від 8 грудня 2004 року N 2222-IV.) ст. 46

характер такого управління полягає в тому, що в його процесі
реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Для його здійснення
створюють спеціальні органи (встановлюють посади), які діють у рамках
законів і в межах своїх повноважень.

Виконавча діяльність є основним призначенням державного управління й
складає першу, найважливішу його сторону. Разом з тим, для
безпосереднього управління економікою, соціально-культурним будівництвом
і адміністративно-політичною діяльністю характерною є розпорядча
діяльність, яка становить інший бік державного управління. Виконавча й
розпорядча діяльність органів виконавчої влади виявляється у відносинах
влади і підпорядкування, наданні суб’єктам, що її здійснюють,
юридично-владних повноважень.

Як самостійній формі державної діяльності державному управлінню
притаманні характерні риси, що випливають з його природи — здійснення
виконавчих і розпорядчих повноважень:

а) загальнодержавний характер, оскільки воно охоплює найважливіші
сторони життя держави й суспільства;

б) спрямованість на виконання Конституції та законів України (підзаконна
діяльність);

в) юридично-владний, розпорядчий характер;

г) організаційний зміст, за допомогою якого досягають регулювання й
координації спільної праці людей;

ґ) активність і цілеспрямованість, має безпосередніми об’єктами свого
впливу галузі економічного, соціального й адміністративно-політичного
будівництва;

д) безперервне та постійне здійснення.

Змістом державного управління є комплекс функцій, які називаються
функціями управління. Через їх реалізацію суб’єкти виконавчої влади
здійснюють управлінські процеси, досягають поставленої мети. Функція
управління пов’язує в одне ціле запланований результат, практичну
діяльність з виконання намічених завдань і одержаний результат.
Запланований результат може бути досягнутий лише у разі, коли правильно,
з урахуванням реальних можливостей (забезпечення
матеріально-фінансовими, людськими ресурсами (фахівцями), об’єктивною
інформацією, законодавчою основою тощо) визначено управлінські завдання.
Функції державного управління є відносно самостійними елементами
виконавчої державної діяльності, що здійснюється на основі закону чи
іншого правового акта спеціальною системою органів виконавчої влади
притаманними їм методами. За мету функції управління мають виконання
завдань держави та суспільства шляхом владно-організуючої діяльності в
різних процесуальних формах.

Державне управління здійснюють відповідно до принципів (засад),
закріплених Конституцією України. В сучасній юридичній літературі
систему принципів державного управління, як правило, не розглядають.
Проте слід зазначити, що будь-яка діяльність, а тим більш управлінська,
має певну основу. Конституція України дозволяє віднести до принципів
державного управління такі: відповідальності органів виконавчої влади
(посадових осіб) за доручену справу перед людиною і державою;
верховенства права; законності; участі громадян та їх об’єднань в
управлінні; рівноправності громадян в управлінні; гласності.

Принцип відповідальності органів виконавчої влади (посадових осіб) за
доручену справу перед людиною і державою випливає зі змісту статей
3,17,19 Конституції України тощо. Згідно зі ст. З Конституції держава
відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення
прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Органи виконавчої влади відповідальні перед Президентом України,
підконтрольні й підзвітні Верховній Раді України в межах, передбачених
статтями 85, 87 Конституції України, органам виконавчої влади вищого
рівня, а також районним і обласним радам у межах, установлених законом.
Рішення вищих органів є обов’язковим для нижчих згідно з розподілом їх
повноважень. Взаємовідносини вищих і нижчих органів виконавчої влади
здійснюються на основі субординації.

Принцип верховенства права в Україні закріплений у ст. 8 Конституції.
Відповідно до нього Конституція України має найвищу юридичну силу, а її
норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти
приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй.

Принцип законності безпосередньо пов’язаний з принципом верховенства
права і з нього випливає, а також базується на положеннях Конституції
України, згідно з якими Україна є суверенною і незалежною,
демократичною, соціальною, правовою державою. Органи державної влади й
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України. Законність повинна бути реальною.
Закон став в Україні основним джерелом права, прийнятим відповідно до
Конституції. Реальність законності гарантовано насамперед обов’язком
державних органів та їх посадових осіб додержуватися її,
відповідальністю перед народом України, а також судовим контролем (у
тому числі з боку Конституційного Суду України), прокурорським наглядом,
контролем з боку спеціально створених органів виконавчої влади
(інспекцій, адміністрацій, комісій, комітетів) і правом громадян на
звернення в державні та громадські органи, в тому числі суд.

