Характеристика спеціальних державних органів по боротьбі з організованою злочинністю

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

КАФЕДРА кримінально-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

Контрольна робота

з дисципліни

«Судові та правоохоронні органи України»

Характеристика спеціальних державних органів по боротьбі з організованою
злочинністю

Зміст

Завдання 1. Сидоренко М.М. і Хабарів І.В. з корисливих мотивів вбили
громадянина Лгеєва М.П., тобто скоїли злочин передбачений ч.2 ст. 115 КК
України. Визначте коло оперативно-розшукових і слідчих підрозділів до
компетенції котрих належить попередження, розкриття, розслідування справ
даної категорії. Окрім цього визначте суд до якого кримінальна справа
буде направлена до розгляду. В якому складі суду буде розглянуто дану
кримінальну справу

Завдання 2. Дайте характеристику спеціальним державним органам по
боротьбі з організованою злочинністю, їх права, обов’язки, повноваження

Завдання 3. Посадові особи Сумської філії ПІБ на протязі 1999-2002 року
скоїли розкрадання грошових коштів на суму 500 тис. грн. (злочин
передбачений ч.5 ст.191 КК України). Визначте коло оперативно-розшукових
і слідчих підрозділів до компетенції яких належить розкриття і
розслідування злочинів передбачених ст 191 КК України (Привласнення,
розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим
становищем). Яким судом і в якому складі буде розглянута дана
кримінальна справа

Завдання 4. Слідчим відділом УПМ в місті Суми в ході розслідування
кримінальної справи №11233 по обвинуваченню Зощенко М.І. у скоєні
злочинів передбачених ч.3 ст.212 (Ухилення від сплати податків, зборів,
інших обов’язкових платежів) були встановлені факти привласнення ним
майна скоєного шляхом зловживання службовим становищем (злочин
передбачений ст.191 КК України). Що потрібно робити в даній ситуації
слідчим податкової міліції. Відповідь обґрунтуйте

Завдання 5. Нотаріат в Україні. Права і обов’язки нотаріуса

Список використаних джерел

Завдання 1

Сидоренко М.М. і Хабарів І.В. з корисливих мотивів вбили громадянина
Лгеєва М.П., тобто скоїли злочин передбачений ч.2 ст. 115 КК України.
Визначте коло оперативно-розшукових і слідчих підрозділів до компетенції
котрих належить попередження, розкриття, розслідування справ даної
категорії. Окрім цього визначте суд до якого кримінальна справа буде
направлена до розгляду. В якому складі суду буде розглянуто дану
кримінальну справу

Відповідь:

Згідно з Типовою структурою органів внутрішніх справ і структурою
центрального апарату МВС України до кримінальної міліції входять такі
основні підрозділи: карного розшуку, служба по боротьбі з економічною
злочинністю, підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків,
служба кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Підрозділи карного розшуку запобігають, припиняють і розкривають
злочини, а також вживають оперативно-розшукових заходів у випадках,
передбачених чинним законодавством. Зокрема, вони ведуть боротьбу з
груповою та організованою злочинністю; зі злочинністю проти особи; з
майновими злочинами; з проституцією, поширенням СНІДу та
правопорушеннями, пов’язаними з іноземними громадянами; розшукують
злочинців і осіб, які безвісти зникли, а також проводять іншу оперативну
роботу. Особливу увагу в межах своїх повноважень ці підрозділи
зосереджують на організації запобігання та розкритті резонансних і
серійних злочинів, а також на боротьбі з наркобізнесом, який набув
міжрегіонального та міждержавного характеру.

Згідно з кримінально-процесуальним законодавством досудове слідство
проводять слідчі прокуратури в справах про злочини проти життя та
здоров’я особи, злочини проти довкілля, злочини проти громадської
безпеки, злочини проти безпеки виробництва, злочини проти безпеки руху
та експлуатації транспорту, злочини в сфері забезпечення призову та
мобілізації, злочини проти авторитету органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та об’єднань громадян, злочини в сфері
службової діяльності, злочини проти правосуддя, злочини проти
встановленого порядку несення військової служби та інші.

Слочин був скоєний передбачений ч.2 ст. 115 „Умисне вбивство” КК
України:

2. Умисне вбивство:

6) з корисливих мотивів

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або
довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку,
передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

Відповідно до Кримінально-процесуального Кодексу України та Закону
України „Про міліцію” справу буде порушено відділом внутрішніх справ
міліції. Справу будуть вести слідчі уголовного розшуку і слідчі
прокуратури.

По першій інстанції, згідно Закону України „Про судоустрій” справа має
розглядатися апеляційним судом у колегіальному складі: 5 осіб – 3 судді
і 2 народних засідателі.

Завдання 2

Дайте характеристику спеціальним державним органам по боротьбі з
організованою злочинністю, їх права, обов’язки, повноваження

Відповідь

Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю” від 30.06.1993р. № 3341-XII зі змінами та доповненнями
визначає головні напрями загальнодержавної політики та
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю.

Під організованою злочинністю в цьому Законі розуміється сукупність
злочинів, що вчиняються у зв’язку з створенням та діяльністю
організованих злочинних угруповань.

Види та ознаки цих злочинів, а також кримінально-правові заходи щодо
осіб, які вчинили такі злочини, встановлюються Кримінальним кодексом
України.

Метою боротьби з організованою злочинністю є:

– встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізація,
нейтралізація та ліквідація;

– усунення причин і умов існування організованої злочинності.

Систему державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою
злочинністю, становлять:

а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні
органи;

б) державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою
злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій.

До державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою
злочинністю, належать:

а) Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою
злочинністю при Президенті України;

б) спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю
Міністерства внутрішніх справ України;

в) спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою
злочинністю Служби безпеки України.

