7
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
СТАРОДАВНЯ ІНДІЯ
План
1. Проблематики періодизації іторії стародавньої Індії.
2. Суспільно-правовий устрій індійської держави.
3. Релігія та культура Стародавньої Індії.
4. Використана література.
Проблематики періодизації іторії стародавньої Індії.
Історія Стародавньої Індії поділяється на чотири основні періоди:
Індійський (XXIII—XVIII ст. до н. є.), Ведійський (XIII—VII ст. до н.
є.), Буддійський (VI— НІ ст. до н. є.), Класичний (II ст. до н. є. — V
ст. н. є.).
Тогочасна територія Індії охоплювала територію сучасної Індії,
Бангладеш, Непалу, Пакистану та Шрі-Ланки.
Перші поселення землеробів, виявлені в низькогір-ських західних районах
долини р. Інд, масово почали виникати з середини III тис. до н. є. Одним
із осередків цієї цивілізації було місто Харапп, звідки її назва —
Хараппська. Вона існувала впродовж 2300—1700 рр. до н. є. Через
тисячоліття в іншому регіоні та в іншій історичній обстановці знову
виникла цивілізація. Вона постала в Північно-Східній Індії, у долині р.
Ганг, що було пов’язано з міграцією індоарійських племен. Вважнеться, що
вони спершу потрапили в Іран, а потім в Індію.
Майже тисячоліття тривало освоєння аріями Північно Східної Індії. Саме
тоді санскритом було складено священні тексти Вед, тому цей період в
індійській історії одержав назву Ведійського. Напівкочові арії під
впли-пом місцевої землеробської культури стали переходити до осілого
землеробського життя. До середини І тис. до н. є. весь басейн Гангу було
обжито. У VIII ст. до н. є. тут виникли міста та численні держави з
різним політичним устроєм — монархії, олігархії, республіки.
ГІайсильнішими серед них були Кошала та Магадха, остання взяла гору в
змаганні цих держав і завоювала ряд сусідніх держав. Так була об’єднана
вся Північна Індія.
Після загибелі Хараппської цивілізації в долині р. Інд існували численні
карликові князівства, розпорошеністю яких скористалися перські царі з
династії Ахеменідів і завоювали їх. Індійці сплачували персам колосальну
данину — майже 9 т золота щорічно.
У IV ст. до н. є. після завоювання Перської імперії Александр
Македонський вторгся в Індію. Він легко оволодів рядом князівств,
зібравши величезну данину.
Греко-македонські війська здобули блискучі перемоги, зокрема над
військами пенджабських князів. Проте втома, складні кліматичні умови,
нарешті звістка про те, що в долині Гангу перебуває півмільйонна
північно-індійська армія змусили Македонського відмовитися від
завоювання Індії та повернути війська додому.
Значення походу греко-македонців полягало в тому, що Індія потрапила в
орбіту економічного та культурного впливу Європи, а сама ознайомила
останню зі своєю культурою.
Відразу ж після відступу основних сил Македонського проти залишених ним
військових гарнізонів індійці розпочали збройну боротьбу, яку очолив
Чанд-рагупта. Зруйнувавши греко-македонські фортеці, він повернувся в
долину Гангу і повалив там сильну династію Нандів, перед півмільйонною
армією якої змушений був зупинитися Македонський. Чандрагупта заснува:
династію Маур’їв. Його перемога над сирійським царев забезпечила
панування над нинішньою територією Аф ганістану та Белуджистану.
Наступники Чандрагупти; особливо його внук Ашока, поширили свій вплив щ
сусідні держави.
2. Суспільно-правовий устрій індійської держави.
Велетенська держава Ашоки, до складу якої не входив лише південь
Індостану, була різноетнічною, різно; релігійною імперією. Для зміцнення
державної владі він розробив єдиний для всіх індійців релігійно-етичниі
кодекс, підтримував буддизм, який поширювався і зі межами Індії і став
першою світовою релігією. За йогс правління царська влада стала
спадковою.
Спеціальним збірником постанов з управління державою регламентувалися
всі сфери життя суспільства! і держави. У ньому було узагальнено
політичний досвід багатьох незалежних держав щодо судочинства, чинов-і
ництва, армії, оподаткування населення тощо. Проте держава Ашоки не була
централізованим механізмом, про що свідчить її швидкий розпад після його
смерті.
