UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва Етнічний розвиток Русі-України
Автор
РозділІсторія Всесвітня, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось5116
Скачало447
Опис
Дану роботу з історії можна скачати безкоштовно
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

є й політичним центром всієї Давньоруської держави.

 

Певна відособленість Київської землі серед навколишніх регіонів у IX-XI

ст. проявилась у поширенні на неї назв «Русь» або «Руська земля».

Залежно від політичної ситуації ними називали територію навколо Києва

або разом з частиною Переяславщини й Чернігівщини. Наприклад, київський

князь Святополк у 1015 p., як писав літописець, зібрав проти свого брата

Ярослава «бещисла вой, русь (воїв з руських племен навколо Києва. -

Авт.) і печенігів». Посівши Київський престол, Ярослав, у свою чергу,

об'єднав проти Святополка «русь, і варяги, і словени». В такому самому

значенні термін «русь» вживався й в інших випадках. «Руссю» іноземці

називали й усю Київську державу.

 

Одночасно з територіальними змінювалися назви й населення. Поступово

зникає поділ місцевої людності на літописні племена й з'являються

етноніми, похідні від назв найбільших міст. З 944 р. літописець щодо

населення Київської землі почав вживати назву «кияни» замість «поляни».

Це вже свідчило про складання відносної етнічної спільноти жителів

Київської землі та її відмінність від навколишніх етносів. Однак з

різних причин така назва не прижилася. За населенням Середнього

Подніпров'я IX-XI ст. остаточно утверджується етнонім «русь», який мав

тут глибоке етнополітичне коріння й увійшов у свідомість як

слов'янських, так і неслов'янських народів.

 

Етнічний центр українського народу сформувався на багатонаціональній

основі. Крім русів-українців, у цьому процесі брали участь також

північні слов'яни, переселені на укріплення південних рубежів країни, а

також поляки й тюркські народи. У різні часи Русь не лише воювала з

кочівниками, а й торгувала, мала з ними мирні відносини. Коли з 60-х

років XI ст. половці почали тіснити печенігів, то частина з них відійшла

за Дунай, а решта - під захист київського князя. Те ж саме зробили й

інші тюркські племена, зокрема торки, берендеї, ковуї. З дозволу

київського князя вони зайняли малозаселені землі Поросся та Південної

Переяславщини й зобов'язалися не пропускати на Київ інших кочівників.

Руси-українці називали ці тюркські племена за кольором їхніх шапок

чорними клобуками, а зайняті ними землі за назвою укріпленого центру

торків Торчеська - Тор чеською волостю. Під впливом русів-українців

чорні клобуки почали переходити до напівкочового способу життя,

запозичували в них елементи землеробства й ремесла, вбрання, мови тощо.

За межами Київської землі, вниз по Дніпру аж до Руського моря, стояли

нечисленні не укріплені села зі змішаним складом населення. Вони були

осередками русько-української культури серед тюркомовного кочового

світу.

 

Одним з основних показників існування народності є власна мова.

Більшість дослідників вважали, що в період Київської Русі сформувалася

єдина для всього населення країни давньоруська мова. Однак деякі з них

дотримувалися іншої точки зору. Зокрема, академік А. Кримський

відстоював існування української мови принаймні з XI ст. З цього приводу

він писав на початку XX ст., що «жива мова Півдня XI ст. стоїть посеред

-----> Page:

[0] 1 [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