В разі необхідності Верховною Радою України на постійній або тимчасовій
основі можуть бути створені й інші спеціальні органи для боротьби з
організованою злочинністю.

До державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою
злочинністю, належать:

а) органи внутрішніх справ України і Служби безпеки України, крім
зазначених у пункті 2 цієї статті;

б) органи прокуратури України;

в) митні органи і підрозділи Прикордонних військ України;

г) органи державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної
служби;

д) органи і установи виконання покарань.

Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою
злочинністю здійснює координацію діяльності всіх державних органів, на
які цим Законом покладено обов’язки здійснювати цю боротьбу. Положення
про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою
злочинністю затверджується Верховною Радою України.

Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою
злочинністю створюється у складі Голови Служби безпеки України,
заступника Голови Служби безпеки України – керівника Головного
управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби
безпеки України, Міністра внутрішніх справ України, першого заступника
Міністра внутрішніх справ України – керівника Головного управління по
боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ
України, Голови Правління Національного банку України, Голови Державного
комітету у справах охорони державного кордону України, Голови Державного
митного комітету України, начальника Головного управління державної
податкової служби України. До складу Координаційного комітету можуть
входити керівники інших міністерств та відомств, які беруть участь у
боротьбі з організованою злочинністю.

У засіданнях Координаційного комітету беруть участь Голова Комітету
Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і
корупцією, Генеральний прокурор України, начальник управління
Генеральної прокуратури України по нагляду за виконанням законів
спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю.

До компетенції Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і
організованою злочинністю належить:

а) координація і сприяння діяльності органів, які беруть участь у
боротьбі з організованою злочинністю;

б) розробка стратегії і рекомендацій щодо тактики боротьби з
організованою злочинністю;

в) організація співробітництва з питань боротьби з організованою
злочинністю з відповідними органами інших держав та міжнародними
установами;

г) підготовка щорічних і спеціальних доповідей (інформацій) про стан
організованої злочинності в Україні, основні напрями та результати
боротьби з нею і внесення їх на розгляд Президента України та Верховної
Ради України;

д) вирішення питань щодо розпорядження фондом сприяння боротьбі з
організованою злочинністю.

Рішення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою
злочинністю, прийняті в межах його компетенції та відповідно до
законодавства України, є обов’язковими для виконання державними органами
і посадовими особами, до яких вони звернені.

Для науково-дослідного забезпечення боротьби з організованою злочинністю
при Координаційному комітеті створюється міжвідомчий центр з проблем
боротьби з організованою злочинністю.

Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів
внутрішніх справ України.

Спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю
органів внутрішніх справ є Головне управління по боротьбі з
організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України,
управління, відділи і відділення по боротьбі з організованою злочинністю
Міністерства внутрішніх справ Республіки Крим, головного управління
внутрішніх справ міста Києва, головних управлінь і управлінь внутрішніх
справ областей, міста Севастополя та інших міст, відповідних органів на
транспорті, які підпорядковуються відповідно Міністру внутрішніх справ
Республіки Крим, начальникам головних управлінь, управлінь внутрішніх
справ.

Відділи і відділення по боротьбі з організованою злочинністю у містах
(крім Севастополя) створюються в міру необхідності і підпорядковуються
управлінням по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства
внутрішніх справ Республіки Крим, головних управлінь і управлінь
внутрішніх справ областей.

У структуру спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою
злочинністю входять інформаційно-аналітичні відділи,
оперативно-розшукові, а також оперативно-технічні служби, підрозділи
швидкого реагування, внутрішньої безпеки, кадрові та інші служби.

Спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією і організованою
злочинністю Служби безпеки України

Спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою
злочинністю Служби безпеки України є Головне управління по боротьбі з
корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби
безпеки України і відділи по боротьбі з корупцією та організованою
злочинністю органів Служби безпеки України в Республіці Крим, областях,
містах Києві та Севастополі.

Відділи, відділення або групи по боротьбі з корупцією і організованою
злочинністю у містах (крім Києва та Севастополя) створюються в міру
необхідності і підпорядковуються відділам по боротьбі з корупцією і
організованою злочинністю.

Межі компетенції спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою
злочинністю органів внутрішніх справ України і Служби безпеки України
визначаються на основі законів України “Про міліцію”, “Про Службу
безпеки України”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”,
Кримінально-процесуального кодексу та інших законів України.

Статтею 12 ЗУ „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю” встановлені рава спеціальних підрозділів по боротьбі з
організованою злочинністю органів внутрішніх справ, Служби безпеки
України та їх співробітників.

При здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальним
підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх
справ і Служби безпеки України надаються повноваження:

а) заводити оперативно-розшукові справи. Постанова про заведення справи
затверджується начальником спеціального підрозділу;

б) на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підрозділів по
боротьбі з організованою злочинністю одержувати від банків, а також
кредитних, митних, фінансових та інших установ, підприємств, організацій
(незалежно від форм власності) інформацію і документи про операції,
рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і
юридичних осіб. Документи та інформація повинні бути подані негайно, а
якщо це неможливо – не пізніш як протягом 10 діб;

в) залучати до проведення перевірок, ревізій та експертиз кваліфікованих
спеціалістів установ, організацій контрольних і фінансових органів;

г) одержувати інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових
систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною
прокуратурою України, Антимонопольним комітетом України, Фондом
державного майна України, міністерствами, відомствами, іншими державними
органами України;

д) в разі одержання фактичних даних про організовану злочинну діяльність
для їх перевірки витребувати та одержувати від державних органів,
об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від
форм власності) інформацію і документи. Витребовувані документи та
інформація повинні бути подані негайно або не пізніш як протягом 10 діб.

