UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст.
Автор
РозділІсторія Всесвітня, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось28802
Скачало808
Опис
Дану роботу з історії можна скачати безкоштовно
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

53; с. 153-169].

 

Вовкулаками, більш поширені у Європі, називають людей зі здатністю

перевертатися вовками, і навпаки. На Україні перші згадки про вовкулаків

з’являються вже в оповіданні "Слово о полку Ігоревім", мова йшла про

невірів, людей яких покарано за різні гріхи, головне за порушення

сексуального утримання напередодні свят [17; с. 200]. Живуть вони у лісі

поряд із вовками, нападають на домашню худобу, та тільки душать її – не

їдять. Залежно від регіону вовкулаки називалися по різному, на заході –

вукодлака. На Червоній Русі в засуху і холеру палили упирів та відьом на

терновому вогні, що є символом небесного вогню, блискавки.

 

2.2 Язичницькі святилища та святі місця

 

 

 

Територія Русі, що заселена була східними слов’янами, вірогідно, мала

велику кількість язичницьких святилищ і священних місць. Десятки

святилищ, відкритих на сьогодні в різних регіонах східнослов’янського

світу, доводять певну організацію культових місць та їхню

різноманітність. Такі місця були як загального призначення – за

наявності вівтаря, найчастіше зробленого з глини, підвищення (пагорб,

штучно влаштоване городище), сліди у вигляді заглиблення – від

дерев’яного чи кам’яного ідола (або й сам ідол), і нарешті спеціальні

ями, заглиблення під вогнища, котрі оточували місце ритуалу; Про це

свідчать топонімічні назви поселень "святих озер", "святих рощ",

молитовників біля стодолів, що містять назви чи елементи язичницьких

імен [54; с. 339]. Згадуються вони і в деяких писемних джерелах,

зокрема, в "Слові о законі і благодаті" митрополита Іларіона.

Підтвердженням того "Добрий дуб", що міститься під Києвом на "Желярі",

назва якого відбилася в найменуванні урочища, що згадувалося в літопису

під 1169 роком [55; с. 258].

 

Такі святилища відкриті в Шумську на Житомирщині, у Ржавинському лісі на

Буковині, на горі Пластунка під Каневом, на Старокиївській горі. Вони

розташовувалися на городищах і поселеннях (наприклад, у с. Городок на

Поділлі). Аналогічні культові пам’ятки відомі й на північних землях.

Найбільш вивченим є святилище поблизу Новгорода, на Перині ("пагорбі

Перуна"); Деякі з цих пам’яток перебували в центрі окремих

східнослов’янських земель і відігравали роль племінних язичницьких

культових місць [54; с. 339].

 

За дослідженням язичницької топоніміки, що були проведені Т.В. Сергіной,

виявляється декілька тематичних груп. На першому місці стоять топоніми,

що пов’язані з Волосом – Велесом. Це дає підставу вважати, що Велес був

найбільш вшанованим богом серед слов’ян. Крім того, в топоніміці

відображені і інші язичницькі сюжети: Ворожба, Ярилова, Ігрище тощо [44;

с. 15-16]. Збереженість язичницьких топонімів свідчать про те, що довгий

час зберігались їх первісні функції. Але топоніміка не дає можливості

повністю з’ясувати знаходження святих урочищ, по-перше, після охрещення

Русі Володимиром майже усі колишні поганські святилища було замінено на

християнські, а по-друге, такі поклоніння чи моління, як "хто під овином

молився" або "в пшениці" чи "біля води" не залишали топонімічних слідів.

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] 14 [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