UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва Боротьба царизму проти українофільства у другій половині ХІХ ст.
Автор
РозділІсторія Всесвітня, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось2311
Скачало165
Опис
Дану роботу з історії можна скачати безкоштовно
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

БОРОТЬБА ЦАРИЗМУ ПРОТИ УКРАЇНОФІЛЬСТВА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

 

 

 

Після приєднання українських земель до Російської держави національне

пригноблення українського народу поступово перетворювалося на офіційну

політику російського уряду, який розглядав Україну як свою колонію,

проводячи планомірну політику русифікації.

 

Різні аспекти його боротьби проти українофільства розглядалися у працях

В.Антоновича, М.Костомарова, М.Драгоманова, М.Грушевського, Д.Дорошенка,

О.Єфименко.1 Однак, вони не мали змоги ознайомитися з багатьма

документами, які стали відомими у часи існування СРСР та в сучасний

період. Історики радянської доби звертали більше уваги на економічне

підкорення України.2 Окремі питання боротьби царату із українофільством

розглядалися у працях сучасних вітчизняних науковців.3 Метою даної

роботи є дослідження способів боротьби із українофільством, підсумком

якої була повна асиміляція українських земель у складі Російської

імперії.

 

Використовуючи неграмотність більшості населення України, низький рівень

політичної свідомості українців, відсутність у більшості з них прагнення

до створення національної держави (чому багато років сприяли російські

урядовці), царизм поступово створював для себе сприятливі умови для

різноманітних маніпуляцій свідомістю українців, цілеспрямовано проводячи

русифікацію системи державного управління, суду, школи, науки.

 

Мандрівник Йоганн Георг Коль, торкаючись стосунків українців і росіян,

зазначав, що відраза українців до росіян, їхніх гнобителів, була така

велика, що її можна назвати ненавистю. Властива для росіян любов до царя

була зовсім чужою для українців, які слухали монарха, але вважали його

владу чужою, бо їх батьківщина хоча і уклала союз із Московщиною, але

росіяни обманули українців.4 Це твердження у першу чергу стосувалося

переважно сільських жителів України. Характеризуючи українців, сучасники

відзначали ті чи інші їхні етнопсихологічні риси, виходячи, звісно, з

особистих смаків, громадських позицій, тодішньої кон’юнктури тощо.

Бувало й таке, що ті ж самі людські якості трактувалися по-різному. Але

загалом зазначалося, що українці – більш веселі й вільні, ніж жителі

інших місцевостей Росії, скромні, добросердечні та богомільні, але у

гніві дуже запальні. Усі вони полум’яно люблять свою вітчизну і

поважають пам’ять предків.5 З іншого боку на українських землях у другій

половині ХІХ ст. було зовсім нормально, що дехто вважав себе водночас і

малоросом (українцем), і росіянином. Найвідоміший приклад цього типу –

це козацька старшина, члени якої шукали визнання як члени російського

дворянства і тому, здавалося б, асимілювалися і русифікувалися. Були й

представники інтелігенції, які пішли цим шляхом. Найвідомішим був

письменник Микола Гоголь, українець, який друкувався тільки російською

мовою. Цих і інших українців, які вірили, що є гармонійна сполука між

прив’язанням до Малоросії і до Росії в цілому, в літературі називають

русифікованими.6 В ході розвитку українського національного руху деякі

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