За матеріалами оперативно-розшукової діяльності та кримінальних справ
спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю мають
право подавати до суду заяви про скасування реєстрації і припинення
діяльності суб’єктів підприємництва, а також за наявності підстав,
передбачених Законом, подавати до суду позови про визнання недійсними
угод у порядку, встановленому законодавством України.

При здійсненні боротьби з організованою злочинністю співробітники
спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки
України мають право:

а) за письмовим розпорядженням керівника відповідного спеціального
підрозділу входити за службовими посвідченнями на територію, у
приміщення, склади та сховища підприємств, організацій і установ (крім
іноземних, дипломатичних представництв), незалежно від їх відомчої
належності та форм власності, на контрольно-пропускні пункти
прикордонних військ та митниць, а також у виробничі приміщення громадян,
які займаються підприємницькою діяльністю;

б) за постановою та з санкції відповідного прокурора по нагляду за
виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою
злочинністю, а у невідкладних випадках – з наступним повідомленням
прокурора протягом доби в разі загрози знищення, приховування або втрати
предметів чи документів, які можуть бути використані у розкритті та
розслідуванні злочинної діяльності, на строк до 10 діб опечатувати
архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх
під охорону, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності фізичних
та юридичних осіб, вилучати предмети і документи із складанням
відповідного акта. Копії акта вручаються громадянину чи представнику
підприємства, установи, організації.

Оперативні управління, відділи та відділення спеціальних підрозділів
мають повноваження органу дізнання. Спеціальні підрозділи по боротьбі з
організованою злочинністю можуть порушувати і розслідувати, передавати
через відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів
спеціальними підрозділами за підслідністю в інші органи внутрішніх справ
і Служби безпеки України кримінальні справи про виявлені ними злочини, у
такому ж порядку витребувати і приймати від них до свого провадження
кримінальні справи про злочини, вчинені організованими злочинними
угрупованнями. Питання вирішення спорів про підслідність зазначених
кримінальних справ регулюються цим Законом і Кримінально-процесуальним
кодексом України.

Статтею 18 ЗУ „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю” визначені обов’язки державних органів, що мають контрольні
повноваження.

Національний банк України, Антимонопольний комітет, Фонд державного
майна, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба,
митні органи України, а також інші державні органи, що мають право
контролю за дотриманням організаціями і громадянами законодавства
України, з метою боротьби з організованою злочинністю зобов’язані:

а) під час здійснення у межах своєї компетенції контрольних функцій
з’ясовувати неправомірні дії організацій і громадян, що можуть свідчити
про злочинну діяльність або створювати умови для такої діяльності;

б) передавати відповідним спеціальним органам по боротьбі з
організованою злочинністю одержувані при здійсненні контрольних функцій
і аналізі інформації, що надходить, відомості, що можуть свідчити про
організовану злочинну діяльність та використовуватися для виявлення,
припинення і попередження такої діяльності;

в) за дорученням спеціальних органів по боротьбі з організованою
злочинністю проводити у межах своєї компетенції ревізії, перевірки та
інші дії щодо контролю за дотриманням законодавства України
організаціями і громадянами;

г) розробляти пропозиції щодо вдосконалення законодавства, спрямовані на
усунення умов, що сприяють злочинній діяльності;

д) здійснювати інші заходи, передбачені цим Законом та іншими актами
законодавства.

Органи Державної податкової служби України зобов’язані:

а) забезпечувати виявлення порушень законодавства про податки і платежі
в бюджет та негайно повідомляти про це відповідні спеціальні підрозділи
по боротьбі з організованою злочинністю;

б) за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою
злочинністю проводити перевірку своєчасності надання і вірогідності
документів, пов’язаних з обчисленням платежів у бюджет, одержувати
документи про платежі, що підлягають оплаті, та тих, що фактично
надійшли в бюджет, здійснювати з цією метою входження в інформаційну
систему, зв’язану з підприємництвом;

в) негайно повідомляти відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з
організованою злочинністю про всі випадки перереєстрації підприємства у
зв’язку із зміною його власника.

Митні органи України зобов’язані:

а) подавати необхідну допомогу при проведенні оперативно-розшукових
заходів у зоні митного контролю;

б) за дорученням спеціальних органів по боротьбі з організованою
злочинністю проводити перевірку законності дій організацій і громадян,
пов’язаних з переміщенням предметів і речовин через митний кордон, і
комплексний контроль разом з Національним банком України за їх валютними
операціями;

в) за дорученням спеціальних органів по боротьбі з організованою
злочинністю забезпечувати контрольовані поставки наркотичних і
психотропних засобів, а також зброї та інших предметів, що
використовуються організованими злочинними групами і угрупованнями з
метою контрабанди.

Національний банк України з метою реалізації державної політики в сфері
боротьби з організованою злочинністю зобов’язаний:

а) забезпечувати виявлення порушень законодавства з боку комерційних
банків та інших підконтрольних Національному банку України підприємств,
установ, організацій, які створюють умови для організованої злочинної
діяльності, і притягнення винних до відповідальності;

б) встановлювати обсяги і форми звітності, яка подається Національному
банку України, необхідні для виявлення організованої злочинної
діяльності та умов, що їй сприяють;

в) при одержанні клопотання про видачу ліцензій на здійснення операцій в
іноземній валюті повідомляти про це спеціальним органам по боротьбі з
організованою злочинністю і враховувати одержувані щодо них висновки;

г) попередньо інформувати спеціальні підрозділи по боротьбі з
організованою злочинністю про великомасштабні операції фізичних осіб (у
розмірі понад сто мінімальних заробітних плат) чи юридичних осіб (у
розмірі понад п’ять тисяч мінімальних заробітних плат), здійснені
одноразово або протягом 30 діб;

д) за рішенням слідчого або суду припиняти фінансування та операції з
рахунків клієнтів.

