UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва Італійські війни XV–XVI ст.
Автор
РозділІсторія Всесвітня, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось2969
Скачало209
Опис
Дану роботу з історії можна скачати безкоштовно
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

13

 

 

 

1. Причини і початок Італійських воєн XV–XVI ст.

 

 

 

До початку XVI ст. Італія продовжувала залишатися політично роздробленою

країною. Ті внутрішні причини, у результаті яких у Європі складалися в

період з XI по XV ст. великі централізовані монархії, діяли в Італії, як

і в Німеччині, у набагато меншому ступені, ніж у багатьох інших

європейських країнах; ранній розквіт італійських міст головним чином

обумовлювався їхньою активною участю в транзитній торгівлі, внаслідок

чого, виступаючи як суперники в зовнішній торгівлі, вони мало були

зацікавлені в політичній єдності країни.

 

До кінця XV ст. в Італії все-таки виділилося з хаосу дрібних тираній і

міських республік п'ять більш-менш великих держав: Мілан, де

затвердилися тирани з роду Сфорпа, Венеція, де як і раніше панувала

торговельна олігархія, Флоренція, яка перебувала під владою Медичі,

Папська область і Неаполітанське королівство. Мілан, Венеція й Флоренція

виросли не тільки за рахунок прилягаючих сільських територій, але й за

рахунок сусідніх більш дрібних і слабких міст. Досить енергійну

агресивну політику проводило папство, що не зупинялося при розширенні

своїх володінь перед обманом, зрадництвом і злочином. У Південній Італії

– Неаполітанському королівстві – правила іноземна Арагонська династія,

що вело до залежності Південної Італії від Іспанії.

 

Політична роздробленість Італії, негаразди між італійськими державами

полегшували здійснення агресивних задумів великих держав. Політична

роздробленість робила Італію легкою і звабливою здобиччю сусідніх держав

– Франції й Іспанії, – кожна з яких закінчила своє об'єднання наприкінці

XV ст. і перетворилася в сильну централізовану монархію. Італійські

держави, які постійно ворогували між собою, самі дали привід до

іноземних вторгнень – так званим італійським війнам, які спустошували

територію країни протягом 65 років – з 1494 по 1559 р.

 

Французький король Карл VIII після смерті неаполітанського короля

Фердинанда I (січень 1494 р.) заявив про свої домагання як спадкоємець

Анжуйської династії (бічної лінії французького королівського дому) на

Неаполітанське королівство (захоплене в Анжуйського дому в середині XV

ст. Арагонською династією). Восени 1494 Карл VIII із сильною армією (до

складу якої входив значний загін швейцарських найманців) перейшов Альпи

й рушив до Неаполю, заручившись активною підтримкою міланського герцога

Людовика Моро (який конфліктував з Арагонським домом Неаполя й

сподівався за допомогою французьких військ усталити своє положення

правителя Мілану); Венеція і папа Олександр VI зберігали дружній

стосовно Франції нейтралітет. Частина дрібних государів Італії надала

підтримку французькому королю.

 

Не зустрівши серйозного опору держав Північної й Середньої Італії,

французький король пройшов через Рим і, домігшись від папи інвуститури

на Неаполітанське королівство (січень 1495 р.), у лютому 1495 захопив

Неаполь.

 

Грабежі французької армії, введення нових поборів обурили населення

королівства, Карл VIII виявився перед погрозою загального повстання.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