Нову сильну і єдину державу в Індії започаткувала династія Гуптів. П’ять
її імператорів були висококультурними політиками. Ядро цієї держави
становила долина Гангу, проте її звідусіль оточували васальні країни.
Вона здобула вихід до Аравійського моря і встановила безпосередні
зв’язки з цивілізованим Близьким Сходом. IV—V ст. вважаються “золотим
віком Гуптів”. Проте в середині V ст. внаслідок нашестя гунів імперія
Гуптів розпалася на дрібні царства.
Основною формою господарської діяльності населення Стародавньої Індії
було зрошувальне землеробство, що в умовах сприятливого клімату давало
2—3 врожаї щороку. Значної уваги індійці надавали тваринництву. У
Ведійську епоху існували велетенські тваринницькі ферми з десятками
тисяч голів великої рогатої худоби.
У ремісництві особливе місце посідали гончарство, ткацтво,
суднобудування, ковальство. Золототкана індійська парча славилася далеко
за межами країни, а мечі з індійської сталі носили навіть перські царі.
Досить розвиненою була внутрішня і зовнішня торгівля. У середині І тис.
до н. є. в Індії почали користуватися металевими грошима. Індійські
купці вивозили тюшини, золото, слонову кістку, цінну деревину,
заку-поііуючи метали, папірус, масла, мед, коштовне каміння тощо.
Професія купців вважалася однією з найпре-отнжніших. Ремісники та купці
були об’єднані у професійні організації, діяльність яких намагалася
контролювати держава.
Соціальна структура індійського населення формувалася поступово.
Остаточно вона склалася з приходом у Північну Індію аріїв. Значні роди
перетворювалися на варну брахманів — жерців — і варну кшатрїів—
військової знаті. До варни вайшів переважно входили селяни і купці, а
ремісники, наймити і раби — до варни шудрів.
Варни були соціальними інститутами і розрізнялися між собою насамперед
суспільно-правовим статусом, місцем у релігійній системі, кодексом
моралі, поведінки, родинними зв’язками і професією. Поділ населення на
варни як форма соціальної стратифікації населення Індії вважався
священним. “На дні” суспільства були недоторкані. Навіть дотик до них
“оскверняв” представників вищих варн. Недоторкані виконували найтяжчі та
наинеприємніші роботи, наприклад прибирання сміття, обдирання шкури з
загиблих тварин тощо. Каста недоторканих існує в Індії донині.
Економіку Стародавньої Індії становили три сектори: державний, общинний
та приватний. Суспільство існувало в основному завдяки праці вільних
селян, ремісників, рабів. Джерелами рабства були війни, боргова кабала,
спадкове рабство. Широко використовувалася наймана праця впродовж
певного обумовленого строку. З часом набирала сили і феодальна форма
залежності, коли царська адміністрація передавала власнику разом з
землею і селян, які ставали феодально залежними. Варни — спільноти
людей, які різнилися за соціальним станом, належність до них визначалася
за походженням.
Значну роль в індійському суспільстві відігравали міські та сільські
общини. У містах спеціальні колегії, наглядали за ремісництвом,
торгівлею, збиранням мита. У Буддійську добу селяни-общинники мали
власну землю і були вільними виробниками: вони не працювали на храми або
знать. Царські чиновники не втручалися у внутрішні справи общин, що
сплачували державні податки. Основною суспільною ланкою общини була
пат-Я ріархальна сім’я. Жіноча невірність вважалася тяжким; злочином
перед релігією і громадою: закони зобов’язували жінку вважати чоловіка
божеством, дівчину — коритися батькові, вдову — синам.
3. Релігія та культура Стародавньої Індії.
Найраніша індійська цивілізація, відома під назвою Індійської, була
створена прадавнім місцевим населенням Північної Індії у III тис. до н.
є. її міські центри Ха-раппа та Мохенджо-Даро підтримували зв’язки з
Месопотамією, країнами Центральної та Середньої Азії. Мешканці міст
досягли високої майстерності у різних ремеслах, особливо в
образотворчому мистецтві малих форм, пам’ятки якого (статуетки, гравюри
на печатках) вражають вишуканістю і витонченістю. У містах діяли
досконалі системи водогону та каналізації, що в ті часи було
надзвичайною рідкістю.