Відповідно до ст. 38 Конституції України1 громадяни мають право брати
участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих
референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади
та органів місцевого самоврядування. У здійсненні функцій державного
управління громадяни беруть участь шляхом об’єднання в

1 Див.: Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР//ВВР.-
1996.- № 30 Ст. 141. (зі змінами та доповненнями внесенеми Законом
України  від 8 грудня 2004 року N 2222-IV.) ст. 4

політичні партії та громадські організації. Через такі об’єднання
громадяни здійснюють захист своїх прав і свобод, задовольняють
політичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси. Громадяни
користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до
служби в органах місцевого самоврядування. Вони мають рівні
конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути
привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального
походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими
ознаками. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути
скасовані. Обмеження на участь у державному управлінні встановлюються
виключно законом (засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі,
недієздатні).

Принцип гласності в державному управлінні пов’язано насамперед з вільним
доступом громадян до інформації про діяльність органів виконавчої влади
всіх рівнів, окрім відомостей, які є державною таємницею або іншою
захищеною законом таємницею. Кожному гарантовано право вільного доступу
до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів
побуту, а також право на її поширення. Таку інформацію ніким не може
бути засекречено (ст. 50 Конституції).

Кожному гарантовано право знати свої права і обов’язки. Закони та інші
нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають
бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, а
недоведені є нечинними.

Стаття 32 Конституції гарантує кожному судовий захист права
спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та
права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на
відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням,
зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

2. Розкрийте поняття, функції та організацію санітарно епідеміологічного
нагляду.

Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.1 врегульовано суспільні
відносини, що виникають у сфері забезпечення санітарного й епідемічного
благополуччя населення, визначено відповідні права й обов’язки державних
органів, підприємств, установ, організацій і громадян у цій сфері,
встановлено порядок організації державної санітарно-епідеміологічної
служби та здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в
Україні.

Відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд
в Україні2 такий нагляд здійснюють установи й заклади державної
санітарно-епідеміологічної служби системи МОЗ України: Головне
санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України; управління з медичних
проблем аварії на Чорнобильській АЕС МОЗ України; центральна
санітарно-епідеміологічна станція МОЗ України; Кримська республіканська
санітарно-епідеміологічна станція; обласні, міські, районні, районні у
містах санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції;
центральні санітарно-епідеміологічні станції на залізничному,
повітряному, водному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції на
залізницях, а також станції басейнів і портів; відповідні установи,
заклади, з’єднання, частини й підрозділи державної
санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Держкомкордону,
Служби безпеки України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний
державний санітарний лікар України — перший заступник Міністра охорони
здоров’я України.

1 Див:. Закон України від 24 лютого 1994 року “Про забезпечення
санітарного і епідемічного благополуччя населення” // ЗУ. – Т.6. –
С.197-220.

2 Див:. Постанова КМУ від 22 червня 1999 року №1109 “Про затвердження
Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні”
//ОВУ. -1999. – №25. – Ст.1178.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою АРК здійснює
головний державний санітарний лікар АРК.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою області, міст
Києва та Севастополя здійснює відповідно головний державний санітарний
лікар області, міст Києва та Севастополя, якого призначає на посаду й
звільняє з посади головний державний санітарний лікар України за
погоджен-ням із відповідною обласною, Київською та Севастопольською
міською державною адміністрацією.

Державну санітарно-епідеміологічну службу в районі, місті, районі в
місті очолює головний державний санітарний лікар відповідно району,
міста, району в місті.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою на водному,
залізничному, повітряному транспорті здійснює відповідно головний
державний санітарний лікар водного, залізничного та повітряного
транспорту, якого призначає на посаду та звільняє з посади головний
державний санітарний лікар України.

Здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду є
найважливішим напрямом діяльності державної санітарно-епідеміологічної
служби. Його мета — контроль за додержанням юридичними та фізичними
особами санітарного законодавства, попередження, виявлення й усунення
шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров’я людей і застосування
в необхідних випадках заходів правового характеру щодо порушників.

Для виконання покладених на них завдань органи
санітарно-епідеміологічного нагляду мають право застосовувати
адміністративно-попереджувальні заходи, заходи адміністративного
припинення та заходи адміністративного стягнення.

До адміністративно-попереджувальних заходів, зокрема, належать:
відвідування об’єктів для проведення перевірок додержання санітарного
законодавства; витребування від юридичних осіб і громадян даних, що
характеризують санітарний та епідемічний стан об’єктів, здоров’я людей;
введення карантину; проведення обов’язкових профілактичних щеплень;
обов’язковий медичний огляд стану здоров’я відповідних груп працівників,
громадян тощо.

Заходи адміністративного припинення застосовують у випадках, коли в
примусовому порядку необхідно припинити протиправні дії та запобігти їх
шкідливим наслідкам. Прикладами таких заходів можуть слугувати: вимога
до порушника санітарного законодавства припинити протиправну поведінку;
обмеження, тимчасова заборона чи припинення будівництва, реконструкції
та розширення об’єктів; обмеження, зупинення чи заборона викидів
(скидання) забруднюючих речовин; вилучення з реалізації продуктів
харчування, хімічних і радіоактивних речовин, біологічних матеріалів;
опечатування приміщень, джерел енергії, агрегатів, механізмів та іншого
обладнання.

Адміністративні стягнення накладають за вчинення правопорушень,
передбачених КпАП у сфері, яку розглядаю. У КпАП встановлено
адміністративну відповідальність за: порушення санітарно-гігієнічних і
санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42); виробництво,
заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить
хімічні препарати понад гранично допустимих рівнів концентрації (ст.
42і); заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених продуктів
харчування чи іншої продукції (ст. 422); виробництво, зберігання,
транспортування або реалізацію продуктів харчування чи продовольчої
сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічними агентами
понад гранично допустимих рівнів (ст. 423); незаконне виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення, пересилку наркотичних засобів або
психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);
ухилення від обстеження й профілактичного лікування осіб, заражених
венеричною хворобою (ст. 45); порушення встановленого порядку взяття,
переробки, зберігання, реалізації та застосування донорської крові або
її компонентів і препаратів (ст. 45і); умисне приховування джерела
зараження венеричною хворобою (ст. 46) тощо1.

Справи про ці правопорушення розглядають адміністративні комісії,
районні (міські) суди (судді), органи внутрішніх справ (міліції),
органи, установи й заклади державної санітарно-епідеміологічної служби.
Стягненнями, що накладають, є штраф, конфіскація або вилучення предметів
правопорушення, адміністративний арешт.

1. Див:. Кодекс України про адміністративні
правопорушення з постатейними матеріалами: Станом на 1 січня 2006 року /
Відп.ред. Е.Ф.Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 1088с.

3. Завдання.

К. відбув покарання за хуліганські вчинки, але після звільнення з місць
позбавлення волі не став на шлях виправлення: пиячив, тричі протягом
півроку притягувався до адміністративної відповідальності за розпивання
спиртних напоїв у громадських місцях, двічі його доставляли до
райвідділу органів внутрішніх справ і робили офіційні попередження за
протиправні вчинки, що порушують громадський порядок. Після цього
начальник райвідділу ОВС виніс постанову про встановлення за К.
адміністративного нагляду строком на три роки і про застосування щодо
нього таких обмежень: заборона виходу з будинку з 21 год. до 6 год.
ранку; заборона керування транспортними засобами; заборона виїзду з
району проживання в особистих справах.

Проаналізуйте відповідність даного рішення чинному законодавству.

Складіть проект протоколу про розпивання спиртних напоїв у громадських
місцях.

