UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва Зовнішньополітичний курс Української держави Павла Скоропадського
Автор
РозділІсторія Всесвітня, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось2915
Скачало330
Опис
Дану роботу з історії можна скачати безкоштовно
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

 

 

 

 

 

 

 

18

 

1. Особливості зовнішньополітичного курсу Української держави Павла

Скоропадського

 

 

 

Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши

дипломатичні зв'язки з Німеччиною (яку гетьман навіть встиг відвідати з

офіційним візитом у вересні 1918: після подорожі Скоропадського до

Німеччини й успішних переговорів з кайзером Вільгельмом II та його

урядом, Україна здобула більшу свободу дій у своїй зовнішній політиці,

зокрема згоду німців на розбудову регулярної української армії),

Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією,

Грузією, Норвегією, Швецією, Іспанією, Голландією, Італією, Швейцарією,

Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами. Також було встановлено

політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню (велися

навіть переговори про входження цих держав до складу України на

федеративних засадах), здобуто визнання й підписано перемир'я з

Радянською Росією (12 червня 1918 року). На жаль, Антанта, орієнтуючись

на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську

державу.

 

Без перебільшення можна стверджувати, що жодна інша влада всього періоду

українських визвольних змагань не зробила в царині зовнішніх зносин

стільки, скільки зробив гетьманський уряд. Відносини з державами

Центрального блоку залишалися головним пріоритетом зовнішньої політики.

Разом із тим на відміну від Центральної Ради Українська Держава прагнула

до розбудови взаємин з радянською Росією, іншими новими державами, що

виникли на теренах імперії Романових. Здійснювалися кроки, спрямовані на

встановлення дружніх відносин із державами Антанти та нейтральними

європейськими країнами. 14 червня 1918 р. був прийнятий закон «Про

посольства і місії Української Держави». Новий закон від 6 листопада

1918 р. поширив дислокацію українських консульських установ на 22 країни

та окремі регіони. Що ж до дипломатичних зносин, то вони існували з 12

країнами Європи [1, 37].

 

Характерною рисою кадрової політики гетьманату в цій сфері було те, що

на відміну від попереднього періоду вона була майже позбавлена

ідеологізації вузькопартійного впливу. Основний акцент робився на

професійній підготовці, фаховому рівні, принциповості та патріотизмі

працівників зовнішньополітичного відомства Української Держави.

Міністрами закордонних справ Української Держави гетьмана

П. Скоропадського були М. Василенко, Д. Дорошенко, Г. Афанасьєв.

 

Європа і світ у цей період більше стали знати про Україну як незалежну,

самостійну гетьманську державу. Однак у самій Україні П. Скоропадський

не користувався таким авторитетом. Він не мав підтримки ні

білогвардійських сил, ні лідерів більшості українських політичних

партій. Провідні держави світу замість реальної допомоги українській

справі, як правило, обмежувалися риторикою.

 

Дедалі складнішою ставала внутрішня обстановка. Розколовся Союз

хліборобів-власників: менша його частина вимагала забезпечення

незалежності України, більша ж – виступала за федерацію з Росією.

Активно діяли русофільські партії. Наростало невдоволення залежністю

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