Прикордонні війська України сприяють спеціальним підрозділам
Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України у виявленні,
припиненні та попередженні організованої злочинної діяльності,
затриманні та притягненні до відповідальності її учасників. З цією метою
Прикордонні війська України за дорученням спеціальних підрозділів по
боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ та Служби
безпеки України, за наявності підстав, передбачених законами України,
зобов’язані:

а) проводити перевірку і тимчасове вилучення документів у конкретних
осіб, які прямують через державний кордон України;

б) не пропускати окремих осіб через державний кордон, здійснювати їх
адміністративне затримання;

в) оглядати конкретні транспортні засоби і майно, що прямують через
державний кордон України, і вилучати виявлені при цьому предмети та
речовини, заборонені до вивезення і ввезення в Україну, та предмети
контрабанди;

г) здійснювати дії щодо контролю і затримання українських та іноземних
невійськових суден.

Завдання 3

Посадові особи Сумської філії ПІБ на протязі 1999-2002 року скоїли
розкрадання грошових коштів на суму 500 тис. грн. (злочин передбачений
ч.5 ст.191 КК України). Визначте коло оперативно-розшукових і слідчих
підрозділів до компетенції яких належить розкриття і розслідування
злочинів передбачених ст 191 КК України (Привласнення, розтрата майна
або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). Яким судом
і в якому складі буде розглянута дана кримінальна справа

Відповідь:

Злочин був скоєний відповідно до Кримінального Кодексу України ч.5
ст.191 „Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом
зловживання службовим становищем”:

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи
перебувало в її віданні, –

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням
волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до
чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом
зловживання службовою особою своїм службовим становищем –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі
на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені
повторно або за попередньою змовою групою осіб, –

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або
позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті,
якщо вони вчинені у великих розмірах, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї
статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою
групою, –

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Відповідно до Кримінально-процесуального Кодексу України та Закону
України „Про міліцію” справу буде порушено відділом внутрішніх справ
міліції. Справу будуть вести слідчі відділу по боротьбі з економічною
злочинністю.

По першій інстанції, згідно Закону України „Про судоустрій” справа має
розглядатися судом загальної юрисдикції, а саме районним судом
(Зарічним, чи Ковпаківським) м.Сум.

Завдання 4

Слідчим відділом УПМ в місті Суми в ході розслідування кримінальної
справи №11233 по обвинуваченню Зощенко М.І. у скоєні злочинів
передбачених ч.3 ст.212 (Ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов’язкових платежів) були встановлені факти привласнення ним майна
скоєного шляхом зловживання службовим становищем (злочин передбачений
ст.191 КК України). Що потрібно робити в даній ситуації слідчим
податкової міліції. Відповідь обґрунтуйте

Відповідь:

Злочин був скоєний відповідно до Кримінального Кодексу України ч.3
ст.212 „Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів”

1. Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому
законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи,
організації, незалежно від форми власності або особою, що займається
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою
іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до
фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів
у значних розмірах, –

карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо
вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних
цільових фондів коштів у великих розмірах, –

караються штрафом від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або
обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені
особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов’язкових платежів, або якщо вони призвели до фактичного
ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо
великих розмірах, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років з конфіскацією майна.

4. Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та
другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо
вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки,
збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі
їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

П р и м і т к а. Під значним розміром коштів слід розуміти суми
податків, зборів і інших обов’язкових платежів, які в тисячу і більше
разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум
доходів громадян, під великим розміром коштів слід розуміти суми
податків, зборів і інших обов’язкових платежів, які в три тисячі і
більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний
мінімум доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід
розуміти суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які в п’ять
тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

А також відповідно до Кримінального Кодексу України ст.191
„Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання
службовим становищем”:

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи
перебувало в її віданні, –

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті,
якщо вони вчинені у великих розмірах, –

Справа порушена в податковій міліції має буде поділена на дві справи:

1.По ст.212 ККУ – слідство мають вести слідчі податкової міліції

2.По ст. 191 ККУ – слідство передається в відділ по боротьбі з
організованою економічною злочинністю Районного відділу міліції м.Сум.

Завдання 5. Нотаріат в Україні. Права і обов’язки нотаріуса

Відповідь

Загальна характеристика та основні завдання нотаріату

У системі правозахисних органів важливе місце належить нотаріату.
Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на яких
покладено обов’язок засвідчувати права, а також факти, що мають юридичне
значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України
“Про нотаріат”, для надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 Закону).

Діяльність нотаріату спрямовано на охорону й захист прав і законних
інтересів фізичних та юридичних осіб, на запобігання правопорушенням
шляхом правильного й своєчасного вчинення нотаріальних дій.

Предметом нотаріальної діяльності є засвідчення безперечних прав,
безперечних фактів і вчинення інших дій, що випливає з повноважень
нотаріальних органів і посадових осіб, закріплених у Законі України “Про
нотаріат”. У разі виникнення спору про цивільне право нотаріус
зобов’язаний зупинити вчинення нотаріальної дії до розв’язання спірного
питання судом. Під час здійснення нотаріальної дії виділяють такі стадії
нотаріального провадження:

– подання заяви, її прийняття посадовою особою, перевірка передумов
права на виконання нотаріальних дій і умов їхнього здійснення;

– розгляд заяви по суті;

– здійснення нотаріальної дії;

– оскарження дії нотаріального органу;

– виконання нотаріального акта.