РОЗВ’ЯЗОК:

Начальник райвідділу ОВС не мав права застосовувати своєю постановою
адміністративний нагляд за гр.. К., оскільки відповідно до ст. 5 ЗУ
“Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі” яка встановлює порядок встановлення адміністративного нагляду,
таким правом наділений виключно суд.

Крім того в ст.. 10 зазначеного закону не передбачається такого
обмеження як заборона керування транспортними засобами. І ще одне
порушення полягає в тому що строк адміністративного нагляду
встановлюється від одного року до двох років і не може перевищувати
термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. (ст..
6 вказаного закону). Отже тільки суд може за поданням начальника
райвідділу ОВС встановити адміністративний нагляд за гр.. К.

ПРОТОКОЛ

про адміністративне правопорушення

м. Дрогобич
                                                  “12” червня  2007 року

          

Я, уповноважена посадова особа райвідділу МВС України в Дрогобицькому
районі, лейтенант міліції, Іванов Іван Іванович, керуючись ст. 254,
255, 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, склав цей
протокол про те, що по вул. Шевченка 5, біля будинку творчості, о 3 год.
00 хв. зафіксував розпивання спиртних напоїв на вулиці, появу в
громадському місці у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і
громадську мораль, що суперечить ст.. 178 КУпАП та передбачено за її
порушення відповідальність.

Свідки правопорушення:

1) Сидорук Микола Миколайович

2) Федоренко Федір Федорович

Відомості про особу, стосовно якої складено протокол:

Петренко Петро Петрович, 1978 року народження, м. Дрогобич, вул..
Челюскіна 2д/45. Паспорт серії ХМ №125689 виданий Дрогобицьким РВУМВС
України в Житомирській області 01.02.1996 р. Проживає за зазначеною
адресою. Тел. 23-45-69. Тимчасово не працює.

Гр. Петренко Петру Петровичу роз’яснено зміст ст. 63 Конституції
України, а також його права та обов’язки, передбачені ст. 268 Кодексу
України про адміністративні правопорушення (має право: ознайомлюватися з
матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти
клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою
адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право
надавати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи,
виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не
володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по
справі).

Підпис _____________________

Від дачі пояснень відмовився

Підпис особи, щодо якої складено протокол,
_____________________________________________

Підпис свідків:

1. __________________________________________________

2. ______________________________________________________

Протокол подається на розгляд до

Дрогобицького районного суду

Уповноважена посадова особа райвідділу МВС

України в Дрогобицькому районі Іванов Іван
Іванович

 

Ознайомлений 

____________

(підпис) 

Петренко Петро Петрович

4. Нормативно-правові акти та література.

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР//ВВР.- 1996.-
№ 30 Ст. 141. (зі змінами та доповненнями внесенеми Законом України  від
8 грудня 2004 року N 2222-IV.) ст. 46

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Київ. «Аттіка»
2006 р.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними
матеріалами: Станом на 1 січня 2006 року / Відп.ред. Е.Ф.Демський. – К.:
Юрінком Інтер, 2006. – 1088с.

4. Кодекс Украины об административных правонарушениях
(научно-практический комментарий). – X.: ООО “Одиссей”, 2000. – 1008с.

5. Закон України від 24 лютого 1994 року “Про забезпечення санітарного і
епідемічного благополуччя населення” // ЗУ. – Т.6. – С.197-220.

6. Закон України від 1 грудня 1994 року “Про адміністративний нагляд за
особами, звільненими з місць позбавлення волі” // ВВРУ. – 1994. – №52.
-Ст.455; 1995. – №10. – Ст.64; ОВУ. – №25 Спеціальний випуск. – Ст.1146.

7. Постанова КМУ від 22 червня 1999 року №1109 “Про затвердження
Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні”
//ОВУ. -1999. – №25. – Ст.1178.

8. Законодавство України про адміністративну
відповідальність // Бюлетень законодавства і юридичної практики
України. -1997. – №3. – 240с.

9. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред.
Авер’янова В.Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432с.

10. Адміністративне право України. (підручник для юридичних вузів і
факультетів. / Ю.П, Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Паращук та ін.); за
ред.. Ю.П. Битяка. –Харків. «Право». 2000. -520с.

02.07.2007 р.
Тисяк Л.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020