Справжнього розквіту давньоіндійська цивілізація досягла в епоху
культури “Рігведи” — часу створення збірки релігійних гімнів, магічних
заклинань та ритуальних приписів, створених жерцями арійських племен,
які з’явились в Індії у II тис. до н. є. після так званого Великого
переселення народів. Якраз тоді, наприкінці II — на початку І тис. до н.
є., склався брахманізм як своєрідний синтез вірувань індоаріїв (ведизму)
та релігійних уявлень попереднього місцевого доарійського населення
Північної Індії.
“Рігведа” стала теоретичною підвалиною формування оригінальної
духовно-світоглядної системи брахманізму, а згодом індуїзму — ідейної
основи індійської культури.
В епоху “Рігведи” почав складатися і такий суто індійський феномен, як
станово-кастова система. У “Рігве-ді” вперше було теоретично
обґрунтовано морально-пра-нові мотиви поділу індійського суспільства на
чотири основні стани. Згодом було вироблено розгалужену систе-му
регламентації життя та поведінки людини залежно під стану, до якого вона
належала. Згідно з нею законним вважався шлюб лише в межах однієї варни.
Це саме стосувалося і вибору професії, побутових стосунків (заборона
їсти в присутності представників інших варн) тощо. Результатом тривалого
розвитку таких суспільних відносин між людьми, поділеними за
походженням, професією, став наступний поділ варн на велику кількість
дрібніших каст. Остаточно кастова система поділу індійського суспільства
склалась у період раннього середньовіччя. З незначними змінами вона
збереглася до наших днів.
Своєрідною реакцією давньоіндійського суспільства, що виступало проти
нерівності каст, на ці соціальні засади брахманізму був буддизм (вчення
Будди — Сіддхар-тхи Гаутами, або ПІак’я Муні, який, за легендою,
проповідував своє вчення у VI ст. до н. є.). Згідно з ним справжньою
метою життя людини є досягнення нірвани (заспокоєння, згасання), тобто
цілковитого подолання земних бажань і почуттів, звільнення від земних
спокус і досягнення абсолютного спокою та блаженства в духовному єднанні
з Буддою.
Вагому роль у буддизмі відіграло положення про заборону завдавати шкоди
живим істотам. Цю тезу включила у своє віровчення така неортодоксальна
індійська релігія, як джайнізм, що вийшов із надр брахманізму. Він, як і
буддизм, був своєрідною антитезою брахманізму, набравши вигляду
філософсько-етичної системи, яка не визнавала кастової нерівності,
відмовилася від вшанування божеств і зосередилася на соціально-моральних
аспектах поведінки людей. Проте найповніше заборону завдавати шкоду
тваринам було запозичено індуїзмом, що виник внаслідок трансформації
брахманізму в нових історичних умовах. Особливо розвинутим був культ
священних тварин (мавп, корів).
Загалом поняття “індуїзм” означає весь традиційний індійський спосіб
життя: суму життєвих принципів, соціальних норм та естетичних цінностей,
вірувань і обрядів, міфів та легенд індійців.
Особливість індуїзму як всеохоплюючої системи життя давньої Індії
відбилася і у своєрідному трактування запозичених від брахманізму
догматів про дхарму, кармуі і перевтілення. Зокрема найвищою з усіх
дозволеним “священним законом” дхарми насолод давні індійці вва-Я жали
статеву. Звідси і поширені еротичні зображення| на стінах храмів, і
безсмертна “Кама Сутра”.
Насолоду у давніх індійців викликали також численні свята, що
супроводжувалися веселощами, типовії мелодійні наспіви, що збереглися до
нашого часу, різноманітні розваги (бої півнів, купання, виступи
професійних музикантів, танцюристок, драматичних акторів) таї
надзвичайно поширені азартні ігри. Так, Індія є батьківщиною шахової
гри. Вирізьблені з кості шахи зображували індійських царів, воїнів,
слонів.
Зі своєрідністю релігійної системи в культурі ДавЛ ньої Індії тісно
пов’язана й оригінальність численних напрямів філософської думки.
Особливо поширеними; й загальновідомими були філософські вчення, що
визна-І вали і раціонально обґрунтовували авторитет священ-І ної основи
індуїзму — Вед.
Філософські погляди відігравали важливу роль не лише в історії та
культурі Індії, а й у розвитку світової науки. З ними, зокрема,
безпосередньо пов’язані досягнення різних галузей давньоіндійської
науки: математики, хімії, астрономії, медицини та природознавства.
Загальновідомо, що пвдійські вчені ще в далекому минулому випередили
деякі відкриття, зроблені європейськими дослідниками лише в добу
Відродження або в Новий час. Так, ще до нашої ери в Індії складалися
таблиці біноміальних коефіцієнтів, які в Європі згодом отримали назву
“трикутників Паскаля”. Видатним досягненням давньоіндійської науки було
створення десяткової системи лічби, якою нині користується весь світ. І
сьогодні повсюди знаходять своїх прихильників релігійно-філософські
концепції Індії, викликають великий інтерес методи йоги, ідеї
індійського містицизму та трансцендентальної медитації.
Художня культура давньоіндійського суспільства була нерозривно пов’язана
з традиційними для нього релігійними та філософськими системами.
Найдавніша епічна поема Індії — “Махабхарата”, автором якої, ягідно з
традицією, вважається легендарний мудрець і поет В’яса. Початок
складання цієї поеми відноситься до другої половини II тис. до н. є.
Згодом до її складу увійшло безліч міфів, легенд, казок і дидактичних
(повчальних) оповідань з усної народної творчості. Основну частину
“Махабхарати” було завершено в IV—V ст. н. є.
Не менш видатною епічною поемою є “Рамаяна”. Складений між VI—II ст. до
н. є. цей грандіозний епос оповідає не лише про війни і подвиги
легендарного героя Рами, а і яскраво змальовує духовне життя та побут
Ста-родавної Індії. Релігійно-міфологічним змістом традиційних для
давньоіндійського суспільства вірувань та філософських поглядів
пронизані й відома драма “Шаку пта-ла” славнозвісного індійського поета
Калідаси (IV ст. н. є.), твори інших видатних поетів і письменників.
Ідеї, характерні для релігійних вірувань стародавніх індійців, визначили
своєрідність архітектури, скульптури, живопису. Особливо глибокий вплив
на будівельне та образотворче мистецтво справили індуїзм, буддизм та
джайнізм. І нині вражають високохудожні, створені з металу або каменю
велетенські статуї Будди, Брахми, Вішну, Шиви.
Яскравим прикладом художньо-образного сприйняття світу через духовну
призму віровчень цих релігій є фрески печерних храмів Аджанти та
барельєфні композиції вирубаних у скелях храмів Еллори.
В окремих деталях пам’яток відчувається і вплив мистецтва інших давніх
східних цивілізацій — Месопотамії, Єгипту, Персії та Китаю. І це не
дивно, адже Індія знаходилася на Великому шовковому шляху, яким не
тільки рухалися каравани з товарами, а й відбувався жвавий культурний
обмін.
Індія відіграла помітну культуротворчу роль, поширивши, зокрема,
цивілізуючий вплив буддизму на інші І східні країни.
Список джерел та літератури
1. Андріяненко Віра Іванівна. Історія і теорія української і зарубіжної
культури: навч. посіб. / Східноукраїнський національний ун-т ім.
Володимира Даля. — Луганськ, 2007. — 176c
2. Афонін В. О., Афонін Ю. В., Зюзіна Т. О. Історія і теорія культури:
(плани-завдання до практичних занять для студ.перших курсів денної та
заочної форми навчання зі спец.”Культурологія”) / Луганський держ.
педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології і
кіно-телемистецтва. — Луганськ, 2002. — 66с.
3. Безвершук Жанна Олександрівна. Історія культури в термінах і назвах:
Словник-довідник. — К. : Вища школа, 2003. — 400с.
4. Бінгем Джейн, Чандлер Фіона, Таплін Сем. Всесвітня історія: повна
ілюстрована енциклопедія. — К. : Країна Мрій, 2007. — 416c.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