У функціонуванні нотаріату умовно можна виділити загальну частину, в
якій розглядають такі положення, як правова основа діяльності нотаріату,
права й обов’язки нотаріуса тощо, та спеціальну, де основним є
повноваження з вчинення окремих нотаріальних дій. Джерелами
нотаріального права є система нормативних актів, що регулюють ці
правовідносини. Джерелом є також Конституція України, де закріплено
теоретичні положення, які обумовлюють діяльність нотаріату.

2 вересня 1993 року прийнято Закон України “Про нотаріат”. Цим Законом
врегульовано діяльність нотаріату в Україні, визначено, хто може бути
нотаріусом, установлено коло прав і обов’язків нотаріусів. Законом
вперше було передбачено запровадження приватного нотаріату.

Крім цих основних нормативних актів, нотаріуси в своїй діяльності
керуються постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України,
наказами та інструкціями Міністерства юстиції.

Норми, що регулюють організацію й діяльність нотаріату, становлять
самостійну галузь законодавства. Разом з тим законодавство про нотаріат
тісно пов’язано з такими галузями законодавства, як цивільне, цивільне
процесуальне, шлюбно-сімейне та трудове. Під час здійснення будь-яких
нотаріальних дій нотаріусам доводиться використовувати не лише правила
нотаріального провадження, а й звертатися до норм зазначених галузей
законодавства. Наприклад, засвідчуючи договори купівлі-продажу, заповіт,
видачу свідоцтва про право на спадщину, нотаріус керується нормами
цивільного законодавства, роз’яснює їхній зміст громадянам, які до нього
звернулися. Здійснення нотаріальних дій за кордоном визначено
консульськими конвенціями, міжнародними угодами та договорами, а в
певних випадках можуть бути застосовані норми іноземного законодавства.

Серед загальних положень про нотаріат, закріплених законодавством, можна
виділити ті, що є основою діяльності нотаріусів та інших посадових осіб
нотаріату. Одним із найважливіших є принцип законності. Він виявляється
насамперед у тому, що нотаріуси й службові особи, які виконують ці
функції, діють згідно з чинним законодавством (ст. 7 Закону).

Разом з тим нотаріуси повинні вимагати додержання законності всіма
громадянами та юридичними особами, які звертаються до них із проханням
виконати певну нотаріальну дію; відмовляти у виконанні дій, що
суперечать закону; не приймати документи, які оформлено з порушеннями
закону або містять відомості, що ганьблять честь і гідність громадян.

Не менш важливим принципом діяльності нотаріату є додержання таємниці
виконуваних нотаріальних дій. Так, у ст. 5 зазначеного Закону прямо
вказано на те, що одним з обов’язків нотаріуса є зберігання в таємниці
відомостей, одержаних ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій. Дія
цього принципу має поширюватися не лише на нотаріусів, а й на тих осіб,
які виконують будь-які допоміжні функції і яким стало відомо про суть
вчинюваних нотаріальних дій (наприклад, друкарки, перекладачі). Саме
тому довідки й документи нотаріальні контори та приватні нотаріуси
видають лише тим громадянам, державним установам і організаціям, для
яких або за дорученням яких виконували нотаріальні дії. Довідки стосовно
заповітів можуть бути видані тільки після смерті спадкодавця й тільки в
разі пред’явлення свідоцтва про його смерть. Довідки й документи про
виконувані нотаріальні дії видають також на вимогу (оформлену належним
чином) судових органів, органів прокуратури, слідства, пов’язаних із
кримінальними або цивільними справами, що є в їхньому провадженні.

Останнім часом зростає тенденція до зняття з суду обов’язку сприяти
сторонам у цивільній справі в збиранні доказів. Водночас законодавець
передбачив, що відповідно до ст. 6 Закону України “Про адвокатуру”
адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути
використані як докази в цивільній справі, а також запитувати й
отримувати документи або їх копії, необхідні для виконання доручення
клієнта. Отже, враховуючи зазначене, доцільно було б до ст. 8 Закону
України “Про нотаріат” внести відповідні зміни щодо розширення кола
осіб, які можуть одержувати інформацію стосовно вчинюваних нотаріальних
дій від органів нотаріату.

Важливе значення в діяльності нотаріату має також принцип об’єктивної
істини, тобто обґрунтованості дій нотаріусів та інших посадових осіб,
які виконують нотаріальні дії. Цей принцип передбачає, що підставою для
виконання нотаріальних дій є дійсні обставини, підтверджені необхідними
й достатніми письмовими доказами (документами). Подані матеріали
нотаріус оцінює з погляду їх належності, допустимості та достовірності
(ст. 4 Закону).

Значну роль відіграє принцип національної мови нотаріального діловодства
(ст. 15 Закону). Мову нотаріального діловодства визначено Конституцією
України, законами України “Про нотаріат” та “Про мови” (ст. 20). Якщо
особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою
ведуть діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути
перекладені їй нотаріусом або перекладачем.

Структура та повноваження нотаріальних органів

Міністерство юстиції України наділено правом відкривати й ліквідовувати
нотаріальні контори (ст. 17 Закону).

Штати державних нотаріальних контор затверджують управління юстиції Ради
міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської
міських державних адміністрацій у межах встановленої для державних
нотаріальних контор штатної чисельності та фонду заробітної плати (ч. 2
ст, 17 Закону).

Державна нотаріальна контора є юридичною особою, її очолює завідуючий.
Призначення та звільнення з посади нотаріуса здійснює відповідне
управління юстиції.

За вчинення нотаріальних дій нотаріуси справляють державне мито в
розмірах, установлених Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня
1993 року з наступними змінами та доповненнями.

Державний нотаріус має печатку із зображенням Державного герба України,
найменуванням державної нотаріальної контори та відповідним номером (ст.
22 Закону).

Приватну нотаріальну діяльність реєструють відповідні управління юстиції
за заявою особи, яка має свідоцтво про право на нотаріальну діяльність.

Правила реєстрації приватної нотаріальної діяльності регламентовано
Законом України “Про нотаріат” та Положенням про порядок реєстрації
приватної нотаріальної діяльності, затвердженим наказом Міністерства
юстиції України від 4 березня 1994 року № 10/5. Відповідно до ч. 2 ст.
24 Закону реєстраційне посвідчення видає управління юстиції у 15-денний
строк з моменту подачі заяви. Відмову в реєстрації приватної
нотаріальної діяльності заборонено. Про видане реєстраційне посвідчення
управління юстиції повідомляє податкову інспекцію.

Закон зобов’язує приватного нотаріуса розпочати свою діяльність у
тримісячний термін після отримання реєстраційного посвідчення.
Ігнорування цієї вимоги Закону може зумовити анулювання реєстраційного
посвідчення (ч. 5 ст. 24 Закону).

Анулювання реєстраційного посвідчення та, як наслідок, припинення
приватної нотаріальної діяльності може відбутися також у випадках,
передбачених ст. 30 Закону, а саме:

– подання приватним нотаріусом письмового клопотання про припинення
своєї діяльності;

– анулювання свідоцтва про право на нотаріальну діяльність;

– коли приватний нотаріус не уклав договір службового страхування, не
вніс заставу для забезпечення відшкодування шкоди або не поповнив
страхову заставу до встановленого розміру (шкоду, заподіяну особі
внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса,
відшкодовують у повному розмірі – ст. 27 Закону);

– для забезпечення відшкодування заподіяної шкоди протягом трьох місяців
приватний нотаріус зобов’язаний укласти з органом страхування договір
службового страхування або внести на спеціальний рахунок у банківську
установу страхову заставу;

– страхову заставу або страхову суму встановлюють у розмірі стократної
мінімальної заробітної плати (ст. 28 Закону);

– якщо приватний нотаріус без поважних причин не виконував своїх
обов’язків протягом трьох місяців і не повідомив про це управління
юстиції;

– якщо стан здоров’я тривалий час перешкоджає нотаріальній діяльності.

За вчинення нотаріальних дій приватні нотаріуси справляють плату, розмір
якої встановлюють за домовленістю сторін (ст. 31 Закону). З доходу
приватного нотаріуса справляють прибутковий податок за ставками,
встановленими чинним законодавством (ст. 32 Закону). Відповідно до ст.
37 Закону України “Про нотаріат” та Інструкції про порядок вчинення
нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських,
селищних, міських рад народних депутатів України від 25 серпня 1994 року
№ 22/5 у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові
особи можуть вчиняти певні нотаріальні дії.

Згідно з п. 2 Інструкції нотаріальні дії можуть здійснювати лише ті
посадові особи, на яких рішенням виконавчого комітету відповідної ради
народних депутатів покладено вчинення цих дій. Посадові особи виконавчих
комітетів, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані додержуватися
таємниці цих дій.

Посадові особи зобов’язані сприяти громадянам, підприємствам і
організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів,
роз’яснювати права та обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних
нотаріальних дій для того, щоб юридичну необізнаність не могли
використовувати їм на шкоду (п. 5 Інструкції).

Організацію й порядок вчинення нотаріальних дій консульськими установами
України регламентовано Законом України “Про нотаріат”, Консульським
статутом України та ін.

Організацію роботи державних нотаріальних архівів регулює Закон України
“Про нотаріат” і Положення про державний нотаріальний архів, затверджене
наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 року № 8/5.

Відповідно до згаданих Закону (ст. 23) та Положення (п. 1.1) державні
нотаріальні архіви засновують у обласних центрах, містах Києві,
Севастополі та Сімферополі для тимчасового (до 75 років)
централізованого зберігання та використання нотаріальних документів,
передачі їх у відповідний державний архів, надання методичної та
практичної допомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з
документами.

Фондоутворювачами є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси,
посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад
народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, та посадові особи, що
посвідчують заповіти й доручення, прирівняні до нотаріально засвідчених.

Архів створює та ліквідує Міністерство юстиції України. Він є юридичною
особою, має свою печатку та найменування.

Сукупність нотаріальних дій, які згідно з чинним законодавством мають
виконувати нотаріальні органи, становить компетенцію нотаріату.
Нотаріальні дії, відповідно до їхньої спрямованості, класифікують таким
чином:

– дії з засвідчення безспірного факту;

– дії з засвідчення безспірного права;

– дії з надання виконавчої сили борговим і платіжним документам;

– захисні нотаріальні дії.

Наявне загальне правило, відповідно до якого нотаріальні дії може
вчиняти будь-який нотаріус на всій території України, за винятком
випадків, передбачених статтями 9, 36, 55, 60, 70-73, 85,93 та 103
Закону України “Про нотаріат”. Наприклад, нотаріус і посадова особа
виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних
депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, не можуть вчиняти нотаріальні
дії на своє ім’я й від свого імені, на ім’я та від імені свого чоловіка
чи своєї дружини, їхніх і своїх родичів (батька, дітей, онуків, діда,
баби, братів, сестер), а також на ім’я й від імені працівників даної
нотаріальної контори, працівників, які перебувають у трудових відносинах
із приватним нотаріусом, або працівників цього виконавчого комітету.

Посадові особи виконавчих комітетів не мають права вчиняти нотаріальні
дії також на ім’я й від імені виконавчого комітету. У зазначених
випадках нотаріальні дії вчиняють у будь-якій іншій державній
нотаріальній конторі, в приватного нотаріуса. Посадові особи не можуть
засвідчувати заповіти й доручення на своє ім’я та від свого імені, на
ім’я та від імені свого чоловіка або своєї дружини, її і своїх близьких
родичів. Нотаріальні та прирівняні до них дії, вчинені з порушенням
установлених ст. Закону правил, є нечинними.

Закон України “Про нотаріат” визначає компетенцію державних нотаріальних
контор.

У державних нотаріальних конторах вчиняють такі нотаріальні дії (ст. 34
Закону):

– засвідчують угоди (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та
ін.);

– вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

– видають свідоцтва про право на спадщину;

– видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні
подружжя;

– видають свідоцтва про придбання житлових будинків з прилюдних торгів;

– видають дублікати документів, що зберігаються в справах нотаріальної
контори;

– накладають заборону відчуження житлового будинку, квартири, дачі,
садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

– засвідчують вірність копій документів і виписок з них тощо.

Разом з тим слід враховувати, що Указом Президента України “Про
врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 23 серпня 1998 року
було фактично розширено компетенцію приватних нотаріусів, при цьому не
змінюючи відповідних норм Закону України “Про нотаріат”. Відтепер із
компетенції приватних нотаріусів виключено лише такі нотаріальні дії:

– видача свідоцтва про право на спадщину;

– вжиття заходів щодо охорони спадщини майна.

Слід погодитися з авторами, які вважають, що неоднозначне розв’язано
питання про право приватного нотаріуса засвідчувати справжність підпису
батьків, опікунів (піклувальників) на заявах про згоду на усиновлення.
Закон України “Про нотаріат” (ст. 37) передбачає, що в населених
пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих
комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів вчиняють
такі нотаріальні дії:

1) засвідчують заповіти;

2) засвідчують доручення;

3) засвідчують вірність копій документів і виписок з них;

4) засвідчують справжність підпису на документах.

Посадові особи не мають права оформляти документи, призначені для дії за
кордоном. Відповідно до ст. 38 Закону України “Про нотаріат” нотаріальні
дії за кордоном виконують консульські установи України. Безпосередньо
нотаріальні дії виконують консули та консульські агенти.

Консульський статут України, затверджений Указом Президента України від
2 квітня 1994 року, встановлює, що основним завданням консульських
установ України є захист економічних і правових інтересів держави,
громадян України та юридичних осіб.

Консульський статут передбачає низку уточнень щодо деяких дій.
Наприклад, відповідно до ст. 44 Статуту консул повинен вживати заходів
щодо спадкового майна, реалізувати це майно, якщо воно не підлягає
тривалому зберіганню; приймати спадкове майно для передачі спадкоємцям,
що перебувають на території України, приймати на зберігання гроші,
цінності, цінні папери, документи громадян України.

Згідно зі ст. 44 Консульського статуту консули, одержавши повідомлення
від капітанів морських торговельних суден про загибель або пошкодження
вантажів, повинні скласти акт про морський протест, а в разі аварії,
вимушеної посадки або іншої пригоди з цивільним повітряним судном
України вони вживають заходів щодо зберігання доказів; таких самих
заходів вживають, коли йдеться про засоби автомобільного, залізничного
транспорту та суден річкового флоту.

За консулом закріплено право без спеціальної довіреності представляти в
установах, у тому числі й нотаріальних, держави перебування громадян
України, які відсутні або не мають можливості особисто захищати свої
інтереси з будь-яких причин. Захист прав відбувається до моменту
призначення особою представника або до початку ведення справ особисто.

У ст. 51 Консульського статуту закріплено правило, яке зобов’язує
консула, якщо йому стане відомо про відкриття спадщини на користь
громадян, що проживають в Україні, повідомити про це МЗС України.

Слід зазначити, що вчиняючи нотаріальні дії, передбачені ст. 38 Закону
України “Про нотаріат”, консули додержуються тих самих принципів і
правил вчинення нотаріальних дій, які встановлено законодавством для
нотаріальних органів, що діють на території України.

Крім перерахованих вище, згідно зі ст. 40 Закону України “Про нотаріат”
до нотаріально засвідчених прирівнюють заповіти та доручення, засвідчені
посадовими особами певних організацій за обставин, коли поблизу немає
нотаріуса й разом з тим виникає потреба у вчиненні таких дій.

Заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, санаторіях
або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, прирівнюють до
нотаріально засвідчених, якщо їх засвідчено головними лікарями, їхніми
заступниками по медичній частині або черговими лікарями зазначених
будинків для престарілих та інвалідів.

Право засвідчувати заповіти надано капітанам морських суден або суден
внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, а також
начальникам експедицій стосовно заповітів громадян, які перебувають у
плаванні або експедиції.

Засвідчувати заповіти та доручення мають право начальники
військово-лікувальних закладів, шпиталів, санаторіїв, їхні заступники по
медичній частині, старші й чергові лікарі стосовно громадян, які
перебувають на лікуванні в цих закладах.

Заповіти та доручення військовослужбовців, а також робітників і
службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців у
пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і
військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор,
приватних нотаріусів, посадових осіб і органів, що вчиняють нотаріальні
дії, можуть засвідчувати командири (начальники) цих частин, з’єднань,
установ і закладів.

Начальники місць позбавлення волі мають право засвідчувати заповіти та
доручення осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Статус, правовий і соціальний захист нотаріусів

Нотаріус (від лат. писар, секретар) – посадова особа, яка вчиняє
нотаріальні дії.

Хто має право на нотаріальну діяльність? Відповідно до ст. 3 Закону
України “Про нотаріат” нотаріусом може бути громадянин України, який має
вищу юридичну освіту, пройшов стажування протягом шести місяців у
державній нотаріальній конторі або в приватного нотаріуса, склав
кваліфікаційний іспит і одержав свідоцтво про право займатися
нотаріальною діяльністю.

Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість. Нотаріус не може
перебувати в штаті інших державних, приватних і громадських підприємств
та організацій, займатися підприємницькою й посередницькою діяльністю, а
також виконувати іншу оплачувану роботу, за винятком викладацької і
наукової.

За Законом України “Про нотаріат” (ст. 4) нотаріус має право:

– вимагати від підприємств, установ і організацій відомості та
документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

– складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів і виписки з
них, а також давати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і
консультації правового характеру.

Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.
Обов’язки нотаріуса:

– здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до закону й даної ним
присяги;

– сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у
здійсненні їхніх прав, захищати їхні законні інтереси, роз’яснювати
права та обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій
для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на
шкоду;

– зберігати в таємниці відомості, одержані під час вчинення нотаріальних
дій;

– відмовляти у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності
законодавству України або міжнародним договорам.

Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір
займатися нотаріальною діяльністю, при управліннях юстиції Ради
міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій утворюють
кваліфікаційну комісію нотаріату, Положення про яку затверджує
Міністерство юстиції (ст. 10 Закону України “Про нотаріат”). Положення
про кваліфікаційну комісію нотаріату затверджено наказом Міністерства
юстиції України від 28 грудня 1993 року № 22/5 зі змінами, внесеними
згідно з наказом Мін’юсту від 25 грудня 1997 року № 89/5. Це Положення
регламентує статус, завдання та функції кваліфікаційної комісії
нотаріату.

Повноваження кваліфікаційної комісії (п. 12 Положення):

– розглядає заяви осіб і проводить конкурсний відбір для визначення
професійного рівня осіб, які мають намір займатися нотаріальною
діяльністю;

– зараховує до резерву на заміщення посади стажиста;

– визначає керівника стажування;

– допускає осіб або відмовляє їм у допуску до складання кваліфікаційного
іспиту;

– приймає кваліфікаційний іспит;

– приймає рішення про можливість чи неможливість допуску особи до
нотаріальної діяльності.

При Міністерстві юстиції України створено Вищу кваліфікаційну комісію
нотаріату, її діяльність регламентовано Положенням про Вищу
кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 22 лютого 1994 року № 114 з наступними змінами,
внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1998 року
№ 1640.

Основним завданням комісії є розгляд скарг на рішення кваліфікаційних
комісій нотаріату, тому комісія:

– розглядає скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату про
відмову в допуску особи до нотаріальної діяльності;

– розв’язує питання про можливість складання повторного кваліфікаційного
іспиту комісії особою, яка подала скаргу;

– розробляє й затверджує програму та порядок складання кваліфікаційних
іспитів особами, які виявили намір займатися нотаріальною діяльністю (п.
10 Положення).

На підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерство
юстиції України видає свідоцтво про право на здійснення нотаріальної
діяльності (ст. 11 Закону України “Про нотаріат”).

Відмову у видачі свідоцтва може бути оскаржено до суду в місячний термін
з дня її одержання (ч. 2 ст. 11 Закону).

Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати, яку вносять за видачу
свідоцтва про право на здійснення нотаріальної діяльності.

Міністерство юстиції може анулювати свідоцтво про право на здійснення
нотаріальної діяльності (ст. 12 Закону):

1) з власної ініціативи нотаріуса;

2) за поданням Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим,
обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій
у випадках:

а) втрати громадянства України або виїзду за межі України на постійне
проживання;

б) винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав
чинності;

в) винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса примусових заходів
медичного характеру, що набрала законної сили;

г) винесення постанови про припинення щодо нотаріуса кримінальної справи
з нереабілітуючих підстав;

д) винесення рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження
дієздатності особи, яка виконує обов’язки нотаріуса, визнання її
недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її померлою;

е) неодноразового порушення нотаріусом чинного законодавства при
вчиненні нотаріальних дій або грубого порушення закону, яке завдало
шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян;

є) невідповідності нотаріуса посаді, яку він обіймає, внаслідок стану
здоров’я, що перешкоджає нотаріальній діяльності.

Рішення про анулювання свідоцтва про право на здійснення нотаріальної
діяльності може бути оскаржено до суду в місячний термін з дня його
одержання.

Для захисту соціальних і професійних прав нотаріуси можуть об’єднуватися
в загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. В Україні існує
Нотаріальна палата, яка захищає професійні інтереси нотаріусів.
Об’єднання нотаріусів здійснюють методичну та видавничу роботу, можуть
створювати спеціальні фонди й діють відповідно до своїх статутів.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про міліцію” (від 20 грудня 1990 р.N 565-XII,
остаточні зміни ЗУ N 3537-IV від 15.03.2006.)

2. Закон України „Про судоустрій України” (від 7 лютого 2002 року N
3018-III), Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 27-28, ст.180

3. Законодавство про прокуратуру, адвокатуру та інші правоохоронні
органи // Основи держави і права: Навч. посіб.- К., 2003.

4. Законодавство про судочинство і нотаріат // Основи держави і права:
Навч. посіб.- К., 2001.

5. Клименко Н. Правоохоронні органи України: Навч. посіб. – К.: Вид.-во
Європейського університету, 2002.

6. Кримінально-процесуальний Кодекс України

7. Нотаріат в Україні // Все для вчителя.- 2004.- №10.- С.89-109

8. Поздняков В. Судові і правоохоронні органи України // Світ сучасної
людини.- К., 2004.

9. Правоохоронні органи та адвокатура // Основи правознавства: Навч.
посіб.- К., 2003.

10. Правоохоронні органи України // Правознавство: Підруч.- К., 2003.

11. Судова влада в Україні // Основи правознавства: Навч. посіб.- К.,
2003.

12. Судова діяльність // Правознавство: Підруч.- К., 2003.

13. Фрицький О. Конституційні основи судової влади в Україні // Фрицький
О. Конституційне право України: Підруч.- К., 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter